Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Роман Шпорлюк. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. — К., 1998. — С. 181-218.]

Попередня     Головна     Наступна





7. Фрідріх Ліст: 1789 — 1846



Фрідріх Ліст, автор книги «Національна система політичної економії», яка в 1845 р. стала об’єктом нещадної критики Маркса, був однією з найпомітніших фігур громадського життя Німеччини у роки між Віденським конґресом (1815) і революцією 1848 р. Дослідження, присвячені німецькому питанню в епоху, що передувала «весні народів», відзначають видатну роль Ліста в русі за економічне і політичне об’єднання Німеччини. Він також відомий як один з перших ентузіастів розвитку залізниць, яким він надавав не тільки великого економічного, але й політичного значення. Точна дата його народження невідома, — 6 серпня 1789 р. він був охрещений під ім’ям Данієля Фрідріха 1. Близькі люди називали його Фріцем, він сам офіційно представлявся як Фрідріх. Він був восьмою дитиною (другим сином) у родині Йогана Ліста і Марії Маґдалени (Шафер) Ліст. Життя Фрідріха Ліста було насичене подіями: йому довелося бути державним службовцем і політичним в’язнем, університетським професором і підприємцем, фермером, редактором, лобістом, емігрантом і дипломатом.

Багато років він прожив у Сполучених Штатах. Тут він писав і виступав з лекціями, редагував газету, брав участь у політичній боротьбі, нарешті — отримав призначення у дипломатичну місію в Німеччині — за активну підтримку Ендрю Джексона в його успішній президентській кампанії. Згодом де-/182/кілька років він прожив у Франції і багато їздив по усій Європі.

Місто, де народився Ліст, — Ройтлінґен (Швабія), — у часи його дитинства мало статус «вільного імперського міста», тобто було однією з сотень автономних утворень, які і складали тогочасну «Німеччину» або, точніше, — Священну Римську Імперію Німецької Нації, яка проіснувала до наполеонівських воєн. Німецькі землі XVIII століття складалися з могутніх європейських держав (Прусія), спадкових земель корони Габсбургів (Австрія, Богемія і Моравія), кількох держав «середнього розміру» на зразок земель Баварії і Саксонії і ще більшої кількості мікроскопічних автономних адміністративно-територіальних утворень, за розміром, кількістю населення і мізерністю політичного впливу подібних до Ройтлінґена, який формально визнавав лише вищу владу імператора і був самостійним у вирішенні своїх справ.

Батько Ліста, чинбар, декілька разів обіймав посади у міському муніципалітеті, одного разу навіть був членом муніципальної ради. Отримавши початкову освіту в місцевій школі (біографи зауважують, що як учень він не був серед відмінників), Фрідріх Ліст став підмайстерком у свого батька, однак ця справа не захоплювала його, і він досить швидко покинув її. У деяких життєписах Ліста автори зазначають, що у цій роботі Ліста найбільше дратувала необхідність витрачати величезні фізичні зусилля, у той час як, на його думку, можна було б винайти потрібні машини і використовувати енергію річки. Напевно, ці міркування скоріше є своєрідним ретроспективним моделюванням образу «піонера модерної індустрії», який вже в юні роки переймався такими питання-/183/ми, однак зрозуміло одне — батько Ліста відмовився від ідеї зробити його спадкоємцем сімейного «бізнесу».

У 1805 році шістнадцятирічний Ліст залишив батьківський дім і отримав посаду молодшого писаря (Schreiber) на державній службі князівства Вюртемберґ. Тим часом Ройтлінґен втратив автономію і став частиною цього князівства, яке завдяки Наполеонові отримало статус королівства. Загалом в результаті наполеонівських воєн кількість німецьких «держав» різко зменшилась, а Священна Римська імперія взагалі зникла з карти Європи у 1806 році.

Протягом декількох років Ліст робив дуже успішну кар’єру на державній службі, одночасно інтенсивно вивчаючи право і систему управління, відволікаючись лише для залагодження сімейних справ (коли померли його батько і старший брат). У 1817 р. він обіймав досить високу посаду директора фінансового департаменту у міністерстві внутрішніх справ Вюртембергу. Ліст був людиною занадто широких поглядів, щоб обмежуватися простим виконанням обов’язків державного чиновника. Він підготував декілька меморандумів, які пропонували адміністративні реформи, і активно включився у політичну боротьбу у Вюртемберзі між реформаторами і реакціонерами, зрозуміло — на боці перших. Ліст був палким прихильником університетської реформи і активно виступав за вдосконалення професійної підготовки державних службовців. У 1818 — 1819 рр. він навіть був професором Тюбінґенського університету (хоча не мав ученого ступеня). Предмет, який він викладав, — державне управління і адміністрація, був абсолютно новим не тільки в його університеті, а й усій Німеччині, отже, Ліст став одним з перших, /184/ хто запровадив в університетській освіті ці дисципліни. Його було призначено на викладацьку посаду завдяки сприянню ліберального міністра освіти Карла-Авґуста фон Ванґенгайма; університетські професори вважали, що Ліст не має належної кваліфікації. Невдовзі після відставки високого покровителя він втратив місце через інтриґи політичних противників. У травні 1819 р. Ліст офіційно подав у відставку і одночасно був звільнений з державної служби Вюртемберґу за політичну діяльність «за кордоном» (тобто в інших частинах Німеччини).

Саме у ці роки почалися виступи Ліста у пресі з загальних питань громадського життя Німеччини. Наприклад, в одній зі статей він запропонував внести радикальні зміни у конституцію Німецької конфедерації, яка, згідно з настановами Віденського конґресу, не мала дієздатного центрального уряду. Замість аморфної асамблеї він пропонував національний парламент, вимагаючи також створення загальнонімецької армії, верховного суду і «федеральних установ для підтримки мистецтва, науки і освіти» 2.

У 1819 р. Ліст безпосередньо включився в громадське життя Німеччини, ставши одним з засновників Союзу німецьких торговців і промисловців у Франкфурті. Він був обраний секретарем Союзу і одночасно — його консультантом і редактором тижневика. (Цей друкований орган Союзу — «Organ für den deutschen Handels und Fabrikantenstand» видавався у 1819 — 1821 pp.) Через двадцять років, готуючи до друку свою «Національну систему політичної економії» (історія цієї книги була, за його власним висловом, історією його життя ), він так згадував ці роки: «У 1819 році вся /185/ Німеччина була переповнена планами і проектами нових політичних установ. Правителі і їхні підлеглі, знать і простий народ, державні службовці і вчені — всі займалися цим. Німеччина нагадувала спустошений війною маєток, колишні власники якого, повернувшись, намагалися його відновити. Хтось прагнув влаштувати все точно так, як було раніше, до найдрібніших деталей; інші мали наміри перепланувати все докорінно і зосередитися виключно на нововведеннях; дехто, спираючись на здоровий глузд і досвід, тримався середнього шляху, який поєднував вимоги минулого з потребами сьогодення. Повсюди — суперечності і зіткнення поглядів, усюди — ліґи і об’єднання для запровадження патріотичних ідей» 4.

Щоб якось привести до ладу цю заплутану картину, зауважимо, що в період після 1815 р. освічена і національно свідома частина населення тридцяти восьми держав, що утворювали Німецьку конфедерацію, зосереджувала увагу на двох головних проблемах і, відповідно, поділялася (звичайно, умовно) на дві групи. Представники першої шукали шляхів політичного об’єднання Німеччини у конституційну державу з системою ліберальних державних інститутів. Ці політичні прагнення були прямою протилежністю встановленого Віденським конґресом європейського устрою, одним з головних авторів якого був видатний політичний діяч епохи, австрійський канцлер Клеменс фон Метерніх. Представники другого спрямування зосереджували увагу на розвиткові і культивуванні німецької культури у широкому розумінні цього поняття. Суть, основу національного життя, існування нації вони бачили в історії, віруваннях, суспільних звичаях, поезії, музиці тощо. Ці інтереси /186/ і прагнення не протиставлялися безпосередньо існуючому політичному устрою. Однак прибічники цього «культурного націоналізму», роблячи наголос на спільності етнічних рис мешканців Прусії, Баварії, Саксонії чи Австрії, фактично відкидали відмінності між цими державами, отже, опосередковано підтримували «політичних» націоналістів.

У молоді роки Фрідріх Ліст був прибічником ідей і цінностей обох згаданих спрямувань, про що свідчать його плани реформування Німецької конфедерації. Проте саме він додав до націоналістичної думки і політики новий компонент або вимір — ідею економічної єдності Німеччини. Його програма була новаторською і цілком оригінальною, в її основу було покладено осмислення процесів промислового розвитку (які супроводжували промислову революцію у Великій Британії) і політичні ідеї та ідеали Французької революції. Оригінальність і новаторство Ліста найкраще сприймається контекстуально, якщо простежити, як реагували його співвітчизники-націоналісти — попередники і сучасники, на феномен новітнього індустріалізму. (Побіжно зауважимо, що не було якоїсь загальної, автоматично «націоналістичної» реакції суспільства на промислову революцію. Якщо б так трапилося, ідеї окремих мислителів не мали б особливого значення. Проте трапилося інакше).

Знаючи колізії розвитку сучасної промисловості у Великій Британії, деякі німецькі націоналісти побачили в його теорії і практиці загрозу німецькій нації. Звісна річ, вони вважали, що німці мають уникнути цього шляху. В цьому питанні німецькі націоналісти поділяли різко критичні погляди Едмунда Берка щодо новітньої економічної науки. Берк не приймав економічного вчення та /187/ нових реалій, які воно пояснювало, оскільки головним фактором економічного процесу воно визначало особистість (індивіда); він вважав, що у цьому процесі провідна роль належить історично сформованій групі, а не індивідові. Німецькі (та й інші) романтики, які поділяли ці погляди, звинувачували нове промислове суспільство (тут йдеться про ранній капіталізм) в тому, що воно стало причиною злиденності, відчуження, руйнування родинних та інших зв’язків тощо. Цій чорній «урбаністично-промисловій» картині суспільства конкуруючих індивідів вони протиставляли ідилічний образ старої, цілісної «спільноти». (У третій частині «Маніфесту Комуністичної партії» Маркс також згадував подібні арґументи).

Провідним представником «економічного романтизму» у Німеччині був учень Берка Адам Мюлер (1779 — 1829). Як твердить дослідник економічної думки Генрі Вільям Шпіґель, «Мюлер вихваляв корпоративну державу та інші середньовічні інституції і пропонував їхню реставрацію». Мюлер відкидав «ліберальне гендлярство новітньої епохи» і протиставляв йому «вищі духовні цінності», основані на законослухняності, традиції і релігії. Державу він підносив до статусу «посередника між людиною і Богом» 5.

Далі Шпіґель зауважує, що Мюлер був прибічником абсолютистської держави, існуванню якої загрожував капіталізм, — тому він став одним з перших його противників. Мюлер вважав, що вільне підприємництво і конкуренція викликають «безладдя і послаблюють традиційні міжособові зв’язки», вільна ж торгівля, на його думку, руйнувала «ідеал економічно самостійної, незалежної держави». Він навіть виступав проти ска-/188/сування кріпацтва, яке ще залишалося у східних реґіонах Німеччини 6.

Серед вчених не існує спільного погляду щодо співвідношення ідей Ліста з доробком його попередників і сучасників у питаннях «економічного націоналізму». Деякі, наприклад, Александер Ґрей, вважають, що джерела ідей Ліста треба шукати у Мюлера: «Необхідність розглянути погляди Мюлера полягає в тому, що вони знайшли відбиття у Фрідріхові Лісті... Ліст не був умоглядним мрійником. Він брав практичну участь у справах свого часу; і хоча світ зламав його, він залишався його частиною. Утім, значною мірою зміст його поглядів відповідає змістові думки Мюлера. Те, на що Мюлер сумно дивився крізь мряку містицизму і символізму та висловлював за допомогою словесного туману, Ліст описував і розвивав у дусі політичної публіцистики» 7.

Інші дослідники, такі, як Чарлз Ґайд і Чарлз Ріст, не погоджуються з цим і зауважують, що Ліст справді був ознайомлений з ідеями Мюлера, але його націоналізм мав інші джерела: «Щоб перейнятися національною ідеєю у Німеччині XIX століття, достатньо було просто бути німецьким автором» 8. Наші сучасники, Джозеф Фінкельштайн і Альфред Л. Тім характеризували Мюлера як одного з засновників модерного німецького консерватизму і «ключову фігуру в процесі виникнення правого антикапіталізму». Зовсім іншу характеристику вони дали Лістові: «Набагато значнішою постаттю був бунтівний політик і економіст Фрідріх Ліст... Хоча його дуже часто називають «націоналістом», у Ліста дуже мало спільного з Мюлером. Ліст повністю відкидав регресивний, чорний, «середньовічний» романтизм Мюлера. /189/ Майбутнє Німеччини він бачив у динамічному рості проґресивного капіталізму. Очевидно, що Ліст почувався б як удома серед прибічників «нового курсу» (Ф. Д. Рузвелта) або в колі послідовників «великого суспільства» президента Джонсона» 49.

Аркадіус Каган висловлює припущення, що Ліст «мабуть, більше запозичив у Мюлера, ніж у Гамільтона» (про останнього ми коротко згадаємо пізніше). Проте сам же Каган дає узагальнюючий огляд позицій представників німецького романтизму, завдяки якому можна впевнено дійти висновку, що Ліст належав зовсім до інших кіл. Романтики, пише Каган, представляли реакцію проти класичної політичної економії, реакцію, «яку не можна було спрямувати безпосередньо проти економічного аналізу, але яка мала на увазі перегляд основних його принципів». Вона також стала «частиною реакції на філософію Просвітництва». Каган наводить таку узагальнену характеристику поглядів Мюлера, яку ще у 1921 р. дав німецький дослідник Ганс Фреєр: «Мюлер вважав, що економіка — це не лише комерційна боротьба роздрібнених інтересів ... але також і форма діяльності усіх членів суспільства, надособисті взаємини (індивідів, що замінюють один одного), які не підкоряються дії механістичних законів: ринок, згідно з Мюлером, — це не обов’язково місце обміну товарів на грошові еквіваленти, але й також сфера людських взаємин. ... [Економічна діяльність] є також частиною усієї суми фізичних і духовних сил нацїі, які накопичуються у процесі зміни поколінь ... [Якщо для Адама Сміта] людина — це за своєю суттю індивід, [для Мюлера] вона — в першу чергу громадянин; отже, в одній концепції економіки творча діяльність починається з особистості і поширюється /190/ на всю економіку ... у другій — ці зміни мають обопільний характер ... кожний індивід створює суспільство, в той час як воно також створює окремих громадян» 10. Критики класичної школи «вважали економіку соціальним явищем, сформованим не стільки на основі безпосередніх економічних інтересів окремих індивідів, скільки на основі традицій, духу, культури та історичних впливів великих, досить чітко визначених груп, таких, як нації, класи тощо» 11.

Іншим визначним критиком капіталізму доби німецького романтизму був Йоган Готліб Фіхте (1762 — 1814). Він також підпорядковував економіку державі, оскільки вважав, що особистість має підпорядковуватися інтересам своєї спільноти. Наприклад, право особистості займатися тим чи іншим видом діяльності було компетенцією спільноти — вона мала приймати рішення щодо його здатностей і могла відмовити йому, якщо він не відповідав, на думку загалу, необхідним вимогам. Фіхте також був прибічником національної промислової системи закритого типу. В книзі «Закрита комерційна держава» («Der geschlossene Handelsstaat») він висував ідею повної економічної самостійності національної держави, для чого пропонував закрити її кордони для іноземної торгівлі. Держава одноосібно мала право вирішувати усі питання, пов’язані з зовнішньою торгівлею. Лише в її компетенції було також реґулювання економіки, ринку праці і заробітної платні. З іншого боку, держава повинна була ґарантувати трудящим «право на працю». Як зазначає Карлтон Дж. Гейз, який подає цю узагальнюючу картину економічних поглядів Фіхте, певні заходи радянської влади після революції «на диво нагадували» рекомендації цього німецького мислителя 12. /191/

Чому німецька економічна думка початку XIX ст. настільки критично поставилася до нових явищ в економіці Заходу (прискореного промислового розвитку, наприклад)? Чому вона відкинула основоположні цінності і принципи нової економіки (наприклад, індивідуалізм) і заперечувала ідею автономності економічної сфери від політичної, від держави? Мабуть, коріння цих позицій варто шукати у німецькій філософській і управлінській («камеральній») традиції. Згідно з нею, «держава» підноситься до уособлення моральності, стає втіленням моральних цінностей. У критиці західного індивідуалізму, націоналізму і демократії прибічники визначальної ролі держави у житті суспільства і людини спиралися на основні положення філософії Геґеля 13.

Ліст не відкидав цієї традиції, однак його підхід був якісно відмінним: державу він вважав провідною силою процесу інтелектуальних, політичних, економічних і соціальних змін. Він продовжував і одночасно розвивав традицію німецької правничої і політичної думки, коріння якої сягають у кінець XVII — поч. XVIII ст. і яка була представлена поглядами Християна Томазіуса і Християна Вольфа (вони були прибічниками особливої ролі влади у суспільному житті). Ліст розвивав саме цю традицію, виступаючи за «націоналізацію» держави і трансформацію суспільства у промислово-комерційну націю під егідою держави 14.

Що справді відрізняє Ліста від німецьких юристів і наближує його до Сен-Сімона, так це його ентузіазм щодо нововведень у науці, технологіях і промисловому виробництві. Подібно до Сен-Сімона, Ліст був ідеологом індустрії і ентузіастом промислового розвитку. Одночасно він підпорядковував еко-/192/номіку неекономічній спільноті — нації — і вимагав, щоб перша служила інтересам останньої. Безсумнівно, саме Сен-Сімон надихнув «індустріалізм» Ліста, але, на відміну від свого послідовника, він не вважав національну державу на чолі з національною елітою провідною силою у розбудові новітньої промисловості. Навпаки, розвиток промисловості і науки означав у Сен-Сімона «зникання» (національної) держави і національності, на місце яких мала прийти наднаціональна система організації життя цід владою науки 15.

Таке розуміння інтелектуальних джерел світогляду Ліста збігається з висновками Ерни Шульц, яка вважала, що він мав гостре відчуття історичного моменту. На відміну від знаменитого історика Леопольда фон Ранке, який казав, що завдання історії — описувати минуле саме «так, як воно було» (wie es eigentlich gewesen), Ліст цікавився не тим, «що було», а тим, що має бути. Шульц розглядає інтелектуальний розвиток Ліста у контексті його правничих студій у Тюбінґені, підкреслюючи його спорідненість з такими мислителями епохи Просвітництва, як Монтеск’є. «Політична особистість Ліста стоїть ближче до активізму Просвітництва, ніж до споглядальності і умоглядності романтизму» 16. Ліст, вважає вона, не був ані істориком економіки, ані економічним теоретиком: головною рисою його таланту була «політична чутливість» 17.

Отже, Ліст не був першим німецьким націоналістом, який осмислював економічні проблеми у руслі націоналістичної доктрини, але він був єдиним, хто прийняв промислову революцію з усіма її політичними, соціальними і культурними наслідками. Поділяючи погляди Мюлера щодо національної спільноти (в яких, до речі, не було економічного /193/ змісту), Ліст протиставлявся йому і Фіхте у своїх економічних і політичних програмах.

Відданість націоналістичному світоглядові спонукала Ліста виступити й проти домінуючої на той час теорії вільної торгівлі, яка виникла на Заході з метою пояснити і узаконити новий порядок. Згадуючи це, Ліст писав, що перші сумніви щодо вірогідності цієї теорії у нього з’явилися вже у 1820 р., і навіть трохи раніше 18. Спочатку, пише він, його думки щодо фрітредерства були суперечливими. Він визнавав за ним певні позитивні риси і вигоди, але одночасно бачив позитивні риси протекціонізму. Остаточно Ліст визначився тоді, коли дійшов висновку, що принципи вільної торгівлі можуть бути корисними, якщо їх дотримуватимуться усі нації. Але він не зупинився на цьому. Нація була для нього головною цінністю, вона стояла понад «індивідуалізмом» і «людством», а рівень розвитку націй не був однаковим. Отже, вільна торгівля мала позначитися на них неоднаково, у залежності від рівня їхнього розвитку або тієї «стадії» еволюції, на якій вони перебували. Економічна політика нації мала змінюватись у залежності від цих обставин. Але таке трактування економіки повинно було вивести його автора на ширші узагальнення, ніж суто економічні питання. Чому саме нація виступала як першорядна цінність у системі економічних координат, якщо Ліст сам визнавав необхідність підкорення інтересів окремих суб’єктів інтересам вищого рівня у рамках держави? Отже, треба було довести, що нація — явище надекономічне, яке не можна зводити лише до рівня економічної категорії. Треба було розглядати націю також як культурний феномен. Відповідно, економічна наука мала стати та-/194/кож політичною наукою. Питання щодо необхідності для нації тих чи інших економічних заходів, або ще важливіше — щодо визначення національного інтересу в залежності від історичних обставин, ставало, таким чином, питанням політичним, прерогативою держави. Яким має бути оптимальний варіант взаємин держави і «суспільства», у тому числі підприємців? У Ліста не було сумнівів щодо цього: торговельна політика перебувала в сфері компетенції уряду 19.

Зрозуміло, ці міркування підводили до проблем вищого теоретичного і практичного ґатунку, однак Ліст згодом зізнавався, що його «дух» або «інстинкт» (Sinn) людини-практика підштовхували його до негайного застосування на практиці цих ідей, замість того щоб шляхом подальших дослідів розвивати їх на теоретичному рівні: «Я, — писав він, — був ще молодим» 20. Отже, у 1819 р., будучи майже у тому віці, що й Маркс, коли той виступив з «Маніфестом Комуністичної партії», Фрідріх Ліст звернувся до німецьких промисловців і купців із закликом, який можна було б сформулювати так: «Ділові люди всіх Німеччин — єднайтеся!» (Мабуть, логічним продовженням цього мала б стати максима на зразок: до цього часу філософи намагалися пояснювати дух Німеччини, тоді як завдання полягало в тому, щоб змінити його).

Втім, на відміну від Маркса, Ліст закликав не до революції, а до реформ. Замість того щоб проповідувати насильницьку ліквідацію старих структур, він прагнув дати їм нове життя і наповнити новим змістом. До своєї мети Ліст намагався йти законним шляхом і скористатися можливостями конституції Німецького сейму, одна з статей якої, за його словами, «явно залишала відкритими двері для встановлення національної торговельної системи. У цій /195/ статті я побачив основу, на якій можна збудувати основу промислового і комерційного благополуччя німецької батьківщини» 21.

Союз німецьких купців і промисловців використав цю статтю як правове обґрунтування своєї програми і у квітні 1819 р. надіслав до сейму петицію, автором якої був Ліст. Документ закликав «до скасування всіх митних податків і зборів у межах Німеччини і встановлення загальнонімецької системи, основаної на принципах паритетності з іноземними державами» 22. Це завдання повторювалося в іншому місці петиції: «Гадаємо, що ми представили достатні докази, щоб довести Вашим достойним Зборам, що тільки відмова від внутрішніх мит і встановлення загального митного тарифу для усієї Федерації може відновити національну торгівлю і промисловість, тобто допомогти працюючим класам» 23.

Нагадавши про злидні німецьких виробників, більшість з яких «або повністю розорені, або животіють у непевності і тяготах», і купців, які «майже втратили свою справу», петиція ставить питання про причини цієї потенційно вибухової ситуації: «Своїм руйнівним становищем німецька торгівля і промисловість можуть завдячувати або окремим людям, або суспільним умовам. Але хто може закинути німецькому народові брак талантів або працьовитості? Хіба він не став уособленням цих якостей серед інших народів Європи? Хто може заперечити його підприємливість? Невже це ті міста, які зараз стали інструментом іноземної конкуренції, колись спрямовували торгівлю всього світу? Єдиною причиною зла є недоліки суспільного устрою» 24.

Звідси виводилося ширше філософське узагальнення: «Раціональна свобода є першою умовою усього людського розвитку — фізичного чи розумо-/196/вого. Як розум окремої людини сковується обмеженнями на обмін ідеями, так і рух нації до процвітання стримується кайданами, які накладені на виробництво і обмін матеріальними благами. Доки між усіма націями світу не будуть запроваджені універсальні, вільні і нічим не обмежені торговельні взаємини, до тих пір вони не зможуть досягнути найвищого ступеня матеріального добробуту» 25.

Всесвітня і вільна торгівля, зауважував Ліст, є бажаною метою, однак не всі держави дотримуються її принципів. Німеччина була «оточена митними бар’єрами Англії, Франції і Голландії», які не допускали її на ринки цих країн. У самій же Німеччині справи були ще гіршими: «Тридцять вісім митних кордонів калічать внутрішню торгівлю подібно до того, як пов’язки заважають нормальному кровообігові. Купець, який здійснює торгівлю між Гамбургом і Австрією або Берліном і Швейцарією, має перетнути десять держав, вивчити десять митних тарифів, десять раз підряд сплатити мито. Кожний, кому не пощастило жити на межі між трьома або чотирма державами, марнує життя серед ворожих збирачів податків і митних чиновників; це людина, у якої нема країни» 26.

Зовсім інакшими були справи у Франції: «Від Каналу [Ла-Манш] до Середземного моря, від Рейну до Піренеїв, від голландських до італійських кордонів велика нація здійснює торгівлю на вільних ріках і дорогах, жодного разу не зустрічаючи митного чиновника. Мита і збори, як війна, — мають право на існування лише як засіб оборони. Чим менша країна, що нав’язує мита, тим більші втрати, тим болючіше це відбивається на національному підприємництві, тим більші витрати на збори; малі країни — це самі кордони. Відповідно, наші тридцять вісім митних /197/ кордонів непорівнянно обтяжливіші, ніж мережа митниць на зовнішніх кордонах Німеччини, навіть якщо б останні збирали мита втричі більші. Отже, могутність тієї самої нації, яка в часи Ганзи під захистом власного флоту спрямовувала світову торгівлю, зараз зруйнована тридцятьма вісьмома митними кордонами» 27.

Завдання Конфедерації німецьких держав полягало не тільки у військовому, але й економічному захисті Німеччини «через митні тарифи». В самій Німеччині німцям не було чого втрачати, крім власних кайданів: «Ми вважаємо, що внутрішні мита в Німеччині (які тягарем лягають на інші німецькі держави як на іноземні) є кайданами, — і доки вони існуватимуть, доти перешкоджатимуть національному процвітанню і патріотизмові» 28.

Тогочасні можновладці поставилися до цих закликів без ентузіазму. Дехто вважав саму ідею загальнонімецької організації купців неприйнятною: наприклад, один з високопоставлених чиновників у пруському уряді був готовий мати справу, баварським чи саксонським союзом, але не з «німецьким». Метерніх у Відні вважав, що об’єднання Німеччини має революційний «підтекст», і його точку зору поділяли урядові кола не тільки Австрії. Коли Ліст зрозумів, що утворити загальнонімецький митний союз під егідою Німецької конфедерації не вдається, він спробував здійснити цю ідею через Південнонімецький союз — так звану «третю Німеччину» (двома першими були Прусія і Австрія). Але і ця спроба закінчилася провалом. Коли ж нарешті процес об’єднання Німеччини розпочався, його здійснювали не ліберали на зразок Ліста, а пруські чиновники і дипломати. Німецький митний союз, або Zollverein, заснований у 1834 р., відрізнявся від того, що пропонував Ліст; він був організований не Німець-/198/ким союзом, а Прусією 29. Як зауважив канадійський дослідник Мартін Кітчен, Прусія «не вважала створення Zollverein кроком до об’єднання Німеччини під пруським керівництвом». У той час, — веде він далі, — «німецький націоналізм ще вважався підозрілою і небезпечною справою лібералів», і навіть пізніше, у 1848 р., Фрідріх Вільгельм відмовився від німецької корони «не тільки тому, що її запропонували ліберали і євреї, але й тому, що його кузен у Відні мав на це більші права» 30.

Важливо пам’ятати, що націоналізм у той період ще був новою і революційною течією. Потрібні були час і чималі зусилля, щоб уявлення про Кеніґсберґ і Баден, Гамбурґ і Мюнхен як про частини одного «природного» цілого могло стати звичним.

Хоча Союз купців і промисловців не досягнув своєї мети, сам факт його існування був історично важливим. Він не тільки сприяв зростанню німецьких національних почуттів і свідомості серед ділових кіл, а й поширював ідею про те, що вже існуючі держави (а деякі з них були відносно великими, сильними і життєздатними) — це, фактично, частини однієї «Німеччини», які потребують об’єднання. Зрозуміло, що практичне створення об’єднаної Німеччини було компетенцією генералів і політиків. Однак ідея, згідно з якою місце держав на зразок Баварії і Прусії має заступити «Німеччина», спочатку була сформульована і обґрунтована інтелектуалами, такими як Ліст. Генерали і дипломати були людьми занадто практичними для таких фантастичних проектів.

Важливість цього періоду діяльності Ліста підкреслює Мартін Кітчен: незважаючи на те, що «асоціація (Союз купців і промисловців) не мала помітного безпосереднього впливу і була розколотою ... вона, попри все це, мала величезне значен-/199/ня. <...> Це була перша поважна організація середнього класу Німеччини. Завдяки її діяльності підвищився рівень політичної та економічної свідомості промисловців і ділових людей, багато з яких уперше усвідомили, що їхні повсякденні турботи мають значно ширший контекст. Асоціація привернула увагу урядів німецьких держав до торговельних і митних проблем, і її арґументи не були забуті, хоча початкова реакція була неґативною. Асоціація підняла питання, іґнорувати яке далі стало вже неможливо» 31.

Чим було це питання на той час, пояснює Джеймс Дж. Шіган, вказуючи, що «було б оманою говорити про якусь німецьку економіку 1830-х років, коли для більшості центральноєвропейців майже завжди на першому місці стояли місцеві, реґіональні і транснаціональні економічні стосунки» 32. Отже, виступаючи за об’єднану Німеччину, Ліст і його прибічники творили німецьку економічну спільність.

Працюючи в Союзі (центр якого був у Франкфурті), Ліст одночасно брав активну участь у політичному житті Вюртембергу. У липні 1819 р. його було обрано від Ройтлінґена в державну палату депутатів. Проте результати виборів були скасовані з формально-бюрократичних причин: у липні 1819 р., тобто на час обрання, Лістові не вистачало одного місяця до тридцятиріччя — саме такий мінімальний віковий ценз був встановлений для депутатів. Утім, наступного року його було обрано ще раз. Основою політичної програми Ліста була ідея єдності Німеччини. Крім цього, він був палким прибічником свободи думки і слова, яку вважав передумовою конституційної системи і громадянської свободи. Реакція можновладців була цілком природною: політичні вороги Ліста, очо-/200/лювані самим королем Вюртембергу, розцінили його виступи як підривну діяльність. Під тиском короля Ліста позбавили депутатських прав і, висунувши звинувачення у «демагогії», засудили на десять місяців ув’язнення. Не бажаючи відбувати свій термін, Ліст покинув Вюртемберґ у 1822 р. і певний час жив у Страсбурзі, деяких інших німецьких державах і Швейцарії. Тоді ж він познайомився з маркізом де Лафаєтом, котрий став його прихильником і покровителем на багато років. У 1824 р. Ліст повернувся до Вюртемберґу, сподіваючись на амністію, проте був ув’язнений і змушений провести декілька місяців у в’язниці. Умовою звільнення стала вимушена еміграція.

У червні 1825 р. Ліст у супроводі родини приїхав до Нью-Йорка на запрошення генерала Лафаєта, який подорожував по Штатах. (Дружина Кароліна Найдгард (1789 — 1866) була донькою професора Тюбінґенського університету Девіда Крістофера Сейбольда і мала сина від першого шлюбу — Карла. Її перший чоловік, Йоган Фрідріх Найдгард, помер у 1816 р. Кароліна і Фрідріх Ліст одружилися у 1818 р. і стали батьками трьох доньок — Емілі (1818 — 1902), Елізи (1822 — 1893), Кароліни (1829 — 1911) і сина Оскара (1820 — 1839). Оскар помер від тифу, служачи у французькому Іноземному легіоні в Алжирі. Єдиним членом родини, який до кінця життя (1895) перебував в Америці, був лікар Карл Найдгард) 33.

Ось як описує перші дні перебування Ліста в Америці його англійський біограф В. О. Гендерсон: «В складі оточення Лафаєта він відвідав Нову Англію, Пенсильванію і Вірджинію, де мав- нагоду ознайомитися з різними аспектами розвитку Сполучених Штатів. Він познайомився з багатьма ви-/201/датними американцями, зокрема з президентом Джоном Квінсі Адамсом, Генрі Клеєм, Деніелом Вебстером, В. Г. Гарісоном і головою Верховного суду Маршаллом ... у Філадельфії ... Ліст був представлений деяким провідним членам місцевих ділових кіл, які в грудні наступного року заснували Товариство сприяння промисловості й техніці Пенсильванії» 34.

Активність Ліста після перших тижнів перебування в Америці не знизилася. Він брав участь у різноманітних проектах та ініціативах: розпочав власний бізнес (гірничий та фермерський), з особливим ентузіазмом поринув у справу розвитку залізниць, став видавцем і редактором німецькомовної газети «Readinger Adler», яка виходила у Редінґу, штат Пенсильванія. На її сторінках він виступав на підтримку визвольної боротьби греків проти турецького панування, латиноамериканців на чолі з Сімоном Боліваром проти Іспанії, а також писав статті на захист прав північноамериканських індіанців. У той час (1828) він зробив цікавий прогноз щодо майбутнього двох найбільших країн світу: «Росія і Америка протягом ста років стануть найнаселенішими імперіями на планеті. Кожна матиме таку ж кількість населення, яка зараз нараховується у всіх країнах Європи разом. За своїм устроєм та інтересами вони будуть протилежностями, кожна — гігант свого роду. Америка — колосальна республіка, Росія — колосальна монархія» 35. Німецький дослідник Георг Вайперт звернув увагу на те, наскільки це передбачення Ліста нагадує знаменитий пасаж з «Демократії в Америці» Алексіса де Токвіля (1835), де йдеться про


«дві великі нації світу, які, стартувавши з різних пунктів, здається, просу-/202/ваються до однакової мети»: «Американець переборює природні перепони; росіянин — затиснутий в людські лабети. Перший веде бій з дикістю і варварством; другий усіма можливими засобами бореться з цивілізацією. Завоювання Америки здійснено оралом, Росія завойовує мечем.

Перша досягає своєї мети, покладаючись на особистий інтерес і дає вільний простір для застосування неконтрольованої сили і здорового глузду індивідів.

Друга цілеспрямовано концентрує всю владу в суспільстві в руках однієї людини.

У першій свобода є однією з першорядних умов діяльності; у другій панує рабство.

Вони починають свій рух з різних пунктів і йтимуть різними шляхами, однак виглядає так, що якимось таємним присудом провидіння одного дня кожна з них буде покликана тримати в своїх руках долю половини світу» 36.


Особливо тісні контакти налагодилися у Ліста з Пенсильванським товариством сприяння промисловості й техніці, яке було протекціоністською організацією (про це промовляє сама його назва), а значить, було для нього рідною домівкою. Численні статті, промови, нотатки «американського періоду» життя Ліста були присвячені саме питанням протекціонізму. Цікаво, як швидко цей переконаний німецький націоналіст перетворювався на американського (він навіть прийняв американське громадянство).

Активна і багатогранна робота Ліста на користь його нової країни сприяла подальшому вдосконаленню і розробці основних ідей, які згодом матеріалізувалися в його книзі «Національна система політичної економії». Серед нововведень, які він пропо-/203/нував у той час, були такі, як створення загальнонаціональної організації виробників на зразок пенсильванського товариства (воно і справді стало прототипом майбутньої Національної асоціації підприємців) або заснування американської національної школи бізнесу, подібної до французької Ecole Polytechnique.

Питання про ідейних попередників, сучасників та послідовників Ліста в Америці залишається предметом наукових дискусій 7. Ми обмежимося лише декількома зауваженнями, яких цілком достатньо, щоб уявити місце Ліста серед американських ідеологів протекціонізму та їхніх противників. Перш за все, ще до приїзду нашого героя в Америку тут уже існувала інтелектуально-політична течія, яка називалася «національна школа» («the national school»). Її представники виступали з критикою принципу вільної торгівлі, вважаючи її головним компонентом англійської політики, спрямованої на збереження промислового панування цієї країни у світі. Вони доводили, що політична економія як «наука» й принцип так званого «космополітизму» були «змодельовані для того, щоб утримувати весь світ поза Британією у принизливому і економічно нерівноправному становищі, в подобі постачальників продуктів і сировини — простих лісорубів і водоносів, що обслуговують Британську промислову метрополію 38. Першим серед цих «націонал-економістів» був Александер Гамільтон, міністр фінансів США, який подав у 1791 р. Конґресові «Доповідь про виробників-промисловців». «Робота промислових робітників, — вказував він, — більше пристосована до подрібнення на простіші операції, ніж праця землеробів», отож вона має бути вдосконаленою «з /204/ огляду на її продуктивність — чи то за рахунок покращення майстерності, чи то шляхом запровадження складних машин». Той, хто покладається на іноземного виробника-промисловця, вів далі Гамільтон, віддає іншим націям «переваги, які випливають з використання техніки». Він вважав, що «сама природа торгівлі між аграрною й промисловою країнами традиційно ставить першу у вельми невигідне становище» 39. У зв’язку з цим Гамільтон пропонував Конґресові вживати протекціоністські заходи, заохочувати національне промислове виробництво «такою мірою, щоб для промисловця стало природним замінювати фізичну працю машинами». Він виступав проти промислової залежності Америки від Європи; Америка повинна була мати «всі головні національні ресурси» 40.

Інші економісти «національної школи» висловлювали подібні погляди. Серед них варто згадати Деніела Реймонда і Метью Кері. Як вважають редактори зібрання творів Ліста, Реймонд справив «позитивний вплив» на розвиток його системи. Ілюструючи подібність позицій цих двох мислителів, вони наводять таку цитату з творів Реймонда: «Справді, нація є штучним, так би мовити, юридичним організмом, що складається з мільйонів організмів природних; однак і вона має чітко визначені властивості й особливості, характерні для будь-якого живого організму, отже, це треба постійно мати на увазі, якщо ми хочемо правильно розуміти і пояснювати її інтереси і права...

Інтереси нації та інтереси окремих осіб, які складають цю націю, можуть бути співзвучними, і часто так воно і є. Вони можуть бути ідентичними, але це зовсім не обов’язково — досить часто вони є чітко /205/ протилежними. Отже, благополуччя нації та окремої особи можуть збігатися, але не обов’язково» 41.

Погляди Ліста, які він «експортував» до Америки, пролунали в унісон з ідеями багатьох американських економістів. Зі свого боку, останні загалом прихильно поставилися до нього як до людини, яка поділяла їхні думки щодо потреб їхньої (а тепер вже і Лістової) рідної країни. Праці Ліста високо оцінювалися такими діячами, як Генрі Клей і Джеймс Медісон. Ліст був вшанований Пенсильванським товариством і мав широке визнання як авторитет у податкових справах і один з провідних протекціоністів 42. Утім, цілком природно, що в Ліста та інших «націонал-економістів» були опоненти — прихильники фрітредерства, такі, наприклад, як Томас Купер (1759 — 1839) та інші.

Ґрунтовність і серйозність, з якою Ліст взявся боронити національну справу американців, розкриває нам один надзвичайно важливий аспект в його концепції нації. Якщо б Ліст був націоналістом німецької романтичної школи, він ніколи не визнав би Сполучені Штати національною державою. Якою історією могло пишатися це суспільство емігрантів і біженців? Де були американські середньовічні замки і леґенди? Де було відчуття їхнього Gemeinschaft? Де була спільна історична мова, фольклор, народна «душа»?

Ототожнити таку новонароджену, нещодавно сформовану спільноту зі справжньою націю могла лише людина, погляди якої були ближчими до французького Просвітництва, ніж до німецького романтизму. Втім, Ліст пішов далі — він сам став американцем, і у цьому сенсі він був значно більшим інтернаціоналістом, ніж Маркс з його інтернаціоналістським месіянізмом, Маркс, який протягом де-/206/сятиліть життя в Англії залишався в цій країні чужинцем.

Досить швидко Ліст став одним з впливових громадських діячів Америки. Він узяв активну участь у дебатах щодо «американської системи», автори якої пропонували високі митні тарифи і систему суспільних робіт, щоб стимулювати промисловий розвиток. (Проти цього виступали плантатори Півдня). Як зауважує Гендерсон, «Ліст вийшов з сутінків редакторського кабінету місцевої газети, щоб стати могутнім поборником «американської системи» у Пенсильванії» 43. Він публікував відкриті листи і статті, виступав на мітинґах, зібраннях і з’їздах, бенкетах, влаштованих на його вшанування, співпрацював з законодавчими органами штату Пенсильванія. Пенсильванське товариство сприяння промисловості й техніці запропонувало йому підготувати одночасно популярну книгу і «ґрунтовне дослідження з політичної економії, спеціально присвячене ситуації у Сполучених Штатах.» Ліст із захопленням писав з цього приводу Лафаєтові: «Пенсильванське товариство замовило мені велику працю з проблем американської національної економіки — у цій країні переді мною життя, сповнене сенсу» 44.

Запропоновану йому книгу Ліст не написав. Проте він виклав основні ідеї своєї майбутньої системи у листах до Чарлза Дж. Інґерсола, віце-президента Пенсильванського товариства, які були опубліковані у 1827 р. окремою книгою під назвою «Нариси американської політичної економії» 45. Згадуючи ці роки у передмові до «Національної системи», Ліст писав, що йому не вдалося підготувати «велику працю» (ein grösseres Werk) через невдачі, які переслідували його в бізнесі 46. /207/ (Побіжно зауважимо, що підприємницька діяльність Ліста майже завжди була невдалою. Наприклад, йому довелося продати з великими збитками ферму, його інвестиції у промисловість також закінчувалися втратами). Взагалі, за його словами, літературна праця в Америці оплачувалася мізерно, отже, він не мав джерел для незалежного існування 47. Важко утриматися від порівняння зі становищем Маркса, який багато років міг розраховувати на матеріальну підтримку свого напарника Енґельса і особливо не перейматися такими прозаїчними справами, як рахунки від бакалійника і платня за житло. Стосовно цього Ліст був ближче до Енґельса, за винятком тієї обставини, що співзасновник наукового комунізму значно краще давав собі раду у видобуванні додаткової вартості.

Заанґажованість Ліста у політичних справах викликала нападки на нього. Один з прибічників політики вільної торгівлі у палаті представників Конґресу виступав проти «імпортованого з Німеччини професора», який «читає лекції, присвячені урокам «американської системи», грубо порушуючи її доктрини» 48. Під час президентської кампанії 1828 р. Ліст та його газета активно підтримували Ендрю Джексона, за що згодом Ліст отримав дипломатичне призначення. Навіть ставши американським громадянином, Ліст залишався палким поборником економічного зростання Німеччини. Наприкінці 1820-х років він уважно стежив за процесом розвитку залізниць на його колишній батьківщині. Отже, він радо скористався шансом повернутися туди, тим більше що його дипломатична посада дозволяла не виконувати умов, згідно з якими він був звільнений з вюртемберзь-/208/кої в’язниці в 1824 р. Проте без ускладнень не обійшлося: вільне місто Гамбурґ (одна з тридцяти восьми німецьких держав) відмовилося прийняти Ліста як американського консула, і сенат Сполучених Штатів скасував його призначення.

Наступне дипломатичне призначення Ліста було більш вдалим: у листопаді 1830 р. він виїхав до Парижа вести переговори щодо торговельної угоди і перебував у Франції до жовтня 1831 р. Цей час він використовував і для того, щоб публікуватися у французькій пресі з питань розвитку залізниць. Влітку 1832 р. разом з родиною він залишив Сполучені Штати назавжди. У Бадені й Гамбурзі, де він отримував посади американського консула, його проголошували персоною поп grata, але у 1834 р. він нарешті утвердився консулом у Ляйпциґу. Уряд Саксонії, на відміну від двох попередніх, не переймався його політичним минулим. Але й після цього політичні вороги не давали Лістові спокою. Метерніх вважав його «одним з найактивніших, хитрих і впливових німецьких революціонерів» і вимагав від уряду Саксонії відмовити Лістові в дипломатичній акредитації, проте останній не піддавався тискові канцлера 49.

Втім, сам Ліст не надто переймався виконанням консульських обов’язків. З подвоєною енергією він поринув у вир німецької політики. Його талант і надзвичайна журналістська продуктивність багато в чому сприяли справі утворення німецького торговельного союзу й розвиткові залізниць у Німеччині. Він заснував і став редактором «Залізничного журналу і національного вісника» («Eisenbahn Journal und National Magazin»). Один з головних його проектів пропонував будівництво загальнодержавної залізничної системи, яка б з’єднувала /209/ Ляйпциґ з усіма основними містами Німеччини. Завдяки його консультаціям декілька німецьких держав уклали договір про спільну політику в галузі будівництва залізниць. Утім, не лише його бізнесові справи загалом зазнавали фіаско — консультативні послуги також не давали матеріальних прибутків. Щойно згаданий договір, який, безсумнівно, був одним з його найвидатніших дипломатичних досягнень, дав йому гранично скромний гонорар та звання почесного доктора університету Єни (саме тут і Маркс згодом отримає свій вчений ступінь). «Підвищується моя гоноровість, але не гонорари», — саркастично зауважував Ліст. Йому так і не пощастило отримати державну посаду в Німеччині, а можновладці послідовно відкидали його вперті спроби відновитися на громадській службі Вюртемберга (кримінальна справа Ліста була скасована лише у 1841 р.).

Однією з головних передумов економічного об’єднання Німеччини Ліст вважав розвиток залізниць: «Система залізниць і митний союз — це сіамські близнюки, народжені разом, фізично невідривні один від одного, з однією душею й волею. Вони взаємно підтримують один одного, змагаються за одну велику мету, за об’єднання німецького народу в єдину, культурну, заможну, могутню й незламну націю. Без митного союзу система німецьких залізниць ніколи не стане навіть предметом обговорення, не кажучи вже про її побудову. Тільки за допомогою цієї системи об’єднана економіка німців здатна піднестися на висоту національної величі, і тільки в результаті цього розквіту залізнична система покаже свої переваги» 50.

Залізниці він вважав і головним знаряддям національної оборони, інструментом розвитку й поширення /210/ культури, тією силою («тонізуючим засобом для національного духу»), яка знищить традиційну економічну, політичну й культурну роздрібленість Німеччини, позбавить її «нещасть, які приносять провінціалізм, провінційна чванливість і упередженість» 51.

Дослідник питань військової стратегії Едвард Мед Ерл зауважує, що Ліст зробив один, але дуже визначний внесок у розвиток новітньої стратегії, докладно розробивши питання щодо впливу залізниць на зміцнення військової могутності держави. «Його обізнаність у питанні стратегічної ролі парового транспорту для Німеччини вражає і за будь-якими об’єктивними показниками є видатною. Перед приходом ери залізниць стратегічне положення Німеччини було одним з найгірших у Європі, унаслідок чого ця країна правила за поле бою для всього континенту. Швидше ніж будь-хто інший Ліст зрозумів, що географічне положення Німеччини, яке було однією з головних причин її військової слабкості, може перетворитися на джерело великої могутності» 52. Варто згадати, що в захопленні залізницями у Ліста (та його друзів) були навіть певні, так би мовити «ліричні» моменти. Паризький знайомий Ліста, німецький письменник Людвіґ Бйорн в одному з листів писав, що, якби плани Ліста здійснилися, «можна було б доїхати з французької столиці до Страсбурга за 12 годин, а до Франкфурта-на-Майні — за 18... Але Гайне вважає неймовірною думку про те, що хтось може повернутися до Німеччини лише за 12 годин! Ліст і я так захоплюємося залізницями через їхні очевидні потенціальні політичні можливості. У майбутньому завдяки їм кожний деспотизм ламатиме собі шию, і війни стануть неможливими» 53.

Наприкінці 1830-х років Ліст шукав щастя у Франції. З серпня 1837 до травня 1840 р. він жив у /211/ Парижі. Саме там він написав французькою мовою працю «Природна система національної економіки», призначену для конкурсу, оголошеного Французькою Академією моральних і політичних наук (1837). Це була його друга спроба після Америки викласти в єдиній системі свої політичні та економічні погляди. Хоча Академія так і не визначила переможця, есе Ліста було одним з трьох, які визнали ouvrages remarquables. Воно було опубліковане лише у 1927 р. французькою мовою (з німецьким перекладом) в четвертому томі зібрання його творів 54.

В Парижі Ліст працював кореспондентом газети Augsburger Allgemeine Zeitung, але, звичайно, не міг утриматися від того, щоб не взяти безпосередню участь у французьких справах. Він подав Луї-Філіпові меморандум з питань промислового розвитку і був запрошений королем на аудієнцію. Як і під час попереднього перебування у Франції (1831 — 1832), Ліст писав статті для французьких періодичних видань, видав брошуру, в якій пропонував збудувати залізницю Париж — Гавр — Страсбург.

Французький період життя і творчості Ліста дає ще один приклад його інтернаціоналізму. Як бачимо, його статті, бюлетені і меморандуми, включаючи головну працю цього часу — «Природна система політичної економії», — спрямовувалися на те, щоб допомогти французам стати модернішою і могутнішою нацією, зокрема шляхом розвитку залізниць. Погодьмося з тим, що така поведінка була не типовою для німецького націоналіста 1830 — 1840-х років, та й взагалі для будь-якого націоналіста будь-якої епохи.

Французький «національний маніфест» Ліста дає уявлення про подальшу еволюцію тих його ідей, які з’явилися ще у 1820-і роки в Америці. Зрозуміло, /212/ при цьому він користувався творами сучасних французьких авторів з питань, що стосувалися його зацікавлень. Це, однак, не підтверджує звинувачень з боку Маркса, що Ліст нібито «запозичив» свої ідеї у Фер’є (див. розділ 3). Ці закиди були необґрунтованими хоча б тому, що й до 1825 р. Ліст був ознайомлений з працями французьких протекціоністів і цитував деяких із них у своїх виданнях 55.

Саме в Парижі у 1839 — 1840 рр., незважаючи на численні труднощі і неприємності, Ліст нарешті написав свою головну велику працю. У квітні 1841 р. його друг Йоган фон Кота видав німецькою мовою в Штутґарті перший і, як з’ясувалося згодом, єдиний том «Національної системи політичної економії» (згадаймо, що за життя Маркса також був виданий лише перший том його головної, фундаментальної праці — «Капіталу»). Але і в такому обсязі «Національна система...» дає вичерпне уявлення про погляди Ліста на історію, суспільство і владу, його бачення тогочасного політичного життя Німеччини і світового устрою, його теорію міжнародних взаємин. Книга мала успіх — перше видання швидко розійшлося, і до смерті Ліста у 1846 р. її перевидавали декілька разів.

У травні 1840 р. Ліст повернувся до Німеччини. Темп і насиченість його життя залишалися високими: доводилося якось розподіляти час між журналістикою і численними поїздками, пов’язаними з влаштуванням залізниць і сприянням налагодженню економічних зв’язків між різними німецькими країнами. Під час однієї з таких подорожей він був прийнятий своїм найзапеклішим ворогом — канцлером Австрії Метерніхом. Ліст запропонував йому один зі своїх залізничних проектів, але позитивної відповіді не отримав. Щоправда, візит до сусідньої /213/ Угорщини став для Ліста справжнім тріумфом. Найвидніші аристократи вшановували його, велику зацікавленість його ідеї викликали серед політиків і журналістів. Ліст був навіть обраний членом-кореспондентом Угорської Академії наук (1844). Майбутній лідер угорської революції Лайош Кошут високо цінував його як засновника національної системи політичної економії, котрий дав угорцям дороговказ у боротьбі за незалежність.

У 1841 р. Лістові запропонували посаду редактора газети Rheinische Zeitung, але з огляду на стан свого здоров’я Ліст змушений був відмовитися. На це місце претендував також Мозес Гес, але, вважаючи його занадто радикальним, власники газети віддали перевагу більш поміркованій особі, яку звали Карл Маркс 56. (Цікаво також, що Ліста запрошував попрацювати міністр фінансів Росії Канкрін, однак і цю пропозицію він відхилив).

Останні роки життя Ліст присвятив одній головній справі — боротьбі за підвищення митного тарифу в німецькому митному союзі Zollverein, що мало стимулювати індустріальний розвиток Німеччини. Він став редактором нового періодичного видання Zollvereinblatt, заснованого у січні 1843 р. За підрахунками О. В. Гендерсона, саме у цей час Ліст написав більшість своїх статей (близько 650 за чотири роки). Проте його фізичні і розумові сили вичерпувалися, він занедбував редакторські справи, і газета втрачала читачів. До професійних невдач додавалися постійні фінансові труднощі, які ставали причиною жорстоких депресій. Ліст пересварився з найближчими йому людьми, у тому числі зі своїм видавцем Йоганом фон Кота. До усіх негараздів додався психічний розлад — манія переслідування, яка останніми роками все більше давалася взнаки. /214/ 30 листопада 1846 р. під час відпустки, яку він узяв, щоб підлікуватися, у тірольському містечку Куфштайн Ліст покінчив життя самогубством.











Примітки


1 Найповніша біографічна праця про Ліста англійською мовою, яка включає розділи про його громадську діяльність і економічні погляди: William Otto Henderson. Friedrich List: Economist and Visionary 1789 — 1846. — London: Frank Cass, 1983. Вона перекладена німецькою і містить об’ємну бібліографію видань, присвячених Лістові, іншими мовами. Див. також: Louis L. Snyder. Economic Nationalism: Friedrich List, Germany’s Handicapped Colbert // Roots of German Nationalism. — Bloomington, IN: Indiana University Press, 1978; Margaret E. Hirst. Life of Friedrich List and Selections from His Writings. — New York: Charles Scribner and Sons, 1909; Paul Gehring. Friedrich List. Jugend und Reifejahre, 1789 — 1825. — Tübingen: J. C. B. Mohr Verlag, 1964; Gunter Fabiunke. Zur Historischen Rolle des deutschen Nationalokonomen Friedrich List (1789 — 1846). — Berlin: Verlag die Wirtschaft, 1955.

2 William O. Henderson. Friedrich List. — p. 17.

3 Vorrede // Friedrich List. Das nationale System der politischen Ökonomie. (Arthur Sommer — ed.). — Basel: KyklosVerlag, 1959. — p. 1.

4 Friedrich List. The National System of Political Economy. , tr. Sampson S. Lloyd. — New York: Augustus M. Kelley, 1966. (репринт видання 1885 p.). pp. xxvi — xxvii. Далі цитується як The National System.

5 Henry William Spiegel. The Growth of Economic Thought. — Durham, NC: Duke University Press, 1983. Детальніший аналіз поглядів Адама Мюлера див.: Alexander Gray. The Development of Economic Doctrine. 2nd. ed. — New York and London: Longman, 1980. — pp. 202 — 212; Desider Vikor. Economic Romanticism in the Twentieth Century. — New Delhi: New Book Society of India, 1964. — pp. 23 — 33.

6 Henry William Spiegel. Op. cit. — p. 417.

7 Alexander Gray. Op. cit. — p. 212. /215/

8 Charles Gide and Charles Rist. A History of Economic Doctrines from the Time of the Physiocrats to the Present Day. — Boston: D. C. Heats, 1948. — pp. 286 — 287.

9 Joseph Finkelstein and Alfred L. Thimm. Economists and Society: The Development of Economic Thought from Aquinas to Keynes, 2nd. ed. — Schenectady, NY: Union College Press, 1981. — pp. 118 — 119.

10 Arcadius Kahan. Nineteenth Century European Experience with Policy of Economic Nationalism // Economic Nationalism in Old and New States, (ed. Harry G. Johnson). — Chicago: University of Chicago Press, 1967. — p. 20 — 21. Цитату Ганса Фреєра наведено з: Hans Freyer. Die Bewertung der Wirtschaft im philosophischen Denken des 19. Jahrhunderts. — Leipzig, 1921. — pp. 52, 53.

11 Arcadius Kahan. Op. cit. — p. 22.

12 Carlton J. Hayes. The Historical Evolution... — p. 263 — 266. Див. також главу про Фіхте: Michael H. Heileprin. Studies in Economic Nationalism. — Geneva: Droz — Paris:Minard, 1960. — pp. 82 — 96.

13 Henry William Spiegel. Op. cit. — p. 410 — 433; Edmund Whittaker Schools and Streams of Economic Thought. — Chicago: Rand McNally, 1960. pp. 191 — 194.

14 Див.: Friedrich Lenz. Friedrich List’s Staats-und Gesellschaftslehre: Eine Studie zur Politischen Soziologie. — Neuwied und Berlin: Luhterhand, 1967. — pp. 9 — 13.

15 Див.: Ghita Ionescu Introduction // The Political Thought of Saint-Simon (ed. Ghita Ionescu). — Oxford: Oxford University Press, 1976. — pp. 42 — 43. Див. також: Sain-Simon. On the Reorganization of European Society. — Там само. — C. 83 — 98.

16 Erna Schultz. Friedrich Lists Geschichtsauffassung. Ihre Gestalt und ihre Bedeutung für Lists Wirtschaftslehre // Zietschrift für die gesamte Staatswissenschaft 97. №2. — 1937. — pp. 333, 291, 296 — 298.

17 Erna Schultz. Op. cit. — p. 292.

18 Friedrich List. The National System... — p. xxv.

19 Там само. — C. xxvi.

20 Vorrede // Das nationale Sistem... — p. 2.

21 Friedrich List The National System... — p. xxvi.

22 Petition on Behalf of the Handelsverein to the Federal Assembly, April, 1819 // Margaret E. Hirst. Op. cit. — p. 137.

23 Там само. — C. 140. /216/

24 Там само. — С. 138.

25 Там само. — С. 138.

26 Там само. — С. 139.

27 Там само. — С. 140.

28 Там само. — С. 142.

29 William Otto Henderson. Op. cit. — pp. 18, 44, 46 — 47, 50 — 51; Martin Kitchen. The Political Economy of Germany 1815 — 1914. — Montreal: McGill Quin’s University Press, 1978. — pp. 35 — 38.

30 Martin Kitchen. Op. cit. — p. 43.

31 Там само. — C. 37.

32 James J. Sheehan. What is German History? — p. 12. У цьому дуже цікавому есе автор також розглядає інші праці, які стосуються даної проблеми: Frank B. Tipton. The National Consensus in German Economic History // Central Economic History 7. — 1974. — N. 3. — pp. 195 — 224; Richard Hugh Tilly. Los von England: Probleme des Nationalismus in der deutschen Wirtschaftsgeschichte // Zeitschrift für die gesamte Staatswissenschaft 124. — 1968. — №1. — pp. 179 — 196; W. O. Henderson. The Zollverein. 2nd. ed. — Chicago: Qudrangle Books, 1959.

Eugen Wendler. Friedrich List: Leben und Wirken in Dokumenten. — Reutlingen: Verlagshaus Reutlingen Oertel und Sporer 1976. — pp. 12 — 13.

34 Henderson. Op. cit., — p. 68.

35 Цит. за: William Notz. Friedrich List in America. — Hamburg: Broschek, 1925. — p. 227.

36 Див.: Georg Wippert. Der späte List. Ein Beitrag zur Grundlegung der Wissenschaft von der Politik und zur politischen Ökonomie als Gestaltungslehre der Wirtschaft. — Erlangen: Universitatsbund Erlangen, 1956. — pp. 85 — 86. Англійський переклад з: Alexis de Tocqueville. Democracy in America (tr. Gerorge Lawrence). — Garden City, NY: Anchor Books, 1969. — pp. 412 — 413.

Louis L. Snyder. Economic Nationalism: Friedrich List, Germany’s Handicapped Colbert // Louis L. Snyder. Roots of German Nationalism. — pp. 24 — 30. Ця робота показує, як почуття національної гордості стає елементом наукових дискусій щодо «американських мотивів» у доробку Ліста. Див. також: Charles Patric Neill. Daniel Raimond: An Early in the History of Economic Theory in the United States // John Hopkins University Studies in Historical and Political Science. — Baltimore: John Hopkins. University Press, June 1897. — Vol. 6. — №. 15. — pp. 46 — 63 (series pages 256 — 273); Margaret E. Hirst. Op. cit., /217/ chapter 6; Charles Gide and Charles Rist. Op. cit. — p. 286 — 287; William Otto Henderson. Op. cit. — pp. 154 — 155.

38 Bernard Semmel. The Rise of Free Trade Imperialism, Classical Political Economy, the Empire of the Free Trade and Imperialism 1750 — 1850. — Cambridge: Cambridge University Press, 1970. — p. 177.

39 Там само. — C. 177. Цитати Александера Гамільтона з Report on Manufactures подаються за: Papers on Public Credit, Commerce and Finance. — New York, Columbia University Press, 1934. — pp. 182 — 192, 200 — 201.

40 Там само. — C. 178; Report of Manufactures, — pp. 234 — 235, 249, 227.

41 Daniel Raymond. The Elements of Political Economy, 2nd. ed. — Baltimore, 1823. — Vol. 1. — p. 35 f. — Цит. за: Friedrich List Schriften. Reden. Briefe. — Vol. 6. — p. 575.

42 William Otto Henderson. Op. cit. — p. 154.

43 Там само. — C. 70.

44 Там само. — C. 71.

45 Повна назва книги: Outlines of American Political Economy in a Series of Letters addressed by Friedrich List, Esq. to Charles J. Ingersoll, Esq. — Philadelphia: Samuel Parker, 1927. Вони передруковані у: Margaret KHirst. Op. cit., — pp. 145 — 272.

46 Vorrede // Das Nationale System... — p. 8.

47 Там само. — C. 8.

48 Josef Dorfman. The Economic Mind in American Civilization, 1606 — 1865. — New York: Viking, 1946. — p. 582.

49 William Otto Henderson. Op. cit., — p. 73 — 74.

50 Friedrich List. Das deutsche Eisenbahnsystem // Schriften. Reden. Briefe. — Vol. 3, pt. l. — p. 347.

51 Там само. — C. 348.

52 Edward Mead Earle Adam Smith, Alexander Hamilton, Friedrich List: The Economic Foundation of Military Power // Makers of Modern Strategy: Military Thought from Machiavelli to Hitler. Edward Mead Earle (ed.) — New York: Atheneum, 1966. — p. 149.

53 Otto William Henderson. Op. cit., — p. 131.

54 Англійською мовою ця праця перекладена і відредаґована В. О. Гендерсоном. Див.: «Editor’s Introduction» у: Friedrich List. The Natural System of Political Economy 1837. — London: Frank Cass, 1983. — pp. 1 — 14. /218/

55 Див.: Otto William Henderson. Friedrich List and the French Protectionists // Op. cit. — pp. 262 — 275, о також Charles Gide and Charles Rist. Op. cit. — pp. 286, 297.

56 Там само. — C. 85 — 89. Див. також.: David McLellan. Op. cit., p. 81.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.