Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





АНОНІМ

ПЕРЕДМОВА ТЕОДОРОВІ СКУМИНОВІ  1 ДО КНИГИ «УНІЯ, АБО ВИКЛАД НАЙПЕРШИХ СТАТЕЙ ПРО З’ЄДНАННЯ ГРЕКІВ ІЗ ТИМИ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО КОСТЕЛУ РИМСЬКОГО»

Вільно 1595 р.



Гідна великої уваги та пильного догляду річ, ясновельможний і милостивий пане, що наш Спаситель не тільки зволив утвердити єдність та згоду порядкам, постановленим у святій своїй церкві, але також і вже близько перед смертю своєю, відходячи до Отця свого, у нього так пильно просив, аби він сам із Отцем своїм одне є, так щоб і апостоли його та й усі, що повірять у нього, могли бути у єдності та згоді. А те не без великоважної причини. Відав-бо, що мало багато залежати на тій єдності й напотім його святій церкві, бо як жодна річ загальна й будь-яке згромадження людей без єдності та сполучного зв’язку не може бути, так далеко більше Божа церква, яку Святе Письмо Божим королівством, часом Господнім військом захисту, порядно ушикованим, називає. Отож маємо за що пану Богу велико дякувати, що з ласки своєї святої багатьох значних осіб славного народу руського зволив збудити у ці часи до святого миру й серця їхні схилити до цієї так давно від усіх станів пожаданої та очікуваної єдності зі своєю братією, яку зродила разом із нами одна свята вселенська й апостольська церква. А що оце їхнє хвалебне передзавзяття деякі люди замішати й перешкодити йому силяться, дивуватися не потрібно. Адже бачить він, головний ворог роду людського і спричинник усіх розсварів та ненавистей, що велика з того має вирости пану Богу хвала і для всього народу нашого втіха. Бачить, що оздібна та боголюбна річ є любов та з’єднання братерське, отож, як завжди звик, пильно й чуйно тепер старається щодо того й усю силу свою пекельну до того побуджує, аби загородити дорогу такій особливій честі і хвалі Божій і невимовному добру нашому. Одначе вірним слугам Божим таких хмар та збурень боятися не треба й взагалі тим посильніше дбати про так неукріплене добро та пожиток наш і всього славного народу нашого. Бо всяка річ велика без утруднень бути не може. Пан Бог з нами і своєю святою ласкою посприяє спасінню нашому, а кого ж у тому лякатися маємо? Відтак, аби й самому з мого боку до того прикластися, написав я ту коротеньку книжечку про перші п’ять статей, які б нас од тієї святої згоди могли б відтягати. Ото цю книжку вашій милості, моєму милостивому панові, навмисне я й приписав, як особливій нашого народу оздобі й синові слухняному східної церкви, якого завжди бачив прихильним до тієї святої справи. Отож вашу милість, мого милостивого пана, покірно прошу, аби ваша милість цього малого подарунка від свого слуги та богомольця зволив подячно прийняти, як пан побожний і який згоду любить, котрого пан Бог великим баченням зволив обдарувати, тієї святої згоди та з’єднання оборонцем був і своїм прикладом усім станам давав до неї привід.

Знаю, що великі є турботи та добродійства славного дому вашої милості щодо людей нашого народу; знаю, як завжди мали старання і пожиток і добро для своєї нації людей значно зголошені предки вашої милості. Але коли ще й ваша милість сам зволиш до того прикластися своїм старанням та приводом, аби кров наша, скинувши афекти й непотрібну упірність, прилучилася до тієї давньої з предків своїх згоди та єдності, тоді безсмертної пам’яті річ гідну ваша милість справиш, котра й до незмірного добра всього народу нашого, і для слави самого вашої милості, і до вічного спасіння буде пожиточна.

Вашої милості, мого милостивого пана, здавна знайомий слуга, а тепер і богомолець постійний, негідний слуга Божої церкви.












ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: ЗНТШ. — Т. ХСІХ. — Львів, 1930. — С. 3-6.


 1 Скумин Теодор — один з українських магнатів того часу.
















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.