Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня     Головна     Наступна





СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКІ ГРАМАТИКИ XVI-XVII СТ.



В. В. Hімчук. Основоположне значення "Граматики" М.Смотрицького у вітчизняному мовознавстві.


M. A. Жовтобрюх. Частини мови в "Граматиці слов’янській" І.Ужевича.


B. M. Pycанівський. Східнослов’янський компонент у "Граматиці" М.Смотрицького.


В. Л. Микитась. М.Смотрицький у колі українських письменників-полемістів XVI - XVII ст.


В. С. Харитонов. Творчість М.Смотрицького в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за Гуманізм


В. І. Крекотень. До питання про поетичну спадщину М.Смотрицького






І. К. Білодід, Є. М. Кудрицький. Іван Ужевич і його граматика


В. В. Німчук. Систематичний підручник церковнослов’янської мови «Граматика словенска» Л. Зизанія


В. В. Німчук. «Лексис» Лаврентія Зизанія — перший український друкований словник


В. В. Німчук. «Синонїма славеноросскаА» — пам’ятка давньої української лексикографії


В. В. Hімчук. Памво Беринда і його «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє»


Василь Німчук. Граматика М.Смотрицького — перлина давнього мовознавства


Василь Німчук. Визначна пам’ятка вітчизняного друкарства (Буквар Івана Федоровича)


Яким Запаско. Мистецька спадщина Івана Федорова. Львів, 1974. — С. 24-28 (опис друку)


О.Дзюба, В.Фрис Невідомий київський буквар (Буквар Тимофія Вербицького)







Див. також:

Василь Німчук. Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст. Київ, 1985.


Іван Федорович. Буквар (Львів, 1574).

Іван Федорович. Азбука (Острог, 1578).

Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. (Вільно, 1596).

Лаврентій Зизаній. Лексис. (Вільно, 1596).

Мелетій Смотрицький. Грамматіки славенския правилноє синтаґма. (Єв’є, 1619).

Памво Беринда. Лексикон словенороський (Київ, 1627).

Тимофій Вербицький. Буквар (Київ, 1627).

Іван Ужевич. Граматика слов’янська (Париж, 1643).














© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
14.II.2003







Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.