Попередня       Головна       Наступна





ПЕТРО ІВАНЕНКО (ПЕТРИК)

Рік народження невідомий. Родом, очевидно, з Нового Санжарова на Полтавщині, бо там жили його родині, чи з Полтави. Родичався із полтавським полковником Ф. Жученком, І. Іскрою та генеральним писарем В. Кочубеєм; є гадка, що він — син четвертої дочки Ф. Жученка, сестри жінок І. Іскри та В. Кочубея; інша версія: дружина Петрика — Жученкова онука. Батько його бідний. Петрик рано осиротів, жив у школі, потім, очевидячки, навчався в Київській колегії, бо одержав достатню освіту, щоб стати старшим канцеляристом у Генеральній канцелярії. У 1691 р. гетьман L Мазепа послав його до Ф. Жученка з монаршою платнею. По тому Петрик подався на Запорозьку Січ, де був поставлений січовим писарем. 23 квітня 1692 року у супроводі 60 козаків рушив до Казикермену, де 26 травня постановив Вічний мир між Україною та Кримом, що оголошував Україну «видільною» (незалежною) державою, яка мала зватися Малоросійським князівством й бути вільною. Тим Петрик оголосив антиросійське повстання, видавши в липні 1692 р. свої універсали, з Казикермена їде до Перекопу, а в липні проголошується гетьманом України. Але підняти національно-визвольного повстання Петрик не зумів, козаків при собі мав небагато (бл. 500) і міг вести тільки локальні дії. Осаджену Новобогородицьку фортецю взяти йому не пощастило, з орільських сотень йому піддалося два міста: Китайгород та Царичанка. Повторну акцію Петрик здійснив у січні 1693 р., пішовши на землі Полтавського полку з татарами; ходив у походи ще 1694 і 1696 р., але успіху не мав. Називався тоді вже гетьманом Ханської України. Після 1696 р. ім’я Петрика з історичних документів зникає. Існує версія, що його вбили, і друга, що дожив до 1712 р. Незважаючи на неуспіх, Петрик є одним із цікавих поборників незалежності Козацької держави.






СТАТТІ ВІЧНОГО МИРУ ІЗ ЯСНОВЕЛЬМОЖНИМ ЙОГО МИЛІСТЮ ХАНОМ І З УСІЄЮ ДЕРЖАВОЮ КРИМСЬКОЮ ВИДІЛЬНОГО КИЇВСЬКОГО ТА ЧЕРНІГІВСЬКОГО КНЯЗІВСТВА І ВСЬОГО ЗАПОРОЗЬКОГО ГОРОДОВОГО ВІЙСЬКА І НАРОДУ МАЛОРОСІЙСЬКОГО

літа 1692, травня, 26 дня


Оскільки за волею і милістю пана Бога всемогучого, хваленого у святій Тройці видільне а князівство Київське та Чернігівське і все військо Запорозьке городове прийшло до такого миру і вічного братства, якого від давніх літ малоросійські жителі бажали, із ясновельможним ханом, його милістю, і з усією державою Кримською, через те той вічний святий мир є на таких утверджених статтях, які нижче цього є подані.


 а В оригіналі тут: «виділане», тобто незалежне.




І

Князівство Київське та Чернігівське з усім військом Запорозьким та народом малоросійським має бути видільне при всяких своїх вольностях.




II

Ясновельможний хан, його милість, і вся держава Кримська з усіма ордами кримськими та білогородськими і з усім Великим та Малим Нагаєм має князівство Київське та Чернігівське, і все військо Запорозьке городове, і весь малоросійський народ від поляків, і від москви, і від усіх неприятелів обороняти завжди. Також військо Запорозьке городове і всього Малоросійського князівства силами має державу Кримську, Білгород з усіма належностями від поляків, і від москви, і від усіх неприятелів завжди повинні будуть обороняти одні одних, а саме орди із військом Запорозьким од усіх неприятелів боронитися і загалом повинні будуть стояти на вічні часи. А за те ані держава Кримська Запорозькому війську, ані Запорозьке військо ордам ніякої плати чинити не мають, а коли в дальні місця і зимового часу випаде кримським військам іти на оборону від якогось неприятеля князівства Малоросійського чи малоросійське військо піде на оборону держави Кримської, то тим військам та коням має бути харч і опочинок пристойний і належний.




III

Тепер, на певний час, для відібрання малоросійської України від московської влади ясновельможний хан, його милість, і вся держава Кримська має дати Запорозькому війську до вжитку орди.




IV

Коли дасть усемогутній Господь Бог Запорозькому війську вибитися із-під московського іга, тоді мають бути два полки Охтирський та Сумський зі всіма належностями своїми залишені під володінням Малоросійської держави, а Харківський а та Рибинський два полки з усіма належностями переведені на чигиринський бік Дніпра, а міста ті й села мають бути порожні 1.



 а В оригіналі помилково «Ханківський».



Також і у слободах і на інших місцях не мають брати татари в неволю малоросійської породи [людей], а коли б узято було, то повернути.




V

Чигиринський бік із усіма містами 2 має бути під володінням Малоросійського князівства та Запорозького війська, поки Хмельницький завоював із ордами від поляків.




VI

Запорозькому війську і всьому народу малоросійському князівства видільного Київського та Чернігівського щоб було вільно добуватися на рибній і звіриній ловитві і на солі без усілякої дачі на Дніпріріці вгорі і внизу, і на всіх ріках та річках, що лежать по обидва боки Дніпра, і на тих здобичах, за відомом Запорозького війська та Кримської держави і за листами перебуватимуть люди на всіх, які не є, місцях.




VII

А щоб ордам за те, що тепер допоможуть Запорозькому війську вибитися із-під московської влади, замість винагороди була здобич, Запорозьке військо має сприяти прибулій помочі, і мають одчинити Муравські шляхи 3, бо, як покладено вище, мають люди полку Харківського та Рибинського перевестися на чигиринський бік Дніпра.




VIII

Князівству видільному Київському та Чернігівському і всьому Запорозькому війську, і городовому, і всьому малоросійському народу, що живе по обидвох боках Дніпра і має жити, щоб орди кримські та білогородські і вся мусульманська віра, кінна й піша, ані військовим, ані татарським чином, ані лихим замислом, ані на полі, ані на воді, ані в людях, ані в скотині ніякої не чинили образи, ані збитку. Так само і від князівства Малоросійського і від усього війська Запорозького і городового Кримській державі, Білгороду, Очакову та Казикерменським городкам і всій вірі мусульманській з усіма належностями, також на полі і на воді, пішим чи кінним військовим чином і ніяким лихим замислом не буде жодного найменшого збитку, а коли б з боку Малоросійського князівства Кримській державі і всій мусульманській вірі чи від Кримської держави малоросійській стороні мало бути хоча в полі, хоча на воді, хоча таємно, хоча явним чином якась перепона та образа, і ображеним людям, за пристойним свідченням, за святим правом має бути з обох боків чинена із винагородою збитків свята управа.




IX

Купцям Малоросійського князівства, які захочуть за торговими промислами ходити в Крим, чи в Білогородщину, чи в будь-які міста Кримської держави, щоб не було жодної образи, а яка повинність за уставом того боку береться в тій землі, та має братися і від малоросійських купців. Також коли і Кримської держави торгові люди прийдуть у Малоросійське князівство у торгових своїх промислах, то, за правом і уставом, що має братися від своїх купців, те візьметься від чужоземних, а шлях зобабіч руським купцям має бути в Переволочній на Казикермен, а кримським на Переволочню і деінде.




X

У яких не є потребах прохання Запорозького війська до ясновельможного хана, його милості, і всієї Кримської держави коли буде донесення, то щоб було прийняте і задоволене.




XI

Малоросійському князівству і всьому Запорозькому війську, коли дасть Господь Бог вільну державу, щоб було вільно учинити собі природне право і порядок, який полюбиться.




XII

На Самарі-ріці ніяких городів та сіл, ані будівництва якогось, окрім монастиря самого руських законників, які і перед цим у тім лісі жили, має залишатись у цілості, а окрім того монастиря, ніякого города ані будови не буде.




XIII

У волі князівства Малоросійського та Чернігівського і всього Запорозького війська, коли ясновельможний хан, його милість, і вся Кримська держава захоче мати свого резидента, а Малоросійського князівства резидент має бути в Криму, то тим резидентам рівна буде честь: нашому в Криму, а кримському на Русії.




XIV

Коли ясновельможний хан, його милість, і вся Кримська держава захоче в якихось потребах посилати свого знатного чоловіка в Малоросійське князівство чи Малоросійське князівство в якихось потребах свого посла в Крим, то чи їхатиме на підводах, чи ні — [має бути] у волі обох боків, а честь тим послам має чинитися рівна.




XV

У малих потребах листи будуть переноситися через гінця або через поштаря, які мають бути з боку Кримської держави в Казикермені, а з боку Малоросійської держави 3 в Переволочній.




XVI

Коли дасть Господь Бог після війни з Москвою чи з Польщею чинити мир, то щоб те діялося загалом у Кримській державі та Малоросійському князівстві за порадою із пожитком загального добра обох боків, Кримської держави і держави а малоросійського народу.

І на тих статтях, які вище [викладено], я, Кемен-мурза, бей б казикерменський на присязі, від мене даній, і на святому Євангелії чиню мою Господу Богу єдиному і всім святим присягу, що жодна стаття ані в малій речі на вічні часи не має бути порушена, єй-єй, так мені, Господи Боже, допоможи, а коли б тих статей не утримували і в найменшій речі порушили, то Господь Бог, знайшовши, і на тілі, і на замислах наших нехай покарає.

Внизу печатка татарська, і на тій печатці написано ім’я його, Каменове.



 а В тексті: «государства».

 б В тексті: «ей».













ПРИМІТКИ


Український примірник оригіналу трактату дістався до рук полтавського полковника Павла Герцика, який надіслав його 2 серпня 1693 року до Москви в Посольський приказ думному дяку Омельяну Українцову разом із іншими документами. Оригінал був писаний польською мовою, з цих статей у Москві зробили російський переклад. Копія його належала Г. Політиці, потім була у збірці М. Судієнка. Перекладено за виданням: Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія. — К., 1927. — С. 741 — 744.


 1 Йдеться про міста Слобідської України, значною мірою заселені правобережцями, що тікали від руїни рідних місць; зараз же вони мали повернутися.

 2 Тобто Правобережна Україна козацької юрисдикції.

 3 Шляхи на Слобожанщині, якими татари ходили походами на Московщину.
















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.