Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня       Головна       Наступна





СИМЕОН АДАМОВИЧ

Роки народження і смерті невідомі. Був протопопом спершу ічнянським (до 1661 р.), потім, із 1662 р. — ніжинським. Звісний авантюрист та агент російського уряду в Україні, ворог Козацької держави, викінчений тип колаборанта. Писав у Москву численні донесення, не раз туди їздив сам, де діставав винагороду за службу, певний час був прихильником І. Брюховецького в супротивенстві до Я. Сомка, за що Я. Сомко позбавив його протопопства й переслідував. Згодом співробітник подібного до себе, якому й наслідував, російського конфідента єпископа Методія Филимоновича. Після перемоги на виборах у гетьмани І. Брюховецького відновлений на протопопстві, потім разом із Методієм іде на конфлікт із гетьманом, що завершився арештом Симеона (1668). Звільнившись, подався до Д. Многогрішного, чернігівського полковника. Знову був заарештований і відісланий до П. Дорошенка в Чигирин. Звідтіля втік у Ніжин. Знову заарештований Д. Многогрішним восени 1668 р., але в 1669 р. відпущений на волю і входить у довір’я Д. Многогрішному, стає його радником, а водночас доносителем на нього в Москву, зокрема про листування лівобережного гетьмана із П. Дорошенком, потім був свідком у справі Д. Многогрішного. Агітував російський уряд збільшити в Україні російське військо. Спробував увійти в довір’я І. Самойловича, нового гетьмана, але не довелося. 1676 року С. Адамовича було знову заарештовано, цього разу віддано військовому суду, який у січні 1677 р. приговорив Симеона до смертної кари, яку замінено ув’язненням у монастирі. Влітку 1677 року С. Адамовича заслано до Сибіру, де за ним загубився слід.





ДОНОС НА ГЕТЬМАНА ДЕМ’ЯНА МНОГОГРІШНОГО

від січня 1669 року


Царю, государю і великий князю Олексію Михайловичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержцю, вашій царській пресвітлій величності недостойний богомолець протопоп ніжинський Симеон Бога молить і до лиця земного чолом б’є.

У теперішньому 177 (1669) році, жовтня, в 23 день, за присилкою Івана Івановича Ржевського 1 і за присилкою боярина й намісника білгородського, князя Григорія Григоровича Ромодановського приїхав я, богомолець ваш, до вас, великого государя, до Москви і свою убогу службу й терпіння спершу перед боярами вашої царської пресвітлої величності, потім, хоч і недостойний, був перед високим престолом вашої царської величності і звіщав вашій царській величності. А коли виявиться неправда тепер того мого подання за допитом різних людей перед вами, великим государем, милості у вас, великого государя, не прошу, тільки ж свідок мені є Бог і вся Мала Росія, що від тієї зміни і невинного християнського кровопролиття чиста моя душа перед Богом і перед вами, великим государем, та всіма людьми. А після тих моїх трудів аж ніяк не хотів їхати від вашої царської милості із Москви, відаючи непостійність своєї братії, малоросійських жителів. І зволення ваше царське прийшло: наказали мені їхати в Малу Росію із милістю вашою государською і з грамотами до преосвященного архієпископа чернігівського Лазаря Барановича, і до гетьмана сіверського, до Дем’яна Ігнатовича, і до полковника стародубського, до Петра Рословченка, із Матвієм Ґвинтовкою та з Василем Многогрішним 2, і я указу вашого не переступив, а, приїхавши, милість вашу, государську виказав і грамоти повіддавав. І за тією, вашої царської величності, присилкою сіверський гетьман прийняв мене, богомольця, люб’язно, а потім за порадою преосвященного архієпископа Лазаря роз’ятрився на мене і від 27 листопада до 10 січня мучив за караулом, за порукою і за присягою не відпускав мене на моє прохання ані до Москви, ані в Київ, ані в Ніжин, безперестанно тягаючи мене за собою. І в тих, государю, числах, що я чув і бачив не з серця і не від злості, тільки за істиною та непорочною євангельською заповіддю, за священством і за вірною моєю службою, звіщаю, а воля ваша царська мертвити й живити, не розриваючи теперішнього миру, — істинно кажу, пишу і не брешу.

Бувши обнадіяний вашою царською милістю, приїхав я і став писати полковникам по різних містах, приводячи їх під вашу, великого государя, великодержавну руку. І писав я, богомолець ваш, до думного дворянина вашої царської величності і ніжинського воєводи Івана Івановича Ржевського, щоб він про всілякі вісті писав до вас, великого государя, до Москви, а відписку свою присилав мені, і я хотів до вас, великих государів, слати проходцями а, а в той час потрібно було вивідувати за ордою.



 а Проходці — таємні посланці.



І тими проходцями, яких я посилав у Ніжин, воєвода, за моїм листом, прислав відписки до вас, великих государів. І тих проходців, які прийшли до мене із Ніжина, сіверський гетьман побрав і звелів у тюрму посадити і мене із Березни до Сосниці припровадив уночі за караулом, усі відписки велів мені, богомольцю вашому, під загрозою смертної кари читати перед собою і попалив їх. І хоча Іван Іванович Ржевський, воєвода ніжинський, написав мало не в їхню руку в тих одписках до вас, великого государя, відразу ж хотів мене розстріляти і заказав мені під горлом ані до Москви, ані до воєвод аж ніяк не писати, і хто мені звідкіля до мене писав, усі ті листи він, гетьман, до себе позабирав, а мені не віддавав. Потім потяг мене, богомольця вашого, із собою в Новгородок-Сіверський, і там був з’їзд із полків: із Чернігівського, із Стародубівського, а з Ніжинського не з усіх міст старшина, і, за порадою архієпископа Лазаря, він учинився цілковитим гетьманом над трьома полками, слово в слово як небіжчик Сомко у минулому часі в Козельці 3, а ніжинським полковником [поставив] Пилипа Уманця глухівського, Остапа Золотаренка за те відставив, що той був у городі Ніжинському і при думному дворянині та вашому ніжинському воєводі перед святим Євангелієм віру вашій царській пресвітлій величності учинив. Там-таки, у Новгородку, преосвященний архієпископ приговорив гетьману мене, богомольця вашого, тримати під караулом по те число, доки Забіла із товаришами 4 повернеться від вашої царської пресвітлої величності із Москви, і коли ваша царська пресвітла величність, за бажанням архієпископа та гетьмана сіверського, зволиш своїм государським ратним людям із городів вийти, то мене при житті залишити, а коли не зволите, то мене або смерті віддати, або татарам передати. І я, государю, став зі слізьми просити милості у преосвященного архієпископа Лазаря, говорячи йому такі слова: «Яка моя вина перед вами?» І що мене великий государ послав до вас із грамотами. І просив я, щоб не для мене, а для милості вашої царської пресвітлої величності мене він із гетьманом либонь до Москви, чи до Ніжина відпустили. І архієпископ мені сказав такі слова: «Не учиню того для земного царя, тільки для небесного, і коли б не моє заступництво, давно б тебе гетьман смерті віддав!» Ще мені, богомольцю вашому, сказав Василь Многогрішний, що: «Брат мій, гетьман, щодо тебе не винуватий, це архієпископ велить тримати тебе за міцним караулом, не злюбивши, що ти бажаєш [служити] царській величності і що до тебе є государська милість» 5. А Василь Многогрішний вірний тобі, великому государю, багато разів брата свого лаяв, що він загордів, людей дере і тобі, великому государю, не хоче істинно служити. І Ґвинтовка добрий є, та сам від себе нічого не може допомогти. І я, государю, чув своїми вухами від преосвященного єпископа Лазаря, він говорив такі речі: «Треба нам того, щоб у нас, у Малій Росії, й нога московська не постояла, а коли великий государ не виведе своїх ратних людей із міст, гетьман хоча й сам пропаде, та й Московське царство погубить, як вогонь: і запалену річ спалить, і сам вигасне». Воля ваша, великий государю, нехай буде: звольте ані помислити вивести своїх ратних людей із Ніжина, із Переяславля, із Чернігова, із Остра, щоб добре було. А Київ, кажуть вони, — лядський, і віри мені не ймуть, що ваша царська величність пречисленні запаси відіслали восени до Києва. Весь народ кричить, плаче, не хоче, як ізраїльтяни під єгипетським, так вони під козацьким рабством жити; звівши руки, молять Господа Бога, щоб по-давнішому під вашою государською державою та владою жити. Кажуть усі: живучи за світом-государем десять літ, того не відали, що нині за один рік під козаками. А теперішній гетьман безмірно побрав на себе в усьому Сівері великі медові данини: з винного котла у мужиків по рублю, а з козака по полтині, і із священиків [бере], чого і за лядської влади не бувало, з котла ж по полтині, з козаків та мужиків порівну від сохи по 2 гривні, від коня і від вола по дві ж гривні, з млина по п’ять і по шість рублів брав, а крім того, від колеса по червонному золотому. І на ярмарках, чого ніколи не бувало, із своїх малоросійських і з вашої царської пресвітлої величності великоросійських міст від приїжджих людей брав із воза по 10 алтин і по 2 гривні. Коли не вірите, звеліть допитати путивльців, сіверян і рилян. Сам я своїми очима бачив у Нових Млинах, їдучи від нього, гетьмана. А ті, государю, гроші, які зібрав він, гетьман, із різних податків, усі посилав міняти на червонні золоті і зібрав немало тисяч, і вже щодо нього не замовкають козаки й мужики. А коли озброяться на нього, то хоче втікати в Цесарську землю 6. Єй-єй-єй, государю, з його вуст тричі чув на таємних розмовах зі мною. Я його, гетьмана, умовляв і вашою царською милістю обнадіював усяко, але цілком не хоче служити вашій царській пресвітлій величності, на вас, помазаника Божого, і на царство ваше православне огуди словами своїми кладе — соромно писати мені, повір, государю, священству моєму: великий він ворог і недоброхітник вашій царській пресвітлій величності. А коли ваша царська величність не повіриш моєму убожеству, вели таємним звичаєм допитати Олександра Цурковського, ніжинського війта 7, він частково про те все знає і мені, богомільцю вашому, багато допомагав у гетьмана. А коли він, війт, тих речей не скаже, милості у вас, великих государів, на себе не прошу. [Всі] тепер розірвалися на три долі: одні — до цього гетьмана, другі — до Дорошенка, треті — до Суховія, аж ніяк нічого доброго нема 8, тож навіщо виводити із тих городів воєвод і ратних людей? Коли б тепер учинити, доки посланці у вашої царської величності на Москві, і послати б із Сівська начебто в Київ на переміну, на Глухів, а у Глухові [помістити] три чи чотири прикази із якимсь розумним воєводою; а ще там собі просять у Гадяч князя Ромодановського, а коли б у ті два міста осіли ратні люди вашої царської величності, ніяк би було брижитися а козакам, а то їх горстка і затівають небилицю, начебто вони перемогу й подолання одержали — таких статей добиваються, яких раніше, коли все військо вкупі було не різнячись, не бувало 9.



 а В тексті «брЂзковать», що може значити: брижитися чи півникувати, від польського «bryż» — півнячий гребінь.



І я, государю, після від’їзду Забіли з товаришами став плакатись у гетьмана, щоб мене або смерті віддав, або до вас, великих государів, до Москви чи в Ніжин відпустив. І він багато забороняв і хліба мені обіцяв і всього, чого мені потрібно, тільки, мовляв, з нами живи і одне мисли, що ми мислимо. І я йому сказав такі слова: «Коли великий государ укаже своїм ратним людям іти з Ніжина, і я з ними разом до Москви [піду], а там залишатися не хочу». І він, відпускаючи мене, сказав мені: «Коли на мене роз’ятряться козаки, я нікуди-інде, тільки в землю до християнського цесаря буду відходити». А це ляхи йому радять, котрі при ньому є. І просив він мене, гетьман, щоб я цих речей ані вам, великому государю, ані вашої царської пресвітлої величності боярам та воєводам не зголошував, і за те обіцяв і обдарувати мене, та й відпустив мене із Сосниці, січня, 10 дня. І коли приїхав я, государю, в Ніжин до вашої царської пресвітлої величності думного дворянина та воєводи Івана Івановича Ржевського, то застав у замку жону свою, яку воєвода, за слізним моїм і великим проханням, премудрим своїм промислом відшукав із неволі, із Прилук, січня 1 дня. А в Прилуці, государю, жону мою Івашко Кошовий, полковник прилуцький, 17 тижнів кайданами, колодками і биттям мучив і рештки життя вимучив. І я, государю, із жоною своєю та з челяддю живу в замку в Ніжині.

Змилосердься, государю царю, не вели мене, богомольця свого, воєводі ніжинському, за присилкою сіверського гетьмана чи Дорошенка, до них видавати. Доки мене будуть мучити й наругу чинити за мою до вас, великого государя, істинну службу? І вели щодо того свого государського указа прислати до воєводи ніжинського, щоб мене не видавали. Ще й те тобі, великий государю, звіщаю, що розумні козаки, які пам’ятають своє хресне цілування, міщани і вся чернь говорять уголос: коли ви, великий государ, зволите вивести своїх ратних людей із малоросійських міст, то селитися не хочуть, а хочуть порізну тікати: одні в околичні міста вашої царської величності, інші за Дніпро, в королівські городи. А козаків, котрі послані до вас, великих государів, від гетьмана, Забілу з товаришами, зволь, государю, затримати, а через них посланцями договір чинити, і це для того: коли ви, великий государ, за бажанням архієпископа та сіверського гетьмана не зволите, то вони відразу до татар [пошлють]. А татари з Калгою-солтаном стоять по це число за Дніпром. Забіла ж та Ґвинтовка зі мною говорили, що вони не бажають того, щоб ваші государські люди не були в малоросійських містах. Вели, государю, їх по одному таємним звичаєм допитати: як Бога бояться, нехай так скажуть: не їхньою-бо радою, тільки за архієпископською та гетьманською, те учинилося.

І про те милості прошу у вас, великих государів, у вашої царської пресвітлої величності: пощади мене, убогого богомольця свого, не вели цього мого листа зголошувати — скоро довідаються, відразу мене смерті віддадуть. Тільки мені, при істині, за віру мою до Бога і до вас, великого государя, за істинну службу і смерть не страшна. А щодо орди, то сподіваємося, государю, день у день, що відійде в свою землю — розбіглися по Поліссі для ясира. А потім, дасть Бог, весна близько і в козаків можуть статися деякі відміни. А людей, государю, Бога ради, із цих малоросійських міст не вели виводити, ліпше-бо промислити, коли не по інших, то хоч би по цих містах [прислати] в додачу.

При цьому перед превисоким вашої царської величності престолом смиренно до лиця землі чолом б’ю.














ПРИМІТКИ


Перекладено з російської мови за виданням: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. — Т. 8. — СПб., 1875. — С. 9 — 12.


 1 Ржевський Іван Іванович — російський окольничий, був ніжинським воєводою, згодом — комендант російського гарнізону в Чигирині, де й загинув у 1678 році.

 2 Матвій Ґвинтовка був ніжинським полковником, потім генеральним осавулом. Многогрішний Василь — брат гетьмана, чернігівський полковник.

 3 Йдеться про старшинський з’їзд у Козельці 30 березня 1662 року, на якому гетьманом обрано Я. Сомка, хоча проти того активно виступав єпископ Методій.

 4 Забіла Петро був генеральним обозним, посланий до Москви із козацькими проханнями до царя на чолі великого посольства із 58 козаків, трьох духовних осіб і трьох міщан. З генеральної старшини були ще М. Ґвинтовка й І. Домонтович; у Москву прибули 19 січня, а 12 лютого постановлено Глухівські статті.

 5 Насправді за доноси та шпигунство супроти своїх-таки.

 6 Тобто в межі Священної Римської імперії (Австрії).

 7 Олександр Цурковський був однодумцем С. Адамовича, ворог Козацької держави й доноситель. Війтував у 1660 — 1672 роках, входив у посольство П. Забіли.

 8 П. Дорошенко й П. Суховій були противниками російської орієнтації, хоч перший робив спроби порозумітися з московитами; Д. Многогрішний активно домагався повернення Україні прав та вольностей; для С. Адамовича, як справжнього колаборанта, це — «нічого доброго».

 9 Насправді ж домагався повернення колишніх прав (див. Глухівські статті).


















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.