Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту





Додаток 4


Святитель Димитрій Ростовський (Туптало)

15 липня... Того ж дня Успіння святого рівноапостольного великого князя Київського Володимира, названого у святому хрещенні Василієм, всієї Русі самодержця і просвітителя 812


Це — історія житія його, зібрана з літописця рóсійського преподобного Нестора Печерського, (скорочено), і з інших книг Руських, та інших [книг].



Великий Володимир, князь Київський і усіх Руських країн самодержець, був сином Святославовим, внуком Ігоревим і святої Ольги, а правнуком Рюрика, що вів свій рід од Августа, кесаря Римського 813, покликаного з варягів на князівство Руське. Рюрик мав престол свій у великому Новгороді. Ігор же Рюрикович, по смерті батьковій, переніс престол до Києва, і родив од святої Ольги сина Святослава.

У Святослава ж Ігоровича було три сини: Ярополк, Олег і Володимир — не від одної жони. Поділивши між трьома синами велике князівство Руське, Святослав дав найстаршому сину Ярополку Київ, середньому — Олегу — древлян[ську землю], наймолодшому ж — Володимиру — Великий Новгород.

По смерті великого князя Святослава, Ярополк, сидячи в Києві на престолі отчому, повстав війною на древлянського князя Олега, брата свого, і убив його, і князівство його собі взяв. Дізнавшись про те, князь великоновгородський Володимир злякався Ярополка, найстаршого брата свого, аби й йому того ж не сотворив, і втік за море до варягів. Ярополк же приєднав до своїх земель і Великоновгородське князівство, як до того древлянське. Але невдовзі Володимир, зібравши з варягів та інших руських земель велику силу війська, пішов [війною] на Ярополка, князя Київського і убив його, і заволодів князівством Київським та жоною братовою, родом грекинею. І став монархом всієї землі Руської.

І поставив ідоли у Києві на місцях високих, і поклонявся їм із жертвами, і весь народ до ідолопоклонства прилучав. [Тих же], хто не бажав поклонятися ідолам, наказав страчувати. І вбитий був тоді блаженний Федір християнин із сином своїм Іоанном, не захотів [бо] бути ідолопоклонником, ні сина свого не дав на бісівську жертву. Інші ж християни, просвітлені святою Ольгою, для яких [вона] і церкву збудувала на Аскольдовій могилі, ті, котрі й живі зосталися, через страх безвісні були: одні бо втекли, другі ж у таїні Святу зберегли Віру, а інші до попередньої нечествості навернулись. А коли де [раніше] стояла церква християнська — розорена була руками ідолослужителя. Поставлені ж були Володимиром у Києві такі найголовніші ідоли 814: перший, головний ідол Перун, який, як вірили, був богом грому і блискавок, і хмар дощових. Другий — Волос, який вважався богом худоби. Третій — Позвизд чи Вихор, бог повітряної [стихії]. Четвертий — Ладо — бог веселощів. П’ятий — Купало — бог плодів земних. Шостий — Коляда — бог свята, що буває взимку. Й інші менші боги, не лише в Києві, але й по всіх землях Руської держави, [за] велінням того великого князя поставлені, й поклонінням нечестивим були вшановані.

Таке ж ідолопоклонство і у великому Новгороді творилося: послав бо Володимир [туди] начальствувати вуя свого Добриню воєводу, брата матері своєї. Той же, бачачи, що в Києві творить Володимир, так і там сотворив, подібні ідоли поставивши, і ті ж імена їм нарік 815.

Ще ж, до ідолопоклонства, й інший гріх Володимир мав, що в хтивості плотській без утримання, немов у болоті, валявся, бо, як і давній Соломон, любив жінок дуже, і невситимий був до плотської хтивості, і мав багато жін, а ще більше — наложниць, і жив препаскудно в ідолопоклонському облудстві перебуваючи.

Про все житіє Володимирове, [що] перебував у невіданні Бога і в нечестивості — про братовбивство й кровопролиття, про сміливість та численні битви, про бісослужіння і жоношаленство його пишеться докладно в літописці святого Нестора Печерського, і в інших багатьох рукописних літописаннях руських, і в друкованому Синопсисі Печерському 816. [Отже], хто захоче — хай читає там. Ми ж, бажаючи житіє його написати — не яким був перш нечестивим та грішним, але яким нині є праведним і святим, не зупинимося надовго на його недобрих справах, що були спочатку — до прийняття Святої Віри — [і] достатньо [того], що коротко про те згадали, аби не занадто розтягнулась [ця] історія, і нею слух цнотливий обтяжений не був. [А, отже,] перейдемо до просвітлення його, і до Боговгідних справ, од яких всьому руському роду зробилося душеспасительна користь.

Коли Преблагий Бог, [Котрий] не хоче смерті грішників, але бажає їхнього навернення до Життя, від превеликого і невимовного Милосердя Свого благозволив був руським землям, затемненим пітьмою ідолобісівства, не до кінця загинути, але світлом Святої Віри просвітленими бути, і на шлях Спасіння наставитись, обрав [Він] їм на те керівника, цього великого князя Володимира, як давнім римлянам і грекам — великого царя Костянтина, а не початку — всім народам — святого Апостола Павла. Сказав бо: "Із пітьми світу возсіяти!", [і] возсіяла у Володимировім серці таємничим світлом зоря, і збудив у ньому бажання пізнання Істини, і перетворив його з нечестивого ідолопоклонника на благочесного християнина, і з гонителя (як колись Савла) 817 на нового Апостола та Учителя русинів, котрий стільки руських народів од пекельного поглинення і вічної смерті звільнивши, привів до відродження в Життя Вічне Святим Хрещенням.

Не недоречно є тут коротко пом’янути й про те, як русини ще за певний час перед Володимиром, якщо й не всі, проте частково хрестилися 818.

По-перше, хрестився слов’яно-рóський народ від святого Апостола Андрія Первозванного, котрий, досягши гір Київських, благословив їх, і хрест на високому пагорбі поставивши, пророкував про будівництво граду, і про Благодать Божу, котра мала возсіяти в тих місцях. І скільки тоді знайшов там людей — навчив їх Святої Віри і хрестив. Також пішов і до інших руських областей, [туди] де нині великий Новгород, і [туди], де інші знамениті гради, і всюди, скільки до Христа навернути міг, просвітив Святим Хрещеням 819.

Ще раз хрестилася Русь за царствування грецького царя Василія Македона, а патріаршества ж святішого Фотія. Присланий був од них архієрей Михаїл. А у той час малий ще був віком князь руський Ігор Рюрикович, [і] управляв князівством Олег, родич і вихователь князів. [Коли ж] прийшов із Царгорода до Руської землі грецький архієрей, аби навчити Святої Віри народ невірний, забажали люди бачити перш чудо якесь од нього. І запитав архієрей, якого б чуда вимагали. Вони ж сказали: "Книга, яка учить вашої християнської Віри хай кинута буде у вогонь, і коли не згорить — тоді пізнаємо, що добра й істинна є ваша віра і великий [є] Бог, якого ти проповідуєш". Архієрей же, надіючись на Бога, велів вогонь великий розпалити перед усіма, і, звівши руки до Неба, помолився, кажучи: "Прослави Ім’я Твоє, Христе Боже!" І це промовивши, поклав книгу Євангелії Святої на вогонь, і не згоріла Книга. Як усі дрова прогоріли і вогонь вгас, знайшли Євангелію цілою і нітрохи вогнем не пошкодженою. [Коли] те чудо побачили люди — чимало [з-поміж них] увірували в Христа і хрестилися 820.

Ще хрестилася Русь в дні великої княгині Ольги, жони великого князя Рóссійського Ігоря Рюриковича, матері Святославової, баби ж Володимирової. Та, як написано у її житії, пішовши до Цариграду, прийняла Святу християнську віру, і наречена була у Святому хрещенні Оленою. Повернувшись же звідтіля, багатьох у Києві та інших руських містах до Віри і Хрещення Святого привела. Проте, усіх просвітити не змогла, бо й сина свого Святослава ніяк не спромоглася напутити до прийняття християнства.

Тими Хрещеннями, що були в Русі перед Володимиром, не могла розширитися і утвердитися Свята Віра, як через численні війни, так і через князів, що вдалися до нечестивого ідолопоклонства. Остаточно ж уся Русь просвітилася в дні великого князя Володимира. Той, перш сам просвітившись, шлях Спасіння істинний спізнавши, усіх на нього наставив, як образом свого благочестя, так [і] монаршим своїм велінням. Почалося ж те просвітлення так.

Прославився Володимир хоробрістю, державністю і величчю царства свого більш [од] інших царів і князів у підсонячному [світі], [і] почали приходити до нього різні народи, хвалячи йому свою віру 821. Спочатку прийшли магометани. І запитав їх Володимир: "Яка є віра ваша?" Вони ж сказали: "Віруємо у Бога, [що] є на Небесах, [і] маємо пророка божого Магомета. Той дозволяє нам жін мати скільки хто хоче, і всілякими радостями плотськими насолоджуватися. Тільки обрізатися велить, і не їсти свинячого м’яса, і вина не пити". Ще ж і інші справи віри своєї магометани оповідали, нечестиві та спокусливі [настільки], що недобре їх [і] описувати. Володимир же, бувши женолюбом, про жін із задоволенням послухав, але обрізання й непиття вина не полюбилися йому. І каже до них: "Ми не можемо без вина жити, оскільки в Русі всі веселощі й прихильність [між людьми] напідпитку буває".

Приходили ж і від німців і від римського папи, і од кесаря західного, і од інших князів послані. [І] кожен оповідав про свою віру, [яка вона] є добра. Але жодна з них йому не полюбилася. Ще ж і жиди прийшли, оповідаючи [про] свою старозавітну віру, [буцім-то] вона — найліпша з усіх вір. І запитав Володимир: "Де є земля і царство ваше?" Вони ж казали: "Наша земля — Єрусалим і Палестина, і околиці її. Але, оскільки прогнівили Бога гріхами нашими — розсіяв нас Бог по всьому Всесвіту, а землю нашу віддав християнам". І каже до них Володимир: "Як [же] ви інших віри вашої учите, а самі єсте відринуті Богом вашим?! Бо коли б любив вас Бог, то не розсіяв би вас по чужих землях. Чи ж і нам бажаєте такого розсіяння?" Те промовивши, прогнав їх зі своїх очей.

По тих усіх прийшов до Володимира посол із дарами од царів грецьких Василія і Костянтина та од патріарха Царгородського Миколая Хрисоверга, муж надзвичайний, розумний і богодухновенний, Кирило Філософ. (Не той же це Кирило Філософ, котрий з Мефодієм братом 822 своїм перш у хозарів, а також у Моравії Христа проповідував, і книги з грецької мови на слов’янську переклав, але інший — того ж імені. Той бо Кирило Філософ за сто років чи [й] більше перед цим був, а цей пізніше. І називається деякими історіографами не Кирилом, але Кіром) 823. Цей філософ Кирило (або Кір) чимало повчав Володимира про християнську віру, почавши від Сотворіння Світу, по всіх пророцтвах аж до Втілення Христового, і до прийнятого [Ним] волею страдництва та Хресної Смерті заради Спасіння людського, і до Триденного з мертвих Воскресіння і на Небеса Вознесіння, як про те преподобний Нестор Печерський пише [більш] докладно. Наостанок присвятив оповідь другому Пришестю Христовому, Воскресінню Мертвих, Страшному Суду, безкінечній муці, вготованій грішникам, і воздаянню праведним у Царстві Небесному. Дав [також] йому подаровану тими, [хто його] послав, запону велику золототкану. На ній же мистецьким тканням зображений був Страшний Суд Божий, і відділення грішників од праведних. І стояли праведні праворуч [од] Судії, [і] на тій же стороні правій і Рай, і Царство Небесне зображені були. Грішники ж стояли ліворуч, на тій стороні, де геєнна вогняна і страшні подоби диявольські, і різноманітні в пеклі муки зображені, видні були. На все те дивлячись старанно, Володимир запитував Філософа про кожну річ. Філософ же все докладно оповідав йому, кажучи: "Коли прийде Христос Бог у Славі Своїй із Небес на землю судити живих і мертвих, і віддати кожному по ділах його, — тоді скількох знайде праведних — тих поставить праворуч [од] Себе і пошле їх до Царства Свого Небесного на Вічну Радість. Скількох же знайде грішних — тих поставить ліворуч і пошле ix до геєнни вогненної невгасимої на безкінечні муки".

Володимир же, те почувши, зітхнув, і каже: "Блаженні оці, що стануть праворуч; горе ж тим, що будуть ліворуч". І каже йому Філософ: "Якщо й ти, царю, припиниш лихі справи [творити] та приймеш Святе Хрещення — праворуч стояти сподобися. Коли [ж] у нечестивості [й далі] перебуватимеш — твоє місце ліворуч буде". Володимир же вислухав сказане Філософом, і, роздумуючи, каже: "Зачекаю ще трохи, доки докладніше дізнаюся про усі віри". І обдарувати Філософа та тих, [що були] з ним, відпустив їх із честю до Цариграда.

Коли ж пішов грецький Філософ, зізвав Володимир усіх своїх бояр та старійшин, і каже їм: "Ось приходили до мене різних народів мудрагелі: од магометан, і німців, і римлян, і жидів, і від інших народів, хвалячи кожен свою віру. Після всіх прийшли і греки, і розповідали більше від інших чимало дивовижного про свою віру, оповідаючи діяння, що були в піднебесному [світі] від початку світу [і] аж до сьогодні. І кажуть: має бути інший вік та інше життя, і що по смерті всі люди воскреснуть. І коли хто щось добре у цьому віці зробив був, той в майбутньому радітиме, живучи безсмертним життям. А грішники повік мучитимуться". І сказали до нього бояри його та старійшини: "Ніхто ніколи свого не ганить, а лише хвалить. Ти ж, великий княже, коли хочеш достеменніше істину пізнати — маєш [на те] безліч людей мудрих. [От і] пошли, найліпших серед них до різних земель та народів, аби побачили і дізналися [про] кожну віру, і як хто служить Богу своєму. А потім, повернувшись, розкажуть [вони] тобі й нам про все докладно й досконало, як самовидці". Такої поради Володимир послухався, [і] послав мужів розумних та розсудливих до різних земель подивитися віри й служби [Божі] кожного народу і племені. Вони ж, пройшовши багато країн і царств, прийшли наостанку і до Царгороду, і оповіли царям грецьким Василію та Костянтину причину приходу свого. Царі ж зраділи й негайно святішому патріархові про них вістили. Патріарх же повелів прикрасити церкву, і сотворив свято, і одягнувся в найдорожчі святительські шати з багатьма єпископами і священиками, і звершив Божественну Літургію. Прийшли ж на Літургію [і] царі з посланими від Володимира. І завівши їх до церкви, поставили на такому місці, звідки їм було зручно все бачити й чути. Вони ж, осягаючи зором невимовну Хвали Божої красу, якої ніде ніколи не бачили, і чуючи милозвучні голоси церковних піснопінь, яких ніколи не чули, дивувалися дуже, і відчували себе не на землі, а на Небесах. Осіяло бо їх у той час Сяйво Небесне і були ніби не в собі від радості духовної, якою було виповнилось тоді їхнє серце. По здійсненні ж

Божественної Літургії царі та патріарх послів тих руських вшанували добре учтою, і дарами багатьма вдовольнивши, відпустили. І коли до Володимира повернулися — знову Володимир зізвав бояр своїх та старійшин, і велів, аби посланці, що повернулися, оповіли привселюдно, що де бачили й чули. Ті ж почали оповідати все по порядку про віру кожного народу, і про служби їхні. Але всім, хто чув, не сподобалися ті віри. По тому почали оповідати, що в Греках бачили. "Коли прийшли, — кажуть, — до Царгорода — ввели нас греки до церкви своєї, де вони Богу своєму служать — бачили [ми] там таку красу і славу, [що] її язик наш описати не може. Одяг ієреїв їхній чудесний, і служіння чин дуже достойний, і предстояння всіх людей благоговійне. Спів же настільки милозвучний, якого ніде не чули. І охопила нас якась радість, і не відчували [самі] себе, ні розуміли на землі чи на небесах є. І нема такої краси та преславного Богохвалення, як у греків, в усьому піднебесному [світі]. Тому віруємо, що істинна є віра їхня і лише з тими людьми живе Бог істинний".

І кажуть бояри Володимиру: "Якби Віра грецька не була доброю та істинною, то не прийняла б твоя баба Ольга тієї віри, була бо жона дуже премудра".

Тоді Володимир [в якому] діяла Благодать Святого Духа, почав потроху просвітлювати розум свій, і пізнавати правдиву Християнську Віру, і бажати її. Але, оскільки нікого не було при ньому такого, хто б привів його швидше до здійснення наміченої справи, [бо] всі бояри й радники темрявою нечестивості затемнені були, [то] через те пробавилось увірування і Хрещення його до певного часу, доки придумав раду собі, аби піти на грецьку землю війною й зайняти городи їхні, і [таким чином] набути вчителів християнських, які б його на віру наставили. Зібрав силу війська, [і] пішов до Таврії (яка нині Перекопом називається), і взяв перш Кафу, град грецький. Також прийшов під Херсон, стольний землі тої град, що стояв на березі Євксинського Понту. Біля нього ж велика пристань [для] кораблів. І обліг град той, і здобував його сильно немалий час, і не міг взяти, бо був міцний [той] град, і військо грецьке в ньому мужньо проти [нападників] боролось. І сказав Володимир херсонянам, аби вони покорилися йому волею, якщо хочуть набути у нього милості. Якщо ж ні — то під городом їхнім і до трьох років стоятиме, доки візьме, і тоді не буде їм помилування. Але херсоняни не послухались слів його, хоча й нестатки мали у граді, бо уже шість місяців були в облозі 824, й мали обмаль потрібного. Божий же промисел [Котрий], несповідимими шляхами вбачаючи користь не лише для греків, але й для всього рóссійського народу, влаштував, аби Херсон-град покорився Володимиру. Що й було так: протопоп херсонський Анастас написав на стрілі до Володимира таке: "Царю Володимире! [Якщо] хочеш взяти град — шукай зі східного боку в землі труби, якими питна вода тече до граду. Коли їх перетнеш і віднімеш у міста воду — легко покоряться тобі, спрагою переконані". Так на стрілі написавши, протопоп напнув лука, і пустив її до шатра Володимирового. І впала стріла перед шатром, і негайно її узрівши, підняли, і побачивши на ній грецький напис, до Володимира принесли. І покликаний був грецької мови товмач. І прочитавши писання, повелів Володимир старанно шукати в землі зі східного боку тих труб водяних. І, знайшовши, перетяв їх, і не було води в місті. І знемогли від спраги люди, [і] тоді, попри бажання, покорилися Володимиру. І взяв Володимир град Херсон, [і] увійшов до нього урочисто, людям не сотворивши жодного зла чи обіди.

По взятті Херсона та всієї Таврики, послав Володимир до царів грецьких, кажучи: "Оце взяв славний град ваш Херсон і всю землю Тавридську. Чув же, що маєте сестру, дівчину красну, [то] дайте мені її за жону. Якщо ж не схочете мені дати її — сотворю вашому Цариграду те, що сотворив Херсону". Отримавши таке Володимирове послання, царі грецькі були в немалій печалі, — сестра бо їхня на ім’я Анна не хотіла йти за поганина. [А] безлічі руських військових сил та хоробрості Володимирової боялися греки. І відписали до нього царі так: "Не належить нам, християнам, віддати сестру нашу [за того], хто в нечестивій вірі перебуває. Якщо ж її [за жону] мати хочеш — то відречися від твоїх ідолів, і увіруй, як і ми, у Христа Істинного Бога та прийми Святе Хрещення. Тоді безборонно набудеш собі в супружництво сестру нашу, і з нами, як єдиновірець, у любові перебуватимеш, а, до того ж, набудеш і Царства Небесного". Отримавши таку відповідь грецьких царів, Володимир знову послав до них, кажучи: "Полюбилася мені Віра ваша з того часу, коли послані мною вивчати різні віри, побувавши у вас, повернулися до нас і розповіли докладно, що віра ваша є кращою від усіх вір, і служіння, яким служите Богу вашому, переважає [служби] інших народів. Тому хочу прийняти віру вашу.

Ви ж пошліть до мене єпископа, аби мене хрестив, і самі з сестрою вашою прийдіть до нас, або сестру пошліть мені в супружництво. Я ж поверну вам Херсон з усією Таврикою". Отримавши таку добру вість, царі грецькі зраділи радістю великою й умовляли сестру піти за Володимира, з молінням кажучи: "Змилуйся над царством християнським! Якщо бо не підеш за нього, то не перестане він полонити землю нашу, і страшимося, аби не сотворив Цариграду [того ж], що [й] Херсону. Якщо ж заради тебе Володимир хреститься, і тобою наверне Господь до Себе землю Руську, а грецьку від тяжких і частих битв та навал руських звільнить — вічну славу і безсмертне блаженство мати будеш". Царівна ж Анна, хоч і не хотіла, проте, уявивши спасіння такого [великого] народу Рóссійського, що до Бога навернутися бажає, а ще ж і Батьківщині своїй, Грецькому царству, миру зичачи, зглянулась на прохання і раду братів своїх, і каже зі сльозами: "Воля Господня та буде!" І послали її царі морем на кораблях, з архієреєм, зі священиками і зі знатними боярами.

Досягши Херсона, зустрінута була зі славою й до палати царської введена. У цей час, за декілька днів до прибуття царівни, Володимир захворів на очі, і осліп. І почав сумніватися у Святій Вірі та Хрещенні, і тривожачись про себе, казав: "Боги руські розгнівались на мене, бо хочу залишити їх і іншу віру прийняти, і через те сліпоти покарання на мене наслали". Царівна ж послала до нього, кажучи: "Коли хочеш здоровим бути, і бачити очима — швидко прийми Святе Хрещення, бо інакше сліпоти своєї не збудешся. Якщо ж хрестишся — то не лише од сліпоти тілесної, але, заразом, і душевної звільнишся". Почувши це, Володимир відповів: "Коли істинним виявиться сказане, то з того пізнаю, що великим є Бог Християнський". І негайно покликавши єпископа, просив Святого Хрещення. Єпископ же перше огласив його й про Святу Віру належно повчив, а по тому в церкві святої Софії 825, що була посеред граду, хрестив, і нарік йому ім’я — Василій. Було ж при Хрещенні його чудо, подібне до того, яке сталось у Дамасці з Савлом, [котрий] Церкву Божу переслідував 826 і від сяючого небесного світла в дорозі осліп. Коли бо Володимир, сліпий на очі, увійшов до святої купелі, а єпископ, за чином Хрещення, возложив на нього руку — негайно спала з очей його сліпота, як луска, і прозрів, і прославив Бога, Який привів його до Істинної Віри, і дякував

Христу Господу, радіючи і веселячись. Те чудо бачивши, бояри його й військо хрестилися. І була радість велика русинам та грекам, а найбільше — святим Янголам на Небесах. Адже радіють ті за єдиного грішника, який кається. Наскільки ж зраділи, і славу в Вишніх Богу проспівали за такі численні душі, що Бога пізнали?! 827.

Здійснилося хрещення Володимирове і бояр його, і воїнів у Херсонесі, в літо буття світу 6497, Втілення ж Бога Слова в літо 988. По Хрещенні приведена була [до] Володимира на обручення царівна Анна, сестра грецьких царів. І, був вінчаний із нею невдовзі законним шлюбом. І повернувши грекам Херсон з усією Таврикою, і мир з ними утвердивши, повернувся до своєї землі. Взяв же з собою архієрея Михаїла, котрий прийшов із Цариграда з царівною, і був він першим митрополитом всієї Русі (не той же це Михаїл, про якого вище згадував, що Євангелію у вогонь поклав та незгорілу з вогню взяв, увірувавши чимало народу; але цей — того ж імені, наступного часу. Від того бо першого Михаїла до цього, другого, пройшло літ сто і більше 828). Ще ж, із архієреєм, взяв Володимир із Херсона і священиків багатьох, і кліриків, і монахів. Взяв же звідти і мощі святого священномученика Климента, папи Римського, й учня його Фіва 829, й святі ікони, і книги, і всяке начиння церковне. Взяв же і того Анастаса протопопа, який стрілою навчив його, як узяти Херсон-град.

І прийшов Володимир до Києва із радістю великою, славлячи Христа Бога. І негайно почав піклуватися про просвітлення стольного граду свого Києва та всієї Руської держави своєї.

Спочатку велів Володимир хрестити синів своїх, яких мав дванадцятеро від різних жін: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода — од Рохміди, княжни Полоцької; Святополка — од грекині, жони братової; Вишеслава — од княжни-чехині; Святослава і Станіслава — від другої чехині; Бориса і Гліба — од болгарки; Брячислава і Судислава — від якоїсь іншої 830. І хрещені були митрополитом Михаїлом в одному джерелі (не було церкви в Києві по розореннях попередніх). Джерело ж те [є] в горі над Дніпром, [і] з того часу назване Хрещатиком.

Також послав проповідників по всьому місту, наказуючи, аби ранком зібралися всі на ріку (Почайну, [що] від Дніпра текла і знову в Дніпро впадала 831) старі й молоді, великі й малі, багаті й убогі, чоловічої статі та жіночої. Якщо кого не знайдуть у той час на ріці, той Богу і Великому князю буде противником.

І [як] настав ранок — прийшов сам князь із боярами на ріку, і архієрей із ним, і усі священики. І зібралося все місто до ріки: всякого чина і віку, і обох статей [люду] безліч, на тому місці, де нині церква святих страстотерпців Бориса і Гліба. І наказано було їм, одяг знявши, зайти у воду — окремо чоловікам, окремо жінкам. Старшим — у глибші місця, малим же — біля берега. І стояли у воді одні — до шиї, інші — до пояса, роздягнувшись наполовину. Священики ж у ієрейських шатах стояли при березі на дошках, спеціально для того встановлених, читаючи над народом молитви, які належать для Хрещення, та імена їм називали, кожній групі окремо — ім’я одне. І наказували їм тричі опуститися у воду, самі ж закликали над ними ім’я Святої Трійці, яке вимовляти належить за чином Хрещення. І так охрещений був увесь люд київський літа буття світу 7497. Втілення ж Бога Слова літа 989, у друге ж по Хрещенні Володимировому 832. Дивлячись на Хрещення стількох людей, радів святий Володимир духом. І звівши очі до Небес, і руки здійнявши, каже: "Господи Боже, [Котрий] сотворив Небо і Землю! Помилуй новоохрещених людей Твоїх, і дай їм по-справжньому пізнати Тебе, Бога Істинного, і утверди їх у православній вірі. І мені допоможи проти видимих та невидимих ворогів. І прослави в руських землях Ім’я Твоє Пресвяте" 833.

По хрещенні ж народу негайно велів Володимир скинути ідолів, та храми ідольські аж до фундаментів розоряти. Найголовнішого ідола Перуна, звелів прив’язати коневі за опаш 834, і тягти з гори до Дніпра. І приставив мужів дванадцятеро, аби тягнутого ідола палицями били. Це ж зробив [не тому], ніби відчуває ідол якийсь біль, [бо] є дерев’яним, бездушним і чуттів не має; але аби більше безчестити біса. І притягши до берега, вкинули до Дніпра. І наказав [Володимир] ніде не підпускати ідола того до берега, доки мине пороги, які є нижній [течії] Дніпра. Нижче ж порогів прибили його вітер та хвиля до одної гори великої, котра й донині Перуновою називається 835.

Оповідається ж і те в давніх [писаннях — ? — І.Ж.], що якогось ідола іншого вірні, вхопивши, тягли до Дніпра, аби втопити його, а інші нещадно кілками били його; біс [же] в ідолі, ніби біль від биття відчуваючи, кричав сильно. І вкинутий був у Дніпро. Коли [ж] плив вниз [за течією], люди, затемнені невір’ям, йдучи берегом за ідолом, плакали за ним і звали, кажучи: "Видибай, пане наш, боже, видибай"! Що означає: "Випливи і на берег вийди". Ідол же той — біс рухав ним — видибав на беріг там, де нині монастир Видубицький. Але, коли невірні хотіли взяти ідола, вірні, прийшовши, прив’язали до нього камінь, і знову в ріку кинувши, утопили. А місце, на яке видибав був ідол, з того часу прозване було Видибичі. Нині ж називається Видубичами 836.

І всі інші ідоли [згідно] велінням великого князя знищені були, [і] одні — у воду, інші ж у вогонь кинуті. Нерозумні ж з-поміж киян, бачачи богів давніх знищення й погибель, плакали за ними і ридали. Мислячі ж казали: "Розумний є князь і бояри його, [і] знають, котрий Бог є ліпшим. Бо, якби добрі були ці боги — не веліли б нищити їх, ні брали б іншої віри. Краще — обрали. Гірше — відкинули!".

По знищенні ж ідолів і по розоренні ідольських храмів велів Володимир на тих місцях будувати святі церкви. Спочатку побудував церкву святого Спаса. На тому [ж] місці, де був ідол Перун, також церкву святого Василія Великого [збудував], оскільки і сам у Хрещенні Святому Василієм названий був. І інших церков безліч повсюдно набудував 837.

Найбільше ж піклувався про створення церкви кам’яної в Ім’я Пресвятої Богородиці, яка пізніше названа була Десятинною. Її ж нині, по розоренні Батиєвому, частину лише деяку можна бачити, в якій повсякдень здійснюються Служби. Та Церква переважала усі церкви Києва, створені за днів Володимирових. [Була бо] найбільша і найліпша, грецькими премудрими майстрами побудована та всякими красотами прикрашена. Побудувавши її, увійшов Володимир під час освячення, і (як же [і] давній Соломон в Єрусалимській, ним створеній церкві) помолився Богу, кажучи: "Господи Боже! Поглянь з Небес і бач, і відвідай виноград Свій, який насадила Десниця Твоя, і оброби його. Поглянь на цих нових Твоїх людей, чиї серця навернув на розум, [аби] пізнали Тебе, Істинного Бога. Поглянь і на церкву цю, яку сотворив недостойний раб Твій в Ім’я Пренепорочної Матері, [Котра] народила Тебе, Пріснодіви Богородиці. І коли хто з вірою і щирістю помолиться у церкві цій — почуй молитву його — відпусти всякий гріх йому і [те] корисне, про що попросить, подай, молитвами Пречистої Богородиці". Помолившись же належно, Володимир каже: "Ось від усього майна і від усіх городів моїх даю десяту частину на цю Пречистої Богородиці церкву!" Те сказавши, затвердив писанням і клятву наклав на нащадків, аби ніхто [не] відважився відняти дане святій церкві. З того часу прозвана була церква та Десятинною. Вручив же церкву ту вищезгаданому протопопу Анастасу, якого привів із Херсона. І мощі святого Климента, папи Римського, вніс до неї, і всіляке церковне дорогоцінне начиння, із Херсона принесене, сюди віддав 838.

Подбав же і про книжне навчання синів своїх, а при них і боярських дітей безліч звелів учити письма грецького і глаголичного (названого нині руським) 839, приставивши до них вчителів досвідчених. Ще ж і [у] простих людей отрочат повелів брати в науку книжну. Матері ж нерозумні плакали за дітьми своїми, як за мертвими.

Не лише Київ, а і всю державу свою світлом Віри Святої просвітити бажаючи, Володимир послав до усіх міст руських хрестити народи, [а] на [тих], хто не хотів хреститися, більшу данину накладав.

І жив Володимир боговгідно й праведно, змінивши давні свої звичаї, які мав у нечесті, наставлений на велике добродійництво чесною супружницею своєю царівною Анною, з якою жив по закону християнському. Інших же своїх жін, яких мав перед Хрещенням, багатством забезпечивши, відпустив, давши їм волю, аби кожна, якщо хоче, за іншого мужа вийшла.

До першої жони своєї Рохміди, доньки Рогволда, князя Полоцького, котра була йому любіша од інших, на початку свого з Херсона повернення послав, кажучи: "Я прийняв віру і Закон Християнський, і належить мені одну мати жону, яку нині взяв у християн. Ти ж обери собі з вельмож моїх кого хочеш, і видам тебе за нього". Вона ж відповіла: "Чи одному тобі треба Небесного Царства? Мені ж не треба? До того ж, бувши княгинею, як можу стерпіти бути рабою у слуги твого? Не хочу за іншого мужа, але молю: уневісти мене Христові Твоєму!" [Коли] це говорила, сидів у той час при ній син її Ярослав, кульгавий од народження свого. Той, коли почув слова такі від матері своєї, подякував Бога в думках за добре бажання її, і негайно здоровим став, і почав ходити, бо до того не міг ходити. Володимир же особливо зрадів: за Рохмідину ревність до Христа, і за сина Ярослава, що зцілився ногами. І по прийнятті Хрещення Рохміда пострижена була в святий янгольський образ іноцтва. Ім’я ж їй було названо — Анастасія 840.

Потім послав Володимир до Цариграда до святішого патріарха, яким тоді став Сергій, просячи його, аби прислав до нього архієреїв та ієреїв, оскільки жатва є велика, працівників же мало 841. Багато бо руських городів вимагали просвітлення. Людей же здатних до духовного чину серед русів було ще недостатньо — недавно бо серед них книжне навчання [поширюватися] почало. Прислав найсвятіший патріарх Сергій з греків єпископа Іоакима Херсонянина та інших єпископів разом із ним; і пресвітерів чимало.

Прийнявши єпископів, що прийшли до нього, Володимир пішов із ними в землю слов’янську, в країну Заліську, в область Ростовську та Суздальську. І поставив над рікою Клязьмою град, і назвав його [за] першим своїм іменем — Володимиром, і побудував у ньому церкву Пречистої Богородиці, і велів хрестити людей усюди, і церкви мурувати, і дав їм єпископа. Звідти пішов до Ростова, збудував церкву дерев’яну, і дав [їм] єпископа. Потім до великого Новгорода пішов, і посадив у ньому Іоакима херсонянина архієпископом. Той архієпископ зруйнував там ідола Перуна, що був подібний до Київського, і велів, прив’язавши, тягти до ріки Волхова. Інших же мужів приставив ідола тягнутого палицями бити, на більшу наругу демону. Демон же, що жив у ідолі, почав голосно, ніби дуже боліло [йому], кричати: "Ой леле! ой леле! Горе! Горе [мені], що потрапив до рук немилостивих цих людей, котрі мене вчора за бога мали, нині ж стільки мені зла принесли! Ой леле! Ой леле!" Люди ж притягли його, б’ючи, на міст, [і] вкинули в ріку Волхов, і негайно на глибину опустився. І невдовзі спливши, з’явився з вод і проти течії поплив. Один же чоловік із народу кинув у нього палицею. А ідол, ту ж палицю взявши, кинув на міст, і вдарив декількох з-поміж тих, хто в безумстві своєму жаліли за ним, і знову закричавши, занурився і зник із шумом" 842.

Володимир же святий та інші визначні держави своєї городи пройшовши, і всюди народи хрестивши, й церкви збудувавши, єпископів та пресвітерів жити влаштувавши, і велику користь всій землі Руській зробивши, повернувся до Києва, стольного граду свого. І розділив землю Руську на дванадцять княжінь [та й роздав] дванадцяти синам своїм. По-перше, найстаршого сина свого Вишеслава посадив у великому Новгороді; Ізяслава — у Полоцьку; Святополка — в Турові; Ярослава — в Ростові. [Коли] ж помер Вишеслав у великому Новгороді, на його місце привів із Ростова Ярослава, а в Ростові посадив Бориса. Гліба ж — у Муромі. Святослава — в древлянах; Всеволода — у Володимирі; Мстислава — в Тмутаракані; Станіслава — в Смоленську; Брячислава — на Волині, в Луцьку; Судислава — у Пскові 843. І заповів їм триматися життя в любові та злагоді, і не обижати один одного, не переступати кордонів [земель], кожному відведених, але всім удовольнитися уділом свого князівства. Не менше ж наказував і те, аби кожен в князівстві своєму помножував славу Христа Бога, і закликав [до] Спасіння душ людських, невірних до віри приводячи, та церкви будуючи. Для того кожному дав єпископа та пресвітерів 844.

І так те зробивши, і на княжіння їх розіславши, сам перебував у Києві, уже старим бувши, пильнуючи добрих справ, церкви й монастирі будуючи та прикрашаючи, і милостиню неоскудну всім подаючи, і трапези багаті на дворі своєму для старців часто влаштовуючи. А котрі були недужими, [і] не могли дійти [до] двору княжого — тим на возах всілякий харч та питво посилав. Мав же мир і любов з навколишніми державами: з Польською, з Угорською і з Чеською, припинивши ворожнечу. З одними лише печенігами мав битви, але перемагав (як і давній Костянтин) супротивних Силою Ісуса Христа.

Настільки ж був милостивий та милосердний святий Володимир, що і поганих людей, страти достойних, не поспішав губити, хоча б і за велику вину. Тому помножилися були розбійники, злодії та інші, що різне зло робили. І каже митрополит зі старцями до Володимира: "Чому, княже, поганих не караєш?" Він же каже: "Боюся гріха!" Митрополит же і старці кажуть: "Ти — поставлений єси від Бога властителем на покарання поганим, на милість [до] добрих. Належить тобі карати злих із розслідуванням. Якщо бо коли не караєш поганих, то знай, що [тим] добрим зло приносиш, оскільки через твоє недбальство помножуються погані на нещастя добрим. Але погуби поганих, аби добрі в мирі жили".

За цього великого князя прийшов вперше до Києва преподобний отець наш Антоній зі святої Афонської гори, [і] вселився до печери Варязької над Дніпром недалеко [від] Берестовського урочища 845.

По тому приблизилась блаженна смерть святого Володимира. Але перш дружина його велика княгиня Анна, царівна грецька, [що] призвідницею була просвітлення всієї землі Руської і стількох незліченних душ людських Спасіння, за три роки до його [по] смерті преставилась Господу.

Невдовзі перед своїм до Бога відшестям Володимир святий покликав до себе сина свого Бориса, бо любий [він] був йому більш од інших. В той час прилучилося і Святополку прийти до Києва. І звіщено було Володимиру, що печеніги ідуть на Русь. А оскільки сам Володимир не міг піти проти печенігів, — хворий бо вже був, — тому послав замість себе сина Бориса з усією військовою силою. І почав день від дня знемагати тілом. А Святополк не йшов із Києва, чекаючи, чи то пак, бажаючи смерті батькової. І похворівши днів чимало, і все, що [перед] смертю християнською належить, здійснивши, у доброму сповіданні [Віри] передав Володимир праведну свою душу в руки Божі, місяця липня в п’ятнадцятий день, в літо буття світу 6523 (за хронологією святого Нестора, літописця Печерського), Втілення ж Бога Слова — 1015. Так помер святий великий князь Володимир, названий у святому хрещенні Василієм, пробувши на великому княжінні київському (прийшовши з великого Новгорода) тридцять п’ять років, перед Хрещенням — вісім літ; по Хрещенні — двадцять сім літ і декілька місяців. На двадцять восьмий же рік помер.

Зрадів властолюбивий Святополк смерті батьковій, бажаючи захопити престол великокнязівський, але спочатку таїв смерть його. Та втаїти не зміг, [і] приніс до церкви Пречистої Богородиці Десятинної. І зійшлися всі кияни, і [жителі] навколишні до чесного його тіла, духовні та мирські, плачучи й ридаючи, як за батьком своїм, і заступником [в] Спасінні. І здійснили йому поховання славне, і в тій же церкві, створеній ним, в гробі мармуровому поклали. Також і пам’ять його святкування встановили, як рівноапостольного, [що] всю землю Руську посвітив Святим Хрещенням 846. Коли бо хто одного грішника наверне од облуди, і зведе до чеснот від недостойного, буде як Вуста Божі. Наскільки ж більше [той], хто скількох грішників [із] народів, що Бога не знали, від клятого облудства ідольського до Бога навернув, і з недостойних достойних зробив, ніби Вустами Божими ставши, і до святих прилучитися в Царстві Христа Бога нашого.

Йому ж з Отцем і Святим Духом, честь, слава, честь і поклоніння, нині й повсякчас, і у віки вічні, амінь.

Котрого літа приставився Володимир святий — [в тому] не згодні літописці. Місяцеслови Московський та Київський 847 кажуть, що в літо буття світу 6524 (втілення Христового — 1016). Синопсис Печерський друкований, згідно з польським літописом приставлення Володимирове відносить [до] літа 6525, Різдва Христового — 1017. А святий Нестор Печерський пише, що року 6523 (Втілення Божого 1015). І є найдостовірнішим Несторове літописання, бо підтверджується всіма [джерелами]. І пишеться про святого Бориса (історію його страдництва описано місяця травня в другий день), що по смерті батька його Володимира святого, того ж літа вбитий був, місяця липня у 24, дня недільного. Якщо 24 липня тоді було неділею, то в той рік було вруцеліто Є, літера Пасхалії Т, і від сотворіння Світу рік 6523 (Втілення ж — 1015). Коли б не в той рік було убієння святого Бориса, то не припало б число липневе двадцять четверте на неділю. Бо по тому літі була літера пасхальна І, вруцеліто 3, а двадцять четверте число було вівторком, а не неділею. Також і в попередній рік те число було не неділею, але середою. А тому святий Нестор ближчий од інших до істини.













Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту


Опитування кафедри прикладної лінгвістики Львівської політехніки:

Анкета для вивчення суспільної думки щодо фемінних інновацій :   Опитування щодо доцільності функціонування в українському мовленні фемінативів (новітніх назв жінок за професією, родом діяльності, соціальним статусом тощо), переважно не зафіксованих у сучасних словниках. Допоможе виявити ставлення мовців до явища словотвірної фемінізації в сучасному українському мовленні та спрогнозувати подальшу долю назв у лексичній системі української мови. анкета )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.