Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





Раставицька комісія між польським урядом і військом Запорозьким.

1619 рік. Вересень-жовтень



РАСТАВИЦЬКА КОМІСІЯ, ДРУГА З ЗАПОРОЗЬКИМИ КОЗАКАМИ


[Ми], Томаш Замойський на Замості київський, книшинський, гоняндський, Ян Данилович з Журова руський, бузький, корсунський — воєводи; Станіслав Жолкевський з Жовкви, канцлер, коронний гетьман, барський, яворовський, кам’янецький (?) староста, Станіслав Конецпольський, польний гетьман коронний, велюнський, жарновецький, Валента Олександр Калиновський кам’янецький, брацлавський, Ян Склинський жиґвольський — старости; Тибурцій Злотницький, ротмістр його королівської милості, Ян Білецький, комісари, делеговані і призначені його королівською милістю, паном нашим милостивим, для укладення угоди і вирішення з панами козаками війська Запорозького [питання] про спосіб життя і службу їхню, як вони повинні поводитися на службі його королівської милості і Речі Посполитої, зголошуємо, що, згідно з наказом його королівської милості, пана нашого милостивого, і з даним нам дорученням, ми умовились з панами-молодцями козаками війська Запорозького про час нашого з’їзду і вибрали місце над Раставицею, де тепер військо його королівської милості нижче Паволочі, а війська Запорозькі за Білою Церквою на ріці Вузені стоять; і після того, як були прислані до нас від Запорозького війська [посланці] для переговорів і постанови з нами, всією силою влади сьогодні, тобто 8 жовтня року 1619, така постанова і угода відбулись:

Насамперед, — бо така воля його королівської милості, нашого пана, — щоб козаки-запорожці, за звичаєм своїх предків, на звичайних місцях за порогами, подаючи перестороги і охороняючи від ворога переправи, служили Речі Посполитій і людям всякого стану в державах його королівської милості і нікому тяжкими і неприємними не були, щоб пактів і замирень з сусідами, особливо з турецьким султаном, не порушували. Щоб там на звичайних своїх місцях вони мали чим жити, дозволили їм щорічну платню чистими грішми 40 000 злотих; також згідно з Ольшанецькою постановою за минулий рік вони одержали десять тисяч злотих і сукна 700 штук, а також 10 000 злотих за цей поточний другий рік; таку суму грошей і сукно тут, у Білій Церкві, ми їм віддали; а потім уже не сукном, а чистими грішми повинна надходити до них цілком і вся сума 40 000 злотих; ці гроші повинні бути передані їм у Києві на св. Іллю руського.

Вони ж, беручи цю щорічну платню від його королівської милості і від Речі Посполитої, зобов’язуються лицарським словом, що вилазок з Дніпра в Чорне море і набігів на володіння турецького султана чинити не будуть, і це під присягою повинні підтвердити, так що [ті], які цю платню від його королівської милості і Речі Посполитої брати будуть, не тільки самі з Дніпра в море виходити [не будуть], а й іншим, якби такі свавільні знайшлися, всіма способами будуть це боронити; тих же, які тепер, не зважаючи на заборону, наважились на це, [вони] повинні будуть покарати. Морські човни, з яких деякі вже попсовані, повинні вони геть усі попсувати і тим позбавити свавільних змоги прокрастись на них у море, крім човнів, потрібних для перевезення по Дніпру; такі повинні бути під доброю охороною, щоб свавільники не скористувалися ними в морі.

А оскільки мова йде про те, щоб у державах його королівської милості, як і в його королівської милості володіннях, в духовних і світських, прикростей від них [козаків] людям не було, чого трудно було б уникнути, якби вони залишались у такому великому числі, вони повинні переглянути свій склад згідно з постановою, ухваленою на Ольшаниці, і виписати зсеред себе всіх ремісників, шинкарів, війтів, бурмистрів, кафанників, балакирів, м’ясників, а також усім, хто будь-яким ремеслом займається, і іншим всяким вільним людям повинні наказати геть [піти]; і всім тим, хто вже років п’ять як до їхнього війська приєднався, повинні заборонити називатися козаками, бо ми ні в якому разі не дозволяємо лишатися такому великому числу, як тепер; а що зараз, як повідомляють наші козаки, при такому згромадженні трудно бракувати, то коли це як слід буде зроблено, нехай повідомлять його королівську милість, пана нашого милостивого, про своє число, скільки їх, а потім, відповідно до того, яке число їх його королівська милість схоче залишити, вся ця дозволена сума 40 000 злотих їм і піде. Коли ж ця сума грошей на св. Іллю руського буде привезена в Київ і хтось від імені його королівської милості буде їм гроші видавати, він повинен простежити, щоб їх [козаків] не було більше наміченого його королівською милістю числа. Ті ж, які будуть виписані, повинні підкоритися владі старост, державців і їхніх намісників та інших панів, під чиєю владою хто живе, до військового суду не звертаючись, і пани козаки за них заступатися не повинні.

Крім того, вимагаємо, щоб пани козаки-запорожці в земських володіннях, духовних, світських, спадкових чи взагалі не жили або, якщо мали б там свої доми й квартири, щоб спадковим панам, під якими їхні володіння були, корилися, з підданства не виходили і до інших юрисдикцій не звертались. А якби хто не хотів під чиєюсь владою жити і підданим панові бути, то він повинен покинути [це місце] найпізніше до св. Іллі руського в наступному 1620 році і оселитися там, де хоче; а ті, які в містах окраїнних його милості короля будуть проживати, мусять до старост своїх або їхніх підстарост усяку пошану виявляти [і], якби довелося, як це буває на Україні, проти ворогів св. хреста при панах старостах або їхніх намісниках, як годиться лицарям, діяти.

До того пани запорозькі козаки, згідно з заявою на Ольшаниці, повинні мати старшого, який мусить бути завжди вірний присязі, всім товариством, як ухвалено на Ольшаниці від імені його милості пана коронного гетьмана, поставлений подібно до того, як колись був Оришевський; через нього його королівська милість і коронний гетьман будуть вести з ними [козаками] переговори про службу його королівській милості і Речі Посполитій. Він повинен стежити, щоб усе, що постановлено і буде постановлено, виконувалось. Він же повинен стежити, щоб умова про псування човнів була виконана. А що ця теперішня постанова і угода повсякчас непорушно буде виконуватись, їхні милості пани комісари іменем його королівської милості обіцяють і запевняють, а пан Петро Конашевич, що є на цей час старшим начальником над військом Запорозьким, разом із старшими осавулами, полковниками та іншим лицарством Запорозького війська присягою підтвердити повинні, що цю постанову в усьому, що до них стосується, виконувати будуть. Щоб ця постанова була всім відома, ми наказали вписати її в гродські київські книги.


Дано в таборі над Раставицею нижче Паволочі.

8 жовтня року 1619.






Лист від запорозьких козаків його милості панові Станіславу Жолкевському і їхнім милостям панам комісарам.


Я, Петро Конашевич, на цей час старший, і ми, все військо Запорозьке його королівської милості, нашого пана милостивого, бувши повідомлені універсалом його королівської милості і листом ясновельможних їхніх милостей панів Томаша Замойського київського, книшинського, гоніондського, його милості пана Яна Даниловича руського, бузького, корсунського — воєвод; його милості пана Станіслава Жолкєвського канцлера і коронного гетьмана, барського, яворівського, кам’янецького, пана Станіслава Конєцпольського, польного коронного гетьмана велюнського, жарновецького, пана Валента Олександра Калиновського кам’янецького, вроцлавського, пана Томаша Склинського жиґвольського — старост; пана Тибурція Злотницького, ротмістра його королівської милості, і пана Яна Білецького, комісарів, делегованих його королівською милістю і Річчю Посполитою для угоди і постанови про нашу службу, — виконуючи наказ його королівської милості, нашого милостивого пана, послали ми до їхніх милостей наших товаришів пана Яна Костревського, пана Петра Одинця, пана Яцину, пана Ратибора Боровського та інших до двадцяти [чоловіка] на переговори над Раставицею, нижче Паволочі, де в той час їхні милості перебували з військом.

Там після переговорів і вирядження [назад] наших товаришів, вони [комісари] з свого боку вирішили послати до нас своїх колег, його милість пана Томаша Склинського, старосту жиґвольського, його милість пана Тибурція Злотницького, пана Яна Білецького, пана Ієроніма Вреща, пана Михайла Холімовського і пана Валеріана Ставського для остаточного вирішення і закінчення комісії під датою 8 жовтня року 1619.

Домовившися із ними про все, ми на такому постановили. Насамперед, за волею його королівської милості, нашого милостивого пана, і Речі Посполитої, ми, лишаючись на своїх звичайних місцях, будемо служити, попереджаючи про ворога св. хреста і боронячи від нього [ворога] переправи, і не будемо порушувати, живучи там на певній платні, пактів і замирень з сусідами, а особливо [пакту], укладеного з турецьким султаном. Його королівська милість обіцяє нам щороку видавати платню в Києві в день св. Іллі пророка руського 40 000 злотих чистими грішми, віддавши все за роки минулі від Ольшанської комісії і як платню за московську службу суму чистими грішми 40 000 злотих і 14 сот шматків сукна, що ми з подякою прийняли.

Приймаючи цю щорічну платню, вірні піддані його королівської милості, нашого милостивого пана, обіцяємо і чесним нашим лицарським словом підтверджуємо не виходити з Дніпра в Чорне море на шкоду держави турецького султана, і не тільки самі [цього не будемо робити], а й іншим усіма способами будемо боронити, не заохочуючи, а навпаки, відтинаючи свавільним такий шлях; морські човни, що лишилися ще непопсовані, попсуємо, а ті, які для перевезення залишені будуть, візьмемо під охорону; і всіх, хто свавільно наважувався б ходити в море, покараємо. Зараз ми не можемо вказати свого числа, бо перегляд і виписка ремісників, торгівців, шинкарів і тому подібних чимало часу забере і робити це треба по містах; але таких людей, що не зв’язані з лицарською справою, як от шинкарів, кравців, торгівців і всяких ремісників, кафанників, рибалтів і тих, які вже п’ять років тому вийшли з-під юрисдикції своїх панів і стали козаками, ми від себе випишемо і виженемо. І вони, не прикриваючись нашими вольностями, муситимуть підкоритися владі панів, панів старост і їхніх намісників, де хто буде жити. А яке число нас залишиться, ми передамо через посланців своїх його королівській милості, нашому милостивому панові, і будемо чекати дальших вказівок і наказів відносно числа, в якому ми повинні лишитись.

Ще пани комісари іменем його королівської милості, нашого милостивого пана, зажадали, щоб ми земських володінь, духовних, шляхетських не обтяжували і з цих володінь вийшли, і дали нам для виходу час до св. Іллі пророка руського в наступному 1620 [році]. Тоді ми ухвалили таке (хоч це завдає великої шкоди нашим вольностям, наданим нам привілеями найясніших королів наших, померлих панів; відносно цього ми повинні будемо вдатися до його королівської милості, пана нашого милостивого, з проханням лишити нас непорушно при них): хто хоче з нами лишатись на службі в його королівської милості і Речі Посполитої, хай іде з шляхетських земель (якщо не буде милостивої згоди його королівської милості, нашого милостивого пана, залишити і зберегти нас при наших старовинних вольностях і правах) і шукає собі безпечного житла в володіннях його королівської величності, де чия буде воля. У володіннях же його королівської милості, де домівки свої маємо і мати будемо, будемо виявляти належну пошану їхнім милостям старостам, підстаростам і їхнім намісникам. А якщо вторгнеться ворог св. хреста, ми не відмовимось під керівництвом пана старости і підстарости або з отаманом своїм виступити і, що на нас покладено, будемо виконувати.

Якби їхні милості ласкаві були ще вставити в комісію, що ми повинні від імені його королівської милості, нашого милостивого пана і його, милостивого пана, коронного гетьмана мати при собі старшого на зразок того, яким був колись небіжчик Оришевський, то й від цього ми не відмовляємось; його милість пан канцлер і коронний гетьман, не називаючи поки що його, [старшого], вирішив звернутися до його королівської милості на майбутньому сеймі, куди й ми своїх послів з проханнями своїми пошлемо, [із заявою], що це лишається в волі його королівської милості і що тому ми такого [старшого] просимо, який би заодно з нами на славу і на послуги його королівській милості і Речі Посполитій проти коронного ворога виступав і умів би добитись потрібного нам у його королівської милості. Що все перераховане і ухвалене буде виконане і далі буде виконуватись, присягами своїми підтвердили і дали цього листа з нашою військовою печаттю і підписами тих присутніх, хто писати вміє.


Дано в таборі на Узені 17 жовтня року 1619.

Петро Конашевич старший руку свою [приклав],

Ян Ярич, Григор Заторкевич, осавул Запорозького війська, Михайло Воловець, Тишко Бобель, Станіслав Золчовський, Дмитро Прецславець, Ян Бачинський, Ян Косторевський, Мартин Пнєвський, Олександр Качковський, Іван Гайдученко, Лаврін Пашковський, військовий писар, Ілля Ільницький













ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за виданням: Listy Stanisława Żółkiewskiego. — Краків, 1868. — C. 311-322, 330-338.
















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.