Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ЗАХАРІЯ КОПИСТЕНСЬКИЙ

Народився в м. Перемишлі десь у 60-х рр. XVI ст. Освіту здобув, напевне, у Львівській братській школі. В 1616 р. переїхав до Києва, з 1625 р. — архімандрит Києво-Печерського монастиря. Писав під псевдонімом Азарія. Створив трактати: «Книга про віру єдину» (1619 — 1621), «Книга про правдиву єдність православних християн» (бл. 1625), а основний його твір — рукописна «Палінодія, або Книга оборони» (1619 — 1622), спрямований супроти римо-католицизму та унії. Належав до чільних діячів Київського культурного осередку в першому його періоді. Помер у Києві 21 березня 1627 р. Писав книжною українською мовою.





[ПРО КНЯЗІВ ЧЕТВЕРТИНСЬКИХ]

1623 року


Пресвітлому і православному князю Стефанові Святополку Четвертинському на Четвертні Новій 1, пресвітлих великих князів руських нащадкові, панові моєму милостивому! Благословенства Божого, життя у всілякі про Бога помисельності довголітнього, здоров’я і вбавлення в серці виказаного зичить ієромонах Захарія Копистенський!


Пресвітлий і милостивий княже! За днів і віку, як у книгах історії старозаповітної писано великого того і горливого закону Божого ревнителя Іосії, царя єрусалимського (коли справлявся дім Господа Бога), Лелкія, великий священик, книгу закону Господнього, що даний був від руки Мойсеєої, дав його, в Божім домі знайшовши, Стефану-писарю. Той же, несучи, оповістив про неї цареві, так вона у послух і до загальної відомості прийшла, не була утаєна, але була голошена, щоб люд Божий, закон Божий чуючи, виконував. Відтак за тим велика поправа життя сталася в Ізраїлі. Подібне щось по багатьох літах є під час теперішнього на православ’я наше переслідування, коли благодать Духа Пресвятого дім Божий, тобто церкву Господа нашого Ісуса Христа, в нашій Русії порушену, поправляє і відновлює — це справді за урядженням Божим сталося, особливо в домі Божому лаври Пресвятої Богородиці преподобної Марії Печерської Київської, коли в Бозі превелебний його милість отець Єлисей Плетенецький, архімандрит і заступник у тій святій лаврі, за поміччю високою правиці Божої направляючи і обновлюючи доручений собі дім Божий, як духовно, так і матеріально, знайшов у ньому книги Божі святого Іоанна Хрисостома архієпископа Нового Риму — Константинополя — патріарха й учителя вселенського, тобто «Бесіди» викладу про святі листи святого верховного апостола Павла, і дбав про сафанів а, через яких би, через їхню майстерність у друкарстві зробивши, народові словеноруському переслати і подати. Тут після інших вищих мудреців та тлумачів, щоб докладено було трохи моєї розумної служби, ту книгу принести й подати доручив мені. Отож у тому, як мені подано було від Духа Святого дарування, як у грецькій, так і словенській [мові] в подаванні архітипу б до друкарні трудився, як і в іншому, що треба було мені справити ласкою Божою. Тоді, ласкою Бога-Вседержителя і з його самого зізволення, та книга промислом і дбанням преподобного і превеликого отця нашого кир Єлисея, архімандрита, в славу Бога в Тройці єдиного і в науку всім православним християнам була видана. Від того ж отця і пастиря мого малість моя прийняла благословення ту святу книгу дедукувати і офірувати вашій княжій милості. А слушно й пристойно, як сама книга та є високошляхетний дар, так подібно потребує високошляхетного і пресвітлого дароприймача. Така шляхетність і пресвітлість віднаходиться у вашій княжій милості, і слушно належить шляхетне шляхетному і достойне достойному офірувати. А до того офірування тієї шанованої книги вашій княжій милості привели мене причини й поваги такі: перш за все висока шляхетність роду вашої княжої милості, якої через цю оказію замовчати не годилося б, але так, як якась річ має, знаменито про неї родословити і добре славити, пам’ятаючи про Давида, царя-пророка, який казав: «Рід правих благословиться» 2.

Є тож пресвітлого роду вашої княжої милості (як у літописах читаємо, і як у написах старожитніх знаходимо, і як із старожитнього подання дім вашої княжої милості має) ідуча з монархів руських, що тронували на Києві, генеалогія така:

Світослав, що значить слава світу, монарх роський (а хто був давніший за поганства із колишніх шляхетностей у руських князях, предках вашої княжої милості, не пригадаю на цей час), звитяжець славний з Яфетового від Ноя покоління йдучи, подібного собі сплодив великого того Володимира, який перший із монархів руських за спонукою прийняв християнську віру від столиці апостольської церкви константинопольської і хрещенням святим з усім народом своїм руським від неї охрещений був, із цесарами константинопольськими сповіновався в, взявши в стан подружній Анну, царівну, рідну сестру Василя і Костянтина, цесарів східних.



 а Сафан — друкар.

 б Архітип — першотвір.

 в Сповіновався — з’єднався шлюбом.



З того між іншими синами вийшов Ярослав, той народив Ізяслава та Всеволода, який сплодив Володимира Мономаха. Той Мономах Всеволодич, вступивши на столицю київську, Річ Посполиту Руську заспокоїв, яка була вражена незгодами і внутрішніми війнами синів та нащадків того великого Володимира, монарха руського, і правдиво раменами своїми з близького занепаду підняв, князівства руські розірвані знову діяльністю своєю водно спаяв, і злучив, і до єдиновладства по-старому привів. Він-таки, коли мав сутички з генуезцями над морем, викликав на самоборство їхнього гетьмана, князя Кафського, котрого, коли обидва до себе скочили, Володимир із коня мужньо висадив, зловив, зв’язав і збройного до свого війська привів; зняв також (як пише 3) з нього ланцюг великий золотий, майстерно саджений коштовними перлами та камінням дорогим; його він залишив по собі великим князям, нащадкам своїм; гадаю, що і до теперішніх днів є він у столиці. Той Володимир сам на сам із ворогами радо стикався, через те й названо його по-грецькому Мономах, тобто самоборець 4. Тому ж Володимиру цар Костянтин Мономах із Константинополя корону послав, від того часу й Мономахом почав називатися, про що хроніка Руська 5 оповідає. Сівши на великому князівстві, Володимир Всеволодич воював Тракію, державу царгородську, тоді, коли в Царгороді царював благочестивий князь Костянтин Мономах. А маючи війну із персами та латинниками і чуючи, що Тракію воюють руси, послав до Володимира Неофіта, митрополита ефеського, і двох єпископів — метелинського і мелетійського, і Антипатра, стратега антіохійського, Августралія александрійського, Евтатея — ігемона ієрусалимського та інших шляхетно уроджених. А знявши зі своєї шиї хреста від самого животворящого дерева, на якому розп’ято було владику Ісуса Христа, зняв також із себе царську корону і поклав її на золотій мисі і наказав принести чарку сердоликову, із якої Август, римський кесар, мав звичку веселитися, також і ожерель, яку на плечах та грудях носив, і скипетр із золота аравійського та інші численні дари і дав митрополиту Неофіту із єпископами та шляхетними послами, наказуючи донести великому князю Володимиру Всеволодичу, і просив його, мовлячи: «Прийми від нас, о боголюбивий княже, ті шляхетні дари, котрі твоєму доброродству призначено, і хай поклоніння царських пожертв кладеться на славу, і честь, і на вінчання твого самовільного і самодержавного царства. А від твого доброродства через послів наших жадаємо миру та любові, аби церкви Божі були без сум’яття, і все православ’я в мирі пробувало під владою нашого царства і твого вільного самодержства великої Русі 6 і щоб ти відтоді названий був Боговінчаним, тобто Богом коронований цар, коронований короною царською руками преосвященного митрополита кир Неофіта із єпископами.

Отак відтоді князь великий Володимир Всеволодич названий був Мономахом і царем великої Русі і пробував із царем Костянтином у мирі й любові, і відтоді тією короною царською коронувалися великі князі, коли їх ставили на велике князівство Руське; від того-бо Володимира Мономаха Всеволодича всі московські царі і численні інші князі руські рід свій порядною генеалогією ведуть.

Від того Мономаха вийшов Мстислав, той народив Ізяслава, від якого пішли Всеволод, Ярослав, Святослав, із тих — Ярополк і Святополк. Той славний та мужній був і сплодив Георгія, а той Михайла, котрий поміж інших синів народив Олександра, а цей між іншими поділу свого містами володів містом, названим Четверня, де в церкві і ім’я його на святих церковних посудинах, особливо на потирі а золотистім є вимальоване. Цей-ото Олександр Святополкович народив Івана, а той Теодора, а Теодор сплодив Василя, Андрія і Теодора, а Василь народив Маттея, той Маттей народив Анну, дівицю, яка була пошлюблена в стан подружній славної пам’яті світлому князю Янушу Корибуту Збаразькому, воєводі брацлавському. Від неї народжено двох синів — ясносвітних князів: Юрія, каштеляна краківського, і Христофора, конюшого коронного, старосту кременецького, котрих слава і високий розум, при тому діяльність, в радах мудрість і поважність, а в поміркуваннях експірація б були знамениті не тільки в тому преславному королівстві Польському, але й по інших численних королівствах та державах відомі і знамениті були, і на цей час від мене через короткість [викладу], якою керуюся, не можуть бути достатньо висловлені і вихвалені; іншу дасть Господь Бог оказію, яка вже є перед очима.



 а Потир — чаша для святих дарів.

 б Експірація — завершення.



Повертаюся до генеалогії. Андрій Теодорів Святополкович народив Якова, той Яків, коли зі славної пам’яті воєводою брацлавським, швагром своїм, в році 1580-му від святої пам’яті короля Стефана в посольство на Москву до царя Івана Васильовича завітав, тоді при великім згромадженні панів думних та інших різних шляхетних людей Іван, православний цар і князь великий, на привітанні держачи того Якова Четвертинського, потрикрат мовив такі слова: «Чи ж ти бо є Яків Четвертинський?» — А дивуючись тому, князь Януш Збаразький, воєвода брацлавський, посол, спитав: «З якої це причини питав цар?» Той через Андрія Щолкалова, канцлера свого, сказав, повідають: «Хоч князь Четвертинський супроти царя убогий є, але цар православний відає і знає, що дім князів Четвертинських — од Володимира, самодержця руського, так як і цар, іде, тому від коліна його є і, люблячи кров свою, великий цар і запитався». Що чуючи, панове думні і весь двір царський велику йому почесть виявляли, а при кому те в присутності діялося, то численні і до цього дня живі є в наших краях поважні особи. Відтак, якого б тут хто більшого хотів доводу та свідоцтва, що родина і рід Четвертинських є рід княжий і що є власною кров’ю родом і нащадком тих монархів руських від Володимира, котрий хрестив руський народ, і від Мономаха згаданого лінію родослів’я свого порядно провадить; відтак довід то знаменитий і свідоцтво царське є важливе і знамените.

Іду далі в родослів’ї. Згаданий Андрій другого сина Якова народив, а той народив вашу князівську милість Стефана і брата вашої княжої мислості Теодора, котрих зволь, Христе-царю, благословити і множити від роду в рід, поки віків ставати буде. О, воістину щасливий є, пресвітлий доме Четвертинських, і хвальний бути маєш! Мовить Ісая-пророк: щасливий, котрий має плем’я в Сіоні та підлеглих у Сіоні й Єрусалимі 7. Це і про тебе безпечно може мовитися, оскільки маєш плем’я і підлеглих в Сіоні та в Єрусалимі і те, що і віру святу Сіона та Єрусалима статечно тримаєш. Щасливий ти є, що плем’я і рід твій в роді пресвітлих тих монархів руських є і перебуває; щасливий ти є, що і до цих часів ласкою Божою при своїм отчім місті Четверні залишаєшся. Отож, як Давид зі свого хоч і малого Витлієма тішився, і ти зі своєї Четверні утішайся, як із найбільшого міста, оскільки тут старожитнє гніздо і дім твій є.

Отак, ваша князівська милосте, коротко генеалогію поклавши, переходжу до другої достойності, а та є ορθοδοξια και ενδέβεια, тобто православ’я і побожність, адже князі Четвертинські і ваша княжа милість, почуваючись правдешнім родом та нащадком того Володимира, хрестителя руського, і другого — Мономаха, віру й набоженство, які вони з Константинополя, столиці святого Первозванного апостола Андрія, чудовно прийняли, тримаєте як в роду, та і у вірі предків своїх, не відступаючи і не видаючи, в чому правицею Божою з високості буваєте покріплені і триваєте, уподібнюючись сталому адамантові, про природу якого пишуть, що не залізом, ані вогнем не буває розм’якшений ані розбитий, тому і про чесних Четвертинських тримає і славить, що ані вогонь, ані залізо від віри їхньої вітцівської не відстрашить. А з’являє те, що як ваша княжа милість, так і їхні милості інші тієї генеалогії, браття вашої милості, на кожнім плацу церкви Христової східної і догматів її виявляєтеся ревнителями і блаженних патріархів східних зволюєте ставитися поклонниками та послушниками, наслідком чого далося бачити, як року 1621-го блаженний кир Теофан, патріарх Божого міста Єрусалима та Святого Сіону, завітав до міста Животова, держави вашої княжої милості, там із преосвященними єпископами та боголюб’язними єпископами із преподобними архімандритами та блаженними ігуменами, пресвитерами благоговійними та іншим численним собором духовних, при тому і зі славним рицарем Петром Конашевичем-Сагайдачним, гетьманом війська його королівської милості Запорозького, який з немалим полком рицарства його святительство до кордонів волоських препровадив, був запрошений на замок, де по тому ваша князівська милість покорою та послушенством, як належить ставитися вівці до пастиря, виявляв честь як архієреєві і власному та найближчому наступнику нашого збавителя Ісуса Христа гойно й належним чином, правдиво князівським, пошанувати зводив, сам прислуговуючи разом із шляхетною її милістю панею Анною з Микулинець, дружиною своєю, подібно як Авраам колись із Сарою, жоною своєю, Богові в особах трьох ангелів, який до його дому завітав, за що також благословення і святостей од преславного гробу Господнього і Бога Ісуса Христа святительством та рукою того блаженного патріарха удостоїлися і сподобилися прийняти і бути ударованими.

До того ж скажу й те, що Бог-Вседержитель, усіх добр давця, зволив обдарувати вашу княжу милість оздобами: розумом високим, оборотністю і розсудом поважним, швидкодумністю, а дільним у всьому будучи, є ти сторож прав, свобод та вольностей і сторожем Корони і першим супірником татаринові, сидячи у дверях України, ніби в чоло ворогові засаджений.

Та й інших є багато цнот та дільностей рицарських, які ваша князівська милість доказував не тільки у вітчизні, але і в чужинецьких державах з великою своєму родові славою, і не дивишся, що шляхетських станів нащадки не йдуть оно шляхом предків своїх, про що я нині, занехаявши це, на інший час собі відкладаю [розказати]. А зараз не від речі хочу тут предків вашої князівської милості цноти, змагання і дії коротко пригадати; цнота-бо не може бути затлумлена, але всюди сяє, як святий Христосом мовить: Бо доблесть світить усюди, і непереможний будеш, незважаючи на сильні перешкоди. Нехай мене ніхто в тому не осудить, що про військові дії трохи напишу, маю перед собою Давида-пророка, який світлих і добрих мужів бої та мужність описував. Маю і ченців Іоанна Зонара 8 та інших, котрі також у своїх книгах те мають. Відтак про предків вашої княжої милості покладаю.

Літописці руські свідчать: пам’ять людська, передаючись із роду в рід, із вуст не виходить, що предки вашої княжої милості кров за віру та вітчизну проливали — свідчать окопи луцькі, на яких, із татарами мужньо б’ючись, опочивають полеглі із дому вашої княжої милості. Свідчать дикії поля татарські за ріками Псьолом та Сулою про мужність Святополків-Четвертинських у той час, коли князь великий литовський Вітульт 9 виправивсь був проти Тамерлана, то в тій експедиції предків вашої княжої милості було три брати з людьми і корогвами своїми, котрі мужньо билися із поганством, а коли вже велика міць поганська перемагати почала і військо відступало, хтось із передніх закричав: «Утікайте і ви, Четвертинські!» А старший з-поміж них Іван Четвертинський, вказавши на кутас, сказав: «А те де подіну?» Був-бо такий тоді звичай, що тільки князі і шляхетні рицарове і досвідчені сідали на коня з кутасом. І мовив: «Зволяю я радше померти, аніж серце немужно показати». Бачачи, що вже час прийшов життя своє криваве покласти, братію свою упоминав, серця їм додаючи, і, мило з ними прощаючись, наказав трубачеві θρηυсοδεον, тобто ісходу пісню собі заграти і так у тому жалібному загранні охітно, як колись великий богатир троянський Єктор 10, де був найбільший ворожий гуф а, із двома братами своїми, скочивши, бив ворога. Там-таки власне самотріть б поліг, собі небо, а домові своєму славу безсмертну єднаючи. Також Сокальські могили могли б по правді повідати, де предків вашої князівської милості, за гетьманства ясносвітного князя Острозького Великого, того безсмертної пам’яті Костянтина 11, кілька князів Четвертинських життя своє за вітчизну поклало. При Ягеллі також, королі польському, багато виказали на війнах із хрестоносцями. А коротко сказавши, завжди в тому шляхетному гнізді бували люди мужні та дільні, мужеве великі, в раді щирії, в вірі святій православній сталії, бо проздовж усіх віків жодного не знайшлося в тім домі відступника від своєї віри, хоч у німецьких, влоських в і гешпанських країнах бували 12.



 а Гуф — згромадження, купа, полчище.

 б Самотріть — сам і ще двоє.

 в Влоські — італійські.



Вірою і цнотою тішачися, королям, панам своїм, служили вірно і за високими становищами не уганялися, хоч по правді багато хто із дому того і на високих радах обіч з державними достоїнствами гідні сидіти, але трималися визначеного собі від Бога і тим задовольнялися. У тому домі за знамениті свої заслуги на різних війнах, що їх вели найясніші королі польські Казимир та Олександр і Свидригайло та інші литовські князі, данини мають, як привілеї про те свідчать і метрики литовські. Отож по правді дім Четвертинських після різних внутрішніх війн руських князів, а потім після настання Литви, затримався у Волинській землі при своєму уділі, а маєтності свої великі мав, почавши від Луцька із повітом Пінським вздовж і вшир, межуючи з Чарторийським. Те кажу, і більше над те могло бути діло мого покликання і заповзяття пригадане, але залишаю те часові вільнішому. Але, либонь, зараз вважаю, що самий виказ шляхетності родини і дільності князів Четвертинських їх звеличає, і на тому було б, як один оратор римський учинив, узявшись славити дільність і повагу одного із Грахусів 13, він-бо, вступивши на театрум численного зібрання знаменитих людей, більше не сказав, тільки таке: «Виславляти уродження твоє і дільність уважаю за річ зайву, адже вся Річ Посполита римська знає, що ти із славного дому Грахусів ідеш». Ті вирікши слова, зійшов з театрума і відійшов. Так само можна сказати і про дім цей: усі відають, що князі Четвертенські виходять із дому князів київських і гербу князів руських по цей день заживають: богатиря оздобного і збройного на коні, на подобу святого мученика Георгія, а він жорстокого пробиває змія, що визначає велику мужність народу руського, що із найжорстокішим своїм ворогом мужньо і сміло змагається і його вбиває. Є і другий герб і той старожитній (його, гадаю, вживано було за болвохвальства а до хрещення): голий воїн із шаблею на коні без сідла, що значить: завше готовий і прудкий, преважний і сердечний народ руський до війни, а що на жодну зброю і щити надії не покладає і що про багатство ані про строї принаймні не дбає, золотом та сріблом погорджує, цноту, мужність і добру славу за найкоштовніший собі стрій покладаючи.



 а Болвохвальство — язичництво.



А в тому убраному, що змія вбиває, розумію, що, вже охрестившись, монархи та князі руські почали печататися гербом, показуючи, що як правовірні християни, в праву віру і в цноти святі убрані та озброєні будучи, точать подвійну війну: одну з ворогом душі, якого через змія зображають, котрий на царівну, тобто душу, царя небесного дочку, воює. А другу точать із видимим, найжорстокішим своїм ворогом.

Є ще одна високознаменита цнота і то та, що ваша князівська милість, будучи благочестивим та побожним, любиш, кохаєшся, поважаєш і шануєш стан духовний, у чому наслідуєш тих згаданих монархів руських, своїх предків; і вони-бо, при ділі своєму рицарському, церкви будували, духовний стан розмножували, часто їх навідували, про збавлення своє радячись і питаючи, до себе їх закликали, з великою покорою перед ними завжди ставлячись і милостинею їх утішаючи.

А гляньмо далі: численні і справді незліченні чесноти в особі вашої княжої милості пробувають, для яких ця поважна шанованого вчителя книга вашій княжій милості офірована і присвячена є.

По правді і те є між іншими непростими, що ваша княжа милість природній свій славенський діалект 14, або мову любиш і виславляєш і, силу його розуміючи, радо книги того діалекту читаєш і багатьох до читання і закоханості в ньому велиш побуджувати. І слушно: має-бо мова словенська таку в собі силу й повагу, що мові грецькій природно узгідна і ніби на ній дає творити, і в переклад свій пригідно й цілком природно вона все вбирає і приймає, в подібні випадки відмін і творення потрапляючи, отже, найзв’язніше і складне грецьке слово подібним таким же зв’язним і складним словом по-словенському можна викласти, чого іншою жодною годі виказати мовою, навіть латинською, чого доказом є те, що латинські перекладачі такі слова обширно з додатковими на свою перекладають мову і багатьма зайвинами ширити мусять. Отож безпечніша є річ і певніше філософію і теологію писати словенською мовою і перекладати із грецької, аніж латинською, яка малозначуща є і, кажу, до високих і богословських речей недостатня, через що в латинських книгах вельми багато слів грецьких є, і коли б із книг мови латинської захотіли б усі слова грецькі вибрати, то та стала б, як одна із інших. І недаремно славний і мудрий віків наших політик та глибокий історик у книзі під іменем Мачузького виданій 15, латинську мову рівняє до вченої кінської іноходної, а грецьку до природної. Звіку відтак та словенська мова є знаменита, її-бо Іафет 16 та його покоління вживало: широко й далеко простяглася і славна була; тому від «слави» «славенською» є названа: а хіба не славна є, коли від заходу Білого моря 17 і венецьких та римських торкається кордонів, а з півдня — з Грецією у сусідстві і в братерстві живе; на схід же сонця над Чорним морем до Персії тягнеться і у Льодовите море впирається. На північ із німцями і котрі близькість із ними мають, отирається. Не погорджували тією словенською мовою і царські й королівські двори, а мала вона в них відтак свою знамениту повагу. Пригадаю домові приклади: Меховита, історик польський дійств пише, що королева Ядвіга читала Біблію словенською [мовою], а щоб розуміти її, мала «Виклади» святих отців словенською мовою, які з Біблією читала. Другий приклад: за Казимира, короля, в Кракові друковано по-словенському книги віри і набоженства такого, який ми досі, згідно із чином східної церкви, тримаємо.

За таку, отже, чесноту дому й родини вашої князівської милості і подібні до цієї цноти мені, що розважає і розбирає цноти його і ними повабленому, належить вашу князівську милість достойно пошанувати і в дар поважний щось поважне принести. Насправді, золота, перед і дорогих каменів (адже повний того дім вашої княжої милості) не приношу, бо то для тілесної і кінської оздоби служить і зіпсуттю підлягає, а Бог відтак до позверховної яскравості не доброволить, але люб’язна й догідна йому є внутрішня душі краса. Через це й Давид, цар та пророк, сказав: «Уся слава всередині дочки-церкви» 18. А того царя небесного дочка є душа. Отож приношу такий дар, який душу пошлюбляє Христу, несу дар, який у царство небесне вмістити може. А то є книга святого Іоанна Хрисостома, Нового Риму єпископа, патріарха й учителя вселенського «Виклад бесід на листи святого апостола Павла». Навчає він у ній всілякої побожності людину будь-якого стану, навчає архієрея, ієрея та інока, навчає царя, князя, вельможу і воїна, купця, й орача, і ремісника, багатого і вбогого, як на цьому світі жити і як вічного життя доступатися. А наука його як з боку віри, так і з боку життя побожного є така достовірна, що з правдивої не зблуджу дороги, як про нього скажу: хто святого Хрисостома науки у вірі, в догматах і в побожності життя не слухає і ділом не проходить, збавлений бути не може. Згадає слова Іосії, царя ієрусалимського, який, коли однієї знайденої книги слова закону Божого почув, роздер, мовить, шати свої і мовив: «Великий гнів Господній розпаливсь у нас через те, що не слухали отці наші слів тих книг, аби чинили згідно всього писаного в них» 19. Кажу і я: великий гнів Божий розпалився, бо не слухали батьки наші того святого учителя науки, і на нас розпалиться, коли не житимемо, як він научає.

Того Святого Письма книгами забавлятись є річ збавленна, а при ньому читати святого Дионисія Ареопагіта, Атанасія, Василія і Григорія Нанзіанського і Ниссенського, Кирилів Єрусалимського та Александрійського, Єпифанія, Іоанна Дамаскина, Теофілакта та інших із ними єдиномудруючих богословів грецьких.

Не знали того Платон і Сократ, Арістотель і Димостен, що тії святії знали і написали. Усіх тих авва Арсеній і авва Серапіон, котрого Євангеліє оголило, перевищують. Отців святих житій і творів забавлятися читаннями 20 є річ збавленна, а не політиків сучасного загнуздального статку, читанням яких годі потрапити до небесної держави, оскільки з них правди і справедливості не навчитися, а одне: аби із слави і доброго імені один другого здирати. А з творів святих учителів читання доступитися до неї можна і великий із них пожиток приймається. Бо читаючи і розбираючи твори святих, у вірі ми зміцнюємося і стверджуємося і розуму правдивого набуваємо. Безбожний побожності навчається, розпутник чистоти, п’яниця тверезості, боязливий сміливості, ослабілий сталості, пишний покори, ласий щедротливості, багатий давання, убогий добродарення і вдячності, брехун і наклепник правди, драпіжник і вирване, і своє власне роздавати — усі такі та інші, злостями обняті, з божественних і з творів святих учителів читаючи і слухаючи, учаться ліпшості і набувають збавленної відміни, а від усього того найрозумніше і найприкладніше святий Іоанн Золотоустий научає, а особливо господарів і панів найпотрібніше перечитувати часто його «Ифику», тобто моральну науку.

Веселись, утішайся і милість твоя, пресвітлий княже Стефане Святополку, вважаючи себе за щасливого. Пречесний правовірний і преславний отой богатир, князь Михайло Корибут-Вишневецький, староста овруцький, прагнув і виглядав для того і щастя, аби міг бачити ту книгу собі інтитуловану, на що і знамениті задатки кошту пропонував. Але Бог зневажив те щастя для вашої князівської милості, через це, за трищасливого тебе вважаючи, повторно кажу: «Веселися і радій, адже в пресвітлий і поважний дім ваш приходить зі сходу антіохійська книга та учитель». Приходить із преславної Греції, пастир від престолу святого первозванного і верховного апостола Андрія, церкви константинопольської, приходить патріарх і учитель ікуменицький, святий Іоанн Хрисостом, який до цього часу носивсь у шаті порфирної, філософської, елліно-грецької мови, потім у латинську прибраний, а тепер у шату православного ілліричного діалекту, тобто словено-руського оздобно убраний. А виходить у ній з дому Божого лаври Пресвятої Богородиці Печерської, промислом і старанням блаженного авви нашого кир Єлисея, архімандрита. Славно і чесно впроваджується той гість поважний і странній, або пілігрим далекий і багатий. О, дивний маємо догляд Божий! Павло святий, почавши від Єрусалима, і в довкіллі аж до Іллірика Євангеліє Христове проповідував, тепер же в останні ці часи, коли вже до кончини світ іде, святий Іоанн Хрисостом, убраний у шату словено-руської мови, проповідує аж до останніх Септентріона кордонів, викладаючи Павла і звершуючи службу його апостольства. Отже, і те даруванням є: рік другий тому минув, як, за ласкою Божою, має ваша княжа милість у домі своїм пілігрима великого, гостя над гості, блаженного отця отців кир Теофана, патріарха Єрусалимського, отож і тепер благословіння дійством у дім вашої княжої милості другий патріарх святий Іоанн Золотоустий у шаті словено-руського діалекту входить, а з ним разом Павло і сам Ісус Христос, Збавитель наш. Бо де Христос, там і Павло, а де Павло, там святий Золотоустий. Відтак, де пан їхній є, там разом із ним і вірнії його слуги.

Зволь отож, ваша княжа милість, книгу ту прийняти так охітно, як то у віки побожні мужі Христа й апостолів його приймали. Зволь прийняти так дбало, як отой пресвітлий і святий Володимир, предок вашої князівської милості, прийняв віру православну від константинопольської церкви. Зволь прийняти вдячніше і миліше над Крезусові багатства і над усі політики любовніше читати і в пошануванні мати. Зволь отож розхиленим нутром і ласкавими руками так само чесно прийняти, як колись Теодосій, цар константинопольський, тіло, або мощі, того святого 21, проваджені із Кукус, прийняв. Отак із замилуванням сердечним прийняти, як і той згаданий Іосія-цар книгу закону Божого від архієрея Лелкія, собі послану, прийняв, за що від Бога через пророчицю Олдану почув: «То, — каже, — Господь Бог ізраїльський, через те, що слухав слів [книг тих], і усумнилося серце твоє, і смирився ти переді мною, засоромився лиця мого і роздер шати свої переді мною, — і почув тебе, сказав Пан: ото покладу тебе до батьків твоїх, і покладений будеш у гріб твій у спокої, і не уздрять очі твої ніякого зла, яке я наведу на місто те і на пожильців його». Те цар, почувши, скликав усіх великородних, і увійшов у дім Господній, а з ним усі від менших аж до більших, і читав перед ними цар всі слова книг примир’я, яке було знайдено в домі Господньому, і так себе і весь люд до поправи життя привів. Даруй же, превічний царю, Христе-Боже, і вашій княжій милості те ж таки все почути, й одержати, й подвигнутися виконувати те Пресвятої Богородиці, пречистої Діви Марії наставленням, яка, з прибутку свого лаври Печерської ту святу книгу рукою малості моєї вашій княжій милості посилаючи, більших і вищих пророкує від Оддани-пророчиці пророкованих добр і обіцяє доступити і всім живущим, згідно слів книги тієї.

Розумію, що при такому поважному святому дарі і мене самого зволиш ласкаво прийняти із тим пристійним виславленням цнот та дільності вашої княжої милості роду і, відповідно до своєї мудрості, ласкавий погляд завше виявляти, отже те, що високість князівського роду хоче мати, малість моя не виробляє, але певно бажанням і добрим дбанням навершує. Розумію також, що не тільки для вродженої своєї цноти особливу ласку і приязнь, уже мені висвідчені, неодмінно з кожним часом знати буду, але, поглядаючи на співплемінництво έξ αγχιδεας із пресвітлим вашої княжої милості домом домовства нашого, як той, котрий кожну річ уважати вміє, вважаю, що і те має притягати вашу княжу милість [до] нас, до милості та любові не менше, бо маєш відомі тобі цноти дільного в рицарських справах мужа, славної пам’яті Єрмогена Копистенського, ротмістра його королівської милості, брата мого і швагра вашої князівської милості, якому сам ваша князівська милість знамениті зволив давати датки і хвали, і не без співчуття, бо жеребок цього світу упав на нього у кривавій шаті, щоб жалісно з нами попрощатися. Тим-таки побожним поглядом і позосталих його двох нащадків, сина й дочку, гідних співчуття, як тих двох отроків Плакіни та Євстафія 22, зволь у ласці своїй тримати і бути їм милостивим добродієм.

Живи ж, пресвітлий княже, у ласці Божій довгий вік життя, щоб оглядав синів своїх і синів своїх синів наступниками й наслідниками віри та цнот своїх з пожитком церкви Христової, вітчизни і з утіхою своєю, дбало прошу Бога-Вседержителя.


У святій чудотворній Печерській Київській лаврі, храму Успіння Пресвятої Богородиці Діви Марії, місяця квітня, 21 дня, року 1623.


Ваш, княжої милості, мого милостивого пана й добродія, приятель, дбало зичливий, богомолець безперервний і слуга покірливий


ієромонах Захарія Копистенський
















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.