[Сміт Ентоні. Нації та націоналізм у глобальну епоху. — К.: Ніка-Центр, 2006. — С.9-13.]

Попередня     Головна     Наступна

Не за славу, багатство чи почесті ми боремося — лише за свободу, яку гідна людина віддасть тільки разом із життям.

Арбротська декларація, 1320 р.*

Забудькуватість веде до вигнання, пам’ять — ось секрет звільнення.

Баал Шем Тов**

* Арбротська декларація — знаменита заява, підписана у квітні 1320 р. кільканадцятьма представниками вищого шотландського дворянства, в якій вони зверталися до папи з проханням утрутитися в англо-шотландський конфлікт. Щоб папа зрозумів різницю між двома народами і безпідставність англійських претензій на Шотландію, в декларації коротко викладалася історія шотландців і йшлося про незалежність країни. Документ декларував право людини на свободу, і ставив волю народу, під яким найчастіше мали на увазі знать, вище за короля. Була написана латиною; автор — імовірно Бернард де Лінтон, абат у містечку Арброт і канцлер Шотландії за короля Роберта I Брюса. Декларацію вважають однією з найвизначніших пам’яток ранньої шотландської політичної думки. — Тут і далі зірочкою позначені примітки перекладачів.

** Баал Шем Тов (1698 — 1760) — єврейський релігійний діяч, мислитель, засновник хасидизму.

Переднє слово

Багато людей у всьому світі були здивовані й засмучені раптовим вибухом на планеті етнічних конфліктів і націоналізму. Вони чекали на світ, вільний від етнічних чвар і міжнаціональних конфліктів, сподіваючись, що етнічність і націоналізм швидко відійдуть в минуле. Вони забували, що етнічна спільнота мала тривалу історію і що націоналізм як ідеологія й рух був потужною силою у світовій політиці, принаймні від Великої французької та Американської революцій. Недавнє відродження націоналізму можна зрозуміти лише в контексті тривалого історичного процесу, а починати аналіз від падіння Берлінської стіни чи навіть Другої світової війни буде справою поверхневою і хибною.

Ця книжка має на меті проаналізувати деякі прийоми, за допомогою яких сьогодні досліджують відродження націоналізму, і запропонувати власний погляд на останні тенденції у формуванні націй і націоналізмів, ґрунтовані на ідеях, коротко окреслених в останньому розділі «Національної ідентичності»¹. Моє завдання — не огляд сучасних націоналізмів чи обговорення поточних тенденцій у якихось частинах світу. Читач не знайде тут ані дискусії про сьогоднішню боротьбу в колишній Югославії, на Кавказі чи в Південній Африці, ані /12/ перспектив сикхського, палестинського чи будь-якого іншого націоналізму.

Не прагнув я вступати й у ширшу дискусію про модерність чи «глобалізацію» та їхні наслідки, за винятком, коли вони торкаються питань національної ідентичності й націоналізму, позаяк уважаю, що ключ до розуміння націй і націоналізму як всесвітнього явища — радше тривкі рамки і спадок історичних культур та етнічних зв’язків, ніж результати глобальної взаємозалежності. Разом із тим я не заперечую важливість цих результатів, котрі своїм упливом на форми людських об’єднань підважили традиційні структури спільнот і поширили націоналістичну ідеологію, «вивільнивши» її від конкретних національних контекстів. Але вивільнення націоналізму вже було досягнуте Великою французькою революцією, і націоналізм можна вважати, хоч як це парадоксально, однією з головних сил, що стоїть за глобальною взаємозалежністю.

Моя аргументація полягає радше в тому, що націоналізм черпає силу зі своєї закоріненості в історичній минувшині. Націоналістична ідеологія може пустити корені в конкретний ґрунт, тільки якщо вона зачіпає народну струну, її підхоплюють, а вона надихає певні соціальні групи й верстви. Але націоналізм набагато більше, ніж ідеологія. На відміну від інших модерних світоглядів, його потужність залежить не лише від загальної ідеї нації, а й від стану та характеру тієї чи тієї конкретної нації, що її він перетворює на абсолют. Його успіх, отже, залежить від специфіки історичного та культурного контексту. Це означає, що нації, виникаючи за його сприяння, походять, своєю чергою, від /13/ наявних доти і чітко розділених між собою культурних спадків та етнічних утворень. Це (не стільки революційне, скільки абстрактне формулювання) те, що не дає спокою багатьом людям у багатьох куточках сучасного світу. Як зауважив Бенедикт Андерсон, націоналізм набагато ближчий до релігії та релігійної спільноти, ніж, скажімо, до лібералізму й соціалізму. Це основна причина, чому сучасні «модерністські» й «постмодерністські» критики націоналізму часто не можуть влучити у мішень і чому необхідно деінде шукати пояснень тривалої сили і живкості націй і націоналізмів у взаємозалежному світі.

Я дуже вдячний Ентоні Ґідденсу і «Політі пресс» за надану можливість висловити мої погляди на те, що, повторюся, стало актуальним міжнародним, соціальним і культурним питанням. Я хотів би висловити щиру подяку професорові Джованні Альдобрандіні та професорці Марії Даміані Стіккі за те, що вони запросили мене до Рима прочитати кілька лекцій студентам Вільного міжнародного університету соціальних досліджень, які стали відправною точкою цих міркувань; членам Товариства досліджень етнічності й націоналізму та Дослідницькій групі з етнічності й націоналізму Лондонської школи економіки за спонукальні конференції, семінари і обговорення останніх досліджень у цій сфері. Зрозуміло, що відповідальність за висловлені тут погляди і будь-які помилки лежить винятково на авторові.

Ентоні Д. Сміт,

Лондонська школа економіки

Попередня     Головна     Наступна