Попередня       Головна       Наступна

КЛИМЕНТІЙ ЗІНОВІЇВ

Рік народження і смерті невідомі. Замолоду десь одержав освіту, можливо, в школі у Гощі на Волині, і став писарем. Згодом був, як припускають, священиком, відтак пішов у монастир, але зазнав там гонінь і до смерті вів мандрівне життя. Один із перших українських етнографів: записував народні прислів’я та приказки. До нашого часу дійшов великий рукописний збірник творів Климентія Зіновіїва, який був виданий уперше в 1912 році. Писав книжною українською мовою.

З РУКОПИСНОГО ЗБІРНИКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТОЛІТТЯ

ПРО ВОЄННІ ЛИХОЛІТТЯ І ПРО ЧАСИ ТИХОМИРНІ

Нам апостол істинну правду відкриває,

Що життя — земна війна, так собі вважає,

Бо війна буває все з ворогом видимим,

А бува осібно ще — з ворогом незримим.

Як прокотиться, бува, та війна-руїна,

То не зможе підвестись довго ще країна.

І достаток вже вона давній не здобуде,

Бо до печива часом хліба теж не буде.

А як тихомирний час — спокій процвітає,

Рясно всякого добра стане в тому краї,

Буде більше там людей і на хліб достаток,

Адже кажуть недарма: із достатку — статок.

І коли б одвіку так, щоб не воювали,

То б у себе скрізь і лад кращий би давали.

Тихо їли б тоді хліб, панували вволю

Та без зачіпок жили в згоді між собою.

І народи всі нехай шкоди не зазнають,

Хоч, бува, що й розмовлять їм забороняють ¹.

Отже, дай нам, Господи, хоч за віку цього

Без війни прожить, або — й до кінця земного.

Тихомирно, лагідно так би посиділи,

Вельми мудро те б було — це б самі уздріли!

А коли воюють, хай ворогів долають

І вітчизну християн міцно захищають.

Помагай же ворогів геть викоріняти,

В християнськії краї тих не допускати.

ПРО ЛЮДЕЙ ПРАВОСЛАВНИХ, ЩО ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ СПРАВЛЯЮТЬ, А САМЕ - ПРО КОЗАКІВ

Всі на світі козаки трудяться багато,

Виставляють у бою груди презавзято

За Вітчизну і добро ваше, християни,

Щоб подужать не змогли вражі бусурмани.

Та не тільки на війні груди виставляють,

Але й голови в бою часто покладають.

Дай спасіння, Господи, за таку відвагу,

Грішен той, хто виявля козакам зневагу ².

Вдома простий чоловік завше пробувáв,

А козак у військо йде, дім свій залишає.

Чи повернеться, йдучи, — впевнитись не може,

Тож і ти обережи їх од смерті, Боже!

Не годиться також їм осуд виявляти,

Козаків, немов святих, треба шанувати,

Адже кров свою вони в битвах проливають

І за віру праведну душі покладають.

Тим з небес подай свою, Господи, корону,

Хто для нашої землі чинить оборону.

ПРО ДУРНИХ МУЖИКІВ, ЩО ВПИСУЮТЬСЯ В КОЗАКИ І ЗНОВУ ХОЧУТЬ ВИПИСАТИСЯ

Ти дурний є, мужику, вельми неуважний,

Тож козацький чин, бува, безчестиш поважний.

Того чину засягнув, відтак погорджаєш,

Ще у війську не побув, покинуть гадаєш.

Таж вписатися ніхто тебе не зневольняв,

Доброхітно сам себе в козацтво вписав,

Та не хочеш з козаком у військо завітать,

Не хотів і тяглості раніше відбувать.

Тож березовим пером виписувать треба,

А худобу, коли є, взять в ратуш потреба,

Аби ти, яке воно, козацтво, пам’ятав,

Так-бо іншим мужикам чинити заказав.

Як же не втопився ти раніше у воду,

То козацькую прийми хорбаці нагороду,

Щоби річ ту не забув собі аж до смерті,

Поки не повісишся чи судиться вмерти.

ПРО КОЗАКІВ, НЕ ГІДНИХ ПОХВАЛИ, ОСОБЛИВО ПРО ТИХ ЛИХИХ ТА ОКАЯННИХ СИНІВ І НЕБАТЬКІВСЬКИХ ДІТЕЙ, ЯКІ У ВІЙСЬКО ЙДУТЬ, А ЛЮДЕЙ ПОПУТНИХ ІДУЧИХ ЧИ ЇДУЧИХ ОБДИРАЮТЬ ЧИ, ЯКИМСЬ НАСИЛЬСТВОМ ГРАБУЮЧИ, КАПОСТІ УЧИНЯЮТЬ

Вельми тії козаки зле, власне, вчиняють,

Як, у військо ідучи, людей обдирають.

Ліпше милостиню їм належало б дати,

А не на погибель так відвічну вчиняти.

Окаянні душі, знать, в таких злих, у всі дні

Бісу вказують свої натури догідні.

І нехай оте собі раби злі пізнають,

Христа помсти отаких ніяк не минають,

Тож невдовзі зможе тих повикоріняти,

їхню пам’ять навіки із шумом згубляти.

А покіль себе уздрять в погибелях вічних,

То не будуть щасно жить в літах довговічних.

Поб’ють сльози їх навік од тих, що в образі,

Від усіх, що трохи хоч були ув уразі.

Як у військо відійдуть, назад не вернуться,

Але головами там ганебно вкладуться.

Христе, козакам таким це, Спасе, подай:

Отакого від меча й куль не оберігай,

Аби інші лихі в тім те не забували,

Капостей невинним так людям не вчиняли.

ПРО УРЯДОВИХ ЛЮДЕЙ

Сам собою чоловік влади не приймає,

Бо від Бога та йому послана буває,

І хоч часом пан якийсь в уряд прямував,

Та найбільше у тім Бог ним покерував.

Всяка влада у руках Божих пробуває,

1 її, кому бажа, гідному вділяє.

Ті, що владу прийняли, хай же начальствують,

Богу, що таке подав, дяку шлють, віншують.

Ти ж, владико Боже, в тих владах управляй,

На спасенний душам путь тих-от наставляй,

Добре ударуй таким владичествувати,

У здоров’ї щасно їм многолітувати.

ПРИМІТКИ

Перекладено з книжної української мови за виданням: Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. — Київ, 1971. — С. 52-53, 182-183, 199-200, 286-288.

 ¹ Тут маємо алюзію на сповіщення українських літописів, що в часи підлеглості України Польщі українцям забороняли навіть говорити. Климентій тут підтримує думку, що мир можливий тоді, коли народи житимуть у свободі, без національного гніту.

 ² Маємо тут відгук суперечностей між козаками й міщанами, що особливо загострилися в часи гетьмана Дем’яна Многогрішного; негативно ставилися до козаків і деякі священики (див. у нашому виданні донос С. Адамовича).

Попередня       Головна       Наступна