Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
ПЕТРО ЗАЄЦЬ
Один із пасквілянтів на гетьмана І. Мазепу, прихильник В. Кочубея. Своє ім’я зашифрував у тайнописі; можливо, належав до військових канцеляристів, бо прізвище Заєць у документах серед військових канцеляристів згадується. Вірш належить до найбільш ранніх зразків пасквільної поезії, досить поширеної після поразки повстання І. Мазепи. Подібна поезія свідчить про занепад суспільної моралі в тодішньому українському суспільстві.
ПАСКВІЛЬ НА ІВАНА МАЗЕПУ
від 1709 року
ПСАЛЬМА НОВОЗДАННА, ЩО ТРУБОЮ ЗВАНА
Це Псальма є словЕсна, ТРуба є, кОтрую
Під час війни найвидше Росії дарую,
Словесна утіха, яку хто кохає,
Такому серце й душу смутну звеселяє.
Труба є, щоб у бóю була в уживанні,
А злотий кухоль в мирі був у шануванні.
Над злотий розтрухан а те, люб’язний, прийми,
Тривожне серце втішить, тож віру пойми.
а Розтрухан — кубок.
Під час війни, всяк знає, труба шану має,
За кухлем у час мирний, хто хоче, сідає,
Найшвидше коли в бою труба зголошає,
То ворогів лихих те, як стій, устрашає.
Росії працю ту я мою подарую,
Котру складав я, Трубою назвав я.
Отож того дарунку, з’являю, причина:
Таж не товар нам платить, а платить година,
Бо до війни найбільше належить труба ця,
Вона тобі, Росіє, готова піддаться.
Вклади в уста, і кожен зволь з неї трубити,
Правдиво бажай Бога й царя полюбити.
Царя люблю я вірно, трублю тож Трубою,
Синів російських нею побуджу до бою.
Усяк російський сину, трубу дбай дістати,
Труба та словесна Мазепі невлесна,
Про зміну голосить, царя славить просить,
Тебе на помсту буде на ворога слати.
До кого ти подібний, як трапилось зріти,
Зрадливий Яне? Зволь-но таку пісню піти:
Зрадливий-бо Яне, Мазепо-гетьмане,
Чому зрадив царя, свого государя?
Чого не стало, чого було мало,
Чи гонору, слави, зі злота булави?
В землі що і в морі, те є в твоїм дворі,
Усе там лежало, чи того ще мало?
Ти пестував ласку великую царську,
Кавалером звався, чому заповзявся?
Усе таке гарне, цареві прикладне,
І кожен те знає: усе мав, являє:
Ти мав величезні скарби дорожезні,
Добра така сила тобі, псу, немила?
Предивнії речі тобі не до речі!
Така всього сила тобі, псу, немила —
Всі купно достатки, напоїв вигадки,
Одначе все теє твоє серце злеє
Не так всолоджало і увеселяло,
Як різнії вісті і лядськії листи 1.
Безбожний, о ляше! На віно ти наше
Чигаєш, здоров’я тобі — безголов’я.
По-давньому буде, як Бог не забуде
Вкраїну, що вільна: і мила, й довільна 2.
Мала-бо Росіє, пізнай, що тут діє!
Що то за причина, що давня руїна
В тобі враз повстала, все те розірвала,
Не знав, хто на кого, один бив одного!
Тобі я звіщаю і всім зголошаю:
Гетьман — лях родимий, в Росії славимий
Іван усе теє справляє, що злеє.
Тепер що гадаєш? Як лихо збуть маєш?
Тобі ж я, Росіє, дать вотум волію:
Вклонися цареві і государеві,
Бо він є найближчий, наш цар щонайвищий
Від усіх царів земних, темне незнання у них
Цей рів зарівняти, що його скопати
Єретик старався: щоб лях розширявся 3.
Костел в них проклятий, а церква в нас — мати,
У них скоренилась і перетворилась
У лядську унію, та маймо надію,
Що Бог не попустить і цар не допустить,
Наш цар — камінь мурний 4, лях гордий з натури,
Отож той камінь ляху причина для страху,
Той камінь як зрушить, ляху шию скрушить,
Заб’є потайного пса-ляха отого.
Ах, проклятий ляше, тепер втіху маєш 5,
Але не назавше її протримаєш,
Візьме скоро цар наш її православний,
На тебе мчить швидко Орел білий, славний,
Щодень, щогодини його чекай в гості,
Зрить цар в Україні тут сам твої злості.
Наш цар православний — любові знак славний,
Вкажи ж бо нам нині, в лихій цій руїні,
Скоріше візьмися, за кривди пометися
Над шведом невірним, на мужність безмірний,
Аби з кавалірства усі королівства
Від того, з несили, тобі поклонились,
Щоб твій двоєглавний Орел білий, славний
У Польській Короні усівся на троні,
Не зменшуй на ляха сірчистого праха,
їх далі за Віслу жени із умислу,
Хай лях знає змагу, і силу, й відвагу,
Що є нездоланна і завше поставна,
Великоросійська і малоросійська
Страшна, неприступна Росій двох співкупна!
Не бійся, Росіє, люб’язная мати,
Ти ж Божа роса є відтак благодаті,
Росу Христа ми знаєм, матір його — манну,
І визнаємо бутню пречистую Панну.
Роса — Христос, бо він є джерельник глибокий,
Вогонь ляхів погасить гординю високий.
Орошена ти, земле, уже християнська,
Цвіти удвічі більше, аніж та поганська,
Вирощуй християнам добро усе масно,
Є паном Орел білий тобі доброчасно.
Ох, злий, небачний гетьман-лях, враг значний,
Хотів дать Україну ляху, злому сину,
Кочубей, що в раду, злих рад повну, як-то
Не хотів увіходить, — його було стято.
О пане Кочубею, ти був-бо суддею,
Від судді, від Бога тобі є мзда многа,
Квітучая роже, пожальсь йому, Боже,
У Києві нині зав’яла в безвинні,
Разом також Іскра забитий од містра а,
Православний царю, рвучкий государю,
Не гайся віддати, за ділом воздати,
Щоб зле серце ляха наповнилось страха, Не міг долягати і більш воювати
На славнеє царство, твоє государство!
а Містр — кат.
Ми, в мирі поживши, вам вірно служивши,
Поки жити будем, то вірно пробудем.
ПСАЛЬМУ ТУ ЗЛОЖИВ Я, ЗАЄЦЬ прелякливий,
Бо Є перестрашний і вельми бідашний,
Тих панів, злих синів, заздрісних Каїнів,
Люто зРабОваний, нищенню відданий.
Зайцем я читаю а, тому зголошаю:
Камінь — ось покрова, будь для мене ховом.
Раб твій недостойний, від бід незагойний,
Миру я Бажаю, при Петрі лягаю,
На землю впаду я і ноги цілую,
Сльози проливаю, жадібно волаю,
Уваж слова смілі, на сльози злетілі,
О царю, помилуй, дам дяку премилу,
Більш не докучаю, тож пісню кінчаю.
А теє, що маю, у дар посилаю,
Словеснії труби, що ляху до згуби,
І сам свою главу цареві на славу.
Зрадників вашої царської пресвітлої величності, коли буде в тому державна воля твоя, можу всіх овіршеписати поіменно на вічну їхню від усього народу лиху пам’ять та пагубу.
Ім’я моє й прозвання хто хоче пізнати,
В рядках початкових бажай пошукати.
а Тобто маємо тут вказівку, що зашифроване ім’я автора подається зигзагом, так, як біжить заєць.
ПРИМІТКИ
Перекладено з книжної української мови за виданням: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — Ч. II. — М., 1859. — С. 238-241.
1 Натяк на таємне листування із С. Лещинським через княгиню Дольську — відгук маніфесту російського царя; далі автор зве І. Мазепу ляхом — див. примітку 12 до універсалу І. Скоропадського від 8 грудня 1708 року; очевидячки, це відгук цього універсалу.
2 Демагогічний пасаж; не була тоді Україна ані вільна, ані задовільна, тобто задоволена, — див. маніфеста шведського кроля.
3 Тут повторюється демагогічна позиція царського маніфесту, цілком заперечена в маніфесті шведського короля, що останній хоче віддати Україну Польщі.
4 Петро — в перекладі означає «камінь».
5 Це місце свідчить, що твір постав перед Полтавською битвою, тобто до 17 червня 1709 року, в першій половині цього року.
