Попередня       Головна       Наступна

ІВАН МАКСИМОВИЧ

Народився у грудні 1651 року в родині підданого Києво-Печерської лаври Максима Васильківського. Вчився у Києво-Могилянській колегії, входячи в поетичний осередок В. Ясинського, потім став тут професором. Був проповідником Києво-Печерської лаври, намісником брянського Успенського монастиря. 10 січня 1697 року висвячений на чернігівського архієпископа, де провадив значну культурницьку діяльність: заснував Чернігівського колегіуми, був головою культурного осередку. 11 березня 1712 року його призначено митрополитом тобольським та сибірським. Помер у 1715 році. Визначний поет свого часу, автор багатьох книжкових видань оригінальних і перекладних: «Алфавіт зібраний, римами складений від Святих Писань» (1705), «Богородице Діво» (1707), «Театрон» (1708), «Царський шлях хреста Господнього» (1709), «Іліотропіон» (1714) тощо.

ІЗ КНИГИ «АЛФАВІТ»

Чернігів, 1705 року

КАМБИЗА ¹

В персів був Камбиза-цар, про його діяння

У Святім Писанні є отаке сказання:

Дав він заповідь тверду суддям у науку,

Вельми славну, собі в честь, вигадавши штуку,

Як із суддів хто закон мав переступити,

Не багатство з них велів — шкіру облупити,

Щоб правдиво у суді чесно всіх карали,

І в людей щоб хабарі судді не приймали.

На той час когось із них грішми підкупили

І у вежу за кривий присуд посадили,

За указом шкіру всю з нього облупили

І суддівського стільця шкірою оббили,

А на місце вільне те посадили сина.

Щоб не вийшла за закон ані одробина,

Мовив цар: «Коли як слід не почнеш судити,

То й тебе я повелю з шкіри оголити».

При суддівському столі на стіні у залі

Слово вивісили те, щоб усі читали:

«Шкіро, лампою зробись над стільцем батьківським,

Руку од дарів відводь в ділі ти суддівськім,

Все, що твориш, сотворяй згідно із совітом,

Не керуйся хабарем і лихим навітом:

Честь заслужиш немалу, в шкірі будеш жити —

Добросердного суддю годі засудити!»

Оцю повість записав римський проповідник,

Переказував її краківський повідник,

Він додав: «Коли б і в нас суддів пильнували,

За неправедні суди з шкіри оголяли,

Більше з суддів було б шкір на торгу продажних,

Ніж баранячих — в людей наших легковажних».

А про суддів у наш час годі щось казати,

Краще давню притчу цю пильно розказати...

РІЧ ДО ЦАРЯ АЛЕКСАНДРА  ²

Послів татарських речі ³ годиться з’явити,

До Александра мову й слова повторити:

«Бажанням до багатства заливсь, очевидно,

Лишаючи фортеці розбиті безслідно.

Ти хочеш, щоб воліли боги наділити

Тебе ще і душею, як тіло несите.

Чотири кінці світу тебе б не вмістили,

Коли б свою десницю тягнув понад сили,

Ти прагнув, щоб десниця покрила весь Схід,

А щоб лівиця Захід хапнула як слід.

Оцього досягнувши, бажав би пізнати,

Де сонця схід у світі повинен стояти,

Чи довге світлоносець там сходження має,

Як крутиться і скільки? Де захід ховає?

Промірявши Європу, ти Азію брав би,

Азійський край лишивши, Європу топтав би.

Ну, а коли усесвіт здолав би схилити,

На ліс би, хмари, ріки полки став водити.

Але поглянь: дерева високі ростуть,

Могутні, проте скоро й напевно впадуть.

Лев грізний в їжу птасі найменшій буває,

Здорового й міцного черв’як поїдає.

Що півень, коли схочем із левом зрівняти?

Лякає лева криком, як стане співати.

Тверде залізо, ржею його поїдає,

Відтак малою річчю й дитя розбиває.

У світі цім широкім немає твердого,

Що годі сокрушити, немає міцного.

Шануй же річ найменшу, зневаги не май

І смерть недовідому щоденно чекай.

Що є твердіш каміння? Що м’якше води?

Та риє у камінні струмочок ходи.

Бджолу нікчемним чимось людина вважає,

Але вона, напавши, і лева лякає.

Як Бог захоче, цар нам з городника буде,

Інакше схоче, кожен те царство здобуде.

Не вір багатим людям, о царю, так сильно,

Прийде час, зубожіє багач неомильно.

Всі влади і начала на нитці висять

І тим своє падіння прийдешнє вістять.

Був Крезій ⁴, що багатством великим хвалився,

А у полон потрапив, з добра оголився,

Не мав чим по багатствах жаги утолити,

Був змушений, бідака, і воду просити.

Отак воно у світі повсюдно буває:

Позбавлений підтримки, нагим пробуває.

Ми більше слів при тому не будем в’язати,

Але нам доручили таке ще додати:

Тримай, що маєш, твердо, нехай не маліє,

Щоб голим не лишитись, як щастя одвіє;

Міцні наладнуй віжки на все, що тримаєш,

Тоді і за неситість ти кари не взнаєш».

Од уст хоч нечестивих це слово сказалось,

Та з уст благочестивих не раз прославлялось.

ЦАР АЛЕКСАНДР

Цар славетний Александр схотів привітати

Діогена ⁵ і пішов його розшукати.

А філософ на той час у каді усівся

І читав якесь письмо, від сонця не крився.

Біля каді цар спинивсь — та штука на воду —

Де філософ славний жив, і, мавши нагоду,

Діогену проказав: «Щось, може, бажаєш?

Все тобі на світі дам, що тільки згадаєш».

Той філософ одповів: «Не дав — не бери ти!» ⁶

Тільки мудрий може цей одвіт зрозуміти.

Цар премудрий зрозумів, про що його мова,

Не гнівивсь, не прискіпавсь до гострого слова,

Перейшов на інший бік, ту мудрість пізнавши

І на відповідь різку лиш усміх тримавши.

Він сказав: «О мудрецю несказанно дивний,

Не лякаєшся мене, хоч я богорівний;

Може, владу царську ти мою зневажаєш,

Що на нашії слова таке відмовляєш?»

На ту мову Діоген повів незагайно:

«Царю, влади не боюсь, — сказав обичайно, —

Тої, котра вже була чи, може, ще буде,

Бо чи справжнім те назвеш, що уже забуте?

Не боюсь минулих бід, те байдуже знати,

Не печалить майбуття, не нам те пізнати.

Не страшусь того, що є, — це скоро минає,

Не вертається воно, у миті збуває».

«Так, світ — яблуко!» — сказав цар на мудру мову,

При нагоді кожен хай це повторить знову.

Пилка теж не постоїть, як нею пиляють,

В легкім русі біг її — постійно хиляють,

Впереміну пилярам вона переходить,

Із одних до інших рук — ритм один виводить!

Царство світу все таке: в усьому нестійне,

1 нічого в нім нема, що стало б надійне.

Греція колись була у владі халдейській,

Це змінилося також, вже стала у перській,

А від персів — до медів ^а, недовго так буде,

Від медів нарешті грек сам владу здобуде ⁷.

 ^а Меди — мідійці.

ЩАСТЯ

Схотілося щось князю чудне учинити,

Тож вирішив коштовну у море впустити

Улюблену обручку, та вранці приносить

Рибалка рибу з моря і голос возносить:

«Купи оцю рибину, що дав мені Бог,

То й буде з неї користь для нас, для обох».

О чудо! Що згубилось, у рибі знайшлося —

Усім таке на подив тоді відбулося.

Химерно грає щастя, тут можна з’явити,

Але я іншим хочу цю мову кінчити.

На Дарія князь гордо посунув військами,

Гадав, що своє щастя нестиме мішками.

З Оронтом ⁸ зіштовхнувся і з того моменту

Утратив свою силу, розбитий дощенту.

А князя після битви одразу зловили

Й петлю йому на шию по тому наділи.

Лишивсь навік у горах птахам до обіду,

Наруга не лишила від щастя і сліду!

ІЗ КНИГИ «ТЕАТРОН»

Чернігів, 1708 р.

* * *

Не сторожа велика на зброю багата,

А любов ворожнечу могла б подолати,

Влада краще спокійна, розумна та мирна,

На смирення — не силу — у світі опірна.

Всі пожиточні будуть тоді повеління —

В довгім мирі триває премудре правління!

* * *

Любов’ю Август царство своє розмножив,

Нерон країну люттю вкінець розорив.

Коли ти, царю, хочеш улюбленцем бути,

Люби, любов’ю зможеш багато здобути.

Сторожа це і стіни, нерушність для царства —

Любов, не страх, у світі є знаком багатства.

* * *

Отемнять злотні храми весь спокій у світі,

Вночі порфири стануть безсоння творити.

Бідняк лиш не боїться, ясне серце має,

Життя простору чашу отож випиває.

В руках його маєток, тому не трясеться,

Про їжу дуже ситну також не печеться,

Меча він не боїться, хоч світить той голий —

Веселощі в спокої не зникнуть ніколи!

* * *

Сторожує журавель, інші спочивають,

І розставлені сітки птиці зневажають.

Журавель — неначе вождь, годі йому спати,

А засне, то вовк усіх зможе розтерзати.

* * *

Золотий тепер наш вік, на гріш все береться,

В нас на золото й любов, бува, продається.

Й ти, коли б до нас прийшов, Гомере преславний,

З почтом вибраним співців, розумний і вправний,

Та без золота — і ти тоді ні для чого,

Розум будуть зневажать од того одного!

ЕПІГРАМИ

* * *

Однакова чеснота царство заслужити

Й заслужене у світі потім не згубити.

* * *

З кожним ближнім не раджу надміру дружити,

Хоч не будеш радіти — не будеш тужити.

* * *

Хто скіпетром жорстоко в царстві управляє,

Той страханих страшиться, себе ж погубляє.

* * *

Тисячі людських облич, різні всі напрочуд,

І в людських шуканнях так — не одного хочуть.

ПРИМІТКИ

Перекладено із словенської (церковнослов’янської) мови за вказаними стародруками.

 ¹ Камбиза — давньоперсидський цар, завойовник Єгипту.

 ² Це Александр Македонський (356 — 323 роки до н. е.) — славнозвісний цар і завойовник.

 ³ Анахронізм: татари з’явилися на історичній арені на початку другого тисячоліття нашої ери, а Александр жив у IV столітті до н. е.

 ⁴ Крезій (595 — 546 роки до н. е.) — останній лідійський цар, уславився багатством. У війні із персидським царем Кіром зазнав поразки й потрапив у полон.

 ⁵ Діоген із Стопа (бл. 400 — бл. 325 роки до н. е.) — грецький філософ.

 ⁶ Тобто попросив Александра не заступати йому сонця.

 ⁷ Греція не була ані в халдейській, ані в лідійській владі, вела переможні війни з персами, хоча деякі області платили персам данину. Тут Грецію треба розуміти алегорично як Україну.

 ⁸ Оронт — значний перс, воєноначальник царя Kipa Молодшого.

Попередня       Головна       Наступна