Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна




М. Вербицький (М. Білокопитий)


ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ






Ой, чутно, чутно голос Ярославнин:

Як тая зозуля сивесенька плаче

Рано-раненько.

«Ой, полечу, — каже, — по тихім Дунаю,

Як тая зозуленька, скрізь полечу,

Злину на Каялу, боброві рукави

У тихую воду вмочу, —

Тобі, любий друже, мій княже коханий,

Обмию на тілі кривавії рани!»


Рано-раненько на окопі в Путивлі

Молода Ярославна плаче та ридає,

Ще й словами стиха промовляє:

«Ой ти, вітре, буйний вітре, вієш-повіваєш,

Та не стиха! Нащо, вітре, хвилі підіймаєш?

Нащо несеш, буйнесенький, ти ханськії стріли,

Мов на крилах, на те військо, що веде мій милий?

Хіба мало з тебе, вітре, хмари розганяти

Та на морі, на синьому, з кораблями грати?

Нащо ж, вітре, мою радість, моє щастя-долю

Ти розвіяв, буйнесенький, по чистому полю?»

Рано-раненько на окопі в Путивлі

Молода Ярославна плаче і ридає,

Ще й словами стиха промовляє:

«Ой ти, Дніпре, мій Словуто, широкий, як море,

Ти проклав собі дорогу крізь кам’яні гори,

Крізь ту землю Половецьку! Давніми часами

На собі носив ти, батьку, з легкими човнами

Славетного Святослава к далекому краю —

В становища Кобякові... Принеси, благаю,

Мого милого до мене, втиши моє горе,

Щоб не слала я до нього ранком сліз на море».


Рано-раненько на окопі в Путивлі

Молода Ярославна плаче й ридає,

Ще й словами стиха промовляє:

«Сонце моє, сонце, ясно в небі сяєш,

Усім даєш ласки і світу доволі, —

Нащо тільки палиш ти милого військо

В чужому безвідному полі?

Смагою їм ти луки посушило,

Тугою їм сайдаки заклепило».









М. Вербицъкий (М. Білокопитий). Плач Ярославни. Подається за першодруком у «Літературно-пауковому вістнику», т. XIV, 1901, № 4, стор. 116. Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, фонд 3 (архів Івана Франка), № 1859, стор. 193 — 195 (нумерація внизу сторінок). Автограф цей — 4 сторінки дрібного чіткого письма, майже без поправок; папір — із шкільного зошита. В кінці перекладу — підпис: «М. Білокопитий». На 4 стор. рукою Франка написано: «М. Вербіцкий, учит. в Орлі». В автографі дещо інакше розміщено віршові рядки (так, що римування виходить не парне, а через рядок); є деякі інші дуже дрібні відмінності, за якими виправляємо помилки першодруку. Авторський поділ на рядки переінакшив на краще, очевидно, Іван Франко, який тоді працював у редакції «Літературно-наукового вістника».





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.