Попередня       Головна       Наступна

ПРИМІТКИ (759—778)

⁷⁵⁹ Розповідь у тексті стосується, перш за все, подій 27 серпня 1677 року. Цього дня 10000 козаків, які попередньої ночі зуміли закріпитися на острівці навпроти турецьких позицій, зуміли, за підтримки гарматного вогню, форсувати Дніпро і розбити нападників. Після цього турки зняли облогу міста і, залишивши гармати, у паніці повтікали: "А коли турки побачили їхній напад, видали на них під темну зорю кількаразовий нітрохи не ефективний гарматний і янчарський вогонь, якого козаки не збоялися, а просто й тихо попливли на берег до бусурмані шанців. Коли ж були близько берега і вже досягали тичками твердого дна, то заграли вони на військових музиках марсовий танець на кров. До тих ігор шанцеві янчари не могли й не вміли відправити воєнного танцю, мало билися з козаками, були побиті й перестріляні від них, без пам’яті покинули свої шанці з гарматами й усіма припасами, що були при дніпровому березі, і повтікали в тамтешні ліси й луги. А скоро розвиднілося, гетьман Самойлович отримав певну відомість про вибиття турків з тих шанців...". Текст Синопсиса є надзвичайно цікавим не тільки сам по собі як вагомий епізод з історії Києва, але й для історії Києво-Печерської лаври. І не лише тому, що тут описано перший в історії випадок, коли її головна святиня — чудотворна ікона Успіння Пресвятої Богородиці — покинула межі монастиря, але й, насамперед, його ідеологічним підґрунтям, надзвичайно близьким до загальних засад печерської історіографії та, й, власне, до авторського тексту "Синопсиса" — головними захисниками України однозначно оголошено не козаків чи, припустимо, вояків московського уряду, а печерські святині.

⁷⁶⁰ Так у тексті "Синопсиса" 1678 р.

⁷⁶¹ ПС. XXXII, 10.

⁷⁶² 27 серпня.

⁷⁶³ На думку Ю. Мицика, цей фрагмент потрапив до "Синопсиса" з писань Феодосія Софоновича (Мыцык Ю.А. Украинские летописи XVII века... — С. 23; Мыцык Ю.А. Влияние "Кройники" Феодосия Софоновича на Киевский "Синопсис"... — С. 135), де знаходимо такий текст: "Цар же великий Олександр Македонський дав слов’янам привілей на пергаменті, золотом писаний в Олександрії, їм їхні вільності і землю підтверджуючи за їхні славні справи і діла, які з ним і з його батьком Філіпом здійснили в завоюванні світу перед Різдвом Христовим року 310. Завше були вільними і непереможними, і неспокійними слов’яни..." (Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх. — С. 56). Близькість між даним повідомленням "Синопсиса" і Софоновичем відмічав також О. Мильников (Мыльников А.С. Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы... — С. 67). Він же відзначав: що "коротке посилання на мотивацію "дарунка" Олександра Македонського слов’янам (за вірність і військову доблесть) підкріплювалася подібними за змістом словами на їх адресу, нібито сказаними Августом (див. прим. 764). А нагадування, що в його царювання народився Ісус Христос, психологічно підкріплювало зазначені мотиви. Крім того, як буде показано в наступній главі, введення імені Августа в контекст східнослов’янської історичної думки мало і генеалогічний зміст. У результаті між Олександром Македонським, Августом і слов’янським світом, як думали прихильники подібного трактування, установлювалася пряма наступність" (Мыльников А.С. Картина славянского мира... — С. 67).

Втім, слід відзначити, що на той час існувало безліч першоджерел, з яких могло бути взяте дане повідомлення. Так, на думку І. П. Єрьоміна, воно "...являє собою майже дослівну виписку з "Палінодії" З. Копистенського" (Еремин. K истории общественной мысли... — С. 217). Історію появи легендарної дарчої грамоти Олександра Македонського глибоко досліджено в дослідженні О. Мыльникова "Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы. Этоногенетические легенды, догадки, протогипотезы XVI — начала XVIII века" (Мыльников А. С. Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы... — С. 45-94. Згідно його студій легенда про дарування Олександром земель слов’янам виникла в XIV ст. на чеських теренах, не без участі якихось грецьких першоджерел, і після того пройшла всіма європейськими землями, від Італії до Великого Новгорода (в останньому була заснована своя власна версія оповіді). Відома була дана грамота і в Україні, куди потрапила вірогідно через хроніку Бєльського (Там само. — С. 65) та можливо з інших численних західних видань.

⁷⁶⁴ Порівн. у "Хроніці" Софоновича: "Тому, коли кесарю Августу, в царювання якого Христос Господь народився, радили піти війною на слов’ян або сарматів, бо ж і сарматами в ім’я Сармата слов’яни звалися, так на те кесар Август відповідав: "Не гоже мені золотою вудкою рибу ловити", ніби кажучи: "Не хочу я більше тратити, ніж набути". І писав Август, кесар, до Лентула, гетьмана свого, аби не наважувався дражнити війною сарматів або слов’ян, котрі й спокою не знають, і в потузі рицарській кожен є" (Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх... — С. 56-67).

⁷⁶⁵ Порівн. цей фрагмент у "Хроніці" Софоновича: "Длугош і Стрийковський, хроністи польські, згадують, що царство Руське аж до Риму доходило. Одоацер, князь руський, Рим здобув і утримував тринадцять літ" (Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх... — C. 57A Мова йде про Одоацера (з латинської — Odoacer) чи Одоакра (від грецького ’Οδοάκρος), відомого в давнину вождя варварів, що скинув останнього західного імператора Ромула Августа. Правив Західною імперією з 5 вересня 476 р. по 493 р. Згідно повідомлення Аноніма Валезія, його батько — Едіто — був послом Атілли в Константинополі. Одоацер був вождем скіфів, під якими звичайно розуміють германців. Не виключено також, що він міг бути і скіфом-слов’янином (Келейный летописец святителя Димитрия Ростовского... — С. 501).

⁷⁶⁶ Порівн. також у первісному тексті "Синопсиса" (стор. 45, та прим. 395). Даний розділ забазовано на тексті М. Стрийковського (Stryjkowskij М. Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi... — C. 31-36).

⁷⁶⁷ Бугом.

⁷⁶⁸ На думку Ю. Мицика, дана вставка потрапила до "Синопсиса" саме з писань Софоновича (Мыцык Ю.А. Влияние "Кройники" Феодосия Софоновича на Киевский "Синопсис"... — С. 134). Порівн.: "Повість давня також є, що колись одного ідола тягли з гори до Дніпра і били по череву. Біс у ньому кричав, лементуючи. Звідтіль ту з гори дорогу нижче монастиря Михайлівського назвали здавна "Чортове Беремище", тобто — "тягар чортів", бо слово слов’янське "бремя" означає "тягар". І коли того ідола втопили, поплив униз, а невірні, йдучи берегом, плакали і звали, мовлячи: "Видибай, наш пане Боже, видибай!", тобто — випливи. А той ідол видибав або виплив був аж там на беріг, де тепер монастир Видубицький, і назване те місце тим урочищем від видибання "Видабичі" або "Видубичі". Але й там, де невірні взяти хотіли того ідола, вірні, пробивши і камінь прив’язавши, втопили. І задля того, — кажуть, — перший за Володимира митрополит Михаїл, поселивши чернеців на горі недалеко від того Беремища Чортового, в своє ім’я церкву святого Михаїла збудував, щоб, як з неба святий Михаїл чорта скинув, так і тут він же поміг з гори чорта в ідолі збити. А в Видубичах церкву [на спомин] Чуда святого Михаїла збудовано також за Володимира задля того, аби як в Хонях святий Михаїл чудо вчинив, ріки невірних зануривши, так тут видибалого або виплилого в ідолі чорта допоміг у водах потопити (Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх... — С. 68). Той же Феодосій Софонович вдало поєднує дані про заснування Михайлівського монастиря за св. Володимира та за Святополка: "Року 6616 заклав церкву кам’яну Святотого Михаїла Золотоверху Михаїл Святополк, весь верх церкви позолотив і всілякою оздобою церковною прекрасив, бо перед тим була стара уже і не позолочена, ще за князя Володимира поставлена старанням першого митрополта Михаїла в ім’я його (Там само. — С. 82).

Дане повідомлення — не літописне і є, фактично, якоюсь місцевою київською топонімічною легендою. Стосовно неї М. Максимович писав: "Перекази про такий початок монастиря і назву місця багато хто приймає за казку. Але ми не вважаємо для себе можливим відкидати цей переказ тому тільки, що він записаний не в давньому літописі, а в Київському Синопсисі, — в той час, як в самому переказі нема нічого неможливого. Чому б, наприклад, дерев’яний кумир Перуна не міг винирнути з Дніпра верст за п’ять від Києва, коли він, згідно переказу, записаного Нестором, плив до самих порогів, і вже в Запоріжжі викинутий вітром на піски; і чому ті, хто поклонявся цьому кумиру, бачачи, як він пливе по Дніпру, не могли кликати його: "Выдыбай, наш господарю боже, выдыбай!" (Максимович М.А. Выдубецкий монастырь // Собрание сочинений. — К., 1877. — Т. 2. — С. 246). Власне, ми не можемо вважати цей висновок нелогічним. Проте, лише в тій його частині яка оповідає про Перуна. Що ж стосується повідомлення про заснування тут монастиря в часи св. Володимира, то вірогідність цього повідомлення не наважувався однозначно визнавати навіть М. Максимович (Там само. — С. 245-246). На сьогодні, інформація про заснування за часів Володимира Михайлівського Видубецького та Михайлівського Золотоверхого монастирів однозначно визнана в науковій літературі пізньою легендою, безсумнівно не вірною. Насправді, обидва монастиря були засновані в другій половині XI ст., і Михайлівський Золотоверхий монастир отримав свою сучасну назву не раніше XII ст. Щоправда, в останній час в літературі з’явилися спроби підтримати вірогідність існування митрополита Михаїла не лише в часи Аскольда, але й за часів св. Володимира (Перші руські митрополити — будівничі Київської православної держави // Людина і світ. — 1996. — № 9. — С. 19-20), але, на разі, аби підтвердити цю інформацію, потрібно не просто припустити її ймовірність, але пояснити, чому ця інформація відсутня в ранніх редакціях літописання (згадаймо, що обидві промономахівські редакції "Повісті минулих літ", які дійшли до нашого часу, діяльність св. Володимира всіляко вип’ячували, а тому говорити тут про перлюстрацію тексту ми не маємо підстав).

⁷⁶⁹ Дана оповідь є поширенням даної інформації, наведеної в першому виданні "Синопсиса" (див. стор. 73 та прим. 617). Даний фрагмент повністю забазований на писаннях М. Стрийковського (Stryjkowskij M. Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi... — C. 192-196). що підтверджується і студіями Ю. Мицика, який відкидав запозичення цього фрагменту в тексті Феодосія Софоновича. (Мыцык Ю.А. Влияние "Кройники" Феодосия Софоновича на Киевский "Синопсис"... — С. 135).

⁷⁷⁰ Sic! Саме "бісурманами", а не "бусурманами" названі мусульмани в редакції "Синопсиса" 1680 р.

⁷⁷¹ Про перший похід див. стор. 89.

⁷⁷² В оригіналі: "башей".

⁷⁷³ Пс. CXVII.16.

⁷⁷⁴ 1 Цар. II, 4

⁷⁷⁵ Пс. XVI,12.

⁷⁷⁶ Втор. XXII, 30.

⁷⁷⁷ 1 Цар. II, 10

⁷⁷⁸ Тут в оригіналі посилання на Вих. XXXII. Можливо, тут мається на увазі стих 29, хоча, власне, до даного сюжету він не має відношення.

Попередня       Головна       Наступна