Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня       Головна       Наступна





ІВАН ОРНОВСЬКИЙ

Український поет кінця XVII — початку XVIII століття. Народився близько 1651 року, входив у літературний гурток Варлаама Ясинського, а отже, вчився в Київській колегії. Був близький до літературного гуртка, що зібрався довкола гетьмана І. Мазепи та його родини. Перша його книжка «Небесний Меркурій» вийшла в Чернігові 1686 року, тут-таки в 1693 році опубліковані його поетичні книги «Муза роксоланська» і «Скарбниця дорогого каміння». У 1705 році в Києві І. Орновський видав книгу «Багатий сад», присвячену роду харківських полковників Захаржевських. Після того даних про його життя не маємо. Писав польською мовою, пересипаною латиною, і книжною українською.






ІЗ КНИГИ «СКАРБНИЦЯ ДОРОГОГО КАМІННЯ»

Чернігів, 1693 року




* * *


Вік залізний повсюди розсіює рани,

І Вулкан люто грима в огнисті картани а,

Як Алекто 1 проклята в крові потопає,

Смолоскипом стигійським 2 війну розпаляє,

Як усяк за сталисту кольчугу береться,

В панцир грізна Беллона 3 тоді закується.

Б’є в литаври тривогу і мир проганяє,

І Яга Біла смерті по світі гуляє.

Як же втриматись музам у воєн заграві,

Чи їм славить залізо в упряжці кривавій?

Може, сісти у зручній для себе столиці,

Там, де мир щирозлоті ладнає границі,

І де меч тавриканський б не плавиться в крові,

Де ж з голів мертвих гори у Марса готові;

І де сльози з їдкого з’являються диму,

Чи ж ти будеш, як пташка, співати у риму?

Carmina proveniunt amino deducta

Sereno... в — віршотворна така є наука.

Та невдячні незгоди хвильми покотили

І охоту до віршів зруйновують Сцілли 4.



 а Картани — різновид гармат, використовувалися для крушення мурів.

 б Меч тавриканський — татарський меч.

 в Ovid. Libr. I. Tristia — Овідій. Книга І. Елегії. Пісня народжується в душі за ясної погоди (латин.). — Приміт. автора.



Для занять отих треба ясної години,

Як захочеш у праці сприянь Мнемозини 5.

Але ти, котрий небом, землею керуєш,

Вітром, морем і сонцем розважно правуєш,

У руках міцно держиш людей усіх стани

І на мислі людськії готуєш кайдани,

Маєш суду свойого таємні устави,

І які там у тебе рішаються справи,

Не дано нам пізнати. Одне бути може:

Крутиш замисли людські як хочеш, мій Боже!

Не заносся, людино, тебе це обманить,

Той живе на Олімпі, хто світом гетьманить.

В Оріоновім колі 6 думки обертає,

То не диво, що часто надія зникає,

Таж орлині їй крила надіто на спину,

Щоб літала з Зефіром вона без упину.

Але пута й орел крутотвердії має —

Гіпотад 7 вітра пиху в яскині тримає.

Є ж бо той, що над мислю людською панує,

Всі думки він на власне бажання карбує.

Хизуватися пишно не варто, небоже,

Думка людська здурити сама себе зможе.

Spes aliat, spes aesalit а тут мало б сказатись,

Тож на задум таємний не варт покладатись.



 а Надія змінна, надія нестала (латин.).



Та як думку не може ніщо перегнати,

То й непевності мислі нічим не здолати.

Сну подібна вона, бо все криво з’являє,

Дасть розв’язку інакшу, аніж обіцяє.

І мій човен загнали не в той берег весла,

Куди думка летюча нестримно понесла.

Я обходив був Феба, але в тому гоні,

Гелікон оминавши, я став в Геліконі.

Чесних був Обідовських 8 орлом туди знятий,

На Парнас віршотворний неждано узятий.

Ні, я бачу, людині свого не творити,

По своїй мислі годі у світі цім жити...












ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за виданням: «Drogich Kamienii speza». — Чернігів, 1693.


 1 Алекто — богиня помсти, одна із трьох фурій.

 2 Смолоскип стигійський — смолоскип із пекла, пекельний вогонь.

 3 Беллона — богиня війни.

 4 Сцілла — небезпечна скеля; також міфічна потвора, що чатувала на мореплавців.

 5 Мнемозини — богині пам’яті.

 6 Оріон — сузір’я; вважалося, що його поява на небі віщувала грозу.

 7 Гіпотад — синонім Еола, бога вітрів.

 8 Обідовський Іван — небіж І. Мазепи, якому присвячено панегірика; тоді був слухачем курсу філософії Києво-Могилянської академії, мав титула стольника, згодом — ніжинський полковник. Орел входив компонентом до його шляхетського герба.















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.