Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня       Головна       Наступна





АНОНІМ

«АПОЛЛЕЯ  а «АПОЛОГІЇ»

книжки, руським діалектом написаної, польським же наріччям у Львові друкованої, коротко й правдиво підсумована через стан духовний східного православ’я, під послушенством святійшого патріарха константинопольського, звиклого на Русі пана, отця і пастиря, який стало й неодмінно перебуває, і до друку, на жадання багатьох, подана за благословенством та дозволом старших у той час святої руської церкви.

Року від створення світу 7136, а від Різдва Господа нашого Ісуса Христа 1628, місяця серпня, 30 дня


 а Аполлея — знищення.





ДОЗВІЛ ІЗ МИНУЛОГО СЕЙМУ З’ЇХАТИСЯ НА ПЕВНЕ МІСЦЕ ПРАВОСЛАВНОМУ ДУХОВЕНСТВУ, ЯКЕ НЕ Є В УНІЇ, ТИМИ СЛОВАМИ:


«А що стосується духовних руських і не уніатів, то мають знестися між собою, за прикладом духовенства нашого та уніатів, відповідно до можливості, також прикластися до рятунку теперішньої Річі Посполитої».

З конституції, друкованої у Варшаві




ПРИСВЯЧУВАЛЬНА ПЕРЕДМОВА


У Христі превелебному, його милості, панові отцю кир Єремії Тисаровському, з ласки Божої освяченому єпископу львівському, галицькому та Кам’янця-Подільського, екзарху трону константинопольського, благочестивому пастиреві, при щедрій ласці і з благословенством Божим щиро зичимо душеспасительного, довголітнього, цілого пробуття.

Взявши відомість із конституції минулого сейму про волю й наказа його королівської милості, пана нашого милостивого, щоб православне духовенство, яке не є в унії, з’їхалося, і не можучи доглянути найпригіднішого часу над славетне свято Успіння Пречистої і преблагословенної Богородиці, у який прийнято по всі ці часи, щоб прибували й ставали на набоженство не тільки духовні, але й світські персони мало не з усіх сторін та країв цієї держави у святій великій та чудотворній лаврі Печерській відправляти. Тоді ж немале число нас присутніх там була, і твоє святительство, як пана отця і благочестивого пастиря, сподівалися мати там приявного, але з причин, знати, великоважливих твоє святительство до того прийти не змогло. Тоді певна частина з нас, котрі з твоєї дієцезії твого святительства тут перебували й були самовидцями тієї Аполлеї, дали вже про те звіта, що діялося із «Апологією», книжкою, видрукованою у Львові по-польському, а по-руському написаною, і до певних персон пересланою. Однак коли те на божественній літургії скоро по Євангелії читалося публіці після передмови, то про те, після свята з’їхавшись до преосвященного пана отця й пастиря нашого 1 із освяченими єпископами та іншим духовенством, було трактовано, а що не тільки не могло достатньо й порядно від них реферуватися, але й затриматися довго в людській пам’яті, визнали ми за слушну й душекорисну річ оголосити коротко й справедливо це через друк, зсумувавши весь прогрес нашого зібрання, присвячуючи й офіруючи всю ту працю нашу твоєму святительству, як пану отцю та пастирю нашому благочестивому, і маємо добру надію, що вона буде від твого святительства любовно прийнята й охітно прочитана.


Святительства твого пана отця і пастиря нашого синове по духу, слуги й богомольці, стан духовний східного православ’я під послушенством святійшого патріарха константинопольського, звиклого на Русі пана отця і пастиря нашого, які стало й неодмінно аж досі перебувають [...] а


 а Тут подано великі цитати із Нового Заповіту, які опускаємо.







АПОЛЛЕЯ «АПОЛОГІЇ»


Не раз дізнавши, що належна є річ лихим та перекинливим людям найліпші справи та вчинки наші інакше титулувати, і побоюючись, аби й ця порада наша не була чимсь іншим оголошена, учинили ми маніфестацію до гродських книг Київського воєводства такими словами:


«Як тільки превелебний пан наш узяв із ґроду тутешнього київського відомість, що на недавно минулім сеймі його королівська милість, пан наш милостивий, і вся Річ Посполита, обмислюючи теперішній порятунок від коронного неприятеля 2, по всіх та всіляких станах та кондиціях людей бажала те мати, аби на таку на цей час потребу всі спільно приклалися своїми достатками, де враховано і нас, тих духовних, котрі залишаються при старожитності і не прийняли унїї з римським костелом, аби ми самі з собою щодо того, з’їхавшись у певне місце, зібралися й порозумілися. І сеймовою конституцією з’явлено: аби відтак його королівській милості, панові нашому милостивому, не стало на особі згаданого отця нашого 3 і тому духовенству, що не є в унії, не залишилося щось невідоме, остерегли те цією маніфестацією, що, либонь, усі духовні, як старший митрополит і владики, так і багато інших нижчого стану духовних людей від своїх парафій, церкви і катедр, були віддалені через неприйняття унії, жодних церковних добр не держать і тільки для пасіння душ людських носять на собі працьовитого титула без ніяких прибутків та пожитків, а з милостині самої від побожних людей з народу руського, в убожестві живуть. Дав, однак, знати нам тим згаданий отець, усім владикам та іншому духовенству, які по різних місцях у Короні, так і у Великому князівстві Литовському мешкають, аби, пристосовуючись до волі його королівської милості, пана нашого милостивого, і всієї Річі Посполитої, скільки нас бути може в такому часі, найшвидше з’їхатися до його милості, як до пастиря, до Києва, щоб могти вчинити щодо того намову».

Коли такий фундамент поради нашої на ту мету й кінець заклався, тоді за два дні перед святом прибув до Києва превелебний у Бозі пан отець Мелетій Смотриський, архієпископ полоцький та інше, і в монастирі святого Михаїла Золотоверхого дістав призначення мешкати. А що тією книжкою, написаною по-руському і раніше присланою, був визначений і потрактований за такого, що мудрує супроти східного благочестя, не відразу прийшло до побачення із ним преосвященного митрополита та освяченим єпископам, а упередило це послання до нього певних осіб із собору, депутованих щодо того. Вони до нього прибули, і довго з ним розмовляли, і те все в любові поміж себе відправили. Коли ж розійшлися, то прийшло до такого наслідку, з ласкою та поміччю Божою, що згаданий отець архієпископ на завтрішній день такого листа написав власною рукою до преосвященого пана отця митрополита:

Преосвящений мій пане!

Сподівався я звичайної зустрічі уста в уста з твоїм преосвященством і з іншою преулюбленою мені в Христі братією домовлення у церковних справах, а не через третіх осіб, через що в цей край прибув у призначений від твого преосвященства час, не для того, щоб себе самого в церкві, не кажучи вже, що проти церкви, виставляв, ані мислив про те, бо ніколи не зичив собі померти, і не зичу, не в тій Христовій церкві, в якій народився, а певний, за ласкою Бога мого, що мене східна свята церква гробними пеленами пов’є, яка мене з води й духа народила. Через це прошу по-синівському догляду вітцівського тяжчого, аніж вина моя, нехай не віднесу як від преосвященства твого, так і від інших боголюбивих і в Бозі превелебних. Бо то не буде шкода, яка вона не є, коли лікувати її, а не розчісувати і ятрити. Те, що сталося через друк, минути не може, однак, аби по цілій державі не розлетілося, запобігти тому ще можна, за спільною в тому намовою і нашою радою, не ширячи тих речей тут, а там їм запобігти, бо звідти вони можуть поширитися. Для цього через посланців від твого преосвященства та інших боголюбних і в Бозі превелебних отців, від братії в Христі, до мене присланої, маючи нагадування, бажаю всіляко запобігти всьому тому, що могло б привести до церковного сум’яття, і прошу твого преосвященства та інших усіх, що біля боку твого преосвященства сидять, пречесних мені панів та преулюблених отців і братїї, аби був допущений до спільної ради щодо того ваших милостей, де домовилися б про запобіжні заходи, і щоб сьогодні, не відкладаючи на дальший час через віддаленість місця, де книга [друкується], вчинив, аби через мене, за спільною всієї тієї ради належною порадою, без жодних дискусійних заводів, було учинено все, що належить. Бо коли б мене в тому разі твоє преосвященство та інша в Христі братія покинула і від себе відтрутила, то мусів би себе вважати за покинутого, залишеного та відтрученого, а не за того, що сам відбіг та відкинувся, і було б то мені задана від твого преосвященства ураза, яку ледве чи можна було б у мені полікувати, адже твоє покликання є немічних за свою худобу брати, а не зневажати й оминати. Відтак віддаю себе звичній любові та ласці преосвященства твого та інших боголюбних і в Бозі превелебних панів моїх та отців.


Писано в святій обителі святого архістратига Михаїла Золотоверхого в Києві, року 1628, серпня, 14 дня.

Преосвященству твоєму всіх добр зичливий брат у Христі та раб Мелетій Смотриський  4, архієпископ полоцький та інше, архімандрит віленський і дерманський.





Зрозумівши із того листа пана отця архієпископа, чого афектує і що просить, скоро по обіді того ж дня поставилися особами своїми до його милості преосвященний митрополит, освячені єпископи із іншим духовенством. Там-таки немалий час стративши на розмові із ним, ганячи його милості того вчинка, що в особі трьох скрибентів а, не апробованих од церкви, всій східній церкві, своїй матері, смів важитися такі єресі та блуди задавати, від’їхали вже у надвечір’я свята зі зволенням на те, аби була написана ревокація б і прочитана публіці з катедри дня завтрашнього, правда, що була вона сконцептована й написана.



 а Скрибент — писар, письменник.

 б Ревокація — відкликання.



Але його милість отець архієпископ на неї не зволив, своєю власною рукою іншу виготував, переписав і дозволив читати на божественній літургії. Її слова є такі:

«Я, Мелетій Смотрицький, милістю Божою архієпископ полоцький, бувши взятий од всієї церкви нашої руської в підозру відступництва від віри православної, грецької, соборної східної церкви, а з виходом під моїм іменем з друку виданої книжки, отитулованої «Апологією», ще більше ввійшов у підозру щодо того відступництва, через це моє оголошення всій церкві моїй руській, через милість вашу, присутніх на цей час у святій обителі Печерській і в цьому святому храмі Пречистої Діви Богородиці, успенню присвяченому, доношу до відома, що частково такому облудженню православних догматів сам підлягаю, однак переважно те таке облудження сталося із свавільного домислу тієї особи, якій та «Апологія» польською мовою довірена була на видання від мене, а саме зі злого умислу Касіяна Саковича, який є старшим у монастирі Лубенському Преображення Господнього. Це необережне облудження, те, що йшло від самого мого прогріху, так і те, що привело до шкідливого довірення супроти догматів православної східної церкви, пізнавши й признавши, молю Господа Бога милостивим бути до мого прогріха, а всій церкві моїй руській через того ж добротливого Бога мого добровільно обіцяю, що вже на потім всією душею моєю хочу того вистерігатися, даючи в цій святій церкві відомість того мого жалю через такого знака, що перед очима всіх милостей ваших той мій твір, названий «Апологія», зневажаю, рву і під ноги свої кидаю під клятвою, учиненою Господу Богу ще в той час, коли був при преосвященному панові моєму та інших церкви нашої руської архієреях виведений і рукоположений від святійшого патріарха єрусалимського пана отця Теофана на архієрейство під послушенство святійшого патріарха константинопольского.

Року 1628, серпня, 14 дня».

До того листа печатка архієпископська прикладена одна. А підпис руки тими словами: «Мелетій Смотриський, архієпископ полоцький, єпископ вітебський, мстиславський, архімандрит віленський та дерманський рукою власною».

Тоді відтак таким добровільним викриттям самого себе зніс із себе суспіцію а і був із великою радістю допущений до ради; найперше про те трактували у завтрішній день, як прикластися, і якою від них сумою на таку ґвалтовну потребу Річі Посполотій можна було б вигодитися 5, і який наслідок тієї нашої намови, в інструкціях, дасть

Бог, на прийдешній сейм подано й унесено буде їхнім милостям панам послам із різних воєводств та повітів.



 а Суспіція — підозра.



А щоб уже відтоді не було жодного сумніву й лихої гадки як про боголюбного пана отця архієпископа, так і про інших святителів і наших пастирів межи людьми в народі православному руському, доглянули написати річ пильно ґвалтовну і народові християнському вельми потрібну, такого листа, і благословити подати його до друку. Його є такі слова:


Йов Борецький, милістю Божою архієпископ, митрополит київський, галицький і всієї Росії


Усім благочестивим та христолюбним усякого сану й чину істинним синам церкви святої східної руського роду. Ласка вам, мир і милосердя від Бога-Отця та єдинородного Сина і пресвятого животворящого Духа, славленого у Тройці, і благословення престолу митрополії Київської від Єрусалима.


Смирення наше відомим чинить, що ми з духовенством своїм, архієпископом, єпископами, архімандритами, ігуменами, протопопами, ієреями та іншим почтом церковним, знісшись поміж себе в обителі святого архістратига Михаїла на свято Успіння Пречистої Богородиці, за дозволом із минулого сейму, і порадившись, у який спосіб, либонь, бенефіцій не маємо жодних, і від нашого руського духовенства статися могло, щоб прикладом інших прикластися датком на таку пильну потребу Річі Посполитої. І у тій спільній нашій намові, перед себе її взявши й постановивши, через їхні милості панів послів, обраних із різних воєводств та повітів на прийдешній сейм, наслідок та кінець ознаймити. За тією ж оказією, що прибули з багатьох сторін та місць православні люди духовного і світського стану, доглянули річ потрібну: народ християнський православний руський, як у Короні, так і у Великому князівстві Литовському, який стало й невідмінно триває під послушенством святійшого патріарха вселенського константинопольського і під благословенням нашого смирення, не тільки усно укріпити та зміцнити у святому східньому благочесті, але й цим універсальним нашим листом донести до відомості всіх, за смиренням нашим те обіцяючи і прирікаючи, що як ми досі про жодне відступництво не мислили і не схилялися до уніатської апостатії, так і до відходу душ наших, за ласкою та поміччю всесильного Бога, хочемо того стерегтися, під клятвою перед святійшим патріархом щодо себе учиненою і на той час підтвердженою, і зобов’язуємося і від милостей ваших, народе руський східного православ’я як духовного, так і світського стану, потребуємо й пильно просимо, а із влади нашої пастирської й нагадуємо, аби при добродійному християнському побожному житті бажали лишатися статечними учинками та світлосяйним благочестям. Надією життя вічного упевнені, у вірі Богом переданій, апостолами проповідуваній, соборами вселенськими ствердженій та кров’ю мучеників запечатаній, яка, від Сходу завітавши до наших предків, аж до цього часу в нас, нащадках їхніх, святою й непорочною перебуває, і жодними новотинами не є замазана, і єднає нам і вам спасіння та вічне царство. Цьому всім синам, у дусі слухняним, наше смирення сприяє, віншує, і маємо повинність молитися. На що при печатках наших нашими руками підписуємося і, аби те до всіх дійти могло, дозволили видати з друку.

Писано в монастирі Михайлівському церкви Золотоверхої, в божественнім місті Києві, в літо буття світу 7136, а від Різдва Христового 1628, місяця серпня, 16 дня.

Біля того листа печатка митрополита, архієпископські, єпископські та багатьох інших є притиснені.


А підписи рук такими словами:

Йов Борецький, митрополит київський, рукою власною

Мелетій Смотриський, архієпископ полоцький, єпископ вітебський та мстиславський, архімандрит віленський та дерманський, рукою власною

Ісая Копинський, архієпископ смоленський та чернігівський, рукою власною

Ісакій Борисович, єпископ луцький та острозький, рукою власною

Паїсій Іполитович, єпископ холмський та белзький, рукою власною

Аврамій, єпископ стагонський, владика пінський та турівський, рукою

Петро Могила, воєводич земель Молдавських, великий архімандрит святої великої чудотворної лаври Печерської Київської, рукою власною

Філотей Кизиревич, намісник святої великої лаври Печерської з усією в Христі братією, рукою

Варлаам, архімандрит кронський і намісник митрополії Київської, прот монастирів князівства Литовського, рукою власною

Многогрішний Теодосій, ігумен скита й Угорників, прот монастирів воєводства Руського, Белзького та Подільського, рукою власною

Йосип Бобрикович, намісник та ректор монастиря Братського Віленського, церкви Святого Духа

Недостойний в ієромонахах Коментарій, ігумен монастиря Межигірського

Ієромонах Тарасій Земка, ігумен богоявленський київський, проповідник слова Божого Печерського Київського монастиря, рукою

Софроній Жеребило Лобунський, ігумен монастиря Кирилівського Київського, рукою

Серапіон Більський, ігумен монастиря святого Миколи Пустинного Київського, рукою

Гедеон, ігумен мінський святих верховних апостолів Петра й Павла, рукою власною

Ієромонах Іван Залізо, ігумен почаївський, власною рукою Многогрішний Кирило, ігумен любартівський, прот монастирів воєводства Київського, Волинського та Брацлавського

Смиренний ієромонах Ігнатій Симонович, ігумен монастиря Тригірського Преображення Святого Спаса

Многогрішний Іоасаф, ігумен бережанський, власною рукою Памво Беринда, старець і духовник у святій обителі Печерській Київській

Ієромонах Іларіон Воцкевич, творовський ігумен, менший у духовниках і старець соборний монастиря Печерського Київського, рукою власною

Ієромонах Теодосій Оранський, уставник церкви монастиря Печерського Київського, рукою

Многогрішний Іоїль Труцевич, рукою власною Ієромонах Методій, намісник ладинський, рукою власною Климентій, протопоп київський із усією капітулою київською Андрій Мужиловський, протопоп князівства Слуцького та Копилівського з усією капітулою церкви соборної Слуцької, рукою власною

Іван Бережанський, протопоп острозький

Лаврентій Зизаній Тустановський, протопоп корецький, рукою власною

Борис Воскресенський, протопоп чуднівський, рукою Теодор Решецький, протопоп кописький, рукою власною Андрій Деомидоеич, протопоп шкловський, рукою Іншого духовенства: ігуменів, ієромонахів, протопопів та пресвітерів, котрих була вельми велика лічба, не згадуємо, щоб не наприкритися ласкавому читальнику їхньою довготою.






Після написання того листа й закінчення того духовного з’їзду, також по від’їзді його милості пана отця архієпископа, у тих місцях почали носитися межи людьми такі новини, ніби книжка «Апологія» не через митрополита, архієпископа та єпископів мала бути рвана, палена і віддана вічному прокляттю, але тільки через деяких пресвитерів 6, отож, чинячи тим помилковим повістям спротив, зараз-таки преосвященний митрополит із архієпископом та єпископами, які ще були при ньому, видав листа атестації в таких словах:

Йов Борецький, милістю Божою архієпископ, митрополит київський, галицький та всієї Росії, разом з усіма: архієпископом га єпископами



Усім благочестивим та христолюбним, усякого сану та чину людям руського роду. Ласка вам, мир і милосердя від Бога-Отця, і єдинородного його Сина, і пресвятого й животворящого Духа і благословення смирень наших та святійшого престолу митрополії Київської від Єрусалима

Узяло смирення наше певну відомість про те, що деякі персони після нашого собору сміли й важилися мовити й поміж людей удавати, ніби книжиця «Апологія» до народу руського, частково видана по-польському з друку у світ, а вся по-руському прислана до нас і читана, не через нас, митрополита, архієпископа та єпископів, мала бути читана, шарпана й палена і віддана вічному прокляттю із анатемою на той час на Касіяна Саковича, котрий у тому ділі прислугував, але тільки через деяких пресвитерів. Кожному православному і хто хоче відати те, ознаймовуємо: ніхто інший, наперед прочитавши з іншим духовенством, але ми, митрополит та єпископи, при бутності самого пана і співслужителя нашого, пана отця Мелетія Смотриського, архієпископа полоцького, єпископа вітебського та мстиславського, архімандрита віленського та дерманського, котрий разом із нами служив божественну літургію, після обходу із хрестами в храмі Успення Пречистої Богородиці у святій великій лаврі Печерській Київській, і був у всьому архієрейському одінні. Публічно на амвоні після Євангелії та читання з катедри на письмі листки, із друку видані тепер і рукою власною його милості написані, рвали, топтали і вогню віддавали владою, собі від собору даною, проклинаючи і книжку, й Касіяна, і сам пан отець архієпископ рвав, і палив, і анатемі віддавав як книжку, так і Касіяна перед лицем усієї церкви. На що, для ліпшої віри і знесення тих помилкових повістей і щоб запобігти подальшому розсіянню того несправедливого удання, і цього нашого листа, як тільки до нас відомість дійшла, з підписами рук і з печатками нашими ми дали.


Писано в монастирі Михайлівському, церкви Золотоверхої, літа від створення світу 7136, а від Різдва Господнього 1628 року, серпня, 24 дня.

Біля того листа митрополича, архієпископська та три єпископських печатки притиснено.

А підписи рук такими словами:

Йов Борецький, митрополит київський, рукою власною

Ісая Копинський, архієпископ смоленський, чернігівський та всього Сівера, архімандрит монастирів задніпровських, рукою власною

Ісакій Борисович, єпископ луцький та острозький, рукою Паїсій Іполитович, єпископ холмський та белзький, уладнач Мілецького монастиря, рукою власною

Аврамій, єпископ стагонський, владика пінський та турівський, рукою власною



Донісши відтак до відомості всіх православних такий наш учинок того з’їзду, коротко і справедливо кожного читальника просимо пильно про те, аби, давши віру справедливій реляції таких багатьох перепон, коли б до рук його дійшла «Апологія», друкована у Львові, нехай читання її загалом занехає як такої, котра від самого автора її потоптана, порвана й прокляттю є віддана. З Касіяном також не треба мати жодного спілкування як із таким, котрий у східній церкві місця вже не має.

Сам же, в православному народі руському перебуваючи, сталим будь і в святому православ’ї східному, тієї-бо православної віри ти є наслідником та визнавцем, котра є Богом передана, апостолами оповідана, вселенськими соборами конфірована, богословами церковними східними та західними уміцнена і кров’ю мученичою запечатана, а зі сходу до нас, народу руського, ціло занесена, щоб кожен із нас міг сказати перед зішестям із цього світу: подвигом добрим я жив, протяг життя скінчив, віру зберіг, інше-бо збереже мені вінця правди, його ж подасть мені Господь у той день, праведний суддя, і не тільки мені, але й тим, котрі люблять явлення чого.












ПРИМІТКИ


Перекладено з книжної української мови за виданням: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. — Т. І. — К.. 1883. — Приложения. — С. 302 — 316.


 1 Тобто Йова Борецького.

 2 Тобто турків і татар, з якими козаки в той час мали воєнні змагання.

 3 Король не визнавав постановлених патріархом Теофаном православних владик, через що вони не могли користуватися й маєтностями, про що говориться далі.

 4 В документах маємо різне написання прізвища: Смотрицький і Смотриський, — залишаємо його, не уніфікуючи.

 5 Йшлося про збір коштів на військові акції Річі Посполитої.

 6 Протопопа А. Мужиловського та протопопа Л. Зизанія-Тустановського, які були головними супротивниками М. Смотрицького й активними творцями того конфлікту.

















Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.