Опитування про проект правопису на сайті Ізборник                                        


Попередня     Головна     Наступна





Георгій КАСЬЯНОВ

ПЕРЕДМОВА



Автор цієї книги вже відомий українському читачеві — у 1998 році вийшов український переклад його фундаментальної праці «Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста». Нині американський історик, професор Гарвардського університету Роман Шпорлюк постає у дещо іншій іпостасі: як есеїст, політичний аналітик та фахівець з історії Східної Європи. Читачеві пропонується збірка його статей та есе, написаних упродовж останніх майже тридцяти років — своєрідний варіант інтелектуальної біографії дослідника, аналітична хроніка подій, які привели до розпаду останньої імперії, успадкованої XX століттям від XIX, — Радянського Союзу.

Від самого початку варто зазначити, що автор не належить до тієї школи класичної «совєтології», яка десятиліттями «викривала» радянську систему, обмежуючись констатацією її негараздів чи політичними звинуваченнями на адресу радянського керівництва, формуючи ідеологізований негативний образ комунізму, СРСР та «соціалістичного табору». Роман Шпорлюк — науковець, дослідницька культура якого виключає ідеологічні пересуди та «викривальний синдром», — і це дозволяє йому уникати однобічності та лінійності в оцінках і реконструкції подій новітньої історії. Будучи послідовним критиком комунізму як світогляду та ідеології, Радянського Союзу як імперії та «світової системи соціалізму» як штучної конструкції, автор демонструє відсутність упередженості, і це, зрозуміло, робить його праці поважним внеском саме в наукову розробку теми «комунізм і націоналізм» на благодатному і водночас надзвичайно складному для осмислення історичному матеріалі Східної Європи.

Цю загальну, наскрізну тему книги можна розділити на декілька конкретніших проблем, на яких автор зосереджує увагу. Передусім це — падіння Радянського Союзу, передумови, причини й наслідки цієї глобальної історичної події. На думку автора, розпаду СРСР передував тривалий, багатоаспектний, складний процес, який, мабуть, можна було б назвати «метаморфозами імперії». Царська імперія, яка зазнала краху внаслідок Першої світової війни та революції, була відновлена у дещо модифікованому вигляді як Радянський Союз — ця теза є загальновідомою, її коментовано десятки і сотні разів.

Однак Р.Шпорлюк не обмежується коментарем та констатацією, він звертає нашу увагу на ті аспекти згаданих метаморфоз, які нерідко залишаються поза увагою багатьох авторів як на Заході, так і в Україні: «імперський спадок» СРСР — це не лише суб’єктивна воля, амбіції політиків, які з тих чи інших міркувань намагалися створити або відновити супердержаву (зрозуміло, це також треба брати до уваги), це не психологічна звичка «титульної нації» імперії трактувати решту народів держави як підлеглих. Усе це було зумовлено складною взаємодією об’єктивних чинників, історичне коріння яких варто шукати в глибшому минулому, в тих часах, коли територіально і політично формувалася імперія, випереджаючи при цьому процес становлення національної держави на відповідній території, об’єднаній назвою «Російська імперія» або згодом — СРСР.

Це також є наслідком того, що царська імперія та її нащадок — Радянський Союз об’єднали ті етнічні спільноти, у яких процес націотворення або досяг вирішальної стадії (формування національних держав), або наближався до неї. У результаті цього «наднаціональна» радянська імперія поглинула ті спільноти, які або вже були, або потенційно мали стати її опонентами, будучи водночас її складовими частинами. Відповідно, пропагуючи та насаджуючи «наднаціональний» радянський патріотизм як засіб нейтралізації національної ідентичності народів СРСР, керівництво центру не національну проблему, а створювало своєрідну «віртуальну реальність», яка рано чи пізно мала увійти в конфлікт з «реальним життям».

Роман Шпорлюк демонструє читачеві бездоганну логіку історії: завдання виживання радянської імперії вимагало від її керівництва демократизації політичного життя всередині країни, впровадження економічних і політичних реформ, іншими словами, модернізації, оскільки модернізація 1930-х років у кінцевому рахунку, на думку автора, виявилася невдалою і перетворилася на джерело глобальних проблем у — 80-ті роки. Розпочинаючи відповідну політику змін, радянське керівництво потрапляло у пастку історії: демократизація суспільного життя та реформи в інших сферах неухильно приводили до піднесення національних почуттів і відповідних політичних претензій тих націй, які були позбавлені реального права на самовизначення радянською системою. Отже, «національне питання», яке, незважаючи на прокламації радянського керівництва, не було вирішене в СРСР, стало тим наріжним каменем, без якого імперська будівля не втрималась.

Вельми важливим руйнівним чинником, за Шпорлюком, був розмір цієї будівлі. Територіальна експансія 1920-х — 1940-х років та створення на додаток «зовнішньої» імперії у вигляді «світової системи соціалізму» зробили структуру надто громіздкою, а її складові частини — надто розмаїтими. Утримувати разом території й народи, які відрізнялися мовами, культурами, релігіями, політичними й духовними традиціями, можна було лише за допомогою сили. Усі спроби знайти інший спосіб, уніфікувати окремі елементи чи то накиданням спільної ідеології, чи то насадженням єдиної мови «інтернаціонального спілкування», чи то формуванням спільних військово-політичних та економічних структур виявилися марними.

Інша важлива наскрізна тема книги — російський націоналізм та його взаємодія і співвідношення з національною політикою в Російській імперії та СРСР. Надавши «провідній нації» — росіянам певні привілеї в управлінні, культурній сфері, політиці тощо, імперська влада намагалася перетворити їх на головного носія «радянської свідомості», цементуючий елемент імперії, але цим сприяла також подальшій еволюції їхньої національної свідомості і в перспективі — відповідних державницьких амбіцій. Водночас позбавивши цю націю національної державності, російська, а згодом радянська імперії виростили, за аналогією з відомим висловом Маркса, власного могильника, бо позиція саме цієї «провідної нації», яка мала бути і певний час була стрижнем імперської та комуністичної системи, стала найпотужнішим і, можливо, вирішальним чинником краху СРСР.

Проте дилеми російського націоналізму, про які Роман Шпорлюк писав майже дванадцять років тому, залишаються актуальними й сьогодні. «Російський проект» — творення модерної російської нації, залишається нереалізованим. Розмаїття варіантів згаданого проекту не є головною проблемою. Здобувши незалежність, Росія не позбавилася імперського синдрому, і це створює загрозу не лише її сусідам, а й її власній стабільності. Позбавитися імперського мислення — означає позбавитися того, що заважає розв’язанню національного питання тепер уже в самій Росії, перешкоджає успішній еволюції країни в національну державу, яка, безсумнівно, має шанси стати однією з провідних держав світу, але саме як національна держава, а не як ядро відновленої імперії.

Побіжно зауважимо, повертаючись до теми про об’єктивність (наскільки ця «об’єктивність» узагалі можлива) та незаангажованість автора, що терміни, які він уживає, позбавлені того ідеологізаторського підтексту,що до нього звик український читач, якому довелося останніми роками витримати зливу писань «Імперія», «імперський» (останнє слово, зрозуміло, — з наголосом на «і»), звично вживаються політиками, публіцистами, навіть науковцями як своєрідне тавро, символи, які не потребують подальших коментарів і слугують для означення вкрай негативних явищ внутрішнього і зовнішньополітичного життя. У Романа Шпорлюка звичні, часом уже досить затерті від надмірно частого бездумного вживання слова і терміни набувають іншого, незвичного чи призабутого смислу, він повертає їм статус аналітичних категорій, наукових термінів, що у свою чергу створює передумови для іншого, набагато продуктивнішого способу мислення, не ураженого викривальною лихоманкою.

Звідси випливає інший вельми привабливий аспект авторського стилю — вміння поглянути на факти і явища у несподіваному, незвичному для нас контексті. Роман Шпорлюк має талант знаходити важливі деталі, які для багатьох фахівців стали непомітними, оскільки вважаються загальновідомими, звичними і такими, що не потребують ані уваги, ані особливих коментарів. У його інтерпретації вони набувають іншої якості, і в даному інтелектуальному контексті — величезної ваги, змушуючи читача зовсім по-іншому поставитися до явищ, які, здавалося б, давно вже припали порохом у нашому знанні чи тому, що ми вважаємо знанням.

У цьому відношенні вельми показовою є інша провідна тема книги, те, що можна було б назвати «українським питанням». Сучасному українському дослідникові чи навіть представникові так званого «широкого кола читачів» практично все, про що пише Роман Шпорлюк стосовно української історії та політики, здаватиметься знайомим, іноді настільки, що згадування автором тих чи інших подій і фактів може викликати роздратування. Зрозуміло, варто брати до уваги те, що всі статті та есе, представлені в книзі, писалися для західної аудиторії, яка була катастрофічне необізнаною щодо існування спільності під назвою «Україна» (певною мірою ця проблема не розв’язана й до сьогодні). При цьому, мабуть, не варто забувати про ту обставину, що українським студентам, які народилися на початку 1980-х років уже треба, наприклад, детально пояснювати й розповідати, що таке піонерська організація та комсомол — на відміну від своїх колег, старших за них на 2-3 роки, вони вже не мали нагоди потрапити до лав «помічників партії». Зрештою, цей «лікнепівський» компонент книги має ще одне значення — автор наполегливо демонтує надзвичайно живучий стереотип, згідно з яким українська історія (і відповідно — культура, політика тощо) — була відгалуженням чи складовою частиною російської. Цілком зрозуміло, що при цьому вже не йдеться про його незаангажованість — Роман Шпорлюк цілком свідомо боронить право українців бути собою, а не частиною чи «молодшим братом» іншого народу, бути частиною всього світу, а не імперії, бути саме українцями, а не «малоросами».

І саме тут автор вдається до аргументації, яка побудована «загальновідомих» фактах. Наприклад, у статті «Україна: від імперської окраїни до незалежної держави» Роман Шпорлюк подає короткий нарис історичної географії України, з’ясовуючи, як, коли, за яких історичних обставин і які українські землі входили до складу тієї чи іншої держави, як змінювався їх державно-правовий статус, як формувалася політична територія, сьогодні мільйони людей сприймають як «Україну». Здавалося б, уже досить звичний, принаймні для фахівців, сюжет, чергова нагода поговорити про «тяжку долю» України, наслідки тривалої бездержавності тощо. Для Романа Шпорлюка — це можливість довести, що сучасна Україна — результат складної взаємодії історичних, політичних, культурних, соціально-психологічних, географічних чинників, випадковостей, зовнішніх впливів та внутрішніх процесів. Акценти змінюються: Україна, її історія потрапляють у глобальний геополітичний контекст, усвідомлення якого дозволяє зовсім по-іншому зрозуміти не лише місце України в світі, а й тенденції її внутрішнього розвитку, — останній перетворюється на невід’ємну частину європейських та світових процесів. Українська історія, таким чином, випадає із традиційної русоцентристської схеми й інтегрується в загальносвітову — навряд або варто коментувати можливі пізнавальні чи соціально-психологічні наслідки такого зрушення — вони надто очевидні.

Це дозволяє по-іншому підійти і до розгляду багатьох проблем сучасного життя України, аналізові яких присвячено значну частину книги. Згадаймо хоча б нескінченні дебати щодо проблем становлення національної ідентичності у сучасній ситуації (питання про «громадянський» та «етнічний» націоналізм) та вибору базової ідеї для інтегрування народів України в «політичну націю», або надзвичайно складну проблему відносин із сусідами, передусім Росією та Польщею, або дражливе питання про «регіоналізм» у сучасній внутрішній політиці — усі вони так чи інакше пов’язані із згаданими сюжетами з «історичної географії». Складнощі з реалізацією «українського проекту», — якщо дотримуватися логіки Романа Шпорлюка, — не тільки і не стільки у невмінні чи небажанні політиків дати собі раду із сучасними проблемами. Ці складнощі — передусім історична спадщина, яка позначається на всьому — від неймовірно ускладненої геополітичної ситуації до стилю мислення і навіть зовнішнього вигляду і поведінки політиків, — до масових соціально-психологічних реакцій населення України.

І, зрозуміло, проблема відносин з Росією — ще один лейтмотив книги. За Шпорлюком, саме ці відносини,як найістотніший аспект національного питання в Російській імперії і згодом — у Радянському Союзі, значною, можливо, вирішальною мірою визначили долю останніх. Ці відносини й надалі багато в чому визначають політичний клімат у Східній Європі і надзвичайно важливі аспекти світової політики. І саме в цих відносинах фокусуються як внутрішні проблеми обох країн, так і проблеми становлення нової політичної реальності, яка поки що не зовсім адекватно сприймається політиками, що звикли до традиційної схеми «імперського простору», в якій Україна є об’єктом політики, і аж ніяк не суб’єктом.

Жанр передмови, очевидно, вимагає висновку. Висновок, мабуть, дуже простий: автор говорить про ті самі проблеми, що й ми, користується тими самими фактами і термінами, але його спосіб мислення, підхід, сприйняття — інші, і саме це перетворює знайомство з його працями на цікаву інтелектуальну подорож, учасник якої має шанси опинитися там, де він зовсім не чекав — результат, про який, мабуть, мріє кожний, хто сідає за письмовий стіл з наміром висловитися. Романові Шпорлюкові, здається, це вдалося, і залишається сподіватися, що його твори знайдуть свого читача в Україні, як вони знайшли зацікавлену аудиторію на Заході.


Георгій КАСЬЯНОВ








Попередня     Головна     Наступна


Опитування сайту «Ізборник»:

Веб-опитування про проект правопису:   Українська національна комісія з питань правопису підготувала проект нової редакції Українського правопису, громадське обговорення якого триватиме до 15 вересня 2018 року. На розгляд громадськості були винесені нові правила передачі деяких власних і загальних назв, відмінювання, написання слів з великої букви, правопис іменників з числівником пів та ін. Ваші відповіді допоможуть оцінити суспільне ставлення до чинної мовної норми та запропонованих змін. Опитування )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.