Попередня       Головна       Наступна

АНОНІМ

ЕВФОНІЯ ВЕСЕЛОБРИНЯЧА

1632 — 1633 років

НА ПРЕСВІТЛИЙ ГЕРБ ЯСНОВЕЛЬМОЖНИХ ЇХ МИЛОСТІ ПАНІВ МОГИЛ

Дім таки славетний той, котрому із неба,

О фортуно, пишноту дарувала Феба.

Сонця й Місяця в гербі здавна знаки щирі

Світять ясно для Могил родоводу в мирі.

Світить зоряний Олімп, і щити складає

Марс вогненний при хрестах, бо Могил він знає.

Вже Беллона їхньої теж пізнала сили —

Потрудилися не раз на Сіон Могили.

А коли вже ти — Петро, нині, Петре, славу

Доведи: від тебе Русь прагне взяти справу.

Тож як митрополія не додасть охоти,

Марс не шкодитиме, — ти з неба візьмеш цноти.

ЕВФОНІЯ ВЕСЕЛОБРИНЯЧА

з акровіршем:

Петро Могила, митрополит Київський

Пріч з роксоланських границь утікайте,

Печалі, серця ляментом не крайте.

Вже є розрада, ах досить стогнання,

Геть нарікання!

Є вже по Єврах ¹ бурхливих погода,

Мислі пекучій вже є прохолода,

По слізних ріках, по бідах скрутних,

По плачах смутних.

Тішся тріумфом, Єфразино ², сміло,

Гімн розпочавши виводити мило.

Що то за радість у руськім Сіоні,

В київській зоні.

Рожа то, рожа, найкраща уранці,

Бере початок у радісній праці,

У Савроматів ³ значна особа,

Ясна подоба.

Могила славний до митрополії

Вступає гідно з небесної волі,

О часе вдячний! О літа святії!

Дні золотії!

Од нас недоля лиха вже відходить,

Зефір лагідний, Трофея ⁴ вже родить,

По всій Русі вже геть сльози-потоки,

Жалю оброки.

Гіркотиранський вже в нас не панує

Закон — в Софії святій порядкує

Петро Могила, володар вельможний,

Пастир побожний.

І де ридали, а сонця немає,

Золотоокий де ще не сіяє

Титан у хмарах, повинна там бути

Радість — не скрути.

Ловити часом недоля нас може

В тісні обійми, та Пан допоможе

Знайти рятунок, уникнувши далі

Тої печалі.

Але тут варто ледь-ледь потерпіти,

Аби у світі проясненім жити.

Це щастя, щастя, коли в нас до Бога

Лежить дорога.

Могутню маєш, о Русь, вже відміну

Фортуни, маєш тріумфу годину.

Петро дасть гідну тобі оборону

І щит — Сіону.

Іди ж, о Петре, по днях многотрудних,

Іди по працях уже незабутніх

На трон шляхетний, узявши за цноти

Оті клейноди.

Тебе ж Софії руїни чекали,

Із рук твоїх і піднятися мали,

В свою столицю вступай же щасливо,

Жий святобливо.

Русь наша в поміч тебе ж бо обрала,

Престол цей гідно тобі дарувала,

Тебе ж Софія з плачем так вітає,

З жалю волає.

О Петре, здавна ти гість пожаданий!

Здрастуй, на втіху Русі нашій даний,

Давай рятунок всій руській оздобі

В мізерній дóбі.

Пригадуй ту Русь, якою бувала,

Звитяжців, славна, багато я мала,

Тепер обійми тобі лиш розкриті

В Сарматськім світі.

Оздоба слави ти нашої здавна,

Хіба ж для світу усього не явна

Одважна праця, котру підіймаєш,

Русь прикрашаєш?

Ледве я втіхи в жалю дочекалась,

Моїй поправі цнот потребувалось

Твоїх вельможних: твоя ж таки слава —

Моя поправа.

Ім’я Могили у Слов’янській зоні

І у господнім так само Тріоні ⁵

Тривати буде одвічним сіянням

І звеличанням.

Тобі вже мури мої доручаю,

Від Ярослава которії маю,

Любо то славі: будь же їх Атлантом

І діамантом.

Корони з лаврів — Петрові Могилі

Всі, всі, що здавна Софію хотіли

В Сіонських щиро побачить соборах,

В пресвітлих хорах.

І хто ж тут руки в Двори не підносить

У Феболунні! І хто так не просить:

О Христе, слава ти наша й корона,

Ти оборона. Їй-право, будем вовіки стояти.

А гряне ворог, його відігнати

Поможеш, Боже, й тебе при поклоні

Славим в Сіоні.

В небес благаєм, щоб ти оборону

Подати зволив у Київ патрону,

Нехай щасливо тобі він слугує,

Поклін дарує.

Синове руські, серцями ви дайте

Поклін Могилі, йому ж повторяйте

Подякування за труд і за працю

На кожнім плацу.

Клейнод це наш і клейнод-бо коштовний,

І скарб найкращий, в словах невимовний,

За ним Русь наша зітхне у спокою

По тім розбою.

Із ним і гарпій-схизматиків роги,

Й підступно-хитрі єретики вбогі

Не візьмуть вже нас, бо все тут він справить,

Добре наставить.

Йди ж бо, пресвітлий Могило, безпечно,

Архієрейство прийми ти статечно,

Жий многолітно: Бог — твоя заслона,

Щит і корона.

ДЕДИКАЦІЯ

За дари, підмітив хтось, від панів приймають

Ласку люди, що себе нею утішають.

І Тебе, Вельможний наш Пане, ми вітаєм, —

Подарунок, хоч малий, також виставляєм.

Панська ласка і простим даром не гордує,

Від убогих, знаєм те, мало потребує.

Чи із золота дари тільки й знамениті?

Чи без серця дорогі будуть хризоліти?

Хай тобі смарагди — скарб Крезовий ⁶ — дарують,

Хай Гомерових поем ритмами слугують,

Хай зелено-золотий топазин приносять,

Хай про цноти твої скрізь на Русі голосять,

Каліопи хай тебе з небом порівняють,

Многопліднії твої праці вихваляють —

Все доречне, але ми принесли, що маєм,

І дарунком скромним цим образ твій вітаєм.

Із поклоном і серця віддаємо щирі —

У твоєму клекотать тріумфальнім вирі.

Це у світі підданих плата найгідніша,

Над усі піролові краплі ⁷ — також ліпша.

Хто хвалу тобі склада, всі про те вже знають,

Що у світі скрізь тебе цноти визначають.

Хто ж не відає, що ти Парнасів атонських

Є фундатор, пастир ти і країв Сіонських?

Тож і ми, друкарської прагнучи роботи,

Знаєм, що нам панськії провіщають цноти.

Бо мистецтва наші й ми досі дармували,

Не без шкоди власної цього дня чекали,

Як тебе, Вельможного, тут вітати станем

І надалі дармувать, отже, перестанем.

У мистецтвах друкарів — нашій звичній справі —

І твоє нехай ім’я множиться у славі.

Із друкарства — повсякчас вигідної штуки —

Мають славу немалу всі, що є, науки.

Це ж воно богатирів Марсобистрих дії

Визначає і красу оцінити вміє.

Це ж воно церковнії гімни описало,

Вчителів духовних теж при собі зібрало.

Що ж, коли хвалю я те, що у світі кожен

Похвалами добрими вшанувати може.

Римський цесар Фредерік Третій ⁸ апробує

Навіть герб, якого нам, друкарям, дарує.

Ти про це, Вельможний наш Пане, краще знаєш, —

Орлооким розумом всюди проникаєш.

Все твоє старання в тім і твоя в тім справа,

Щоб найкращою була наша руська слава.

Коштом батьківським своїм школи ти фундуєш

І тими ж професорів коштами даруєш.

Любомузівців-старців теж на ноги ставиш

І ведеш, як Андріан ⁹, їхні праці славиш.

На друкарню ти кладеш кошти, щоб Сіону

Бути ще прекраснішим, потім — Гелікону.

Є друкарні польської добрий вже початок,

Щоб в Парнасі різних книг завше був достаток.

Ось чому свою красу Русь-держава має

І за що вона тебе вічно вихваляє.

Довго й щасно тут живи, у своїй столиці,

Що заслужено дістав з Божої правиці.

Бачиш сам, що руському потребує роду, —

Все справляй і матимеш в небі нагороду.

Упоминок цей тобі ми даєм щасливо, —

Превелебний Петре, ти чиниш справедливо.

Панська в тебе ж бо душа: все на світі знаєш, —

Зазвучати перед ким, Евфоніє, маєш!

ПРИМІТКИ

Перекладено з книжної української мови за виданням: Титов Хв. Матеріали до історії книжної справи на Вкраїні в XVI — XVII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків. — К., 1924. — С. 300 — 304.

 ¹ Євр — Бог південно-східного вітру.

 ² Єфрозина — одна із трьох харит, богинь вроди й радості.

 ³ Савромати — так звали в поезії жителів Річі Посполитої.

 ⁴ Трофей (Трофоній) — син Аполлона.

 ⁵ Тріон — царство, терен.

 ⁶ Крезовий скарб — багатства Креза (595 — 546 рр. до н. е.) — останнього лідійського царя, символ багатства.

 ⁷ Піропові краплі — гранатовий сік.

 ⁸ Фредерік Третій (1515 — 1593) — австрійський імператор; тут мається на увазі, що він апробував герба Могил.

 ⁹ Андріян (Адріян) Публій Елій (76 — 138) — римський імператор, відбудовник Атен, меценат мистецтва.

Попередня       Головна       Наступна