Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту

Додаток 11

Оповідь М. Стрийковського про завоювання литовським князем Гедиміном Києва

[Перекладено за: Kronika Macieia Stryikowskiego niegdyś v Krolewcu drukowana teraz znowu z przydaniem historyi panstwa Rossyiskiego przedrukowana // Zbiór dzieiopisow Polskich we czterech tomach zawarty. — W Warszawie, 1766. — T. 2. — C. 349-351.]

...Потім, року 1320 [Гедимін], об’єднавши всіх боярів своїх Жмойтських, Литовських, Полоцьких і Новгородських, згромадив військо велике, і невдовзі по Великодні, що є часом для війни найбільш слушним... виступив із Бреста проти князя Станіслава Київського, котрий від предків сам один монархом, або єдинодержавцем Руським в той час, як нині Московські, писався. А пройшовши спокійні Луцькі і Волинські землі, собі піддані, прибув спочатку під Овруш, замок князя Станіслава, якого з трудом здобувши, Литвою населив, потім Житомир, де знаходилося багато шляхти Київської, обклав, і його теж (сильним штурмом, русаків, що оборонялися, вибивши) шляхом здачі здобув. А староство і рицарів руських відправши, литовців своїх у замку і в містечку для оборони поставив. Сягнув потім далі в Київські володіння, грабуючи і палячи все, що потрапляло [на очі]. Те побачивши, Станіслав, князь Київський, задумав ґвалт ґвалтом одбити, і литву, не чекаючи їх у Києві збройно, як давніх підданих своїх, зупинити. Князі інші Руські і Сіверські теж, оскільки сусідське становище гіршало, згромадилися проти Литви, і так князь Переяславський Олга, і князь Луцький Лев, Литвою вигнані, Роман Брянський, з рицарством і з війська, які могли на той час згромадити, прийшли по рятунок до Станіслава, князя Київського, який табором стояв на Перною рікою за шість миль від Києва, а з’єднавши спільні сили свої в одне велике військо, і допомогу від татар маючи, стали готові, почувши, що Гедимин з литовцями від Житомира сміливо і швидко проти них виступив.

І так Гедимін, маючи відомість від шпигів про положення і міцність війська Руського, ні трохи в щасті і в якості рицарства свого не сумнівався. І щасливу пригоду, що невдовзі перед тим була, і недавнього звитяжства над хрестоносцями і Володимирським князем, і Левом Луцьким на пам’ять литовським і жмойтським лавам наводячи, шикував їх рядами, перших зі списами, з луками других, інших з пращами між кінними для розірвання ворожих лав і допоміжні війська мішаючи, з тою силою величезною негайно пішов на війська Руські над рікою Ірпінь, що лежить в рівному полі. Там навпроти князь Станіслав Київський з військом своїм, і з татарською підмогою на литву напав, Роман же Брянський, а з ним Лев, князь Луцький, і Ольга Переяславський легко по ньому на допомогу наступали. Литва і Жмудь перший ґвалтовний напад киян сміливо і стійко грудьми витримали, спочатку стрільбою з луків і з кушів ¹⁰¹³, потім влосянями, шаблями, булавами з шумом стиснулися, муж з мужем, кінь з конем, тісно зійшлися, крик, вигук, гуркіт звідусіль сильний, сумнівна надія звитяжства [перемоги ? — І.Ж.] довго була однаковою для обох сторін, аж наостанку Гедимін з лавами охорони відлучилися від усього війська свого, в бік русаків з великою рвучкістю

ударив, так, аж їхні лави зімкнуті прорвав і змішав, коли вже мусили від битви спереду до битви з боку повернути. Литва ж і жмудь єдино, спереду і по боках стоячи, на русаків, що втратили стрій, ще сміліше налетіли. Не міг їхнього раптового нападу князь Станіслав Київський витримати, почав назад відступати, Литва за ним наступала. Ольга, ж князь Переяславський, Роман Брянський і Лев Луцький, князі, не довго на полі битви стояли, бачачи, що кияни з князем своїм відступають. Втім, князь Лев Луцький, якому йшлося про Луцьке князівство, з якого був недавно вигнаний, сміливіш від інших проти литви наступав з Ольгою Переяславським, але за свою велику сміливість на полі битви загрозою для життя розплатилися. Бо в мішанині битви обох забито. Що побачивши, князь Станіслав Київський і Роман Брянський зараз назад подалися. Рицарство Київське а також і Брянське, і Переяславське шанованих побиття і втечу князів своїх вельможних, раптової сили литовської не могли витримати, кожен по різних полках втікали, інші ліси для недоброї оборони обрали. Литва їх із жмуддю утікаючи аж до ночі (яка темрявою своєю русаків рятувала) гнали, б’ючи, сікучи і беручи в полон. Ранком Гедимін, впродовж ночі від праці відпочивши, трофеї зривати з руських лав наказав, котрі між рицарством належно поділивши, добре обдарувавши, і поранених доглянувши, того ж дня, не даючи русі відпочинку, Замок [Київський — І.Ж.] здобував його непрестанними штурмами, обкладеним, коли б довше опір чинили, а не здалися б добровільно, зітертям з лиця землі, і різними карами грозячи. Втім кияни, котрих по недавній поразці в місті і в замку з дружинами і з дітьми, і майном було багато обложено, боронилися довго і мужньо, сподіваючись і чекаючи рятунку од князя свого Станіслава, котрий був аж до Рязані втік з програної битви, з князем Романом Брянським, але бачачи себе зрадженими паном своїм, і в надіях ошуканих, по довгих переговорах вирішили одностайно здати замок і місто. Попереду митрополит, владики, архимандрити, протопопи з усім духовенством несучи хрести і корогви процесією вийшли до Гедиміна, а за ним пани бояри, і все посполитство київське вийшло, б’ючи чолом і віддаючи себе на ласку і під владу Гедимінові, великому князеві Литовському. Там же йому всі, а насамперед митрополит, присягу склали. В’їхав потім Гедимін з перемогою через місто до замку Київського, взяв також через добровільне віддання пригородки інші київські Білогродек, Слеповрот ¹⁰¹⁴, Канів і Черкаси, здобув також Бранка ¹⁰¹⁵ Сіверського і Переяслава — замків столичних князів Руських, так що однією перемогою монархією Київську, Волинську і Сіверського князівства, аж до Путивля за Києвом миль шістдесят оволодів, і до Литовської держави долучив.

На Києві на інших пригородках призначив старшим намісником своїм Міндовга, князя Гольшанського, сина Гольшанського, кревного свого, котрий був у руську віру охрещений, і панував над Києвом аж до Володимира Ольгердовича, князів Слуцьких предка, що з великих князів Луцьких славну генеалогію ведуть, од Холше, Вітеня, Гедиміна і Ольгерда і ін.

А Станіслав з роду старожитніх князів Руських, монархів Київських, що від Рюрика, Трувора, Сінеуса, князів Варязьких, також від Ігоря і Олега рід свій ведуть, з-поміж яких походить рід князів Острозьких, бувши переможений, вигнаний і вижитий з князівства Київського Гедиміном, втік по допомогу до князя Рязанського, котрий зразу дав йому за жінку доньку свою Ольгу, а оскільки нащадків чоловічої статі не мав, дав йому все князівство Рязанське з донькою в управління, владу на панування, бувши сам людиною літньою.

Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту