Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня       Головна       Наступна





ГЕРАСИМ СМОТРИЦЬКИЙ

Народивсь у с. Смотрич на Поділлі в першій половині XVI ст. Одержав ґрунтовну освіту, володів грецькою та латинською мовами. Працював міським кам’янецьким писарем. Близько 1576 року на запрошення князя К. Острозького переїхав до Острога, де став ректором нововідкритої школи, очолив Острозький культурний осередок у тому часі. Завдяки його зусиллям та керівництву і з’явилася в Острозі знаменита «Біблія» (1581). Став одним з найцікавіших доунійних полемістів: «Ключ царства небесного» (1587). Помер у жовтні 1594 р.



КЛЮЧ ЦАРСТВА НЕБЕСНОГО

Острог, 1587

Уривки



Ясносвітному й вельможному княжичу, пану Олександру Костянтиновичу, Божою милістю княжичу Острозькому, воєводичеві київському, та інше, і далі, і ще.


Ясносвітний, вельможний і милостивий княжичу!

Мало не всі речі, створені від початку світу за предивним улаштуванням їхнього творця, мусять переходити одні за другими та й гинути. Одні в одному крузі року, інші в кількох, ще інші в кількох десятках аж до ста й далі. Але єство їхнє чи натура не гине, бо подібне минулому виростає й одне від другого народжується.

Також і народ людський, якому всі ті речі є підручні й подані, — високолітні птахи, глибокоплавні риби, швидкобіжні звірі і все інше під ноги йому підкорено, а відтак кожне з них також міниться, тільки не мусить гинути у виді, коротко чи довго побувавши на світі, повертаються до спільної своєї матері, а на їхні місця інші приходять.

І так у тому воля Божа діється і діятиметься аж до скінчення світу.

Одначе лишень вірні та добровільні через смерть з дочасного на вічне переходять, а інші знову-таки ніби й не вмирають, бо мудрець так написав: «Хто народив дітей, не помирає», — коли собі подібного залишає від сімені та церкви своєї наступником, тобто дідичем по собі. І тільки благословенство та ласку на світі у Бога і творця свого беруть ті, у батьківщині та добрах яких не дідичить чужак і коли не втікають і не забувають: ото чужі!

Таким благословенням пошанував та наділив Бог того великого Володимира, який преславно й вельми чудовно хрестив Руську землю, чесна лінія церкви та роду його й донині не перервалася. У нійбо правдешній наслідник і властивий нащадок є ваша княжа милість, що на місці отих великосановних та вельмиславних предків своїх заступає.

І має, ваша княжа милосте, як новий у тому житейському морі, придивлятися дивним речам і минулим, і теперішнім із пильністю, беручи за пожиток усілякої бадьорості страх Божий і маючи завжди перед очима також страх і позір того, що ясно народив і світло живив і керував із добророзум’ям юністю твоєю і багатьом по різних сторонах світу доброго приклада давав, а особливо того, що у правовір’ї невідступно та незмінно чудово сяяв.

Ревнуй же старанно цьому, ваша княжа милосте, і наслідуй незмінно святому прикладу у світлоцвітній своїй молодості, і справляй храма свого тілесного, щоб став прибутком Святому Духу. Тоді той-таки благословенний Бог отців, за звичною добротою своєю, і тобі може дарувати, як і начальним твоїм, і не тільки те, але може посадити і на їхній першій столиці.

Отож треба вашій княжій милості мати постійне пильне бачення на чесний стан і на новий вік свій, в якому не тільки довгого чого, але й дня, й години однієї шкода стратити дармо й безпотрібно. А відтак тілесні сили, а також душевні умисли що далі, то більше ростуть у такому юнацькому віці, множаться і догори виступають.

І як хто в таких літах управить і скерує ту, з виші запряжену, колісницю свою, яка ніколи не стоїть, але до призначеного кордону мчиться, на якій і сам Бог радо пробуває, і чинить, і виїжджає до вічних прибутків, що їх око, вухо й серце людське знати не може. Цього дістати й вашій княжій милості Господи сподоби! А від хитання у вірі не встановленого чи перемінення — Господи збережи, бо з Богом жартувати, у вірі щодо нього міняючись, зле, а ще гірше подавати звабу іншим, особливо слабким, але в чому хто через світле хрещення позваний від нього і від батьків правовірних вибраний, у тому нехай, за апостолом, і перебуває, тощо.

А хто б хотів знати й пізнавати ліпше від гіршого, згідно із тим-таки апостолом, утримувати все, що скушає на добро, і нехай не буде таким простим та поганодумним суддею речей, що, одну тільки сторону вислухавши, хвалить її і за нею постає.

Але як мудрому, швидкому й богобійному дізнавцеві належить, із пильністю прислухаючись, не з прудка обом сторонам придивитися і пильно розважити, і коли в тому може владити, то має з того ліпше, не оглядаючись на шляхетність, можність та тілесну мудрість цього світу, але на саму істинну Божу правду, пізнати, обрати і за неї безпечно постати.

Також подібно ще ліпше, коли б тим не всі користувалися, бо не кожному належить; тільки з тим, що свята церква установила, законно утвердила й неодмінно підтримує, — щоб поставали за те.

А що тепер світ на тому: ради питаються, а інші й відміняються у нові та перемінні віри, а про справи на погіршення, хоча старі, хоча нові, не дбають.

До того не тільки чоловіки, але й деякі із білих голів [=жінок] бажають відати глибини письма, таємниці догматів церковних, а їм ліпша була б куделя із веретеном, аніж те, що написане пером.

До того ж лихі тії змієподібні шептальці 1, яким наші Єви вільно нахиляють вухо, показують їм гарні зовні і словесно яблучка, а при них можність і славу цього світу, через що вже й Адами даються зводитися, тобто за молодими й старі починають блудити і через таку несталість предків усіх не важать.

Отож, як вище ознайомилося, зволь, ваша княжа милосте, за тим певним та істинним прикладом чинити, а що далі написано, не воли лінуватися прочитати і так можна буде доказати, що є недобре для дороги. А що зважився ту частку писання вашій княжій милості, панові своєму милостивому, приписати й подати під можну оборону, не думаю, що комусь було слушніше і властивіше.

Коли ж по Бозі, всіх творцю, і по його княжій милості, нашому милостивому панові та батьку, за вашу княжу милість, іншого не знаємо 2, тож усе церковне око звідусіль замиловано дивиться на молодий вік вашої княжої милості, випускаючи сльози і молячись творцю усіх, щоб не до кінця позбавлена була начальника свого насліддя, яке пресвітло сяє у православ’ї.

Отож здалося за річ небезпотрібну те вашій княжій милості запропонувати, бо хто не хоче підхлібно улягати, тому годиться вказувати правду, особливо хто є хлібом та іншими добродійностями від когось задоволений 3.

Кінець і початок хоча молодому, але мудрому баченню вашої княжої милості доручається, адже за сивини мудрість, а за літа старі побожне життя Соломон поклав.








ПЛЮТАРХУС


Такії нехай у тебе місце тримають,

Котрії не на все в житті зізволяють,

А котрим є миліш розкіш, ніж цнота,

Перед тими скажи замикать ворота.






ДО НАРОДІВ РУСЬКИХ КОРОТКА, АЛЕ ПИЛЬНА ПЕРЕДМОВКА З НАГАДУВАННЯМ І МОЛІННЯМ СТАРАТЛИВИМ


Учителі римського костела численні у ці найбільше часи, як із костельних казальниць словесно, так і письмом із друкарських верстатів удаються до вас, народи руські, з численними дійовими наслідками великою пильністю та потужним діянням (минаючи своїх, котрі відступили від їхнього костела, пізнавши в ньому щось непристойне) 4, різним чином та способами, виносячи чесність, святобливість, можність та над усіма під небом зверхність римських пап і від них установлені закони, також і віри, а ваших грецьких патріархів і від них утриману віру та закон з вами заразом змішують із недовірством, глупством та відщепенством, явно топчуть ногами перед очима вашими і закликають вас до єдності.

Ви ж, — не знати, чи так про те довго роздумуєте, зволите до того чи ні, чи так загалом мимо себе пускаєте. А тим віра ваша й закон, а передусім пресвяте ім’я віри вашої подателя Бога від них огуджується соромно й поносно. Зводяться багато хто і відступають од віри, що відомо. За таке ваше недбальство чи буде колись порахування щодо талантів, кожному із вас із виші довірених, а ви ж звідтіля пошановані багатьма різними владами й достойностями?

Відтак, то є людський звичай і повинність чинити відповідь на питання і на таке інше писання, чого ще від вас не видати й ані чути дотепер. Хоча в щось удаватися й далеко заходити в річ і шкода, але не вадить також коротко й правдиво це відправити і своїх у вірі покріпити, про що й Петро святий радить: «Готовими будьте на відповідь кожному, хто у вас запитає» 5, тощо. Бо чим далі будете мовчати, тим тих шкідливих новин буде більше являтися.

І чому один із таких учителів, вище згаданих 6, питаючися, відповідно на вас за те розгнівався, коли вас тим пошанував, що йому самому властивіше і слушніше могло б бути причислене. Оскільки у книжці своїй, минулого року у Львові виданій за дозволом старших своїх, виїхав із виводами віри римського костела а заради того навернення Русі.

Там-таки й календаря нового 7 не забув похвалити, що його є потреба поправити, і вам про це нагадує з пильністю, тільки не вельми чемно. А після того початку писав, що йому подобалося, але тільки воно далеко із правдою миналося. І, не чекаючи на те жодної відповіді чи відпису, заразом писав і декрета на кінець учинив: «Бог грекам на Русі все відняв б, не мають ані пам’яті, аби вміти «Отче наш» і «Вірую в Бога», ані розуму, ані бачити збавлéнні речі, ані доброї волі, щоб добре жити». І далі писав, як йому шайтан казав. А на краю доклав про руське глупство та блуди. Отож тих новин, хоча неправдивих, але шкідливих, у вас тепер усюди повні вуха.



 а Там треба виводів, де щось часто змінюється і поправляється, а що в своїй мірі невідмінно стоїть, виводів жодних не потребує (приміт. авт.).

 6 І тут не знати, що то було за наврочення. Коли хто сам блудить, то інших за собою лудить, погане хвалячи, добре гудить (приміт. авт.).



Чи годиться вам те собі так довго носити з мовчанням, на ваш розсуд кладеться. Адже мовчання у слушному часі буває пошановане за мудрість із пожитком, а в іншому часі також за глупство і зі шкодою а. І то не в таких речах великих, законних, Божих, але у власних кожного. А в тому й жидове, й єретики, і бусурмани мовчки не терплять, як ви.

Не знати, чи у вірі сумніваєтеся, чи мало дбаєте про збавлення в Бога, що про предків своїх не пам’ятаєте, про яких увесь піднебесний світ повний великої слави й дивної справи, яка і в небеса проходила, і перед престолом Божим ставала. Як в істинній вірі мали цілу та міцну сталість, так і в рицарських справах можну й потужну дільність, в чому й тепер супроти супостатів тілесних вам не збуває.

Треба було б ще більше супроти духовних мати пильну чуйність та подвига, бо кого невидимі бояться, супроти того й видимі постояти не можуть. З того і слава велика, і заплата вічна.

А що у те писання за великим примусом, а більше за наказом удався від вас один із бідних простаків, о богохвальні, великої слави й правдивої віри народи руські, то [це вчинив] не без великого жалю та сумніву, бо це так, як плохий і голий за збройного рицаря воює, а простак невчений за мудрого оратора відповідає. Що ж робити, коли самі не дбаєте, то на простака не дивуйте. Так написалося, як розумілося.

Що ж могло б відтак до того зрушити й подвигнути вас, гідних? Взявши броню духовного від недужого та невмілого, треба вам самим за вірою міцно діяти й супостатам правдиву відповідь давати б. Тільки Бога ради: від нього, царства небесного, вам наготованого, дійте в



 а Хто мовчить на річ питану чи ущіпливо подану, здається, що ніби дозволяє те або винуватим себе подає (приміт. авт.).

 б Ревнильникам добрих речей з того вимовлятися та лінуватися не годиться (приміт. авт.).

 в Ті слова побожного християнина і сердечних дверей торкнутися могли б (приміт. авт.).



Повстаньте, очуняйте,

1 піднесіте очі душ ваших,

І подивіться із пильністю,

Що супротивник ваш, диявол, не спить,

І не тільки, як лев, рикаючи, шукає, кого пожерти,

Але явно самі численні впадаєте у різні способи

Від крові та провин ваших йому у пащеку,

А передусім народжені від єдиної матері вашої Діви непорочної,

Царя небесного брати і сестри.

Отож вона надіялася,

Як мати ваша, болісно вас породивши,

Водою святого хрещення омивши,

Дарами Духа Святого просвітивши,

І хлібом живим — ученням євангельським — наситивши,

Жениху своєму, який вас відкупив пречесною кров’ю,

Як синів своїх за слуг та дворян віддати із радістю,

Так само і батьків та прабатьків ваших,

І була певна, що з ними і з вами вічно царюватиме.

Тепер замість надії, радості та втіхи

Жалісно нарікає

І багатослізно плаче:

Одні-бо від неї відступають,

А іншії про теє не дбають,

1 всі загалом на повинність свою мало пам’ятають,

Хитаючись у дивні способи у вірі,

Один від одного більшу слабкість і згіршення беручи.

Там би ви більшу міцність брали,

А тому збуренню не дивували,

Адже той, що народив вас добровістям,

Про Христа упоминає,

і застерігає,

мовлячи:

«Братіє, повинні ми, сильні, немочі немічних носити,

А не собі лишень годити.

А це значить

Нетвердих у вірі вірою утвердити».

Але в нас тепер,

Коли слабкі тільки опиратись знають,

Замість підкріплення,

Також піднесення,

Ще нижче похилені бувають.

Адже каже той-таки апостол:

«Належить і єресям у вас бувати,

Аби ліпше їх пізнавати».

Чи ж іще мало єресей,

Чи ж бо ще мало противірства

і відступлення?

Правдиво меч віри вашої духовний,

Обкладений зусібіч численними брусами,

а чи ослами.

Аби лише хотіли самі ржу недбальства вашого

Отерти й прояснити

1 хіттю палаючої науки віри вашої нагострити,

Легко могли б ви своїх покріпити

1 супостатів одоліти,

Оскільки правда сама являє

Істину й викриває

Кріпко супротивників своїх,

Маючи поборника із небес.



Отож, Бога ради, задля правди його і за ваше спасіння і повторно покірний письменник молиться вам старатливо а, щоб з пильністю прочитали і добре зрозуміли цей малий твір. Не полінуйтеся, побачите, хоча коротко, але правдиво, достатньо про свою православну віру непорочної церкви і про її щирих будівників, також і про римський костел і про його численних законодавців, також про нового календаря, ще й з придатком.

Відтак розумію, що причини цього писання податель 8 зі своїми старшими дозволювачами за зле не візьме, а коли б і хотів, слушно не може. Адже так необачно, ганебно і розпусно на чесних осіб і великі стани обох достоїнств і на всю загалом Річ Посполиту обох народів, грецьких та руських, та інших всіх одновірних б, по численних і далеких краях світу широко й славно розширених, не захотів принаймні оглядатися. Але всіх однаково й загалом пошанував безрозумом, блудами та глупотою, тож хай його Бог та люди добрі честять і важать, а цього він гідний, коли ані у Бога, ані в людей місця їм не залишив. Нехай отож не дивує, коли щось йому і його дозволювачам постане перед очі непомисельне.



 а Хто сам не може, помочі від інших жадає. І годиться рятувати, адже працювати почав не на власне (приміт. авт.).

 б Не було тут огляду не тільки на знатні стани та роди, але й на самого усіх Творця, який мовив: «Що сказав брату своєму мир і що має він учинити у роді» (приміт. авт.).



А ще тут тільки самий початок і кінець книжок раніше написаних коротко припом’януто, а всередині писане занехаяно, знайте, що це не тому, що на те не можна дати відповіді чи слушного та правдивого відпису, але щоб показати його в тому чортоподібну гордість та буйство. Цього не чекаючи, я місця не даю на те для відповіді чи відпису, бо це так, начебто вже й людей і правди на світі нема і начебто в порожній дім хто зайшов, де немає господаря, отож [гість] чинить що хоче, а заразом ще сказав, що не мають господарі розуму, пам’яті й доброї волі, додавши до того глупство та блуди.

Чи не явна річ, яким духом й якою любов’ю те чинить, коли на початку ніби виказує виводи й притягає до згоди, а наостанку аспидної отрути за вустами утримати не міг, що серце з думкою таємно наснували, теє перо з рукою явно указало.

А що деякі слова Христові та апостолів його святих на свого млина римського криво палицею натягав, тим йому самому, право поставивши, безсоромні очі колотимуться. Отож превічну божественну владу й силу без огляду та страху з Христа зриває та накладає на свого, а достоїнства та влади інших усіх, їм із виші подані, відбирає.

А що з багатьох істориків та канонів соборних подавав виписки, хоча і те далеко й порізно із правдою усіх пап під небо виносив, а з патріархів багатьох виказував єретиками, однак і тут не важко побачити того учителя і правду того костела. Отож як із неприязні та ненависті виткнув на плац грецьких єретиків, то радий був би зрівняти та змішати тепер із ними всіх правовірних, які при греках у вірі стояли, і хотів би осудити разом із єретиками й усю східну церкву. Забув Бога, й правду його, й оцих світильників, великих і нерушних стовпів, церковних учителів грецьких Василія Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого, Атанасія, Кирила, Дамаскина та інших багатьох.

А кому на світі може бути таємно, щó від греків-філософів, від греків-богословців цілий світ має, без яких і його Рим не відає нічого? При їхніх переданнях, науках та уставах церковних свята східна церква стоїть міцно та невідступно.

Що ж правдивіше гудити: чи те, що було тимчасове й відкинено, чи ж те, що є добре та вічне?

А чи хочеш правдиво судити? Але годі про це й ходімо далі. Бо коли з патріарших столиць бували єретики, то так їх і трактували, як того були гідні.

Це мало дивує, адже тільки сам Бог є безгрішний і невідмінний, у чому [жодне] створіння на небі та на землі рівне йому бути не може. Коли ж і поміж самими ангелами віднайшовся відступник, то взяв свою заплату, від того інші ангели винні не були, і небо забруднення від того не взяло.

При Христовій тілесній бутності на землі знайшовся був поміж апостолів тому подібний і взяв заплату свою. Так і потім при всіх апостолах Миколай, Димас, Фіггес та Єрмоген 9, які були апостолами та єпископами, відступили від віри й були причислені до невірних. Святі ж апостоли від того не були винні, і їхня достойність через те забруднена не була.

Так, власне, й поміж апостольськими намісниками єретики, які віднаходилися, брали заплати свої. А інші святі патріархи й увесь духовний стан за те винні не були, і церква свята східна забруднення на собі не винесла і тепер є чиста та непорочна.

Тут же зрозуміти треба, що коли б сказали: «Але з римських пап жоден своєї заплати собі за таке не взяв», — то тим гірше й прегірше. Бо коли поміж десяти чинів ангельських знайшовся злий, а поміж дванадцяти осіб апостолів знайшовся недобрий, то щоб поміж кількасот римських пап не мав бути жоден злий та єретик — це є річ неподібна. Отож і труїли, і дітей родили 10, і численні єресі плодили, що може виявитися довідно на іншому місці.

А що найгірше, єресь та злість ота ніколи з римського костела не відтиналася і геть не виміталася, а мусила всередині залишатися і рівнятися до смерті. Бо й на тілі людському бувають різні болячки, струпи та корости, а коли наверх виявляються, постануть і випливуть із тіла геть, а часом і з членом відтинені бувають, а тіло здорове залишається. Коли ж, виявившись та розпалившись, усередину входять — це до смерті рівняється. Така, власне, справа західної церкви, яка всі затруднення, болячки, струпи та корости в собі затаює і собі всередину приймає а.

Отож є у вічному житті [римська церква] смертельна з послідовниками своїми. А то треба розуміти, що відтоді, коли від церковної єдності відірвалася, а особливо від того Фромоса 11, за якого постав римський костел, як лице без носа. О, коли б хто захотів відтоді аж дотепер отих самотворних божих намісників так само пером перевертати й підмішувати! Виявилося б багато дивовиж та страхів, та й не так, як грецьких єретиків, заразом відтинено і геть від тіла церковного відкинено, але там усе загалом і дотепер вариться, подібно рештки аж у пеклі доваряться.

Хоча ця річ розширила [нашу мову], але для ліпшого розуміння мусило те бути. Отож правовірні народи руські, про що йдеться, звольте з пильністю прочитати й зрозуміти. А коли щось таке трапиться, також за дозволом своїх старших, накажіть на те відписати. А коли не трапиться, самі не звольте занедбувати. Бо як причини до того не годиться давати, то так само за повинністю не випадає й мовчати.











КАЛЕНДАР НОВИЙ РИМСЬКИЙ,

про який князь Венедикт Гербест у книжці своїй,

новотвореній у Львові, у листі до читача ставить

таке запитання:


Чи годиться єдиному християнському людові неоднаково і Велику ніч і Боже народження та інші свята проздовж цілого року витримувати б?



 а Справа римського костела (приміт. на полі).

 б Смішна мудрість Гербестова: або про інших погано знає, або сам мало чує (приміт. авт.).



Учора сам од церковної єдності відірвався, а тепер уже нам те закидає, загалом і сперечається, і обмовляє. Сам же каже, що не годиться, сам же від єдності церковної відскочив чи відчепився. І все це діється явно перед очима та вухами не тільки всіх нас, але правдиво цілого світу. Що ж маємо зрозуміти про ті давні речі, в яких, так само від єдності відступаючи, нас, невинних, обмовляють? Чим простаків, не міцних у вірі, зводять, страхаючи їх, що без волі їхнього папи жоден не може бути зваблений, а тій волі у такий спосіб ніколи кінця не буде. Отож кожен з них заможніший і чесніший один за одного хоче бути на світі. Цю-ото мудрість Павло-апостол глупством називає і вказує.

Мудрість тілесна ворожа є до Бога і Божому закону не покоряється. Чи ж не є це протизаконна мудрість, коли, явно самодумною гордістю вознісшись над усіх, одні новини встановлює, а інші старини поправляє? І як відступили з правдивої дороги, самі мішаються та інших до того примушують та й страшать, що їм у тому не допомагають. Таж-бо в доброму догляді більший мав би бути пострах там, де апостоли та їхні наслідувачі, святі богоносні отцьове, укріплюючи й упевняючи церковні порядки без порушення, загрозили дотримуватися того під страхом анатеми. І боятися б ліпше треба, аніж їхнього папи із тим новим календарем, про який там-таки пише (В. Гербест), що через великі причини має відбутися та потрібна поправа а.

З тих великих причин жодної найменшої не вказав, а хоча б хотів, подібно слушної не мав, хоч багато хто подає до того таку слушну причину, що коли б найсвятіший папа, як найвищий намісник Божий і всього світу голова, так мудро, й потужно, і вчасно того не застеріг, тоді через недогляд та глупство посполитого люду потрапило б Боже народження у весну, а Велика ніч у літо. Насправді ж, за таким пильним і преважливим промислом та старанням, особливо такої значної особи, яка ключі носить від неба, значно й достатньо погамувалося, що не тільки Боже народження у весну не ввійшло, але й Велика ніч не могла б. Хто був на той час у костелі в бідній одежі, ліпше повідати може.

Але хоча б не пересував тих чотирьох тижнів наперед, то не вельми б із тим опізнився. Не знати, чи зоряний біг його в тому омилив, з яким хотів скориґувати загалом свої законні справи, чи, може, Творець зір спротивився тому свавільному кориґувачеві, аби в те, що йому не доручено, не вдавався, адже ж у тому, як бачимо, аж надто помилився. Тож, ніби недбалий, спробував, аби було, відповідно до його подання, ліпше: урядуючи на землі, хотів поправити й на небі і, прозрівши наперед якимось, не знати яким, чи не валаамським духом, тому пильно і вчасно запобіг, знаючи, що по шкоді розум мало потрібний буває. Бо й лікар «дотепний», коли побачить якусь шкідливу болячку, або, як вони звуть, пекельний вогонь, не жаліючи, відтак здорового члена відрізає, аби все тіло від того не псувалося. Так само «діяльний» будівник у місті: де б загорівся і велику силу взяв пекельний вогонь, то й лихий стає, де свою волю і візьме в, перебігає наперед кілька домів цілих, а один, хоч би й найліпшого будування й хоча б і великого пана, обдирає, рубає, ламає і розкидає, мало з ким у тому радячись, без огляду й на господаря дому ні в чому. А коли вогонь погамує і загасить, за зле йому того не мають, але по-старому, відповідно до волі та спромоги своєї, знову будують, де що кому належить.



 а Великі причини календарної поправи (приміт. на полі).

 б Свято Божого народження у весну не ввійшло (приміт. авт.).

 в Коли в печі горить — вельми добрий і потрібний, але коли вище печі — шкідливий та страшний (приміт. авт.).



Так отож подібно найсвятіший той тринадцятий папа Григор 12, коли побачив, що старий календар предків його зблудив далеко від правдивої дороги, а сонце днів додало, місяць імена свої змішав, зорі біг свій згубили, загалом, як «дотепний» лікар та «діяльний» будівник, відрізав здорові члени, які ще стояли якось при тілі церковному.

Отож дім законний, на семи стовпах міцних, отих соборах вселенських, добре уґрунтований та вічно убудований, перебігши чотири тижні наперед, обідрав, порубав, поламав і розметав. Мало з ким у тому радився, на господаря чи пана озирку не мав, усе давнє погамував і вогонь Духа Святого до кінця погасив. Не тільки Божого народження, але й Великої ночі у весну не впустив, аж ледве й святки минули. Місяці інакше похрестив, християнську Паску з жидівською далеко відмінив і хибно посадив і своєму передзавзяттю задоволення учинив, тільки після того швидко й сам похований був: відати, чи не наказано йому щось і в пеклі поправляти. Бо то річ ще більша як календар.

Й отак уже довелося б уже знову по-старому на тому давньому фундаменті будувати. Де були балки, стіни, вікна й двері, і за недбалими господарями через нас, наймачів, покривилися й понадгнивали, там знову треба все будувати відповідно до старого фундаменту, бо від нього іншого, окрім закладеного, ніхто закласти не може.

Там-бо вже й на єдність неважко згодитися, до якої нелегко прийти, поки так буде блудити. Бо коли земні панове таких ґвалтівних речей за зле не мають, то небесний [пан], не знаю, чи не розгнівається. Бо якось ті новоперемінні квітні та травні замість зеленої барви все білою нам зверху притрушуються, що, бачачи й розмислюючи, серце лякається, і сам Бог відає, чи що гірше далі нас не спіткає. Адже то є його самого справи та устави — законна стара Паска, яку він сам установив, сам і докінчив і нову учням своїм і нам, усім вірним, подав — усе ж оте пішло навспак, бо там, де законна ішла наперед, тепер мусить на двадцять і кілька днів залишатися позаду. І кажуть деякі, що жидове поблудили, а ми добре урядили й поправили.

З тієї-ото поправи, як бачимо, заправду мало доброго діється, тільки великий і дивний розрух стався правдиво в усьому світі. Не тільки в дійствах законних церковних, але й у всіх справах та вчинках світських, і велика ворожнеча та ненависть поміж людьми від тієї поправи почалася, тягнучи за собою невинно багато труднощів та втрат.

Перше. Чоловік бідний, убогий, котрий від праці рук своїх а у поті лиця мусить їсти хліб свій і з тієї праці та поту мусить себе задовольняти й давати пану, що йому накажуть, звик був від предків своїх віддавати, що належить, Богу і, що належало, пану, тепер уже в жодний спосіб того гаразд учинити не може.



 а Пожитки календарної поправи (приміт. на полі).



Пан йому каже у святі дні, Богу до честі та хвали дані, згідно звичаю давнього церковного, робити належно. Боїться і Бога, боїться і пана, мусить більшого відкинутися, а меншому служити. Бо про Бога чув, що є довготерпеливий і вельми милостивий, а про пана відає, що є короткотерпеливий і трохи милостивий. Коли не його тіло поведуть, то вола заберуть напевне.

Панське також свято прийде, радий тож бідний своє убозтво роботою підмогти, але боїться пана, мусить покинути, а часом за тими бідами не тільки панського нового свята не пам’ятає, але й своє старе забуває, в чому і перед Богом, і перед паном неправий буває. А перед собою, то вже рідко або ніколи. Зверху нужда доїдає, а всередині сумління гризе. Чого іншим способом досягти не можучи, мусить наріканням, зітханням та слізьми часто винагороджувати свою біду. І не знати, чи в такій своїй розкоші часом злиха не проклинає й того календарного поправителя, у чому, хоча не в шарлаті і не оратор, потурати не треба. Таж-бо той Пан, до якого те чинить у гіркоті серця, підчас і шарлати й орли з ораторами ставить собі за сміття, оскільки лишень на чисте, покірне й печальне серце дивиться і таких вислуховує, а сильних і безбожних із престолів скидає, а на місця їхні, і від гною беручи, садить.

Друге. Також у містах, зачинених наших загалом на свої нові свята, не пускають, в роботах заборони кладуть, забирають та садовлять, а вони, як християни правовірні, маючи повинність свої давні церковні свята обходити та й святити мусять — у чому немалі забави, труднощі та втрати в своїх справах та господарствах домових і пільних, і на дорогах проїжджих невинно мусять страждати і того не мають, за що його ж благословити.

Третє. Також у ярмарках і у великих справах купецьких, у записах а, цирографах б одні чинять по-старому, інші по-новому — все змішується, тож мусять мати великі труднощі і непотрібні завади, наклади, втрати, а часом і ворожнечі, і з того мало не всі мовлять: «Бувай здоровий, хто поправляв, бо небагато тут після того забавлявся».



 а Про ярмарки та записи (приміт. на полі).

 б Займові зобов’язання, кабальні записи.



Четверте. До того ще й чоловік із жінкою, котрих сам Бог наперед визначає здалеку, а потім словом своїм всетворительним через церковних слуг злучає в одне тіло, поміж яких у добрій згоді та порядку, як єдине тіло, так і воля й думка має бути єдина, першому — наказати й рядити, а другій — слухати й повинуватися, також у молитвах до Бога, у милосердних учинках, у постах та святах мають вони бути як єдине серце та вуста, так і єдина рука. Тепер той новий календар знайшов там і свої нові наслідки.

Про тих кажу, які стан подружжя прийняли з релігії грецької та римської а, як це буває не тільки поміж посполитими, але й поміж значними станами. Отож одному буває середопістя, а другому — м’ясопусти, потім одному — жалісливе пригадування Христових страстей, а іншому — веселі розпусти. Також і всі свята річні, що перший із радістю, з дітками та домочадцями, хвалу віддаючи Богу, раніше обходили спільно, а тепер мусять далеко порізну. З чого подібно [одному] часом буває маркітно, а іншому — немило. Отож раніше все діялося ясно, а тепер ніби снилося.

У чому ж нам, невинним, докоряють, погорджують і ненавидять? І чи не слушніше було б те немалим покривленням називати, а непоправою, адже більше вадить, як допомагає. Відтак непевні й новітні устави не всі також однаково дотримують, а особливо в цьому році.

Одні по-старому м’ясопусти відправили, а інші по-своєму. Але по-старому дозволили з нами обходити Велику ніч. А інші знову-таки з нами запусти мали, з ними відговілися. А піст святий Великий, самим Спасителем нашим поданий, апостолами його святими установлений і святими преподобними отцями соборно міцно утверджений правдиво по цілому світі, де тільки ім’я християнське чується, тепер у них за тим поламаним календарем і піст ламатися мусить б. Бо одні постили одинадцять тижнів, інші сім, а треті, тільки три тижні попостивши, а зі старого календаря на новий переступивши, фортелем решту відправили. А далі знову-таки що діятиметься, Бог те ліпше відає, страшно й подумати, коли та мішанина й далі триватиме — невіть-нащо було поправляти таку певну і вічну річ, бо як здоровому ліків, так цілій речі поправи не потрібно.

А хто супроти чинить, більше казиться, як радиться. Таж-бо, хоча б і так було, що те собі до волі або кому на упір, ті десять днів викинувши, нехай начебто й направили, щоб далі йшло нібито старим колом, окрім тих десяти днів в. Але це знову-таки друге коло, яке від Воскресіння Христового аж до Вознесіння точиться і через цілий рік біг свій спрямовує, через це заміреної межі, також відповідності до першого бігу свого не дістало.



 а Згода вдячна в подружжі ляхові з руською, так само й русинові із ляхівкою (приміт. авт.).

 б Статечність новокалендарного посту (приміт. на полі).

 в Кола церковні (приміт. на полі).



Подібно також, коли б десять днів викинули, то мусили б святити Велику ніч у середу. Але що на те не зайшло, то тими десятьма днями лічби наперед не обійшлося, а двома тижнями відтак перейшло, отож, знати, те коло комусь на упір пустили якимсь диким шляхом, ніколи не топтаним, а правдиво страшним. Першого року тижнів три, другого — два, а третього — один, а теперішнього знову-таки сповна тижнів чотири.

А що, коли тепер твердять і визнають, що в тому правдиво ходять а, тоді справді можуть визнати одне: їхні папи від початку аж досі зі всіма своїми наслідувальниками блудили, а коли ж не блудили, то теперішні блудять. Є в тому велике подобенство, адже не тільки вони супроти уставів законних давніх церковних і тих великих славних соборів, але й супроти самого законодавця, Творця та відкупителя всього світу, який згідно Божої волі Отця свого небесного, справляючи спасіння наше і виконуючи всі письма, пророчі щодо себе, дійством звершив Старий закон.

У Великий четвер відправив законну Паску і подав своїм апостолам велику таїну Нового Заповіту. У п’ятницю муки і смерть прийняв для збавлення всього світу. Лежав у гробі в суботу, в яку обходжували жидівську Паску, як свідчать євангелісти. В неділю воскресінням своїм із мертвих небо, й землю, і підспіддя просвітив, що це є наша християнська істинна Паска.

З якою ж то сміливістю й оглядом свою християнську Паску перед жидівською наперед днів на двадцять і п’ять внесли, і ні з християнами, ані з жидами напрочуд не погоджуючись. Багато є супротивного не тільки апостольським переданням та Отецьким уставам, але й самому Христові, котрий, як сотворитель, відкупитель та законодавець, не прийшов закон повторити, але виконати, адже через себе все виконав і новий установив і вірним синам своїм подав, про що, посвідчуючи, написав апостол Павло: старе мимо пішло, а настало відтак нове. Але це вірним певно нове, але тим мішаним не знаю і як.

Отож ті два закони відаємо гаразд, від кого вони подані. Перший старий був від Бога Отця через Мойсея жидам для певного часу подано. Другого, нового, від того-таки Отця небесного через Сина єдинородного вам подано є навічно.

А цей знову, тепер третій закон, від кого подано, хто відає, як цього законодавця назвати, коли він не від Мойсея, ані від Христа. Ледве не на те пішло, до другого імені придавши триста шістдесят один, або 359.

Лічба різна, а сила одна б.



 а Суди, хто хоче, тільки май огляд на правдивого і страшного суддю (приміт. авт.).

 б Титул третього законодавця (приміт. на полі).



Коли вже, як бачимо, й саме небо або той, що на ньому сидить, противиться назовні їхньому такому необачному упорові, більше зиму їхньому квітню показуючи, аніж було це в інших минулих місяцях. А особливо їхній неділі білій, де і чорному мусіло бути під ногами біло 13. А хто б тому вірити не бажав, нехай би без хутра й теплої хати пробув хоча б годину, то, бачиться, не був би в тому невірний, але вірний.

У Велику п’ятницю, коли хлоп’ята Іуду страшили тими крекотками а, а в кого була неголосна, то мусив зубами тріску додавати, а особливо ті, котрі латину починали вчити від pauperibus б, також і на саму Велику ніч Бог зволив показати дивне знамення в: знялася така бурлива і страшна стужа з великим снігом, що не вільно було кожному і калачі відіслати святити до костелу, хто був на милю або далі від нього, що не тільки саньми чи пішому, але й на коні не могли, куди треба, доїхати. І багато бидла різноманітного на той день від холоду, вітру та ґвалтовного снігу поздихало, також і з людей мало комусь недодалось. А однак один казнодія, який був спершу прокуратодійцем, таку штуку в проповіді учинив од своїх, бачачи, що їх мало в костелі було на таке велике свято: «Не противтеся тому, бо це нас пан Бог карає через необачну упірність та неслухняність русі, що не хочуть дізнатися г, а до найвищого Божого намісника пристати. Отож не дивуйтеся, що жидівська Велика ніч після нашої припадає, бо мають рік переступний» — і тим сумнів своїх покріпив, а по інших і в доми посилав. Таж-бо багато хто намислив по семи тижнях і ті чотири [тижні] постити. В цьому їх пильно застерігши, сказав: «Після того дня, хто хоче, може постити, тільки зараз мусить задовольнити святого закона».

А коли б на простака випало, важко міг би в те потрапити.

Відтак твердять, опираючись як на льоду, що правдиво ходять, а інші всі блудять. Із чого може легко побачити і власне зрозуміти, що не без великих явних та слушних причин д всі пастирі східних та південних сторін чи церков мусили покинути вождя західного костела, який, бувши з ними у єдності та згоді, перше місце посідав, але потім зажирів, потовстів і розширився та й забув Бога — Спаса свого, і закона, від нього поданого [...]



 а Тріскавки, що ними, за звичаєм, крутили біля церкви у Великий четвер.

 6 Бідності (латин.).

 в Знак від Бога, супротивний новоримській Великій ночі (приміт. авт.).

 г Проповідь учителя не є дурна (приміт. авт.).

 д Причини незгоди грецьких патріархів та римського папи (приміт. авт.).



Відтак законних жінок, що від самого Бога доглянуто й подано від святих апостолів, як наслідками, так і письмом підтверджено, було забрано від його духовних, а на їхні місця блудниць попідставлено, а хоча й підставляли, то на дурне й самі домислюються, коли їх разом із собою багато хто явно утримує і особливу платню у своїх панів їм вимовляють. Коли б ваша милість доглянув собі капелана, то треба ще і на прачку, а ти, бідний попе руський, неборачку, мусиш і із законною нужду клепати.

Надто, коли комусь може здатися річ мала, але не знаю, чи не є протизаконна, коли саме подіб’я Христове, пророків його давніх та апостолів святих спотворили, бороди та вуса поголивши, чоловічий образ у жіночий переміняючи. Чи не з волі те папи, котрий малого папика породив а, бо там борода та вуса не мали бути, а гадали, що то через велике набоженство Бог його тим ушанував, що подав йому ангелові подібний образ. Позверх їм так здалося, а на долі не відали, що діялося, хіба один мусив відати, але не сказав нікому й на сповіді не смів того звірити нікому, боячись прокляття як намісника Божого й ключника високих воріт, бо не пустив би його до неба. Оце про мале йшлося, заправду! І так те було непозначно й тихо, аж виповнилися дні, тоді всім викрилося й лихо.

А прецінь воліли тим безчестям мститися на Бозі чи на істинних його церковних уставах, аніж на уставах папських. Бо й донині багато хто голиться, так само й папа, але вже їх ніхто не ошукує: пригода учить розуму, доглядають того з пильністю, котрим те доручено 14. Дивлячись ув очі, дивляться і з другого кінця, підносячи стільця. Відають уже гаразд, чим були ошукані, а коли те добре побачать і намацають, уже за тим усю гідність пізнають [...]

Час би вже правду усвідомлювати і давно [час], аби потім, коли буде важче, і допомогти буде важче, тощо. Що ж було чинити тодішнім східним та південним пастирям та начальникам східних та південних церков? Блудити за першим єдиним чи їм чотирьом зі всіма своїми підвладними при правді стояти, маючи при собі Письмо Святе, як хмару, а до того й великий приклад із самого неба?

Адже і той перший ангел, що піднісся у гордість і бажав дорівнятися Вишньому, був скинутий із усім почтом із високості. А інші ангельські чини зі страхом і трепетом стали у своєму званні, чи ж бо чині, міцно та невідступно, і тепер є та й будуть вічно.

Також і наші начальники православної віри, добре розмисливши, хоч не без великого жалю, мусили те вчинити, за що їх і нас називають відщепенцями, в чому часом чи не своїм титулом підписують.

Отож тут, хто боїться Господа Бога і знає його святу правду, нехай до того добре придивиться очима зовнішніми та внутрішніми б і нехай не боїться тих малих страхів, якими грозять, що без того папи та його календаря жоден не може бути збавлений.



 а Див. приміт. 10-ту. — Ред.

 б Суди, хто зволить, тільки май огляд на того суддю, від якого не можна обговорювати й апелювати його декрету (приміт. авт.).



Ліпше би того лякатися, який, відступивши від старожитної правди спасівної віри і свого справлення церковного, пристав до тих багатозмисленних блудів, яких чим більше будуть поправляти, тим гірше те буде валитись а. І посмів у тому вже не тільки нас, але й самого Христа оклепати, мовлячи, що до тієї єдності і зараз зволить нас значно привести через костьольного календаря б, сам змисливши та написавши, привласнює Христа або свого папу Христом іменує.



 а 1 точиться акція, ніби про його власну кривду (приміт. авт.).

 б Гербест каже (приміт. авт.).



Надто ще й те, що не тільки дні і свята празникам господнім і нарочитим святих угодників божих відмінили на землі, але й на небі місячному бігу річного дванадцяти місяцям повідміняли імена, їм дані від початку світу відповідно до врем’ян та часів, очевидно, в римську віру їх похрестили, бажаючи привести їх під послушенство свого папи, аби і вони без його волі нічого не могли справляти: лютий назвали березнем, а березень квітнем 15, бачиться, що й травень змінить значення свого імені, так і всі дванадцять мусять змінюватися.

Що ж робити, коли те їхньому папі вільно чинити, тільки те для нього лишень біда, що ім’я змінити може, а природи та дії, з виші поданих, важко. Холод у тепло, сніг у дощ перемінити — то не римського Бога сила та справа, хоч би і всіх кардиналів зібрав, — у тому не допоможуть нічого.

До того ж і жидове, хоча месії правдивого не пізнали, але, гадаю, нікому завестися не дадуть у законних уставах та церемоніях, а особливо в тому найбільшому переході ізраїльському з Єгипту, де Мойєсеві Бог сам явно вказав і місяць на ймення, а також день місяцеві.

Відтак і там спокуса, правдиво, і цілий світ бажаючи одурити, перед своєю Великою ніччю жидівську Паску в кінці березня поставили, наперед чотири повних тижня, бажаючи їх підманути відміною місяця, такої ж відміни ніколи не було від часів Мойсеєвих аж донині.

Отож прецінь їх у тому деякі винуватять, що поблудили, в чому менше диво, хоча вони й поблудили. Але коли всього світу голова поблудила, то це бачиться як велике диво. Таж-бо те добре знати і не є таємне нітрохи тому, хто хоче пізнати правду, що не йдеться їм так про жидів, як про правовірних. Різними й дивними штуками лавки підставляють, на які коли б хто скоро всівся, заразом би й на суші окунувся б по вуха. Бо зле й небезпечно королівські та князівські устави та декрети порушувати й ламати, а про Божі так маємо розуміти, що про їхнє порушення в доброму огляді страшно й подумати.

А то все спроби тих новойменних законників, котрим уприкрилося зватися християнами, а прозвалися єзуміянами чи єзуїтянинами, які ні на чому старому не хочуть тривати, а, великий достаток у всьому від світу маючи, робити щось потрібне не бажають, тож вони старе порють і знову шиють, але вже на перше шво, де духовне око доглядало, тілесним далеко не потрапляють. Відтак перше з другим так близько, як схід од заходу.

А що самі мало бачать, гадають, що на світі всі сліпі і що з того свавільного буйства, не маючи що далі чинити, котрийсь із них заліз в одежу імені пастирського, того святого й богорозумного мужа Геннадія, патріарха константинопольського 16, власне щирі нові свої вимисли під святим його йменням чинять і під іменем значного дому великої фамілії князя 17.












ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: Українська література XIV-XVI ст. — К., 1988. — С. 226-235.

 

 1 Йдеться про римо-католицьких ченців, передусім єзуїтів, які у своїй пропаганді головну увагу зосереджували на жінок, зманюючи їх, а через них і їхніх чоловіків.

 2 Із синів князя Костянтина-Василя Острозького тільки Олександр залишився в православній конфесії: Януш перейшов у римо-католицизм, а Костянтин помер молодим.

 3 Г. Смотрицький пробував під патронатом Острозьких.

 4 Йдеться про польських протестантів; саме в час написання пам’ятки протестантство ширилось у Польщі, особливо аріанство у формі социніанства.

 5 І Петра, III — 15.

 6 Йдеться про Бенедикта Гербеста, автора книги про потребу унії.

 7 Йдеться про запровадження григоріанського календаря.

 8 Так Г. Смотрицький називає Б. Гербеста.

 9 Перечислюються відступники від канонів християнства східного, грецького закону.

 10 Натяк на папу-жінку, що, приховавши свою стать, дісталася папського престолу під іменем Івана VIII в 872 — 882 рр.

 11 Фромос (Формоз) — папа римський у 891 — 896 рр.

 12 Григорій XIII — папа римський у 1572 — 1585 рр., реформатор календаря.

 13 Тобто Великдень припав на зимову пору.

 14 Тобто перевіряли, чи новообраний папа чоловічої статі.

 15 Йдеться про те, що від зміни календаря частина днів місяця переходила в інший.

 16 Геннадій II Сколарій — константинопольський патріарх у 1453 — 1459 рр., богослов, укладач «Стоглава»; Б. Гербест цитував праці Геннадія.

 17 Тобто К. Острозького.



















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.