Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня       Головна       Наступна





БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

УНІВЕРСАЛ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПРАВ ШЛЯХТИ ПІНСЬКОГО ПОВІТУ

від 28 червня 1657 року



У ім’я Господнє, амінь, на пам’ять вічної справи.

Ми, Богдан Хмельницький, генеральний гетьман його царської милості військ Запорозьких, повідомляємо цим листом, затвердженим вірою і всього війська, кожному, кому належить про це знати.

Одвічна мудрість, роздаючи шляхи загального співжиття, сама заборонила заподіювати лихо тим, хто творить добро, коли наказала приймати прихильних дружнім серцем і привела для цього відповідне порівняння, що не годиться, щоб за рибу вужа, за хліб камінь та інші лихі речі мав одержувати той, хто творить добрі діла. Ще найвищий творець і правитель підсонячного світу навчав такої поведінки та закладав такі найпевніші правила взаємної щирості і приязні — добром віддавати за добро; тому жодному, створеному його ласкою, не годиться інакше поводитися зі своїм ближнім, якщо він бажає уникнути Божої кари і людського осуду за відхилення від спасенного шляху. Тому і ми, не відступаючись від давно встановлених звичаїв, коли Бог люб’язно схилив Пінський повіт до з’єднання з нами волею і серцем, приязно і прихильно прийняли послів, присланих від них для затвердження вічної дружби, його милості пана Лукаша Єльського, маршалка, і його милості пана Адама Спитка, берестейського стольника, пінських сановників, і прийняли належні умови і обов’язки дружби, забезпечуючи їх з усією відповідальністю і під сумлінням, що з цього часу не будемо вороже з ними поводитися, ані посилати в їхні маєтності особливого війська, крім окремих загонів безпеки, ані не будемо підмовляти когось чужого загубити їх, як самі, так і через намовлених осіб. Навпаки, якби хтось з ненависті до них, або для укладення приязні і з’єднання з нами, або з якої-небудь іншої продуманої причини хотів вчинити їм шкоду, вторгнувшись в їхні краї із військом і плюндруючи вогнем і мечем їхні маєтності, обіцяємо підтримувати їх, допомагати їм і навіть усім військом захищати від ворогів, що наступають на них, хоч би наших близьких, які не слухали б нашої поради і не припинили б цього. А щодо обрядів римської віри, з якою вони приєднуються до нас, то ми всі — військо Запорозьке і наші нащадки — не перешкоджатимемо їм і не примушуватимемо жодного з них силою до православної грецької віри. Ми також не повинні знищувати і скасовувати давніх і нових фондів на костели, якщо вони утворилися не із здирства церковних маєтностей і покривдження убогих православних.

Однак постановляємо взаємно викорінювати секти і унію як причини великого лиха, не загороджуючи шляху до нашої ласки тим із нашого духовенства, які, прийшовши до пізнання правди, віддали б належний послух київському митрополитові і, відбувши належну покуту, мали б за собою гарячу рекомендацію наших духовних. Що ж до привілеїв, вольностей і судів, наданих кожному станові, забезпечуємо їх не інакше, тільки так, як було за польських королів, із тією умовою, щоб скоротити правні процеси та загородити вбогій шляхті дорогу до злиднів і надмірного ябедництва. Чини, посади, достоїнства, як земські, так і військові, надані тепер милостивим панам обивателям Пінського повіту польським королем, кожний зберігатиме до кінця життя. Однак, якщо мав би хто з урядників з волі Божої зійти з цього світу, згідно зі звичаєм, на місце померлого новий урядник обиратиметься тому, що за старим звичаєм урядників звикли тільки обирати. Але залишаємо за собою право затвердження обраного. А щодо інших, які б підлягали нашому рішенню і волі, будемо розпоряджатися старшинствами, приймаючи до уваги повагу і пошану до заслужених згідно з рекомендацією нашого пінського старости. Крім цього, щодо військових чинів усіх, які є тепер і будуть пізніше, то запевняємо вас, що ми залишаємо уповноваження і свободу в наданні [звань] ротмистрів та поручників полковникові, що буде на той час. Однак всі вони без нашого розпорядження не повинні нікому оголошувати, ані укладати нової дружби з ким-небудь, нас про це окремо не повідомивши. Спадковими маєтностями у Пінському, Мозирському і Турівському повітах 1, а також в інших місцях, де б вони не знаходились, дозволяємо вільно користуватися, з усіма прибутками, тим, хто тільки виконає присягу вірності. Васальні права, які тільки хто-небудь має, здавна надані королями, залишаються і залишатимуться повністю кожному — це забезпечуємо ми військом Запорозьким за нас і наших нащадків. Тільки королівщини Пінського староства, які належать до наших доходів, вилучаються з їхнього користування. Довічні ж надання повинні служити кожному до смерті, а після сконання кожного посесора вернутися в наше розпорядження. Богослуження, проведення звичайних процесій, вільне навчання шляхетських дітей, всяку пошану римського духовенства ми і нащадки наші з військом Запорозьким клянемося християнським словом залишити їм, не чинячи їхньому виконанню найменшої шкоди або перешкоди. Взагалі обіцяємо не заподіювати ніяким їм належним вольностям жодної кривди, щоб тільки не були придумані нові для того, щоб нас обманути. Обіцяємо додержуватися умов, належних дружбі, і зобов’язуємося підтвердити це наше запевнення через наших особливих послів та їхню присягу. Зобов’язуємося з цього часу ми самі зі своїми нащадками і військом Запорозьким, що матимемо спільних друзів і ворогів і вічно й непорушно перебуватимемо в дружбі. Сподіваємося, що їхні милості пани обивателі Пінського повіту повністю дотримуватимуться умов, які зобов’язалися виконувати, взявши в приязні до нас через присягу своє сумління. А щоб все це ще важливішим і ще головнішим було, підписуємо ці наші запевнення поряд з військовою печаткою власною рукою.


Відбулося в Чигирині, дня 28 червня за старим календарем, року господнього 1657.


Богдан Хмельницький, гетьман його царської милості військ Запорозьких













ПРИМІТКИ


Перекладено з польської мови за виданням: Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов. — Т. III, — К., 1848. — С. 245-249.


 1 Пінський, Мозирський та Турівський повіти лежать на території Полісся, т. зв. Чорної Русі (тепер — у Білорусі).














Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.