Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня       Головна       Наступна





ПАМВО БЕРИНДА

Світське ім’я Павло. Народився в 60 — 70-х рр. XVI ст. в Галичині, був близький до львівського єпископа Гедеона Балабана, член його «ученої колегії», активний діяч Львівського братства й учитель братської школи, друкар братської друкарні. На запрошення Є. Плетенецького переїхав до Києва для підготовки видання «Антологіона». Восени 1619 р. із сином Лукашем та братом Стефаном поселяється в Києво-Печерській лаврі і працює тут при друкарні редактором, перекладачем, гравером, коректором книг та старшим печерської друкарні. Помер у Києві 13 липня 1632 р. Автор віршової книги «На Різдво Христове вірші» (1618) і знаменитого «Лексикону словено-руського» (1627), ряду передмов до видань. Писав книжною українською мовою, володів грецькою, латинською, польською, словенською.




[ПРО РІД КОПИСТЕНСЬКИХ]


У благочесті світлосяючому, шляхетно уродженому, його милості пану Теодору Копистенському благословенства Божого і здоров’я доброго із щасливим поводженням багаторічно зичить та віншує ієромонах Памво Беринда, протосиггел.


Сонця світлість, милостивий пане Копистенський, коли б хто хотів виставляти, почав би щось нове і незвичайне творити, адже воно, опоряджене в досконалій красі від Творця всіх речей, без виславлення славне, без виставлення похвали гідне.

Не менше є сонце, загалом дійовіше і сильніше сяюче — Письмо Святе, бо не небо і землю, а душу, думки і розум освічує. А особливо сонце наук Божих, нині заново на світ пущене, тобто Омилії на бесіди святого Іоанна Золотоустого, архієрея константинопольського, патріарха вселенського, на листи блаженства Павла-апостола, у преславний дім вашої милості умисливши [подати], таки насправді належало б як самого того святого, так і богослов’я його високе восхвалити, але це багато хто перед нами досить щедро виславив і описав — не випадає нам тут отим забавлятися, ліпше до них відіслати. А те, що теперішньому часові потрібно, на мою думку, не захаю коротко пригадати, що кожного стану людина променями тієї святої Хрисостомої книги може освічуватись і загріватися: архієрей у церковному ладнанні, священик у службі собі довіреній, учений у таланті собі даному, чернець у дорозі збавлення, християнин православний у переслідуванні та награванні від апостатів, у достатках ущедрений пан, у воєнних справах рицар, господар, який у посполитості живе, найманець, який перебуває у роботі, убогий у бідності і жебрак, молодий у навчанні, середній у працях, старий у пораді, чоловік у статку та розважку, жона у вірності, як Сусанна, панна у чистоті та покорі, вдова у пості та молитві і в належному пробутті у церкві, як та пророчиця Анна, котра бачила Христа. Баба не у ворожках (чим старість таких безчеститься) та чарах, але в боязні Божій і в очікуванні смерті, як оті баби, котрі фараона не слухали 23. І як на Capy позирали, за пророком Ісаєю, і як Тимофієва Доїда 24. Отож люди всіх станів правовірні, хто освітиться променями того мисленного сонця, набуде світлості доброго життя й душі.

Бажаючи офірувати, кажу, вашій милості таку знамениту святобливу річ, аби сам я виказав і показав це з приязню та бажанням і дім славного роду вашої милості, пошанування гідний, пристойно виславив хоч би коротко на цей час, як мені праця моя допускає. Коли-бо подивлюся на поважність і старожитність дому вашої милості, те є давнє і явне: адже ще від Лева, князя руського, а потім від королів польських має свої вольності, прерогативи й данини. А тим часом, ставлячи вітрила слави, кажу: хто-бо не бачить, що в тому славному старожитньому шляхетському домі Копистенських з ласки Божої перебуває митра і копіє, тобто стан архієрейства та воїнства, пробуває і філософія, і теологія, є політика, є і етика, є ж бо в нім філософове, є богослове і проповідники, є і воїни дільні, мужі рицарські. Хто, прошу, не знав між духовних і превелебного отця кир Михайла Копистенського, який для своєї знаменитої гідності в науці, доглянутий від його королівської милості, за рекомендаціями і наданням пречесних отців та їхніх милостей панів шляхти, а особливо, істинно кажу, за Божим доглядом чи урядженням, підвищений на єпископію був перемишлянську. А на тій достойності, гідно й правильно перебуваючи, правив з великим викладом здоров’я та значними коштами. Істинний то пастир був, і знаки благості Божої, що на ньому були, і нині нам є відомі: благословення Боже, дароване єпископії перемишлянській, і донині діє, особливо як після смерті його жоден від пастви його відступником віри не став, беріг Бог усіх його молитвами. Друге, багато шляхетних і милостивих панів шляхти руської землі Перемишлянської та Самбірської є та й немало, і всі за віру велике дбання чинять, і на сеймиках за неї постають, і на сейм посилають, кладучи великі кошти, і з апостатами і з усіма відступниками жодної спільності не мають. Світить той єпископ ще не тільки в єпископії Перемисльській, але й у всіх в народі руському церквах двома своїми синами, велебними Захарією та Василем, освяченими у чин святого ангельського чернечого звання, які як правдивим богослов’ям, так і життям побожним та прикладним сяють. Їх я тут не виславляю для їхнього самих благословенства, бо вони собі похвали не хочуть. Ревність та подвиги їхні свідчать про них, і, гадаю, що кожен із духовних сумлінням своїм дбає в користь і на творення правовірних, їм треба признати добродійності, рівність у благочесті, любов до спокійного життя, при тому і те, що у віці своєму не порожнюють і що в церкві Божій вельми потрібні. Даруй, Боже, з кожного дому нашого таких.

І яку єпископію так Бог ублагословив та втішив, якого, мовлю, єпископа так прославив і такого плодоносного показав, то це боголюб’язного кир Михайла Копистенського, єпископа перемисльського, нині від овець пастви його знамените весь народ руський утішається, і церква Христова, і благочестя заступництво приймає. Гадаю, що не марно кажу, що, коли б, згідно постановлення і останньої його волі, після його смерті прийняли нареченого і благословенного від нього наступника на престол єпископії, певне б нині не апостат 25, але православний сидів би на тій єпископії. Суперечили пристрастні Самуїлові, через те Бог такого Саула допустив, у якому не благословляє і який вірних знічує. Але Бог єпископа свого правовірного Михайла і по смерті прославляє, котрий, як казав, овечок пастирями посвятив і вчителями та книготворцями поставив, через що статечно у вірі єпархія та стоїть.

Більш і про святобливе та законне життя того єпископа відомо є всім, хто оком духовним поглядає, бо в неблазенності та справедливості, в повстримності, у тверезості та в покорі жив, бавився частим читанням книжок, до чого і я немалий час приглядався і довгим його постам, частим і гарячим молитвам, всенічному неспанню та іншим працям духовним; справді, цноти стану свого як щодо світу, так і щодо Бога достойно проходив і в часи відступлення деяких тільки йменням владик 26, зведених марністю світу цього, та розкішшю, та славою, ставився в дусі й ревності Іллі-пророку, і що про Іосію, царя, сказано є 27 і про нього можна сказати. У дні беззаконних укріпив правовір’я. Такий у ньому дух благочестя і правди був, що коли митрополит та кілька владик від віри та пастиря свого, патріарха вселенського, відступили, то його Бог утвердив і за ними, хоч багатократ у різні способи мащений був, не пішов; і такий ото добрий пастир був, що коли на нього від зборища тих відступників неправедні суди, також і від світських зверхностей всілякі вироки видавали, і погрози, і насильства чинено, то він, правицею із високості покріплений, не застрашився і не забоявся, але ревно й мужньо поставав, єпископію боронив. Дарував йому також Бог і те, що на столиці свято, й преподобно, і пам’яті гідно життя і бігу свого закінчив. Пригадаю ще й те, що знаменита святобливість життя його й віри певність показує і засвідчує, що, коли перед постом великим із цим світом розлучився, тіло його проздовж посту аж до Світлої неділі (тобто Воскресіння Господнього), хоча, як є звичай, жодною матір’ю земною не буває укріплене, ціле й непорушене пробувало аж до часу поховання, а за цей час усі елементи мають властивість руйнуватися і відмінятися, а тіло того блаженного єпископа, як визнавця православної віри і який за благочестя трудився, ціле й непорушене, з добрим запахом пребуло, аж мали подив у час погребу усі, що там перебували, правовірні, як і багатьох станів люди. Є досить і інших добродійних повістей про нього і справ, і трудів побожних, що їх на цей час знаю; що ж тут помислить і скаже 28 той, що колись осмілився на святителя і пастиря такого, у собі не побачивши і не згадуючи отого преподобного і святого відрядника Піора, що про нього в «Отечнику» пишеться?

Від того хай кається такий, і хай не віддасться йому, і хай не спитаний буде у свій час, про нього і я благості Божій молюся: хай проститься йому і нам усе, отож він (прости мені, що згадую) хай біжить до гробу того, прощення просячи, і для початку підніметься, щоб прийти і в усьому смиритися, відкине наважений осуд, ліпше упише й достойно ублажить, за Писанням, ублаження.

Повертаюся до рицарських [справ], з того ото преславної вашої милості роду багато їх виходило. Пригадаю між іншими прадіда вашої милості Йосипа Бідона Копистенського, мужа бойового та сильного, як той Самаія і Авеса, яких Давид похваляє 29. Пригадаю за дільну річ і дійового й справедливого, котрий підлеглих своїх від душі любив, його милість пана Івана Копистенського, рідного брата єпископового, а стрия вашої милості, який на дворах чотирьох королів польських при вельможних був та служив і в чужих землях рицарським ділом забавлявся. Пригадаю також і того доброрідного й удатного мужа Гермогена Копистенського, рідного вашої милості, який у цнотах і дільності світив так, що через знані свої у рицарстві справи булаву ротмістрства одержав і, як старанно та пристойно Річі Посполитій услугуючи, вік свій провадив, явно є усім, був-бо він у доброчинстві гойний — хай розкажуть ті, котрі його ласки добродійності щедро заживали, чого і я, учасником бувши, надивився.

Що ж бо сказав і про шляхетної вашої милості особи бувалість у чужих землях, то мав знання, що в Німецькій та Угорській, де сім років у рицарськім ділі провів, особливо в Німцях та Уграх, у ротах цісаря Родольфа жовніром служив, де дільно собі, за Божою поміччю, чинив із татарами та турками, герці зводячи і поєдинки щасливо чинячи. Більше ж тут, у Вітчизні, в різних експедиціях служив, як під час недавньої страшної війни із турками й татарами 30 разом із їхніми милостями панами, польськими обивателями, року минулого в посполитім рушенні досить старанно і охоче ставився. А тепер у законі Божім у побожності квітнеш.

Згадаю ще одного мужа преважного, добродійного пана Павла Копистенського, стриєчного брата вашої милості, який уже вдруге в татарах полонеником є, якого, Боже, як вірного визнавця, звільни — він не на приватних, але на службах Річі Посполитої, на публічних війнах у ротах кварцяних із витратою кошту і значно служив, а потрапив у полон у Волохах з іншими численними вельможними у той час, коли і гетьман великий коронний Станіслав Жолкевський із немалим військом року 1620 поліг.

Правдиво міг би тут просторіше величати особливі дільності, цноти роду вашої милості, коли б мені вільніший час дарувався. Але до особи вашої милості схиляючись, бувши поваблений людськістю та цнотами вашої милості, а що найбільше прерогативи проходячи, [скажу, що] цноти вашої милості вельми оздоблює благочестива віра, про неї ж дбання й турботи зволяєш мати, безпечно і ясно на кожнім місці за неї постаючи. Слуг церковних обороною ти є і волиш отців духовних побожно шанувати. Слушна отож річ для таких цнот та дільностей, як самої особи, так і всієї шляхетної родини вашої милості, цю святу книгу, в якій справлення ласкою Божою і я в частині моїй, у дарованому мені від Бога дарі коректорства у пресолодкій і добрознаменитій, широкослівній мові словенській послужив любовно й офірую, маючи за те, що в ній часто доглядаю віру святу і, в цнотах побожних помножуючи, мене зволиш, богомольця свого, в ласці своїй тримати, до чого схильність мою звичну і молитви належні пильно покладаю.


У святій великій Печерській Київській лаврі, літа господнього 1623, травня 1, вашої милості милостивого пана належний богомолець ієромонах недостойний Памво Беринда, протосиггел трону Єрусалимського











ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: Титов Ф. Типография Киево-Печерской лавры. Исторический очерк. Приложения. — К., 1918. — С. 68 — 78, 81 — 85. Друге оповідання є передмовою до книги: «Бесіди святого Іоанна Золотоустого на 14 послань святого апостола Павла». — К., 1923.


 1 На рід князів Четвертинських православні покладали особливі надії, бо це був один із нечисленних магнатських князівських родів, які твердо трималися православ’я. Фактично після загибелі роду Острозьких Четвертинські замінили їх як перші в тодішній українській православній спільноті.

 2 Псалтир, СХІ — 2.

 3 Тут використано «Повчання синам» Володимира Мономаха.

 4 Мономахом Володимира названо завдяки шлюбу його із візантійською Мономахівною.

 5 Тобто «Повість врем’яних літ».

 6 Термін «Росія» в князівські часи не вживався, — отже, це анахронізм. Але російські царі на цьому переданні покладали своє династичне право, про що засвідчив далі і 3. Копистенський.

 7 Переказ слів Ісайї. — XLV — 25.

 8 Зонар (Зонара) Іван — візантійський хроніст, жив в кінці XI — до середини XII ст., автор всесвітньої історії, доведеної до 1118 р.

 9 Вітульт — тобто Вітольд, Вітовт, литовський князь (1350 — 1430).

 10 Єктор — тобто Гектор, син троянського царя Пріама, вождь троянського війська, убитий Ахіллом.

 11 Тобто Костянтина Івановича Острозького, великого гетьмана литовського.

 12 Натяк на тих, хто, навчаючись у Західній Європі, переходив у римо-католицизм.

 13 Тобто один із братів Гракхів, римських політичних діячів.

 14 Словенський (славенський) діалект — церковно-слов’янська мова.

 15 Мачузький Андрій — псевдонім Яна Щасного-Гербурта, під яким видано книгу «Про приязнь та приятелів». — Добромиль, 1611 — 1616.

 16 Від Іафета (Яфета), сина Ноя, літописці виводили український народ і взагалі слов’ян.

 17 Біле море — Мармурове море.

 18 Переказ слів: Псалтир, XLIV — 14.

 19 Переказ слів: Осія, VIII — 1.

 20 Тобто книг «Четьї-Мінеї».

 21 Тобто І. Хрисостома.

 22 Плакіна та Евстафій — отроки, біблійні персонажі.

 23 Тобто не послухали наказу знищити немовлят, а переховували їх, — це біблійна історія Мойсея.

 24 Примітка автора: II до Тимофія, І. — В Біблії: не Доїда, а Лоїда.

 25 Йдеться про уніатського єпископа Атанасія Шишку-Хлопецького.

 26 Йдеться про уніатських владик.

 27 Примітка автора: Сирах, XLVIII — 49.

 28 Примітка автора: Патерик про осудження. — Гл. X.

 29 Примітка автора: II Царів, XXIII. — В Біблії тут подається список Давидових лицарів, в українському перекладі Біблії згадані Копистенським воїни звуться Шамма та Авіазер (в. 25, 27). — Сирах. XXVIII.

 30 Тобто в 1620 — 1621 роках.

















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.