Попередня       Головна       Наступна

ДОКУМЕНТИ КИЇВСЬКОГО МИТРОПОЛИТА МИХАЙЛА РОГОЗИ ТА ПРАВОСЛАВНИХ ЄПИСКОПІВ ЩОДО УНІЇ 1594 — 1596 рр.

СОБОРНА ГРАМОТА КИЇВСЬКОГО МИТРОПОЛИТА МИХАЙЛА РОГОЗИ ТА ПРАВОСЛАВНИХ ЄПИСКОПІВ ЩОДО УНІЇ З РИМО-КАТОЛИЦЬКОЮ ЦЕРКВОЮ 1594 р.

В ім’я святої живоначальної нероздільної Трійці, Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь.

Ми, нижченайменовані особи, котрі підписалися до цього спису нашого, ознаймовуємо, що, вдивившись пильно в покликання та повинність нашу, яка та є, аби й самі, й люд християнський, стадо словесних овець Христових, нам од Бога доручене, до згоди та єдності вели, як нас Ісус Христос, збавитель наш, навчив і ту науку свою кров’ю власною святою запечатав, а найбільше в теперішні нещасливі часи, в яких намножилося немало поміж людей різноманітних єресей — відступаючи від православної віри християнської, од закону нашого відходять і відступаються від церкви Божої та правдивої хвали Бога, єдиного в Трійці; а то не через що інше найбільш, а тільки через розрізнення наше із панами римлянами, з якими ми, будучи людьми одного Бога й правдиво, як діти єдиної матері церкви святої католицької ¹, є розрізнені, а через те не можемо давати й спільного рятунку та підмоги в таких речах один одному, як це належало б. А хоча постійно просимо пана Бога щодо з’єднання колись звершенням, про те ніколи не дбали, дивлячись на наших старших і очікуючи того, аби вони колись-якось подбали щодо тієї святої згоди. Однак нам, правдиво, вся надія на них (аби те колись за старанням та початком їхнім мало статися) що далі, тим більше зникає не через що інше, а тільки через те, що вони, будучи в поганській неволі, хоча б, можливо, й хотіли, але до того прийти не можуть. Отож за натхненням Святого Духа (бо це його справи, а не людські), бачачи із нашим жалем, що люди дістають великі завади до спасіння без єдності в Божій церкві, а в тій єдності, почавши від Христа-збавителя нашого та апостолів його святих, завжди були наші предки й визнавали одного старшого пастиря та першопрестольника в Божій церкві тут, на землі (як про те ясні правила та канони маємо), нікого іншого, а тільки святійшого папу римського і йому повинувалися та й слухали, і доки те міцно в своїй згоді стояло, завжди порядок і велике примноження хвали Божої в Божій церкві бувало, через що важко було єретикам та єресі їхній розкорінюватися. А коли багато настало старших і першопрестольників, які собі ту владу почали приписувати, тепер ясно бачимо, до якої незгоди та розірвання через велику кількість старших прийшла Божа церква, а через те і єретичні секти силу свою беруть. Отож, не бажаючи, аби на сумлінні нашому мала залишатися така важка лічба, щоб і далі мали гинути людські душі через незгоду та розірвання (таж-бо про це вже й предки наші давно думали і до того поривалися), але бачачи, що те якось занехаялося, намислили ми, за Божою поміччю, збудитися тим-ото зупільним зв’язком й утвердити до тієї святої справи, аби, як і спершу, єдиними вустами та єдиним серцем могли славити й хвалити пречесне і велеліпне ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа із нашою милою братією, панами римлянами, будучи під єдиним відомим пастирем Божої церкви, якому та зверхність завжди належала. І так те собі перед паном Богом обіцяємо, що, скільки б нас могло бути, щирим та поштивим серцем і з належною пильністю в такій справі будемо всі разом і кожен зосібна дбати через пристойні посередництва, аби й іншу нашу духовну братію й увесь люд посполитий до єдності вести і, за Божою пильністю, привести. А щоб більшу побудку мали ми до пильного старання, це писання поміж себе даємо і щиру, й зичливу волю нашу до з’єднання з римським костелом цим собі освідчуємо. А всемогутній Бог, подавця всього добра й привід до згоди, нехай буде вождем й опікуном тієї святої справи, йому ж бо серця наші, як і ту волю нашу освідчуючи, на неї підписуємося.

Писано місяця грудня, 2 дня, літа Божого народження 1594.

ПРИПИСКА. А при цьому заховуємо цілковито всі церемонії та обряди хвали Божої і святі сакраменти, згідно звичаю стародавнього східної церкви, тільки поправивши деякі певні артикули, які з’єднанню перешкоджали, аби по-старому було, як це бувало ще за єдності.

Михайло, митрополит київський та галицький і всієї Русі, рукою власною

Іпатій ², Божою милістю прототроній та єпископ володимирський і берестейський, рукою власною

Кирило Терлецький, екзарх митрополії Київської, єпископ луцький та Острозький, рукою власною

Григорій  ³, архієпископ, владика полоцький та вітебський, рукою власною

Леонтій Пелчинський, єпископ пінський та турівський, рукою власною

Дионисій Збируйський, єпископ холмський та белзький

Іона Гоголь, архімандрит кобринський церкви святого Спаса, рукою власною

Той-таки Іона Гоголь, наречений єпископ пінський та турівський, рукою власною

До тієї згоди братія моя підписалася

1594 рік, грудень

ПУНКТИ, ДАНІ КИЇВСЬКИМ МИТРОПОЛИТОМ МИХАЙЛОМ РОГОЗОЮ ЛУЦЬКОМУ ЄПИСКОПУ КИРИЛУ ТЕРЛЕЦЬКОМУ ПРИ ВІДПРАВЛЕННІ ЙОГО ДО ПОЛЬСЬКОГО ГЕТЬМАНА ЗАМОЙСЬКОГО ІЗ З’ЯВЛЕННЯ БАЖАННЯ ПРИСТУПИТИ ДО УНІЇ

Доручення від мене, архієпископа, отцю єпископу луцькому до його милості пана гетьмана коронного.

Передусім через незгоду самих наших старших, їхньої милості патріархів, хочу з деякими іншими єпископами признати зверхність у духовенстві його милості святійшому папі римському, заховавши в цілості всі справи та обряди нашої східної церкви.

А його милість пана гетьмана просити, щоб нас його королівська милість зволив уміцнити своїм господарським привілеєм, аби я, митрополит, на тій своїй столиці жив у всілякій повазі та зичливості до кінця життя свого у спокої. Місце, яке предки наші мали у раді, аби і я мав, і всі свободи, як і їхні милості духовні римські.

Також, щоб ченці із Греції більше в державі його королівської милості не бували і до землі ворожої московської щоб не пропускалися.

З пильністю у його милості пана гетьмана укріпити, аби перехожих та проїжджих із листами до нас од патріархів не пускали, бо їх як шпигів трактуємо з певних причин.

Михайло, архієпископ, рукою власною.

НАКАЗ ПРЕВЕЛЕБНИХ ЄПИСКОПІВ ПОСЛАННИКУ, ЩО ВІДПРАВЛЯЄТЬСЯ ДО ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ СИГИЗМУНДА З ВИКЛАДОМ ДОГОВІРНИХ СТАТЕЙ ЩОДО УНІЇ

ІНСТРУКЦІЯ,

дана від нас, єпископів [...] ^а, який за жаданням нашим має їхати до королівської милості.

 ^а Пропуск в оригіналі, тут мало бути вставлене ім’я посланця.

Віддавши господарю, його милості, служби, молитви й підданство наше, у наших спільних речах щодо з’єднання у святій вірі до його королівської милості мовити таке.

По-перше: ми, єпископи, бачачи в наших старших, їхніх милостей патріархів, велике неуладження й недбалості щодо Божої церкви і щодо святого закону і їх самих зневолення, адже з чотирьох патріархів вісім учинилося (чого перед тим ніколи не бувало, щоб аж так багато, окрім чотирьох), і як там, на столицях, життя своє ведуть, і як один під іншим підкуплюються, і як столиці церкви Божої соборні потратили, а сюди до нас приїжджаючи, ніяких диспутів із іншовірними не чинять, також відповідей із Божого Письма, хоча б хтось і потребував, подавати не бажають, тільки пожиточного для себе більше, аніж збавлення, виглядають од нас і, де можучи, набравши скарбів один одного там, у землі поганській, скуповують, і тільки одним тим життя своє провадять (не згадуючи й іншого недбання). Через це ми, не бажаючи далі тривати в такому недбанні і під таким їхнім пастирством, одностайно згодившись і за певними уміцненнями — коли його королівська милість, як господар наш християнський і помазаник Божий, зволить бажати розширити хвалу Божу під одним пастирством і нас до таких же вольностей із єпископіями нашими, з церквами, з монастирями і з усім духовенством, як і їхні милості панів римських духовних, допустити і утримати — хочемо, за Божою поміччю, до з’єднання віри приступити і пастиря того одного головного, якому від самого збавителя нашого довірені [словесні вівці], тобто найсвятішого пастиря римського, признати нашим пастирем. Тільки просимо, щоб господар, його милість, нас із єпископіями нашими привілеєм його королівської милості упевнив, і ті статті, нижче подані, зволив на вічні часи затвердити й уміцнити:

1. Передусім, аби головні церкви, єпископії наші релігії грецької не були ні в чому порушені в своїх набоженствах та церемоніях ні від кого, тільки аби до кінця світу так тривали із церемоніями, як тепер.

2. Владицтва і церкви руські, монастирі та маєтки, надання і все духовенство в утриманні своєму аби навіки в цілості залишалися згідно старожитного звичаю під владою та благословенством і подаванням єпископським із усяким послушенством звичним, стародавнім.

3. Справи всі в церквах, служби Божі, церемонії та обряди, як тепер, так навіки щоб були і нічим анінайменше ні від кого не порушені від усякого стану та уряду як духовного, так і світського, без усіляких наказів, відповідно старого календаря.

4. На сеймі поштивість та місце в раді щоб зволив дарувати його милість господар і через те аби тішилися й веселилися при ласці Божій і під благословенством святійшого пастиря римського.

5. А коли б за тим нашим з’єднанням від патріарха причинами й правилами святих отців мали б виростати на нас будь-які прокляття або неблагословенства, то щоб нам із ласки його королівської милості, й духовенству нашому, і єпископіям, на яких мешкаємо, нічого не шкодило і щоб не мали жодної чинності та сили такі листи тепер над нами й після нас.

6. Ченці із Греції, котрі звикли сюди приїжджати, яких сміливо можемо назвати шпигами, бо стільки з нас вибрали й виграбили не тільки грішми, але й книгами, образами — що їм подобалося, вивозять у Турецьку землю по двічі й тричі на рік і те віддають до рук поганину турецькому, через що він супроти християн є потужніший, аби вже більше над нами не мали тут, у державі його королівської милості, жодної влади і наказів нам тепер і напотім ніколи не чинили.

7. А що патріархи, їздячи через держави його королівської милості, пана нашого милостивого, догоджаючи пожиткам своїм, надавали різних листів-привілеїв, як на братства, так і на різноманітні справи поміж посполитих людей, від чого намножилося різноманітних сект та єресей, щоб усе те знесено було.

8. По зшестю із цього світу кожного чи котрогось з-поміж нас, єпископів, щоб ті, кому його королівська милість зволить віддати ті духовні місця, були посвячені за стародавнім звичаєм од київського митрополита, а митрополита аби всі єпископи щоб посвячували, за благословенством святійшого папи римського, окрім усілякого датку.

9. Усі вище зазначені статті зокрема щоб його королівська милість зволив нам привілеями своїми господарськими підтвердити, укріпити та уміцнити, одне латинським, а друге руським письмом тими ж словами.

10. А до того, щоб король, його милість, зволив таким же привілеєм нам від святійшого папи римського ті ж статті та вольності всілякі утвердити та виправити і такими ж вольностями, як арцибіскупи та біскупи, прелати і все духовенство римське заживають у Короні Польській і у Великому князівстві Литовському, аби й ми до таких же вольностей допущені були й утримані в них.

Іпатій, єпископ володимирський та берестейський

Кирило Терлецький, єпископ луцький, власною рукою

Михайло Копистенський, єпископ перемишльський і самборський

Гедеон Балабан, єпископ львівський, власною рукою

Дионисій Збируйський, єпископ холмський власною рукою

СОБОРНА ГРАМОТА КИЇВСЬКОГО МИТРОПОЛИТА МИХАЙЛА РОГОЗИ ТА ЄПИСКОПІВ З ІНШИМИ ДУХОВНИМИ ПРО ЇХНІЙ ВСТУП ДО УНІЇ 1596 РОКУ

В ім’я Бога, єдиного в Тройці, на честь і святу хвалу його і заради людського спасіння, а віри святої християнської католицької на утвердження й підвищення, всім, котрим належатиме відати про те.

Ми, зібрані в Бозі на порадному соборі у Бересті, року Божого тисяча п’ятсот дев’яносто шостого, місяця жовтня, восьмого дня, згідно старого календаря, у церкві соборній святого Миколи, митрополит та єпископи грецького обряду, нижче підписані, ознаймовуємо на вічну пам’ять, що ми, бачучи, що єдиновладність Божої церкви в Євангелії вустами Господа Бога нашого Ісуса Христа є основана й утверджена, щоб на єдиному Петрі, як на камені, церква Христова, міцно стоячи, від нього одного уряджена та справована була, аби в єдиного тіла одна голова і в єдиному домі один господар та управитель оброків Божих, поставлений над челяддю, про порядок і про все добре для всіх обмислював. Цей порядок Божої церкви, початий од часів апостольських, тривав в усі віки і так, що всі патріархи завжди вдавалися до єдиного нащадка святого Петра, папи римського, в науці віри й прийнятті влади духовної, і в судах єпископських, і в апеляціях, як це з соборів та правил святих отців з’являється, і наші словенські писання, із грецької у старі часи перекладені, достатньо те показують, і старі святі отці східної церкви те засвідчують, котрі й Петра святого престола знають, і старійшинство, і владу його над єпископами всього світу. Не менше також і царгородські патріархи, від яких і вся Руська країна прийняла святу віру, ту ж таки зверхність римської столиці святого Петра знали немалий час і їй підлягали і від неї брали благословенство. Від неї хоча й багаторазово відступали, але знову з нею єдналися і до послушенства їй поверталися. А врешті на Флорентійському соборі, року Божого тисяча чотириста тридцять восьмого, через патріарха Йосипа і цесаря царгородського Івана Палеолога спільно до того послушенства повернулися, визнаючи, що римський папа є отцем, та вчителем, та правителем усього християнства і правним намісником святого Петра. На тому-ото Флорентійському соборі був і наш київський і всієї Русі архієпископ, митрополит Ізидор, котрий те з’єднання царгородської патріархії і всіх церков, що до неї належали, приніс у ці краї руські і в тому ж таки послушенстві та зверхності церкві римській утвердив. Через те польський король та великі князі литовські, а передусім Владислав ⁴, король польський та угорський, ще й інші господарі дали привілеї духовенству обряду грецького та руського, якими і на вальному сеймі свободи та вольності всі, котрих римські католицькі церкви заживають, такі ж їм надали. Від того з’єднання церковного коли царгородські патріархи відтак відступили і за такий свій гріх відступлення та розірвання єдності церковної потрапили під силу поганську турецьку, через що багато блудів та лихих учинків, також занехаяння догляду правдивого і в цих Руських краях, багато бридкого святокупства наступило, відтак розсіялися на всю правдиво Русь єресі й опанували її, церкви пустошачи і хвалу Божу псуючи. Ми ж, не бажаючи бути учасниками такого великого гріха й неволі поганської, котра за тим прийшла на царгородських патріархів, і не бажаючи допомагати їм у розколі та розірванні в церкві святої єдності і запобігаючи спасінню душ людських і спустошенню церков через єресі, котрі тепер піднеслися, маючи про те раду й небезпеку спасіння свого й стада словесного, нам дорученого від Бога, року минулого виправили були до отця, святійшого Климентія Восьмого, папи римського, послів та братію нашу, велебних у Христі єпископів Іпатія Потія, прототронія, єпископа володимирського та берестейського, і Кирила Терлецького, екзарха, єпископа луцького та Острозького, за відомістю, дозволом та причиною найяснішого господаря нашого, короля, його милості, польського і великого князя литовського Жигимонта Третього, пана побожного (якому дай Боже щасливе й вічне царювання!), просячи, аби прийняв нас до свого послушенства як найвищий пастир церкви вселенської, католицької і від зверхності патріархів царгородських визволив та розрішив, зберігаючи нам обряди й церемонії церков східних грецьких та руських, і залишив нас навічно тільки за переданням святих грецьких отців. Це він і вчинив і на те свої привілеї та послів [ ^а В іншому списку тексту: «письма».] послав, наказуючи, аби ми, на синод скликавши, сповідання віри святої учинили і послушенство столиці римської святого Петра Клименту Восьмому та його наслідникам віддали. Це ми тепер на цьому синоді вчинили, як про те листи наші й підписи власних рук із прикладанням печатей наших свідчать, котрі до рук послів святого отця, папи Климентія, на того синода посланих, превелебного Яна Димитрія Соліковського, архієпископа львівського, і його милості отця Бернарда Матієвського, біскупа луцького, і його милості отця Станіслава Гомолицького, біскупа холмського, ми віддали при бутності послів його королівської милості Жигмонта Третього, їхніх милостей ясносвітнього Миколая Криштофа Радзивила, князя на Олиці та Несвіжу, воєводи троцького, та його милості вельможного пана Лева Сапіги, канцлера Великого князівства Литовського, і його милості пана Димитрія Халецького, підскарбія земського Великого князівства Литовського, старости берестейського, та інших багатьох духовних та світських, зібраних на тому синоді.

Даний із підписом рук наших власних:

Михайло Рогоза, волею Божою архієпископ, митрополит київський, рукою власною

Іпатій Потій, Божою милістю єпископ володимирський та берестейський, рукою власною

Кирило Терлецький, Божою милістю екзарх, єпископ, владика луцький та острозький, рукою власною

Григорій Герман, милістю Божою архієпископ полоцький, владика вітебський та мстиславський, рукою власною

Дионисій Збируйський, Божою милістю єпископ холмський та белзький, рукою власною

Йона Гоголь, Божою милістю єпископ пінський та турівський, архімандрит кобринський, рукою власною

Богдан Годкинський-Климонт, архімандрит браславський, рукою власною

Гедеон Брольницький, архімандрит лаврашовський

Паїсій, архімандрит менський, рука власна

ПРИМІТКИ

Перекладено з книжної української мови за виданням: Акты, относящиеся к истории Юго-Западной России. — Т. IV.- С. 77-81, 139-141.

 ¹ Тобто вселенської: східної і західної заразом.

 ² Тобто Іпатій Потій.

 ³ Тобто Григорій Герман.

 ⁴ Йдеться про Владислава III Варкенчика.

Попередня       Головна       Наступна