Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня       Головна       Наступна





АНОНІМ

ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ, 1609 РОКУ

Уривки




НА ЗЛОТОУСТОГО І ДО ЧИТАЛЬНИКІВ


Нілу, що з берегів геть розливається,

І весь Єгипет із того напувається,

Більш джерела Злотоуста розливають,

Буйнії потоки із себе виливають.

Злотими струменями весь він вилискує,

Плинністю вод живих щедро розприскує,

Циркуля вірних навкруг обливає,

І вся церква вселенська ту воду вбирає,

Вільготу свою із наук його беручи

І до зм’якшення сердець людських так ведучи,

Щоб дерева зросли в домі Божім плодовиті,

Злотовидно зацвіли, для всіх знамениті,

Котрі з себе плід злотий хай би видавали,

Завше так і пожитком церкву наділяли,

При бренячих тих водах її оздобляючи,

Щоб дерева побачить чудові, проводжаючи.

Це ж бо островом розкішним годиться назвати,

Де святії звикли у віках опочивати,

Від тих вод золотих, святих охолоджаючись,

Злотовидно й непорочно відтак процвітаючи.

З квіту тож золотого ми трохи пощипали,

На пожиток це вам, чесним дітям, зібрали.

З різних місць омилія його праці ізклалась,

На словенськую мову справно переклалась

Про цнотливе вас з малих літ виховання

І про пильне за діток батьківське старання,

Аби ви не дістали від Бога карання

І дали синам зразу добре виховання.






ПРО НАУКУ


Найбільше над усе те бажаю уважати,

Аби вас у науку тепер управляти,

Як з джерел із неї все добре походить,

Себе з неї людина людиною робить.

її часто святїї високо поважають,

Золотим урожаєм відтак називають,

Урожай той ніколи зі світу не сходить,

У народі людському себе віднаходить.

Та народ руський в тому занедбання має,

За нікчемну собі річ відтак покладає, —

Від отого всяк нелад і зле все походить.

До зневаги народ той чесний припроводить.

Йому через простацтво немало долягають,

Що, мовляв, він без науки, — так очі змиляють,

Тож за слушну річ хай би отут повелося,

Щоб до вас і до ваших вітців подалося:

Нехай тим передніші б добром не гордили,

А тоді про науку старання чинили.

Із вас ліпшим від того найбільше буває,

В кого син від науки вітця поважає,

До котрої ви більше, о діти, схиляйтесь,

А що буде з пожитком, самі пізнавайте,

На Злотóустій раді відтак полягаючи

І його злотословом надію складаючи,

Щоб зобабіч за словом його учинивши,

Те за власну повинність зробити зумівши,

Ви, батьки, так утіхи з синів дочекаєтесь,

Й маєстат онде Божий відтак оглядаєте

Із потомством, що чесно зростили, поставши,

До таланту приробок в рахунку доклавши,

Щоб так в Божій при цьому ви радості стали,

Хочем, щоб із святими ви опочивали.






ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

(З Івана Злотоустого)


За тим належить доглядати батькам, аби дітей не сріблом та золотом багатими сотворили, але щоб були у благоговінні, та любомудрості, та збиранні добродійностей багатшими за всіх. Щоб не вимагали багато і щоб не були схоплені житейськими та юнацькими буяннями та похітьми. Належить спитувати їхні входи та виходи із засторогою. Коли збиратимуть пожитки, то від цього непорадного не матимуть од Бога жодного спасіння, відтак від іншого промислу будемо причиною покарання. Кожен-бо не свого нехай шукає, мовиться, але що [доброго] є для ближнього — це тим більше про промисел за дітей є сказане. Від того нехай і кінь їм буде добрий, і дім світлий, і село, що велику ціну складає і багато речей має. І нехай душа буде добра, а зволення благочестиве — про це єдине маєш слово. Бо все зібране, хоча б його й багато було й багатоцінне, можна тільки з добродійністю будувати, а коли не чиниться дбало, то все гине і разом із ним щезнуть. Коли ж душа доблесна буде й філософська, хоча й нічого не буде складено всередині, зможе в цих добрах із владою утриматися. Але так значно страждають багато батьків через дітей, не бажали-бо їх бичем разити і словами заборони класти, ані образити синів своїх, які безчинно живуть і законопереступно. Багато разів я бачив тих, що були у вельми ганебних ділах і на судилища потягнені, і від мучителів у голови усічених. Коли ж ти не покараєш, коли ж ти не уцнотливиш, то такий зв’яжеться із поганими та розпутними людьми і, приєднавшись до лукавства їхнього, буде підведений під загальні закони й муки візьме в усіх на виду, а при такому нещасті більший сором буває, коли пальцем усім показують на батька після кончини того, відтак непрохідне для нього стає торжище...

Але не раніше торкнемося своїх синів чи народних речей, аж доки душу свою виправимо. Коли ж ви своїх синів покараєте, то вони своїх покарають, і знову-таки ті своїх покарають — і так аж до Христового пришестя тягтися буде. Корінь, що приносить усе цілому, тут принесе винагороду. Коли добре виховаєш хлопця, то він свого сина, а ті знову сина, і як ланцюжок якийсь буде, й наслідування доброго громадянства причина така ж, так і тут буде. Від тебе взявши початок, і корінь, і старатливість, від роду тобі принесуться плоди. Батьки ж, котрі про доброчиння та цноту дітей не дбають, є дітовбивцями, ще й лютішими, аніж ті, оскільки до душі смерть скеровується...

Почуйте це, батьки, і коли на утвердження та виховання добре плекання матимуть діти, то й ви велику приймете винагороду, а ті, котрі не дбають, — муку. Але карайте дітей за переданнями та вченням Господнім, часто навертаючись. Люта річ є юність, багатьох вимагає наставників, педагогів, наглядачів, вихователів — любо після такого дбання бути їй утриманою. Наче який кінь ярий, як котрийсь неприборканий звір, така є юність...

Про ослів та коней більше дбаємо, аніж про синів. Либонь, хто коня має, то багато дбає, щоб знайти доброго звощика, ані нерозумного, ані злодія, ані пияка, ані невправного в майстерності. Коли ж до душі хлопця належить приставити педагога, то вибираємо й простого і який трапиться. Коли ж майстерності нема — а це ж чи рівне [з кіньми], таж більше, адже треба ладнати душу і наглядати за юною думкою. Адже всякого живописця і образотворця, який має майстерність, ретельніше треба добирати, але ми не дбаємо про те ані словом. Заради чого, скажіть мені, не наслідуєте стародавніх, найбільше ви, жінки, — чудних отих жінок наслідуєте?..

Таж бо хлопець, доки від педагога якогось виховується у страсі, коли ціломудренний не буде, коли із покірливістю чудово не живе, — ніщо. Але цноту юного всі виводять від страху, що його вселяє педагог. Коли ж, з другого боку, відкладе примус, чи ж при тих же пробуде чесних норовах? Відтак належить йому ціломудря все вселяти в ранньому віці. Через це учителів належить шукати й любити більше батьків. З ними-бо, коли жити, то з ними добре жити буває...

Хай почують тут діти, котрі досаджають батькові. Не для того є син, але хай так не буде. Тому, що тими ж мірами, за Господнім голосом, якими міряємо, зміриться. Тож звикнімо, як богів, пошановувати батьків, коли ж від своїх дітей пошановані будемо, то візьмемо від Господа постановлену щодо цього багату мзду. Тим, що народили тебе, як раб, послужи. Що ж бо воздаси їм, те вони тобі навзаєм, бо породити їх не легко тобі є. Але коли будете чесні від прикраси норовів та цноти, то від людей та від Бога численну похвалу матимете. Звикніть стримувати черево, багатства прирощеного відкидатися, бути домобудівними, ницими, батьколюбними. Звикніть під началом бути. Тоді зможете численну мзду випросити батькам...












ПРИМІТКИ


Перекладено зі словенської (церковнослов’янської) мови за виданням: Пам’ятки братських шкіл на Україні. — К., 1988, — С. 50 — 53. Фотокопію збірника «Про виховання дітей», виданого у Львові в 1609 р., опублікував Ф. Науменко в книзі: Педагог-гуманіст і просвітитель І. М. Борецький. — Львів, 1963. — С. 73-116.


















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.