Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня       Головна       Наступна





ЄВСТАХІЙ, АРХІДИЯКОН (?)


Рік і місце народження, а також рік смерті невідомі. Жив у другій половині XVI ст., був ченцем Супральського монастиря, де у 1580 році підписався на рукописному збірнику полемічних творів проти римо-католицизму: «Слово, колись давно на римлян у старих хроніках писане, про їхнє відщепенство і про їхніх пап блудних: Петра Гугнявого, і як жінка нечиста папою була», і про лютеран: «Писання проти лютерів». Авторство Євстахія цих творів недоказане, але раніших їхніх списків наука не знає, хоч пізніші й були. Принаймні твори з рукописного збірника Євстахія належать до ще доунійних полемічних пам’яток.



ПИСАННЯ ПРОТИ ЛЮТЕРІВ

1580 року

Уривки




ПРО ПОКЛОНІННЯ СВЯТИМ ІКОНАМ


Говориться у десятислов’ї: «Не роби собі [різьби] і всякої подоби» 1, то чому ж сам Бог повелів учинити херувимську подобу? Такі нерозсудні є лютери, що сотворили і самого Бога неодномовним та й Мойсея переступником закону.

Звичай же був у Старому Заповіті чесно пошановувати божественне й поклонятися, але не боготворячи речей, а видимою честю пошановувати невидимого Бога. 1 на славу свою повелів Мойсей із видимих речей створити скинію за образом, показаним йому на горі, і кіот Заповіту, в якому і законні скрижалі були та інші речі у пам’ять його чудес, і все це пошановувалося, і поклонялися тому.

А коли сказав: «Не роби собі і всякої подоби», — то добре сказав: що мали малювати, не бачивши Бога? Іллі з’являвсь у бурі та млі: чи ж вітер мали малювати, чи млу? Мойсею при купині вогняно з’явився: що ж мали малювати, чи вогонь, а чи куща? І при задньому камені себе явив у миг ока, то чи ж мали б малювати тінь? Але нам заднє й переднє явив у зупільності свого олюднення. Відтак святих праотців, перед законом і в законі праведних, пророків осяяних не писали образів, і то для того, аби родоночальників не обоготворили і не поклонялися їм, як самому Богу.

Частократ-бо вони те чинили: ідолом клянучись, синів та дочок своїх різали на жертву, про що досить Давид у псальмах і в Діянні (зачало 17) свідчить, а саме Хамосу, Ельфеору, зіркам, їх обоготворивши, служили, як Давид заказує їм: «Ізраїлю, нехай не буде в тебе новий Бог і не поклоняйся Богові чужому» 2. В нас же, благодаттю Христовою, коли втілився від Пречистої Богородиці через Духа Святого, не маємо Бога іншого й чужого, але Ісуса Христа, Бога істинного від Бога істинного, як ширше пишеться у «Вірую в єдиного Бога». Тóму вірую й поклоняюся, і його образ пишу й Пречистої його Матері образа шаную й поклоняюся, не боготворячи образу, але від видимих блисків виводимо до небесних розум і пам’ять.

І рівняють лютери образи до ідолів. Чи ж назвеш нас ідольниками нового Ізраїлю? Але ми, віруючи Христу, за ім’ям його новим іменем називаємося — християни. Так і пророк Ісайя говорить: «Тим, що працюють на мене, дасться їм ім’я нове» 3. Чи ж бачиш ти, що є ми християни, а не ідолопоклонники. Всіх-бо єретиків віра за йменням їхнім зветься: лютерани, симоніти, маркіоніти, аріяни, євном’яни, саси, євангеліки, тільки наша іменем Христовим, тож ліпша всіх є, бо звемося християнами. І на іконах пишемо Ісуса Христа, а не Аполлона, чи Дія, або Єремію, чи іншого огудника, або звірів чи птахів. А на іконі Пречистої Богородиці ім’я її святе підписуємо, а не Артеміду. Також і всіх святих угодників імена підписуємо, виводимо розума нашого, виказуючи ревність до доброго життя їхнього, розмірковуючи про подвиги їхні і на поміч їх собі закликаємо.

Як говорять: «Ідоли — язика срібного й золотого, діло рук людських, мають, уста є, але не говорять, очі є, але не бачать, вуха є, але не чують», тощо.

Дивишся, не знаючи сили слова, а змішуючи водно, але треба слово од слова розумно розглянути, розбираючи — судити, що там говориться про ідолів язичницьких, а не про наші святі ікони, запечатаних Ісусом Христом, іменем Пречистої та інших святих. І що нам, християнам, до язичницьких ідолів? Не маємо до них діла, ми не язичники [...]

В Атенах була велика кількість бовванів. А коли хвороба на них напала, віспа і свербіж, то жоден бовван не уздоровив їх. Тоді виготовили боввана й ім’я йому дали: «Незнаний Бог», — та й поставили поміж давніх бовванів. І хоча давні боги не допомогли їм, але від образу тієї фігури від тих хвороб заразом оздоровилися. І покинули всіх бовванів, а пошановували того кумира Незнаного Бога. І прийшов Павло-апостол до Атен та й сказав їм: «Мужі атенські!.. Проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертовника, що на ньому написано: «Незнаний Бог». Ось того, кого навмання ви шануєте» 4. І взявши причину, дав їм приклад од того кумира, кажу, хресного і проповідав істинного Бога Ісуса Христа. Таж бачиш, що від видимого образу хресного вивів їх у віру! Що ж, апостол не огудив їх за те, але ще й назвав: «Із усього я бачу, що ви дуже побожні» 5. Бо від видимого образу людина приходить до пам’яті гріхів своїх, і розум свій гóрі до вишнього зносимо, адже той кумир був на хресті вроблений.

Кровотічна жінка в міру віку Христового створила образа в місті Панеаді на пам’ять свого зцілення, і біля ноги образу Христового господнього зілля росло, а хто того зілля до хворого [місця] приклав,

багато зцілень воно чинило, і через кілька сот літ аж до царства законопереступного Юліана 6 стояв у тому місці Панеаді. Бачили те апостоли й численні святі отці були, чому ж не зламали того образу, а попустили вірі тієї жінки? Юліан же нечестивий, гніваючись на християн і на святого Артемія, коли його в Антіохії мучив, того образа розбив. Знайдеш те в тлумаченнях євангеліста Матвія. Ширше про те пишеться у мученні святого Артемія.

Царю Авгару Христос своє зображення на убрусі послав на зцілення хвороби його. Про це знайдеш багато свідоцтв.

У Ліді Діасполі, коли святий Петро зі святим Іваном Богословом Енея зцілили, так той Еней поставив церкву Пречистої Богородиці. І покликав її, щоб побачила церкву свою. Сказала їм: «Ідіть, уже там є». І прийшли апостоли і спершу знайшли образа Пречистої на стовпі, нерукотворно зображеного. Потім Пречиста Богородиця сама прийшла й побачила свого образа та й сказала: «Благодать моя буде з тобою». І багато зцілень та чудес було від того образу [...]

Кажуть лютери, що того нема в Євангелії. І хоча б те все було в Євангелії, то увесь світ книг не вмістив би, що на той час діялося. А коли заказу нема, то й наказу: коли замовчано, явно є те, що у владі людині залишено. Не пишеться також у Євангелії на схід молитися або кланятися та й інших таїн християнських: хрещення, вінчання та сповіді, дзвонів та іншого, то чому те все лютери утримують? Але ми з Давидом співаємо: «Перед лицем твоїм помоляться багаті людські» 7 [...]

Знову-таки певна повість до того має бути прикладена: коли лютерам та іншим двоєдушним невірно, але для утвердження вірних християн повімо. Коли три царі-волхви приходили вклонятися Христу, який народився, вони ж, образа Христового та Пречистої його Матері написавши, до землі його Перської принесли. І в царському скарбові переховувався. Про те є ширше читання у Соборнику на Різдво Христове, виклад філософів Афродита і Прупина, які були жерцями у Персах, і при них та зоря явилась у кумирниці, за нею ж оті царі і йшли на поклоніння Христу. Вони ж потім, коли повірили Христу, про цього образа пишуть. Бо коли б ті царі не принесли знаку — образа, ніяк їм би не повірили, що таки мали побувати у Витлиємі й бачили Христа [...]






ПРО СВІЧКИ


Мовимо ми від Письма, так учить нас апостол духовні слова духовним подавати, бо всі відають, що то здавна було і є встановлено: до церкви свічки носити, почавши від Старого Заповіту аж дотепер. Але і з прикладу, окрім писання, кажемо за Соломоном: «Незлобивий усякому слову віру йме» 8 і «Дводушна людина, говорить, неуправна є в усіх путях своїх» 9. Тобто: коли будь-яке хлопченя принесе батькові своєму колись певну річ, яка є не потрібна й нікчемна, а він тією річчю грався, то батько його, хоча й ні до чого вона, бажаючи порадувати й звеселити свого сина, втішаючи його, аби не плакав, подячно ту річ од нього прийма і відпускає його з похвалою та усміхом. Так чинить і Бог, подібно творячи: приймає ж бо принесене від чистого серця не як річ, котрої він потребує, а доглядаючи старанності через те принесення, і сповнює прохання його. І Каїн дари також Богу приносив, а що не від справедливого серця, на того приноса Бог не зважив, а на дари брата його Авеля доглянув. Чому? Бо з правдивого умислу любовно або догідно приніс [...]






ПРО ПОСТИ ТА М’ЯСОЇДДЯ


Це ж бо чуємо, як дехто каже, що він є євангельський син і ні середи, ні п’ятниці й жодного посту не потребує. Ми ж про те так скажемо: а який є тут злочин чи який гріх, коли установлені пости втримувати? Чи ж піст не є наставником покаянню, справцею життя і шлях добродійностям духовним та тілесним? Каже-бо один із премудрих святих, що початок раті супроти гріха для подвига людині і є піст [...]

Тяжко бачиться теперішнім людям, коли м’яса якогось дня не поїсть, гадає, що вже вмре через те, що м’яса не їв. Ще кажуть: «Голодний я є, бо не їв цього дня м’яса». Щодо цього мають мовити: перші люди, почавши від Адама літ дві тисячі двісті сорок два аж до Потопу м’яса не їли, а прецінь живі й дужі були і через те не помирали, що його не їли. Той, хто постить, легкий є, і досконалий, і тверезіше молиться, ніби має два крила і більше вітру легший. Це крила добродійностей, і божественний Давид, віддаючись йому, молиться, кажучи: «Коли б я мав крила, немов та голубка, то я полетів би і спочив» 10.






ПРО НАУКУ


Кажуть, що добре знати учителям багато мов. Забули апостола, який сказав: «Не в слові царство Боже, а в силі» 11 добрих справ. І знову: «Господь — совість промислу мудрих, бо суть суєтна». І знову апостол: «Цьогосвітня-бо мудрість — у Бога глупота» 12. Ось знаходимо багатьох навчених у всіх мовах, що супроти стоять правої віри, і в огуді нечестя, і в різні єресі ухиляються, і ніякої користі не дає їм учення, більше, такі красномовством зваблюють багатьох, самі звабившись. Через це заповідає апостол, кажучи: «Стережіться, хто б ви не були, крадоводячи хитрістю і марними лестощами, ученнями людськими, за складанням світу цього, а не у Христі; у ньому ж пробував все тілесне сповнення божества» 13.

Чи може істинне слово просвітити й умудрити благих, правих серцем без граматики й риторики? Божественна-бо проповідь євангельського вчення «не у словах людської мудрості, а в науці Духа Святого» 14, і саме це заказує апостол, щоб у різне навчання не вдавалися, мовлячи так: «В науку сторонню й різну не вдавайтеся». Оскільки ротмістр та жовнір лютерський посмів рушити Христа письмом, упав на підлогу і так далі, а прецінь не перестав бути злим і невстидливим у злостях своїх. Також і лютери того ж учителя свого пішли слідом і тими хитрощами, аби всіх мов письмо вміти і тим вправлятися.


Ця книга священноінока Євстатія, архідиякона, написана в монастирі Супряльському, від народження Сина божого 1580-го [року].
















ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: Українська література XIV — XVI ст. — К., 1988. — С. 194 — 198. Першодрук: Памятники полемической литературы в Западной Руси, — СПб., 1903. — C 47 — 182.

 

 1 Вихід, XXII — 4.

 2 Тут маємо переказ слів: Псалтир, LXXX — 9-10.

 3 Переказ слів: Ісайя, LXII — 2.

 4 Дії, XVII - 22-23.

 5 Дії. XVII - 23.

 6 Юліан — візантійський імператор-іконоборєць (361 — 363).

 7 Переказ слів: Псалтир, XLIV — 13.

 8 Переказ слів: Приповісті, XIV — 15. В Біблії не незлобивий, і безглуздий, дурний.

 9 Переказ слів: Приповісті, XIX — 3.

 10 Псалтир, LIV — 7.

 11 І До коринтян, IV — 20.

 12 І До коринтян, III — 19.

 13 Переказ слів: До ефесян, IV — 14-15.

 14 Переказ слів: І До коринтян, II — 4.

















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.