Попередня       Головна       Наступна

КИРИЛО ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ

Місце і рік народження невідомі. Навчався, очевидно, у Львівському катедральному училищі. У 1589 — 1592 рр. викладав у Львівській братській школі, став провідним діячем Львівського братства. По тому вчителював у Вільні. Був ігуменом Унівського монастиря, згодом Любартівського, був проповідником у Замості. У 1626 р. прийняв унію і призначений архімандритом чернігівського Єлецького монастиря. Мав власну друкарню. Помер 1646 p. в Чернігові. Головні твори: «Зерцало богословія» (1618), «Євангеліє учительне» (1619), «Перло многоцінне» (1646). Писав книжною українською мовою.

ЗЕРЦАЛО БОГОСЛОВІЯ

1618 року

Частина друга

ПРО ДВА МІСТА: ПРО ТЕМНИЙ ВАВИЛОН І ПРЕСВІТЛИЙ СІОН, У ЯКОМУ ХРИСТОС ВІЧНО ЦАРЮЄ

Бесіда п’ята

ПРО ВАВИЛОН, ЩО ЗНАМЕНУЄ ЦЕ МІСТО ВЕЛИКЕ

Глава 15

Пророки і богослови наші, коли які речі невідомих таємниць Божих хотіли описати і простому народу вказати, тоді вживали різноманітні притчі і приклади, аби ті легше можна було зрозуміти і з’ясувати. Або знаю, що є невідомі речі, зміст яких був не зовсім зрозумілим і які інакше виповісти не можуть, як тільки двома способами, тобто приповістю і прикладом, або відомими образами і подібністю матеріальною. Як Іоан, святий Євангеліст ¹, описуючи злість і невір’я люду жидівського, їх самих, і місто їхнє — Єрусалим, де Ісус Христос розп’ятий був (Апок., 11), назвав Содомом і Єгиптом. Також і поганство першого, для їхнього ідолопоклоніння і чарів різних, їх самих і місто їхнє головне — старий Рим — назвав Вавилоном. Нечистоту його, ідолопоклонство — блудницею, як ясніше зрозуміти можемо, від слів богослов’я його, коли так мовити: «І прийшов один із семи Анголів, що мають сім чаш, і говорив зі мною, кажучи: «Підійди, я покажу тобі засудження великої розпусниці, що сидить над багатьма водами. З нею розпусту чинили земні царі, і вином розпусти її впивались мешканці землі». І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звірині, переповненій іменами богозневажними, яка мала сім голів і десять рогів. А жінка була одягнена в порфиру й кармазин і приоздоблена золотом та дорогоцінним камінням і перлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидоти та нечистоти розпусти її. А на чолі її було написане ім’я, таємниця: «Великий Вавилон — мати розпусти й гидоти землі». І бачив я жінку, п’яну від крові святих і від крові мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивувався я дивом великим» (Апок. 17 (1 — 6)). І тут описує пан Іоан Святий велике місто Вавилон і розпусницю його, розкішно вбрану, то дійсно зрозуміти можемо, що отой Вавилон є старий Рим. Змій страшний червонофарбований — потужність і влада римського панства. Тоді, знаю, Рим піднісся був повагою над усіма царствами земними і був страшним для всього світу, як змій отруйний, пожираючи мечем багато народів, як пророк сказав: «Жер і трощив, а решту ногами своїми топтав» (Дан. 7 (7)) — і пофарбувався кров’ю убитих за тих тиранів — римських цесарів: за Юлія ² і Августа ³, та Тиверія ⁴ і Нерона ⁵, і за інших мучителів. Сім голів — сім королівств царства римського на той час. Жона, що сидить на змієві, розкішно одягнута, — владу і гордість знаменує царства Римського, а келих золотий — достаток багатства, золота, скарбів незліченних. Обридливість є ідолопоклоніння всесвітнє, чари — нечистота блудів і імена богохульні, якась хула і злослів’я на Христа, Сина Божого, якого погани і жерці їхні злословили, і блюзнірськи називаючи його «розп’ятим жидовином» і чарівником перед мучениками святими, приводили їх, аби вони відмовились від нього. А пляма на чолі таємничого імені значить ошуканство, зраду в чарах і мріях бісівських, яких на той час багато було в Римі. І слушно названий Вавилоном від апостолів Христових і від богословців: від Петра ⁶, Іоана (Апок., 5), від Іполита ⁷ — папи римського і від Єроніма ⁸. Бо знаю, як у Вавилоні халдейському, за Навуходоносора ⁹ і Валтасара ¹⁰ було багато гір мрій, пустощі бісівські і принадність тих, ідолопоклоніння і всяке поганство.

Тоді в Римі надто двояко більше було служби бісівської, бо знаю, Рим тоді розказував на увесь світ: службу несіть бісам, а не Богу — і примушував вірних Божих, через вироки і мандати цісарські, поклонятися ідолам і приносити жертви демонам бридким. Як і самого Іоана, після руйнування ефеської Артеміди ¹¹, вкинуто було на мученичество в кип’ячій олії, але ласкою Божою він вийшов із казана цілим і був засланим на вигнання на Патомський острів, і там будучи, назвав римське місто Вавилоном, що позначало лють його. Але тепер не біс злосливий, але Христос — цар вічної слави, з Петром прийшли до Рима і там навіки царюють і поклін від своїх вірних приймають. 1 віра його апостолів, Петра і Павла ¹², насаджена, як сонце на весь світ сіяє (Рим., 1) ^12а.

Отже, і я, з іншими богословами, не мури римські, а ні жителів його Вавилоном темним називаю, але згромадження і зібрання всьогосвітніх поганів, неосвічених народів і грішників, тому що без спокути живуть, і єретиків зловірних, богохульників. Такі ж бо, знаю, всі називаються в Св[ятому] Письмі темним Вавилоном і злосливим світом: одно то значить — царство сатанинське.

ПРО ЗІБРАННЯ МЕШКАНЦІВ ВАВИЛОНСЬКИХ І ЩО ЗВІРІ, ПТИЦІ НЕЧИСТІ ЗНАМЕНУЮТЬ

Глава 16

Тому що і тепер є Вавилон місто велике — зібрання всіх нечестивих, синів гніву вічного, майже велике, — коли три частини світу гине, то збирається на мешкання і вічну загибель. Але і змій є, отой страшний, семиголовий змій — древній спокусник, який не тіла одні поїдає, але й душі людські. Змій червоно фарбований — диявол є, який зафарбувався кровію багатьох народів, проливаючи кров багатьох мучеників Христових. Сім голів — найголовніших сім злостей: заздрість, пиха, лакомство, гнів, нечистота, об’їдання, лінощі. Ці сім духів лукавих царюють у віці цьому, проти них правда Божа і семикратні дари Духа Святого (Іс., 11).

Всюди ж є багато народів поганих, в яких змій бродить, і топчеться по них, і замучує їх, та не з’являється в них світле пізнання Бога.

А жона, яка сидить на змієві над тими водами, прикрашена золотом і перлами — пиха є світу того. І тая холодна розбещениця обманно весь світ любодіяти спокушає. І названа таємною, тому що з дияволом і гріхом злучає душу потаємно любителів своїх.

Та розбещениця нечиста владу свою широко простягає в народах і, як левиця, високим голосом ричить, говорячи: «Я сиджу королевою і не є вдовою, плачу і суму жодного навіки не побачу». А що казала: «Я сиджу королевою» — то знаменує розкіш того світу і всіляку розпусту, і непідданство закону Божому.

А пляма, на чолі написана таємно, вказує зраду і ошуканство, бо знаю: через пиху і розкіш гріх входить у душу і губить її смертю вічною. В руці тієї жони вбраної чаша золота, повна обридливостей: грошолюбство — корінь усього лихого (Тим., 6 (10)). Тільки придивися, чоловіче, пильно в саме дно тієї чаші, золотої, як повною вона є мерзенністю і всякою бридотою земною; всі злості сховалися на дні тієї чаші і майже повна вона трутизни змієвої, отрути смертоносної, доверху запливає кривавими слізьми убогих сиріт і вдовиць.

У тій чаші золотій повно крові вбитих заради злота і срібла для тої чаші золотої, границі земні кровію намочені, і море з кров’ю змішане. Ту чашу проклято від початку світу — будовані замки, палаци і будинки гарні, і міста з фундаменту вивертає і без пам’яті в огні ховає, і третю частину світу під меч нахиляє, святительську і королівську кров з прахом змішує, святині ногами топче. Заради тої чаші золотої Христос проданий був, непродане священство його на мито ходить: олтарі обідрані, церкви і монастирі вогнем опалені і спустошені, святині продані, а про інше промовчу і слізьми затру. Заради тої чаші золотої матері нечестиві дітей своїх на розпусту продають; і всяке злодійство твориться — нечистоти, розпуста, перелюбство, содомська погань, злодійство, розбої, лжесвідоцтво, неправдиві суди, кривда убогих, плач вдовиць, нагота сиротам, голод старцям. Ту чашу золоту боронячи, Ірод ¹³ згубив діток невинних чотирнадцять тисяч.

Але то тільки мала обридливість у тій чаші і трутизна отрути змієвої, і всякий, хто хоче пити з тієї чаші трутизну, такий помре смертю вічною, і для того та потаємна зрадниця і спокусниця і тепер кричить сильним голосом: прийдіть, говорить, до мене всі мешканці землі і веселітеся зі мною і пийте з келиха мого; я ж сиджу царицею і не є вдовою, і таємно цим голосом багатьох спокусила і до себе привабила славних віку цього. Багато ж царів земних, гетьманів, воїнів-богатирів віку цього перед тією сквернодійницею коліна свої схиляють і з радістю служать їй; і купці земнії від сили харчів її розбагатіли.

І всі — убогі і багаті, старі і молоді — до неї тиснуться і прагнуть пити з келиха її трутизну вічну, тобто розкуштувати і гріх творити.

З розкоші ж бо, знаю, всякі гріхи родяться. Тому-то сказав: розкіш — в розпусті і обридливості земній, вона, нечиста, родить блудників, перелюбів, п’яниць, вбивць та інших гріхотворців.

І для того голос Божий закликає всіх таких, котрі радо служать облуді тій і напиваються від келиха її, говорячи: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його і щоб не потрапили в карання його. Гріхи-бо його досягай аж до неба, і Бог згадав про неправди його. Відплатіть ви йому, як і він вам платив, і вдвоє подвойте йому за вчинки його! Удвоє налийте до чаші, що нею він вам наливав! Скільки він славив себе та розкошував, скільки муки і смутку завдайте йому! Бо в серці своєму говорить: «Сиджу, як цариця, і я не вдова, і бачити смутку не буду!» Через це одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем, бо міцний Господь Бог, що судить його!» (Апок., 18 (4 — 8)).

По словах пророків Божих, які про це пророкували, мовлячи: «Зійди й сядь у порох, о діво, дочко Вавилону!» [...] що говориш у серці своїм: «Я, — і більше ніхто!» [...] та прийдуть на тебе несподівано те й те в один день, страта дітей та вдівство, вони в повній мірі на тебе спадуть»... (Іс., 47 (1, 8, 9)).

ПРО ПАДІННЯ ВАВИЛОНУ І ПРО ВІЧНУ ЙОГО ЗАГИБЕЛЬ

Глава 17

Де є такі злосливі люди, які б не визнавали мук пекельних і покарання собі за гріхи свої? А якщо немає злим покарання, то теж і добрим немає заплати, і якщо святі на цім світі терпіли, тоді даремно терпіли жорстокі муки, і Бог був би несправедливим суддею, якби мав нечестивого грішника за справедливого, в одному місці їх посадив і тьму із світлом з’єднав. А якщо ж місце інше є грішному, а інше справедливому: Лазареві ¹⁴ — пресвітле в небі, лоно Авраамове ¹⁵, а багатому, немилостивому — в полум’ї геєнському розділив справедливий суддя Бог, і як є великий в милосерді, так і великий в справедливості покарання.

Проте не спокушайтесь, о гріхотворці, вашою безстрашністю і зловір’ям, але якнайшвидше тікайте від сатани і гріха його, на покаяння прийме вас Господь ласкаво і милість свою вам покаже, як Отець блудному сину. Але якщо, надіючись на його милосердя, грішиш, тоді навіки втрачаєш душу твою; сатана ж бо таких спокушає, і титулом Божої милості умовляє, і до гріха приводить. Але знай: поки грішиш, до того часу ти син вічного затрачення і мешканець темного і впалого Вавилону. Послухай же далі, що про твій Вавилон і мешканців його кажуть пророки (Іс., 34): і буде, каже, славний Вавилон, як розсипані Богом Содом і Гоморра, і поселиться у вічність, і перетворяться хащі його в смолу, а земля його — в горючий камінь, і буде, як смола, горіти день і ніч і не погасне в віках. І будуть гніздиться в ньому птиці і відпочиватимуть звірі онокентаври ¹⁶, їжаки, сови, ворони. І буде Вавилон мешканням зміїв, і зіткнуться тут біси з онокентаврами, і затанцюють, і закричать один до другого, і загинуть разом. Тут і олень стрічається, як і Господь заповідав їм. І збереже земля дітей своїх і утвердить.

Також інший пророк говорить: і буде Вавилон гробом і житлом зміїним, разом як леви взревуть, і волосся із себе рвати будуть, як левенята в горі їхньому, і направлю шляхи їхні і упою тих, які ж заснуть сном вічним і не встануть (Єр., 20).

То є власні мешканці ницого і темного Вавилону, яких диявол збирає під владу свою від усіх чотирьох частин світу: від сходу і заходу, від півдня і півночі, і над тими тепер царює і владу свою розповсюджує, і з тими в одному полку ^16а живе, загибелі і падіння вічного чекає, як є записано: впаде, впаде Вавилон великий, і буде мешканням птахам, і сторожа всякому духові нечистому (Апок., 13). І птиці — дияволи суть, про яких нагадує Господь, в приповісті сіючи сім’я (Мт., 13). Звірі ж — різноманітні гріхи, притаманні людині. Онокентаври — тварина, яка вигляд людини має, тіло ж його від низу кінське, і неситі є хіттю тілесною. Також і перелюбники, і блудники не можуть наситися нечистотою плотською, їжаки, які не даються пійматися псам при допомозі голок своїх, так і немилостивих багатирів не полонять голоси убогих і жебраків, тому що вуха свої вони затикають немилосердієм, як аспид глухий хвостом своїм.

Сова, яка вдень світла не бачить, вночі ж у пустиню літає. Так і злодії, і копачі гробів, і нічні дії бігунів, чужоложці, які позбавлені світла небесного, самі ж у тьмі гріха блудять і волочаться посеред сітей багатьох смертоносних і в пустині живуть без страху і невіри, порожні від усіх справ добрих.

Ворон — птиця, яка в повітрі літає, корм же у нього — трупи, і тіла мертві, і кров. Так і людиновбивці, і тирани з’їдають мечем тіла народів багатьох країн, кров невинну проливають і розбійників цією кров’ю годують.

Змії отрутою гублять людину, так і єретики, отрутою старого змія дихаючи, фальшивим вченням вбивають душу людську, нагороджуючи тих, хто несе неосвічену віру святу. Невірні народи і пишні плотолюбці світу злосливого, і неситі гріхолюбці, як олень рогатий, будуть в розкошах по горах високої думи і гордині, по різноманітних пасовиськах гріха — ті по волі серця свого, а не по закону Божому ходять. Такії всі, як бестії нерозумні, які служать сатані та гріхові його, — то власні є мешканці і обивателі темного і упадлого Вавилону, лежать у ньому, як мерці в темному гробу, померши смертю вічною. Саме для того пророк говорив: і буде Вавилон в гробу, і там заревуть, як леви, що роздирають волосся своє, — то значить важкий стогін і плач вічний грішних і затрачених людей.

Скимнам, або львам, коли не вистачає корму з лову їхнього, тоді вони з розпуки серця свого ревуть і волосся своє роздирають. Так, власне, і грішники із поганих, коли від них віднімають розкіш світу того і солодощі гріховні злосливого світу, тоді вони в муках геєнських заревуть стогоном, завиють плачем вічним, де будуть плач і скреготіння зубів (Мт., 22 (13)) і там плоть свою почнуть їсти з розпачу, як пси голодні, бачачи себе умираючими без смерті смертю вічною. Тут біси зустрінуться з мешканцями вавилонськими і затанцюють бісівський танець, що значить радість; вони зрадіють про загибель і затрачення грішних і непокутуючих людей. Коли по декрету Божому впадуть у море вогняне геєнське, в пащу на поїдання вогнерадному Левіафану ¹⁷ і душетлінному китові або білорибиці, як є написано: «Упав, упав великий Вавилон! Став він оселею демонів, і сховищем усякому духові нечистому, і сховищем усіх птахів нечистих та ненавидних» (Апок., 18 (2)). І розсипле Господь міцність царства його, як розсипав Содом і Гоморру, перетворивши хащі їхні у смолу і землю їхню в палаючий камінь, і будуть горіти день і ніч, і не погаснуть у віках. І наготу їхню, і срамоту їхню покриє полум’я, і дим мук виходитиме вічно.

І заплачуть по ньому королі земні, які любодіяли з нею, як прийде несподівано суд його. І один сильний Ангол узяв великого каменя, як жорно, і кинув до моря, говорячи: «З таким розгоном буде кинений Вавилон, місто велике, — і вже він не знайдеться!

І голос гуслярів, і співаків, і сопілкарів, і сурмачів уже не буде чутий в тобі! Жодного мистця і ніякого мистецтва, і шум жорен уже не буде чутий у тобі! [...]. І світло свічника вже не буде світити в тобі, і голос молодого й молодої вже не буде чутий в тобі. Бо купці твої були земні вельможі, бо твоїм ворожбитством були зведені всі народи!

Бо в нім знайдена кров і пророків, і святих, і побитих усіх на землі» (Апок.. 18(21 — 24)).

Шум жорен — всякі перетворення і зміни віку цього заспокоює. Вони подібні млиновому каменю, який обертається завжди непостійним обертом, змінюючи і стираючи єство людське. А там до того ж смерті тимчасової не буде, а ні жодної зустрічі, все тимчасове змінюватись перестане, загине і наступить вічне.

В тому упалому Вавилоні є значення бессмертної вічної муки грішних; наступить тимчасова смерть, яка витирає природу людську; і наступить смерть вічна нетлінна тіла в геєні, тобто вогонь цей палить, а не травить. Тому і самі грішники в огні палені ніколи не згорять і не помертвіють, але таку муку і всяку біль будуть почувати на тілах і думках своїх.

Молитва. Нас же, вірних своїх, заховай від цього, багатомилостивий Сину Божий, єдинородний і завше сутній з Ним. Для Твоїх невинних ран і хвороб, до Вавилону заблукалих, заверни і приведи в Твоє мирне і пресвітле царство, де Ти навіки царюєш.

ПРО ТРУБНИЙ ГЛАС, ЩО ЗНАМЕНУЄ

Глава 19

Глас труб до того не почується в Вавилоні. Труби є богоносні апостоли, пророки і вчителі вселенські; ті піднесли голос свій на весь світ, оповідаючи про битву і воювання наше, і ополчення до диявола, і сили його, і власті темні. І проти тих міцно воювати, аби бути звитяжцями всієї міцності бісівської, аби під ноги наші впали всі недруги наші невидимі.

Повсякчасно тії святі труби трублять і голосять, оповідаючи впалому Вавилону страшний суд Божий, майбутній вік, і муку грішним, і плач вічний, і знову справедливим вічну потіху, з ангелами товариство, і веселіє, і життя вічне, і наближення до Бога, на бачення слави лиця його.

Глас жениха і світильник світла, Христос є жених всякої душі, яка вірить в ім’я його і творить волю його; ту собі засватає першим приходом своїм з неба на землю (Ів., 3). Той же є і світло світу, і світильник тепер у темному Вавилоні, просвітлюючи світлом заповідей своїх всякого грішника. І голос жениха чується тепер у вухах і розбійника, і розпусника: прийдіть до Мене всі обтяжені гріхами вашими. Я покладаю надію на вас у покої вічнім, і ярмо сатанинської роботи, і тягар здійму з шиї вашої.

Але не слухають тепер голосу Його і не йдуть за Господом своїм. До горделивих і гнівливих волає голос женихів: прийдіть до Мене і навчитесь у Мене, бо я сумирний, багато терплю вам, але скоро винесу на вас суд Мій праведний.

І ви, пишні, прийдіть до Мене і пізнайте Мене, бо Я покірний є серцем, і для вашого спасіння ставши покірним, і з покори моєї не нехтую ні грішниками, ні розбійниками, ні розпусниками, ні митарями, ні гонителями, ні пишними, але всіх приймаю рівними, хто до Мене приходить і навчиться у Мене сумирності і покори.

І, правда, такий голос чується тепер у темному Вавилоні у вухах всіх грішників, але вони не дослуховуються до нього, не розуміють його, ані слухають голосу і нагадування Бога свого добротливого, ані йдуть за Ним, але тільки самі, злим своїм свавіллям, пішли за дияволом і за роботою його, і служать йому, і волю його творять. І для цього віднімається від того Вавилону голос женихів — вічна радість і веселість, яку той жених справляє і люблячим його дарує. На тому ж судному дні і за декретом правосудного Бога відніметься голос жениха від впалого і темного Вавилону, і тому вже радості і милосердя Божого, світильника світла, пресвітлого лиця Його не побачать нечестиві ніколи.

Молитва. А нас, вірних твоїх, Христе Боже наш, вічне і завжди існуюче Слово Отче, женише пресвітлий і пречистий, просвіти світлом лиця Твого і розвесели радісним і солодким, тим голосом пречистих уст Твоїх, коли говориш: «Прийдіть, благословенні сини, Отця Мого успадкуйте царство небесне, приготовлене вам перед загибеллю світу цього». Того голосу чути і царства Твого небесного сподоби всім нам отримати і там Тебе вічно хвалити разом з Отцем і Св[ятим] Духом Твоїм тепер і завжди і в віки віків Амінь.

НА ЗАКІНЧЕННЯ ВАВИЛОНСЬКОЇ БЕСІДИ: ПОВЧАННЯ ПРО ПОКАЯННЯ ГРІШНИХ

Глава 20

Якщо тепер почуєте голос Господа Бога вашого, який ласкаво вас запрошує до пресвітлого і мирного царства свого, о грішники, не озлоблюйте серця ваші зловір’ям і закаменілість серця вашого розбийте покірністю і вірою. Пізнайте тільки ви, раді напитися з келиха золотого, з руки тої нечистої розпутниці вавилонської, яка розумними очима таке ложе зготувала вам, на якому ляжете спати навіки. Ложе це хворобливе, страшне, вогнем полум’я геєнського і димом тьми вічної прикрите. А до того обпоїла вас до ситості отрутою смертельною, змієвою, і так п’яних і надміру шалених посилає на те ліжко хворобливе спати вічною смертю, і покриває вас тьмою, аби навіки не побачили пресвітлого лиця Бога — вашого Творця — і ласки його над собою.

Але ото ласкавий голос Бога вашого кличе вас до себе в премирне царство його, тільки майте вуха чути і чуйте, що до вас мовить Господь ваш: відійдіть від того темного Вавилону, люди мої, відійдіть від облесливої і зрадливої розпусниці і не будьте співучасниками гріха її, тому що гріхи її примножені більше Содома і Гоморри (Апок., 18). Ти ж тепер пізнай, нещасливий грішнику і пишний розкішнику того світу, як милостивий і ласкавий Бог подає тобі ліки на твою трутизну гріховну, покаяння, тільки не погорди дарунком Його, але зразу з радістю прийми його, не відкладай до ранку, до старості на ложе смертельне. Не знаєш, що тебе за годину і до вечора або півночі чекає. Бійся ж, щоб тебе неготового застала і з гріхами твоїми не повела тебе на страшний суд Божий. Але тепер послухай голосу Господа Бога твого, і покайся, і швидко виходь з темного і з гріховного життя від злосливого світу і від темного і упалого Вавилону. Відійдіть від смерті до життя, від тьми до світла, від глибокого і темного пекла до пресвітлого неба, від страшних дияволів до світлих ангелів Божих в товариство; від плачу, і стогнання, і смутку до вічної втіхи, радості і веселості. Їх же, всіх тих, хто покаявся, сподоби, Христе Боже наш, залучити і там Тебе хвалити разом з Отцем і Духом твоїм Святим тепер і завжди і навіки віків Амінь.

ПРО ПРЕСВІТЛИЙ СІОН, МІСТО ПРЕКРАСНЕ - НЕБЕСНИЙ ЄРУСАЛИМ

Бесіда шоста

ПРО ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ І ПРО МИРНЕ ЦАРСТВО ЙОГО

Глава 21

Церквою називаю не мури і стіни згнилі, яких літа довгі піддають псуванню або вогонь у попіл і в небуття перетворює, але люд Божий, вибраний з-поміж поганів, і грішників, і єретиків, і відлучений від їх нечестя і скверни. Цих усіх церквою Христовою називаю, які правдиву віру мають у Господа нашого Ісуса Христа і правовірують у святу неподільну єдиносутнісну Трійцю пресвяту: в Отця, і Сина, і Духа Святого — в єдино триіпостасне Божество; які заховують заповіти Бога свого і творять волю Його і ні в чому не порушують настанов Його і права вічного, який Дух Святий постановив через апостолів і їхніх намісників, через отців святих на соборах вселенських ¹⁹. Такі правдиво суть церквою Христовою, прекрасним містом і мешканням трисіяльного Божества, як говорив Бог через пророка: побудую в них житло і буду ходити і жити з ними. «Вони будуть людом Моїм, а я Богом їхнім. Вони — сини і дочки Мої, я ж — Отець їхній буду» — говорить Господь Вседержитель (Єрем., 31). «Я вас прийму, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете» — говорить Господь-Вседержитель! (2 Kop., 6(16 — 18).

В тому пресвітлому Сіоні тепер Христос Бог наш живе і царює навіки в душах вірних своїх у тому премирному царстві своїм: у патріархах, у пророках, в апостолах, в мучениках, в богословах і в усіх, хто вірує в Нього. І те царство своє, по загибелі світу цього, передасть Христос Богу, Отцю своєму, як якийсь найкоштовніший подарунок і як найлюб’язнішу і найприємнішу жертву, тобто душі святих своїх вірних, яких викупив і залив своєю кров’ю, поставив без гріха і всілякої вади перед троном слави вічного і благословенного Бога, Отця свого, і каже: «Отче Мій, це Я і діти Мої, їх же дав Мені від світу, — твої тепер. Прийми їх і полюби, як мене Ти полюбив... Отче святий, я вже хочу іти і ті будуть зі Мною, і нехай бачать славу Мою, яку мали в Тебе, перед тим, як той світ був» (Ів., 77).

Знай же, противнику, що як то віддасть царство Богу Отцю, повідомляють понурці ²⁰ і архіани ²¹, то, його віддавши, сам вже його не буде мати. Не те потрібно розуміти, нащадки біднії, коли б вас запитати про те, хто правдивіше мовить про царство Сина Божого. Через те говорив пророк Даниїл: і царство Його вічним буде (Дан., 2, 44); архангел Гавриїл ²² повідав, що королівство Його не буде мати кінця, а третій — Павло — говорив: продасть царство (Лк., 80). Хто ж із трьох святих правду мовить, а хто перед нею поступається?

Мусите то самі визнати, що Дух Святий один вічна правда, тому що як і в пророках, в ангелах, так і в апостолах правду мовив, що царство Сина Божого, предвічного Слова єдиноістотного Отцівського, з Отцем спільне і вічне царство має неподільне. Як і те друге царство, котре налляв кровію своєю, передасть Отцю своєму. Але і тут потрібно духовно розуміти: якщо його і передає, але не чути Його панування, бо навіки в ньому спільно з Отцем царює й Духом Святим, як сам сказав: «Я і Отець мій прийдем і житло в ньому влаштуємо», тобто в церкві і вірних своїх.

Тут, правда, мушу мовити, що ні пророки, ані ангели, ані апостоли не згоджуються між собою, але арієвої єресі люди і понурці мусять перед правдою втікати і свого тілесного розуміння соромитися, як лютеранці ²³, які навпаки Письмо Боже вивертають.

Ми ж, вірні, просимо за них правдивого Бога нашого Ісуса Христа, світлодавця, аби їхні просвітив розуми в пізнання таємниць воплотіння Його, щоб пізнали Сина Божого в двоякій природі: Бога правдивого і Чоловіка досконалого, окрім гріха.

ПРО ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ, ЯКА В ОБИДВА ВІКИ КІНЦІ СВОЇ ПРОСТЯГНУЛА І НАДВОЄ ПОДІЛЯЄТЬСЯ: НА НЕБЕСНУ І ЗЕМНУ

Глава 22

Ми ж у першому слові звернемось про церкву Христову. Потрібно знати і духовно про неї розуміти всякому благочестивому християнину, тому що та величчю і широким пануванням своїм всюди є; по всьому округу землі розповсюджується, а не в одному місці обмежена. Хоча і в Єрусалимі зірвана перша виноградна лоза Сином Господнім Ісусом Христом, але гілки свої простягнула від моря східного ²⁴ до моря західного ²⁵ і коренем своїм наповнила всю землю як на сході, так і на заході, на півдні і на півночі.

І закон Божий спочатку вийшов від Сіону, і слово Господнє — із Єрусалима, але на одному місці не лежить, але по всьому світі в серцях вірних Христових, і не на землі тільки простягнула гілки свої, але й в обидва віки простягнула відгалуження і кордони свої на землі і на небесах, живе і царює з Христом — царем своїм вічним і в світлі слави Його завше ходить.

Якщо і на двояке місце розділена, але вірою і любов’ю вічно зв’язана і спільна: одна — в небі з Христом тріумфує (на полях — веселиться), а друга проти диявола воює і полки того перемагає, тобто вірні, які ще на землі у віці цьому теперішньому живуть у тілах смертних, ті тепер воюють і борються проти всього царства сатанинського і воїнства його, проти влад темних і сил ворожих духів злосливих: проти гріха і спокус злосливого світу і темного Вавилону сильно воюють.

А інша церква, тобто душі святих вірних Божих, які вийшли з тіла смертного і від світу цього видимого в інший вік до невидимого світу, до ангельських хорів ²⁶, уже там у небесних пресвітлих місцях спокійних з ангелами тріумфують по виграній битві своїй і з перемоги своєї, яку отримали над дияволом. З того тепер радуються і з ангелами світло торжествують. Адже церква — мати наша — спочатку прийняла про святих так розуміти, і пісні їм богослови похвальні складали, на вічну їхню пам’ять житія небесного і в піснях прихильних оспівували, так мовлячи до мучеників: «О прехвальні мученики, вас не земля сховала, але небо прийме вас і притулок вам дасть, і небеса спадкуєте, а тепер, знаю, з вами Адам — отець ваш — на небесі живе, радуючись».

І вже Письмо Святе, і церковне передання вказує місце на небесах святим душам у пресвітлих і спокійних дворах небесних. Тоді їм тільки те місце є, а не коронації, тому що знаю, що ті в друге пришестя Христове зійдуть на землю прийняти тіла свої на себе, просвітити їх славою небесною, як Боговидець у своїй богослови сказав: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого» (Апок., 21 (2)).

А якщо тут хто виступить з арієвого і понурського збориська і від Кальвіна ²⁷ учнів упертих, які не хотять душ святих визнати в небесних дворах спокійних, то нехай же спитають святого Іоана Боговидця, що то за Єрусалим, що сходить з неба, чи мури кам’яні і стіни з цегли? Спитай також: чи то ангели камінь возили, а херувими ²⁸ цеглу палили, а серафими ²⁹ мулярами були? Побачиш і почуєш, що тобі на те відповість муж той святий. Назве тебе тілесником і нерозумним нащадком і скаже тобі: чоловіче, пізнай, як дух оживляє, а буква вбиває смертю вічною (2 Kop., 3 (6)), а тілесний розум до омани і сліпоти приводить.

Як же інакше можна розуміти той Єрусалим небесний, якщо не душі святих, скажи мені? Але бачу, як сама правда зав’язала і заткала уста твої хульні. Ти ж силуєшся, аби випхнути і вибити святих із неба, і воюєш з ними, хочеш знову привести в тіло того видимого світу і посадити посеред зіпсованих елементів, де біси волочаться і туляться під небом всюди.

Але звикли недруги чинити такі загадки, мовлячи: якщо святий є в небі, то вже не треба воскресіння і суду. Або такий доказ, взявши в бісів, приводять, говорячи: якщо бісів немає в пеклі, так і святих у небі. Але слабка та ваша гадка, бо не може за тим-то ясно пізнати, що ще і над бісом довготерпіння Боже є: Він їх не за один раз посилає на муки геєнські; а де терпіння, то там є знак доброти Божої.

А що ж розумієш, якщо не покаже Бог більшої доброти наймилішим приятелям своїм? Якщо бісам є відрада, а не мука, а що ж не має бути святим його угодникам, відради і радості дивної з видіння лиця Божого, і пресвітлих ангелів у небесних дворах? Але ти кажеш, наприклад, так: відрада буде в раю земному. Спитав би тебе: що розумієш раєм повинно бути, якщо не розкіш? Але святих душа в небесному раю і в розкоші невидимій.

А що мовиться про коронацію хвали вічної, що ж можеш інше розуміти, якщо не з’єднання душі з тілом хвалебним, пресвітлим, безсмертним і жити з ним вічно і з ангелами його?

Так воно і буде. Потім тіла зійдуть з неба, в той святий Єрусалим, ту церкву, яка в небі веселиться, прийнявши їх до себе.

Повторно зійде на небо на хмари в Стрітення Господнє, і так завжди з Господом буде, вже вічно без жодної зміни там жити і царювати і з тілом хвалебним, і безсмертним укоронованим і лице пресвітлеє Бога свого оглядати і його добротою насолоджуватись без докори у віках.

ПРО БАГАТОІМЕННІ ІМЕНА, ЯКИМИ ПИСЬМО СВЯТЕ НАЗИВАЄ ЦЕРКВУ ХРИСТОВУ

Глава 23

По-перше, від пророків називається виноградом, дочкою сіонською, стражницею і вежею, колісницею багатоочитою, херувимською, і горою тучною.

По-друге, називається від богословів наших скарбницею, раєм другим, сходом пресвітлим, нареченою і полюбовницею, і дівою чистою, і жоною страждущою і гонимою від змія; називається кораблем і царством Ісуса Христа, вівчарнею і виноградом від апостолів, Сіоном і Єрусалимом небесним.

Всі ті імена славні і титули світлі недарма тримає на собі церква Христова, тому що як слава її велика і дивна, та і імен багато утримає.

Назва виноградом; виноград, кажуть, був принесений із Єгипту і посаджений на горі святій. Це сказав пророк той люду жидівського, виведеного з Єгипту видимого, з неволі фараонової, і приведеного в землю обітовану (Пс., 79).

Ми ж духовне це розуміти можемо. Виноград — є новий рід християнський, з Єгипта, з тьми гріха виведений Христом Спасителем — проводирем нашим, тому що той позбавив нас від невидимого фараона — диявола і від тяжкої роботи його, і привів нас у вільне і пресвітле царство своє (Кол., /), і посадив на горі високій відомості про Бога небесного, і про виноград його, як плотом, догматами всякого благочестя і вироками Божими, як муром вогнистим, і гори коло нього — собори і полки небесних високих мешканців — ангелів Божих (Іс., 5).

А заради того блажен є такий, котрий живе і плем’я має в тому пресвітлому місці — в Єрусалимі небесному.

Виноград царства Христового, як сам Господь сказав: «Я — виноградина, ви — галуззя!» (Ів., 15 (5). Як Христос є глава церкви своєї, так і лозою виноградною називається, і лоза життя подає галуззям своїм, і як вино без лози не може родити, так і вірнії, крімХриста, не можуть бути, ані добрих вчинків творити, і як виноградна лоза грона свої прикрашає листям і стереже їх від заразливих вітрів, від морозу і сонячних променів, так і Христос, істинна лоза життя нашого, замість листя залишив у церкві своїй заповіді і Богодухновенне Писання на збереження гронам своїм; і як господар радується виноградом своїм, так і Бог — з вірних своїх.

По-друге, називається стражницею і вежею, на якій висить сто щитів золотих (Пісн., 4 (4)) писань патріархів і пророків, і апостолів Христових наука правдива, і стережуть її тисяча сильних, тьми тьмами ангелів Божих. Об ту святу стражницю і діла її богодуховні розбиваються всі полки сатанинські, і не посміють приступити до неї сили ворожі і зібрання упалого Вавилону (Пс., 66). В тій-то святій вежі ті діла бурливі всієї єресі Арія руйнівники — Василій — велике діло ³⁰, і Григорій Назіанзін ³¹, і Атанасій Александрійський ³².

По-третє, називається гора тучна, як багато вгодована з оброків небесної премудрості, вихована багатьма дарами Духа Святого, і до того ж об тую гору розбиваються і розсікаються всі хвилі надуті житейського моря, і єретичні напади, і єство мучителів і тиранів земних, уражених прагненням, і надута піна — все об неї розбивається і в глибину знов свої хвилі повертає, а вона стоїть непорушна у віках у своїй міцності — та гора свята Сіонська.

Сіон виявляється веселою сценою, видовищем всякої краси. Це ж богослов’я приймає розуміти про самого Бога. Яка може бути краса і веселість більша святим угодникам Його, як це саме, якщо бачити пресвітле лице Боже безборонно; того, знаю, вічного щастя, веселості і краси з охотою великою прагнуть бачити ті премирні хори ангельські, і всі святі від віку, які догодили Богу?

Заради цього блаженний Павло назвав Сіоном красу царства небесного, а горою — церкву, тобто душі святих для їхнього високого і правдивого життя, коли так мовить до віруючих іудеїв: «Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного, і до десятків тисяч Анголів, і до церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді свого — до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника Нового Заповіту — до Ісуса, і до покроплення крові...» (Євр., 12 (22 — 24)).

Право, то дивне видовище іде перед лицем Божим (на полях — «театру»); тріумфують і веселяться ангели, херувими, серафими разом з патріархами, пророками, з апостолами і мучениками, і з усіма святими (Єз., 7).

Називається ще колісницею багатоочитою, херувимською. Душа ж бо, знаю, святих і вірних Христових, які отримали ласку Божу і дари Духа Святого, буває світлою і багатьма очима наповнена на бачення великої премудрості небесної, і багатьох тайн Божих іменували богослови: ті стоять в чину і в хорі багатоочитих херувимів. Ті ж бо, знаю, велику бачать премудрість Божу і сокровенних тайн об’явлення.

Возом названа, оскільки сів на неї цар вічної слави і краси, якого піднімуть зі страхом і тремтінням серафими, і поїздка ця готує для нас вічне спасіння (Іс., 6).

ПРИМІТКИ

Перекладемо зі словенської (церковно-слов’янської) мови за першодруком: «Зерцало богословія», 1618. Далі подані примітки склав Л. Пилявець.

 ¹ Іоан Богослов — християнський апостол, автор четвертого Євангелія і Апокаліпсиса. Пережив страшне гоніння Нерона проти християн. Легенда розповідає, як його, після довгих знущань, було кинуто в казан із киплячою олією, але він вийшов із нього ще здоровішим і помолоділим. Потім був засланий на пустельний о. Патмос.

 ² Юлій (Юліан Відступник) (331 — 363) — римський імператор із 361 р. Видав два едикти проти християн. Автор творів, спрямованих проти християнства.

 ³ Август (Гай Юлій Цезар Октавіан) (63 до н. е — 14 н. е.) — римський імператор (27 до н. е. — 14 н. е.).

 ⁴ Тіберій — римський імператор (14 — 37 рр.).

 ⁵ Нерон Клавдій Цезар (37 — 68) — римський імператор з 54 р. Жорстоко розправився з християнами, звинувативши їх у підпаленні Риму (64).

 ⁶ Петро — один із 12 християнських апостолів, брат Андрія.

 ⁷ Іполит — папа римський (III ст.).

 ⁸ Єронім (330 — 419) — один із учителів західної церкви.

 ⁹ Навуходоносор (2-й) — цар Вавилонії в 605 — 562 рр. до н. е. Двічі завойовував Єрусалим, перетворивши Іудейське царство у вавилонську провінцію.

 ¹⁰ Валтасар — за біблійними оповідями, останній вавилонський цар.

 ¹¹ Артеміда — у грецькій мітології — дочка Зевса і сестра Аполлона. Спочатку вважалася богинею родючості і мисливства, пізніше — покровителькою породіль.

 ¹² Павло — у християнській традиції «апостол язичників», який не знав Ісуса Христа під час його земного життя, але в силу особливого покликання і надзвичайних місіонерських заслуг шанувався як апостол після Петра і разом з ним.

 ^12а Це католицька точка зору. Справа в тім, що Транквіліон поділяв думку про можливість об’єднання православної церкви з католицькою. І це було однією з причин його критики супротивниками.

 ¹³ Ірод (1-й, Великий, 73 до н.е. — 4 н. е.) — цар Іудеї (з 37 р. до н. е.), відомий своєю жорстокістю. За євангельським переданням, почувши про народження Христа, наказав знищити всіх новонароджених хлопчиків.

 ¹⁴ Лазар — персонаж євангельської притчі і фольклорних текстів, образ бідності, який отримав від Бога нагороду в загробному житті.

 ¹⁵ Авраам — у старозавітних оповідях — обранець бога Яхве, один із патріархів, родоначальник євреїв і арабів. Лоно Авраамове — біблійний вираз, який означає місце блаженства праведників. Саме там блаженствував Лазар (Лк. 16, 23).

 ¹⁶ Онокентавр — фантастичний звір, який має обличчя людини, тіло — до половини кінське

 ^16а Так іноді Транквіліон називав ангельські чини.

 ¹⁷ Левіафан — у Біблії — морська тварина, подібна, за описами, до крокодила, гігантського змія або страшного дракона.

 ¹⁸ Содом і Гоморра — у старозавітних оповідях — два міста, жителі яких погрузли в розпусті, за що й були знищені вогнем, посланим із неба.

 ¹⁹ Вселенські собори — церковні зібрання у християнстві. Православ’я визнає вселенські собори, яких є сім і проводились у IV — VIII ст.

 ²⁰ Понурці — протестанська секта.

 ²¹ Аріани — послідовники Арія (7 — 336), александрійського священика, який учив про нерівність Сина Божого з Богом Отцем, не визнавав божественності Христа. Це вчення було засуджене як єретичне на вселенському соборі в Нікеї (325 р.).

 ²² Архангел Гавриїл — один із старших ангелів, який розкривав зміст пророчих видінь.

 ²³ Лютеранці — прихильники Мартіна Лютера (1483 — 1546), діяча Реформації в Німеччині — одного із напрямів протестантизму.

 ²⁴ Море східне — Тихий океан.

 ²⁵ Море західне — Атлантичний океан.

 ²⁶ Хори ангельські — мається на увазі дев’ять чинів ангельських (за вченням Псевдо-Діонісія Ареопагіта).

 ²⁷ Кальвін Жан (1509 — 1564) — діяч Реформації, основоположник кальвінізму, течії у протестантизмі.

 ²⁸ Херувими — в християнському віровченні — ангелоподібні істоти (стражі).

 ²⁹ Серафими — в християнському віровченні — ангели, найбільш наближені до престолу Бога.

 ³⁰ Василій Великий (Кесарійський) (бл. 330 — 379) — ранньовізантійський церковний діяч, філософ-платонік, представник патристики, єпископ м. Кесарія у Малій Азії.

 ³¹ Григорій Назіанзін, або Григорій Богослов (бл. 330 — бл. 390) — ранньовізантійський церковний діяч, представник патристики, єпископ м. Назіанз. Канонізований православною церквою.

 ³² Атанасій Александрійський (295 — 373) — ранньовізантійський церковний діяч, представник патристики, єпископ м. Александрія.

Попередня       Головна       Наступна