Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ВАРЛААМ ЯСИНСЬКИЙ

Народився 1627 року. Навчався в Києво-Могилянській колегії, згодом у Краківській академії. У 1667 — 1673 роках — ректор Києво-Могилянської колегії, після того був архімандритом Києво-Печерського монастиря і київського Микільського монастиря. Спершу відстоював непідлеглість Київської митрополії Московському патріархату, але згодом підкорився акту приєднання митрополії Москві і в 1690 році висвячений на київського митрополита. Був головою Київського культурного осередку, до якого входили І. Максимович, Д. Туптало, І. Величковський, С. Яворський, І. Орновський тощо, писав вірші, зокрема автор віршованих «Вінців» (1680). Писав послання, листи, передмову до «Четьї-Міней» Д. Туптала, сприяв перекладу «Православного сповідання віри» тощо. Помер 22 серпня 1707 року.




ЛИСТ ДО ЛАЗАРЯ БАРАНОВИЧА

від 1673 року


Ясне в Бозі преосвященний, милостивий архієпископе чернігівський, до мене вельми милостивий пастирю, отче, патроне й добродію послушливий аж до смерті, смерті ж хрестомечної!

У день Христа, в п’ятницю а, убієнних на освячення церкви Воздвиження Чесного Хреста б які йшли і в день Христа в середу віднайдені були — вони трупами охрест нашого другого Єрусалима 1 лежали на з’їжу птахам, — поховали ми в рабів Божих, отців і братію нашу, нових мучеників, у хрестопоклонну неділю.



 а Приписка іншою рукою на полі: «1673, січня».

 б Приписка тією ж рукою: «До Новосілок за Білгородку»

 в Приписка тією ж рукою: «Братсько-учительного монастиря намісник ієромонах Мелетій Миколайович; економ ієромонах Ігнатій Мужиловський; шафер ієромонах Лазар. Поховані 1673, березня 2».



Їхнє хреста ношення зволь, ваше преосвященство, ублажити молитвами святими, що виливаються по всій архієпископи, на ослаблення тяжарів їхніх гріховних, як маю відомість із писання високо в Бозі превелебного, його милості архімандрита овруцького, намісника преосвященного вашого, а мого здавна особливого добродійника. За те добровгідне пастирське співчуття, кланяючись підніжжю Господньому, хресту святому, в цей тиждень, в саму хрестопоклонну п’ятницю (уже-бо восьмий день од забиття наших мучеників, дай Боже, блаженних), упадаю на підніжжя преосвященства вашого, воздаючи дожиттєве найсмиренніше подякування, бо знову відради не маю при моєму, лихого розбійника 2, хресті, при муках сумління, що правдиво до відчаю приводить, осуджую себе, як такого, що недостойний настоятельства і влади духовної, а також і чину — горе мені! — як Каїна-братовбивця. Отож, як скоро по погребі тих небіжчиків, прибув до нас чоловік уряду мого достойніший, превелебний у Бозі отець Сильвестр Головчич 3, ректор гойський, то того невідмінно прошу на успадкування того уряду і йому передаю свої права конфірмацією а, мені даною; нехай то буде за пастирським благословенням вашого преосвященства. Сам же я, доки зберуся, коли живий при тій печалі буду, щоб поклонитися наяву преосвященству вашому (хоч правдиво недостойний наректися сином — не смію як братовбивця), бажаю поплакати в келії печерській, аби братства гріхами моїми до подальшої не призводив згуби. А на цей час листовно, простим, грубим, жалісливим цим стилем, як віддаючи подяку за моє нещасливе послушання, так і прощення святого просячи, криваво, плачливо, цілком себе вручаю милостивій неодмінній до недостойного сина ласці отецькій і благословенню архієрейському із повторенням найсмиреннішого мого поклоніння.


Преосвященства вашого пастирського, отця, патрона й добродійника мого всемилостивого, недостойний у дусі син і найнижчий підніжок

Варлаам Ясинський



 а Конфірмація — установлення, укріплення.












ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: Величковський Іван. Твори. — К., 1972. — С. 154-155.


 1 Другим Єрусалимом звали Київ.

 2 В. Ясинський вельми страждав за ченців, посланих ним на смерть, через це й покинув посаду ректора академії.

 3 Сильвестр Головчич і замінив В. Ясинського на ректорстві, ставши в 1673 році братським ігуменом та ректором, але пробув тут недовго, всього рік; через хворобу переведений до Михайлівського монастиря, де невдовзі й помер.

















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.