Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня       Головна       Наступна





КУРУКІВСЬКИЙ ТРАКТАТ

1625 рік, 27 жовтня



Ми: Станіслав на Конецполі Конецпольський, воєвода сандомирський, гетьман польний коронний, віленський, барський, ковельський староста; Тома на Замості Замойський, воєвода київський, староста книшинський; Ян із Турова Данилович, воєвода земель руських, буський, корсунський, чигринський староста; Гаврило Госький, каштелян київський; Матвій Лесневський, каштелян белзький, канівський, рациборський староста; Мартин Казановський, каштелян галицький, богуславський староста; Станіслав із Потока Потоцький, підкоморій подільський; Стефан Немирич, підкоморій київський; Яків Собеський, староста красноставський; Олександр Балабан, теребовльський, рогатинський староста; Адам Калиновський, брацлавський, вінницький староста; князь Костянтин Корибут-Вишневецький; князь Юрій із Острога Заславський; Януш Тишкевич; Микола з Потока Потоцький, воєводич брацлавський; Тома Склинський, староста жигвольський; Федір Єлець, хорунжий київський; Філон Стрибель, чашник київський, і Ян Белецький — комісари, призначені королем його милістю і Річчю Посполитою для приведення в належний порядок війська Запорозького і оголошення йому королівської волі, зголошуємо.

Виконуючи доручення Річі Посполитої і зобов’язання, яке ми прийняли, ми доклали всіх сил, відповідних часові і обставинам, щоб задовольнити наміри і потреби Річі Посполитої з найменшою для неї шкодою і кровопролиттям. Для цього, керовані любов’ю і належною вірністю державі, ми не шкодували ні праці, ні здоров’я і з Божою допомогою і з загальної нашої згоди привели військо Запорозьке в порядок і покору на таких умовах:

Найбільше і найсерйозніше непокоїли Річ Посполиту морські походи козаків, які вони робили всупереч забороні уряду, а також їхні свавільства, які вони чинили в містах. Злочини ці зазнали належної кари від зброї коронного війська 1. Тим, які через щастя і з волі Божої уникнули страти і зберегли життя, обіцяючи надалі віддати його на службу Річі Посполитій, ми іменем його королівської милості і Річі Посполитої оголошуємо прощення; всі вони, як ті, що лишаться на службі й. к. м. а, так і ті, які по волі й. к. м. повернуться в свої домівки, не мусять нести ніякої відповідальності з умовою, що вони виявлятимуть до начальників належну пошану і покору, не будуть втручатися в розпорядження судової і адміністративної влади і захоплювати доходи.



 а Його королівської милості.



Ми вважаємо справедливим, щоб військо Запорозьке, яке складається з підданих й. к. м., мало голову або старшого, за прикладом давніх років, призначеного королем або гетьманами коронними з відома його королівської милості. Тому на основі повноваження, даного від й. к. м. і Річі Посполитої, й. м. пан воєвода сандомирський, гетьман польний коронний, з відома всіх нас, затвердив старшим обраного козаками пана Михайла Дорошенка 2.

І надалі козаки повинні будуть коритися виключно тому старшому, якого самі вони оберуть, але який буде затверджений королем його милістю або його наслідниками, польськими королями, на подання коронних гетьманів. Якби він не виконував належним чином своїх обов’язків, то козаки мусять подати на нього скаргу й. к. м. і коронним гетьманам і покірно просити про дозвіл і затвердження нових виборів; так само мусять вони робити і в разі смерті старшого; втім, якби військо Запорозьке було далеко від й. к. м. і коронних гетьманів, то йому дозволяється в разі смерті старшого обрати нового тимчасово для збереження військового ладу, поки король на подання коронного гетьмана не затвердить нових виборів. Старші надалі мусять давати присягу в присутності осіб, уповноважених на це коронними гетьманами, в тій формі, за якою виголосив її теперішній старший перед лицем й. м. пана гетьмана і панів комісарів. Вона полягає в такому:

«Я, Михайло Дорошенко, присягаю Господу Богу триєдиному, що буду додержувати вірності і послушенства в усьому найсвітлішому королю польському Жигмонту Третьому, його наслідникам, Річі Посполитій і Короні польській, лишаючись на моїй посаді з волі і милості й. к. м.; що буду в усьому виконувати накази й. к. м. і Річі Посполитої, приборкуючи всяку сваволю й непокору, а саме: ні сам я особисто, ні за допомогою інших осіб не буду робити походів ні по морю, ні по суші на володіння турецького султана (хіба що з наказу й. к. м.). Навпаки, якщо довідаюсь, що хтось замишляє такий похід, чи то з ввіреного мені війська, чи хто сторонній, я мушу повідомити про це короля і гетьманів коронних і сам мушу перешкоджати походові. Я мушу не допускати зборищ і не скликати людей, виписаних з реєстру, без наказу й. к. м. і Річі Посполитої. Навпаки, учасників зборищ мушу карати. Взагалі я повинен разом з товариством додержувати до дрібниць усіх умов, встановлених панами комісарами в договорі, укладеному на Ведмежих Лозах» 3.

Через те, що король його милість бажає для кращого порядку знати число козаків, щоб мати змогу заохотити більш заслужених до успішної служби Річі Посполитій, то він доручив скласти правильний список війська Запорозького із зазначенням числа козаків, які проживають у кожному місті й. к. м. А що перепис цей зручніше зробити на місці, ніж тут, то ми призначаємо строк з 6 листопада по 18 грудня нового стилю поточного року. Протягом цих 6 тижнів козаки мусять скласти правильні реєстри, які не перевищують 6 000, з зазначенням, скільки їх живе в кожному старостві. Реєстри ці мусять бути подані або й. м. коронному гетьманові, або панам комісарам, для цього призначеним. Далі списки будуть передані в коронний скарб, а звідти копії будуть повідомлені всім старостам. Особам, які не будуть включені в реєстри, виключення їхнє не повинне завдавати шкоди, і підстарости не повинні їх карати за те, що вони служили в війську Запорозькому. Іменем й. к. м. і Річі Посполитої ми затверджуємо в 6 000 число козаків на службі Річі Посполитої і ці 6 000, вписані в реєстр, всі взагалі і кожний зокрема, будуть користуватися правами й вольностями, які їм були надані як попередніми Польськими королями, так і нині благополучно царюючим королем й. м., так само, які і раніш ними користувались. Вони можуть вільно займатися промислами для поліпшення свого життя, як от: торгівлею, ловлею риби і звіра, але з умовою, щоб вони не завдавали шкоди доходам старост і не захоплювали єзів і уходів а, які здавна належать старостам.



 а Місця промислів.



Для війська Запорозького ми призначаємо платні на рік 60 000 злотих польських, які вони будуть одержувати в місті й. к. м. Києві в день св. Іллі за руським календарем. Крім того, бажаючи, щоб урядові особи ретельніше виконували свої обов’язки на службі й. к. м. і Річі Посполитої, ми призначаємо такі оклади для старшини: старшому над усім військом 500 злотих на рік, обозному 100 злотих, двом осавулам по 150 злотих, шести полковим осавулам по 50 злотих, шести полковникам по 100 злотих, шестидесяти сотникам по 50 злотих, судді військовому 100 злотих.

З числа 6 000 козаків 1 000 або більше, на розсуд коронного гетмана і з відома їхнього старшого, залежно від умов часу, мусять перебувати на Низу за порогами і там виконувати свою службу: подавати відомості про дії ворогів, не допускати їх до переправ і взагалі захищати ті місця. Решта, живучи по волостях, муситиме йти в похід з наказу коронних гетьманів на допомогу регулярному війську або туди, куди треба буде, утримуючись у дорозі від утискання жителів.

Якщо старшому треба буде піти за пороги, він мусить лишити на своє місце людину певну і розсудливу, яка повинна стежити за порядком і особливо за задоволенням скарг, щоб козаки нікому не чинили кривди і не підлягали судам замковим, духовним і міщанським. Справедливість мусить бути виявлена до кожного, хто зазнав кривди від козаків, отаманами і старшинами в присутності підстарост за існуючими законами; суперечки ж між козаками вони повинні розв’язувати самі.

Козаки не повинні робити морських походів ні по Дніпру, ні по інших ріках, суміжних з територією Річі Посполитої, і не повинні порушувати трактатів, укладених з турецьким султаном. Вони не повинні, без наказу короля і Річі Посполитої, чинити війни з сусідніми державами ні на суші, ні на морі. Морські судна вони повинні спалити негайно в присутності ревізорів і, під страхом суворої кари, не повинні спускати в море по Дніпру і по інших ріках ні суден, ні липових колод; старший повинен буде стежити за виконанням цього під страхом немилості й. к. м. і суворої відповідальності. Старости також повинні стежити за цим і забороняти такі вчинки.

В маєтках земських, шляхетських і духовних козаки можуть проживати тільки з умовою, що вони коритимуться володільцям, і за згодою останніх. Ми наказуємо, щоб ті козаки, які не схочуть коритися владі поміщиків, виселилися з маєтків шляхетських і духовних в дванадцятитижневий строк з дня укладення цього наказу. Козаки мусять повернути негайно старостам, державцям і поміщикам усі села, уходи, єзи, млини та інші угіддя, які вони привласнили собі досі, якщо не зможуть подати прав на володіння ними панам комісарам, призначеним для перепису війська. Кожний, хто не схоче коритися володільцеві і через це повинен буде виселитися з маєтків шляхетських і духовних, має право протягом 12 тижнів до свого виселення продати свій будинок і майно особі, яка перебуває під владою поміщика; проте старости і поміщики повинні дозволити тим, що виселяються, без перешкоди зібрати озимі і ярові посіви.

Військо Запорозьке не повинне затівати справ, для нього недоречних. Тому король і Річ Посполита наказують козакам, щоб вони не укладали договорів зі сторонніми державами, не приймали їхніх послів, не виряджали до них посольств і не насмілювалися вступати на службу до іноземних державців. Якби вони насмілились чинити згадані речі, Річ Посполита вважатиме їх не вірними підданими, а ворогами, і суворо і жорстоко покарає їх, не зносячись далі з ними через комісарів, бо вони виявилися б негідними ні королівської милості, ні праці шановних і високопоставлених осіб.

Через те, що за покору і смиренність козаків ми прощаємо їм вчинені проти Річі Посполитої злочини і, крім того, від імені короля і Річі Посполитої даруємо їм милість у багатьох відношеннях, то застерігаємо їх, що якби вони виявились невдячними за милості й. к. м., не додержали свого слова і порушили дану присягу або в усіх пунктах цієї постанови, або в одному з них, то прав і вольностей, наданих їм, будуть позбавлені як неслухи Річі Посполитої. Всі милості, прощення злочинів і все те, що на їхню користь тепер дається, буде скасовано, і Річ Посполита буде їх переслідувати як порушників королівської волі.

А що військо Запорозьке, розуміючи обов’язок послуху вірних підданих відносно короля і Річі Посполитої, прийняло всі вищенаписані умови і зобов’язалося присягою додержувати їх на майбутнє, то на знак свідчення цього вони до цього договору приклали військову печать і кілька старшин скріпили його своїми підписами. На Ведмежих Лозах, листопада 6 дня 1625 року.

Крім того, під Куруковим не тільки старшина, а й уся чернь дала таку присягу:

«Ми, отамани і вся чернь війська й. к. м. Запорозького, всі разом і кожний зокрема, присягаємо всемогутньому триєдиному Господу Богові в тому, що, корячись волі і наказові й. к. м., віднині будемо перебувати у вірному підданстві й. к. м., будемо коритися нашим старшим, припинимо походи по Дніпру в Чорне море і напади на землі турецького султана; всі наші морські судна спалимо, договорів із сторонніми монархами без відома й. к. м. укладати не будемо і не вчинимо нічого, що могло б образити величність короля й Річі Посполитої, а будемо точно виконувати всі умови, поставлені нині паном комісаром».

Для перепису козацького війська і для перевірки їхніх прав обрані з-серед комісарів: каштелян галицький Мартин Казановський, підкоморій київський Стефан Немирич, хорунжий Філон Стрибель і староста жиґвольський Тома Склинський.











ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за виданням: Архив Юго-Западной России. — Ч. III. — Т. І. — №. 78. — С. 284-292.


 1 Йдеться про акцію польського війська супроти козаків, що були в Каневі, Битва відбулась у жовтні 1625 року, козаки відступили. Тоді під Черкасами та Криловим почалися переговори, але безуспішно. 19 (29) жовтня почалася битва під Цибульником, потому — біля Курукового озера, де поляки зазнали значних утрат. Тут-таки й почалися переговори.

 2 Дорошенко Михайло — гетьман реєстрового козацтва в 1625 — 1628 рр., продовжувач політики П. Сагайдачного. Біля Курукового озера обраний гетьманом замість М. Жмайла, відтак він і укладав Куруківську угоду. За М. Дорошенка було утворено шість козацьких територіальних полків, що й визначало фактичне утворення Козацької держави.

 3 Урочище Ведмежі Лози було біля Курукового озера, — тепер Круків біля Кременчука. Тут була битва козаків з поляками 31 жовтня 1625 р., після якої відбулися переговори між гетьманом Конецпольським та козаками (усні). Потому козаки вислали для переговорів посольство з десяти осіб. Постанови мали відновити рішення Ольшанської комісії 1619 року.

















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.