Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту

Додаток 6

Повідомлення про слов’янських ідолів в писаннях М. Стрийковського  ⁸⁶⁴

[Цитується за: Stryjkowskij M. Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi... — C. 137-138]

... Але наші — сармати, поляки, русичі, литва, пруси — оті шаленства старі наслідували, котрих непристойних забобонів в тих країнах північних довше від інших дотримувалися, через вроджену суворість і звірячу жорстокість, через що в тім краї приходити Апостолам і їхнім посланцям тяжко було з наукою Євангельською. А оскільки наші предки були в ті часи народом щонайвойовничішим, що весь свій вік у рицарських справах провадили, — не дискутували про релігію. Первісно тоді поляки, поморці, мазури тих найголовніших богів мали: Йовіша, котрого вони звали Єсса ⁸⁶⁵, того вшановували, як всемогутнього і подавцю всього доброго. Плутона також, бога пекельного, котрого звали Ніа, вшановували увечері. Просили у нього по смерті кращого місця в пеклі і дощів або заспокоєння непогоди, котрого найбільше капище було, як свідчить Длугош, в Гнєздні. Церера — богиня землі — подательниця всякого збіжжя, яку вони звали Маржана. Тої, як пише Винцент Кадлубек, біскуп краківський, перший хронікар Польщі, було великим накладом збудоване капище, де їй на хвалу десятину всякого збіжжя по жнивах у жертву приносили, просячи на наступний рік доброго урожаю. Венеру, богиню любові, звали Зізіліа. Їй молилися задля плоду, і всіляких розкошів тілесних від неї чекали. Діану, богиню ловів, своєю мовою звали Зівонія або Дзіванна. Кастора також і Полукса, римських божків, вшановували, називаючи Лелем і Полелем, що ще й до сьогодні у мазурів і поляків на учтах, коли підіп’ють, явно чуємо, коли Лелюм-Полелюм викрикують. Вшановували і матір Лельову і Полельову Леду... А звичай мали чоловіки і жони, старі й молоді, на свята тих богів своїх до одного місця для танців і забав інших [збиратися], те зібрання купалом звали 25 дня травня і 25 серпня, що іще до наших часів у русі й у Литві збереглося; бо скоро по тижні Проводньої аж до Іоанна Хрестителя жінки і панни на танці до гурту сходяться, там, узявшись за руки "Ладо, ладо і ладо моя" повторяють, співаючи на спомин Леди чи Ладони, матері Кастора і Поллукса, хоча прості люди не знають звідки той звичай пішов. Також ті гойдалки дивні, задля святого Петра, і вечори святі по Різдві Божому, — все від стародавніх забобонів поганських пішло, оскільки того і в Турках сам власними очима бачив, року 1575, грудня, і якраз коли у нас Средопостя велике.

Вшановували ще поляки вітер за бога, якого називали Живе, також Погода, бога ясних і погідних днів, як те чув Меховіус від предків своїх.

Вшановували також іншого вітру — Похвиста, котрий, як Меховіус пише (але Кромер Похвиста непогодою вважає) ще й досі мазури Похвистом звуть. До того ж, коли такий вітер сильний ставався, падали і кликали.

Вшановували, крім того, і руських богів, тобто Перуна, Стриба, Мокосса, Хорсума і інших, котрим був Володимир, монарх усієї Русі, син Свінтославів від наложниці, чинив жертви за братів побитих, в Києві дуже багато капищ збудував і ідолів по горах навколишніх наставив, а найбільше Перунові, богові грому, хмар і блискавок (якого найбільше шанували) найоздобленішого виставив. Поставлений на горі, був із дерева майстерно вирізаний, голова його — зі срібла, вуха — із золота, в руці тримав камінь на кшталт перуна палаючого. Йому на честь і хвалу огонь з дуба [палили], який вічним звано, служителі, для того приставлені, палили. Якби, через непильність сторожів коли згас — таких на горло карано, чого також литва, жмудь і старі пруси дотримувалися.

Подібним до того був образ того Перуна був у Новгороді великий поставлений і з великою запопадливістю як бог вшанований, на тому місці, де нині є монастир християнський, Перунським названий. Потім, коли Віру християнську русичі всі згідно грецького обряду прийняли за Володимира Святославовича року від сотворіння світу (згідно Руського рахунку) 6497, а від [Різдва] Христового 980, як ми про те вище написали, негайно того ідола з мосту в ріку Волхов вкинули, як хроніки руські й Герберштейн з них fol. 74 Commentariis rerum Moschoviticarum свідчить...

Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту