Попередня       Головна       Наступна

Ольшанська комісія між польським урядом і військом Запорозьким

1617 рік. Жовтень

Ольшанська комісія, перша з запорозькими козаками

Ми, комісари, делеговані владою його королівської милості, нашого милостивого пана, для приборкання свавільних людей, які збираються в юрби на Україні, з’їхавшись у Житомир на сеймик для виборів депутатів разом з панами ради, урядовцями (урядниками) і радами (radami), лицарством цього Київського воєводства в справі, дорученій нам його королівською милістю, що стосується всієї Речі Посполитої, особливо ж цього поважного воєводства, прийшли до такої угоди. Відзначаємо, що останнім часом сваволя поширилась, що під виглядом запорозьких козаків [багато людей], порушуючи давні звичаї юрбами і взагалі великими загонами нападають на сусідні держави, порушуючи пакти і замирення, укладені з турецьким султаном з давніх часів, а це може поставити Річ Посполиту в трудне й небезпечне становище, чим загрожує турецький султан через посольства і листи в разі, якби вони [свавільні юрби] не були приборкані. І вдома ці свавільні юрби, виходячи на волость, велику шкоду, насильства, утиски [чинять] і взагалі завдають шкоди людям усякого стану як у володіннях і староствах його королівської милості, так і в інших володіннях духовних і світських, скрізь, де вони перебувають, бо самовільно виходять з-під юрисдикції панів і їхніх намісників і створюють для себе нові, небувалі за часів предків і незвичні права.

Причиною всього цього є не що інше, як тільки розмір цих зборищ, через який [вони] самі в себе доброго порядку мати не можуть. Тому, передусім, силою і владою його королівської милості, пана нашого милостивого, і нашою комісарською ухвалюємо, щоб тих, які називаються запорозькими козаками, більш як тисяча чоловіка не було і щоб вони жили на звичайних місцях, наданих старшим від імені його королівської милості, і на волость не виходили. Щоб вони там мали з чого жити, не вдаючись до грабування сусідніх держав, установлюємо — подібно до того, як колись, також заради приборкання сваволі установив славної пам’яті король його милість Стефан — платню їм по червінцю на людину і по шматку сукна на кожного; цю платню і сукно завжди будуть вони одержувати в Києві на свято Різдва. А інші, що десь перебувають, як у маєтках королівських, так і в духовних і світських, щоб одразу ж перестали називатися козаками, не збиралися в юрби і не присвоювали собі ніяких юрисдикцій. Щодо тих, які собі їхні [права] колись присвоїли, то наданою нам його королівською милістю владою ми з цього часу [всі ці права] знищуємо, касуємо, і ті, які користувалися цими правами, де б вони не проживали, не повинні виходити з-під влади старост державців, дідичних панів, підстарост і їхніх намісників, а мусять коритися їм і лишатися покірними в усьому підданими своїх панів, своїх властей, де хто перебуває і має свою домівку. А якби знайшлись такі (чого ми не радили б), які через злість, упертість і сваволю цій постанові чинили б опір, проти таких непокірних одразу буде вжите військо його королівської милості, як проти заражених членів, ворогів, зрадників батьківщини; і ми, обивателі Київського воєводства, відповідно до коронних конституцій, ухвалених з приводу таких свавільних юрб, обіцяємо спільно виступити на загибель і знищення їх і своє рішення доведемо до кінця.

Щоб про це рішення знали всі, ми наказали записати їх у книги житомирські і книги київські. Боячись, щоб згодом такі юрби знову не з’явились і не поширилася знову сваволя, ми думаємо знищувати їх на самому початку, боронитись від такого згромадження: бо й вогонь легше загасити, поки він в іскрах, ніж коли він пошириться і розгориться. Особливо ті свавільники, які збирали б ці юрби і верховодили ними, повинні бути спіймані і скарані на смерть. А якби сила тих свавільників була така велика, що державець або пан у своєму володінні не міг би справитися з ними, тоді пан, у володінні якого зайнявся б такий вогонь, мусить повідомити [про це] гетьмана, а той мусить вирядити солдат проти цих свавільників, схопити їх і стратити. Якщо б потрібне було велике військо, то, за конституцією, на заклик нашого воєводи, а в несподіваному випадку, коли пан воєвода далеко, на заклик пана підвоєводи, ми повинні вирушити під керівництвом всякого з наших урядників, щоб загасити загальний вогонь, стати для покарання і знищення цих свавільників. Якби якийсь державець або пан, у державі чи володінні якого почали б [вони] збиратись, потурав би цьому, і дивився б на все це крізь пальці, і не боровся з цим і не повідомив би ні гетьмана, ні воєводи, ні в його відсутність підвоєводи або, нарешті, і сам би таких свавільників збирав, скликав у юрби, — той, покликаний до трибуналу за чиїмсь позовом у справах поза воєводством, повинен бути скараний на смерть, якщо ці відомості будуть по суті правильні. А якби він не з’явився [до трибуналу], повинен бути позбавлений честі.

Ще одно вважаємо необхідним: щоб ніхто не насмілювався відправляти за пороги [військове] спорядження, порох; це можна робити тільки з розпорядження пана воєводи київського і старости черкаського, бо вони найкраще можуть знати, скільки спорядження й пороху буде їм потрібно для Запорожжя. А якби хто насмілився, крім оповіщень і розпоряджень київського воєводи і черкаського старости або їхніх намісників теперішніх і майбутніх, висилати на Низ будь-яке спорядження, порох, олово, човни, то, коли це шляхтич, він втрачає спорядження і, покликаний кимсь до трибуналу, хоч би поза межами воєводства, в офіціальних справах, якщо [провина його] буде доведена, мусить бути скараний на смерть, а коли не буде, то по честі мусить бути покараний. А якби плебей на це наважився, то він втрачає все і одразу ж негайно мусить бути скараний на смерть.

Трахтемирівський монастир, оскільки [він] наданий їм [козакам] його королівською милістю і Річчю Посполитою, лишається при них, з тою тільки різницею, що цей монастир повинен стати пристановищем для старих, хворих і поранених, для догляду за ними і для їхнього зручного проживання до [самої] смерті; але збирати і скликати юрби, як де в іншому місці, так і тут, не дозволяється. Якби ж, всупереч нашій постанові, з’явилися юрби, зібрані в ньому [монастирі], тоді вони втратять ласку його королівської милості і Речі Посполитої, виявлену їм наданням монастиря.

Комісарська трансакція [договір] з запорозькими козаками в таборі над рікою Россю

Ми, Станіслав Жолкевський, воєвода київський, гетьман коронний польський, барський, кам’янецький, Ян Данилович, воєвода руський, белзький, корсунський, Станіслав Конецпольський, коронний підстолій, велюнський, жарновецький, Ян Жолкевський, грубешівський, і старости й комісари, делеговані його королівською милістю, паном нашим милостивим, для встановлення порядку в прикордонних з Річчю Посполитою державах, оголошуємо, кому відати належить:

Прийшовши сюди на Україну з кварцяним військом, ми повідомили запорозьких козаків про комісію, доручену нам його милістю королем. Після цього вони, згідно з нашим закликом, прислали до нас своїх товаришів з інструкцією і необхідними вказівками, оголошуючи, що чинити опір волі його королівської милості, пана нашого милостивого, і всієї Речі Посполитої вони не хочуть, бажають довідатися про волю короля, його милості, а також умовитися з нами відносно порядку, який повинен бути між нами. Тому після цього їм були показані й прочитані [постанови] комісії. Далі ми їм оголосили волю його королівської милості, щоб у державах його милості короля нічого через них не було такого, що могло б спричинитися до чиєїсь шкоди, утисків, кривди; щоб на сусідні держави турецького султана не нападали; щоб не порушували замирення і пактів, здавна укладених між його королівською милістю і Короною і турецьким султаном, поновлених щойно цього літа; щоб на певних місцях [лишаючись], служили вони його королівській милості і Речі Посполитій, попереджаючи про [появу] ворога держави, охороняючи переправи, як то робили їх предки. А щоб вони там мали на що жити, призначили ми їм від імени його королівської милості тисячу злотих і 700 шматків сукна на рік, які вони будуть одержувати щороку в Києві на свято Різдва.

Також і про те волю його королівської милості ми їм передали, щоб у них був старший, призначений від імени його королівської милості пана коронного гетьмана як теперішнього, так і майбутнього. І ще про те з розпорядження його милості короля ми їм розповіли, щоб не вигадували нових юрисдикцій [прав] там, де хто живе, [а] своїм панам і начальникам були покірні. А через те, що їх так багато зібралось і при такому великому згромадженні порядок установити трудно, нехай вони розпустять деякі з цих своїх юрб і розчистять [їх]. На таке наше повідомлення всі заявили, як згадано вище, що, чинити опору його королівській милості не бажаючи, зазначену милість короля, який їм гроші й сукно дати хоче, з подякою приймають. На море ходити, нападати на держави султана турецького не хочуть і не будуть, а через те, що їх тут так багато зібралось, вони заявляють, що накажуть ремісникам, купцям, шинкарям, війтам, бурмистрам та іншим усім, що якимсь ремеслом займаються, а також іншим вільним людям піти геть і випишуть їх від себе; так само й тим, які роки три тому приєднались до їхнього війська, накажуть піти геть і не називатися надалі козаками. А коли прибуде до них комісар від його королівської милості з грішми й сукном, при ньому будуть робити виписку, як це й раніш бувало, щоб лишилось тільки певне число і щоб [ті, що залишаться] брали сукно й гроші і, проживаючи в звичайних місцях, служили його милості королю і Речі Посполитій і на волость не виходили без волі й розпорядження його милості короля і Речі Посполитої, а також коронного гетьмана.

Але через те, що, як нам говорили, цих грошей і сукна ледве стане на тисячу чоловіка, а для утримання цих місць велике число людей потрібне, залишили вони за собою право клопотатись [у цій справі] перед його милістю королем, паном нашим милостивим, і зібраними на сеймик панами, а також клопотатися, щоб вольності, які здавна козакам колишніми їх милостями панами-королями були надані, а його королівською милістю підтверджені, лишалися цілими й непорушними. Ці клопотання [хочуть вони] передати через своїх представників його королівській милості на найближчому сеймі, а нас просили, щоб ми підтримали ці клопотання перед його милістю королем. Ще про те заявили, що раді будуть мати в себе старшого, призначеного від імені його королівської милості нашого пана, і коронного гетьмана, яким колись був Оришевський та інші; [старший цей] повинен вибиратись як найздатніший, присягатись із своїм товариством, яке одержує платню від його королівської милості, що він буде наглядати за порядком між ними і за тим, щоб те, що постановлено і буде постановлено між ними, виконувалось.

А щоб ухвалене зараз було доведене до кінця, вирішили ми, щоб його милість пан земський писар київський, пан Ієронім Врещ, ротмістр його королівської милості, пан Ян Білецький, пан Юзеф Галицький разом з послами від запорозьких козаків до нас присланими, виїхали до їхнього війська, щоб усе, потрібне тепер, було виконано. В таборі над рікою Россю на урочищі, званому Стара Ольшанка, в день св. апостолів Симеона і Іуди, дня 28 жовтня 1617 року.

Лист від запорозьких козаків його милості пану Станіславу Жолкевсъкому і їхнім милостям панам комісарам.

Я, Петро Конашевич, гетьман, і ми, все Запорозьке військо його королівської милості, оголошуємо на всі наступні часи, що коли прийшли на Україну з найманим військом їхні милості ясновельможні: його милість пан Станіслав Жолкевський з Жолкви, воєвода київський, коронний гетьман, барський, кам’янецький, його милість пан Ян Данилович, воєвода руський, белзький, корсунський, його милість пан Ян Жолкевський, грубешівський, старости, комісари, делеговані його королівською милістю, паном нашим милостивим, для підтвердження порядків прикордонних Речі Посполитої держав, і повідомили нас про комісію, покладену на них його королівською милістю паном нашим милостивим, ми також на заклик їхніх милостей через своє виряджене до них товариство заявили, як і зараз заявляємо:

Ми не хочемо ні в чому чинити опір волі і розпорядженням його королівської милості, пана нашого милостивого, і всієї Речі Посполитої і будемо охоче виконувати те, що їхні милості сказати і наказати нам хотіли б від імені його королівської милості і всієї Речі Посполитої, утискаючи наші права, надані нам його милістю королем. Їхні милості пани комісари показали всім нашим вирядженим до них товаришам комісію від його королівської милості і об’явили волю його королівської милості і всієї Речі Посполитої.

На ці пункти, крім двох нижче згаданих, по яких ми лишаємо за собою право клопотатися перед його королівською милістю, паном нашим милостивим, і всією Річчю Посполитою на найближчому сеймі і їхніх милостей панів комісарів... просимо підтримати нас перед його королівською милістю, дали ми згоду як через своїх посланців, так і через їхніх милостей панів послів, присланих до нас від панів комісарів, так:

Перше, що ми і потомки наші нічого такого, що б на шкоду, порушення прав і пригнічення чиєсь могло служити, в державах його королівської милості чинити не будемо.

Друге, що на сусідні держави, а саме [на володіння] турецького султана без волі і наказу його королівської милості і всієї Речі Посполитої набігів [чинити] і укладених здавна між його королівською милістю і турецьким султаном і поновлених цього року через їхніх милостей панів комісарів пактів порушувати не будемо, і відмовляємось виходити на Чорне море з Дніпра, і будемо на своїх звичайних місцях жити, маючи старшого, [даного нам] від імени його королівської милості, пана нашого милостивого, і пана коронного гетьмана, теперішнього і майбутнього, який з нашого війська як достойний і до цього придатний нами самими і ніким іншим був би обраний і затверджений паном коронним гетьманом. Цей старший і все товариство будуть одержувати від його милості короля платню, попереджати про ворога св. хреста і захищати переправи, як це робили наші предки, і ми також його королівській милості, нашому пану милостивому, і всій Речі Посполитій служити хочемо, обіцяємо і зобов’язуємось.

Третє: з своїх звичайних місць без волі і наказу його королівської милості і пана коронного гетьмана в волость виходити не будемо.

Четверте: ремісникам, купцям, шинкарям, війтам, бурмистрам, кафанникам ^а, балакирям ^б, різникам, кравцям та іншим вільним людям [накажемо] геть [піти] від нас, а також всім тим новоприбулим, які два роки тому вийшли з-під державної юрисдикції, бувши міщанами, і до нашого війська приєднались, наказуємо одразу ж надалі козаками не називатись, і від себе відлучаємо, і в майбутньому в своє військо без волі його королівської милості і пана коронного гетьмана приймати [їх] не будемо.

 ^а Кафанник — ремісник, що забиває сваї.

 ^б Балакир — рибалт, тобто йдеться про школярів, учителів, нищих.

А що його королівська милість наш милостивий пан виявляє нам свою панську ласку, хоче нас грішми і сукном постачати, посилаючи їх щороку в Київ, з подякою це від його королівської милості, нашого пана милостивого, приймаючи, уклінно дякуємо; але через те, що на ці гроші — тисячу злотих і 700 шматків сукна — ледве можна тисячу чоловіка утримати, а для утримання цих місць і безпеки їх велике число людей потрібне, лишаємо ми по цьому [пункту] за собою право клопотатися перед його королівською милістю, паном нашим милостивим і всіма панами, що збираються на найближчий сейм. Щодо наших вольностей, які нам святої пам’яті їхніми милостями королями надані, а його королівською милістю паном нашим милостивим, тепер правлячим, підтверджені, щоб вони при нас лишились цілими і непорушними, [про що] також за собою право клопотатись перед його милістю королем і всією Річчю Посполитою залишаємо; про це не загаємось послати клопотання його королівській милості і коронним панам на найближчий сейм.

Всі названі, тепер закінчені і ухвалені пункти ми і наші майбутні потомки, все військо Запорозьке непорушно додержувати і виконувати їх на вічні часи добрим своїм чесним лицарським словом зобов’язуємось. В цьому дали ми цього свого листа, припечатаного військовою печаттю і з підписом рук товаришів наших, які вміють писати. Дано в таборі над рікою Россю в останній день жовтня 1617 року.

Петро Конашевич, в цей час гетьман його королівської милості війська Запорозького, руку свою [приклав]. Богдан Балика, Гарлик Свиридович, Іван Мамайович, осавул його королівської милості Запорозького війська. Лаврентій Пашковський, писар війська Запорозького Станіслав Костожевський. Ян Мировський руку свою [приклав] і т.д.

Попередня       Головна       Наступна