Головна (Ірина Жиленко. Україна: християнство до заснування Київської Русі.)

ДОДАТКИ

Додатки

Повідомлення про проповідь Апостола Андрія

Повідомлення про християнство на теренах Середньої Наддніпрянщини

Житіє перших херсонських мучеників з "Житій святих" святителя Димитрія Туптала (Ростовського)

Повідомлення про проповідь Апостола Андрія

Іполит, єпископ Портуенський (бл. 222 р.)

Андрій, після того, як проповідував скіфам і фракійцям, потерпів хресну смерть у Патрасі Ахейському, бувши розіп'ятий на дереві маслиновому, де і похований.

Оріген (200-258).

Апостоли й учні Господа і Спасителя нашого, розсіявшись всесвітом, проповідували Євангеліє, як-от: Фома, згідно збереженого до сьогодні переказу, одержав в уділ Парфію, Андрій — Скіфію, Іоанну дісталася Азія та ін.

Батько церковної історії єп. Кесарії Палестинської Євсевій Памфіл († 340 р.). “Церковна історія”

Святі апостоли й учні Спасителя нашого розсіялися по Всесвіту. Фомі, як свідчить переказ, випав жереб іти в Парфію, Андрію — в Скіфію, Іоанну — в Азію, де він жив і помер в Ефесі” [80]

Святий Дорофій, єпископ Тирський.

“Цей твір у першотворі було читано в шостому сторіччі, коли папа Іоанн II, бувши посланий (бл. 520 р.) готським царем Теодориком до імператора Юстина, домагався бути першим у священослужінні перед Костянтинопольским патріархом, вказуючи на апостольське походження Римської кафедри; тоді зауважили йому, що і Цареградська Церква заснована апостолом Андрієм, від якого веде безперервний ряд своїх єпископів, і на підтвердження представили автентичний твір святого Дорофія, що стосується цієї теми. Численні римські письменники вважають цей Дорофіїв твір підробленим тому саме, що в ньому говориться про заснування Візантійської кафедри святим апостолом Андрієм, стараючись, навпаки, довести, ніби вона заснована святим апостолом Петром. Але — а) остання, цілком безпідставна думка Баронія справедливо відхиляється самими папістами; б) що апостол Андрій поставив у Візантії першого єпископа Стахія, про цей ясно говориться в Четії-Мінеї (Martirologio) римській (жовт. 31); отже, не правда, ніби ідея ця вигадана греками для набуття важливості Цареградского престолу під час суперечки їхньої з первосвящениками Заходу; в) вважаючи згаданий твір Дорофія підробленим, самі західні письменники зізнаються, принаймні, в тому, що його потрібно віднести до початку шостого сторіччя, і в такому випадку воно залишиться... важливим старожитнім свідченням " [81].

"Андрій, брат Апостола Петра, пройшов усю Віфінію, усю Фракію і скіфів, проповідуючи Євангеліє Господа; потім досяг великого міста Севаста, де знаходиться фортеця Аспар і ріка Фазис, біля якої живуть внутрішні ефіопи; похований у Патрасі Ахейському, бувши розіп'ятий Егеатом"

Повідомлення про християнство на теренах Середньої Наддніпрянщини

Тертуліан (III ст.)

Адже в кого іншого увірували всі племена, крім Христа, що вже прийшов? … парфяни, мідяни… і замешкані в Понті і Азії, і різноманітні галльські племена, і недоступні для римлян місця Британії скорилися Христу, а [також і країни] сарматів, даків, германців, скіфів і крім того з багатьох племен, областей і островів багатьох нам невідомих, так що і перерахувати їх ми не в змозі [82].

Афанасій Олександрійський (IV в.)

"… хто з людей міг пройти колись настільки великий простір і проникнути і до скіфів і ефіопів або персів, або вірмен, або готів, або до тих, що, згідно розповідей, живуть по той бік Океану, або до тих, хто живе вище Ірканії, як Господь усіх Ісус Христос " [83].

Єпіфаній (др. пол. IV в.)

Е. Симонович коментує це повідомлення так: "Тут заслуговує на увагу етнонім "венни", що має ту ж основу, що і слово "венеди", племена яких не випадково приміщені над Дунаєм у синхронному джерелі "Певтингерових таблицях " [84].

 Скіфією давні звичайно називали усю північну землю, де живуть готи й завни, а також венни та арії до меж германців і амазонок [85].

Феодорит Кірський

…до персів, скіфів та інших варварських народів закони перейшли після їх (апостолів) смерті, і, незважаючи на протидію всіх, не тільки варварів, але й самих римлян, продовжували зберігати однакову силу [86].

Євсевій Ієронім

…відклав сагайдак вірмен, гунни вивчають Псалтир, холоди Скіфії киплять жаром Віри, руде і біляве військо гетів возить із собою намети церков… [87]

Святий Іоанн Золотовустий († 407).

Е. Симонович коментує це повідомлення так: "Це повідомлення особливо цінне тим, що містить одне з перших свідчень про слов'ян" [88]

…І скіфи, і савромати… і ті, хто оселився біля самих околиць всесвіту, перекладаючи св. Писання кожен на свою мову, філософствують про цих словеса [89].

Альким Екцидій Авіт (460-525)

Екцидій Авіт походив із сенаторської сім’ї в Оверні. З 490 року – єпископ.

Ти, Мартін, приймаєш під благочестивою спілкою Христа величезні і різноманітні племена. Альман,саксонець, торинг, паннонець, руг, склав (Sclavus), нара, сармат, дан, острогот, франк, бургундіон, дак, алан радіють, що пізнали Бога під твоїм керівництвом [90]

Євсевій Памфіл. "Хроніки"

 Перший престол верховного апостола Петра… від Равенни й до Фессалоніки, склавів, арарів, скіфів, до ріки Данувія обіймає церковні межі єпископів [91]

Сократ Схоластик. Церковна історія.

Сократ Схоластик, один із найцікавіших церковних істориків кінця IV — першої половини V ст. використав для написання своєї праці величезну кількість матеріалів — перш за все послання церковних соборів, імператорів та визначних діячів Церкви, полемічні та апологетичні твори Афанасія Олександрійського, Євсевія Кесарійського, Григорія Низького, Євагрія Понтійського та інших письменників, історичну працю Руфіна Аквілейського, а також усну традицію, в тому числі, спогади новиціанина Авксанона про Нікейський собор. Уся ця інформація була піддана ним значній критичній оцінці. Як пише автор коментарів до його видання І. Кривушин: «Головними критеріями вибору матеріалу є його узгодженість з іншими свідченнями, авторитетність і об'єктивність джерела. Так, Сократ переробляє Першу і Другу книги, що спочатку засновувалися на "Церковної історії" Руфіна, коли після ознайомлення з творами Афанасія та соборними посланнями він знаходить у ній явні невідповідності. Письменник критикує єретика Сабіна за те, що той спеціально не включає у свій збірник документи, у яких утверджується принцип єдиносутності. Історик відмовляє в довірі навіть тим авторам, чиї свідчення він звичайно приймає як бездоганні, якщо він раптом виявляє їхню особисту зацікавленість у описуваних подіях. Так, втягненість Євсевія Кесарійського в релігійну боротьбу післянікейського періоду знецінює для Сократа наведені ним дані про передісторію Антіохійського собору. "Керуючись законами історії, що потребують щирого і безстороннього аналізу подій, — формулює письменник своє "дослідницьке кредо", — я приступаю до самої розповіді і, описуючи те, що сам бачив або що встиг дізнатися від очевидців, буду вважати розповідь достовірною, якщо ті, що говорять про ту саму подію не суперечать один одному. Праця моя в пізнанні істини ґрунтується на повідомленнях багатьох різноманітних свідків, із котрих одні заявляють, що самі були присутні при описуваних подіях, а інші — що знають їх краще від усіх".

ГЛАВА 25

Про те, що македоніани й акакіяни, зібравшись у Антіохії підтвердили сповідання нікейське

 Утім, справи християн не залагодилися, тому що предстоятелі різних сповідань безперестану докучали царю в надії одержати від нього дозвіл — діяти проти тих, котрих вважали вони своїми супротивниками. По-перше, так звані македоніани піднесли йому сувій, просячи вигнати з Церков сповідників неподобності й місця вигнаних віддати їм. Цей прохальний сувій представили: Василь Анкірський, Сильван Тарсійський, Софроній Помпеопольський, Пасинік Зильський, Леонтій Химанський, Каллікрат Клавдіопольський і Феофіл Катавальський. Цар прийняв сувій, але відпустив їх без відповіді, сказавши тільки таке: "Я ненавиджу ворожнечу, а тих, що зберігають однодумність люблю і шаную". Почувши про це, інші лишили свою пристрасть до змагання, що і було ціллю царя. Тоді ж виявилася неспокійна вдача акакіан і ясно виявилося, що акакіяни завжди трималися сторони сильнішої, тому що, з'їхавшись до Антіохії сірійської, вони ввійшли в зносини з Мелетієм, що незадовго перед тим відокремився від них і визнав єдиносутність. Це зробили вони тому, що бачили, яку повагу виявляв йому цар, який знаходився тоді в Антіохії. Склавши із загальної згоди сувій, акакіани висповідали в ньому єдиносутність і, підтвердивши ним нікейську віру, представили його царю. У цьому сувої знаходиться таке:

 "Благочестивішому і щонаймилішому владиці нашому Іовиану, Переможцю, Августові — Собор єпископів, із різних єпархій, що зібралися в Антіохії.

Що твоє благочестя стало перше піклуватися про утвердження церковного світу й однодумності, це і ми добре знаємо, щонайбогомиліший царю. Не невідомо нам і те, що показником цієї єдності ти справедливо визнав відмітну рису щирої і православної віри. Тому, щоб не відносили нас до числа викривлювачів щирого вчення, доповідаємо твоєму благочестю, що ми приймаємо і підтримуємо віру першого, що колись був у Нікеї, святого Собору, тому що на ньому й слово єдиносущний, що деяким кажу здається дивним, одержало від батьків визначене тлумачення, за яким воно означає, що Син народився із сутності Батька, і що Він подібний Батьку по суті, а не те, що невимовне народження. Та й слово сутність прийняте Отцями не тому, що воно зустрічається в поганських письменників, а для спростовання слова "із несущого", що нечестиво вжито про Христа Арієм і яке, на шкоду церковній однодумності, ще сміліше, дерзновенніше і безсоромніше вживають аномеї, що нині з'явилися. Для того то при цьому представленні нашому і приклали ми список із сповідання нікейського, викладеного тими, що зібралися (у Нікею) єпископами. Це прийняте нами сповідання є таким: Віруємо в єдиного Бога Батька вседержителя, та інше в символі віри. Мелетій, єпископ Антіохійський, згідно з вищенаписаним, Євсевій Самосатський, Євагрій Сикелійський, Ураній Анамійський, Зоїл Ларисський, Акакій Кесарійський, Антипатр Роський, Авраамій Уримський, Аристенік Селевковильський, Варламен Пергамський, Ураній Мелитинський, Магнос Халкидонський, Євтихій Елевтеропольський, Ісаконіс із Великої Вірменії, Тит Бострійський, Петро Сиппський, Пелагій Лаодикійський, Аравіан Антрський, Писон Аданський через пресвітера Ламидріона, Сабиніан Зевгматський, Афанасій Анкірський через пресвітерів Орфиста й Аеція, Фриніон Газський, Писон Августійський, Патрикій Палтійський через пресвітера Ламиріона, Анатолій Верійський, Феотим Аравський, Лукіан Аркійський".

 Цей сувій знайшли ми в сабиновому зібранні соборних діянь. Бажаючи припинити ворожнечу різнодумців покірливістю і переконанням, цар сказав, що він нікому не має наміру робити зла, як би хто не вірував, проте ж буде любити і віддавати перевагу тим, хто постарається більше сприяти до єднання Церкви. А що він дійсно так чинив, про це говорить і філософ Фемістій. У своїй промові про консульство Іовіанове він звеличує похвалами цього царя за те, що він дав кожному триматися боговшанування, якого хто хоче, і став вище хитрості підлесників над котрими дотепно насміхався, говорячи, що вони явно вшановують не Бога, а пурпур, і нічим не відрізняються від Евріна, води якого течуть то в той, то в інший, протилежний бік.

Таким чином повідомлення Сократеса про те, що серед підписів, поставлених під вищенаведеним документом, був зазначений і єпископ «росський» заслуговують на увагу, і дозволяють вірити, що саме так було написано у цитованому ним документі IV ст. Інше питання — чи йшла тут мова, власне, про єпископа з території сучасної України. На це питання тяжко відповісти достатньо точно.

Житіє перших херсонських мучеників з "Житій святих" святителя Димитрія Туптала (Ростовського)

7 березня

Страждання святих священомучеників Єфрема, Василія, Євгенія, Єлпідія, Агафодора, Єферія і Капітона, котрі в Херсоні в різні часи єпископствували

З грецьких літописів

В шістнадцяте літо царства Діоклетіанового святіший патріарх Єрусалимський Єрмон [92] послав численних єпископів до різних земель і народів Апостольськи звіщати Слово Боже і проповідувати Христа. Двоє з-поміж тих єпископів — Єфрем і Василій, прийшли до Тавроскіфської землі, й до граду Херсона увійшовши, трудилися обоє деякий час, безбожному тому народу проповідуючи Істинного Бога, і просвіщаючи затемнених пітьмою еллінського ідолобісівства. По тому святий Єфрем, залишивши херсонитів святому Василію, пішов до скіфів, що жили на берегах Дунаю, і там проповідуючи, багатьох до Хреста навертав. І по значних незгодах та трудах, в Благовісті Христовому здійснених, мечем у славу [Його] усічений був березня у сьомий день.

Василій же святий у Херсоні, викриваючи забобони людей невірних, правий же шлях Спасіння їм показуючи, розгнівав народ. І нечестиві, захопивши його, били немилосердно. І вигнали з міста. Він же пішов до якоїсь гори, [й] оселився в печері. Знаходилася ж та гора на відстані ста стадій від Херсона-града, і називалася Парфеноном, тобто «Дівочою», оскільки на горі тій було капище ідола-діви — еллінської богині [93]. У тій, отже, горі живучи, святий Василій радів духом, оскільки сподобився задля Христа ран і вигнання зазнати. Печалився і ридав через погибель душ людських, дияволом спокушених, і зі сльозами молився Богу за навернення їхнє.

Невдовзі помер у одного князя Херсонського єдиний син, і був похований за містом. Батьки його з глибокою жалобою сиділи при гробі його, тужачи й плачучи. І як була ніч, а вони від гроба синового не відходили, явився їм уві сні їхній померлий син, говорячи: «Чому плачете і ридаєте за смертю моєю? Не можете [бо] мене звідси забрати живим, бо боги наші не можуть воскресити мене, бувши ідолами бездушними, людьми задля спокуси й погибелі винайденими. Якщо ж хочете мене живим мати, то вмоліть прийшлого того чоловіка, якого, побивши, вигнали, аби помолився за мене Богу своєму, і ви віруйте в Бога того, Котрого він проповідує. Той бо є істинним Богом, що має владу над живими та мертвими, і спроможний є підняти мене з мертвих живим, молитвами того мужа, вами зневаженого». Батьки, збудившись від сну, один одному видіння своє оповіли, і [як виявилося], що одне й те саме бачили, дуже дивувалися та звеселилися. І, негайно пішовши до міста, розповіли [про те] родичам та іншим своїм [близьким — ? — І.Ж.]. Коли ж настав день — негайно почали повсюди шукати чоловіка Божого. І знайдений був у вищезазначеній печері. Князь той зі своїми домашніми, прийшовши до нього, припав до ніг його святих, молячи, аби воскресив його сина. Святий же відмовлявся: «Як можу це сотворити, бувши людиною грішною? Але увіруйте у Бога, Котрого я проповідую — [і] отримаєте те, що просите: Той бо єдиний має силу мертвих із гроба піднімати!». Вони ж кажуть: «Якщо отримаємо сина свого живим, то все, що хочеш і велиш, старанно виконаємо». Святитель же Божий Василій, зібравшись, пішов із ними до гроба. І [як] було каміння від входу відвалене, увійшов святий досередини, і перехрестивши померлого, помолився Богу належно; по тому, взявши води й освятивши її, вилив на мертвого, закликаючи Пресвяту Трійцю, подібно до Хрещення святого. І негайно ожив мертвий, і почав говорити, славлячи Бога. Настрахалися та вжахнулися всі присутні. І радість [була] батькам невимовна! І всі припадали до ніг святителевих, великим його нарікаючи, і проповіданого ним Бога сповідуючи, як істинного та всесильного. По тому, взявши, архієрея Божого святого Василія, повели до міста з великою честю. І хрестився князь той із усім домом своїм, увірувавши у Христа. І чисельні поміж народу, те чудо бачивши, долучилися до вірних. І росла Христова Церква в Херсоні, а мерзенні еллінські капища почали потроху занепадати. Диявол [же], бачачи запустіння своїх жертовників, увійшов у серця іудеїв, що жили тоді в Херсоні. Ті нацькували еллінів повстати на християн, а найбільше — на зверхника їхнього, святого Василія. Так бо казали: «Якщо вбити його — легко знищиться християнство, оскільки учитель їхній убитим буде». Зібралося, отже, безліч озброєних нечестивців, і напали негадано з лементом та вигуками на архієрея Божого. Витягли його з дому, зв’язали йому ноги, і прив’язавши, волочили вулицями міста, палками та камінням б’ючи й ногами копаючи. Дотягли вони його до місця, на якому християни поставили були стовпа, і на ньому — хрест. Тут святитель Христів Василій передав душу в руки Божі, і помер мученицьки місяця березня в день сьомий, в який і святий Єфрем у Скіфії мечем посічений був. Тіло ж святого Василія за ворота міські витягнуте і кинуте було псам та птахам на поживу, і лежало немало днів без поховання; проте Божим захистом неушкоджене було. Поночі з’являлася над тим мученицьким тілом зоря пресвітла, вовк сидів, сторожачи від псів; удень же орел над тілом літав, не даючи хижим птахам наближатися. [І так було], доки християни, викравши поночі [тіло], поховали його чесно.

По убивстві святого єпископа Василія один з-поміж учнів його, припливши в Єллеспонтійські землі, знайшов там трьох єпископів, котрі в Благовісті Христовому трудилися — Євгенія, Єлпідія і Агафодора. Були ті разом зі святим Єфремом і Василієм від святішого Єрмона патріарха Єрусалимського на проповідь послані. Зустрівши їх, той учень оповів про кончину Василія святого. Вони ж, почувши, прославили Бога, Котрий увінчав вінцем страдницьким Свого угодника. По тому, порадившись, сіли на корабель і припливли до Херсона-граду, бажаючи наслідувати святого Василія. Як проповідували вони в Херсоні Христа Бога — збільшувалося повсякдень число вірних. Але знову підняв на них диявол, як і на святого Василія, жидів та еллінів, які, зібравшись великим натовпом, захопили святих єпископів, і, зв’язавши, поволочили по дорозі, б’ючи палками та камінням, доки мученики святі віддали чесні свої душі в руки Господа свого. Мертві ж тіла їхні витягли за міські ворота, через які звичайно виносили мерців для поховання, і кинули назовні непохованими на поживу псам і птицям. Проте християни, таємно взявши, поховали [їх] чесно. Постраждали святі три єпископи: Євгеній, Єлпідій [і] Агафодор через рік по убивстві Василія, в день той же — сьомого березня.

Через декілька років, за Костянтина великого, котрий [на той час] до Віри приходити почав [94], прийшов до Херсона єпископ Єферій, також від патріарха Єрусалимського присланий. І як побачив Єферій святий, що у Херсоні лютість та злість невірного народу не дає християнству нітрохи розповсюдитися в місті — пішов у Візантію до царя Костянтина й пожалівся на нечестивий херсонський народ, що утиски чинить християнам. Цар же повелів, аби вільно й безборонно жили християни в Херсоні, і свої зібрання для Божого Славослов’я аби здійснювали безборонно. Всі ж, хто противиться цьому, та вигнані будуть із міста. Святий Єферій, повернувшись із таким царевим велінням до Херсона, вельми звеселив Христове стадо. Невірні ж печальні були й засмучені. І єпископ, побудувавши у місті церкву християнську [95], і все належно влаштувавши, знову пішов до царя, аби подякувати за благодійство його. Повертаючись же, захворів, і, як довелося йому острова Аса дістатися, прийняв тимчасового життя свого кінець, Вічного ж Життя — початок. Там поховали його вірні, поставивши на могилі його стовп, і дерева високі там виросли, показуючи здалеку гроб святого. Помер же святий Єферій березня у сьомий день, в який і попередні єпископи-мученики померли. Християни, дізнавшись про те, багато плакалися за ним, [а] потім послали до царя Костянтина, звіщаючи про кончину свого єпископа, [і] просячи на місце його іншого. І присланий був на місце Єферієве Капітон блаженний, Херсонської церкви єпископ. І радісно був прийнятий вірними. Невірного ж народу безліч зібралося й приступило до новоприбулого єпископа, просячи від нього знамення, аби чудом засвідчив правдивість своєї Віри, аби й вони могли увірувати. «Чудо ж, — говорять, — хай буде таке: піч вогненна велика та буде розпалена, і в неї єпископ християнський та увійде; і якщо не згорить і живим буде, то всі охрестимося». Святий же Капітон, надіючись на Бога, вволив бажання їхнє, і звелів якусь велику піч для того приготувати. Коли ж піч була вельми розжарена, єпископ святий перед усім народом, який на те пильно дивився, одягнув на себе омофор свій, і розчулено молився Богу, аби явив силу Свою Божественну, як колись у вавілонській печі, задля увірування невірного народу. І по належній молитві диякон велегласно звістив: «Вонмімъ!» І увійшов святий у піч, і стояв у полум’ї близько одної години, молячись, руки маючи до Небес простерті, нітрохи не уражений великим тим полум’ям вогненним. По тому, набравши палаючих вуглин у фелонь свою, вийшов неураженим до народу. І всі були вельми здивовані та зачудовані, дивлячись на преславне те чудо. Бачили бо, що ні риз його вогонь не торкнувся, ні фелонь, повна палаючих вуглин, не була обпалена. І велегласно, ніби одними вустами волали: «Єдин є Бог, Бог Християнський, великий і кріпкий, Котрий неопалимим зберіг в печі раба свого!» Тоді весь Херсонський град, і земля та прийняла християнську Віру, чудом тим преславним бувши увіруванні. Звіщено ж було те чудо великому Костянтину і на першому Вселенському соборі в Нікеї святим отцям повідане. І всі, прославляючи Бога, дивувалися великій вірі [та] дерзновенню до Бога святого єпископа Капітона.

Через декілька років, коли святий Капітон плив кораблем із Херсона до Цареграда, розгулялася буря з вітром, і прибитий був корабель хвилями до устя ріки Дніпра. Зустріли там людей невірних і безбожних. Ті всіх, хто був на кораблі, полонивши, все пограбували. Самого [ж] архієрея Капітона у воді втопили. Так помер мученицьки місяця грудня в 21 день. Проте пам’ять його прилучено до попередніх херсонських святителів, котрі постраждали березня в сьомий день, оскільки й душа його свята прилучена є до них на Небесах. І всі сім архієреїв Божих, єпископів херсонійських, як сім янголів чільних, разом предстоять Пресвятій Трійці, Отцю і Сину і Святому Духу, Єдиному Богу, славлячи Його з усіма святими у віки [віків]. Амінь.

Головна