Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ЙОСИП ВЕРЕЩИНСЬКИЙ

Народився близько 1530 року, можливо, в Збаражі, в шляхетській українській родині підсудді. Учився в Красному Ставі, але чи дістав титула доктора богослов’я — невідомо. Перейшов у римо-католицизм, у 1577 році став каноніком у Холмі, потім був опатом (ігуменом) бенедиктинського монастиря. 1589 року іменований на Київське біскупство. Автор ряду політичних, полемічних, моралізаторських та поетичних творів, зокрема «Дорога певна до найшвидшого і найнадійнішого осадження в Руському краї пустельних земель рицарством Королівства Польського» (1592), «Оголошення про фундування рицарської школи для синів коронних на Україні, подібно до уставу мальтійських хрестоносців» (1594), «Побудка... з метою піднесення святої війни спільною рукою проти турків і татар» (1594), «Спосіб осади Нового Києва і оборони колишньої столиці Київського князівства...» (1595), «Голос на піднесення потужної війни проти турецького царя» (1597). Особливого значення має його «Війську Запорозькому пресвітлий виказ» (1596) — з проектом утворення в Україні князівства і козацьких територіальних полків. Помер Й. Верещинський чи 1598, чи 1599 року.




Спосіб осади Нового Києва і оборони колишньої столиці Київського князівства від всякої загрози без затрат для Його Королівської Милості і коштів коронних.

Їхнім милостивим панам послам [депутатам] на майбутній краківський сейм подані. 1595 р.


Милостиві панове браття!

Вашій Милості від усього щирого серця бажаю ласки і безпечного миру по новому літі від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа, котрий віддав себе за гріхи наші, щоб звільнити нас з теперішнього злого світу, згідно з волею Божою і Отця нашого.

Озираючись, милостиві панове браття, на свою присягу, в якій присягнув своєму пану consultere et me opponere а на кожен занепад Річі Посполитої, і щоб не стати в такій мірі кривоприсяжцем, я вважав за гідне і потрібне, виходячи з сенаторських обов’язків, звідомити про велику небезпеку, котра діється зі сторони для колись славної столиці князівства Київського від прикордонного ворога, і разом з оспалістю і недбалістю нашою доведемо її рано чи пізно до немалого розпачу.



 а Дораджувати і протиставляти (латин.).



Через це справою необхідною і своєчасною є, милостиві панове браття, щоб Ваша Милість, від плеча свого депутатського (адже зараз для здорових роздумів Вашої Милості є час і місце подумати про це і учинити принаймні з нашого боку сталу оборону) і зволили повідомити Його Королівську Милість про те, щоб звелів охороняти і ту столицю колишнього князівства Київського на тому сеймі за одним завозом від всякої пограничної небезпеки; про те, щоб два великі старосвітські замки, які були древніші за Київське столичне князівство, а зараз опустіли, були б для осади двох міст ужиті. Це буде спосіб, по-моєму, легкий і такий, при якому Його Королівська Милість і Річ Посполита не витратять жодного гроша, а разом з тим річна кварта 1 в Раву від Київського староства приходитиме більш ніж на 1.000 злотих. З Божою допомогою все це влаштується не тільки без порушень публічного права, але і затрат для Корони.

Київ — місто здавна славне і до того ж старожитнє (а ніколи не був, як думають люди, Троєю) 2, місцезнаходження маючи над славною рікою Дніпром, що впадає в Pont Euxynskyj а, раніше це місто, як хроніки свідчать, займало шість миль, чого і руїни сьогоднішні є доказом, воно мало, не враховуючи великим коштом змурованих, п’ятсот церков, сліди яких, як і самого міста, ледве позначені, однак вище всіх цих церков Київ у столичному замку мав особливу грецьку церкву, що називали з грецької «Софія» — тобто присвячену премудрості Божій. Храм цей збудовано за допомогою дуже великих коштів, так і не підрахованих.



 а Чорне море (латин.).



Але не тільки сама церква була змурована з каменю, подібного до халцедону, а і всередині дивними і невимовними камінцями, позолоченими і емальованими різних барв, де замість малювання зображено фігури святих осіб з таким мистецтвом, що здаються живими людьми 3. Цей київський храм був збудований за зразком константинопольського, де була патріарша столиця, зверху він був увінчаний дванадцятьма банями, а тринадцята баня на зразок ліхтарні змурована над серединою церкви, з великою внутрішньою оздобою мозаїчними камінцями, такі ж багаті на різноманітні фарби постаті чотирьох євангелістів і інших апостолів, що були майстерно вправлені, саме ця баня ясності великої додає майже всьому храмові; воістину, як майже багато хто погоджується, що у всій Європі над храм, константинопольський і київський (бо однакової обоє є пропорції), в коштовності та чудовій роботі є неперевершені.

Хоча київський є менший від константинопольського, однак розмірами київський із всіма своїми добудовами, яким є він сам в собі, становить ніби два костели разом складені св. Станіслава на краківському замку; тепер він, на превеликий жаль, не тільки худобою і кіньми, псами і свиньми логовищем осквернений, до того ж і оздоба церковна немало порушена, яка від дощів нищиться через погане покриття, але і також від лихого догляду київськими митрополитами, а ще через збайдужіння панів [владик] грецьких, тим часом почав швидше обвалюватись, чому можна було ще запобігти, коли б хотіли панове грецької віри із своїми митрополитами знову Господа Бога правдиво полюбити. Таке ж діється із київським біскупством і його катедрою, якої і решток не залишилось. А це тому, що Київ перебуває більш ніж сто літ без своїх власних біскупів, жили також на світі, як вівці без пастира, не маючи (як я застав) ані одного капелана, ні костела і вівтаря, окрім каплички однієї на замку, в якій урядовці із замку з погордою ставили в неї своїх коней, а другий костелик домініканців із одним ченцем. Причиною такого запустіння були не тільки татари, але і самі навіть люди релігії грецької і обивателі київські, які навмисно католицьку віру, як могли, нищили, спустошували і пригноблювали, до того ж і єпископські ґрунти, надані на костел, собі у власність поприсвоювали і поміж собою порозбирали, а від цього і самі на своїх ґрунтах і на релігії нічого не досягай, бо є значно від Господа Бога за це і самі покарані. Адже одних до турків, а інших до орд татарських за це із нащадками їхніми до неволі забрано. Вони за добра римського костела брали щіпку, а татари, з допуску Божого, їх самих і маєтки їхні пригорщею; вони хвалу Господню і віру старожитну католицьку, як могли, гасили, будуючи на місцях, Господу Богу відданих, а до того ж посвячених, свої двори, стайні, хліви і виходки, а Господь Бог через турків і татар не тільки їхню славу нищив, маєтності їхні палячи і внівеч обертаючи, але їхніх жінок, дівчат їхніх і діток їхніх на розпусні пороки віддавав до поган. Навіть за один катедральний костел київського біскупа із іншими чотирма його костелами людей грецької релігії і обивателів київських скривджено, а їм за це Господь Бог п’ятсот церков грецької релігії в самому Києві не тільки із землею зрівняв або в нівеч обернув, але й інші віддав і тепер, як і найбільші замки, великим коштом змуровані, на кочовиська або на логовища ведмедям, вовкам, худобі, псам і брудним свиням. У такому ж стані і сама церква їхня в Києві митрополича sanctae Sophiae а, що значить мудрості Божій присвячена, яка є одним із чудес на світі, чого русини бачити не хочуть, не меншу наругу від різних звірів, нечистих логовищ і нині терпить.

До того ж той Київ мав ґрунту свого власного більше ніж на п’ятдесят миль польських, а замків мав два столичних, один біля одного, двох рідних братів Кия і Щека б, котрі стоять і тепер ще пусті, земляними валами величезними обсипані, немалим також коштом і зусиллями людськими, заледве їх насипали б копачі за п’ять раз по сто тисяч червоних злотих; із тих от двох порожніх замків один є величиною, як у мурах Краків із усім замком; той же київський замок старосвітський порожніє з давніх часів, до того ж коли in flore в був Київ столичний, то валами земляними величезними обсипаний, є він висотою, як костел у собі св. Станіслава в Кракові на замку.



 а Свята Софія.

 б В оригіналі «Щика».

 в У розквіті.



Також і другий замок, котрий і тепер іще стоїть, від часу зруйнування його, ще за поганства, а по смерті забутий нащадками згадуваного Щека, рідного брата Кия, був потім осаджений 4 як місто жидами. Вони ж за християнства на пропозицію св. Яцека, апостола київського, вигнані були з нього після замордування через свої жидівські забобони одного дитяти християнського 5, а надано було потім те поселення їхнє із згаданим замком, від їх милостей, королів польських, на столицю біскупства київського. Цей замок названий є містом і тепер — жидівським, неоподаль замку старого столичного розташування своє має, який тільки двома валами, також величезними, поміж собою розділений і валом величезним також довкола обсипаний, висотою як у собі є костел св. Станіслава на краківському замку, а в ширину і в довжину як сам у собі Страдом між Краковом і Казимиром 6. Ті два великі замки старосвітські порожні, милостиві панове браття, коли б могли знову людьми без всілякого кошту, як його королівської милості, так теж і витрат Річі Посполитої, осадитись для майбутньої оборони тих величезних валів від неприятелів прикордонних і захисту славної столиці перед тим Київського князівства, від небезпеки розмаїтої, а особливо від князя великого а. Окрім того, аби ті величезні вали, для ще сильнішої оборони, якщо не могли б бути баштами мурованими одна від одної на стаю 7 довкола укріплені, адже в тамтешньому київському краю немає не тільки вапняного каміння, але до простого мурування, окрім глини для виготовлення цілком пристойної цегли. Хоча розумію, щоб згідно з новим винаходом знайтись могла б і така земля для виготовлення з неї марглевого вапна, в такому разі старосвітські мури повинні були в старовину деревом укріплені. А коли б до такої досконалості тепер не можна було б дійти з огляду на матеріал, тоді хоча б дерев’яними баштами були ті вали уміцнені, при цьому ділами б, гаківницями з усіма, що належать до оборони, потребами були достатньо в тих нових осадах забезпечені, при цьому і замок сьогоднішній київський, що є найсумніше, міг би бути в кращому урядженні і забезпеченні, аніж є тепер, бо, на жаль, не тільки він є порожнім, але і напівгнилим. Тому треба буде, заради Бога живого, на нинішньому сеймі, за старанням Вашої Милості, моїх милостивих панів братів, pro finali в те застерегти і конституцією те міцно утвердити, аби ті замки, передусім старосвітських два, були обернуті на осади двох міст: одне місто на Його Королівську Милість, а друге на біскупа, яке після згаданих жидів віддавна до біскупства належить.



 а Московського.

 б Діло — гармата великого калібру.

 в Остаточно (латин.).



При цьому і теперішній замок, який знаходиться на пагорбі досить гарно піднесений, хоча сам верх теперішнього замку майже напівзгнив, є у висоту сам по собі як верх краківської ратуші, а вшир і в довжину як у собі краківський замок зі всім пригородком. Той теперішній замок на згаданому пагорбі, від природи своєї піднесений, хай би був сам собою обернений на замок Його Королівської Милості, бо перед тим це був княжий двір, і на тому славному пагорбі мав свої розкішні палаци князь київський, іменем Кий названий, треба того уважно дотримуватись. А друга гора також із природи своєї висока на подобу тієї згаданої, Києвої, гори, яка теж у ширину і в довжину ні в чім їй не поступається. Ті дві гори, як брат рідний із сестрою, відстоять від себе, як через краківський ринок, з них та друга згадана гора носить назву Біскупської гори, або віддавна Щекавка, від князя Щека, рідного брата того ж князя Кия, на тій горі він мав теж свій окремий двір надміру розкішний, якого тепер і знаку немає, щоб була обернена на біскупський замок, для його катедри (адже з тієї міри не може бути та гора забудована ніким іншим, окрім самого Його Королівської Милості або біскупа київського), щоб ті дві гори, висотою собі рівні, були до того муром або будівлею укріплені і стали для спільного порятунку у всі часи майбутньої небезпеки від коронного неприятеля.

Щоби те нарешті, милостиві панове братія, до звершення свого могло дійти, потрібно повністю Його Королівській Милості вникнути в це разом із їхніми милостями панами сенаторами Його Королівської Милості, до чого тим не менше і консенсусу згідливого вашої милості самих потрібно на те, щоби ті два місця, у валах надзвичайно величезних, були належно осаджені людьми. Крім цього, щоб вони були особливими прерогативами і вольностями забезпечені над інші польські міста. Оскільки ті дві осади, новоосаджені, не матимуть таких пристойних піль до ведення рільництва, як міста інші всюди мають в Короні Польській і у Великому князівстві Литовському, з котрих мали б діставати собі живність руками своїми, коли заледве дістанеться на кожного з них по стаю лановім для городу за названими валами, а в валах самих не годиться їм також більше брати площі на осади, а кожному з них лише по вісім сажнів вшир, а в довжину дванадцять сажнів. До того ж і води скупо мають, окрім Дніпрової, яка є для напою дуже нездоровою, і коли б стоків нинішні кияни не заживали, або криниць, або теж браги, замість пива, запареної з проса, яка мало чим різниться від отих помий горілчаних, або пивних залишків, із дріжджами змішаних, давно б уже поздихали. Бо мушкатель, малмазію 8, вин, медів, пив, навіть горілок не вільно їм не тільки кому продавати, але і у когось купувати, окрім однієї корчми своєї київської, а другої біскупської, але та корчма біскупська занепалою тепер стала, бо не було власних біскупів та каноніків. Звідки мали певне своє забезпечення, як це реєстри скарбу князівства Литовського виказують, де з тієї корчми біскупської київському біскупу і канонікові його виплачувано на кожний рік по п’ятсот злотих. У надії на ту підпалу корчму біскупську кияни з корчми своєї так добре варять пиво і шинкують, що коли б його козі налити в горло, то не дочекалася б і третього дня, а таке воно світле, як коняча сукровиця: а мед на тринадцять [частин] розведений, тройником називають — таким медом люди підкріплювались, але швидше труяться, бо той милий тройник настільки солодкий, як палена горілка із гізопа а.



 а Гізоп — рослина Hyssopus officinalis, із губоцвітних.



Не згадую горілки, яка по-старому годить чорту, однак її щогодини замість вина вживають, якою простолюд мало не щодень уминає, своє горе потішаючи. Бо такими навіть великими зневоленнями обтяжене те місто київське, що вже на світі гірше бути не може. А навіть їхня милість шляхта вся воєводства київського, коли приїжджають до Києва, щовісім неділь на рочки київські 9, а часом і на земські, як захоче хтось з них, до Києва приїхавши, на бажання щось з’їсти або випити, мусять із собою всілякі припаси з дому з немалими незручностями собі і підданим своїм привозити. Ото більше прерогатив київські міщани не мають, окрім опалення і вільне будівництво, мають однак лісів достаток, а над те, якщо собі кожен з них від малого до великого чогось не купить, не матиме що їсти, адже зовсім нема звідки інде живності дістати, хіба з розмаїтих бідних торгових занять своїх. А що багатші купці є з вірмен, які дістають товар в сусідніх народів по різних монархіях, товари свої здобувають і звідти, а нізвідки-інде поживу свою бідну отримують і обійстя своє домашнє утримують, як з грунтів королівства Польського, окрім ярмарків любельських, дуже бідне обходження мають.

З огляду на те є потреба, на мою думку, забезпечити виключним правом і вольностями над інші міста Його Королівської Милості, з милостивої ласки Його Королівської Милості, ті нові осади із старим Києвом, хоч би в такий спосіб.

Передусім це те, що Київ не тільки неволею, але і ґрунтами стиснутий, зокрема в ґрунтах митрополитських, архімандритських, чернечих, ігуменських та інших попів руських; отож щоб ті двоє нових міст могли бути осаджені, як і сам старий Київ, спільно з підданими київського біскупа, як новими так і старими, всі повинні мати для свого статечного пробуття належний простір — потрібно їх наділити, з милостивої ласки Його Королівської Милості, від сходу сонця ґрунту на дві милі, від півдня також на дві милі, від заходу сонця на дві милі, від півночі також на дві милі, а в цьому розширенні земель щоб кожен міг мати свій хутір, а по нашому фільварок, як для худоби своєї, так і для зберігання сіна та інших припасів, для належної годівлі потрібних, а також для випасу худоби, для чого потрібно їм чимало простору, адже на таку осаду, яка може мати вся біля чотирьох тисяч домів, люди ледве тоді могли б мати своє обійстя. Тому, Бога ради, їхню худобу і коні у цій мірі є потреба охороняти, щоб вони мали свої просторі пасовища. Адже, як Дніпро своєю водою оболоні замулить, тоді не матимуть окрім цього пристойних пасовиськ, а якщо з мулом трави тієї наїдяться коні або їхня худоба, тоді щороку і по тисячі різноманітної худоби, а найбільше коней їм пропадає, з немалою шкодою з утяженним, жалісним людським скиглінням. По-друге, необхідно щоб ті нові два поселення за прикладом теперішнього старого Києва було забезпечено таким же Магдебурзьким правом. По-третє, щоб вони були вільні на вічні часи (як теперішній Київ) від усяких податків і мита на кожному місці. По-четверте, щоби їм вільно було не тільки склади свої мати для всіляких напоїв, але щоб усім можна було вільно шинкувати мускатом, мальвазією, вином, медом, пивом, горілкою та іншими шинками і торгівлею займатись на кожному місці згідно із своїм уподобанням: для цього по різних монархіях, як людям купецьким, вільно було купувати, сплачувати, однак, сповіщення своєму старості; таку прерогативу уживає і теперішній Київ за своїми правами і вольностями. По-п’яте, щоб вільними були до тридцяти років, поскільки міста будуть за щит всій Україні, від чопового 10 і всілякого побору. По-шосте, щоб у Дніпрі всі міщани київські мали право ловити рибу, в різний спосіб і в різних місцях, з чого піддані Його Королівської Милості повинні давати на вічні часи, як і тепер дають, щотретю рибу на королівський замок, а піддані єпископа на єпископський замок. По-сьоме, щоб вільні були тримати свої броварні, винниці, солодівні, воскобійні, возівні, ваги, стригальні, м’ясні ятки, лої, шкіри, свічі, склади солі, лазні, різноманітні цехи. По-восьме, бажаючи тим славним містам київським, щоб ще кращим достатком збагатитись, треба їм, з милостивої ласки Його Королівської Милості, дозволити два вільні ярмарки і мати їх у кожному році по шести тижнях у такий спосіб: у долішньому місті Києві 11 Його Королівської Величності — два тижні; у другому на горі новому Києві — місті також Його Королівської Милості — других два тижні. Перший ярмарок має бути на св. Войцеха, а другий на Успіння Діви Марії. Для того, щоб ті три призначені міста кожного тижня відбували свою торгівлю, треба їм дозволити щотижня мати вільні торги по одному дню, тобто: старий Київ, долішній, Його Королівської Милості, щоб мав свій торг вільний у кожний вівторок. Горішній Київ, новий, Його Королівської Милості — в четвер, а третє місто нове, Київ єпископський — у суботу. По-дев’яте, щоб тим обом названим містам дозволено було мати для ведення міських справ свій власний міський уряд, згідно з Магдебурзьким правом, а від цього уряду повинні йти апеляції, як зараз чиниться від Його Королівської Милості міст до Його Королівської Милості, а з єпископських міст має йти до єпископа свого київського tamąuam ad ultimae judicem а.



 a Як до судді найвищої інстанції (латин.).


По-десяте, щоб тим двом новим горішнім містам було вільно на зразок старого Києва, який ті вольності має, війта з-поміж себе також свого обирати. По-одинадцяте, щоб кожний київський староста, від Його Королівської Милості призначений, всупереч звичаєвого права і свого уряду старостинського жодного безправ’я над ними не чинив, а кожне безправ’я щоб кожному дозволено було на нього Його Королівській Милості оскаржувати.

По-дванадцяте, щоби київські міста дізнавали вічної ласки Його Королівської Милості однаково як старий Київ, долішнє місто, так і горішній Київ і місто нове, на Його Королівську Милість осаджене, разом із третім містом, також новим горішнім, на єпископа київського осадженим, треба, щоб кожне місто мало свої окремі упривілейовані герби: старому Києву долішньому, за труди і невчаси і за дотримання аж доти статечної вірності їхнім милостям королям польським, панам своїм, щоб замість поганського лука з двома стрілами, якого тепер за герб вживають, вшановані були, як цнотливі і вірні піддані з милостивої ласки Його Королівської Милості, пана свого, з скипетром королівським, тримаючи той скипетр в оголеній руці, витягнутій із хмари. А це на знак того, що за своєю вірністю і до кінця дізнавали від їхньої милості королів польських, з тією Гестер королевою 12, щодо себе sceptrum aureum praetensum manu, quo signum clementiae monstraretur а.

Друге місто нове горішнє у величезних валах, яке буде для Його Королівської Милості осаджене, щоб вірністю своєю і постійністю sic currant, ut compreheudant coronam justitiae б, щоб дано їм також було з милостивої ласки Його Королівської Милості — корону королівську в голій руці, що хмари тримається. Третє горішнє нове місто Київ, так само у величезних валах для київського біскупа осаджене, щоб мало із щедротливої ласки Його Королівської Милості єпископську інфулу в, яка також тримається в оголеній руці, витягненій із хмари. Це для того, щоб з того собі брали в пам’ять ту coronam auream super caput illorum expressam signo sanctitatis, gloriam honoris et opan fortitudinis г, і в Господа Христа всі сподівання свої покладали, для того теж під тією інфулою мають мати три поля, або три насічки дому Верещинського з додатком до того трьох спасенних слів: на одному полі, горішньому, Christus, на другому полі, середньому, nostra, а на третьому полі, долішньому, spes ґ.



 а Берло золоте у витягнутій руці, що з’являє симол милосердя (латин.).

 б Так чинило, аби корону справедливості здобути (латин.).

 в Інфула — шапка єпископа.

 г Корону золоту над їхньою головою, що виявляється символом святості, хвали честі і сили відваги (латин.).

 ґ Христос... наша... надія (латин.).



По-тринадцяте, і останнє, щоб вольності були тим двом містам у двох замках старосвітських, наново осаджених, від всяких чиншів звільнено було на тринадцять років. Продовж тих тринадцяти, а потім і на вічні часи, ті міста як Його Королівській Милості, так і біскупу будуть будинок свій покривати прусським дахом з однаковою пропорцією. Крім того ж, теж великими баштами ті вали величезні мають укріпляти. До того гарматами і різноманітною стрільбою, як і достатком пороху і куль зміцняти. До того ж, щоб башта до башти були між собою лише на стаю польську змуровані або збудовані, мають цього пильно дотримуватись. А місто ж долішнє старе зобов’язане паркани біля міста свого будувати, з величезними баштами, або з повинності своєї нові вали висипати немалим коштом, як інші міста Його Королівської Милості ту повинність виконують, — як ніби даремно воду міряли, тому що лежать у місці незахищеному, крім цього, місто лежить розділеним для садів і городів, які поміж домами своїми мають, через таке розділене осадження їх треба б на оборону міста їхнього десять тисяч люду вогнепального мати; але на те місце, для кращої безпеки своєї, повинні будуть на вічні часи теперішній замок Його Королівської Милості столичний не тільки підправляти, але, щоб не гнив, покривати, а коли б у тому була потреба, знову коштом своїм будувати. На той будинок, однак, столичного замку Його Королівської Милості всі волості як міста, так і села Його Королівської Милості, які є лише в Київському воєводстві, повинні будуть старому місту Києва матеріали всілякі додавати на вічні часи, а за це додавання матеріалу місто долішнє і старий Київ Його Королівської Милості повинні будуть своїм коштом замок мурувати або будувати на вічні часи також, аби не гнив, доглядати і де потреба поправляти. Окрім того ділами, гаківницями, порохом, кулями і пушкарями укріплятися, а це все має відбуватися за рахунок чопового та різних поборів, які повинні давати згідно сеймової ухвали, одночасно з іншими для потреб Річі Посполитої. Тоді, щоб у своїй обороні не були більше безборонними із замком Його Королівської Милості київського міста, мають вже все на той замок, і міста нові два київські, як Його Королівської Милості, так і біскупське, на свої башти, на діла, гаківниці, порох і кулі на вічні часи обертати. А до того ж місто долішнє старого Києва в кожний час небезпеки своїми особами той столичний замок спільно із старостою своїм і з городничим від Його Королівської Милості і їм підданими повинні будуть осаджувати, кожний правління доброго, згідно із своїм становищем, має дотримуватись і від небезпеки всілякої, яка б на столичний замок припала, своїми грудьми обороняти. Тож і нові названі два міста ту повинність будуть виконувати, несучи щиру оборону в своїх осілостях, міцно завжди поставати зі своєю обороною проти кожного неприятеля. І аби ліпше урядження мало бути і оборона надійніша у будь-якого часу небезпеки для столиці київської могла діятися, бажав би я від щирого серця, щоби Його Королівська Милість радше подавав старосту напотім до замку свого київського присяжного, а не воєводу вже київського, а це передусім тому, щоб там завжди на замку під загрозою втрати староства був присутній, а заживає правління пристойного, оборони статечної і чинення справедливості кожному невідкладних, а заодно, аби замок в кращому забезпечений вже був і пусткою, як тепер, не стояв, його пильно охороняв, і згідно зі своїм становищем старости, що теж немаловажно, статечно на замку пробував, нарешті віру пану своєму, завжди ґрунтовну, під присягою, дотримував. Так само і біскуп київський, щоб не деінде замок свій катедральний мав, але тільки на тій другій біскупській горі, Щекавською названій — треба Ваша Милість того ретельно дотримуватись, аби саме на ній замок мурований або будований мав, а щоб пусткою також не став і костел свій катедральний треба, як мовлю, щоб не деінде, а тільки там-таки мав. У чому я від доброго Річі Посполитій не виламуюсь, як правдивий син і правдивий шанувальник Річі Посполитої і коронний сенатор, а той onus а — не тільки на себе, але і на своїх наступників прийняти не відмовляюсь.



 а Тягар (латин.).



Однак, щоб цього кожний біскуп досягти міг, треба відтак у конституції сейму нинішнього увести, щоб як замок Його Королівської Милості київський, всі волості як міста, так і села Його Королівської Милості, які тільки є у воєводстві Київському, мали всіляким матеріалом до будування або до мурування забезпечуватися; так, отже, замок біскупський катедральний аби волості всі також, які є у Київському воєводстві, а зокрема духовні, що є біскупські, митрополичі, архімандричі, ігуменські та чернечі, як міста, так і села, які, одначе, не тільки панам своїм, але дорозі і псам їхнім, вольностями свавільними українськими дають захист, не без указу, були завжди в тій мірі повинні, за ласкою Його Королівської Милості, прикладатися на вічні часи, як матеріалом, так і грішми, до мурування або будування того замку біскупського на тій названій Щекавиці. Крім того, ділами, стрільбою всілякою, порохом і кулями однаково з біскупом і підданими його забезпечувати. Скільки для свого здоров’я безпечнішого, нерозумно то було б кожному з них, щоб мав бути в тій мірі хтось з них відмовний. У такому випадку, поки із діла тривогу вдарять, а віддаленішим біскупським листом дадуть знати, повинні були б під страхом смерті особами своїми в біскупському замку, а не деінде ставитись і грудьми своїми той замок від всілякої небезпеки на вічні часи охороняти. А щоби, однак, місто своє порожнім не залишили, треба з міст вище названих, кожне місто духовне, з кожного десятка трьох міщан споряджати із рушницею, з шаблею, а крім того, з десяти фунтами пороху, а з чотирма копами олов’яних куль, а з села, скільки всіх духовних, мають повністю до оборони ставитись на біскупському замку у такий же спосіб, маючи кожен з них рушницю, десять фунтів пороху і чотири копи куль олов’яних, до того ж і шаблю біля свого боку. Бо справа очевидна, якби колись, чого Господи Боже вбережи, ту біскупську гору, названу Щекавська, неприятель здобув, тоді б ані столичний замок Його Королівської Милості, ані старе місто, долішній Київ, ані навіть тих нових два міста, хоч би були в величезні вали осаджені, дати відсіч жодною мірою не змогли б, бо їм би звідусіль від неприятеля задушно було, коли б їм звідусіль ворог не дав і трохи на світло вихилитися, бо скрізь з діл, з гаківниць і з рушниць неприятель міг би безпечно шкодити. Навіть із самих шанців [Шанці — окопи.], коли б ворог опанував цю біскупську гору, міг і замок столичний легко з руйнівних діл не тільки в нівеч обернути, але і з землею зрівняти. Треба розуміти, що таким же способом і з боку біскупської гори, Щекавською названої, коли б столичний замок Його Королівської Милості неприятель, чого Господи Боже борони, також опанував, тоді б і до аптеки не треба ходити за ліками, бо жоден у тому єпископському замку від небезпеки ворожої не всидів би, коли б неприятель коронний з великих руйнівних діл камінними кулями на єпископський замок, гірше ніж на св. Степана безбожні євреї камінцями, зачали жбурляти. Перед цією небезпекою, щоб її можна було уникнути, треба повністю до осадження тих двох нових міст, між тими величезними валами, збудувати для охорони два названі замки і згідно із мого тверезого подання Його Королівської Милості привести. А в той спосіб, — вже я, Ваша Милосте, даю обіцянку сенаторським словом, що за Божою поміччю і за такою охороною той київський замок, як і ті величезні вали, поки людьми будуть осаджені, без будь-якого кошту Його Королівської Милості і витрат Річі Посполитої, — у такий спосіб на вічні часи безпечні будуть від всілякої небезпеки пограничних ворогів, у такій же обороні буде пробувати і катедральний біскупський київський замок. Бо за таким розпорядженням київський замок Його Королівської Милості завжди матиме із старого долішнього міста, окрім сіл Його Королівської Милості, що належать до того замку, до оборони своєї готового збройного люду, на кожну годину тисячу чоловік, окрім діл, гаківниць з пушкарями, як і тепер має таку оборону. Також і тих два міста, котрі будуть заново осаджені, безпечно зможуть мати для оборони своїх величезних валів біля трьох тисяч збройного люду. Так само також навіть і та біскупська гора, названа Щекавська, може мати вільно скоригованого збройного люду до своєї оборони з місцевих маєтків біскупських, митрополичих, архімандричих, ігуменських та чернечих кількістю тисячу чоловік. А в такий же спосіб, милостиві панове браття, подивувався б кожний, за Божою поміччю, хто б посмів важитися супроти головного київського замку Його Королівської Милості, коли б при тому той замок Його Королівської Милості пробував поміж горою єпископською Щекавською і між тими названими величезними валами, а третім старим містом долішнім Києвом — як зіниця в оці таке покладання своє мав. Йому, якому звідусіль безпечна підмога йшла б згідно і з потребою від названих довколішних населень, додавалася б. А коли б до цього, з милостивої ласки Його Королівської Милості, пана нашого милостивого, також за заступництвом Вашої Милості, моїх милостивих панів братів, маючи на оці бідність київського біскупства, був би той біскупський замок ще порятований, хоч би розірваними ділами, яких є немало попсованих в київському замку від минулих недбалих ротмістрів та городничих, а інших діл штуки невідомо де поділися. Атож навіть із тих ще збережених залишків, переплавивши їх на польні діла а, неабияку поміч і порятунок отримали б звідси, при підтримці біскупського замку, не тільки столичний замок Київський Його Королівської Милості, але і вся київська осада, а за осадою і Корона Польська.



 а Польні діла — гармати, що пересуваються.



А коли б також в такій обороні і за щедротними вольностями Його Королівською Милістю підданими, як із того старого міста долішнього Києва, також з тих горішніх, між величезними валами новоосаджених двох міст підданство їхнє у певний спосіб було б означене, тоді після тринадцяти літ повинні будуть давати щороку від міста Його Королівської Милості нового, а із старого тепер у цьому ж році мають почати давати [податок], бо вже вони вольність свою давно висиділи, до рук напотім старости київського (а тепер Його Милості пану воєводі київському до смерті його повинні будуть аренди дотримувати) по півкопи лічби литовської 13 із кожного дому, на кожне свято св. Мартина, а на Різдво також мають давати із тих же домів пану старості коляди по два гроша литовські, а на Велику Ніч — волочебне 14 по два гроша також литовські. До того ж, коли міщанка йде заміж з київського міста, як із старого, так із нового, на Його Королівську Милість осаджених, мають давати кожний молодий городничому київського замку куниці 15 півзолотого, а коли бере вдову, повинен дати також польський злотий — з тих то куниць кожний городничий київського замку має мати своє забезпечення, і не тільки з долішнього міста Києва або горішнього, на Його Королівську Милість осадженого, має свій юргельт 16 городничий отримувати, але і з усіх сіл, що належать до Київського староства. У цьому його староста кожний київський, за ласкою Його Королівської Милості, не повинен кривдити, як і також по третьому грошу всіляких вин 17, який має на нього також іти на певний юргельт його, не повинен перешкоджати. А з біскупського також міста новоосадженого, після тринадцяти літ, а долішні міщани біскупські, які під тією горою Щекавською давно мешкають, тому вже і вольність давно висиділи зараз у цьому ж році, у той-таки спосіб повинні будуть біскупові своєму або до рук старості біскупському давати [податок].

Із тих-таки двох міст, як з міста Його Королівської Милості, старого долішнього Києва, також із міста горішнього другого Києва, на Його Королівську Милість осадженого, коли згідно із моїм поданням урядна і результативна осада постане, може бути вибиране, окрім хіба біскупського поселення, три тисячі подимного 18, з якого кожного подимного по півкопи литовського чиншу давати, як також на кожне Різдво коляди по два гроші литовські, а волочебного на кожний Великдень також по два гроші литовські давати, — даватимуть ті два міста київські щороку 4250 злотих лічби польської, окрім іще сіл, що належать до київського замку; з тієї то суми на три тисячі сто вісімдесят і сім з половиною злотих може бути задоволений кожен київський староста, а чотири тисячі п’ятдесят і два з половиною злотих може придатися щороку на кварту до Рави 19, на яку тепер і одного гроша не дають із Києва.

А щоби також в тому горішньому місті, в новому Києві, до такої урядової осади на Його Королівську Милість нічого не забиралося, а до того ж на користь Його Королівської Милості і Річі Посполитої, також для оборони стабільнішої у будь-який час небезпеки нічого не перешкоджало, ті загородники 20, яких має київський митрополит з архімандритом у тих горішніх валах по кількадесят подим’я, потрібно повністю, щоб були звідти виселені; з цієї ж причини без порушення митрополичого і архімандричого права, якщо там мають на те яке право, можуть бути замінені фримарком а або чимось іншим, обмірявши їхнім підданим величину ділянок і городів, може їм бути де від Його Королівської Милості, згідно із пропорцією тих ділянок, дано, перенісши їх на інше місце, тих згаданих підданих їхніх.



 а Фримарк — розмін, заміна.



Те саме хай би велів вчинити Його Королівська Милість щодо прилеглих шляхетських ґрунтів, коли б там такі були, даючи їм в пустинях (яких є немало) в заміну, щоб від такої славетної осади не забиралося.

Тоді ті названі осади, милостиві панове браття, аби могли до свого швидшого звершення дійти, треба вашим милостям буде цілковито привести Його Королівську Милість разом із їхніми милостями станом духовним, аби із своєї королівської повинності, а з милостивої ласки їхніх милостей духовних супроти Річі Посполитої, а для охорони теперішнього замку Його Королівської Милості київського і славетної всього королівства Польського і славного колись князівства Литовського, від неприятеля кожного коронного, до того ж і для більшого іще розмноження і в тому дикому краї слави Божої, зволили бути приводом до осади тих двох величезних і коштовних порожніх валів як [на] Його Королівську Милість, так і біскупа київського, зокрема з такого обрахунку, щоби з кожного міста свого по трьох міщан купецьких, а де б в якому місті не було купця, тоді аби трьох ремісників всілякого ремесла, або навіть, якби і таких в місті якому не було, тоді з простих міщан, аби добре маєтних, зволили на ту осаду Нового Києва відправити, аби мав кожний з них з чим і на чому до київської осади приїхати, в чому ходити і чим по-прусськи будуватись, щоб у тому, як мовлю, порожньому краї не тільки шана і слава Божа через народ польський, за такою причиною моєю, заквітла, яка, ох, на жаль, є непомалу опізніла, але також і будуванням своїм гарним і ґречним ті міста головні іншим містам взором були, і оборона надійніша в кожній коронній потребі бути могла, а столиця колись князівства Київського з величезними валами вже б на вічні часи ними охоронилася, і до того за ними, певна річ, як Бог на небі, не тільки вся земля Руська, але і вся Корона Польська, як за найліпшим муром, у безпеці від Москви завжди була.

Дійсно, милостиві панове браття, не є це нові справи на світі, бо і у поган, як і між людом Божим, місця пусті або пограничні людьми героїчними, а зокрема підданими своїми цесарі, королі і Річ Посполита осаджували. Так оті старі міста Тирус і Сидон закладали нові осади, славу звідти собі збільшуючи і оборону могутнішу примножуючи. Так ота Дідона міщанка, або жриця, якогось Сихеуша жона, припливши із немалими скарбами після вбивства свого мужа до Африки, місто Картаген на березі заклала. У такий же спосіб Атенське місто багато міст міщанами своїми осадило. Таким же чином він, Філіп, король македонський, а батько Александра Великого, з міст своїх підданими своїми в Тракії місто велике Пенерополим осадив.

Не згадую вже про Рим, який, коли розквітнув, не був також у тій мірі оспалим, аби підданими своїми з міст своїх міста інші новими колоніями не мав осаджувати, як вчинили римляни за цесаря Трояна, коли даки або готи не були слухняні римлянам. Тоді послали римляни з Флакусом, як історик Сіліус і хроніки польські те посвідчують, тридцять тисяч люду простого з Італії на осадження одного краю, де сьогодні мешкають волохи, щоб там осідали, орали, сіяли, худобу пасли, а живність до війська (яке там завжди перебувало) додавали, гетів і даків вигнавши. У такий же спосіб давніше Маркус Агріппа заснував нову колонію, яку ще і тепер звуть колонія Агріппина, а по-польськи Колоно, над річкою Рейн осаджена, яка була надзвичайними вольностями римськими наділена. Так би слушно діятися мало із колонією Київською, яка хоч би була правами і вольностями щедрими з милостивої ласки Його Королівської Милості раніше забезпечена, відтак міщанами з міст усіх Його Королівської Милості хоч би по три міщанина, також і міщанами з усіх міст їх милостивих духовних також по три міщанина, міг би постати над рікою славною Дніпром новий Київ, до того осаджений між величезними валами, запобігаючи тому, щоб більше москвитин, також і поганин татарин кров’ю християнською не торгували. І немає в цьому нічого їхніх милостей духовних обходити, щоб повинні були б не мати однакову повинність з Його Королівською Милістю у тій осаді, мною подану виконувати, адже добра Його Королівської Милості, і добра духовні майже in eodem praedicamento sunt а. А також така в старших усіх є повинність за прикладом Господа Христа витримувати недоліки молодших, як учить у цьому гарно кожного старшого св. Павло, пишучи до римлян такі слова: «Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування». Бо Христос не собі догоджав, але як написано: «Зневаги тих, хто тебе зневажає, на мене упали» 21. В чому на іншому місці, пишучи до Галатів, той же св. Павло застерігає навіть кожного такими словами: «Носіть тягарі один одного і так виконаєте закона Христового» 22. Не менш також служать і такі слова святого Амброзія: ornamentum sacramentorum est redemptio captivorum б. А не тільки те є redemptio captivorum B, бранців в неволю забраних і загнаних, але ще більше дбати треба про пограничну оборону, щоб більше люди до неволі не були брані, адже то є більша мудрість і побожна чинність вчасно запобігти злу, щоб не приходило, ніж пізніше зле лікувати, коли вже пізно. Саме в цьому остерігав кожного і поганський поет Овідій такими словами:


Початком отож кожний ліпш запобігай,

А на пізні ліки відтак не налягай!


Про це і св. Амброзій потверджує такими словами: Medius est ante tempus, quam post vulneratam causam remedium quaerere г.



 а У тій-таки категорії перебувають (латин.).

 б Оздобою таїнств є відкуп невільників (латин.).

 в Викуплення невільників (латин.).

 г Ліпше вчасно дошукуватись порад, ніж зазнавши зранення (латин.).



Цього і самі апостоли, як читаємо в апостольських діях, пильно і вчасно злому запобігали. Бо коли Агабус, прийшовши до Антіохії, пізнав через Духа, що мав прийти великий голод на всю земну округу, тоді апостоли, злому вчасно запобігаючи, порадились поміж собою, щоб кожний за допомогою своєю, братів своїх, що серед жидів жили, від голоду вберегли; бо відразу те побачили і передчасно забезпечили живністю пристойною, і це руками Барнабаша і Сеула 23. А якщо те убогі апостоли вчинили, далеко більше їхні милості духовні за прикладом їхнім, будучи в маєтках краще ніж вони за їхнім приводом забезпечені, ту ж таки повинність, хоч моїми руками, мають виконувати, аби з братією усією своєю духовною, за надання костелів своїх, братам теж своїм, уже не серед жидів, а в Русі, у Києві, не грошима відтак, ані якоюсь живністю, котрої Україна від них не потребує, маючи живність велику, в якій завжди, як у веселці, купаються, були забезпечені, але людей християнських, братців своїх наймиліших, а підданих католицьких костелів 24, на які костел у всій єпархії Київській голодний, для ліків своїх душевних і для розмноження Божого костела добряче прагнуть, аби були ним, за приводом їхнім в душевнім покормі, і порятовані, і підсилені, і, в усілякій небезпеці слабкими будучи, кожному ворогу коронному в обороні з ними разом вже потужніші зробилися. А за такою чинністю Його Королівської Милості і їхніх милостей духовних є справою певною, що ті всі піддані, на ту осаду київську з міст Його Королівської Милості і з міст їхніх милостей духовних послані, отримають вічне над собою благословенство з добром нашим, слова Якова, патріарха ізраїльського, які дістав Дан, син його, від нього. Щоб у тій осідлості стали вже «вужем на дорозі», боронячи нас всіх від поганства, а на стежці стануть Церастезом (тобто чоловіком з двома головами), що кусав поганські копита кінські, «і його вужівець позад себе впаде» 25.

Тому-то безперечно, щоб кожний неприятель, за такою осадою київською, коли б похукував з неприязню проти Польської Корони, обурюючись, а мусив би, радий чи не радий, відступити від свого передзавзяття з ганьбою і з легкістю своєю немалою, а з утіхою християнською.

А коли б для осадження міста Києва виявилися зайві люди, тоді Його Королівської Милості піддані мають посилатися на осаду інших порожніх місць королівських, яких є, ах жаль, немало на Україні. А найважливішою справою було б, коли б у тому ж воєводстві осадити міг раніше славний замок Вишегород, зруйнований із містом, а того ж Вишегороду справді цінне городище, є тільки в трьох польських милях від Києва і над Дніпром має своє особливе покладення, коли б замком те городище було забудоване і містом осадженим підкріпилося, тоді б Дніпро немало захистився від Москви у випадку якоїсь небезпеки. Адже під саме городище замку вишегородського Дніпро з Москви пливе і не могли б жодною мірою до Києва московський [цар] із військом своїм прибути без того, щоб раніше з Вишегородом за перепуск розводитись, або контроверсувати. Тому Вашим Милостям потрібно вести Його Королівську Милість до того, щоб зараз на осадження вишегородського міста і на забудову його зруйнованого замку був призначений на сьогоднішньому сеймі вишегородський староста: тоді легко не тільки можна осадити, але і через те осадження замок можна невдовзі збудувати, котрий буде з коштів Його Королівської Милості зі всієї Польської Корони на осадження київське зібраний. Потім також із того вишегородського староства кварти до Рави немала сума з часом може прибувати. У такий же спосіб піддані з маєтків їхньої милості духовних, коли були б зайві для заселення київського, могли б посилатися на інші осади порожніх місць київського біскупства.

Відтак для більшого поширення слави Божої і захисту від всілякої небезпеки наймилішої вітчизни своєї, а до того ж перед тим славної столиці Київського князівства непотрібно зовсім Вам, ваші милості, сумніватися в ласці Його Королівської Милості і в їхніх милостей стану духовного, що у цій мірі могли б бути супротивними.

А що там за звичаями польськими і Великого князівства Литовського також із інших князівств, що до Польської Корони приналежні, досконалі люди на ту осаду нову київську знову важаться, числом з міст усіх Його Королівської Милості по три особи, як і теж з міст усіх їхніх милостей духовних також по три особи, то вже напевно не стільки їх з розмноженням хвали Божої в тому новому осадженні київському осаджуватися буде, відтак з добрим урядженням, дільною справою, учасниками, гідними хвали, і зі звичаями досконалими київські русаки завдяки ляхам розквітнуть, а потім більшої слави за свою пристойну чулість і звичну відвагу безпохибно з ними разом доступляться, чого я їм з Божою поміччю віншую, а тоді зі втіхою і славою немалою Його Королівській Милості і всій Річі Посполитій на вічні часи будуть розкошувати.

Через те, милостиві панове браття, прошу для милосердя Божого, в чому перед Господом Богом і перед вашими милостями освідчуюся, аби ваші милості, якщо теж почуваєте себе правдивими ревнильниками Річі Посполитої, тієї перестороги і подання мого Річі Посполитій здорового, зволили б не злегковажити, але певне за тим приводом моїм сенаторським зволили б бути, оскільки носите, ваші милості, на собі депутатську особу від усієї Річі Посполитої, щирими будьте покровителями в Його Королівської Милості і в їхніх милостей духовних, аби це подання моє корисне для Річі Посполитої дійшло до свого завершення, не бажаючи вже більше, щоб через нас усіх недбалість, колись столиця славного князівства Київського і тамтешніх обивателів (якщо для них захочете бути їхньою щирою братією або правдивими їхніми членами) знову якоїсь грізної небезпеки зазнала, за що Його Королівська Милість разом із їхніми милостями стану духовного і ваші милості самі як зичливі браття і покровителі від нас, тамтешнього краю мешканців, не тільки вічне богомольство дістанете, але і також від Господа Бога доступитеся благословенства вічного. Цими щирозичливими моїми службами за звичаєм милостивими ласками Вашої Милості, як моїх милостивих панів і братів, пильно відзначаю.


Дано в Сецехові в день нового літа, року Божого 1596.


Вашої милості, моїх милостивих панів, брат, богомолець і завжди слуга покірний

Йосип Верещинський,

з ласки Божої біскуп київський і опат сецеховський.












ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за виданням: Sposób osady nowego Kijowa i ochrony niegdy stolice Księstwa Kijowskiego od niebiespie czeństwa wszelkiego bez nakładu L K. M. i kosztu koronnego. — Краків, 1595. — Передрук: Pisma polityczne ks. Józefa Wereszczyńskiego. — Краків, 1858. — C. 155-169.


 1 Річна кварта — річний податок на королівське військо.

 2 Йдеться про поетичну традицію називати Київ Троєю, яка фіксується в ряді пам’яток XVI — XVII ст.

 3 Йдеться про знамениті мозаїки в Києві.

 4 Святий Яцек — Ондровонж Яцко (бл. 1183 — 1257) — римо-католицький місіонер на Русі, домініканець. У Києві був у 1222 — 1223 рр., заснував тут домініканського монастиря.

 5 Християни звинувачували євреїв, що вони в своїх обрядах приносять у жертву християнську дитину, — одна із причин гоніння євреїв.

 6 Страдом і Казимир — колись передмістя Кракова, тепер дільниці міста.

 7 Одиниця виміру віддалі.

 8 Тут подано назви тодішніх вин.

 9 Рочки київські — річні зібрання шляхти Київського воєводства.

 10 Чопове — мито з права продажу спиртних напоїв.

 11 Тобто на Подолі.

 12 Гестер, королева — богиня-покровителька родинного вогнища.

 13 Копи лічби литовської — грошова одиниця Великого князівства Литовського.

 14 Волочебне — обряд на Велику Ніч, за яким збиралися гроші, як і коляда.

 15 Куниця — викупні гроші, які давав молодий поміщику чи володарю за наречену з іншого села, в місті — податок із весілля.

 16 Юргельт — річне утримання.

 17 Вини — штрафи.

 18 Подимне — податок від комина.

 19 Тобто на королівське кварцяне військо, податок збирався до Рави Руської.

 20 Загородник — підсусідок чи безземельний селянин.

 21 До римлян, XV — 1-3.

 22 До галатів, VI — 2.

 23 Епізод, описаний у Діях, XI — 28. В українському перекладі Біблії: Агабус — Агав, Бернабаш і Сеул — Варнава і Сава.

 24 Йдеться про обидві конфесії: східну і західну.

 25 Переказ тексту із книги Буття, XLIX — 17.


















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.