Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна




КОМЕНТАР
ДО ОРИГІНАЛЬНОГО ТЕКСТУ „СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ"



о плъку. — У староруській (давньоукраїнській) мові «полк» мало кілька значень: військо, загін, полк (військовий підрозділ), стан (табір), народ, зборище, частина тощо. В даному контексті «полк» означає «похід»; далі вживається переважно у значенні «військо».

Игоря, сына Святъславля, внука Ольгова. — Ігор (народився 1151, помер 1202 р.) — син чернігівського князя Святослава Ольговича і внук Олега Святославича (у «Слові» — «Гориславича»), князя тмутороканського і чернігівського. З 1179 р. Ігор княжив у Новгороді-Сіверському, в 1198 р. став князем чернігівським.

трудныхъ повЂстіи. — староруською мовою слово «труд» означало такі поняття: труд, праця, подвиг (зокрема ратний), горе, печаль, біль, хвороба. Прикметник «трудныи» у цьому місці найчастіше перекладають словом «печальний», «сумний», але вірніше тут його перекласти епітетом «ратний» (героїчний, воїнський).

былинамъ. — Билина — дійсність, те, що було насправді. Серед староруських пам’яток писемності це слово зустрічається лише у «Слові», звідки воно перейшло в «Задонщину».

Бояню. — Боян — славетний княжий поет-співець і музика-гусляр. Жив у другій половині XI — на початку XII ст. Про нього знаємо, однак, майже тільки з тексту «Слова», де з пієтетом згадується його ім’я і наводяться уривки його творів, що відзначаються винятковою силою поетично-образного мислення. Оспівував походи та подвиги своїх сучасників — руських князів.

вЂщіи. — Віщий — мудрий, провидець (епітет Бояна) і чарівник, чаклун, волхв (так нижче у «Слові» характеризується князь Всеслав Полоцький).

растЂкашется мыслію по древу. — Розтікатися — розбігатися (пор. утікати). Оскільки дальші дві частини цієї тричленної метафори («сЂрымъ вълкомъ» і «шизымъ орломъ») містять уподібнення з живими істотами, то і в першій частині деякі дослідники й перекладачі замінюють «мыслію» на «мысію» — білкою (так на Псковщині називають білку-летягу). Але проти

цієї заміни говорять такі дані: білка у «Слові» зветься білкою («емляху дань по бЂлЂ отъ двора»), а не «мисію» (мишою); на території України, де колись було створене «Слово», нема і не було білок-летяг (вказівка М. Шарлеманя), і псковська назва тут ні до чого; читання «мыслію» підтверджується текстом «Задонщини»; у «Слові» зустрічається ще й інший, споріднений образ — «мыслено древо».

първыхъ временъ. — «Перші» — колишні, давні, старі.

тогда пущашеть і соколовь на стадо лебедЂи. — Образна характеристика гри Бояна на гуслях, де струни порівнюються з лебедями, а пальці — із соколами.

старому Ярославу. — Йдеться про Ярослава Мудрого (народився 978, помер 1054 р.), сина Володимира Святославича. За часів Ярослава Мудрого Київська Русь досягла розквіту. Епітет «старий» тут означає «давній» і «мудрий».

храброму Мстиславу, иже зарЂза Редедю предъ пълкы касожьскыми. — Мстислав Володимирович (помер 1036 р.), брат Ярослава Мудрого, князь чернігівський і тмутороканський. В 1022 р. ходив на касогів (плем’я, що заселяло тоді Північний Кавказ) і в єдиноборстві перед обома супротивними військами переміг велетня Редедю, князя касозького.

красному Романови Святъславличю. — Роман Святославич — внук Ярослава Мудрого, брат Олега «Гориславича», князь тмутороканський. Убитий половцями в 1079 р. «Красний» — красний, вродливий, гарний.

стараго Владимера. — Старий Володимир — Володимир Святославич, великий князь київський, батько Ярослава Мудрого. Помер у 1015 р. Деякі дослідники вважають, що тут мова йде про Володимира Всеволодовича Мономаха (народився 1053, помер 1125 р.), з 1113 р. великого князя київського.

иже истягну умь крЂпостію своєю и поостри сердца своєю мужествомъ. — «Истягну» тлумачать двояко: або «зв’язав», «здушив», «переміг» розум одвагою («крЂпостію») своєю, або, навпаки, — «стягнув» «оперезав», «укріпив» його цією одвагою. «Умь» мало в староруській мові багато значень: розум, душа, мисль, знання, причина, спосіб думок, намір тощо. Ми розуміємо дане речення так: Ігор укріпив свій ум (намір) одвагою своєю і вигострив його мужністю свого серця. «Поостри сердца своего мужествомъ» перекладають ще: «вигострив серце своє мужністю», але, мабуть, швидше можна говорити про гострий розум, ніж про гостре серце.

на землю Половецькую. — Половці, які з’явилися на Русі 1061 р., в кінці XI — XII ст. займали всю південну половину теперішньої України, Крим і басейн Дону, ведучи кочове життя.

скача, славію, по мыслену древу. — Себто скакаючи солов’єм по уявному дереву, в думці. Є також гадка, що «мыслено древо» — це образ метафоричного дерева пісень, поезії.

свивая слави обаполи сего времени. — Це місце звичайно тлумачать так: Боян співав би, з’єднуючи славу обох половин цього часу, тобто переходив би від слави минулого часу до слави теперішньої. Проте, такий поетичний прийом характерний саме для автора «Слова», а не для Бояна. Воян співав лише про своїх сучасників. От і тепер він співав би тільки про події цього часу, лише про похід Ігоря, без ремінісценцій у минуле. Тому «обаполы» розуміємо як прислівник із значенням «навколо». У повісті про новгородський білий клобук сам клобук описано так: цар Костянтин «устрои его камением драгим и жемчюгом, а округ его (вариант — «по оба полы». — Н. Р.) дванадцать каменей» (див. Н. Н. Розов, «Повесть о новгородском белом клобуке как памятник общерусской публицистики XV века», Труды отд. др.-рус. лит., т. IX, 1953, стор. 206). Пор. також — «Упаде на могилу, туже, розливається, аж обаполи луна розлягається» (див. Б. Грінченко, Словарь української мови, т. III, стор. 1).

рища въ тропу Трояню. — У «Слові» ще тричі зустрічається присвійний прикметник «Троянь»: «были вЂчи Трояни», «на землю Трояню», «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Частина вчених думає, що тут взагалі мовиться не про Трояна, а про Бояна. Інші гадають, що тут ідеться про Ульпія Траяна — римського імператора (98 — 117 р. н. е.), невтомного завойовника і будівника, чиїм іменем названо різні ворота, вали, дороги, мости на Балканському півострові. Ще інші тлумачать слово Троян у метафоричному плані: «тропа Трояна» — образ дальності, «віки Трояна» — образ стародавності, «земля Трояна» — Руська земля. Ймовірно, що Троян — це староруський язичницький бог; про нього згадується і в іншому творі — в «Ходінні богородиці по муках» (за списком XII ст.). Таке тлумачення цього слова порівняно задовільно пояснює вживання його в усіх чотирьох випадках: «тропа Трояна» — путь пророчого, «божественного», віщого натхнення поета; «віки Трояна» — давні язичницькі часи; «земля Трояна» — Руська земля; «сьомий вік Трояна» — останній вік язичництва (у християнських легендах, як відомо, число сім означало «останній» — сім днів тижня, сім днів творення світу, сьоме небо, сім тисяч років існуватиме світ тощо).

Игореви, того (Олга) внуку. — Слово «Олга», «Ольга» і у виданні 1800 р. і в рукописній копії, зробленій для Катерини II, подано в дужках, ніби «для большей ясности речи». Одне слово «того» було б у даному разі дуже глухим, і ймовірно, що іще давній переписувач якесь додаткове слово тут пропустив (можливо, саме й «Олга», бо Ігор був-таки внуком Олега «Гориславича»). Деякі дослідники й перекладачі думають, що «того внуку» значить «внуку Велеса» — Бояну, бо через два рядки нижче Боян згадується як онук Велеса, чи Волоса — староруського язичницького «скотьего бога», бога достатку і водночас пастушого бога, бога поезії і покровителя поетів. «Внук» тут означає «нащадок»; аналогічно і руський народ називається у «Слові» Даждьбожим внуком, вітер — внуком Стрибога.

за Сулою. — Сула — ліва притока Дніпра, нижче міста Переяслава. За Сулою починалися половецькі степи, звідки кінні війська половців набігали на Русь.

НовЂградЂ. — Місто Новгород-Сіверський на Десні, тепер районний центр Чернігівської області.

стоять стязи въ ПутивлЂ. — «Стязи» тут вжито не в значенні «прапор», «стяг», а в розумінні «військо»; себто війська сина Ігоря, Володимира, який княжив у Путивлі, теж були готові у похід. Путивль — місто на річці Сейм, тепер районний центр Сумської області. Одне з найстаріших руських міст.

Игорь ждетъ мила брата Всеволода. — Всеволод Святославич — брат Ігоря, князь курський і трубчевський. Кілька разів ходив на половців. У 1185 р., під час походу Ігоря, потрапив у полон, згодом повернувся на Русь, а в 1191 р. знову бився з половцями. Відзначаючи особливу хоробрість Всеволода, автор «Слова» називає його за тотожнім метафоричним половецьким прізвиськом «Телебуга» — «буй-туром», «яр-туром». «Буй», «яр» (ярий) — хоробрий, відважний, сміливий. «Тур» — дикий бик (зубр), теж символ виняткової сили й відваги. Помер Всеволод у 1196 р.

осЂдлани у Курьска, напереди. — Курськ — місто у верхів’ях річки Сейм, обласний центр РРФСР. Залежно від тлумачень, де і коли Ігор чекав Всеволода, «напереди» може означати або «попереду», «спереду», або «раніш», «уже». Перше тлумачення, очевидно, ймовірніше, бо Курськ справді був попереду військ Ігоря на шляху походу в степ.

къмети. — Цим словом первісно називали дрібних землевласників, згодом — кращих, досвідчених воїнів.

Тогда Игорь възрЂ на свЂтлое солнце и видЂ отъ него тьмою вся своя воя прикрити. — Сонячне затемнення, про яке тут іде мова, сталося 1 травня 1185 р.; в районі Дінця воно відбувалося о 15 год. 25 хв. за київським часом. У давні часи сонячні затемнення вважали лихими ознаками, які віщували війну, навалу ворогів, голод, пошесті, смерть.

свисть звЂринъ въста близъ: дивъ кличетъ връху древа. — У виданні 1800 р. початок нього уривка читається так: «свистъ звЂринъ въ стазби». Це одне з Дуже важких для тлумачення місць. Неясно, які звірі свистять; звичайно вважають, що це свист ховрахів чи байбаків, хоча ще Потебня справедливо зауважував, що такий свист був би надто незначною рисою в картині жаху, яку наводить гроза («Слово о полку Игореве», Воронеж, 1878, стор. 27). Крім того, відомо, що ховрахи взагалі не вилазять із нір, коли е хоч найменша тривога, — цей факт цілком закреслює можливість подібного тлумачення «звіриного свисту». Тому окремі вчені слово «свист» відносять до попереднього речення пам’ятки: «Нощь... птичь убуди свистъ». Важким є і слово чи слова: «въ стазби». Одні текст із цими словами читають: «свистъ звЂринъ въста; збися дивъ...», другі — «звЂрину въ стан зби». Є й інші читання. Під словом «дивъ» переважна більшість учених розуміє або віщого птаха, або міфічну особу на зразок лісовика, або якесь божество східних народів. Інші під «дивом» («дивъ» — скорочена форма слова «дивий» — дикий) розуміють половця-розвідника, що несамовитим, лютим, диким («звЂринъ») свистом давав знати своїм про наближення руського війська, аналогічно до того, як Овлур подавав сигнал Ігореві на втечу («Овлуръ свисну за рЂкою, велить князю разумЂти»). При такому тлумаченні добре коментується й інше місце «Слова» — «уже връжеся дивь на землю», себто уже накинувся половець на Руську землю. «Въ стазби» виправляємо (за Ржигою) на «въста близъ».

Поморію. — Узбережжя Азовського і Чорного морів.

Посулію. — Посулля — землі в басейні ріки Сули.

Сурожу. — Сурож — нині місто Судак у Криму; колись було торговим центром.

Корсуню. — Корсунь — стародавній Херсонес, місто поблизу Севастополя.

тмутороканьскыи блъванъ. — Тмуторокань — місто, що знаходилось на Таманському півострові і було центром руського князівства. Біля цього міста аж до XVIII ст. стояли дві величезні статуї-ідоли божеств Санерга і Астарти, споруджені ще в III — IV ст. до н. е. Одну з них, гадають, і мав на увазі автор «Слова».

крычатъ тЂлЂгы полунощы, рци, лебеди роспужени. — Половці поспішали до Дону назустріч руським військам, і скрипіли немазані колеса половецьких возів-кибиток. Лебідь, як вважають дослідники, був племінним тотемом половців.

влъци грозу въсрожатъ. — Можливо, «въсрошатъ, въсорошаютъ» — збуджують, «взъерошивают» грозу — загрозу, страх; може «ворожать», віщують грозу.

чръленыя щиты. — Дерев’яні щити руських воїнів були звичайно пофарбовані в рожево-червоний колір черленню — фарбою, яку виготовляли з особливої комахи — червеця.

за шеломянемъ. — «Шеломя» — горб чи гора. Ймовірно, що тут мається на увазі Ізюмський курган (Кремінна гора на півдні м. Ізюма). Поблизу протікала річка Сальниця, що нині зникла, і саме біля неї був Ізюмський перевіз через Сіверський Донець. Перейшовши тут ріку, руські війська вже були в Половецькій землі.

Длъго ночь мрькнетъ. Заря-свЂт запала. Мъгла поля покрыла. Щекотъ славіи успе, говоръ галичъ убудися. — Це речення динамічно малює довгу (психологічно) ніч перед боєм, яка поступово переходить у ранній світанок.

Съ заранія въ пятъкъ потопташа поганыя плъкы половецкыя. — Йдеться про першу зустріч руського війська з половецькими силами пізнього ранку в п’ятницю, 10 травня 1185 р., біля річки Сюурлій (як гадають, це місце злиття нинішніх річок Голої Долини з Сухим Торцем, біля м. Слов’янська). Половці втекли, залишивши руським велику здобич.

паволоки, и драгия оксамити. — Паволоки — дорогі шовкові тканини; ще дорожчими були оксамити. Вироблялися у Візантії та мусульманських країнах.

Орътъмами, и япончицами. — «Орьтъма» — покривало, попона; «япончица» — опанча, накидка.

узорочьи. — Дорогоцінні речі чи тканини з різьбленими, витканими чи вишитими візерунками; дорогоцінності взагалі.

чрьлена чолка. — Бунчук — пофарбований кінський хвіст, прикріплений до древка. Знак влади.

стружіе. — Ратище, древко списа.

Дремлетъ въ полЂ Олъгово хороброе гнЂздо. — Нічліг у половецькому степу з 10 на 11 травня. Всі князі, учасники походу — Ігор Святославич, його брат Всеволод, небіж Святослав Ольгович (князь рильський) і син Володимир, — були нащадками крамольного князя Олега Святославича («Гориславича»).

Гзакъ бЂжитъ сЂрымъ влъкомъ, Кончакъ ему слЂдъ править къ Дону великому. — Гзак біжить попереду, Кончак слідом за ним править свого коня назустріч руським військам, ведучи основні половецькі сили. Ці половецькі хани, особливо енергійний, завзятий Кончак, неодноразово очолювали набіги степовиків на Русь.

хотятъ прикрити Д солнца. — Чотири сонця — чотири князі, учасники походу — Ігор, Всеволод, Володимир Ігоревич, Святослав Ольгович. Порівняння князя з сонцем часто зустрічається в давній літературі.

на рЂцЂ на КаялЂ. — Ріка Каяда згадується в «Слові» шість разів. Біля неї руські війська зазнали поразки. Було висловлено ряд припущень відносно того, як тепер зветься ця річка і де вона протікає (Кагальник, Кальміус, Калка, Суха і Мокра Яли, Кривель, Макатиха, Калитва). Досить переконливою є остання думка К. В. Кудряшова, що Каяла (у перекладі — «камениста») — це річка Кам’янка, що впадає в Донець за кілька кілометрів від Ізюмського кургану («шеломя»).

Се вЂтри, Стрибожи внуци. — Стрибог — один з руських поганських богів. З тексту «Слова» виходить, що це бог вітрів. Його статую, поруч із статуями інших поганських богів, поставив Володимир Святославич у Києві 980 р.

Стязи глаголютъ. — На чолі війська звичайно їхали знаменоносці. Навколо бойових стягів збиралися, стягувалися війська. Половецькі стяги ніби «говорили», давали знати руським полкам про наближення ворожої сили. Є також думка, що «глаголютъ» — це перекручене староруське слово «плаполять» — мають, лопотять.

мечи харалужними. — Прикметник «харалужныи» та іменник «харалуг» зустрічаються в «Слові» шість разів. Точне значення цього слова і його етимологія неясна. Звичайно його перекладають словом «булатний», «булат», розуміючи під булатом міцну, вороновану сталь. В. Ржига пропонує виводити «харалуг» від арабського слова (яке існує і в тюркських мовах) «харабліг», що означає загибель, смерть, руйнування. При такому тлумаченні це слово добре підходить в усіх випадках. Коли ж під «харалугом» розуміти булат, то одне з речень «Слова» — «ваю храбрая сердца въ жестоцЂмъ харалузЂ скована, а въ буести закалена» — стає неясним граматично і за змістом. Що значить «в твердому булаті сковані»? Треба було б сказати «із твердого булату». Крім того, при такому тлумаченні порушено синтаксичний паралелізм — улюблений поетичний прийом автора, бо булат і відвага — слова далеко не паралельного порядку.

Поскепаны саблями калеными шеломы оварьския. — Чому шоломи поскіпані? Шоломи звичайно ми уявляємо або стальними, або залізними, а скіпають дерево (пор. «скіпка»). Як показали археологічні знахідки, шоломи половців були не суцільнометалевими, а дерев’яними, із залізними тільки ребрами та металевою шишкою зверху. Слово «поскепаны», отже, є ще одним доказом реалістичності, точності й конкретності поетичних образів «Слова». Авари (за літописом «обри») — плем’я, що жило, починаючи з V ст., на північних берегах Чорного моря і на Північному Кавказі; зникло в IX ст. Частина аварів, очевидно, асимілювалася з кавказькими народами.

Кая раны, дорога братіе, забывъ чти и живота. — Слово «кая» і в змістовому, і в формальному відношенні тлумачать по-різному. Частіше приймають такі читання: «яка із ран дорога тому, браття, хто забув...», вважаючи «кая» за питальний займенник «яка», і «він зневажив рани, дорогі браття, забувши...», вважаючи «кая» аористом від дієслова «каяти» — зневажати. В обох випадках виходить, ніби Всеволод був поранений. Літописи ж дають підставу твердити, що Всеволод поранений не був. Добрий зміст в історичному, психологічному і граматичному відношенні виходить, якщо прийняти «кая» за аорист від дієслова «каяти» — мститися. Тоді переклад буде такий: «він помстився за рани, дорогі браття, забувши...» Тут ітиме мова про рани і взагалі про поразку Ігоря. Автор «Слова» неодноразово звертається до князів із закликом відплатити «за раны Игоревы». Слово «раны» в староруській мові означало також «удари». «Кая» пропонують також розуміти як зіпсоване «дая». Можливо, «кая» є перекручене «коя» (пор. староукраїнське «коїти» — робити, творити переважно щось зле). При останніх двох тлумаченнях переклад буде: «Він наніс (ці) удари (рани), дорогі браття, забувши...» Таке читання правильно малює картину битви Всеволода з половцями.

Чрънигова отня злата стола. — Всеволод був сином Святослава Ольговича, князя чернігівського (помер 1164 р.).

милыя хоти, красныя ГлЂбовны. — Слово «хоть» означало в староруській мові — бажання, улюбленець, коханець, наложниця, люба дружина, жона. Тут вживається в значенні «мила жона». Глібівна — княгиня Ольга, дружина Всеволода, дочка князя Гліба Юр’євича, внучка Юрія Долгорукого, сестра переяславського князя Володимира Глібовича.

были плъци Олговы. — Олег Святославич — дід Ігоря, внук Ярослава Мудрого, князь тмутороканський і чернігівський. У боротьбі за князівський престол вів безперервні війни («крамолу коваше и стрЂлы по землЂ сЂяше») З іншими руськими князями, особливо з князем Всеволодом, батьком Володимира Мономаха. Ворогування між Ольговичами й нащадками Володимира Мономаха — Мономаховичами, викликане боротьбою за княжі столи, призвело до тяжких і тривалих усобиць XII ст. Ольговичі, за прикладом свого предка Олега, користувалися допомогою половців, родичалися з ними. А половецькі орди завдавали руському народові багато лиха і горя. Тому й називається Олег у «Слові» «Гориславичем». Помер Олег 1 серпня 1115 р.

той же звонъ слыша давныи великый Ярославль сынъ Всеволодъ, а Владиміръ, по вся утра уши закладаше въ ЧерниговЂ. — Йдеться тут, очевидно, про те, що син Ярослава Мудрого Всеволод (з 1078 р., після смерті свого брата Ізяслава, він став «великим», бо зайняв великокняжий київський стіл) під час свого князювання в Чернігові пильно стежив («звонъ слыша») за підготовкою до походу на Чернігів крамольного князя Олега. Всеволод у 1077 р. зігнав Олега з чернігівського стола і той змушений був тікати у Тмуторокань, яка була тісно зв’язана з Чернігівським князівством. 1078 р. він пішов на Всеволода (див. наступний коментар). Володимир Мономах, син Всеволода, якого батько з 1078 р. посадив замість себе на чернігівський стіл, весь час боявся, що проти нього, як і проти батька, виступить Олег, котрого підтримувала чернігівська знать. Тому він «по вся утра уши закладаше въ Черниго※, себто запирав городські ворота не лише на ніч, але й на день, закладаючи дерев’яні засуви-бруси в «уші» — спеціальні діри в стояках або в стінах. Слово «ушак» — одвірок з дірами для замикання — відоме в українських пам’ятках першої третини XVII ст. (див. «Чтения в ист. общ. Нестора летописца», кн. 6, 1892, стор. 13 (отд. III). У першодруку замість «той же» маємо «тоже»; замість «Ярославль сынъ Всеволодъ, а Владиміръ» було «Ярославь сынъ Всеволожь: а Владиміръ». Смисл такого читання незрозумілий історично. Згадане місце читають і так: «давныи великыи Ярославь, а сынь Всеволожь Владиміръ»; тоді тут ітиме мова про Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, як ідеальних старих князів, що виступали проти князівських усобиць.

Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе и на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра и млада князя. Съ тоя же Каялы

Святоплъкъ повелЂ яти отца сеоего междю угорьскими иноходьцы ко святЂи Софіи, къ Кіеву. — Борис Вячеславич — внук Ярослава Мудрого, союзник Олега «Гориславича», завзятий учасник князівських чвар. У 1078 р. він разом З Олегом навів поганих на Русь, намагаючись перемогти Всеволода, якого й вигнано з Чернігова. Але незабаром проти Олега і Бориса виступили з переважаючими силами князі-брати Ізяслав київський з сином Ярополком і Всеволод з сином Володимиром (Мономахом). Олег хотів піти на перемир’я, але Борис відкинув цю пропозицію — «аз им противен всем». Тоді ж, 1078 р., в бою на Нежатиній Ниві, поблизу Чернігова, Бориса, «похвалившагося велми», як пише літописець, було вбито. Він поліг, як сказано в «Слові», «за обиду Олгову», бо Олега «обидив», вигнав у 1077 р. з Чернігова Всеволод Ярославич. Борис характеризується «Словом» як молодий і хоробрий князь; деякі дослідники відносять, проте, ці епітети до Олега. Похвальба, «слава» Борисова привела його на «суд», на смертний, «божий суд». Вчені по-різному читали слова «на Канину» («на конину», «на ткань ину», «на тканину», «на казнь ину», «на ковылу» та ін.). В найновіших роботах коментовані слова читаються, як правило, без змін. Як і Нежатина Нива, річка Канина була поблизу Чернігова. Про неї згадується в Іпатському літопису під 1152 р. «Паполома» — покривало; зелена паполома — зелений покрив, трава на берегах річки Канини; «постла» — поклала, положила на смерть (в такому розумінні це слово і далі вжито в образі «на НемизЂ снопы стелють головами»).

Словами «съ тоя же Каялы», як гадають, битва біля річки Канини в 1078 р. порівнюється з битвою Ігоря Святославича коло річки Каяли в 1185 р. В бою коло Канини загинув і князь київський Ізяслав. Його син Святополк перебував тоді в Новгороді, на княжому престолі, і участі в битві не брав. Тому, треба думати, він не сам перевіз тіло батька до Києва, а «повелЂ яти» — звелів узяти, перевезти. У першодруку замість «повел’Ђ яти» стоїть «повелЂя» — беззмістовне слово. Деякі вчені читають його «полелЂя» — поколихав, обережно переніс. Іноходці — коні, що біжать, викидаючи вперед одночасно то обидві ліві ноги, то праві, їзда на таких конях значно спокійніша, ніж на звичайних. Між двома іноходцями, що йшли один за другим, на носилках чи рядні, укріпленому на довгих жердинах, перевозили у давні часи поранених і хворих. На таких іноходцях привезли до Києва Ізяслава і поховали у Софійському соборі.

при ОлзЂ Гориславличи. — Див. коментар вище до цієї ж стор.

погибашетъ жизнъ Даждьбожа внука. — «Жизнь» — добро, достатки. Даждьбожий внук — руський народ. Даждьбог — руський поганський бог сонця.

Игоръ плъкы заворочаехъ: жаль бо ему мила брата Всеволода. — Літопис дає пояснення цих слів. У неділю вранці 12 травня 1185 р., під час битви Ігоря з половцями, його допоміжні війська із «своїх поганих» — ковуї не витримали ворожого натиску і кинулись утікати. Ігор поскакав за ними, марно намагаючись завернути їх на поле бою. Повертаючись назад, князь Ігор потрапив у полон до половців, причому зовсім близько від своїх військ — на відстані польоту стріли. «Держимъ же Игорь видЂ брата своего Всеволода крЂпко борющася и проси души своей смерти, яко да бы не видилъ падения брата своего» (Іпатський літопис).

Бишася день, бишася другыи, третьяго дни къ полуднію падоша стязи Игоревы. — За даними літописів бій Ігоря з половцями тривав два дні — у п’ятницю і суботу 10 і 11 травня; третього дня, в неділю 12 травня вранці, руські війська було розбито: впали бойові стяги Ігоря.

сваты попоиша. — Руські князі часто родичалися з половецькою знаттю. Зокрема половецький хан Кончак справді доводився Ігореві сватом. Син Ігоря Володимир був заручений з ханською дочкою. Водночас це місце є частиною образу «битва — весільний бенкет».

уже пустыни силу прикрила. — Пустиня (безлюдне поле, степ) прикрила травою «силу» — полеглих у бою воїнів Ігоря, себто трупи заросли травою. 6 й інші тлумачення: кочівники (образно — степ, пустиня) перемогли руську силу, військо.

Въстала обида въ силахъ Даждъбожа внука, вступила дЂвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы. — Персоніфікація обиди в образі діви з лебединими крильми пов’язана, як гадають, з дохристиянськими релігійно-фольклорними поглядами слов’ян. 3а народними поглядами, лебідь віщує «обиду» — лихо, нещастя (пор. «Ой крикнула та лебедонька на синьому морю, заплакали чорноморці та об своїм горю»). На початку «Слова» лебідь має й інше образне значення — тут лебедиця співає пісню слави князям.

За нимъ кликну Карна и Жля, поскачи по Рускои земли, смагу людемъ мычючи въ пламянЪ розЂ. — Це важке місце тлумачать по-різному. На думку одних, «Карна» (від «карити» — оплакувати) — це уособлення скорботи, плачу; «Жля» («желя») — теж уособлення плачу, жалю за вбитими; образи, аналогічні до діви-обиди. Інші розуміють під Карною і Жлею плакальницю й голосільницю. Однак форма «за нимъ кликну» в розумінні «заплакали по ньому» (по Ігоревім полку) — зовсім нетипова для староруської мови. Типові староруські форми — «плакать по немь, надъ нимъ, о немь, плакать его». Очевидно, «за нимъ» відноситься до слів «за морем», тобто за озером, названим і в літопису «морем», де було потоплено ту руську рать, яка не полягла в бою. О. Потебня з приводу коментованого місця зауважував, що тут «во всяком случае речь не о вое поминок, а торжествующем клике врагов, коему в следующем противопоставлен плач жен». Історично це були саме Кончак і Гза (Гзак), які після поразки Ігоря ринули на Русь. Вони ж розкидали вогонь з полум’яного рога — обгорнули в пожежі Руську землю. В літопису є також вказівка на те, що в Кончака був половчин, який умів стріляти «живим вогнем», і запалював з далекої відстані міста. Такого бусурменина захопили в 1184 р. війська київського князя Святослава, розгромивши Кончака. 6 також думка, що Карна і Жля — це імена половецьких ханів, про яких не згадано в літопису. У першодруку слово «людемъ» відсутнє; воно е в рукописній копії, зробленій для Катерини II. «Смага» — вогонь, жар.

милыхъ ладъ. — «Ладо» — муж, чоловік.

а злата и сребра ни мало того потрепати. — Слово «потрепати» тлумачать на різні лади: дзвонити, побренькувати; нагромадувати; гладити, торкати, держати в руках; носити одяг, витканий золотом і сріблом. Думається, що це слово слід ставити в один ряд із словом «трепати» — розбити, втратити, загубити. В такому значенні у творі вжито слово «притрепати» («Изяславъ... притрепа славу дЂду своєму Всеславу, а самъ подъ чрълеными щиты на крова†тра†притрепанъ литовскыми мечи»). Гадаємо (за В. Перетцом), що зміст цього слова тут такий: жінки плачуть, що їм доведеться немало витратити, загубити золота і срібла на викуп своїх лад-чоловіків, які потрапили до полону, а водночас вони тужать, що втрачено звичайну під час щасливих походів воєнну здобич, особливо золото й срібло. Ясно, що під «жонами руськими» тут треба розуміти жінок руської знаті.

емляху дань по бЂлЂ отъ двора. — В літопису е легендарне свідчення, що в IX ст. руські платили данину хозарам і варягам по білці від двора, від «диму». Можливо, тут мається на увазі «бЂла» — дрібна срібна монета. Взагалі ж половці, які робили тільки розбійницько-грабіжницькі наїзди на Русь, не могли брати систематично данину з населення. Тут, очевидно, йдеться про те, що під час половецьких набігів руські примушені були коритися чужоземцям, і щоб показати це, автор «Слова» використав стару, традиційну формулу підкорення.

Игорь и Всеволодъ, уже лжу убудиста, которую то бяше успилъ отецъ ихъ, Святъславъ грозныи великыи кіевскыи. — «Лжа» — підступність половців. Деякі читають «которую» як «которою» — незгодою, тобто, що Ігор і Всеволод розбудили «лжу» половців своєю незгодою з київським князем Святославом, їх феодальним главою. Вони без його участі й навіть без його відома рушили на половців і були розбиті. Внаслідок цієї поразки половці, яких у 1184 р. розгромив Святослав, порушили укладені з ним умови і знову стали набігати на Русь. Однак стосунки між Святославом та Ігорем і Всеволодом не можна розцінювати як «котору». Святослав Всеволодович — двоюрідний брат Ігоря і Всеволода, син Всеволода Ольговича, князя київського, внук Олега «Гориславича». Княжив у різних містах Русі. 1180 р. міцно укріпився в Києві, хоча іншими містами цього князівства володів Рюрик Ростиславич. Організував кілька вдалих походів у Половецьку землю. Серед них особливо успішним був похід 1184 р. Широку картину цього походу і розгрому половців намалював автор «Слова». Помер Святослав у 1194 р.

поганого Кобяка. — Кобяк — половецький хан. У 1183 р. під час походу Святослава Всеволодовича разом з іншими руськими князями проти половців, Кобяк був захоплений у полон, а разом з ним — два його сини та ще 7000 половців.

въ гридницЂ. — Гридниця — великий урочистий зал у княжому дворі, ймовірно окрема будова, а не частина княжого палацу. В ньому збиралися на наради та бенкети «гриди» — дружинники князя.

Ту нЂмци и венедици, ту греци и морава поютъ славу Святъславлю, кають князя Игоря. — Слава про перемоги київського князя Святослава над половцями (див. попередні коментарі) розійшлась по всьому світу. Про його успішні походи знали німці, венеціанці, греки, чехи. Вони ж, очевидно, знали й про невдачу Ігоря і докоряли йому за цей погано організований похід. «Ту» означає не «тут» (місце), а «тут», «в той час», «тоді». В такому ж значенні «ту» вжито і в реченні «Ту Игорь князь высЂдЂ изъ сЂдла злата...»

жиръ. — В староруській мові це слово мало значення «багатство», «достаток».

сЂдло кощіево. — «Кощій» (з тюркської мови) — обозний раб, бранець, джура. Князь Ігор із золотого княжого сідла пересів у сідло раба, полоненого.

Уныша бо градомъ забралы. — Міста-фортеці обгороджувалися стіною, що являла два поставлені на певній відстані зруби з колод; між зрубами засипалась земля. На верху стіни робили поміст, який був захищений із зовнішнього боку бруствером-заборолом. На помості із заборолом стояв народ, проводжаючи своїх воїнів у похід; тут він виглядав їх із походу, нерідко даремно; коли ворог оточував місто, звідси на нього сипалися стріли, летіло каміння.

въ Кіе†на горахъ. — Княжий київський двір був розміщений на високій частині міста, поблизу Софійського собору.

на кровати тисовЂ. — Тис — Taxus baccata, дорогоцінне привозне дерево, не гниє, має красивий червоний колір.

съ трудомъ смЂшено. — З горем, з лихом, а може й з «трутомъ» — отрутою.

поганыхъ тлъковинъ. — Точне значення слова не встановлено (можливо, «перекладачі»). Взагалі ж ясно, що тут маються на увазі неруські, поганські народи, зокрема половці.

женьчугь. — І в фольклорі, і в писаній староруській літературі перли (жемчуг) були символом сліз.

Уже дъскы безъ кнЂса въ моемъ теремЂ златовръсЂмъ. — «КнЂсъ» — це або «князьок» — гребінь, над яким зв’язуються крокви, або «сволок» — перекладка, на якій лежать дошки стелі. Очевидно, в забобонах Русі зруйнований князьок означав нещастя, загибель. Не виключено, що дане місце сну Святослава якось пов’язане з похоронними звичаями дохристиянських часів. Щоб душі померлого, яка може шкодити живим, заплутати шляхи назад, мерця виносили не через двері, а через розібраний поміст. Так, зокрема, виносили з княжого будинку в 1015 р. тіло Володимира Святославича. Можливо, що раніше виносили тіло з примітивних жител-напівземлянок через отвір у розібраній стелі-даху.

бусови врани. — У першодруку — «босуви»; ті дослідники, які не роблять тут виправлення, виводять це слово від «бос», «босове» — демон, демони. За свідченням древніх арабів, ворон у слов’ян вважався священним птахом; згодом він набрав зловісних ознак. Звідси «босуви врани» — священні чи віщі ворони. «Бусови» — сірі; саме сірі, а не чорні ворони, за свідченням природознавців, збираються з неприємним карканням на ночівлю у зграї.

врани възграяху у ПлЂсньска на болони, бЂша дебри Кияни и несошася къ синему морю. — У першодруку — «възграяху, у ПлЂсньска на болони бЂша дебрь Кисаню, и не сошлю къ синему морю». Це одне з дуже важких місць твору, що викликало ряд різних тлумачень. Під Плісенськом, зокрема, розуміли місто в Галичині; там ніби була й Кисань. Слова «дебрь Кисаню» виправляють на «дебрьски сани» — лісові змії чи змії, що живуть у проваллях. «Кисань» виправляли і на «киян» (ніби до моря неслися кияни). Дуже вірогідним є тлумачення М. В. Шерлеманя, що під Плісенськом слід розуміти місцевість біля стародавнього Києва «на горах» — урочище Плоске, чи Пліске (пізніше — північно-західна частина Подолу). Кисань — це Киянь, маленька річечка, згодом названа Киянкою, що впадала в річку Глибочицю. Киянка протікала в яру, під київськими горами, на яких стояв золотоверхий терем Святослава. Цей яр був покритий лісом. Слово «дебрь» в староруській мові значило і «яр» і «ліс». «Болонь» — низинне місце, луки (пор. українське «оболонь»).

Темно бо 6Ђ въ Г день. — На третій день бою, 12 травня (див. коментар до стор. 108) війська Ігоря і Всеволода зазнали поразки.

два солнца помЂркоста, оба багряная стлъпа погасоста. — Два сонця — князі Ігор і Всеволод, вони ж — багряні стовпи. Вище ці князі називаються також соколами.

молодая мЂсяца, Олегъ и Святъславъ, тъмою ся поволокоста, и въ морЂ погрузиста. — Йдеться про малолітнього сина Ігоря — Олега (народився в 1175 р.; князі брали з собою в похід навіть п’ятилітніх синів) і Святослава Ольговича, князя рильського. Вони загинули в поході 1185 р., причому Святослав загинув, певно, вже після того, як був захоплений у полон. В літопису після 1185 р. про них згадок немає. За автором «Слова», обох князів утопили половці або вони самі втопилися в морі, тобто в тому озері, де загинуло багато руських воїнів. Про потоплення руської раті в морі-озері говориться в літопису.

и великое буйство подаста хинови. — «Хинови» — очевидно, назва народів Сходу, про яких на Русі знали мало, невиразно. Гадають, що корінь цього слова «хин» іде від назви Китаю, китайців — china.

прострошася лоловци, аки пардуже гнЂздо. — «Пардуси» — гепарди, хижі звірі з родини котячих. «Гніздо» — виводок. Половців, або інакше куманів, порівнювали з «пардусами» і в інших пам’ятках староруської літератури.

уже връжеся дивъ на землю. — Про «дива» — див. коментар до стор. 100. «Земля» — Руська земля.

готскія красныя дЂвы въспЂша на брезЂ синему морю. — Готи поселилися на берегах Чорного і азовського морів в II от. н. е. Залишки їх були в Криму ще в XVI — XVII ст. Готи-тетраксити жили в районі Тамані й далі на південь, вздовж східного берега Чорного моря. Ігор ішов походом не на Крим, а на Дін, Лукомор’я, Тмуторокань, і загрожував, таким чином, не тільки половцям, але й готам-тетракситам, що жили в районі Тмуторокані. Тому після поразки Ігоря готські дівчата співають на березі Чорного моря. До них шляхом торгівлі потрапила частина награбованого половцями руського добра — от вони й дзвонять руським золотом.

поютъ время Бусово. — Літературознавці приймають пояснення, що Бус — Бос, Боус, Бооз — це князь антів, предків східних слов’ян. У 375 р. н. е. готський король Вінітар розбив військо Вуса, а самого разом із синами і сімдесятьма іншими знатними антами звелів розп’ясти на хрестах. Готські дівчата оспівують ці славні для готів часи.

лелЂютъ месть Шароканю. — Дід Кончака, половецький хан Шарукан, неодноразово зазнавав поразки від руських князів. Особливо тяжкою була поразка 1106 р., коли він ледве втік від Володимира Мономаха. Сина Шарукана — хана Отрока, батька Кончакового, Володимир загнав аж на Кавказ, «во Обезы», за Залізні Ворота. В зв’язку з цією подією в Галицько-Волинському літопису наведено чудову легенду про євшан-зілля. Після розгрому Ігоря в 1185 р. настає, нарешті, можливість здійснити мрію, яку стільки років плекав Кончак, — помститись за поразки свого діда. Леліють, плекають помсту й готські дівчата.

Святъславъ изрони злато слово, с слезами смЂшено. — Про це «золоте слово» Святослава, в якому він скорботно докоряє Ігореві та Всеволодові, говориться і в Іпатському літопису: Святослав «вельми воздохнувъ, утеръ слезъ своихъ» і жаліє, що молоді князі, «не воздержавше уности отвориша ворота на Русьскую землю». По-різному вирішується питання і про склад «золотого слова». Одні вважають, що Святослав тут звертається не лише до Ігоря і Всеволода, але й до інших князів, згаданих у «Слові» — до Всеволода Юр’євича, Рюрика і Давида, Ярослава Осмомисла та ін. М. К. Гудзій переконливо довів, що Святослав у «золотому слові» звертається лише до Ігоря та Всеволода.

О моя сыновчя, Игорю и Всеволоде! — Ігор і Всеволод насправді були не синовці, небожі, племінники Святослава, а двоюрідні брати. Синовцями їх називає Святослав, за автором «Слова», очевидно, для того, щоб підкреслити своє старшинство в роді.

цвЂлити. — Цвілити, сікти, бити.

Нъ нечестно одолЂсте. — «Нечестно» — без честі для себе, без слави. Перша перемога над половцями у п’ятницю 10 травня 1185 р. не принесла руським князям ні честі, ні слави, бо за цією перемогою прийшла страшна поразка.

брата моего Ярослава. — Ярослав Всеволодович — князь чернігівський, брат Святослава. Цей могутній володар був дуже обережний і нерішучий. Він виділив Ігореві та Всеволодові лише допоміжну дружину, тих самих ковуїв, що втікали 12 травня з поля бою. Сам же Ярослав із своїм великим і сильним військом у похід не пішов. Не брав участі і в успішному поході Святослава 1184 р., а в 1187 р. зірвав похід Святослава і Рюрика. Помер у 1198 р.

съ черниговъскими былями, съ могуты, и съ татраны, и съ шелъбиры, и съ топчаки, и съ ревугы, и съ олъберы. — «Были» — вельможі; «могуты» — богатирі, воєводи; «татраны» — можливо, жителі Татр (гірське пасмо в Карпатах), або водночас «и съ шельбиры, и съ топчакы, и съ ревугы, и съ ольберы» — родові імена або титули і чини ковуїв, «своїх поганих», тюрків за походженням, що служили в дружині Ярослава.

преднюю славу сами похитимъ а заднею ся сами подЂлимъ. — «Предняя слава» — попередня слава, слава минулого; «задня» — майбутня, прийдешня.

Коли соколъ въ мытехъ бываетъ — высоко птицъ възбиваетъ. — У соколів і яструбів пір’я змінюється щороку. Дволітній сокіл зветься соколом «двух мытей», трилітній — «трех мытей». У період линяння в них саме викльовуються пташенята і соколи стають надзвичайно сміливі; вони відганяють від гнізда навіть сильніших птахів.

Се у Римъ кричатъ подъ саблями половецкыми, а Володимиръ подъ ранами. — Перемігши Ігоря, половецькі орди кинулися на Руську землю. Частина половців, на чолі яких стояв Гза (Кза, Кзак), оточили Путивль, хоча місто взяти так і не змогли, сплюндрували Посейм’я. Кончак пішов на Переяслав, де й зазнав поразки від руських. Ідучи назад у свої землі, він захопив Римів — місто чи містечко, що стояло, гадають, на нижній течії ріки Сули, там, де впадає в неї річка Буримка.

Коли половці на чолі з Кончаком оточили Переяслав, проти них виїхав за місто з невеличким загоном Володимир Глібович, князь переяславський, внук Юрія Долгорукого, брат дружини Всеволода — «буй-тура». Володимир так хоробро бився з численним половецьким військом, що був поранений, за літописом, аж «треми копьи». Пораненого князя одбили у ворогів руські воїни. В 1187 р., повертаючись із походу на половців, Володимир тяжко захворів і 18 квітня помер. «И плакашася, — пише літописець, — по немь вси переяславци; бЂ бо любя дружину и злата не сбирашеть, имЂния не щадяшеть, но даяшеть дружинЂ; бЂ бо князь добръ и крЂпок на рати, и мужьствомъ крЂпкомъ показаяся, и всякими добродЂтелми наполненъ, о нем же Украина много постона» (Іпатський літопис, 1187 р.).

Великый княже Всеволоде! — Всеволод Юрійович — з 1177 по 1212 р. (до смерті) князь володимиро-суздальський, син Юрія Долгорукого, внук Володимира Мономаха, які у свій час князювали в Києві. Тому автор «Слова» звертається до Всеволода з закликом «отня злата стола поблюсти». Всеволод (пізніше його прозвище — «Большое гнЂздо») був одним з наймогутніших князів, робив далекі й успішні походи. Незадовго до походу Ігоря переможно воював проти волзьких болгар (у «Слові» — «ты бо можеши Волгу веслы раскропити»). Всеволод не втручався, проте, у справи Русі, хоч, ясна річ, не забував про неї, бо в Києві князювали його батько і дід. За умов, коли половці розоряли Русь, позиція Всеволода як нейтрального спостерігача не сприяла організації відсічі ворогові. Для цього не досить було перелітати думкою до Києва, треба було ділом попильнувати отчого золотого стола.

Аже бы ты былъ, то была бы чага по ногатЂ, а кощеи — по резанЂ. — «Чага» — невільниця, рабиня. «Кощей» — раб, бранець. Ногата і різань — дрібні гроші; у гривні було 20 ногат, або 50 різань. За «Руською правдою» ціна холопа була в середньому 5 гривень. Отже, коли б Всеволод узяв участь у поході на половців, то захоплено було б стільки полонених, що ціна на них упала б зовсім (за чоловіка — у 250, за жінку — в 100 разів).

шереширы. — Одні думають, що це слово означає «спис» (з грецького σαρισσαρι); інші вважають, що це назва стріли чи снаряда черха — метального приладу (з персидськогоtir-i-čärch).

удалими сыны ГлЂбови. — Мова йде про синів Гліба Ростиславича — Романа, Ігоря, Святослава, Володимира і Всеволода (останні два одержали від Всеволода Юрійовича рязанські волості), які були під владою могутнього володимиро-суздальського князя; він з ними ходив на Волгу.

Ты, буй Рюриче, и Давыде! — Рюрик Ростиславич — внук Мстислава Володимировича, правнук Володимира Мономаха, діяльний і неспокійний руський князь. Він сім разів завойовував і знову втрачав зайнятий ним у 1173 р. київський великокняжий престол, причому двічі віддавав його своїм суперникам добровільно (зокрема Святославу Всеволодовичу). Кілька разів організовував походи на половців, а 1203 р. навів цих же половців на Київ і страшенно спустошив місто. В 1205 р. був силоміць пострижений в ченці, але скинув рясу і знову завоював Київ. Помер Рюрик у 1215 р., князюючи в Чернігові. Рюрик був дуже освіченою людиною, сприяв розвиткові літописання, збудував велику кількість визначних в архітектурному відношенні споруд. Мав міцну і хоробру дружину, загартовану в численних боях.

Давид — рідний брат Рюрика, князь смоленський; брав участь у походах Рюрика. Незадовго до смерті добровільно прийняв чернецтво. Помер у 1197 р.

за рани Игоревы. — Під час бою з половцями Ігор був поранений у ліву руку. Закликаючи відплатити «за раны Игоревы», автор «Слова» мав на увазі не тільки справжні його рани, але і його поразку.

Галичкы ОсмомыслЂ Ярославе! — Ярослав Володимирович — могутній князь галицький, тесть Ігоря Святославича. Князював у Галичі з 1153 по 1187 р., до смерті, що сталася 1 жовтня. Користувався серед князів великим авторитетом. В інтересах централізованої влади провадив запеклу боротьбу з міцним місцевим боярством. Епітет «Осмомисл», що зустрічається тільки в «Слові», тлумачать різно: в Ярослава вісім думок, вісім турбот одразу; розум його дорівнює розумові восьми чоловік; цей епітет виник за асоціацією-аналогією з іменем першого римського імператора Августа Октавіана («Осьмородного»). Є також інші пояснення.

Высоко сЂдиши на своемъ златокованнЂмъ столЂ, подперъ горы угорскыи своими желЂзными плъки, заступивъ королеви путь, затворивъ Дунаю ворота, меча бремены чрезъ облаки, суды рядя до Дуная. — Кремль Галича, княжого міста на Дністрі, справді був розташований «высоко», на горбі. «Горы угорскыи» — Карпатські гори. «Королеви» — угорському королю. Володіння Ярослава лежали в басейні рік Прут і Дністер: починалися на північному заході від міст Ярославля та Перемишля і тягнулися аж до дельти Дунаю. Вираз «затворивъ Дунаю ворота» означає, що Ярослав закрив кордони своєї землі для країн, які межували з Руссю по Дунаю. З цього тексту можна судити, що в Ярослава була добре для свого часу розвинута військова техніка. Спеціальними катапультами його війська далеко і високо метали важке каміння («бремены»). «Суды рядя» — керуючи, урядуючи.

отворяеши Кіеву врата, стрЂляеши съ отня злата стола салтани за землями. — Відкрити ворота якому-небудь місту означало підкорити його; вплив Ярослава відчувався навіть у Києві. У словах «стрЂляеши» «салтани за землями» дослідники бачать натяк на планований третій хрестовий похід Фрідріха Барбароси проти султана Саладина, в якому ніби брали участь галичани. Похід цей відбувся в 1189 — 1192 рр., але про підготовку його, що розпочалася ще в 1185 р., знав, очевидно, автор «Слова».

А ты, буи Романе, и Мстиславе! — Роман Мстиславич — син Мстислава Ізяславича, князя київського, князь володимиро-волинський і галицький. Енергійний і діяльний, Роман все життя провів у походах і боях. Під час усобиць то він згонив князів з престолів, то його згонили. Воював з Литвою, Польщею, ятвягами, громив половців. В 1199 р. об’єднав під своєю рукою князівства Волинське й Галицьке і став надзвичайно могутньою постаттю. Літописець називає його царем, самодержцем усієї Русі. Багато займався розбудовою своїх володінь. Роман був добре відомий в Західній Європі. Папа римський Інокентій III пропонував йому королівську корону, але вимагав натомість прийняти католицтво. Роман відмовився. Загинув 1205 р. в бою під час походу на Польщу.

Хто такий Мстислав, точно не встановлено. Одні вважають, що це двоюрідний брат Романа Мстислав Ярославич пересопницький (помер у 1226 р.); інші думають, що тут ідеться про князя Мстислава Всеволодовича городенського. Обидва брали участь у походах Романа Мстиславича.

желЂзныи паробци. — У першодруку — «желЂзныи папорзи». Найчастіше приймалась думка, що «папорзи» — це нагрудний панцир, «паперси», «наперсна» броня. О. С. Орлов запропонував читати «паробци». Слово «паробок» означало в XI — XII ст. молодого дружинника або слугу князя. «ЖелЂзныи паробци» — молоді воїни, одягнені у важкі залізні панцирі. Природно, що від ходи такого війська «тресну земля» — задрижала земля. Є також думка, що «папорзи» — це зіпсоване «паворзи», «паворози» (пор. укр. «поворозка» — вірьовка, шнур; тасьма для зав’язування очіпка), себто в даному разі ремінець, обкований залізними бляшками, яким підв’язувався шолом під підборіддям. Однак таке тлумачення, дуже ймовірне щодо реалій зброї, важко погодити з наступним образом — «тЂми тресну земля».

Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела. — «Хинова» — див. коментар до стор. 112. Роман Мстиславич переміг литовців і примусив їх корчувати ліс та займатися незвичайною для них справою — хліборобством. В народних устах і літературних пам’ятках збереглося навіть прислів’я, що відноситься до цих подій: «Романе, Романе, худим живеш, Литвою ореш». «Ятвязи, Деремела» — литовські племена.

сулици. — Легкі метальні списи.

утръпЂ солнцю свЂтъ, — Слово «утръпЂ» виводять від «утръпЂти» — ослабнути, знесилитись (пор. «затерпли руки»), однак точне його значення невідоме. Виходячи із загального змісту, ці слова перекладають: «померкло світло сонця».

по Роси и по Сули гради подЂлиша. — Річки Рось — права притока Дніпра і Сула — ліва притока Дніпра були межею, за якою починалася Половецька земля. Розбивши Ігоря, половці завоювали міста по Росі й Сулі, «поділили» руські городи між половецькими ордами. В Іпатському літопису про це сказано: «в то же лЂто (в 1185 р. — Л. М.) воева Концакъ по Рси с половци», в Лаврентіївському доповнено: «взяша всЂ городи по СулЂ».

Олговичи, храбрыи князи, доспЂли на брань! — Ідеться про Ольговичів, учасників походу Ігоря в 1185 р. У попередньому, 1184 р., коли князівська коаліція на чолі з київським князем Святославом Всеволодовичем розгромила половців, Ольговичі не встигли до них приєднатися. В 1185 р. вони вирішили надолужити втрачене, заявляючи (згідно з неприязним до Ольговичів Лаврентіївським літописом); «Мы есмы ци не князи же? Поидемъ такы же собЂ хвалы добудемъ». «На брань» вони на цей раз «доспЂли», але замість «хвалы» здобули поразку.

Инъгваръ и Всеволодъ, и вси три Мстиславичи. — Інгвар і Всеволод — волинські князі, сини Ярослава Ізяславича, князя луцького. «Три Мстиславичи» — це, на думку деяких учених, згадані Інгвар, Всеволод та їх третій брат Мстислав, названі так по прадідові Мстиславу Володимировичу великому (сину Володимира Мономаха). Але крім цих трьох братів був ще четвертий — Ізяслав (помер у 1196 р.); а по прадіду Мстиславичів було значно більше. Тому переконливішою в думка, що тут ідеться про синів київського князя Мстислава Ізяславича — Романа (див. вище), Всеволода (помер 1195 р.) та Святослава, двоюрідних братів Інгвара і Всеволода. Вони були, отже, ріднею і всі разом — волинськими князями. Тому до них і спільне звертання, а до Романа, як наймогутнішого, ще й окремо.

не худа гнЂзда шестокрилци — Князі — соколи. За поясненнями природознавців, крила сокола складаються з шести частин оперення (кожне крило має три частини), які ясно видно при ширянні.

Не повЂдними жребіи собЂ власти расхытисте! — Точний зміст цього речення важко встановити, бо про князювання згаданих вище трьох Мстиславичів (крім Романа) нема детальних відомостей. Може, тут стверджується думка, що ці князі здобули свої волості (володіння) не шляхом міжусобної боротьби, а одержали їх у спадщину. А може, навпаки, — це речення є риторичним запитанням: «Хіба ви не збройною рукою здобули собі волості?» Дослідники, що розуміють це речення як риторичне запитання, після «не побЂдными» вставляють частку «ль».

Кое вати златыи шеломы, и сулицы ляцкіи, и щити? — Тут, певно, маються на увазі насамперед родинні зв’язки Мстиславичів з поляками (вони були по матері напівполяки) і та воєнна допомога, що її давали поляки цим князям. «Кое» може означати і «де», і «що ж», і «нащо», «для чого». Оскільки попереднє речення перекладаємо (не без вагань) як стверджувальне, зміст цього місця доводиться витлумачувати так: ваше, Мстиславичі, військо не брало участі в боях за спадщину; навіщо ж воно вам, коли воно бездіяльне? Об’єднайте свої сили з силами інших князів і виступіть на захист Русі.

Загородите полю ворота. — «Поле» означає тут половців, степовиків. Слово «ворота», крім свого прямого смислу, мало ще значення «кордони», «межі» країни чи князівства.

Уже бо Сула не течетъ сребреными струями къ граду Переяславлю, и Двина болоюмъ течетъ онымъ грознымъ полочаномъ подъ кликомъ поганыхъ. — Місто Переяслав, як відомо, стоїть на річці Трубежі, а не на Сулі. Отже, тут ідеться, очевидно, про те, що внаслідок поразки Ігоря прикордонна річка Сула уже не служить перепоною для степовиків, і вони ринули на Переяслав (див. коментар до стор. 116). Ріка ніби висохла. Висушити, розкропити, вилляти ріку — значить завоювати ті землі, що лежать в її басейні. Оскільки й литовці («погани») переможно воювали проти полочан, то й Двина перетворилася з повноводної ріки на болото. Мутна вода — народний символ печалі; мутна вода в ріках означає навалу ворогів.

Единъ же Изяславъ, сынъ Василъковъ. — Про цього полоцького князя, який був, судячи з тексту «Слова», сином князя Василька (очевидно, Василька Рогволодовича, внука Всеслава, князя полоцького; про Всеслава див. коментар до цієї ж стор.), в літопису навіть не згадано, хоча тут іде мова про його братів (див. нижче). Нічого невідомо і про його битву з литовцями, у якій він поліг.

И сходи юна кровь и тъи рекъ. — У першодруку і катерининськіи копії — «и схоти ю на кровать, и рекъ». Наше читання, вперше запропоноване М. Маньківським, далі М. К. Грунським, тільки по-інакшому розбиває текст на слова та вносить одну поправку «д» на «т», яке веснуючій позиції можна палеографічно виправдати, і дає цілком задовільний зміст — «ісходить юна кров, і той сказав». «Той» — це «він», Ізяслав, який промовляє сам до себе перед смертю, хоча, можливо, ідеться і про батька Ізяслава, Василька Рогволодовича. «И схоти ю» виправляли також на «ис хотию» (з милою, з жоною; з любимцем-джурою), «и схопи ю», «и съхыти ю» (схопив), «Хотием» (власне ім’я) і т. п.

Не бысть ту брата Брячяслава, ни другого, Всеволода. — Врячислав і Всеволод, як видно з контексту «Слова» — брати Ізяслава (див. коментар вище). Літопис згадує лише Брячислава Васильковича, Всеслава Васильковича та їх батька Василька Рогволодовича. Неясні остаточно і їх генеалогічні стосунки З предком Всеславом полоцьким, що займає велике місце у «Слові». А взагалі про всіх цих полоцьких князів — Ізяслава, Брячислава, Всеволода, Всеслава, Василька е або дуже скупі відомості, або немає ніяких.

изрони жемчюжну душу изъ храбра тЂла чресъ злато ожереліе. — Коміри дорогої княжої одежі мали глибокий виріз і часто обшивались золотом та дорогоцінним камінням. Древні слов’яни вірили, що душа людини, яку вони уявляли матеріальним і при цьому дорогоцінним предметом («жемчюжну душу»), перебувала в грудях або в горлі.

трубы трубятъ городеньскіи. — Ізяслав (див. коментар вище), очевидно, був князем городенським (Городно, або Гродно).

Ярославе и вси внуце Всеславли! — Під Ярославом одні вчені розуміють Ярослава Всеволодовича, князя чернігівського (див. коментар до стор. 114), який разом з Ігорем, героєм «Слова», і Святославом київським у 1180 р. привели на Русь поганих-половців для боротьби проти Ростиславичів — Рюрика й Давида (див. коментар до стор. 116). У цій боротьбі брали участь полоцькі князі, які теж привели з собою інших поганих — лівонців і литовців. Інші думають, що тут ідеться про Ярослава Володимировича, внука Мстислава Володимировича, чи про Ярослава Юрійовича, князя пінського. Коли ж і Ярослава вважати одним із внуків Всеслава, то це може бути Ярослав Глібович. Д. С. Лихачов пропонує читати: «Ярославли и вси внуци Всеславли» (новіший варіант — «Ярославли вси внуци и Всеславли»). При цьому читанні мова йтиме про вікову боротьбу нащадків Ярослава Мудрого З полоцькими князями, нащадками полоцького князя Всеслава, які одними З перших почали підривати єдність Русі. Про внуків Всеслава — див. коментар вище.

Которою. — У першодруку — «которое». «Кóтора» — незгода, усобиця.

На седъмомъ вЂцЂ Трояни връже Всеславъ жребіи о дЂвицю себЂ любу. — Про сьомий вік Трояна — див. коментар до стор. 98. Всеслав — Всеслав Брячиславич, князь полоцький, онук Ізяслава полоцького, правнук Володимира Святославича (його прабаба — Рогніда). Ще за життя мав славу чаклуна, ворожбита, віщуна. Навіть в літопису сказано, що його «роди мати от влъхования». Провадив уперту боротьбу з Ярославичами. В 1067 р. захопив і спалив Новгород. Проти Всеслава виступили тоді сини Ярослава Мудрого — Ізяслав, Святослав та Всеволод і розгромили його військо у тяжкому бою біля річки Немиги. Всеслав утік. Того ж року влітку переможці викликали до себе Всеслава, «поцілувавши хрест чесний» і заявивши під клятвою, що не вчинять йому ніякого зла. Всеслав повірив, прибув до них, а Ярославичі посадили його разом з двома синами «въ порубъ», у яму-в’язницю в Києві. В 1068 р. на Русь ринули половці і на річці Альті розбили Ярославичів. Кияни й мешканці навколишніх місцевостей, що втекли від поганих до міста, вимагали від київського князя Ізяслава коней і зброї, щоб виступити проти степовиків, але Ізяслав не дав. У цій ситуації в Києві піднялося повстання смердів, яке поєдналося з рухом волхвів, з реакцією староруського язичництва проти християнства (звідси ясно, чому Всеслав діяв «на седьмомъ вЂцЂ Трояни»: це були часи, коли язичництво доживало свій вік). Князі Ізяслав і Всеволод утекли з Києва. Народ звільнив Всеслава. Хоч повстання смердів було Всеславу чужим, він, спираючись на повсталих, захопив київський престол і сидів тут сім місяців. Наступного року весною на Всеслава пішов Ізяслав разом з польським королем Болеславом. Всеслав з киянами вийшов їм назустріч до Білгорода (теперішня Білогородка, недалеко від Києва), але вночі, потай від киян, утік до Полоцька, звідки його незабаром вигнав Ізяслав. У 1071 р. Всеслав знову повертає собі Полоцьк і князює тут до смерті, що сталася 14 квітня 1101 р. «ДЂвиця» — Київ. Всеслав характеризуеться як гравець, що кидає жеребки.

Тъи клюками подпръся о кони. — «Клюка» в староруській мові означало «хитрість», «обман». Зміст наведеного речення, як гадають, такий: Всеслав хитрощами використав повсталих, давши їм коні та зброю, яку вони не одержали від Ізяслава, і досяг, таким чином, київського стола. «О кони» читають також «окони» — зробитися кінним: тобто Всеслав, який, будучи волхвом, не раз вдавався до хитрощів, вирвався з порубу (на Подолі) й на коні досяг київського престолу (на горах).

дотчеся стружіемъ злата стола кіевскаго. — «Стружіе» — ратище. Добути списом — завоювати. Всеслав володів Києвом недовго, він ніби тільки доторкнувся до княжого стола і при цьому не вістрям списа, а ратищем.

обЂсися синЂ мьглЂ. — Перекладають це місце так: «завісився синьою млою». Але оскільки Всеволод був чаклуном, то є і таке тлумачення: він, утікаючи од киян, «повиснув на синій хмарі», «повис у синьому тумані».

утръже вазни с три куси. — У першодруку — «утръ же воззни стрикусы», в катерининській копії — «утръже вазнистри кусы». Наше читання вперше запропонував Р. Якобсон, і його можна вважати найбільш переконливим. «Утъргнути» — відірвати, урвати, відсікти, відділити; «вазнь» — щастя, удача, фортуна; при цьому важливо, що удача, щастя мислилося явищем, яке допускало поділ на частки (пор.: «уне ми имЂти каплю вазни, нежели бътарь ума» — краще мені мати краплю щастя, ніж бочку розуму). Отже, переклад буде такий: «[він] урвав щастя з три шматки» (три рази). Всеслав справді тричі переможно з’являвся в Новгороді; особливо сплюндрував він це місто, захопивши його («отвори врата Новуграду»), в 1067 р. «Воззни» перекладають як «вонзил», «ввігнав»; «стрикуси» тлумачать як «сокири», вважаючи, що це слово походить від німецького Streitaxt — бойова сокира. «Утръ же» в цих випадках виправляють на «утрЂ же» — уранці або завтра. І коментований уривок матиме переклад: «уранці [на другий день, завтра] ввігнав сокири [ударив сокирами]».

розшибе славу Ярославу. — До 1016 р. в Новгороді княжив Ярослав Мудрий, який підніс значення і незалежність цього міста. Розгромивши Новгород, Всеслав цим самим розбив і славу Ярослава, що була зв’язана з славою міста.

съ Дудутокъ. — Дудутки, як думають дослідники, це містечко чи монастир під Новгородом. Але певності в такому тлумаченні нема.

На НемизЂ снопы стелютъ головами. — Річка Немига — притока ріки Свислочі. Річище колишньої Немиги зараз стало однією з вулиць Мінська (в районі так званого Рибного ринку), бо річка ця давно висохла. На Немизі З березня 1067 р. Всеслав зазнав страшенної поразки від Ярославичів (див. вище).

Всеславъ князь людемъ судяше, княземъ грады рядяше, а самъ въ ночъ влъкомъ рыскаше: изъ Кыєва дорискаше до куръ Тмутороканя, великому Хръсови влъкомъ путь прерыскаше. — Всеслав, який справді, наче вовк, гасав по Руській землі, зокрема, бував і в Тмуторокані, не тільки здійснював княжу владу, але й займався чаклуванням, обертаючись, за тодішніми повір’ями, на вовка. «До куръ» — до співу півнів. Хорс — староруський язичницький бог сонця. За ніч, отже, чаклун Всеволод міг пробігати величезні відстані — від Києва до Тмутороканя.

Тому въ Полотскъ позвониша заутренюю рано у святыя Софеи въ колоколы, а онъ въ Кые†звонъ слыша. — Це речення тлумачать як ще один образ швидких рейдів Всеслава. Є також інше, історичне пояснення: Всеслав сидів у Києві в порубі (див. вище), у в’язниці, а в місті Полоцьку, в збудованій ним Софії, за нього молилися як за князя-володаря.

ни пытъцю гаразду. — У першодруку — «ни птицю горазду». Л. А. Булаховський висловив думку, що «птицю» слід читати як «пытьцю» — від староруського «пытьливый» — той, що має силу чарівника. Таке твердження абсолютно підходить і до контексту твору, і до загальної характеристики Всеслава як віщуна, чаклуна.

Того стараго Владимира нелъзЂ бЂ пригвоздити къ горамъ кіевскимъ. — «Старий Володимир» — Володимир Святославич все своє життя провів у походах проти ворогів Русі і в Києві сидів мало. Дехто (див. коментар до стор. 98) думає, що тут ідеться про Володимира Мономаха, який теж постійно воював проти половців.

сего бо нынЂ сташа стязи Рюриковы, а друзіи — Давидовы, нъ розно ся имъ хоботы пашутъ, копіа поютъ! — Історична основа цього місця: в 1185 р., після поразки Ігоря, половці, як уже вище говорилося, рушили на Русь; руські князі, нащадки Володимира Святославича («старого»; вони ж нащадки й Володимира Мономаха), не виявили єдності в справі оборони Руської землі. Князь Рюрик (див. коментар до стор. 116), Святослав київський та інші князі виступили проти степовиків, а Давид, брат Рюрика, князь смоленський, не пішов з ними, хоч був уже із своїми військами біля Трипілля; він повернувся назад до Смоленська. Аналогічна ситуація повторилася і в 1187 р. Отже, війська братів Рюрика і Давида пішли в різні сторони — нарізно майоріли їх бойові знамена й бунчуки. «Хоботы» — кінці, хвости; тут — бунчуки, стяги. «Пашутъ» — мають. Що означає «копіа поютъ» — точно невідомо. Очевидно, свистять метальні списи під час польоту.

На Дунай Ярославнынъ гласъ ся слышитъ. — «Дунай» тут означає не буквально ріку Дунай, а є епічним, пісенним означенням ріки взагалі. Таких прикладів можна навести безліч. Ярославна говорить, що вона полетить по Дунаю, а рукав омочить у Каялі; йдеться про одну і ту ж ріку. Ярославна — Євфросинія — дочка Ярослава Володимировича, князя галицького (див. коментар до стор. 116), друга дружина Ігоря, який оженився на ній 1184 р.

зегзицею, незнаема, рано кычетъ. — «Зегзиця», очевидно, зозуля або й чайка. Автор «Слова», як одностайно відзначають дослідники, з винятковою точністю подавав образи природи: саме чайки, а не зозулі з розпачливим криком літають над водою. Поет надзвичайної поетичної інтуїції, Шевченко під «зегзицею» розумів чайку. Відомі досі історико-лінгвістичні матеріали доводять, однак, що «зегзиця» — це зозуля.

бебрянъ рукав. — Досі це місце витлумачували так: дорога князівська одежа часто по краях, зокрема на рукавах, обшивалась бобровим хутром. Недавно звернено увагу на те, що в староруському перекладі «Історії іудейської війни» Йосифа Флавія слово «бъбрянъ» означає «шовковий»; звідси «бъбръ», крім значення «бібр», означало «шовк», зокрема «білий шовк». Таке друге значення слова «бебрянъ» зустрічається також у староруському перекладі повісті про Акіра премудрого; воно значно краще підходить у коментованому місці.

Ярославна рано плачетъ въ путивлЂ. — Чому в Путивлі? Адже Ігор, її чоловік, був князем у Новгороді-Сіверському. Дослідження археологів показали, що Путивль був дуже укріпленим містом, і коли половці після поразки Ігоря рушили на Русь, вони не змогли його взяти (див. коментар до стор. 116). Природно, що за таких обставин Ярославна перебралась у це безпечне місце.

О Днепре Словуїицю! Ты пробилъ еси каменные горы. — «Словутич» — давній епітет Дніпра; неодноразово зустрічається в народних думах. «Каменныя горы» — Дніпрові пороги.

насади. — Великі човни з високими «насадженими» боками.

въ полЂ безводнЂ жаждею имъ лучи сълряже, тугою имъ тули затче? — Під час битви половці відрізали руських від води. Люди й коні тяжко страждали від спраги.

Овлуръ. — Половець, який утік на Русь разом з Ігорем. У літопису має ім’я Лавор. 6 свідчення, що мати його була руською.

рЂка Стугна. — Права притока Дніпра, нижче Києва, біля Трипілля. уношу князю Ростиславу затвори днЂ при темнЂ березЂ. — У першодруку останні чотири слова читаються: «ДнЂпрь темнЂ березЂ». Ростислав — син київського князя Всеволода Ярославича, онук Ярослава Мудрого. В 1093 р., коли половці ринули на Русь, проти них виступили руські війська на чолі з Ростиславом, який княжив у Переяславі, з його братом Володимиром Мономахом, тоді князем чернігівським, та Святополком Ізяславичем, князем київським. Біля Стугни, яка в цей час дуже розлилась («пожръши чужи ручьи и стругы»), бо була весна, половці розбили руські війська. Втікаючи від ворогів, Ростислав утопився в Стугні. Йому було всього 22 роки («уноша»), коли його «затворила» ця ріка на дні при темнім березі. Поховали Ростислава Всеволодовича в Софійському соборі. Недавні розкопки в соборі виявили череп Ростислава з залізним наконечником стріли в потилиці. Тепер зрозуміло, чому молодий князь утонув у Стугні: він був смертельно поранений (див. газ. «Вечірній Київ» від 16 травня 1961 р. — «Усипальниця київських князів»). Частина учених залишає «ДнЂпрь темнЂ березЂ» без виправлень і перекладає: «на темнім березі Дніпра» (плаче мати Ростиславова) або «юнакові князю Ростиславу закрила Дніпро біля темного берега».

полозів. — Змії-полози.

соколца опутае†красною дивицею. — Сокільця — Володимира, сина Ігоревого, справді «опутали», оженили на дочці половецького хана Кончака. Але Гза мав рацію, кажучи Кончакові: «ни нама будетъ сокольца, ни нама красны дЂвице». В 1187 р. Володимир утік разом з Кончаківною і дитиною на Русь. Стор. 130

Рекъ Боянъ и ходи на Святъславля, пЂснотворецъ стараго времени — Ярославля, Ольгова, коганя: «Хоть и тяжко...» — У першодруку — «Рекъ Боянъ и ходы на Святъславля пЂстворца стараго времени Ярославля Ольгова Коганя хоти». Місце настільки зіпсоване, що всі намагання витлумачити його більш-менш певно і підтвердити таке тлумачення точним історичним матеріалом не вдались. Приймаємо таку інтерпретацію: «Сказав Боян, піснетворець стародавнього часу — Ярославового, Олегового, княжого — про походи Святослава: «Хоч і тяжко...» і т. д. Важко сказати, проте, наскільки вона вірна. Інші кон’єктури теж мало задовільні.

дЂвици поютъ на Дунаи. — Про Дунай див. коментар до стор. 122. Дехто тлумачить це місце конкретно, вказуючи, що тут мова йде про руські поселення на нижній течії Дунаю. Радість з приводу повернення Ігоря охопила найвіддаленіші куточки, де жили руські.

Игорь Ђдетъ по Боричеву. — Це або Боричів узвіз — вулиця в Києві, що веде з Подолу на гору, або Боричів тік.

къ святЂи богородици Пирогощеи. — Церкву святої богородиці, про яку тут ідеться, збудували в 1132 — 1136 рр. В ній поставили ікону «пирогощу» (від грецьк. πυργώτισσα — баштова), привезену з Константинополя. За цією іконою було названо й церкву.

Аминь. — Це слово (з грецьк. άμήν — вірно, істинно) в стародавніх рукописах ставили в кінці літературних творів.



Примітки дійсного члена АН УРСР М. К. Гудзія.





Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.