Попередня     Головна     Наступна                         Література





ВПЛИВ «КРОЙНІКИ» НА УКРАЇНСЬКУ ТА РОСІЙСЬКУ ІСТОРІОГРАФІЮ XVII—XVIII СТ.


«Кройніка» Ф. Софоновича була популярним у свій час твором, про що свідчить порівняно велика кількість її списків та редакцій, текстуальні запозичення з яких характерні для багатьох авторів історичних праць XVII—XVIII ст.

Першим з таких творів був «Літописець» Дворецьких, створений приблизно у 1673—1675 рр. Цей твір, що входить до збірника Дворецьких, написаний з ініціативи Василя Дворецького, київського полковника (1659—1668), та його сина Івана, київського судді. Очевидно, батько й син Дворецькі можуть розглядатися як автори «Літописця», хоч не можна виключати авторство духовної особи, яка стояла близько до Дворецьких. «Літописець» висвітлював головним чином події з історії України 1340—1673 рр. Найбільшу увагу автора привертала визвольна війна 1648—1654 рр. і так звана «Руїна».

В. Дворецький та Ф. Софонович були, безперечно, добре знайомі й тому використання матеріалів «Кройніки о землі Полской» автором «Літописця», не повинно викликати подиву. Особливо яскраво вплив твору Ф. Софоновича на «Літописця» виявляється при описі подій 1631, 1643, 1654 рр. В інших випадках невідомий автор, звичайно, скорочував звістки «Кройніки о землі Полской», рідше розширював їх. Так, майже повністю були пропущені свідоцтва твору Ф. Софоновича від початку до 1597 р., дані церковної історії. Натомість головна увага зосереджена на історії визвольної боротьби українського народу, що, до речі, характерне для В. Дворецького — палкого прихильника російсько-українського союзу. У «Літописці» простежується також намагання піднести роль В. Дворецького у подіях, які описувались. Отже, «Кройніку о землі Полской» Ф. Софоновича можна розглядати як важливе джерело «Літописця» Дворецьких — цінної пам'ятки історичної думки України XVII ст.

Дещо пізніше «Кройніка» була використана при створенні «Синопсиса» — іншої пам'ятки, надрукованої у Києві. То був перший значний історичний твір у вітчизняній історіографії, що й забезпечило йому велику популярність. Зазначимо, що питання про вплив «Кройніки» на «Синопсис» є заплутаним, оскільки дослідники, за окремими винятками, не зверталися безпосередньо до тексту твору Ф. Софоновича. На сьогодні існує три точки зору з цього приводу. Згідно з першою, котрої дотримується більшість авторів, «Синопсис» є лише скороченням «Кройніки»255, другою — «Кройніка» немала жодного відношення до «Синопсису»266. Решта дослідників (С. Т. Голубєв, Ф. Сушицький, С. Л. Пештич) вважали, що «Кройніка» мала незначний вплив на «Синопсис»267. Варто зауважити, що існують три авторські видання тексту «Синопсиса» (1674, 1678, 1680). Третє з них відоме в трьох варіантах («А», «В», «С») з незначними розходженнями.

Порівняльний аналіз текстів обох пам'яток з їх спільним джерелом — хронікою М. Стрийковського виявив такі особливості: 1) можна говорити про вплив на «Синопсис» лише першої частини «Кройніки» — «Кройніки о Русі»; 2) перше видання «Синопсиса» (1674) позбавлене будь-яких слідів впливу «Кройніки о Русі». Близькість текстів при викладі подій до 1241 р. пояснюється наявністю спільного джерела — хроніки М. Стрийковського; 3) при підготовці до друку другого видання «Синопсиса» (1678), дещо розширеного порівняно з першим, його автор вже мав перед собою «Кройніку о Русі» і запозичив з неї невелике уточнення про місце хрещення киян на Почайні за Володимира Святославича: «идеже при брезе ныне церков святых мученик Бориса и Глеба». Це уточнення увійшло також і до третього видання «Синопсиса» (1680) 258; 4) значно ширше використовував «Кройніку о Русі» автор «Синопсиса» при підготовці до друку третього видання пам'ятки. До нього перейшли оповідання «Кройніки о Русі» про походження назви «Видубичі», початковий етап існування Золотоверхого та Видубецького монастирів 268, розділ «О свободе или волности словенской» 260, деякі деталі з розповіді про заснування князем Михайлом-Святополком у 1108 р. церкви Золотоверхого монастиря. Можливо, внаслідок того, що у «Кройніці о Русі» велика увага приділялася оповіданню про Петра Влостовича, воно було значно доповнене за рахунок запозичень з хроніки М. Стрийковського 261.

Найбільшого впливу «Кройніки» зазнали компіляції П. Кохановського — «Хронограф» (1681) та «Обширний синопсис руський» (1681—1682). У першій з них були вміщені редакції «Кройніки о початку и назвиску Литви» і «Кройніки о землі Полской», другій — всі три частини твору Ф. Софоновича. Проте П. Кохановський при підготовці свого твору керувався іншою історичною концепцією, для якої характерні такі три риси: 1) будучи економом Києво-Печерської лаври, П. Кохановський велику увагу приділив історії саме цього монастиря, який він вважав найавторитетнішим у Києві. Сам Київ П. Кохановський розглядав як релігійний центр Східної Європи. Дуже помітна залежність П. Кохановського від ідей провіденціалізму, виразним було його тяжіння до церковної історії. Так, розповіді на біблійні сюжети охоплюють понад третину «Обширного синопсиса руського»; 2) в компіляціях П. Кохановського яскраво відбився інтерес до історії Північно-Східної Русі, Російської держави, що було безпосереднім наслідком об'єднання України з Росією та змін у політичному становищі українських земель; 3) більше, ніж Ф. Софоновича, П. Кохановського привертала історія мусульманського світу, насамперед історія Туреччини. Ця обставина досить зрозуміла, якщо згадати, що у 70-х роках XVII ст. Росія та Україна вели тяжку спільну боротьбу проти турецько-татарської експансії.

При написанні творів П. Кохановський широко використовував такі джерела, як «Кройніку» Ф. Софоновича, Тверський збірник, у якому знаходився Тверський літопис, «Синопсис» (1680), «Хроніку Сарматії Європейської» (1611) О. Гваньїні, «Книгу о побоіщі Мамая», Києво-Печерський патерик, житія святих. Рідше він звертався до «Скарбниці» (1676) І. Галятовського, деяких документів, насамперед грамоти-фальсифіката, наданої нібито Києво-Печерській лаврі Андрієм Боголюбським 262, листа єрусалимського патріарха Досифея до українського народу (1679). Ряд статей «Обширного синопсиса руського» були механічно перенесені П. Кохановським з свого ж «Хронографа» (друга й третя частини «Кройніки», статті, запозичені з хроніки О. Гваньїні «Описанє, отколь Москва взяла своє назвиско», «Єнеалогія турецька», статті з історії Києво-Печерської лаври та ін.).

У творчій переробці джерел П. Кохановський був найменш оригінальним і самостійним з українських хроністів XVII ст., авторів узагальнюючих творів. «Обширний синопсис руський» і «Хронограф» становлять щось середнє між збірником історико-релігійного змісту та самостійним історичним твором. Це пояснюється стислими строками написання «Хронографа» та «Обширного синопсиса руського» (2 роки). П. Кохановський обмежився зведенням різноманітних матеріалів, без глибокої творчої обробки останніх. Він не піднявся до рівня критичного осмислення джерел Ф. Софоновича.

Оскільки ім'я П. Кохановського залишається маловідомим, ряд дореволюційних та радянських істориків вважали не його, а Ф. Софоновича автором «Хронографа» і «Обширного синопсиса руського», або принаймні деяких статей останніх (крім «Кройніки») 263. Зазначимо, що слово «автор» ми вживаємо у даному випадку умовно, бо при переробці використаних матеріалів П. Кохановський по суті не виходив за межі праці перекладача або редактора. Ф. Софонович не міг бути редактором переважної більшості статей «Хронографа» і «Обширного синопсиса руського», бо ряд з них було створено вже після смерті хроніста. Крім того, історична концепція цих творів не збігається з концепцією Ф. Софоновича. Так, тут не відзначено особливої уваги до історії Золотоверхого монастиря. Натомість ряд статей присвячено Києво-Печерській лаврі.

Результати вивчення «Кройніки» Ф. Софоновича поряд з компіляціями П. Кохановського дають змогу, на наш погляд, встановити ім'я автора «Синопсиса». Останній створений у стінах Києво-Печерської лаври і має мало спільного з «Кройнікою». Ф. Софонович не міг бути автором «Синопсиса» також тому, що історичні концепції «Кройніки» та «Синопсиса» істотно відрізняються одна від одної.

Не могли бути авторами «Синопсиса» й І. Гізель та І. Армашенко, про що переконливо свідчать накопичені в літературі факти 264. На нашу думку, як потенційного автора «Синопсиса» можна розглядати П. Кохановського. Про це, зокрема, свідчить разюча подібність історичної концепції цієї праці, «Хронографа» й «Обширного синопсиса руського». У згаданих творах чітко простежується значна зацікавленість історією Києво-Печерської лаври, намагання підняти авторитет монастиря, яскраво виражені симпатії до Російської держави. Якщо в «Синопсисі» 1680 р. знаходилася третя редакція «Сказанія о Мамаевом побоище», то в «Обширному синопсисі руському» — «Книга о побоїщі Мамая», яка походить від третьої редакції «Сказання»265. Тут же вміщено велике за обсягом «Описание, откол Москва взяла свое назвиско». «Хронограф» же майже повністю присвячено історії Північно-Східної Русі та Московського князівства. «Синопсис» та компіляції П. Кохановського пройняті монархічною ідеологією і для них однаково характерне улесливе ставлення до царів Олексія Михайловича та Федора Олексійовича. В книгах називаються численні джерела, використані при написанні, але жодного разу не згадується Ф. Софонович. Нарешті, на наш погляд, невипадковою є близькість назв: «Синопсис» та «Обширний синопсис руський». Нагадуємо, що «Синопсис» 1674 р. доповнювався у 1678 та 1680 рр. Називаючи так свою працю, П. Кохановський, безперечно, хотів підкреслити її тісний зв'язок з попереднім твором.

Отже, наведені факти дозволяють зробити висновок, що саме П. Кохановський був автором «Синопсиса».

Певний вплив «Кройніка» справила на Чернігівський літопис, який вірніше було б назвати зводом 266. Він охоплює події історії України з давніх часів до 1765 р. (у найповнішій редакції Івана Янушкевича). В інших редакціях виклад уривається

1725 та 1750 рр. Записи від 1704 до 1725 р. велися якоюсь духовною особою, близькою до кола Феодосія Углицького, ігумена київського Видубицького монастиря (1668—1691) та чернігівського архієпископа з 1692 р. Феодосій Углицький, безперечно, не міг не бути знайомий з Ф. Софоновичем.

Основу Чернігівського літопису становить пам'ятка, створена між 1699—1703 рр., очевидно, у Києві. Її основним джерелом при викладі подій з 1597 по 1672 р. є «Кройніка о землі Полской» Ф. Софоновича. Особливо близькість обох пам'яток простежується у висвітленні подій 1651, 1654— 1657, 1663—1664 рр. Можна зазначити і про сприйняття автором Чернігівського літопису певною мірою історичних поглядів Ф. Софоновича.

«Кройніка о землі Полской» Ф. Софоновича стала одним з джерел твору Г. Граб'янки «Действия о презельной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого» (1710). Про це, зокрема, свідчить фрагмент розповіді про похід російсько-українських військ проти Речі Посполитої, визволення ними Галичини та взяття Любліна (1655), чого немає у головному джерелі Г. Граб'янки — літопису Самовидця. Твір Ф. Софоновича Г. Граб'янка використав також при висвітленні взяття повстанцями Тульчина (Нестервара) у 1648 р., невдалого бою під Уманню наказного полковника Томиленка (1654), запозичив окремі деталі про битву під Батогом, похід Антона Ждановича на допомогу трансільванському князю Юрію II Ракоці у 1656—1657 рр. та ін.267 При висвітленні подій, починаючи з 1661 р., і особливо 1664 р., Г. Граб'янка не звертався до «Кройніки о землі Полской», запозичуючи відомості з літопису Самовидця.

«Кройніка о Русі» справила певний вплив на «Ядро российской истории» (1715) О. І.Манкієва. Це питання досить повно було висвітлено С. Л. Пештичем та О. І. Роговим 268. Останній вірно зазначив, що С. Л. Пештич перебільшив вплив твору Ф. Софоновича на «Ядро российской истории». Лише в одному випадку (звістка про причини відсутності письмових свідоцтв щодо імен перших слов'янських князів) можна говорити, як вважав О. І. Рогов, про безпосередній зв'язок між «Кройнікою о Русі» та «Ядром». Водночас певний вплив «Кройніки о Русі» на твір О. Манкієва відчувається і в повідомленнях «Ядра» про Михайла — першого руського митрополита, а також про вбивство князів Бориса та Гліба 269.

Повідомлення Ф. Софоновича, запозичені авторами вищезгаданих творів, в свою чергу активно використовувалися російськими та українськими істориками XVIII — початку XIX ст. Так, розповідь про події 1655 р., запозичена Г. Граб'янкою у Ф. Софоновича, відбилася також у створеному на основі «Действий о презельной брани» «Короткому описі Малоросії», а через його посередництво — в інших літописах та історичних працях.








Попередня     Головна     Наступна                         Література


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.