Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту





Ірина Жиленко

СЛОВО ДО ЧИТАЧА





Володимир великий вас у Віру хрестив

І від ідольської темряви освятив

А те Бог дарував із милості благої

Аби прилучити вас до Своєї Волі

Щоб мертвим ідолам служити перестали

І синами Живого Бога стали

Коли з Сходу Свята Віра себе засвітила

І багатобожну звабу пригасила

З Костянтинополя, від святих патріархів

Просвітлені єсмо. Східних ієрархів

Любіте, й вшановуйте східні права,

І пребуде з вами правдивая слава.

Чому ж єсте від Віри марно відступили

І єретицькі науки полюбили?

Чому Церкву Божу жебрущою зробили,

Чому думки про Спасіння своє згубили?


З вірша XVI — XVII ст. , який походить із т. з. Загорівського збірника XVII ст. (Українська література XIV — XVI ст. — К. , 1988. — С. 496 — 498). Переклад авт. — І.Ж.





Пропонована нині вашій увазі публікація — по-своєму унікальна, бо є першим за останнє століття перевиданням колись одного з найвідоміших, а нині знайомого переважно лише спеціалістам Києво-Печерського видання, що має довгу, але промовисту назву: "Синопсис Київський, або коротке зібрання з різних літописців про початок славено-рóссійського народу і першопочаткових князів богоспасаємого града Києва, про житіє святого благовірного великого князя Київського і всія Русі першого самодержця Володимира, і про спадкоємців благочестивої держави його Рóссійської 1, аж до пресвітлого і благочесного государя нашого царя і великого князя Олексія Михайловича, всія Великої і Малої, і Білої Русі самодержця". Жодне з українських історичних писань XVII ст. не мало такої довгої, славної і складної історії, й не зазнало по тому такої нищівної критики, як "Синопсис". Протягом XVII — XIX ст. він витримав 28, чи й більше, окремих видань 2 (не рахуючи публікацій у виданнях творів свят. Димитрія Ростовського (Туптала), до писань якого "Синопсис" було віднесено через разючу некомпетентність синодальних видавців, які знайшли його список серед особистих паперів святителя 3). Відома також величезна кількість рукописних копій книги. "Яка книга була видана стільки разів? Не можна поряд назвати ні однієї іншої друкованої книги XVII — XVIII ст." — пише Г. Мойсеєва 4.

Доля судила так, що саме "Синопсис" став у Російській імперії XVIII ст. найпоширенішою та найпопулярнішою книгою з вітчизняної історії, і був нею протягом цілого сторіччя, "....і не буде дивним, якщо ми відзначимо, що дух "Синопсиса" панує й у нашій історіографії XVIII століття, визначає смаки й інтереси читачів, служить вихідною точкою для більшості дослідників, викликає протести з боку найбільш серйозних з них, — одним словом, служить ніби основним тлом, на якому відбувається розвиток історичної науки минулого сторіччя", — писав у кінці XIX ст. П. Мілюков про російську історіографію нового часу 5. Навіть на сьогодні "Синопсис" загалом продовжує лишатися однією із найбільш цитованих пам’яток української історіографії.

І все ж робіт, присвячених безпосередньо історії "Синопсиса", надзвичайно мало. Не існує на сьогодні й сучасного академічного видання цього твору. На разі, перша спроба подібної публікації була успішно здійснена преосв. Євгенієм (Болховітіновим) ще 1823 р. (перевидання — 1836 р.) 6. Проте й це видання давно застаріло в науковому плані й саме стало бібліографічною рідкістю. Перед Першою світовою війною найвидатніший із дослідників української церковної історії XVI — XVII ст. С. Голубєв підготував нове коментоване видання "Синопсиса". Та воно не побачило світ, і текст якого в усякому разі, в Україні, найвірогідніше, не зберігся. До складу публікації крім Синопсиса входили "Кроніка о початку и назвиску Литвы", "Кроника о земли Полской, отколь Поляки Лехами и Поляками названы суть..." 1682 р., "Літописецъ Густынскаго монастыря" 7. Згідно з повідомленням С. Маслова "видання це довго лежало в друкарні І. Чоколова, чекаючи передмови, р. 1922 пішло на макулатуру й мало не все загинуло".


Ірина Жиленко




Частина 1. Історія "Синопсиса"


Частина 2. Проблеми дослідження джерельної бази "Синопсиса"











Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.