Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ПЕТРО ДОРОШЕНКО

НАКАЗ ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА ПОСЛАМ У ОСТРОГ М. ВУЯХЕВИЧУ, ГЕНЕРАЛЬНОМУ ПИСАРЮ, ТА Г. ГАПОНОВИЧУ 1, БУВШОМУ ВІЙСЬКОВОМУ СУДДІ

від 10 травня 1670 року



Наказ од мене, Петра Дорошенка, гетьмана, і від усього війська Запорозького пану Михайлу Вояхевичу, писареві війська Запорозького генеральному, та пану Герману Гапоновичу, бувшому військовому судді, а з ними всім із різних полків людям на комісію, зізвану в Острозі, за радою всього війська посланим послам і комісарам нашим до комісарського [з’їзду] щодо бажаного обом бокам із комісарами від його королівської величності Річі Посполитої та Великого князівства Литовського, щоб домовились у згоді, як не є, з їхніми милостями названими, травня, 10 дня 1670 року.

Віра грецька руська давня та і така, з якою стародавня Русь приступила до Корони Польської, щоб при своїх свободах та вільному вживанні співом доти була, доки мова народу руського поширюється у всіляких містах, містечках та селах, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському. Також на сеймах, у військах, на трибуналах, не тільки в церквах, але явно в процесіях, у відвіданні хворих і в усьому цілковито так, як свого співу вільно і явно заживають чини віри римської — [щодо цього] твердішої потрібно постанови.

Тій-таки вірі грецькій має бути дана сила вільної будови й уладнання церков та монастирів, нових і старих, полагодження і маєтностей. А що древні церкви й монастирі здавна будувались на церкву віри грецької руської стародавньої, то в них мають перебувати не уніати, але віри православної грецької русь, і всі оті церкви, монастирі, єпископії, архімандрії, ігуменства та інші влади з усіма до них належними маєтками мають бути взяті від уніатів та віддані у володіння православним. Також унія, яка супротивна є вірі грецькій православній руській і яка незгоду множить між польським та руським православним народом, аж ніяк щоб не могла обновлюватися і всяких церков, монастирів будівників ніде не буде допущено, щоб будувати на унію, як у маєтностях його королівської величності, так і в дідичних, духовних та мирських сенаторських і всілякої шляхти чинів. Також панам, дідичним державцям та їхнім урядам, римської віри не мають підлягати наші духовні, мирські та іноки віри православної руської, окрім належного їм віри руської православного пастиря.

А що у спільній Вітчизні спільні права, вольності і прикраси мають належати навзаєм обом народам, то отець митрополит київський тепер, і надалі які будуть, неуніатські, із чотирма владиками: луцьким, львівським, перемиським, холмським і п’ятим Великого князівства Литовського мстиславським, за їхнім сущим чином мають засідати в сенаті із такою засторогою та вільним голосом, як засідають у сенаті їхні милості ксьондзи-біскупи віри римської, відповідно до постанови Гадяцької комісії, про що наші комісари міцно будуть домовлятися. Місця ж його милості митрополиту після його милості ксьондза арцибіскупа львівського, а владики після біскупів мають призначатися.

У воєводстві Київському сенаторські чини, двірські та земські, не мають бути давані сповідникам віри римської, тільки шляхті віри руської православної, достойним тих чинів. У воєводствах же Чернігівському та Брацлавському ті ж достойності сенаторські на переміну підтверджені, щоб були так, аби після відходу сенатора віри руської мав би бути наслідником сенатор віри римської — треба [щодо того] постанови. Так само щоб примножувалася спільна любов у коронних містах і у Великому князівстві Литовському, де є віра греко-руської церкви, купно як міщани віри руської неуніати, так і римські то щоб заживали спільних вольностей та свобод, і кожному уряду руська віра хай не буде перепоною.

Академію а в Києві щоб будувати вільно було, в якій грецькою, латинською і руською мовою мали навчати, і щоб правами та вольностями так були укріплені, як Краківська академія. Також аби між студентами та учнями приключки для посвару не було, всім училищам єзуїтським, які раніше були в Києві іншої віри, не греко-руським, звелів указати королівська величність деінде із Києва [вийти] — про це домовлятися потрібно.

Також іншу академію в Могилеві білоруському чи тут, в Україні, де для будівництва віднайдеться місце, щоб вільно будувати і щоб та академія, як і київська, однаково правами та вольностями обережена була.

Також школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, без утруднень щоб вільно було будувати, а вчення справляти і всілякі книги друкувати.

Скільки не є шкод та переступів од Запорозького війська, государ король і Річ Посполита покладають, аби те, заради Вічного миру, віддано й покладено у вічну непам’ять і щоб того ніколи не оголошувано і не згадувано. І аби нам, війську Запорозькому, пообіцяли, щоб усякого чину люди, від найвищого і великого, не виключаючи з війська Запорозького хто не є б, щоб ніхто не важився проти них, до кожного зосібна, від найбільших до найменших, на жодну помсту — ні державний маєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, а наостаток ніхто з приватних осіб, і взагалі всі несмаки, що тільки діялося у війну, все прийняти зобопіль християнським серцем собі в забуття; ніхто не має замислювати один до одного ні явної, ні потаємної ворожнечі, помсти і практики.




 а Приписка на полі російського писця: «Училища».

 б Від цього місця текст подаємо за літописом С. Величка.



До того ж усякі кадуки 2, як під тими, хто від зглонків 3 Запорозького війська, так само і під шляхтою, яка зв’язана із Запорозьким військом, і під духовним станом нашої грецької віри, від будь-кого випрошені як від початку війни, так і в ці літа, і в теперішні часи, всі огулом і кожен зосібна щоб були скасовані і обернені внівець, так щоб вони не шкодили нічиєму гонорові чи власності добр. А коли які ще будуть після скасування, то щоб їх було викинено з книг і щоб були скасовані вони публічним правом; так само, як усілякі листи та сеймові конституції, що суперечать вольностям нашим, Запорозького війська, і цілого народу нашого греко-руського, щоб були знесені й анульовані, — наші комісари повинні будуть про те упоминатися.

Запорозьке військо в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах по той кордон, який буде встановлений і схвалений комісією, щоб лишалося без жодної одміни, як є тепер у королівських, княжих та всіляких дідичних, шляхетських, також у духовних землях, містах і селах. І щоб кожен козак жив спокійно та вільно в своїх власних домових хуторах, фільварках, млинах, ставах, полях, займищах, сіножатях і всіляких грунтах, також з варіння пива, куріння горілок, сичення медів і тримання корчем як у королівських, так і в шляхетських дідичних добрах в усіх трьох згаданих воєводствах без жодної від панів і їхніх старост перешкоди — про те належить нашим комісарам учинити постанови, і то для того, щоб не було завади козацьким вольностям і тим більше щоб міг грунтовно тривати між обома боками на вікопомні часи без порушення пожаданий мир.

Запорозьке військо потребує 4 омеження України в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах, виділення від Корони, яке замикається в тих воєводствах. А в тому омеженні щоб могли безпечно заживати вольностей і спокійно поширюватися в своїх добрах без перешкоди, в чому б то не було, всі полки Запорозького війська: Київський, Паволоцький, Браславський, Уманський, Кальницький, Подільський і Торговицький, які були відпасовані так само, як стародавні полки Чигринський, Черкаський, Канівський, Корсунський і Білоцерківський 5. В Україні ніколи не повинні бувати війська коронні та литовські, не мати собі жодних зимових, і не належатиме їм доправлятися хлібів у повітах, що до України належать. Також і сенатори вищеназваних українських воєводств, як і панове дідичі, не мають наїжджати на міста, містечка і села, що будуть у тому омеженні України, і не насилатимуть своїх слуг, але рік у рік кожен має дошукувати способу, щоб збирати через своїх висланих належний, згідно до зопільної ухвали й постанови, собі чинш зі своїх добр від посполитих людей. А коли б ті панове дідичі наїздили сюди, в Україну, то захотіли б через постійну свою нетерплячість виганяти козаків зі своїх добр або утискувати їх та примушувати до свого підданства й послушенства, а відтак мир не може бути тривалий.

Доми, хутори, фільварки і всілякі козацькі грунти від усіх загалом чиншів та податків, які потім мали бути ухвалені (щоб брати їх із посполитих) 6, цілком мають бути вільні як у королівських, так і в дідичних добрах. Самому ж числу козаків, що будуть усюди на Україні, либонь, має бути обмеження, однак це треба постановляти особливим придатком до конституції; щоб їх жодним звичаєм не тягали навіть до найменших панських послуг ні сам пан у своїх добрах, ні старости, ані жодні насланники; щоб, заживаючи всіляких вольностей, вони належали тільки до влади запорозького гетьмана і віддавали своє послушенство у воєнних послугах гетьманові Запорозького війська. А коли козакові випаде їхати до Корони і до Великого князівства Литовського у будь-яких справах, то щоб з нього не витягали жодних цел і мит по шляхах, перевозах, переправах і жодним способом його не обтяжувано і не затруднювано.

Либонь, жодні коронні й Великого князівства Литовського війська ніколи не мають уступати за кордон в Україну, однак коли б у межах України мала бути якась війна від якихось ворогів, а гетьман іменем Запорозького війська потребував би допомоги, тоді коронні війська за першою відозвою гетьмана Запорозького війська до коронних гетьманів одразу повинні будуть йти на поміч гетьману і Запорозькому військові в такому числі, як це потрібно. І всі ті коронні помічні війська мають бути під рейментом гетьмана Запорозького війська, а після упокоєння ворога зараз-таки мають з відома гетьмана Запорозького війська повертати з України на мешкання до Корони.

Також охотні, комонні й піхотні запорозькі війська, що перебувають під рейментом запорозького гетьмана, як завше, стають на оборону пограниччя від ворога; і щоб мали за розпорядженням того-таки гетьмана Запорозького війська своє задоволення без будь-якої перешкоди в харчах і в одежі з королівських і духовних добр, що знаходяться в Київському, Чернігівському й Браславському воєводствах; належить умовлятися, щоб одержувати заплату з податку від людей тих-таки воєводств, згідно сеймової ухвали.

На булаву гетьмана Запорозького війська щоб було конферовано привілеєм Чигринське староство, також індукта зі всієї України без жодної ні від кого перепони як у добрах дідичних, так і королівських, і щоб це належало, з огляду на військові витрати як тепер, так і наступцям, гетьманові Запорозького війська.

А на військові гармати мають іти заразом староства Лисянське, Корсунське, Богуславське.

Обозному, також військовим генеральним суддям, осаулам, писареві, полковникам, полковим осаулам, сотникам та іншій старшині Запорозького війська щоб, згідно Гадяцької комісії, було призначено відсоткове і надано на вічні часи річний королівський прибуток з інших староств українських, а не тих, що визначені на булаву й на гармати.

Коли потрібно буде панові королю й Річі Посполитій явної послуги Запорозького війська в польський край, то не гетьмани коронні, великий і польний, але сам його милість король має прислати указ до гетьмана Запорозького війська. А тоді, коли треба буде йти на ту послугу далеко від українських кордонів, сам гетьман із Запорозьким військом за указом його милості короля не має бути витягнений з України, але поспішити повинна буде частина війська з наказним гетьманом. І в польських краях на тих послугах або в будь-яких місцях, куди буде повернено, повинна доходити тому військові з ласки пана короля особлива плата за ті послуги, а коли ту послугу відправлять, вільно буде їм знову бути відпущеними до своїх домів, на Україну, без найменшого присилування.

Так само, як просимо про зведення залоги Білоцерківського замка, коли буде повернено з московської влади на бік пана короля Київ, щоб не було там впроваджено жодного коронного й чужоземного війська 7; про те наші комісари повинні будуть пильно домовлятися іменем Запорозького війська.

Терехтемирів і тамтешній монастир з усіма, що до нього належать, селами та грунтами має бути захований при гетьмані й Запорозькому війську на вічні часи.

Коли всі духовні та світські руського православного українського народу стани з гетьманом та Запорозьким військом оберуть пастором вільною елекцією київського митрополита, щоб було те потверджено. Іншого ж такого, якого не хочуть Запорозьке військо і всі стани православно-руські українські, жодним звичаєм щоб не ставлено на катедру Київської митрополії і щоб поза українськими межами нікому не допускано зватися київським митрополитом, — про те нашим комісарам належить пильно умовлятися.

Щоб свята Софія, катедральна церква, як й інші всі церкви й монастирі, що будуть у Києві та в інших місцях, згідно старожитніх прав, лишалися в усіх своїх, кожній церкві й монастирю належних, добрах і грунтах без жодного порушення і ніхто щоб їх не забирав, — це стосується всіх монастирів і Божих церков; комісарам належить про те пильно умовлятися.

Доглянуто [...] минулої конфедерації [...] 8 з жодної такої ради, два супротивні і шкідливі для віри нашої православної, греко-руської, не уніатської, пункти, що дозволяють уніатам чинити все зле, і порушувати народний мир, і віднімати ґвалтовно церкви, монастирі і бенефіції церковні. Адже в першому пункті, що постановив оборону римського костела, є той придаток про обряд грецької й уніатської церкви, а на другому місці він є під титулом про релігію грецьку (другий доказ); ми не можемо аж ніяк сподіватися такого миру, не судячи про права 9 владицтва Перемиського і архімандрії Лещинської, найшовши, перш за все, в повіті Пінському й будь-де віддані уніатам церкви. Бо ми найменше хочемо через тих уніатських суб’єктів, що встановились, порушувати тепер (через таке написане завдяки їхній сваволі право) права їхньої милості короля, дані православній Русі і апробовані повагою цілого з’їзду Річі Посполитої, а хочемо дати спокій святим монастирям, церквам і нашим духовним а.



 а До цього місця текст із літопису С. Величка.



Для того, оскільки ми до всієї Річі Посполитої били чолом на сеймі коронації 10 його королівської величності і Річі Посполитій, відповідно до минулої Гадяцької комісії, щодо того уніатського збурення, від якого всіляке зло походить, нашу інструкцію-наказа посилаючи, як домагалися, так і тепер [хочемо, щоб] вищезгадані обидві статті про них із минулої конфедерації аби допряма вичорнені і викинуті були чи на майбутньому, дасть Бог, сеймі знесені конституцією і надалі в правах судейських постанов ніякого нагаду про руську унію щоб не посміли писати, але щоб єдиної русі неуніатської давні права і теперішні підтвердження обережено, домовлятися про те, і обіцянку оберігальну від їхніх милостей панів комісарів його королівської величності та Річі Посполитої на знесення тих уніатів, у конфедерацію прилучену за ділом прав, мають одержати наші комісари, а без того оберігання не мають приступити до завершення комісії.













ПРИМІТКИ


Документ зберігся в двох відписах: повному, в російському перекладі, і частковому, в українському оригіналі, що його вмістив до свого літопису С. Величко. В основу перекладу із книжної української мови кладемо публікацію С. Величка в «Летописи событий в Юго-Западной России в XVII в.». — Т. II. — К., 1851. — С. 227 — 232, доповнивши те, чого в ньому не вистачає, з російського відпису, надрукованого в «Актах, относящихся к истории Южной u Западной России. — Т. IX. — СПб., 1878. — С. 196 — 206. Існує ще інша інструкція, послана на сейм із послами Петрановським і Тарасенком: вона трохи різниться від поданої пам’ятки; її видано в жовтні 1670 року.


 1 Вуяхевич Михайло (бл. 1630 — 6 лютого 1697 рр.) — визначний прибічник П. Дорошенка, шляхетського роду, був писарем у Києво-Печерській лаврі, у П. Дорошенка генеральним писарем, замінивши Л. Бускевича з кінця 1668 р. Після падіння П. Дорошенка перейшов до І. Самойловича, в 1678 р. — значний військовий товариш, у 1673 — 1691 рр. — генеральний судця. Взяв участь у змові проти І. Самойловича в 1687 р. У 1691 p. склав уряд генерального судці і став архімандритом Києво-Печерської лаври. Гапонович Герман — прибічник П. Дорошенка, був шляхетського роду, в І. Виговського — полковник, в 1667 р. значиться генеральним суддею, але в час Острозьких переговорів був з цієї посади усунутий.

 2 Кадук — спадок бездідичний і без заповіту; право на такий спадок.

 3 Акти: «члонки», тобто від складу Запорозького війська.

 4 Пропуск. Акти: «для того, щоб не було перепон вольностям козацьким, а найбільше, щоб міг бути на згадані вічні часи пожаданий твердий мир...»

 5 Пропуск. Акти: « і щоб не було в тому козакам ніяких перепон».

 6 Акти: «з усенароддя».

 7 Пропуск. Акти: «також і литовського війська не приводили, особливо в українські міста, що лежать на кордоні, вони мають залишатися вільні».

 8 Пропуск. Акти: «в книгах постанов минулої конфедерації, яких ніколи не бувало й невідомо, де взялися...»

 9 Акти: «не противлячись судейському указу».

 10 Йдеться про сейм у березні 1670 року. Козацькі посли зголосили там свої вимоги. Див. примітку 1 до «Польської інструкції своїм послам» від 30 березня 1670 р.


















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.