Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня       Головна       Наступна





ВОЙЦЕХ КІЦЬКИЙ

Дати життя та смерті невідомі. Жив у першій половині XVII ст. у містечку Бедзихові. Належав до Добромильського культурного осередку, головою якого був Ян Щасний-Гербурт. Тут-таки видав книжечку «Діалог про оборону України і побудка з осторогою» (1615) прозою та віршем. Видав також: «Дзеркало їхнім вельможностям панам, як духовним, так і світським, хто перебуває у грецькій вірі» Т. Розаліуса (Краків, 1630). Належав до римо-католицької русі.





З КНИГИ:
«ДІАЛОГ ПРО ОБОРОНУ УКРАЇНИ І ПОБУДКА З ОСТОРОГОЮ», 1615 року


Тут Україна смутна з Жовніром в розмові,

Що смілих Богатирів 1 виславлює в слові, —

За них-бо мужні шаблі кривавились буйно,

Й Колонії осаджать закликала чуйно 2.

За нею Польща відтак сидить, як за муром,

Не дасть поганам у ній чинить діри штурмом.

Також і давній Сатир звідкільсь голос подав,

Що Кохановський його у ритмах оспівав 3.

Він поскарживсь на часи, як на страх великий,

Наче та лань від собак пустився навтіки.




Україна


Ах, я ж бідна, на жаль, і дуже, Вкраїна,

Обідніла на синів, які поганина

Від грудей моїх завжди шаблюкою гнали,

В малій купі престрашні війська розбивали.

І не дивно, Божий-бо вони страх любили,

Людям мир, самі в крові поганській бродили.

Тепер їхнії сини мої груди в’ялять

І на брукові 4 свої достатки всі являть,

Що суворі, удають; татарин — той строгий:

Десятину забира з спіжарні а убогій 5.



 а Спіжарня — сховище, комора для зберігання хліба.





Жовнір


Жаль мені, мати моя, свята Україно,

Бо тримається ота проклята година.

Хто причиною у тім? Твої-бо синове,

Цнот позбулися своїх, не так, як отцьове.

Бурком а бавляться вони в своїх кам’яницях,

Українськеє добро сіють по вулицях.

В речі бавляться відтак — ото справедливість —

Це кажу про трибунал, а іншим — дай живність.

Зводять жовніра, нічим не задовольняють,

Не несуть його вагот, чому ж подив мають?

Зараз заплатити час, не псуй кварти квоти 6.

А виходить це отак: мисливець так з хортом

Гонить зайця, а ганять татарина треба,

Щоб у Львові нам учас платили в потребу.



 а Бурк — місце розпусти, публічне місце, базар.





Україна


Гадаю, провина твоя: хто каже так длятись

Предовго тобі, щоб хіба весною постати? 7

Не зміг, коли білий сніг із поля не сходить,

Іти бусурманам навстріч? Чинити так годі!




Жовнір


Так, буває неначе моя вина в тому,

Коли в чімсь неготовий у ділі важкому.

Але ж, мила Вкраїно, чи ж ти не чувала?

Добра рада шляхетська, а ти не вказала:

В такій мірі невинні. Чи ж то жовнірова

Є вина: по заплату іде аж до Львова —

Більша там половина 8, іде і час тратять,

А у Вінниці чом-бо мені не заплатять

На святого Івана або на Войціха?

Ті час плати призначать — була б і утіха,

Бо зустрілись би з тими ординцями злими,

У загонах ми вийшли б, зударились з ними.

Не все добре буває одних багатити,

А про бідних подбати, рицарством рядити?

Кілька стріл є гартовних, скоріш бува зброя

Бита, ніж із одної, що в ній дума твóя.

Хоч би інший почати бажав би щось сміло.

Мусить дать тому спокій без чиншу на діло.




Україна


Мій ти цнотливий брате, оружний жовніре,

Якщо я перебільшу, віддай мені з миром.

Цю мову не до тебе провадити мала,

А до панів, яких мов своїх годувала

Грудьми. Міста і села вони осадили

Й покинули мене, а скарби в бурки вжили 9.

Один-бо перед одним скарби вихваляють,

А тут мене татарин стоптав, та не дбають.

Усі банкети чинять, на тії лакоти

Ти прецінь, Україно, виплачуй-но квоти.

Забули своїх предків, Вітольдові справи 10

Славетні, що аж бридко, ладнають забави.

Тепер сюди Сатира відтак є потреба,

Якого Кохановський десь звабив із неба,

Науку подав Польщі, тепер на три дива

Сказав би, та боюся, що не при житті він.




Жовнір


Чи в лісі його нині побачиш, не знаю,

Та в Україну мав він рушати, гадаю;

Там бути, де поляки маєтки побрали,

А рицарськеє діло набік відсували.

О, бачу — вовк у сіті! Воно вже виходить

З лісів тих українських, про що ж йому ходить?

Пильнуймо не страшити, мо’, скаже нам дещо,

Як за Кохановського, в часи ті, й нове щось.




Сатир


Літ кількасот я маю, старий вже допіру,

Та як у Польщі тут я, в Поділлі, — не в міру.

Було у Польщі спершу чудове мешкання,

Прогнало мене звідти людськеє старання.

Невинно-бо поляки ліси порубали,

Сокирою в рубанні й кісток досягали 11.

Тож мусив перенестись у ці Подільські краї.

Побачивши приємні в людей обичаї,

Та й тут побачив нелад — озватися мушу,

Десь-інде згрибатілу погріть свою душу,

Та поки заберу я свої вуди звідтіль,

Скажу про ваші шкоди з природної хіті.

О, нелад, справді, нелад, поляки, вас губить,

Його на око бачить й татарин той грубий:

Всілякого полону жене він без міри

Постійно, на що з жалем дивлюсь у зневірі.

Не лиш дивлюсь, а чую, коли ж бо самі ви

При скаргах на поганців ллєте сльози сиві,

Бо не один за жінку заломує руки:

Син батьку, батько сину й сестрі за докуки.

Сказати тож годиться: в одній оце тоні

Син, батько, мати, сестри, жона, муж в загоні.

Ще й більше: хвалять їхні диявольські бóги,

І під ярмом зітхає холоп тут убогий.

Відтак злякавсь такої на старість неволі,

Звідсіль забратись мушу, бо в серцеві болі.

Не щитите братів ви й Вітчизну, о милі!

Боюсь, аби скарби вам біди не вчинили,

Коли котрийсь на когось з-між себе зібрався,

Взяв люд отой, що вдома без пожитку мався.

Тож ті скарби і люди в Україні-волості

Не краще обернути для власної вольності,

Аніж супроти Пана на сеймах писати 12,

Братів на межах купи також розбивати? 13

Та ліпше віднайшовся б такий із Корони,

Як Сципіо у Римі 14, став до оборони,

Той юний, із любові за Річ Посполиту

Потугу Ганнібала побив знамениту.

Або як отой Вітольд, котрий, як це звісно,

Поганство те Литовським громив був князівством.

Його-бо діл славетних в Литві свідком стануть

Татари королівські, підлеглі за станом 15.

Був затвердий нашельцю, також вельми строгий —

В Литву позаростали дорешти дороги.

Бо хоч сидів удома, поставлені труби

У полі завертали поган отих грубих.

Ольбрехт теж, королевич 16, знак польської мочі,

Дав битву при Шавранах, коли опівночі

Збив двадцять і п’ять тисяч тих вражих татарів,

Заглянув до кожушних із Цариком дарів 17.

Але нащо згадав я часи так пригаслі,

Таж прикладів є досить в теперішнім часі,

Котрі вам доброродні в цноті Предтичове

Залишили, Збаразькі, також і Струсове,

Вишнéвецькі-князі чи Лянцкоронські мужні,

Синявські, як це свідчать, Ружинські потужні 18.

Усі ці, гей усі-бо скривавили в полі,

Аж юшить, шаблю, щоб лиш не бути в неволі.

В своїм це заповіті також віддавали:

Дорешти їх побити на голову мати.

А в рицарській потребі аж так відзначались:

Народам усім світу найпершими стали.

Прудкий це ворог, тільки розпустить бахматих а,



 а Бахматий — татарський кінь.



Будь-кого завоює, найперше недбалих.

В болото, спеку, голод, також непогоди,

Як я де у засуху, ідуть через води.

У третій день найдалі впада збійник в землю,

В четвертий християнське назад жене плем’я.

Отож, поляки милі, як слави широко

Бажаєте, то майте на Вкраїну око.

Де principus obita а, — гаразд подавалось, —

Medicina paratui fero б, — так казалось.



 а Початок спротиву (латин.).

 б Лікарська наука спочиває (латин.).











ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за першодруком: Dialog o obronie Ukrainy Przez Wojcecha Kickiego nowo wydano. — W Dobromlu, 1615.


 1 Термін «богатирі» свідчить, що в час написання твору в Україні знали богатирський епос.

 2 Колонії — тобто осади із військовими залогами. Маємо тут ремінісценцію на заклики осаджувати спорожнілі міста України Й. Верещинського.

 3 Йдеться про поему польського поета Яна Кохановського (1530 — 1584) «Сатир, або Дикий муж», видану в Кракові близько 1564 р.; відповідно твір В. Кіцького є ремінісценцією твору Я. Кохановського. В першій чверті XVIII ст. цю фабулу опрацював у формі вставної в літопис новели С. Величко.

 4 На брукові — тобто в містах.

 5 Десятина — податок на церкву, десята частина прибутків; тут говориться, що цей податок забирає не церква, а татари.

 6 Кварта — податок на королівське військо: четверта частина прибутку з королівських маєтностей.

 7 Тоді війни велися з настанням тепла; татари часто нападали взимку на безборонну землю.

 8 Тобто жовніри збиралися туди, де перебувала більша половина війська, і там діставали плату.

 9 Маємо дискусійний пасаж супроти закликів до осад Й. Верещинського. Поляки осаджували міста й села, але їх не боронили, а тільки користувалися прибутками із них.

 10 Тобто литовського князя Вітовта, який боронив Україну від татар.

 11 Про вирубку лісів у Польщі пише Я. Кохановський у своїй поемі.

 12 Йдеться про шляхетську опозицію королю Сигизмунду III.

 13 Тут засуджуються розгроми козаків і урядові репресії супроти них. «Брати на межах» — це козаки.

 14 Сціпіо (Сціпіон) Публій Корнелій (бл. 235 - бл. 183 рр. до н.е.) — римський воєноначальник, що зруйнував Картаген.

 15 Вітовт полонених татар оселив у своєму князівстві і поставив їх на службу своїй державі — це так звані домові татари.

 16 Ольбрехт, королевич — це Ян Ольбрехт (1459 — 1501) — король польський від 1492 р., син короля Казимира Ягеллончика. У своїх змаганнях з татарами й турками Ольбрехт зазнавав не лише перемог, але й нищівних поразок (в Буковині, після чого був страшний напад татар на Польщу).

 17 Царик — хан кримський; тут — зазирнув у володіння кримського хана.

 18 Перечислюються магнатські роди в Україні, котрі в XVI ст. організовували оборону краю супроти татар.


















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.