Попередня     Головна     Наступна                         Література

«КРОЙНІКА» Ф. СОФОНОВИЧА ЯК ІСТОРИЧНИЙ ТВІР

Джерела «Кройніки» Ф. Софоновича

Найбільшою за обсягом частиною «Кройніки» є «Кройніка о Русі», на яку припадає приблизно 70 % загального обсягу пам'ятки. «Кройніка о Русі» грунтується, як зазначали вже перші дослідники, на «Несторі» та «Хроніці польській, литовській, жмудській та всієї Русі» (Кенігсберг, 1582 р.) М. Стрийковського. Звичайно, «Нестор» був головним джерелом. При спробах чіткіше окреслити літопис Нестора, дослідники звичайно вказували на Південноруський звід кінця XIII ст. (далі ПЗ), представлений Іпатіївським літописом. Як показало проведене нами дослідження, під «Нестором» треба розуміти давньоруський літопис, близький до Хлєбниківського, але не тотожний йому. Іпатіївський та Хлєбниківський літописи дуже близькі між собою і являють собою два варіанти ПЗ, причому Хлєбниківський представляє більш давній, який точніше передає текст оригіналу, хоч зберігся у списку пізнішого часу ¹⁸⁰

При співставленні «Кройніки о Русі» з вищезгаданими літописами, а також Єрмолаївським, який близький до Хлєбниківського, відразу ж помітна майже повна відсутність дат при викладі Ф. Софоновичем подій XIII ст. Аналогічне характерне для Хлєбниківського літопису, на відміну від Іпатіївського. Лише одна ця обставина є безперечним свідченням того, що редакція Південноруського зводу кінця XIII ст., якою користувався Ф. Софонович, була давнішою, ніж Іпатіївська. М. С. Грушевський встановив, що Галицько-Волинський літопис, який входить до Південноруського зводу кінця XIII ст., був продатований лише у XIV — на початку XV ст.¹⁸¹ Хлєбниківський літопис, хоч і був списаний на 100 років пізніше Іпатіївського, ближче стоїть до архетипу, бо не має хронологічної мережі в цій частині й тих змін, які проробив хронологізатор, вставляючи дати з грубими помилками.

Крім того, чимало місць «Кройніки о Русі», які збігаються з Хлєбниківським літописом, в Іпатіївському відсутні зовсім, або передані в іншому вигляді. Так, Ф. Софонович писав про те, що київський князь Ярополк у 1140 р. (за Хлєбниківським та Іпатіївським літописом— 1139 р.) зібрав «великеє войско киян, суздалцов, ростовцов, полочан, смолян, переяславцов и Василко Володимерович прислав галичан, а крол венгерский венгров на помоч и берендичов и инших много» (підкреслено нами.— Авт.). В Іпатіївському літописі про це повідомлялося так: «Ярополк же съзвася з братею своєю и c сыновци своими събрася и c Суждалци, й Ростовчи, c Полочан, и Смолняны, а король Угры посла помощь Беренчичев 30 тысящь и Туровци». В Хлєбниківському літописі повідомлення про підготовку Ярополка до походу передане приблизно у тому вигляді, що й у Ф. Софоновича: «Ярополк же съзвася c братею своєю и с[ы]новци своими събрася, и c суждалци, и ростовци, ис полочане и кіаны и переяславцы и Василковичи и Володаревичь присла помоч галичаны (підкреслено нами.— Авт.) и король Угры присла в помоч Берендичев 30 тысяч и Туровци» ¹⁸².

У «Кройніці о Русі» знаходимо звістку про те, що Роман Мстиславич, князь галицько-волинський, поїхав «до Венгер, взял венгров на помоч, з которыми пришовши, выгнал з Галича Володимера». В Іпатіївському літописі говориться лише про те, що Роман «еха в Угры», а в Хлєбниківському до слів «еха в Угры» додано «і поем Угры»¹⁸³. Смерть смоленського князя Давида Ростиславича Ф. Софонович, як і Хлєбниківський літопис, датував 23 квітнем 1197 р. За Іпатіївським літописом цей князь помер 24 квітня 1197 р.¹⁸⁴

Всього нами було проаналізовано близько 400 різночитань між «Кройнікою о Русі» та Іпатіївським літописом, з одного боку, та Хлєбниківським,— з іншого. Приклади найбільш типових розходжень наводяться у таблиці:

Схема списків і редакцій «Кройніки»: І — Кройніка о Русі; II — Кройніка о початку і назвиску Литви; III — Кройніка о землі Полской.

1 — оригінал «Кройніки» Ф. Софоновича, який не дійшов до нашого часу; 2 — список «Кройніки», який не зберігся. Він, можливо, містив «Кройніку о Русі», котра стала архетипом для Погодінського, Толстовського і Вестероського її списків: «Кройніку о початку і назвиску Литви» і «Кройніку о землі Полской», які стали протографом для їх списку з ЦДАДА та редакції з ЦНБ; 3 — польська та литовська частини «Кройніки», включені П. Кохановським до складу своєї компіляції «Хронограф» (1681); 4 — всі три частини «Кройніки» включені П. Кохановським до складу «Обширного синопсиса руського» (1681 — 1682); 5 — Погодінський список «Кройніки» (остання третина XVII ст.), який, вірогідно, становив єдине ціле з списком польської та литовської частин «Кройніки» з ЦДАДА, позначених цифрою «6»; 7 — редакція «Кройніки о землі Полской» з ЦНБ (1690—1701). Не виключено, що між нею та її протографом (спільним з списком «Кройніки о землі Полской» з ЦДАДА) розміщувалася редакція, складена в 1679 або 1680 рр.; 8 — протограф Вестероського та Толстовського списків «Кройніки о Русі», який входив до «Сборника А. С. и А. А. Матвеевых» (1685— 1687), котрий не зберігся; 9 — Вестероський список «Кройніки о Русі» в складі кодексу АД 10 (1685—1687); 10 — Толстовський список «Кройніки c Русі», який входив до збірника «Толстовський» № 236 (1712—30-і роки XVIII ст.); 11 — неповна копія Вестероського списку «Кройніки о Русі» Ліндберга (XVIII ст.); 12 — копія кодексу АД 10, в якому містився список «Кройніки о Русі», так званий Києво-Софійський (копія 10-х років XIX ст.); 13 — копія з першої книти «Кройніки о Русі», здійснена з Києво-Софійського списку «Кройніки ѳ Русі» О. М. Рогозинським; 14 — копія редакції «Кройніки о землі Полской» з ЦНБ, знята Г. Покасом та включена до його компіляцій «Дві гисторії о козацком народі».

Виявилося, що у переважній більшості випадків (понад 72 %) текст «Кройніки о Русі» ближчий до Хлєбниківського, ніж до Іпатіївського літопису. В усіх інших, за винятком кількох, які збігаютьсяз Єрмолаївським літописом, текст «Кройніки о Русі» має більше спільного з Іпатіївським.

Отже, давньоруський літопис — головне вітчизняне джерело «Кройніки о Русі» — не міг сходити до жодної з відомих редакцій Південноруського зводу кінця XIII ст. і становить його особливу редакцію, що сходить до спільного протографа Хлєбниківського та Іпатіївського літописів, або ж до оригіналу Південноруського зводу кінця XIII ст. Оскільки цей літопис — джерело «Кройніки о Русі» не можна співвіднести з жодним із відомих літописів, умовно назвемо його «Золотоверхим», бо він вірогідно зберігався у бібліотеці Золотоверхого монастиря. В усякому випадку ця умовна назва дає змогу уникнути громіздкого словосполучення: «особлива редакція Південноруського зводу кінця XIII ст.» Зазначимо, що Золотоверхий літопис не співвідноситься вповні з тими редакціями, які були знайдені нещодавно (літопис Марка Бундура, списаний у Києві у 1655 р.), або ж фрагментами «Нестора», які увійшли до складу українських історично-літературних пам'яток XVII ст. В останньому випадку йдеться про літопис, використаний П. Кохановським при підготовці «Хронографа», та літопис, використаний Й. Тризною при написанні Києво-Печерського патерика на рубежі 40—50-х років XVII ст. П. Кохановський використав безпосередньо Хлєбниківський літопис, а Й. Тризна — до нього редакцію ¹⁸⁵.

Зазначимо, що не всі повідомлення «Кройніки о Русі» збігаються з даними відомих редакцій ПЗ, тобто Хлєбниківської, Іпатіївської та Єрмолаївської. Аналогії їм інколи містяться в інших літописах. Так, в Ф. Софоновича повідомлялося про те, що князь Володимир «всім людем на Почайню ріку» для хрещення «казал зыйтися, где тепер цр̃кв Св̃тых мученик Бориса и Гліба». Вказівка на те, що на Почайні знаходилась саме церква Бориса та Гліба, є лише в Мазуринському літописі ¹⁸⁶.

Розповідав Ф. Софонович про втечу у 1153 р. до Вишгорода київського князя Ізяслава Давидовича «з сыновцем свом Святославом Владимеровичем». Всі літописи згадують разом з Святославом також і Володимира Мстиславича, за винятком Воскресенського, котрий передає це повідомлення так само, як «Кройніка о Русі»: «и поем сыновца своего Святослава Владимеровича, и побегоша на Вышгород» ¹⁸⁷. Таких прикладів відмінностей від відомих редакцій ПЗ, котрі збігалися б з іншими літописами, можна назвати багато. Тільки на Патріарший (Никонівський) літопис припадає 12 подібних випадків, Московський літописний звід кінця XVст.— 9, на Лаврентіївський літопис — 7. Далі йдуть звід 1497 р., Воскресенський літопис — 3, скорочений звід 1493 р., Густинський літопис та Мазуринський літописець — 2; Ніканорівська, Новгородська — 1, Новгородська — 4, Софійський — 1, Тверський літопис та Володимирський літописець — по 1. Зазначимо, що враховано й ті повідомлення, які повторюються в кількох літописах. Так, за Ф. Софоновичем княгиня Ольга (Єфросинія), сестра Всеволода Велике Гніздо, по смерті була похована у «церкви Пресвятые Богородицы Золотоверхой в Володимери». Вказівку на те, що церква Богородиці знаходилася у Володимирі, містить не лише Лаврентіївський, а й Патріарший літопис.

Деякі звістки знаходять аналогії лише у «Истории Российской» В. М. Татіщева ¹⁸⁸.

Вірогідність того, що Ф. Софонович користався матеріалами ряду інших літописів для поповнення свого твору порівняно незначними деталями, практично нульова. Це пояснюється тим, що у розпорядженні Ф. Софоновича була особлива редакція ПЗ, повідомлення якої були оригінальними або ж розходилися з Іпатіївським чи Хлєбниківським літописами. Ця особлива редакція (Золотоверхий літопис) інколи краще зберігала текст Південноруського зводу кінця XIII ст., ніж Хлєбниківська, Іпатіївська чи Єрмолаївська.

Іншим важливим джерелом «Кройніки о Русі» була хроніка М. Стрийковського. Нею Ф. Софонович користувався насамперед при викладі подій до середини XII ст. (розділи 2—3, 10—21 першої книги «Кройніки о Русі»). Але починаючи з другої половини XII ст., виклад подій історії Київської Русі у М. Стрийковського став побіжним, головну увагу польського хроніста привертала історія Литви й Польщі, й це також змусило Ф. Софоновича користуватися насамперед матеріалами з «Нестора». Та принагідно Ф. Софонович звертався до М. Стрийковського, коли той вводив до свого твору великі оповідання з давньоруської історії: битва під Завихвостом (1205), вбивство литовського князя Войшелка та ін.¹⁸⁹

Безперечно, хроніка М. Стрийковського привертала увагу Ф. Софоновича як одна з кращих і популярних історично-літературних пам'яток XVI— XVII ст., і саме тому український хроніст ставив її поряд з авторитетним давньоруським літописом. Крім «Нестора» та хроніки М. Стрийковського Ф. Софонович використовував інші джерела. Спроби їх встановити вже робилися дослідниками. Так, О. І. Рогов писав про використання Ф. Софоновичем Густинського та Новгородського І літопису, вказуючи на повідомлення про битву новгородців із суздальцями у 1170 р., про страту жерців Перуна, якщо з їх недбалості вгасав жертовний вогонь, та про першого митрополита Русі — Михайла ¹⁹⁰.

Проте про битву новгородців із суздальцями Ф. Софонович не згадував, а переказував скорочено оповідання Південноруського зводу кінця XIII ст. (яке є і в Хлебниківському літопису) про похід київського князя Мстислава Ізяславича на половців та взяття Києва Мстиславом Андрійовичем¹⁹¹. Повідомлення про страту жерців Перуна знаходимо в хроніці М. Стрийковського ¹⁹².

Складніше з іменем першого митрополита на Русі. Справа в тому, що Нестор не називав його, а М. Стрийковський подав інше ім'я — Фацій. Проте погляд на Михайла як на першого руського митрополита панував беззастережно в українській літературі XVI—XVII ст., і згадки про нього з'явилися до появи Густинського літопису. Ім'я Михайла — першого руського митрополита — згадують житіє князя Володимира, редактором якого був Ф. Софонович, автори «Інцидіума» (1638), Києво-Печерського патерика, складеного після 1657 р. на основі «Патерика» І. Гізеля, упорядник «Выписки з літописцов о митрополитах российских» (друга половина XVII ст.)¹⁹³, найбільші авторитети української православної церкви XVI—XVII ст. 3. Копистенський («Палінодія», 1621—1622), С. Косов («Раterikon», 1635), І. Гізель («Патерик».— К., 1661), уніат Лев Кревза («Оборона унії», 1617) ¹⁹⁴. Співставлення текстів «Кройніки» з Густинським та Новгородським І літописом не дає підстав зарахувати останні до її джерел.

При висвітленні подій, котрі стосувалися безпосередньо історії Києво-Печерської лаври (оповідання про її засновників Антонія та Феодосія, про святих Бориса й Гліба), Ф. Софонович використав авторитетне у даному випадку джерело — Києво-Печерський патерик ¹⁹⁵. Крім рукописних, на той час вже існувало дві друковані редакції патерика: «Paterikon» C. Косова та «Патерик» І. Гізеля. Деякі фрагменти з «Кройніки о Русі» дозволяють твердити, що її автор користувався творами С. Косова. Так, розповідаючи про вбивство Святополком Окаянним своїх братів Бориса і Гліба, Ф. Софонович додавав: «Святый Антоний Печерский, омерзивши себі братоубийство Святополково, знову пошол ис Києва...». У творі І. Гізеля не так відчутно засудження вчинку Святополка Антонієм («Преподобный же Антоний, видя таково кровопролитие, отиде паки»), як у С. Косова («obrzydziwszy sobie tego bratoubijce»), до варіанту якого схилився Ф. Софонович. До речі, С. Косов виявив неабиякий талант хроніста, його твір читається як історично-літературний твір, що не могло не вплинути на Ф. Софоновича.

Використовував Ф. Софонович й усні джерела, на які сам і посилався («повість теж есть старых тая...»). Це стосувалося зафіксованої у «Кройниці о Русі» легенди про походження назв київських урочищ (Видубичі, Чортове Беремище), заснування Золотоверхого монастиря. Деякі деталі цих переказів збігаються з розповіддю «Повісті временних літ» та житія князя Володимира про хрещення киян ¹⁹⁶.

Значне місце в цих легендах відводилося св. архистратигу Михаїлу, що вважався покровителем Золотоверхого монастиря. Саме Михаїл, за повідомленням Ф. Софоновича, вчинив чудо в Хонех і допоміг потопити «чорта» — ідола Перуна у водах Дніпра. C. T. Голубєв вважав, що джерелом цієї звістки були «Четьї-Мінеї»¹⁸⁷, що стверджує, наприклад, і знайдене нами «Слово св. архангела Христова Михайла» (XVII ст.), засноване на «Четьї-Мінеях»¹⁹⁸. І все ж легенда в цілому, як вірно відзначав М. Сичов, є відлунням стародавнього місцевого переказу, котрий бажав «поєднати момент збудування церкви (Золотоверхого монастиря.— Авт.) з східними легендами про боротьбу архангела Михаїла з темними силами»¹⁹⁹. Виникнення цього переказу М. Сичов відносив до середини XI ст. Ф. Софонович не випадково звернувся до цієї легенди. Вона піднімала авторитет Золотоверхого Михайлівського монастиря, ігуменом якого був хроніст, робила його давнішим від Києво-Печерської лаври. Заснування монастиря пов'язувалося з діяльністю архангела Михаїла, а також Михаїла — першого митрополита на Русі. Церква ж Золотоверхого монастиря, за словами хроніста, була поставлена «еще при князі Владимері... за старанем первого митрополита Михаіла на имя его»²⁰⁰. Слід зауважити, що розповідь про легендарні подвиги слов'ян в античні часи нагадує не лише хроніку М. Стрийковського, а й «Палінодію» 3. Копистенського ²⁰¹.

Характерно, що деякі джерела, вказані у посиланнях Ф. Софоновича в «Кройніці о Русі», насправді не були ним використані. Це стосується посилань на польських хроністів Я. Длугоша, Б. Ваповського, інформацію, отриману від татар. Насправді ж ці посилання разом з відповідними фрагментами тексту були перенесені у твір Ф. Софоновича з хроніки М. Стрийковського ²⁰².

Отже, є можливість досить точно вказати коло джерел, використаних Ф. Софоновичем при написанні кожного з розділів «Кройніки о Русі». Зазначимо, що в одних випадках він дослівно переносив до твору текст використаних джерел, в інших — у скороченому, інколи дуже скороченому вигляді, роблячи часом свої зауваження або ампліфікуючи (поширюючи) текст джерела. Крім того, до тексту хроніки М. Стрийковського вводилася хронологічна мережа давньоруського літопису, якому Ф. Софонович довіряв більше, ніж іноземному авторові. Результати співставлення текстів пам'яток дало змогу скласти таблицю, в якій вказуються головні джерела щодо кожного з розділів «Кройніки о Русі».

* Посилання на хроніку М. Стрийковського подано за останнім виданням: Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Zmódzka i wszystkiej Rusi.— Warszawa, 1846.— T. I—II.

** Посилання на ПЗ (Південноруський звід кінця XIII ст.) подається за його редакціями у ПСРЛ (М., 1962).

Дещо іншим було коло джерел, використаних Ф. Софоновичем при написанні другої частини «Кройніки» — «Кройніки о початку и назвиску Литви». Вона була заснована насамперед, як зазначав О. І. Рогов, на хроніці М. Стрийковського ²⁰³. Водночас досить активно використовувалась, як нами виявлено, хроніка О. Гваньїні. Особливо це помітно при викладі подій Ф. Софоновичем від князя Палемона до Міндовга. Для наочності наведемо відповідну таблицю:

* Для зручності посилаємося тут на останнє видання хроніки О. Гваньїні: Gwagwin A. Z kroniki Sarmacyej Europskiej.— Kraków, 1860.

Складніше вирішується питання про вплив на литовську частину «Кройніки» літописів Великого князівства Литовського. А. І. Рогов знаходив сліди впливу цих літописів на звістку твору Ф. Софоновича про побудування Борисом, князем полоцьким, кількох церков і монастиря у своїй столиці ²⁰⁴. Можна додати ще деякі деталі, які також можуть бути доказом використання літописів Великого князівства Литовського Ф. Софоновичем як джерела. Водночас, варто підкреслити, що цей вплив був незначним.

Певний вплив на «Кройніку о початку і назвиску Литви» в плані вибору сюжетів з історії України, їх трактування виявила, на наш погляд, «Палінодія» З. Копистенського. Це стосується, зокрема, особливої уваги хроніста до походження князів Острозьких (від галицького князя Данила до Костянтина І Івановича Острозького, становища православної церкви за часів панування литовських князів на Україні).

Слід зауважити, що посилання Ф. Софоновича на твори Б. Ваповського, М. Кромера, а також анонімні типу «иншиі историкове повидают» були запозичені з хронік М. Стрийковського та О. Гваньїні.

При написанні «Кройніки о землі Полской» головним джерелом для Ф. Софоновича були хроніка О. Гваньїні й «Хроніка Польщі» Марціана та Йоахіма Бєльських, причому на першій з них майже виключно був заснований початок третьої частини його твору (по 1194 р.). Для наочності варто навести відповідну таблицю, яка ілюструє вплив творів О. Гваньїні й М. та Й. Бєльських на «Кройніку о землі Полской».

* Посилання за друкованим польськомовним виданням хроніки О. Гваньїні (Краків, 1611), яке зберігається у відділі книгознавства ЦНБ (ін.—545).

** Ф. Софонович користувався друкованим оригіналом хроніки (Краків, 1597) або її списком, чи перекладом. У даному випадку посилання зроблені за останнім виданням даної хроніки: Bielski M. Kronika Polski.— Sanok, 1856 — T. I—III.

Зрідка Ф. Софонович звертався й до хроніки М. Стрийковського, за винятком опису Кам'янця-Подільського наприкінці твору, який майже дослівно запозичено з його хроніки ²⁰⁵. Оскільки твори О. Гваньїні, М. та Й. Бєльських, М. Стрийковського завершувалися кінцем XVI ст., Ф. Софоновичу довелося використати інші джерела, серед яких була очевидно й латиномовна хроніка Павла Пясецького (1645). З неї автор запозичив опис битви польських та шведських військ під Ригою у 1605 р.²⁰⁶

Зазначимо, що подекуди Ф. Софонович редагував відомості польських хронік, враховуючи вітчизняну літописну традицію й інформацію Золотоверхого літопису. Так, спираючись на хроніку О. Гваньїні, Ф. Софонович подавав матеріал про одруження Болеслава III на Збиславі, дочці київського князя Михайла-Святополка, і додав, грунтуючись на даних давньоруського літопису, використаних вже в «Кройніці о Русі»: «Михайла-Святополка, который церков Святого Михайла Золотоверхого в Києві змуровал» ²⁰⁷. Це ж стосується деяких згадок про похід Данила в Чехію під Опаву ²⁰⁸.

Складніше виявити коло джерел «Кройніки о землі Полской» при висвітленні сучасних Ф. Софоновичеві подій з кінця XVI до 1673 р. Тут, безперечно, були використані власні спостереження та свідчення очевидців. Це стосується насамперед повідомлення про пошесть на Україні в 1630 та 1652 р., про смерть короля Сигізмунда III та обрання королем Владислава IV (1632 і 1633), загарбання Києва шляхетськими польсько-литовськими військами князя Януша Радзивілла у 1651 р., смерть київського воєводи Адама Киселя у 1653 р., Переяславську раду 1654 р., татарський напад на Київ у 1662 р., поїздку до Москви гетьмана І. Брюховецького у 1665 р. та ін. Це ж стосується й окремих церковно-історичних повідомлень щодо подій, про які Ф. Софонович як представник вищої православної ієрархії не міг не знати: приїзд до Києва ієрусалимського патріарха Феофана у 1621 р. та відновлення ним вищої православної ієрархії на Україні, смерть київського митрополита Іова Борецького й висвячення на митрополію Петра Могили (1630 та 1633), смерть останнього (1647), приїзд до Києва єрусалимського патріарха Паїсія у 1649 р., про поставлення С. Косовим чотирьох православних єпископів ²⁰⁹ і про смерть С. Косова у 1657 р., обрання новим митрополитом Д. Балабана у 1658 р. тощо. Проте слід підкреслити, що Ф. Софонович, знаючи політичні події на Україні, підтримуючи особисті контакти з російським царем Олексієм Михайловичем, багатьма гетьманами та полковниками, вищими ієрархами православної церкви, представниками урядових кіл Речі Посполитої і маючи інформацію від паломників, котрі стікалися до Золотоверхого монастиря з усіх куточків України, Білорусії та інших країн, слабо використовував це багатюще джерело. Пояснюється вказане, на наш погляд, надзвичайно стислими строками, в які була створена «Кройніка», а також прагненням користуватися вже готовими писемними джерелами.

Насамперед, слід вказати на групу звісток, де розповідалося про події воєнно-політичного характеру кінця XVI — першої половини XVII ст.: реформа календаря 1582 р., обрання на престол Сигізмунда III у 1587 р., Брестський собор 1596 р., селянсько-козацькі повстання, Цецорська битва 1620 р., Хотинська війна 1621 р., взяття Смоленська Владиславом IV в 1634 р., відновлення фортеці Кодак у 1639 р. Майже всі вони містяться у багатьох українських літописах XVII—XVIII ст. Вчені, зокрема І. Я. Франко, О. І. Левицький, К. Заклинський ²¹⁰, небезпідставно вважали, що у XVI — першій половині XVII ст. існував стислий літопис, присвячений козацькій історії, який широко використовувався авторами історичних творів більш пізнього часу. Цей літопис, котрий не зберігся, можна умовно назвати «Традиційним», враховуючи його широку популярність. Можна допустити, що саме він був використаний Ф. Софоновичем при висвітленні подій кінця XVI — першої половини XVII ст.

Інша, менша, група звісток про події того часу не потрапляла до літописів, похідних від «Традиційного». Це повідомлення про походи Сигізмунда III до Швеції у 1599 р., Яна Замойського — проти молдавського господаря Михая Хороброго у 1600 р., розповідь про Лжедмитрія І та польсько-шляхетську інтервенцію в Росію на початку XVII ст. Деякі з цих сюжетів могли бути висвітлені на основі згадуваної вище хроніки П. Пясецького, хоч в останній вони викладені дуже детально. На наш погляд, ця група звісток увійшла до твору Ф. Софоновича внаслідок використання переробок короткої Галицько-Волинської хроніки, котра охоплювала події XVI — початку XVII ст. і відбилася у Київському, Львівському літописах, творі Я. Бінвільського та Острозькому літописі ²¹¹.

При описі подій визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. і наступних років Ф. Софонович, на наш погляд, використовував також літописне джерело, яке не дійшло у первісному вигляді до нашого часу. Досить звернути увагу на особливий інтерес автора до подій, які відбувалися на Правобережній Україні, хоч Київ після Андрусівського договору про перемир'я був підпорядкований гетьману Лівобережної України, котра входила до складу Росії. При цьому головну увагу Ф. Софоновича привертали події, що відбувалися в Умані. Про це місто згадується навіть частіше, ніж про Чигирин — гетьманську резиденцію на Правобережжі (12 разів проти 8), не кажучи вже про лівобережні столиці (Глухів, Батурин). Саме тут «Кройніка о землі Полской» частіше зберігає оригінальну інформацію, невідому з інших джерел. Помітне також певне перебільшення ролі уманського полку, який, до речі, згадується частіше, ніж інші,— 4 рази. Так, напередодні Батозької битви 1652 р. командуючий польсько-шляхетськими військами М. Калиновський «послал до полку уманского, яко до своих подданых, абы к нему обіцали прийти». Уманці дали про це знати Б. Хмельницькому, і той зі своїм військом рушив під місто: «Полк уманский готовы c собою взял и, несподіване напавши на войско полское, все розбил»²¹². Часто згадуються у «Кройніці о землі Полской» не лише міста, які знаходяться порівняно близько від Умані, як, наприклад, Біла Церква (7 разів), Брацлав (7), а й ріки Південний Буг (4) і навіть Тікич, хоч і без уточнення Горний чи Гнилий. Очевидно, невипадково у «Кройніці о землі Полской» зазначалося, що Б. Хмельницький, з великими труднощами відбившись від польсько-татарських військ на Дрижиполі (1655), вступив до м. Буки і «знашол свої козаков заднепрьских пят полков, на которых полковников барзо гнівался, иж до него не пробивалися»²¹³. Таке негативне трактування дій лівобережних полковників навряд чи могло бути зроблено уроженцем Лівобережжя.

Все вищезгадане дає підстави твердити, що Ф. Софонович при висвітленні подій воєнно-політичної історії України 1648—1672 рр. використовував літопис, автор якого жив в Умані, або ж на території Уманського полку. Даний літопис умовно назвемо Уманським.

Варто зауважити, що у «Кройніці о землі Полской» можна часом помітити «шви», які визначають межі між власне авторським текстом Ф. Софоновича та запозиченим з Уманського літопису. Так, Ф. Софонович не дуже вправно розірвав оповідання свого джерела про дії польсько-шляхетських військ під Білою Церквою у 1651 р., ввівши текст про загарбання Києва Радзивіллом і вчинені ним пожежі, в тому числі у Братському монастирі: «Гетман Калиновский з войском полским до Білой Церкви натягнул. Тим часом княз Радивл... (далі йде оповідання про дії Радзвивілла.— Авт.). Тых часов Калиновский, гетман коронный, з войском под Білую Церков притяг»²¹⁴ (підкреслено нами.— Авт.). Доповнюючи текст Уманського літопису своїми спогадами, Ф. Софонович інколи порушував хронологічну послідовність у викладі подій. Так, згадавши про смерть Б. Хмельницького, котра сталася, за його словами, «мсца июля» 1657 р. та про поховання гетьмана 22 серпня, Ф. Софонович писав про смерть 27 квітня 1657 р. митрополита С. Косова, а потім додав: «По смерти Богдана Хмелницкого зараз обрали сына его молодшого на гетманство Юрия Хмелницкого» ²¹⁵. Порушення хронологічної послідовності тут безперечне, а слова «по смерти Богдана Хмелницкого» свідчать про те, що звістка про обрання Ю. Хмельницького містилася після повідомлення про смерть його батька. Повідомлення про зустріч Б. Хмельницького з Паїсієм, яка відбулася у грудні 1648 р., Ф. Софонович вмістив між звістками про події другої половини 1649 р.: Зборівською угодою та прибуттям на Київське воєводство А. Киселя ²¹⁶.

Слід підкреслити, що текст «Кройніки о землі Полской» виявляє певну близькість до відомого літопису Самовидця (див. повідомлення за 1648— 1649, 1651, 1661—1662, 1665, 1668—1669 рр.). Часто текст обох пам'яток містить спільні помилки. Так, стверджується, що С. Потоцького, якого було поранено у битві під Жовтими Водами, відвезли як полоненого на Запорожжя, де він і помер. Але, як відомо, син великого гетьмана коронного помер від ран у козацькому таборі ²¹⁷.

За думкою, висловленою ще О. І. Левицьким, історична частина літопису Самовидця завершується 1672 р., а наступні записи (до 1703 р.) нотувалися автором «сучасно подіям»²¹⁸. Неважко помітити, що Уманський літопис охоплював той же період (1648—1672), що й історична частина літопису Самовидця. Не можна не відзначити також, що з багатьох питань думки Ф. Софоновича та Самовидця збігалися.

Оскільки «Кройніка о землі Полской» була створена раніше літопису Самовидця, останній не мігбути джерелом для Ф. Софоновича. Але й твір Ф. Софоновича не був використаний Самовидцем, бо звістки обох пам'яток про події церковної історії (наприклад, про смерть Д. Балабана та обрання новим київським митрополитом Й. Нелюбовича-Тукальського) не збігаються. Отже, близькість ряду звісток обох літописів можна пояснити існуванням спільного джерела, а саме Уманського літопису. Зазначимо, що Ф. Софонович на відміну від Самовидця досить помітно скорочував повідомлення Уманського літопису.

Ф. Софонович не вів щоденникових записів, що також збільшує вірогідність використання ним Уманського літопису. Так, у звістці про взяття в полон татарами під час Корсунської битви 1648 р. польських гетьманів М. Потоцького та М. Калиновського вказується: «которыі потом з неволи татарской повыкуповывалися», а це, як відомо, сталося лише 1650 р. Під 1664 р. говориться про ув'язнення в Мальборку Й. Нелюбовича-Тукальського, Ю. Хмельницького та Г. Гуляницького, яких, за словами хроніста, «потом выпущено» з неволі, а це сталося у 1667 р. Під 1670 р. міститься звістка про те, що посли М. Ханенка до польського короля «бавившеся чрез все літо в Варшаві, привезли восени» Ханенкові гетьманські клейноди, а далі йшлося, що у 1671 р. війська М. Ханенка «літовали й зимовали в воєводстві Браславском» ²¹⁹. Такі зауваження могли бути також не тільки слідами переробки Ф. Софоновичем Уманського літопису. Хроніст міг їх перенести безпосередньо з свого джерела. Цікаво, що у літописі Самовидця, автор якого теж використовував Уманський літопис, в аналогічній звістці про ув'язнення в Мальборку Ю. Хмельницького та інших, є подібне зауваження «где роков два сиділи у вязенню» ²²⁰. Якщо Ф. Софонович та Самовидець перенесли ці зауваження з Уманського літопису, то останній було створено у 1672 р. Не виключено, що Ф. Софонович не лише скорочував Уманський літопис, а й змінював послідовність деяких повідомлень.

Все вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що Ф. Софонович при написанні «Кройніки» використав широке коло джерел. Найбільш цінним серед них була редакція ПЗ, а також деякі інші літописні джерела, які не дійшли до нашого часу. Завдяки їм, а також спогадам Ф. Софоновича, свідченням очевидців «Кройніка» донесла до наших часів важливий комплекс оригінальних даних, які стосуються різних етапів історії України.

Попередня     Головна     Наступна                         Література