Попередня       Головна       Наступна

АНДРІЙ ГАРАСИМОВИЧ

Жив, очевидно, в другій половині XVII століття. Гіпотезу про авторство «Плачу Малої Росії» обґрунтував Микола Петров, знайшовши ім’я й прізвище цього поета на одному із списків твору (Михайло Максимович, однак, заперечував це авторство). А. Гарасимович писав книжною українською мовою.

ПЛАЧ МАЛОЇ РОСІЇ

О мій Боже милостивий,

Зглянься на мій плач ревнивий!

Хто біду таку ще знає,

Як я, Росія Малая?

Матір’ю всі називають,

А не всі за матір мають;

Інший хоче загубити,

В ложці води утопити.

Чи ж бувають гірші муки,

Як попасти ляхам в руки?

Здавна гострять вони зуби,

Прагнучи моєї згуби.

Ви ж їх, дітки, як чужії,

Садите мені на шиї,

Надто скоро ви забули

Все, що бачили і чули,

Як під тими ворогами

Я стогнала тяжко з вами!

Я стогнала — ні відради

Вже не мала, ні поради,

Як жиди прокляті тії,

Храми держачи святії,

Від хреста святого з бані

Витягали у нас дані ¹.

Попів ляхи забивали,

Кров Господню проливали,

Нас за бидло собі мали,

Як самі те описали.

Все не вільно нам чинити,

Хіба вдома жінку бити.

І на те уже постали,

Щоб і ймення ми не мали.

Та Богдан ^а, цей муж вибраний,

Був нам Господом поданий.

 ^а Тобто Богдан Хмельницький.

Стер він кляте сім’я теє,

Скинув з мене ярмо злеє

І мені дав мудрі ради

Під щитом міцної влади,

Під рукою царів славних,

Самодержців православних.

А ви, дітки, — ох, утіха! —

Давнього схотіли лиха,

Ще я крил не розпростерла,

Від сліз очі не утерла,

А вам, дітки, жалко стало,

Що я віддихнула мало.

Біда мені! Дітей лаю,

Не знать що з жалю гадаю,

Не сини то і не діти —

Мене хочуть погубити.

Ляхолюбці, лихолюбці,

Мої кляті душогубці!

Саранчею налетіли,

Доми, церкви посквернили,

Куди підеш — ляхів хвалять,

Вірних тільки що не палять.

Простим вуха набивають,

Лихотрутно заражають,

Без хвал лядських ані слова:

П’ють-їдять — про них все мова.

Знайте, дітоньки родимі,

Які ви у них любимі!

П’ють-їдять, усе гайнують

І ні в чому не смакують,

Все, що лядське, те їм смачно,

Хоч ледащо, все їм вдячно.

Хочуть бути уніати,

Папу в ногу цілувати.

До ляхів у них охота —

В них і мудрість, і чеснота!

Тепер хочуть вони ціло

Задум свій привести в діло:

Тії мене загубити

Мислять — не мої ви діти.

Та й на вас я нарікаю,

Жаль гіркий на вас я маю,

Що з такими дружба ваша

І невдячна любов наша.

Що в них бачите, до лиха? —

Тільки фальш і дурна пиха.

Чи ж бо син, що з ворогами

Його серце, а не з нами?

Як для сина я немила,

То що з того, як родила?

Хоч прийде аж з краю світа,

Але зичить многі літа,

Мені стане за дитину,

Пригорну в свою родину.

Отож, діти, ви глядіте,

Ляхолюбців не любіте!

Поти в нас добра не буде,

Поки поміж вас ці люде.

Хай ідуть на сухий ліс,

Куди зве їх гордий біс,

Хай ідуть величить папу,

Нехай лижуть його в лапу,

Нехай їхнє безголов’я

Для нас буде на здоров’я!

ПРИМІТКИ

Перекладено з книжної української мови за виданням: Труды Киевской духовной академии. — № 6, 1872. — С. 531 — 535.

 ¹ Йдеться про оренду церков у першій половині XVII століття. Церкви були здебільшого власністю місцевої шляхти, яка брала за відправлення таїнств плату. Часто церкви здавали в оренду євреям, що викликало в населення невдоволення, навіть обурення.

Попередня       Головна       Наступна