Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня       Головна       Наступна





СЕВЕРИН (СЕМЕКСІЙ, СЕМЕРІЙ) НАЛИВАЙКО

Народився в м. Гусятині на Поділлі в родині кушніра, рік невідомий. Після смерті батька, закатованого слугами магната О. Калиновського, переїхав до Острога і жив біля брата Дем’яна. Пішов на Запорожжя, брав участь у походах проти турків і татар. Повернувшись в Острог, вступив на службу до князя К. Острозького, згодом ставши сотником його надвірної хоругви. Брав участь у розгромі заколоту К. Косинського. Після того залишив службу і на Браилавщині організував козацького загона. Відбув похід у Молдавію. Потім повернувся на Запорозьку Січ. Організовував козацтво на Брацлавщині, зробив похід на Білорусію. 1595 року, тиснений польським військом, відступив на Лівобережжя. Навесні 1596 року повстанське військо було оточене поляками на р. Солониці. Козаки видали полякам С. Наливайка, М. Шаулу та інших керівників повстання. Був страчений у Варшаві 11 (21) квітня 1597 року. «Лист до короля» С. Наливайка не тільки описує рух повстанців, але й подає прецікавого державотворчого проекти козацької автономної структури.





ЛИСТ ДО КОРОЛЯ ЗИГМУНДА ТРЕТЬОГО

1596 року


Найясніший милостивий Пане Королю, Пане наш Милостивий!

Бавився я з молодих літ за багатьох гетьманів козацьких, на багатьох місцях у землях ворожих козацьким хлібом, а коли його милість пан воєвода київський, покривджений від небіжчика Косинського 1, супроти козаків підняв війну, я воєводою київським був на цю службу вжитий; підрядившись і пообіцявши цнотливим словом, служив йому, як мені належало, лицарськи досить пристойно і вагомо.

А потім службу свою віддавши, з тим же людом, а ще трохи більше охочих до себе прибравши, і, не бажаючи з ним у землі Вашої Королівської Милості даремно лежати, пустився в землю неприятельську. А знаючи те, що поганці у своєму не зупиняються, уже на тамтій стороні від Прескан, на кордоні держави Вашої Королівської Милості, уже господарством займатись і хліб вирощувати почали, — тож ми просто рушили між Тегинею і Білгородом до Прескана, до міста поганського, бажаючи їм такого незвичайного господарювання в землі Вашої Королівської Милості заборонити, відтак ми місто поганське, що Вашій Королівській Милості добре відомо, діставши, біля нього сіл кільканадцять вогнем спустошили. І в тому часі вже цар кримський, під Очаковом перебравшись, розташувався на Березані, і там йому седзяк телюнський від царя турецького постоєм шаблю і благословення до Угорщини передавав 2; ми звідти до Брацлава прийшли, а що татари переправлялися, багатьом панам дати знати вчасно ми не занедбали і в’язнів звідти, із тієї здобичі, кільком панам також відіслали; але невдовзі, по кількох днях таких праць, давши коням перепочити, відразу ж, коли татари через землю Волоську пустились, за ними в дорогу через державу Вашої Королівської Милості пішли і, довго за ними ганяючись, наздогнати не змогли, аж довідались, що вже в чужі землі, з держави Вашої Королівської Милості вийшовши, вторгнулися, кілька миль за Теребовлею повернутись ми були змушені. Звідти повернувшись, я отримав відомість, що стосується пана Калиновського 3, що Ви за нього, Ваша Королівська Милосте, проти мене слузі Вашої Королівської Милості обрушитись зволили, а я із слушної причини, із жалю мого те вчиняти мусив; адже пан Калиновський батькові мойому, якого одного я мав, без жодної на те причини ребра поколотив, а після такого мордування отця мого звів зі світу. Тієї тоді такої великої кривди, понад яку більша ніколи жодного з нас не може спіткати, способу права не відаючи, і кошту й накладу, яких право потребує, як бідак, не маючи, я хотів був, признаюсь до цього, над ним способом бідняцьким жаль такий свій відомстити.

Але що щастя тоді йому послугувало, всю кривду свою відомщувати більше не мислив, на Господа Бога і на милосердя маєстату Вашої Королівської Милості, нічого собі не залишаючи, все повністю поклав; а оскільки грунт мій, якого хоча й мало мав, весь забрав і дотепер його утримує, я вже більше у нього маєтності так далеко, користі не маючи, допоминатись не хочу і не буду, за що, як жоден інший, так і Ваша Королівська Милість, мій Милостивий Пан, на слушність справи і причину ґвалтівну уваживши, мене за свавільного вважати не зволиш, те при цьому роздивившись, що ми ніде-інде причини такої ні до кого не подаємо, тим більше не важилися із жодним свавільством, адже ми не звикли, і не змагатимемося. Даремно часу і оказії до спустошення ворога опустити не бажаючи, в землю ми неприятельську під Килію пустилися, куди притягши, під Тегинею до штурму пішли і, місто, за Божою поміччю, діставши, поганців немалу кількість повитикали, а частину живцем узяли. Місто спаливши, на замок ми покусилися йти, якого здобути не змогли, і пустилися в загони, п’ятсот і кільканадцять сіл вогнем внівеч обернули, поганців немало погубили, ясиру, турків, туркень, татар і татарок 4000 піймали. А що на нас господар волоський 7000 люду свого поганинові в поміч дав і нас аж до переправи з людом своїм гонив, на перевозі здобич відібрав і товаришів трохи вбив, за що ми йому тут же відповівши і нетихо про це в землі його прирікши, обітниці і слова рицарського дотримуючись, звідти вийшли, а військом своїм, з Лободою 4 з’єднавшись, до Волох разом пустилися, де з ласки Божої над тим неприятелем, у трьох місцях битви з ним мавши, я щастя більшого дізнав, у людях його поразку таку велику вчинив, що той ворог, більше не змігши поправитись, втечею собі здоров’я шукати мусів і діла 3 кидаючи, ми тоді їх із здобиччю, яку на той час з неприятеля мали, віднесли до Бару Вашій Королівській Милості.

І там ми коням застоятися не дали, бо за посланням до нас Його Цісарської Милості 5, також їхньої милості панів воєвод семигородського, мультянського б, волоського, на жадання тих панів християнських, як нам, людям рицарським, годилося, на поміч до земель неприятельських поїхали.



 а Діло — гармата великого калібру.

 б Мультянський — валашський, румунський.



І там, з’єднавшись і присягши з військом волоським під Тегинею, до замку ми пішли; його здобути не в силі, до Білгорода ми повернулися, там місто дістали, кількаразову битву з неприятелем мали, сіл дуже багато біля Білгорода попалили, замку не здобувши, під Килію війська ми навернули, місто спалили, сіл також немало в гирлі Дунаю випалили, замок міцно здобували, напевно, були б і взяли, коли б незгоду заздрості угорської та волоської не оглядали, яка нам завжди на перешкоді великій була. Саме тому, що ми зради від них остерігались, додому в землю Вашої Королівської Милості повернулися, на долині Ялпузі Велику ніч, від Килії в шести милях, за християнським звичаєм, обходили. Там свята провівши, ми в землю свою, держави Вашої Королівської Милості, щасливо в’їхавши, у Пикові коням три тижні спочинку дали.

У володіннях Вашої Королівської Милості справи не маючи, а байдикувати не звикши, за листом до нас від цісаря Його Милості християнського до земель ми цісарських пустилися; тут за жодні гроші, тільки із самої охоти нашої лицарської, час немалий служачи, зрозуміли, що Мамутелія 6 із семигородським воєводою супроти Вашої Королівської Милості маніпуляції чинить, люд короля Максиміліана 7 воєводі семигородському до волох супроти Його Милості пану канцлерові послали, чого я, будучи підданим Вашої Королівської Милості, більше не терплячи, в державі тій, подарункам та жодним грошам серця свого не прикладаючи і в зажерливості не даючи занестись, жити не міг, але напевно знаючи про те, що його милість пан гетьман 8 до Волох з людьми пішов, напевно знаючи, відразу, не затримуючись, завжди маючи повинність вітчизні своїй, із тих країв на послуги вітчизні своїй із поспіхом вирушив. А просто з гір його милості пану гетьманові про себе листом дав знати і довідуватись не переставав, чи мене його милість у той край потребує. Але, що його милість пан гетьман ішов до землі волоської не для війни, але для інших справ пішов, до нас відписав, і за тим посланням ми невдовзі повз Львів конями і собі за гріш кожну річ діставати кинулись, а для підготовки воєнних справ, в яких ми були дуже зголодніли, зокрема в пороху і стрілах, до Луцька ми завернули, звідки третього дня, мало що перепочивши, справи свої завершити виїхали; а бажаючи після такого утруднення щоб коні відпочили на звичайному шляху козацькому над Дніпром, протягом якогось часу, поки оказія до служби Річі Посполитої не відкрилась, пустилися були краєм литовським, в який ледве ми, як мовляв, одною ногою ступили, литовські панове, зокрема пан воєвода віленський і пан віленський 9, пан підскарбій литовський із іншими 10, без жодної від нас поданої причини, без вини, тільки за трохи хліба, ще мало що в них або в маєтностях їхніх з’їденого, а напевно ще і не з’їденого, на нас обрушились у Слуцьку гайдуками, і багато інших людей, місто, замок обложивши, куди нам, однак, Господь Бог ввійти допустив, наказали, щоби нас до міста не пускати. Потім у Копилі з нашими кількадесятьма, які там на лежі розмістились, на хлопців, молодиків і кількох побратимів наших, як приставів, і на деяких із тих, що їхали до родичів, напали, а декого, як я тримав відомість, постинали, а також у різний спосіб замордували. Звідси ми, великого неспокою замість перепочинку заживши, аби до дальших інших труднощів не доходило, постерігали і, в усьому на маєстат Вашої Королівської Милості оглядаючись, просто пішли до міста Вашої Королівської Милості Могилева, сподіваючись вже там хліба Вашої Королівської Милості з’їсти в мирі. Але нас і в дорозі, яка має бути кожному добровільна, не покинули, за нами вслід, зусібіч війська собі збираючи, підданих із сіл усіх виганяючи аж до Могилева, великим військом згромадившись, прийшли раніше до Могилева під загрозою покари на горло, що самі міщани на панів добровільно зізнають, послали раз попередження, аби нас і там не пропускали, де також люди із всієї Могилевської волості та інших повітів бунтом за тих же панів, керівництвом і примусом, кільканадцять тисяч замкнули нас до міста, і коли б нам Господь Бог вигнати не допоміг, впускати не хотіли. Там же, поки ми в місті розташувались, те посполите рушення Великого князівства Литовського, під місто підтягнувшись, на способи інші не розмислюючи, за поганським звичаєм (а нічого дивного, адже з собою всю орду 11 пана воєводи віленського мали), бажаючи нас всіх дощенту вигубити, вночі великий і важкий відкривши вогонь, місто з багатьох боків запалили, правда, заразом будучи від нас відперті, геть у поле відступили. Ми такого наглого вогню погасити, хоча посильно намагалися, не могли, ледве із такого великого вогню в поле вибрались, де нас військом незмірним хотіли всіх ніби вінцем окрутити, але їм Господь Бог над нами втішитись, як цього вони хотіли, не допустив. Таку тоді, якщо, їй-богу, інша не виявиться, Вашій Королівській Милості справу, яку під присягою нашою рицарською в тому невинному обвинуваченні нас Вашій Королівській Милості про себе даємо, від нас взявши, покірно просимо: звели зупинити, Ваша Королівська Милість, від тих панів крові невинної братії нашої розливу, адже ми їм те люб’язно пробачаємо, належну справедливість вчини від такого про нас, слуг Вашої Королівської Милості, наговору, про що до Вашої Величності, Королівської Милості, пан воєвода віленський із усіма помічниками своїми донести намагається. Зволь щодо нас те усе, Ваша Королівська Милосте, що цнотливим рицарським людям належить, як Ваша Королівська Милість здавна звик чинити, тепер зрозумій, а нам подавнішньому милостивим паном будь. Про усе це невідкладно коморник Вашої Королівської Милості пан Мешковський 12, який тут за нами дорогою вслід аж до самої Річиці проїхавши, може розповісти, що діялось нам від них і хто був того причиною, він, прислухавшись достатньо, про все довідався. Відтак найуклінніші наші служби найпокірніше віддаємо під маєстат Вашої Королівської Милості.


Дано в Речиці, януарія, року 96 (січня року 96). Вашої Королівської Милості пана нашого Милостивого вірні, правдиво готові слуги, Семексій  13 Наливайко, гетьман, і все рицарство, рукою власною.

















КОНДИЦІЇ  а, ПОДАНІ ВІД НАЛИВАЙКА ЙОГО МИЛОСТІ КОРОЛЕВІ



Для того, щоб погамувалось свавілля козаків: різних гетьманів, на кілька частин розірваних, перед тим у Короні, Великому князівстві Литовському ніколи не було, через що великі шкоди від них гірше, ніж від ворога, діються у державах короля, Його Милості, і втрата скарбові, а велика неслава Річі Посполитій і королю, Його Милості. Перша подає, просячи короля, Його Милість, насамперед про пустині між Бугом і Дністром, над рікою Шеносед, майже на шляху татарському і турецькому, поміж Тегинею і Очаковом від Браслава 20 миль, де від створення світу ніхто ніколи не мешкав, на тому шляху хочу збудувати місто і замок, де із усіма козаками хочу проживати, яких певне число війська козацького, король, Його Милість, мати вкаже. За порогами не хочу утримувати гетьмана, окрім поручника. Щодо всіх свавільних козаків, яких у реєстрі своєму під юрисдикцією не буду мати, згідно із сеймовою постановою, на їхню силу, рушивши своєю, битву їм дати і обернути в прах маю, не даючи змоги шкодити обом державам Вашої Королівської Милості 14, а інших значніших до короля, Його Милості, посилати на екзекуцію, а тим, що незначні, як селянство, ніс і вуха їм відтинаючи, до свого війська не допускати. Крім запорозьких стаційних козаків, жовнірським, так само панським, шляхетським, княжим слугам вуха утинати. Банітам б, також позбавленим честі, хіба за відомістю та листами Короля, Його Милості, жодного до війська не допускати, але кожного піймавши, зараз королеві, Його Милості, відіслати до панів старост українних.



 а Кондиції — умови.

 б Баніти — вигнанці з рідного краю.


Як для стацій, так і для інших потреб самим не їздити, ані війська свого посилати не маю, окрім водою на Білу Русь по гроші, згідно статуту короля, Його Милості, для борошна і потреб воєнних козацьких. При цьому також, якщо короля, Його Милості, Пана нашого, і їхніх милостей панів сенаторів буде на те воля, то ті кондиції наші, подані для всього добра короля нашого, просимо задовольнити, щоб ми мали за те певну винагороду, або хай дасть те, що татарам король, Його Милість, в подарунках давати має 15, або також те, що жовнірам старим на 2000 і на сторожу нехай дає, або також, за волею короля, Його Милості, перепустивши, зволить, зокрема, як сукнами, так і грошима на певний час кожного року та в певне місце розсилати і так утверджувати наше підданство своєю милостивою ласкою. А ми за те на кожний наказ Його Королівської Милості і панів гетьманів обох держав, де потреба того вкаже, як на неприятеля святого хреста, так і князя великого Московського, готові з військом своїм і з гарматою раніше, ніж будь-хто в державі, рушати. До того ж язики всілякі, як турецькі, так і татарські, діставати своїм коштом. Всіляку відомість панам гетьманам і королеві Його Милості при в’язнях і певних знаках давати знати. Маємо шпигунів і різноманітні калаури, чого ніколи жоден із старших не виказував, в Короні Польській королеві Його Милості служачи, і не чинив, своїм коштом мати і посилати.


Копія листа Наливайка, написаного до короля, і подані кондиції.










ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за виданням: Zbiór pamiętników do dziejów polskich. Wyd. W. S. Broel-Plater. — Варшава, 1858. — T. 2. — C. 214-218.


 1 Про K. Косинського та його війну з князями Острозькими див. далі «Острозьку війну» С. Пекаліда. Воєвода київський — К. Острозький.

 2 Тобто давав схвалення на похід до Угорщини.

 3 Калиновський Мартин — магнат, особистий ворог С. Наливайка.

 4 Лобода Григорій — козацький ватажок, гетьман, один із керівників повстання.

 5 Австрійського імператора Рудольфа II.

 6 Тобто Валахія.

 7 Максиміліан — брат Рудольфа II, архікнязь.

 8 Великим коронним гетьманом був тоді Ян Замойський, а польним — Станіслав Жолкевський; йдеться про останнього.

 9 Тобто Криштоф Радивил, великий гетьман литовський.

 10 Спротив шляхти Наливайку організували новогородський воєвода Федір Скумин, троцький Микола Радивші, мстиславський Єронім Хоткевич.

 11 Йдеться про так званих «домових татар», що були на литовській службі.

 12 Мешковський Ян — шляхтич, перебував у Наливайка, загалом між ними існував сталий зв’язок.

 13 Ім’я Наливайка неусталене. В різних документах він зветься Семерій, Северин, Северіян, Семен, Семерин, Шимон, Семексій.

 14 Тобто Короні Польській та Великого князівства Литовського.

 15 Йдеться про так звані «упоминки», плата Річі Посполитої татарам за ненапад.



















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.