Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ВІД В. КОЧУБЕЯ ДО ГОСУДАРЯ ДОНЕСЕННЯ

близько 1704 року



Пресвітлий, великий, державний, усемилостивий!

Слухаючи премудрих слів Еклезіаста, у книгах його покладених, вельми дбаючи виконати заповідь його, написану такими словами: «Не квапся своїми вустами, і серце твоє нехай не поспішає казати слова» а, і промовчи достатній час: «Час-бо мовчати і час говорити» б. Тепер же, як раб вашої царської величності, не мовчачи, а вболіваючи серцем, б’ю чолом, падаю головою своєю у підніжжя вашої царської величності, із плачем молячи вашу царську величність і звіщаючи, які образи терплю від самого гетьмана Мазепи, від літа 1691 аж дотепер. Невдовзі після відібрання собі знаку військового і після повернення із Кримського походу із Голіциним засіяв у серці його сатана озлобити мене і знищити із живих, «віддають мені злом за добро» в і ненавидять за любов мою, самі ж дружбу завівши із бусурманами, аби за своїм хитрим замислом, забачивши догідний час, могти відлучити від високодержавної вашої царської величності правиці Малу Росію й підняти бран із тим хрестоненависним воїнством на православ’я. І він почав сприяти таким злопідступним хитрощам, наповнивши правицю Петрика мздою 1, і лихої ради своєї таємницю йому відкривши, навчив його, як утечу вчинити, і вручив йому вашої царської величності достатнє жалування, щоб малоросійським полководцям роздати 2. Він-бо, слухач злоби його слова, наповнюючи ділом, невдовзі перейшов, як злодій, і втік із малоросійських міст до Запорозького війська, а скоро по тому у Кримську державу і за лихою своєю радою підняв бран на православний Російський край із хрестоненависним бусурманським воїнством, учинивши численні кровопролиття, монастирі та церкви святі попалив, народ християнський у численні біди та скорботи вкинув. Усю свою злопідступну хитрість і від належної покари вашої царської величності голову зберігаючи, [Мазепа все] на мене перекинув і мовою племінника свого 3 учинив мене призвідцею. Що ж мені тоді було [чинити], «коли вороги мої сказали лихе, що помру — були сльози мої хлібом денно і нощно». Він-бо чужою головою царицинського сотника 4 зберіг од смерті свою голову, як змій, мене ж бачачи неповинного і вже знеможеного, «як трава та — побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій» г, прикладався до мене влесною любов’ю, коли, бажаючи печаль мою перевести в радість, дочку мою із своїм сестринцем 5 у подружжі з’єднав не заради доброї дружби та свояцтва, але аби могти мене улесно вловити. Однак Бог збавив мене від вуст неправедних і від язика влесного, припинив-бо життя Обідовському, зятю моєму, на службі вашій царській величності. Тоді сіть його порвалася.



 а Еклезіаст, — V — 1.

 б Еклезіаст, III — 7.

 в Псалтир, XXXIV-XII.

 г Псалтир, СІ — 5.



Коли ж він віддав гробу жону свою 6, тоді нову вишуковує на мене ворожнечу, зваблюючи мене, страхаючи, молячи і смертю загрожуючи, аби дочку мою другу 7, дівицю, узяту від святого хрещення духовну дочку, міг узяти в подружжя. Хотів цим диявольським дійством збудити у мені печаль, щоб я явився як законопереступний батько й маловірний християнин, а щоб бажання своє здійснити, вельми щодо того наді мною насильство чинив і немало хилявся, але явно не зміг. Однієї ж ночі, наче вовк вівцю з огорожі, так він дочку мою таємно викрав 8. О нелюдська і невимовна печале! Я ж, нічого не можучи учинити, у дзвони вдаряв, аби всяк побачив бідство моє. Ліпше було б йому мене смерті віддати, аніж славу мою у ганьбу невимовну перетворити. Чи ж такого у часи вашого великого царювання знайти, аби такі переходив біди? Немає такого серед благочестивих, тільки я, окаянний. Такі нестерпні біди переходячи, ридав із плачучим пророком: «Повипливали від сліз мої очі» а, смутиться серце моє, розсипалася по землі слава моя через викрадення і падіння дочки моєї. Довідавшись, який у домі моєму учинився плач, і ридання, і численні волання, і що не міг я терпіти його співчутливих слів, повернув мені дочку, приславши із Григорієм Анненковим 9, який сказав мені, вимовляючи: «Не тільки дочку вашу має силу гетьман узяти, але й жінку твою від тебе відняти може!» Від кого таку владу має? Творець усіх говорить: «Що Бог впарував, людина нехай не розлучує» б. А він, ще не створивши, як бажає, землі Малоросійської, до польських норовів себе нахиляє 10. Але не кінець біди моєї. Ненастанно зваблюючи своїми рукописними грамотками 11 дочку мою до свого зломисля, посилав їй різні дари, як одній із наложниць, аби я від печалі життя погубив, а коли не зміг лестощами, перейшов до очарування й чародіяння, аби дочці моїй збіситися й бігати, на батька й матір плювати.



 а Плач Єремії, II — 11.

 б Матвій, XIX — 6.



Вірний слуга ваших козацьких Запорозьких військ, генеральний суддя, кидаю усього себе під ноги вашої царської величності, зі слізьми молячи вашої царської держави із усім домом моїм про милосердя й кріпке захистя і збавлення від напастей, образ та смертельних бід, які насилаються на мене дійством самого гетьмана, Івана Степановича Мазепи, якому не досить близької злоби в минулі роки, коли за лихою хитрістю найшли вороги хреста Господнього, за його бажанням, численні міста пополонивши, при цьому невірні проливали кров, як воду, поклавши трупом рабів моїх 12, щоб могти мене знищити із землі, але й досі ту ж ворожнечу на мене щедро сіє, виливаючи.














ПРИМІТКИ


Донесення, очевидно, писалося 1704 року, коли й відбувалася історія із Мотрею Кочубеївною. Перекладено із слов’янської мови за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Ч. II. — М., 1859. — С. 125-126.


 1 Див. примітку 3 до листа І. Мазепи до М. Зотова від 5 вересня 1699 року. Тут же В. Кочубей відрікається від свого зв’язку із Петриком, якого йому закидали.

 2 Петрик віз платню Ф. Жученку та запорожцям. До речі, він її не привласнив, хоча міг, а доставив за призначенням, отож злодієм не був.

 3 Можливо, І. Обідовського, ніжинського полковника; небожами І. Мазепи були також К. Мокієвський, київський полковник, та А. Войнаровський.

 4 Смертну кару прийняв 2 грудня 1692 року царичанський сотник (прізвище не збереглося), а китайгородському Салу інсценізували кару на смерть і заслали до Сибіру.

 5 З Іваном Обідовським, ніжинським полковником, який помер у 1701 році.

 6 Дружина І. Мазепи Ганна померла 1702 року.

 7 Йдеться про Мотрю. Перша дочка звалася Ганна.

 8 Мотря сама втекла до Івана Мазепи, бувши в нього закохана.

 9 Анненков Григорій Іванович — російський полковник, очолював російське військо, що було при боці гетьмана.

 10 Натяк на сепаратизм гетьмана, а водночас прихильність його до Польщі.

 11 Йдеться про листи І. Мазепи до Мотрі Кочубеївни. Їхні тексти див.: Іван Мазепа. Художньо-документальна книжка. — К., 1992. — С. 112-114.

 12 Очевидно, це знову натяк на акцію Петрика, що творилася на Полтавщині, де були маєтки В. Кочубея.















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.