Попередня       Головна       Наступна

ВАСИЛЬ ЗАГОРОВСЬКИЙ

Рік і місце народження невідомі. Належав до чільних представників волино-подільської православної шляхти, каштелян браилавський, королівський маршалок, володимирський городничий. Потрапивши під час татарського нападу на Україну в полон (1576 року), пише «Духовного заповіта» від 11 липня 1577 року — єдиний твір, який дійшов до нас від цього автора і який є, на думку вчених, своєрідною паралеллю до «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Текст заповіту виходить за рамки юридичного акту, а став цікавою пам’яткою української літератури тих часів. Помер В. Загоровський у 1580 році.

ДУХОВНИЙ ЗАПОВІТ

НАСТАВЛЕННЯ ДІТЯМ І ПРАВИЛА ДО ЇХНЬОГО ВИХОВАННЯ;

РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРО ВЛАШТУВАННЯ ЦЕРКОВ, ШПИТАЛІВ ТА ШКОЛИ

1577 року, липня 11

Літа Божого народження 1579, місяця серпня, 10 дня Прийшовши у городський Володимирський уряд до мене, Адама Мисевського, що на той час був на місці пана Дем’яна Павловича, підстарости володимирського, за його небутності у Володимирі, його милість князь Дмитро Козека і пан Ян Бокій Печихвостський оповідали й покладали, їхні милості, писання, називаючи його заповітом його милості пана Василя Загоровського, каштеляна брацлавського, городничого володимирського, а писання те власної руки його милості, прислане із Орди до їхніх милостей як опікунів. І те писання на чотирьох аркушах писано, а ті чотири аркуші зшито білим шовком. Отож те із згаданого писання, що покладено від їхніх милостей князя Козека та пана Бокія із згаданого заповіту, котрий даний під печаткою пана брацлавського і також під печаткою пана Федора Бокія Печихвостського, також під печаткою пана Романа Непитущого, в якого тільки кустодія на печатці вирізана, але печаті жодної нема, і те писання, за проханням їхніх милостей, я слово до слова у книги городські уписати звелів, а воно має в собі таке:

В ім’я святої, єдиносущної, животворячої та нерозділимої Тройці: Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Я, Василь Петрович Загоровський, каштелян брацлавський, маршалок господаря короля, його милості, городничий володимирський, пізнав, що всі речі, скільки їх є на цьому світі, є змінні та минущі, тільки смертельний час — той кожного, на світ із живота його матері народженого, минути не може й не мине. Отож я, маючи те перед очима своїми, що в певний час, будучи на послузі господаря короля, його милості, пана мойого та Річі Посполитої, тієї минулої весни через вороже військо людей тоді ще царевича, а теперішнього царя Магомета Кирея, а саме через Мамая Девеєвича, мурзу, та інших мурз, з якими могло бути татар чотири тисячі чоловік, у державі господаря, його милості, пана мойого, у землі Волинській, а саме в маєтку пана Сошенського, під селом Редькою, з іншою моєю братією, обивателями землі Волинської, побитий і погромлений, сам збитий та поранений, також із деякою братією моєю, також зі слугами моїми взятий у вороже ув’язнення; там-таки й немало моєї маєтності побрано від тих ворогів, поганства-татар. І будучи тут, у того вищезгаданого мурзи Мамая в ув’язненні немалий час і постерігаючи того пильно, аби мене не спіткала без порядної розправи в тому ув’язненні й смерть, а поскільки від того збиття, поранення й ув’язнення ворожого є я здоров’я нездатного, одначе, з ласки милостивого Бога, будучи при повній пам’яті і з цілим розумом моїм, цим своїм заповітом, в усьому розважно складаючи його, остатню волю мою всім загалом і кожному зосібна, кому б тепер і на всі потомні часи про те відати належало, ознаймую та явно чиню.

Передусім про те, що коли б милосердний Бог тут, в ув’язненні ворожому, душу б мою із грішним тілом моїм розлучив, то її вручаю у руки владики, Богу Отцю вседержителю, Богу милосердному, маючи надію на його Боже незчисленне милосердя і на заступництво за гріхи наші Сина його єдинородного, пана нашого Ісуса Христа, який сидить праворуч від батька і має прийти зі славою судити живих та мертвих, його царству ж немає кінця. А тіло моє грішне будь-який християнин або пан татарин де в землю закопає, за те йому, маю надію, ласка буде Божа, якою милостивий Бог заплатить.

А що стосується дітей, синів моїх, Василя та Максима, яких, їдучи на послугу воєнну за татарами, залишив у малих літах їхніх дитячих із маєтністю моєю рухомою в замку його милості господарському Володимирському, які втекли перед татарами при слузі моєму Курилі і при хлопі Сидору Засядковичу, то їх доручаю в опіку й милостивий догляд милосердному Богу, в Тройці єдиному, як батьку сиріт, зичачи їм вірного того, аби в боязні його Бозькій виростали в літа, в раду з невірними не входили, на дорогу несправедливих не вступали і на стільці губителів не сідали, але в законі Господнім завжди волю свою мали і в ньому навчались удень та вночі. А тому, що молодість та їхні дитинні літа до повного віку потребують, щоб був при них сердобільний приятель, який би їх не тільки живив тілесним харчем, але й до добрих норовів належно привчав, то це має належати нікому іншому, як через небуття в домі батька або після зішестя його з цього світу цнотливій матері, добропорядній і статечній.

Але що мені, батьку їхньому, також і їм самим милостивий Бог, за гріха мого, такою нагородив жоною, а їхньою матір’ю, яка вже рік тому, на день святих апостолів Петра і Павла, в минулому сімдесят шостому році, за посланням від своєї матері брата її, князя Чорторийського, впросилась у мене відвідати свою хвору матір та й від’їхала до Земенського монастиря, а коли туди приїхала з її милістю панею Олександровою Загоровською, дядиною моєю, а бабкою своєю, то за своєю волею, не пам’ятаючи на повинність і присягу свою, всупереч волі моїй, чоловіка свого, не їдучи в мій дім з її милістю панею Загоровською, бабкою своєю, подалася звідти, із Земка, із матір’ю своєю в її дім до Клевеня. Туди, щоб упросити їх, послав я трьох приятелів моїх, людей значних, їхніх милостей: пана Олександра Жоравницького, старосту, ключника та городничого луцького, пана Григорія Бокія Печихвостського, суддю земського луцького, і пана Івана Хренницького, нагадуючи їй, аби виконувала свою присягу і до мене, чоловіка свого, і до дітей своїх їхала у мій дім і зі мною статечно, відповідно повинності своєї, в подружжі мешкала. Але вона не тільки нічого не дбала на таке подружнє, через панів приятелів моїх, нагадування моє, але й потім на урядового листа уряду судового земського луцького — нагадування через возного земського Луцького повіту пана Григорія Вербського та шляхту, людей добрих, до мене, чоловіка свого, і до дітей у дім мій аж доти, доки виїхав на послугу господаря мого, його милості, й Річі Постолитої супроти поганства-татар (було це на третім тижні, вступивши у Великий піст, у суботу на день святих Сорока мучеників) вона їхати не захотіла, а вподобавши мешкання при своїй матері, переїздки по Литві і деінде, де їй подобалося, там і живе.

Отож я із таких її вчинків, бачачи її собі значно незичливою жоною, а діткам моїм неприязливою й цілковито неласкавою матір’ю, тих дітей, синів моїх, Василя та Максима, в милосердний догляд милостивому Богу їх віддавши, цим заповітом моїм доручив і доручаю в ласкаву опіку до повних літ їхніх і в зичливе виховання її милості пані Олександровій Загоровській, пані Зофії Іванівні, княжні Жеславській, дядині й ніби матері моїй ласкавій, бабці та матері їхній хрещеній, у той спосіб: має її милість їх, як власних своїх дітей, тримати в опіці своїй, також усі маєтки: Суходоли, Дегтів, Перевалки, двірець Іллінський під Володимиром, двірець Тишконицький і частину в двірці Островці, а до того всього, вживаючи все як своєї власності, дітям моїм має давати якнайліпше виховання в молодості їхній, у боязні Божій на тих усіх маєтках моїх, доки житиме із ними, дітьми моїми, має там мешкати і пожитки всі примножувати та доглядати, подаючи їм усе те, що належить виказувати ласкавій матері добрим дітям. І покірно її милість прошу, аби та сума кошту, вісімсот кіп грошей, із віна свого записала її милість на третій частині маєтків Суходіл, Дегтіва, Перевалок і двірця Островця мені по моїй смерті із ласки своєї власним записом і до книг земських у часі років судових ¹ перед судом володимирським завела; від них, дітей моїх, згідно обітниці своєї, не віддаляла і записом своїм особливим те їм, з милості своєї, надала тепер, як і мені записала й на уряді земському, дочекавшись часу років, дала те записати до земських книг.

А що, за визнання заслуг моїх, знав ласку й милість, подані мені, від ясновельможного князя Костянтина Костянтиновича, князя Острозького, воєводи київського, маршалка Волинської землі, старости володимирського, також князя Андрія Михайловича Курбського Ярославського, князя Дмитра Андрійовича Козеки і пана Яна Федоровича Бокія Печихвостського, брата мого, покірно й принижено прошу про те їхніх милостей панів та милостивих моїх добродіїв, аби — як тепер, доки мене тут милостивий Бог затримає в ув’язненні у ворожих руках, також коли б мене він тут узяв до хвали своєї святої, порізнивши душу мою із грішним тілом, — пані дядину мою, пані Олександрову Загоровську, із тими згаданими дітьми моїми, також і маєточки мої в обороні своїй мали і не зволили допустити, аби їм чинилися кривди; за те їхнім милостям милосердний Бог своєю Божою ласкою платити буде.

Відтак аби їхні милості, з ласки своєї, того зволили перестерігати, щоб жона моя, а мати дітей моїх, так значно, про що вище достатньо згадано, до них і до мене неприязна, у дім мій ніколи, аж до повних літ тих моїх дітей, не в’їжджала і в ньому не бувала, адже мене, чоловіка свого, покинула та й їх, моїх дітей, не пам’ятаючи про присягу свою і не оглядаючись на добру гадку, що статечні жінки звикли завжди мати перед своїми очима і чоловікам, і діткам своїм виказують, а дім мій збридила і полюбила волокитне життя, там, де їй подобається, мешкає і переїздів заживає. Про те я повторно, як її милість пані дядину мою, якій в опіку дітей моїх, так і маєтки мої доручив, так і їхні милості панів та добродіїв моїх милостивих, названих вище на ймення у цьому моєму заповіті, пильно й покірно прошу, а особливо від вас дуже жадаю, ваші милості господарю-княже Дмитре Козеко й пане Яне Бокію, брате мій милий, і добродії мої ласкаві. А що ви мені обіцяли з ласки своєї братерською чинністю у часі належних потреб моїх бути статечними добродійниками та приятельми, то я ваші слова та обітниці нагадую, аби в кожній потребі, зі своєї ласки, у чомусь її милість пані дядина моя або слуги мої удавалися б через кривди й докуки свої та дітей моїх до ваших милостей, особливо через наїзд на дім мій моєї жони, дайте їм ласкаву оборону і не допустіть їм нікому чинити жодних кривд.

Однак коли милостивий Бог дасть дорости діткам моїм до повних літ, на той час, бачачи статечність матері своєї, можуть її до себе в дім узяти, її шанувати й прислужувати, як цнотливі діти добропорядній матері. А коли саянні шати жони моєї у моєму схові залишилися з речами та шатами моїми, то їх її милість, пані дядина моя, усі віддати має. Також, коли дітям моїм милостивий Бог дасть дійти семи років, має її милість, пані дядина моя, закликати добре вченого й цнотливого дяка або того дяка Дмитра, що у мене служив, з’єднати і дати їх навчати в домі моїм або в церкві святого Іллі у Володимирі руської науки та Письма Святого і, не пестячи їх, пильно й порядно до науки приводити, щоб на потім могли згодитися від доброї своєї науки милостивому Богові для помноження хвали, господарю та Річі Посполитій, для служби їхнім милостям панам, так і батькам, як і приятелям своїм, також усім загалом і кожному зосібна для повного віддання повинності своєї.

А коли їм милосердний Бог дасть у руській мові і у Святому Письмі досконалої науки, то щоб у собі мали молитви до Бога, створителя свого, і в обов’язок честі та хвали його святій та Божій милості. Відтак має її милість, пані дядина моя, з’єднати статечного бакалавра, який би їх міг добре навчити науки латинського письма, і веліла вчити в домі моїм. А коли вже в тій науці матимуть у собі добрі початки, нехай її милість, за радою їхніх милостей, панів добродіїв моїх, у цьому моєму заповіті вище поіменно записаних, віддасть до науки єзуїтам у Вільні, бо там хвалять дітям добру науку, або де найпристойніше їхні милості визначать — і там, аби додому не приїжджаючи і в ньому не буваючи, коли Бог дасть, сім років або більше уставно й пильно навчалися. А коли їм милостивий Бог дасть досконалу вправність у латинській науці, мають бути віддані через їхню милість, панів приятелів моїх, у служби на такі місця, де могли б пройти навчання у Божій боязні.

Також аби письма свого руського й мовлення руськими словами та звичаїв цнотливих і покірних руських не забували, а найбільше віри своєї, до якої їх Бог закликав і в ній на цей світ створив, і набоженства в церквах наших, належного й порядно постановленого закону грецького ніколи аж до смерті своєї не покидали; пости святі пристойно, слідуючи за словами Збавителя нашого, в Євангелії святій описані, постили; Богові, Створителеві своєму, завжди молилися; ближнього свого кожного, як самі себе, любили, а єресі усілякі, як певної трутизни душевної та тілесної, щоб пильно остерігалися і від неї відгребалися. На наостанок іменем Бога живого, у Тройці єдиного й милосердного, у тому їх зобов’язую, щоби з такими людьми, які, відступившись пристойних церковних передань, свавільно заживають єресей, нічого спільного, ані співжиття з ними, ані приязні, не мали і в домах таких людей, окрім великої нужди та ґвалтівної потреби, ніколи не бували.

А коли в добрих звичаях на таких, як вище казав, місцях служачи, навчаться, тоді мають бути віддані у службу господарю королю, його милості, пану нашому, і там, Богу милостивому уставно молячись, ласки господаря його милості дослуговуватися мають, служачи вірно його королівській милості та Річі Посполитій.

Також і тепер заразом їхні милості панове приятелі, добродії мої, у цьому заповіті моєму записані, мають просити господаря, короля його милості, аби, маючи милостивий огляд на мої заслуги, був дітям моїм милостивим паном. А заслужене, що його цнотливо заслужив у предка його королівської милості, пана мого милостивого ² Жигмонта Августа, короля, його милості, на волинських митах, плати, з ласки його милості господарської, по двісті золотих щороку мені поступленої, але за сім років не виплаченої, щоб, згідно листів предка свого, короля, його милості Жигмонта Августа, а ці листи з іншими моїми листами є в білій скриньці, наказав заплатити. А особливо, коли тепер на службі його королівської милості та Річі Посполитої, як потрапив у руки ворожі, шкоди мені від тих ворогів, поганствататар, нанесено було побранням двадцяти шести коней, до того в золоті, сріблі, готових грошах і в інших риштунках, зброях, в речах, належних до воєнної потреби, коли не більш, то певне на тисячу кіп грошей литовських — стало мають їхні милості, панове приятелі й добродії мої, господаря, його милості, просити і покірно чолом бити, аби ту, таку немалу шкоду мою, яку дістав на службі його господарській та Річі Посполитої, зі скарбу свого королівського, або чим буде воля його милості господарська, тільки щоб за всі шкоди пристойно й достатньо був я винагороджений.

А коли милостивий Бог до віку мужнього дітей моїх здорових збереже, коли одруження святого потребуватимуть, тоді мають вони собі подружжя бажати від самого милостивого Бога і виглядати із Божих його святих рук, не ганяючись за красою людською, ані за маєтністю чи славою чийогось дому вельможного та оздібного скороминущими, а одне мають пильно доглядати, щоб такі були люди, з якими вони у вічну приязнь хотіли б уступити, як себе самих, дітей, челядь і підданих своїх виховували б у боязні Божій та у всякій повинності, бридилися б нестатечностями, пияцтвом, танцями, іграми, пустими проходками, чародійствами, ворожками та іншими Богу супротивними лихими речами, які у нас «дворством» називали та звуть, а в таких домах [брали], аби передусім однієї віри із ними були; доручившись Богові милостивому, можуть безпечно у святе подружжя вступати, не доглядаючись по жінках великих посагів, адже досить матимуть багатства, коли натраплять на таких жінок, котрі спільно з ними боятимуться милосердного Бога і в законі Божому себе заховуватимуть.

А що стосується дочки моєї Ганни, яку мав із першою моєю дружиною Мариною Збаразькою, то їй, віддаючи цілком мою повинну батьківську ласку та милість, хоча її, через незичливість матері її, ніколи очима своїми не бачив, записую заповітом своїм після смерті моєї тисячу кіп грошей литовських у той спосіб: коли їй милосердний Бог дасть у подружжя доброго чоловіка, її милість, пані дядина моя, пані Олександрова Загоровська, має їй дати на той час, зібравши із пашні, зі ставів та з інших пожитків маєтків моїх кошту грошей литовських тисячу кіп, а листа оголошеного й виреченого й на уряді визнаненого від неї взявши, що то їй із ласки моєї батьківської дано, має переховувати у своєму сховку із іншими моїми листами. А зосібна має їй, дочці моїй Ганні, на той час, коли заміж, дасть Бог, віддана буде, виділити стада кінського тридцятеро поголів’я, овець сто, до того коновочку срібну, кубочки два позолочені, які один у другого вкладаються, і одного кубочка позолоченого із покришечкою, і дві чарки срібні — все це взяв був за її матір’ю.

Винний також сто золотих польських, тобто сорок кіп грошей литовських, братії моїй у Литві: князю Щасному і князю Єрославу Єрославичу; ті сорок кіп грошей її милість пані дядина моя, забравши із маєтку свого, має відіслати їхнім милостям, а квита від їхніх милостей, що та заплата вся дійшла до них, зволить узяти. А що мені князь Кирик Ружинський за мого ланцюга від часу немалого залишився винний сто золотих польських, тобто сорок кіп грошей, записавши цей борг під добрим словом своїм квитом, ті гроші в нього її милість пані дядина моя має забрати і про них йому нагадувати. А коли не віддасть, а моє добродійство в користь якусь собі оберне, то йому те милостивий Бог заплатить.

А що доручив мені в опіку жону, дітей та маєтність свою пан Юхно Оранський, про те особливо прошу їхні милості панів добродіїв моїх, у цьому заповіті моєму записаних, щоб ту бідну вдову та її дітей зволили мати в своїй ласкавій обороні, не допускаючи нікому їй кривд чинити. А що грошей його, небіжчикових, на мої потреби, купуючи мед прісний, видано двадцять кіп грошей, котрих частину мав зібрати священик мій суходольський, продаючи з меду того віск, про те і тепер її милість пані дядина моя старання має вчинити, аби тих двадцять кіп грошей литовських уся [сума] із тими грішми, що священик за віск візьме, забрана бувши, була віддана на сховок до рук священика суходольського. Коли діти пана Юхна доростуть своїх літ на той час, згідно волі його, небіжчикової, жоні та дітям його, як усі гроші, так і листи його священик має віддати в цілості при добрих людях, нічого, й найменшої речі, при собі не залишаючи.

Зичив я теж собі того й тепер зичу, щоб із милосердя Божого за віку мого сам мав довершити і учинити церкву в моєму маєтку Суходолах і шпиталі, як у Суходолах, так і при церкві святого Іллі у Володимирі збудувати і відповідно до потреби уфундувати, для цвинтаря коло церкви святого Іллі обгородити. А коли б задуманого мені Бог милосердний зробити не взичив би, тоді покірно прошу й зобов’язую, аби її милість пані дядина моя, не пускаючи того в проволоку, заразом коли й дерево все в поготові є, церківку хвали Божої і для соборного моління Божим людям закласти на ім’я Боже і на вознесіння Господа нашого Ісуса Христа на небеса, на тому місці, де я показував священику суходольському та маковському, на міцних високих, вищих за людину, підпорах; теслю щоб доброго віднайшли і гарно та міцно збудували, а притвор щоб був на мурі коло всієї церкви і коло олтаря, тільки аби вгорі олтаря людям обходу не було, і склепіння зробити всередині церкви у той спосіб, як у церкві святого Іллі, а побій ґонти округлий, як у маляніуській надвірній церкві князя Курбського щоб був зроблений. Того тільки постерігати треба, аби можна було дістатися нагору під ґонти, щоб змітати сніг, що взимі метелиця намете, аби в церкву не крапало, або відтак під побоєм верх мохом ушити й глиною шпари заліпити, аби сніг, коли крізь ґонти замете, розтавши, не прокрапував.

Образи, як Ісус, так і намісні ікони празничні і пророцькі, аби відповідно до потреби й порядку церкви нашої християнської гарно були помальовані і щоб було підвішено ліхтаря для свічок так само, як у церкві святого Іллі.

При тому щоб дзвіниці немалі при обох церквах, як у Суходолах, так і у Володимирі, було зроблено, дзвонів чотири: два по двадцяти, а інші два по десяти кіп грошей литовських мають бути куплені, з них два великі з меншими при суходольській церкві, а інші два при церкві святого Іллі мають бути на дзвіниці підвішені і по третьому дзвоні старому.

При таких церквах посудини: келих один срібний позолочений і ложиця — це є при церкві святого Іллі, а до суходольської церкви такі ж виготовлені мають бути. До того Євангелія два, хрести два сріблом оправити й позолотити, кадильниць дві із срібла викувати, стихарів двоє дияконських з білої адамашки і два стихарі полотна коленського для повсякдення справити й до тих церков дати.

Церкву святого Іллі верх, аби від метелиці в ній не крапало і для того, щоб не гнила, поправити; цвинтар [тут: церковне обійстя.] біля церкви святого Іллі, найнявши пилярів і порізавши дубові колоди, які там є, у загорожу гарно й міцно вбрати. А там-таки, на тому горбі, недалеко від церкви, за поповим домом, пліт на сорок сажнів уздовж зробити, цегли для нього наробити і піч там-таки при воді поставити; відтак цеглу та вапно випаливши, ту загорожу цвинтарну обмурувати і дірки, одна від іншої на сажень, поробити для оборони від ворога і для стріляння із рушниць.

Веліти намалювати празникові образи в церкві святого Іллі, а біля намісних ікон, також у тій церкві, з правого боку зайшовши до церкви, ікону велику, аби те голе місце заступила, на ім’я трьох святителів — Василя Великого, Григора Богослова та Івана Золотоустого — наказати гарно вималювати і там поставити.

Зробити шпиталя ³ одного у Суходолах на тому місці, де священику холовському та маковському вказував, тобто хату білу на три сажні, сіни на три сажні, чорну хату навпроти на три сажні, сіни вбік на півтора сажні впоперек переперити, тобто загородити, аби були дві комірчини для схову: одна білій хаті, а друга чорній; двері із сіней одні на вулицю, а другі дверці — вбік, у сад, щоб до церкви ходити і в сінях комина для варення збудувати із цегли.

У Володимирі, при церкві святого Іллі, уздовж одним боком до ріки, тобто від залужжя, такий же власне дім поставити; одне, там учинити дімець для диякона із спільною стіною із тим шпитальським домом і під одним із ним покровом, хату на два з половиною, а сінці на півтора сажня, стаєнку на попові та дияконові коні, також із [спільною] стіною на два сажні, а у бік до води — вікно у тій стаєнці, щоб викидати гній, зробити, аби на цвинтар гній та нечистоти не були метані. І як попового дому, так і тих дімків цвинтаром довкола огороджувати не треба, бо те місце займе немало плоту. Там же увесь той плац поза цвинтарем садом порядно засадити в шнур, дерево від дерева на п’ять сажнів садячи: груш, яблук, слив угорських, а довкола черешень. А оскільки на все те немалого кошту треба, як до церковних накладів, так і до шпитальних робіт, тож її милість, пані дядина, збіжжя пшениці, жита та інше збіжжя спродавши, тії всі потреби, не пускаючи в проволоку, має справити і, за Божою поміччю, закінчувати їх.

А на догляд священиків, диякона і доброго дяка, також і шпиталю при церкві святого Іллі, щоб, там уставно мешкаючи, могли милостивому Богу віддавати хвалу, священику — збіжжя пашні моєї володимирського двірця на щорік жита кіп п’ятдесят, вівса кіп десять, гречки кіп п’ять, ячменю кіп п’ять, пшениці із млина мого володимирського на проскури й на потреби його три маци [ ^а Маца — хлібна міра, чотири четверика.]; диякону — жита кіп тридцять, вівса кіп п’ять, гречки кіп дві з половиною, ячменю кіп дві з половиною; дяку — жита кіп двадцять, гречки та ячменю стільки ж, як і диякону з пашні моєї двірця тишковицького — це також щороку має віддаватися. До того третя мірка мого володимирського млина має бути запродана або орендована, за яку, певен того, дванадцять кіп грошей литовських дадуть. Із тих дванадцяти кіп грошей попу — кіп три, диякону — кіп три, дяку — кіп чотири, на сукню — кіп півтори, а на кожуха півкопи грошей щороку має бути плачено.

І то для того дяку доброму більше [дається], щоб, уставно в тій білій хаті супроти шпитальної чорної хати мешкаючи, дітей, котрих на науку йому будуть давати, й Богу й людям добрим удячно навчав, у церкві на книгах гаразд читав і співав, книги, яких церква пильно потребує, з доброго підняття щоб уставно писав, аби щотижня по три зошити правильно, справедливо і нефальшиво списував. А на рік півтораста зошитів на те паперу, кіноварі ^а, горішків ^б, копервасу ^в і гумі ^г на чорнило її милість пані, за мої гроші купуючи, має йому давати.

 ^а Кіновар — червоне чорнило.

 ⁶ Горішки — круглі дубові плоди, вживалися для виготовлення чорнила.

 ^в Копервас — купорос.

 ^г Гумі — рослинний клей.

А на уфундування шпиталю, аби в ньому уставно при церкві святого Іллі щороку по дванадцять осіб убогих і нездалого здоров’я людей служило милосердному Богу, має її милість, дядина моя, купити у пана Василя Каплі білоберезьке млинарство, бо мені те продати обіцяв. А купити те її милість має із кошту на сто і двадцять кіп грошей, взявши [ті], які у скриньці моїй, її я залишив у Курила і у Засядьковича — там близько п’яти з половиною сот кіп грошей у золотих червоних, у талярах і в грошовій монеті, що із списків руки моєї, при кожному мішку написаних, виявиться. І оту мірку млина березького купивши, її милість, пані дядина, запродати має, тобто вимовити, запродаючи, аби щороку на вбогих до того шпиталю муки житньої по двадцять чотири маци, муки пшеничної по дві маци, круп або пшона по маці, гороху мацу, маку чверть маци, а грішми на одежу і обходження їхнє по дванадцять кіп литовських було давано.

І на ту куплю млинарства має її милість узяти листа володимирського владики дозвольного, до того ж, аби на те було дано порядного листа, пан Михайло Дубницький, володимирський війт, має посприяти в отця владики, а я йому за те вдання відпускаю тридцять кіп грошей з тієї суми кошту вісімдесяти кіп грошей, якими мене через їхні милості людей добрих за наклади й шкоди мені він єднав і які я, за його сприяння, правуючись із ним, прийняв. Одне тільки пан війт має віддати мені до рук її милості, пані дядини моєї, — триста кіп грошей, якими за його борг пану Василю Каплі заплатив, а п’ятдесят кіп грошей за шкоди мені. Однак, коли не захоче щодо того пан війт удатися до пана владики, тоді всю [суму] вісімдесят кіп грошей при тих трьохсот копах її милість пані дядина в нього має взяти, і має дбати про те її милість, аби за ті гроші мої кіп сто і двадцять для уфундування того шпиталю щось могла купити, а поки купити зможе, має давати на той шпиталь щорічно її милість збіжжя із двірця мого володимирського отак, як про те вище написано, і гроші, продаючи збіжжя моє і запродуючи також володимирський сад.

У Суходолах для священика та диякона дімки мають бути порядно поставлені в тій стороні, де мій швець живе. Попу — світелечку на два з половиною сажні, хату чорну навпроти, також на два з половиною сажні, а сінці на два сажні; а диякону хату чорну і сінці на чотири з половиною сажні. На виживлення щороку священику в Суходолах має бути давано десятини з кожної моєї пашні, тобто з пшениці, жита, з вівса, з гречки, з ячменю, із проса, із гороху дві частини, а диякону третю частину. Це для того священику дві частини, аби про доброго дяка до церкви подбав. До того її милість, пані дядина, має всіх моїх підданих суходольських та дегтівських до того привести, аби кожен із них, боярин і тяглий дворищний, попу й диякону по копі озимини і по копі ярини щороку давати почали; а вже від сповіді та інших речей щоб нічого попу не платити, а вбогі людці, що хто в силі й може з пашні своєї, те нехай дають. З тієї всієї пашні також попу дві частини, а дяку третя частина аби давалася.

А що за ласкою Божою такий пристойний уфундований догляд щодо нової церкви Воскресіння Господнього, також і щодо церкви святого Іллі у Володимирі вчинено буде, є потреба в тому, щоб нащодень була хвала милосердному Богу і служба через них чинена, тобто уставно полуношниці, утрені, часи вечірні й повечірні і святі дні, коли здатні до того, то щоб служба Божа аби служилася. А щонеділі після затридні акафист святій Богородиці аби співали, як у суходольській Вознесіння Господнього церкві, закликаючи до того й другого священика від церкви святого Симеона та диякона, так і в церкві святого Іллі у Володимирі, просячи Бога-Сотворителя за господаря, його милість, і добрий уклад держави господарства його, і за народ християнський, а також і відпущення гріхів мені, грішному, і за милосердя Бога мого над грішною моєю душею. Тому священику при церкві святого Симеона на живлення його лани на пашню, котрі тепер священик суходольський оре, і дім попівський із садом, а в парафію йому мають бути люди, що ото біля церкви святого Симеона живуть. Одного від того священика пильно вистерігати будуть повинні, щоб старанно повинності свої дорешти виконував і як доми, до хвали Божої збудовані, так і люд Божий у добрій справі і пристойному нагляді заховувалися.

А шпиталь у Суходолах власне у такий же спосіб аби зроблений був, як і у Володимирі, в якому дванадцять осіб убогих людей аби уставно мешкали для хвали і служби Божої. На живлення їхнє щоб було давано щороку з третьої мірки млина мого суходольського, також багато збіжжя, муки та інших речей, як і на володимирський шпиталь описано, а до того третю мірку дегтівського млина і мито, котре мені король, славної пам’яті Жигмонт Август, із ласки своєї дав брати: від воза купецького по чотири пенязі гребельного, — має її милість, пані дядина, запродати за дванадцять кіп грошей, і ті гроші мають бути давані на одежу та догляд убогих щороку у шпиталь суходольський. При тому її милість, пані дядина, має щонеділі і на свята королівські урочистий обід, за можливістю, веліти справляти, який може бути, в шпиталях, як у Суходолах, так і другої неділі на свята у Володимирі. І там-таки нехай велить її милість сама годувати убогих і пиво для них давати по півбарилка. А коли гість який до її милості заїде, або з якихось причин того вчинити здатна не буде, тоді через якогось слугу доброго має те відправляти. При шпиталях старшими аби були постановлені цнотливі люди, які би того пильно доглядали, щоб порядок пристойний був по шпиталях, а не якесь лотрівство. Також і священики, диякони та дяки аби статечно при церквах Божих перебували і цілком віддавали милосердному Богу свою повинність за таке забезпечення, яке я на них визначив, у цьому своєму заповіті описав та уфундував, в чому й синів моїх, Василя та Максима, іменем Бога живого, в Тройці єдиного, зобов’язую і наказом своїм батьківським під благословенством моїм родительським заповідаю, аби конечно за віку свого того уфундування згаданих церков та шпиталів порушувати не сміли і аби все те, коли літ своїх доростуть і, дасть Бог, прийдуть до тримання тих моїх маєтків, вітчизни своєї, ними має віддаватися на церкви та шпиталь у той спосіб щороку, про який я достатньо в цьому моєму заповіті написав, без затримки. Не тільки того, що я уфундував, не відміняли б або не порушували б, але й самі, відповідно найбільшої своєї можливості, аби були податливі до волі милосердного Бога, адже ясно нас научають слова самого Христа, збавителя нашого, з вуст його божественних мовлені і на письмі в Євангелії його на науку нам записані: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» ⁴.

А Павло, блаженний святий апостол, наслідуючи тим господнім словам, пише в своєму посланні: «Ліпше давати, аніж брати, бо милостиня з добрими ділами і на страшному та нелицемірному суді Господа нашого буде хвалитися». Відтак до того той-таки блаженний Павло-апостол у посланні своєму додає: «Веселого або тихого давача любить Бог, а суд без милості тим, що не створили милості» ⁵. Тими ж словами підпирався і Давид, блаженний предок і цар, у псальмах своїх записавши: «Блаженний муж, що дбає про нищого та вбогого, в лютий день збавить їх Господь» ⁶. І знову каже: «Блаженний той, хто милує і дає, розгляне слова свої на суді».

Це все хочу мати по синах своїх, у добрім баченні моїм маючи, як до хвали і моління милосердному Богу, милосниками господніх церков, так і ближніх своїх, особливо щоб любили виживляти вбогих і всю долю та любов свою в тому покладали, чого їм, як милим дітям моїм та нащадкам їхнім, коли їм Бог милостивий дасть, від роду в рід зичу вірно перед очима завжди мати. А що від часу немалого, за дозволом владики володимирського та берестейського, отця Теодосія, даному на письмі, священик церкви Святих Апостолів у Володимирі отець Василь уже з цього світа відійшов, арештував мені грунт, тій церкві здавна належний: поле, сіножаті та зарості під містом господарським Володимиром, біля передмістя Завальського та Зап’ятницького, який над рікою Лугом лежить, на що й листа свого із дозвольним листом владики, його милості, мені дав і на тих листах про те достатньо є написано, то ту оренду, або листа владичого і священичого, господар король, його милість, як фундатор і надавач не тільки церкви, але й владицтва володимирського, славної пам’яті Жигмонт Август, своїм листом мені й потомству моєму на вічність отого грунта утвердив, згідно листів, владичного та священичого [церкви] Апостолів. І всі оті листи з іншими моїми листами, кожен окремо вписаний до реєстру моєю рукою, в теперішній час погрому від татар, коли скриньки мої, забрані із возів, були грабовані, на полі під селом пана Сошенського Редькою були розкидані від тих татар, котрі мене взяли в своє ув’язнення; відтак певне відаю, що ті листи були забрані тим паном Сошенським, а інші Гулевецьким, урядником його милості князя Андрія Вишневецького, воєводи волинського.

Отож пильно й вельми прошу його милість, пана Яна Бокія, брата мого, аби, не пошкодувавши праці своєї, сам до пана Сошенського і до того пана урядника його милості, князя, воєводи волинського Гулевецького доїхавши, всі ті листи, згідно реєстру, рукою моєю написаного, до її милості, пані дядини, і до його милості посланого при цім заповіті моїм (мав би щось його милість грішми моїми їм дати перейму), відшукавши, в один сховок із тим листом моїм, що є в білій скриньці, обдивившись гаразд ту скриньку і направивши її добре, вкласти у ту скриньку, як із тими, так і з іншими листами, бо у ній усі листи потрібні. І шкатулку в тій-таки скриньці, в якій і вся вчинена лічба з поборів у скарб господарський з мит та інших прибутків, грошей господарських, прошу хай би його милість пан Ян Бокій узяв до себе на сховок свій і до повних літ дітей моїх тримав у себе з іншою моєю маєтністю, що на особливому моєму реєстрі є списана моєю рукою.

А коли дасть милосердний Бог їм дійти повних літ, то їм у руки, а інше на справедливе діло пустити, і той ґрунт церкви Святих Апостолів у Володимирі, вище згаданий, мені, за дозволом владики володимирського, від попа [церкви] Апостолів Василя поданий, тримати вічною арендою, від господаря короля, його милості, Жигмонта Августа підтверджений, до церкви тієї Святих Апостолів знову відпускаю, також і людці, котрі сидять при тій церкві, мають бути тримані до тієї ж церкви через тамтешнього священика. І має священик церкви Святих Апостолів (якого, дай пане Боже, аби чоловіка доброго отець владика володимирський до неї служителем придав і щоб той надалі ліпше про цілість церкви тієї дбав) того грунта тієї церкви, із тими людцями на ньому, які сидять біля моїх людей іллінських, тримати і, його вживаючи, просити милостивого Бога за здоров’я господарське і всіх православних християн. А її милість, пані дядина моя, а напотім і сини мої, коли їм дасть Бог дорости до повних літ, у те втручатися не мають.

Відтак коли б володимирський війт Михайло Дубницький над листовий запис свій і міщани володимирські захотіли б ґвалтовно вступитись у той ґрунт церкви Апостолів і його собі привласнити, то прошу особливо його милості, князя Костянтина Острозького, воєводи київського, як старости тамтешнього володимирського, також його милості князя Андрія Курбського, князя Дмитра Козеку і пана Яна Бокія, аби за тими листами і правом, яке в його милості пана Бокія буде, того грунту від ґвалтовного війтового та міщан посідання боронити і не зволити б допустити, щоб чинилася шкода церкві Святих Апостолів, за що їхнім милостям і нащадкам їхніх милостей милосердний Бог усім утішним заплатить.

А що мені на тримання війтівської сіножаті, на яку за сіножать церкви Святих Апостолів від пана Михайла Дубницького, війта володимирського, пан війт зобов’язався дати листа під своїм закладом і певним забезпеченням, і його на уряді зупільнім городськім, у замку господарськім визнати, на того листа його милість пан Федір Бокій має відшукати копію там, де я його милості усно доручив, і згідно копії того листа та зізнання від війта одержавши, мав тримати його милість пан Ян Бокій у своєму сховку з іншими листами, що стосуються тієї справи. А ту сіножать війтівську її милість, пані дядина, для моїх дітей держачи, нехай щороку з неї попу [церкви] Апостолів володимирському, який тепер є і напотім при тій церкві милостивому Богові служитиме, має платити по дві копи грошей литовських. До того ж на десять косарів тому ж попу болота-сіножаті моєї щоліта, нижче млина мого володимирського, від межі і болота Онуфріївського, має її милість допустити, щоб косити й порядкувати.

А потім, дасть Бог, діти мої, дорісши літ, також повинні будуть грішми за уживання тієї сіножаті віддати і щоб косити на десять косарів того болота, а коли їм захочеться, вони можуть ту війтівську сіножать і листи, що до неї належать, від війта мені дані, подати священику [церкви] Апостольської. А коли б не хотіли суми по дві копи щороку за уживання тієї сіножаті та болота на десять косарів попу [церкви] Апостольської віддати, тоді даю силу урядові городському володимирському замковому і владиці володимирському те, від дітей моїх міцно взявши, віддати до церкви Апостолів у держання та вживання священику тієї церкви, аби за те як на моїй душі, так і на душах дітей моїх гріх не залишався, адже я собі та їм справедливого набуття зичив і зичу. При тому на книги до тієї церкви Святих Апостолів десять кіп грошей, а на дзвін до дзвонення п’ять кіп грошей записую. Має її милість, пані дядина моя, не гаючись, на мої гроші книг, тій церкві потрібних: Євангелія, Апостола, Псалтиря та інших книг, що їх за десять кіп грошей купити може, і дзвінка за п’ять кіп грошей купивши, придати до тієї церкви Святих Апостолів.

У маєтку моєму Дегтеві, хоча здавна, ще за пана Олександра Загоровського, дядька мого, гребля, став і млин були, але я греблю тепер, минулого року насипавши, става зайняв. Отож, коли б що із сіножатей пана Григорія Киселя той мій став залив, тоді її милість, пані дядина моя, князь Козека і пан Ян Бокій мають відміну дати пану Киселю сіножаті моєї так багато, як став залив, з належного до мого Тишковицького двірця, а до пана Киселя прилеглого, копці закопати і листом своїм упевнити, за яким би те пан Кисіль і нащадки його безпечно тримали. А коли дасть Бог дітям моїм літ дійти, тоді діти мої свого листа на держання тієї одміни пану Киселю та його нащадкам повинні будуть дати. Також, коли б що удові Дегтевій та діверовій її сіножаті або поля став мій суходольський залив, мають їхні милості відшкодувати справедливо ту шкоду їй і грішми моїми заплатити, мало на те від них зізнання або листів потребуючи, тільки того доглядаючи, щоб їм кривди та шкоди не було.

Сільце володимирського владицтва Біскупичі, що мені отець владика володимирський Теодосій до смерті своєї орендував, на що мені дав і листа свого, котрий поміж інших листів моїх є у білій скриньці, з того щороку, згідно квитів владики, його милості, її милість, пані дядина, має заплатити і квити його на те собі брати, по чотири копи грошей на кожен [празник] святого Петра аж до кінця життя теперішнього отця владики, а тепер за рік сімдесят шостий її милість повинна заплатити чотири копи грошей литовських, і щодо підданих моїх її милість, пані дядина, має застерігати, аби утримувалися без утиску та зайвин од урядників. А що в часі жнив у них робота важка є, по-двоє жати із дому ходять, на те, їх потішаючи, щонеділі, поки озимину та ярину обіжнуть, її милість, пані дядина, має веліти давати їм випивати по бочівці пива, аби не лихословили, а справедливо згадували, до церкви в неділю і в кожне свято аби ходили, молячись Богу-Сотворителеві і в усьому добре чинили.

А за гроші, які вище у цьому моєму заповіті згадані, залишені у скриньці в Курила і хлопця Засядковича і на війті володимирському Михайлі Дубницькому за Каплин борг, триста кіп грошей, і від єднання за шкоди мені вісімдесят кіп грошей, має її милість, пані дядина, обмислити. Ще до того, забравши в господарство сто [кіп] грошей, дітям моїм, що побожне, справити або прикупити, з чого їм надалі пожиток мав бути, за винятком тільки тих ста і двадцяти кіп грошей, відписаних од мене вище в цьому заповіті на витрати уфундування володимирського шпиталю. А що панові Ставецькому позичив і на підданих його бутетицьких сто двадцять кіп дав, то ті гроші, коли пан Роман віддасть, її милість, пані дядина, взявши і до інших грошей моїх приклавши, людям його йому віддати і листа його має йому вернути, вийнявши поміж інших листів моїх, які лежать у білій скриньці.

У двірцях має бути роблена направа, лад, догляд біля всього й господарство пожиточне. Дворовим та дворовичкам і наймитам з найму платити, жодної речі не заводячи. У Володимирі двора огородити в дилі ^а, бо на те дерева в Пузові немало навезено, треба його пилками тричі перерізати, ворота добрі нарядити і того всього, що не добудовано, доробити й ґонтами оббити, а зроблене, де надпсувалося, поправити. Слугам моїм, згідно реєстрика, рукою моєю написаного, відправа має бути зроблена через її милість, пані дядину, і рухомі речі мої в той спосіб мають залишитися, як я в реєстрі своєму записав.

 ^а Диль — груба дубова дошка.

Має також її милість, пані дядина, на шпиталі Суходольський та Володимирський по дві корови на кожен шпиталь із двірця мого і по три полті м’яса щороку свинини на утримання убогих давати, а на виживлення їхнє має її милість, пані дядина, корову для молока на кашу дати з мого Володимирського двірця.

А коли б, чого Боже борони, в недорослих літах дітей моїх її милість пані Олександрову Заборовську, пані дядину, котра є як власна мені й дітям моїм мати, з цього світу до хвали своєї Бог би забрав, тоді я, будучи певний ласки її милості пані Федорової Бокієвої, пані Пелагії Григорівни, пані дядини моєї, і сина її милості, брата мого, пана Яна Бокія, тих дітей, синів моїх Василя та Максима, їхній милості так само, як і її милості пані Олександрової Загоровської, доручаю і цим заповітом в опіку вручаю, і покірно їхніх милостей прошу, аби в усьому тому, що стосується виховання та догляду дітей моїх, також в усіх інших речах, у цьому заповіті моєму, до решти описаних, ласкаво виказатися і ту працю взяти на себе в усіх тих вище названих справах та потребах моїх, а їхнім милостям за те милосердний Бог усім утішним платитиме. Також діти мої, дасть Бог, дійшовши літ своїх, певен того, не занехають вічно служити їхнім милостям.

Його милість князь Козека й пан Ян Бокій мають із ласки своєї дбати, аби від Земна в межі маєтку моєму Суходола був покладений мир від князя Четвертинського. Не може ж бути вічно або хоч би дочасно, щоб поміж підданими була шарпанина? Бо мені те князь, староста, його милість, житомирський обіцяв заспокоїти, про що їхні милості упоминали б, і про те їхні милості мають чинити ласкаве старання і оборону, аби власності моїй і дітям моїм у грунті шкоди не було, за те їхнім милостям милосердний Бог своєю Божою ласкою заплатить, а діти мої, дасть Бог, дорісши літ своїх, їхнім милостям та дітям їхнім повинні будуть відслуговувати.

Оцього заповіта мого, що його з добрим розмислом справив, рукою моєю власною підписавши, печаттю своєю запечатав і для більшого утвердження його, при виконанні цього заповіту братія моя, яка буде: пан Федір Бокій Печихвостський, судич земський Луцького повіту, і пан Роман Непитущий, за усною очевидною моєю просьбою, зволили б печатки свої прикласти. Отож пильно прошу, щоб як у господаря короля, його милості, пана мого милостивого, так і в кожному уряді його милості господарському був прийнятий для запису в книги і де б потреба була, і до кожного права, і до всякої справи, тому заповіту належної, як цілий і непорушний заповіт.

Писано в домі Аталика Мамая, мурзи, літа Божого народження тисяча п’ятсот сімдесят сьомого, місяця липня, одинадцятого дня.

Василь Петрович Загоровський, власною рукою того заповіта писав і підписав. Книга городська володимирська, 1579 року, лист 287 і на звороті.

ПРИМІТКИ

Перекладено з книжної української мови за виданням: Українська література XIV-XVI ст. — К., 1988. — С. 167-184.

 ¹ Роки судові — річні судові засідання.

 ² Йдеться про польського короля Сигизмунда III.

 ³ Шпиталь — дім, де жили убогі люди й каліки. До нього, як правило, прибудовувалося шкільне приміщення, де дяк навчав дітей, в одній споруді. На все це викладалося від фундатора визначене утримання.

 ⁴ Матвій, V — 7.

 ⁵ Тут переказ слів: II До коринтян, IX — 7.

 ⁶ Переказ слів: Псалтир, XL — 2.

Попередня       Головна       Наступна