Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ПЕТРО ДОРОШЕНКО

УНІВЕРСАЛ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРО ПЕРЕМОГУ НАД ПЕТРОМ СУХОВІЄМ ТА СТОСУНКИ З МОСКВОЮ

від 1 січня 1669 року



Петро Дорошенко, гетьман із Запорозьким військом.

Панам полковникам і осавулам, сотникам, отаманам і всім старшим та меншим війська Запорозького товариству, також війтам і всім посполитим, людям як духовного, так і мирського чину доброго від Господа Бога здоров’я і щасливого пробуття при бажаному мирі на численні літа заживати бажаю.

Відомо чиню цим нашим писанням, що душевний неприятель, який завжди ненавидить добро, шукає того, аби між православними християнами братську любов незгодою засмутити, із брану та кровопролиття радість собі мати. Напряму обрадував було Господь Бог нашу Україну, що упадає, тож з’єдналися знову до першої згоди та любовного братського об’єднання обидва боки Дніпра, під стародавній регімент гетьманства нашого з’єдналися 1 і утішилися з пожаданого миру, а ворог наш душевний що чинить? З’єднавши свої сіті із тілесним ворогом — бусурманином, вивів начебто в поміч Суховію 2 із запорожцями Калгу-солтана із ордами, які, спустошивши той край Задніпрський довгим своїм стоянням, перейшли на цей бік і, таким чином, звабами своїми зводячи [людей], вогнем та мечем його пустошать. Ми ж тому їхньому намірові, при Божій помочі, бажаючи його упередити, поставили довкруг їх по всіх містах і по дорогах попереду і ззаду наші війська, так що де вони не прийдуть, скрізь їх, як неприятелів, зустрінуть, через що Білогородська орда вся до одного в свою землю пішла, а від солтана безперервно утікають, і ледве вже десята частина війська залишилася із солтаном. Тож маємо в Бозі надію, що ми, із великою радістю тепер перебуваючи, [тримаємо їх] власне як у тенетах, тож [сподіваємося], що в свою землю повернуться.

Я ж бо маю всієї душі моєї дбале старання, як був почав, взявши Бога в поміч, [дбати] про те, щоб нашу милу Вітчизну міг невдовзі оглядати й опікувати за регіментом мого гетьманства, при цілості стародавніх вольностей у пожаданому мирі, так тепер, за порадою всієї старшини, коли Запорозьке військо хоче прийти до згоди із Москвою 3, не для того маю із ними посилки й листування, щоб я мав їхні війська наводити в Україну, але про те належно дбаю, щоб усіх, аж до єдиного, із міст: із Києва, із Переяславля, із Чернігова, із Ніжина, із Остра повиводили і, невдовзі очистившись [од них], у згоді із ними жили. Про що вам подавши звістку, старанно бажаємо, щоб, коли будь-де пройдуть московські люди в малу і велику путь, чи до Чигирина маючи дорогу, також до Києва із Москви, чи до Москви з Києва, із Переяславля і з інших [міст], скрізь достатньо їх, як нам прихильних, пропускали і хліба та солі не жаліли, оскільки й наші в їхню землю їздять і бувають добровільно відпущені.

Оце вам, щоб ви чинили, [подаємо], бажаючи святого миру, у землі нашій давно жаданого, доки до самих більших справ прийдемо: з ними домовлятися і пробувати в мирі та всілякій тишині; і вони самі того ж собі бажають, адже всіх наших, у неволю побраних, повідпускали з далеких країв — відшукавши всіх до одного, відпустили 4, прямо й нас бажають. Це вам оголосивши, звичайні наші пожадання [шлемо] і Господу Богу вручаємо.


Даний із Чигирина, січня 1 дня, 1669 року.

Біля автентичного листа підпис руки:

Петро Дорошенко, рукою власною













ПРИМІТКИ


Пам’ятка збереглася у російському відписі: «список із списку білоруських листів», тобто книжної української мови. Перекладено за виданням: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. — Т. 8. — СПб., 1875. — С. 6-7.


 1 Законним спадкоємцем гетьманської булави, як і володарем давньої козацької столиці Чигирина, вважався Петро Дорошенко, а лівобережні гетьмани бачилися відщепенцями.

 2 Суховій Петро був запорозьким низовим писарем, тоді полковником. Незгоди між городовими гетьманами (ще від І. Виговського) та Запорозькою Січчю грунтувалися на тому, що, бувши місцем вибрання в гетьмани Б. Хмельницького та й історичною колискою козацтва, запорожці обстоювали своє право першості у виборі гетьмана України. На цій підставі добивався гетьманства І. Брюховецький, ставленик Запорожжя. П. Суховій бажав дістати собі гетьманство після Брюховецького, хоч і не був аж ніяк російської орієнтації, а навпаки. П. Дорошенко ж вважав законним гетьманом себе (див. примітку 1), але запорожці його законність оспорювали, бо він не був обраний на Січі.

 3 У цей час П. Дорошенко вів активні переговори з Москвою, які, однак, закінчилися безрезультатно.

 4 Відпустили не всіх, тільки частину полоняників.

















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.