Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


Попередня       Головна       Наступна





ПРИМІТКИ (941—1000)



941 Барми — ? — І.Ж.

942 Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх... — С. 83.

943 Псковские и Софийские летописи // Полное собрание русских летописей. — Спб., 1851. — Т.5. — С. 15.

944 Новгородская IV летопись // Полное собрание русских летописей. — Спб., 1848. — Т.4. — Вып. 1. — С. 144.

945 Лаврентьевская летопись... — Стопб. 129.

946 Ипатьевская летопись... — Столб. 289.

947 Герберштейн Сигизмунд. Записки о Московии... — С. 82.

948 Рогов А.И. Русско-польские культурные святи... — С. 93-94

949 Густинская летопись... — С. 290.

950 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских. — М.-Л., 1955. — С. 15-72.

951 Там само. — С. 37.

952 Там само. — С. 21,25

953 Гольдберг А. Л. K истории рассказа о потомках Августа и о дарах Мономаха // ТОДРЛ. — Т. 30. — Л., 1976. — С. 204.

954 Там само. — С. 204-206.

955 Там само. — С. 204-206.

956 Там само. — С. 206.

957 Там само. — С. 207.

958 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских... — С. 104-105.

959 Там само. — С. 102-103.

960 Там само. — С. 104.

961 Чаев Н.С. "Москва — третий Рим" в политической практике Московского правительства XVI века // ИЗ. — 1945. — С. 5-8; Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских... — С. 105.

962 Чаев Н.С. "Москва — третий Рим"... — С. 7.

963 Там само. — С. 10-11. Див. також: Гольдберг А.Л. Три "послания Филофея" (Опыт текстологического анализа) // ТОДРЛ. — Л., 1974. — Т. 29. — С. 77-78, 92.

964 Дмитриева Р.П. K истории создания "Сказания о князьях Владимирских" // ТОДРЛ. — М.-Л., 1961. — Т. 17. — С. 342-347.

965 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских... — С. 111-113.

966 Там само. — С. 116.

967 Чаев Н.С. "Москва — третий Рим"... — С. 18-19.

968 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских... — С. 141.

969 Гольдберг А. Л. K истории рассказа о потомках Августа и о дарах Мономаха... — С. 208.

970 Там само. — С. 209.

971 Там само. — С. 205.

972 Дмитриева Р. П. Сказание о князьях Владимирских... — С. 119-122.

973 Прозоровский Д. И. Об утварях, приписываемых Владимиру Мономаху // Записки отделения русской и славянской археологии императорского русского Археологического общества. — Спб., 1882. — С., 1-64.

974 Бочаров Генрих. Сделано в Москве // Родина. — 1992. — № 8-9. — С. 125-128.

975 Спицын А. Бухарский клад и Мономахова шапка // Известия имп. Археологической комиссии. — Спб., 1909. — Вып. 29. — С. 73.

976 Бочаров Г.Н. Художественный металл Древней Руси. X — начало XIII вв. — М., 1984. — С. 63-67.

977 Рогов А.И. Русско-польские культурные связи... — С. 93-96.

978 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских... — С. 88.

979 Антонович В. Б. Очерк истории великого княжества Литовского до половины XV столетия. — К., 1878. — Вып. 1. — С. 40-41.

980 На думку М. Алпатова ця версія оповіді належить автору "Синопсиса" (Алпатов М.А. Русская историческая мисль... — С. 398).

981 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских... — С. 55.

982 Там само. — С. 56.

983 Єршов А. Коли і хто написав Густинський літопис?... — С. 206.

984 Дмитриева Р.П. Сказание о князьях Владимирских... — С. 129-130.

985 Летопись по Воскресенскому списку. — С. 23.

986 Див.: Московский свод конца XV века. — С. 27.

987 Повністю ця цитата звучить так: 1 возсіяло нині стольне і прославлене місто Москва, немов другий Київ, не осоромлюся ж і не провинюсь, якщо мовлю, як третій новий великий Рим, возсіяло в останні роки, як велике сонце, у великій нашій Руській землі, у всіх містах і у всіх людях країни цієї, красуючись і просвітлюючи святими Божими церквами, дерев’яними і кам’яними, немов видиме небо, красуючись і світячись, строкатими зірками і непорушним православ’ям прикрашене, Христовою вірою укріплене і непохитане злими єретиками, що збурюють церкву Божу" (Памятники литературы Древней Руси. — Середина XVI века. — М., 1985. — С. 313).

988 Яковенко Н. "Символ "Богохранимого града"... — С. 56.

989 Глазырина Г.В. Джаксон Т.Н., Мельникова Е.А. Западноевропейские источники... — С. 333.

990 Гольдберг А. Л. K истории рассказа о потомках Августа и о дарах Мономаха... — С. 207.

991 Прозоровский Д.И. Об утварях, приписываемых Владимиру Мономаху... — С. 7-9.

992 Там само. — С. 15.

993 Там само. — С. 18-19.

994 Там само. — С. 19.

995 Там само. — С. 21-22.

996 Питання про час і місце хрещення св. Володимира було вперше в науковій літературі поставлене О. Шахматовим в процесі вивчення ним відображення давнього літописного зведення 1037 р., доведеного печерським літописцем св. Никоном Великим до 1073 рр. (Шахматов А.А. Разыскаяния... — Вып. 20.). Згідно студій О. Шахматова, в літописі цього святого була наведена оповідь про Хрещення, складена на початку XI століття, і відмінна від аналогічного тексту в "Повісті минулих літ". Її основні постулати Шахматов реконструює на основі т.зв. "Древнейшего жития Владимира" (Текст опубл: Соболевский А.И. Памятники древнерусской литературы... — C. 7-68), яке дійшло до нашого часу як окремо, так і в складі більш відомої "Пам’яті та похвали" св. Володимиру: "Ця пам’ятка містить у собі кілька важливих літописних заміток, що не знаходять собі відповідності в літописних зведеннях, які дійшли до нас. Тим часом, вельми імовірно, що ці замітки витягнуті з літопису...". Шахматов вважав, що житіє з’явилося в результаті поєднання двох більш ранніх творів, один із яких містив літописні статті, які в результаті переробки виявились у кінці тексту. Судячи з них — в даному літописному джерелі Хрещення Русі та біографія Володимира описувалися інакше, ніж у нині існуючому літописанні. По-перше, у "Повісті минулих літ" нема інформації про похід Володимира до порогів на друге літо по Хрещенні. По-друге, похід на Корсунь викладений у "Давньому житії" не у зв’язку з Хрещенням, а окремо від нього. По-третє, хронологія пам’ятника суттєво відрізнялася від хронології відомих нам зведень. Щоправда, дата смерті святого Володимира наведена згідно з ними — 15 липня 6523 (1015) року. Проте, якщо "по святому Хрещенні прожив блаженний князь Володимир літ 28", то хреститися він мав у 6495 (987), а не 6496 (988) року. Взяття Корсуня, таким чином, відбулося на третє літо по цьому — у 6497 (в "Повісті минулих літ" — 6496). Закладка Десятинної церкви віднесена до 6498 року (в Іпатїівському літописі — 6499, а в Радзивілівському — 6497); заснування Переяслава — 6498 (в Лаврентіївському літописі — 6500, в Іпатіївському та Радзивілівському — 6501). А дарування десятини — 6403 (в Повісті — 6404 р.).

Далі, Хрещення Володимира віднесено до десятого року по смерті Ярополка (6486 — рік вступу Володимира на престол). Це цілком згідно з виведеною вже вище датою — 6495 (987).

Шахматов зазначав, що дана інформація не може бути результатом помилки. Адже Корсунь, згідно грецьких джерел, дійсно було взято після квітня 989 року. Та й передумови нападу св. Володимира на Херсонес насправді значно відрізнялися від тих даних, які знаходимо нині в літописному та агіографічному тексті. Справа в тому, що безпосередньо перед тим Володимирові війська — "тавроскіфи" — брали участь у міжусобній боротьбі у Візантії і придушенні повстання Варди Фоки та Варди Склира. Це ж дозволило дещо пізніше імператору Василію почати й виграти війну з Болгарією (Васильевский В. Русско-византийские отрывки // Журнал министерства народного просвещения. — Ч. CLXXXIV. — С.117-123). Зокрема, Володимирові війська брали участь у Хрисопопьскій битві, що відбулася згідно вірменського літочислення 437 р., що відповідає березню/квітню 988 — березню/квітню 989 (Богданова Н.М. О времени взятия Херсона князем Владимиром // Византийский временник. — 1986. — Т. 47. — С. 40). Участь руських військ у цій битві відзначено у хроніках Іоанна Скилиці, Іоанна Зонари та Георгія Кедріна. Зокрема, перший зазначає: "Він [імператор] спорядив поночі кораблі, і посадив на них русів (адже він отримав союзне військо, покликавши їх, і зробивши зятем їхнього архонта Володимира — женив його на сестрі своїй Анні...". Зонара свідчить:"... під Хрисополь,.. раптово прибув імператор з руськими військами (адже він, встановивши союзні відносини з їхнім архонтом Володимиром — женив його на сестрі своїй Анні, і таким чином отримав союзне військо" (цит. за: Богданова Н.М. О времени взятия Херсона... — С. 41.). Відповідне повідомлення знаходимо також у писаннях східних істориків. Так в історії Асох’їка сказано, що ще в 1000 році на службі у імператора знаходилось "6000 чоловік піших, озброєних списами і щитами, яких попросив цар Василій у царя рузів (sic!) у той час, коли він видав сестру свою заміж за останнього. В той же час рузи увірували у Христа". Ях’я Антіохійський оповідає: "І вичерпалися його багатства і змусила його потреба послати до царя русів, — а вони були його ворогами, — аби просити їх допомогти йому в нинішньому його становищі. І погодився він на те. І підписали вони між угоду про злуку, і женився цар русів на сестрі імператора Василія, після того, як він поставив йому умови, аби він хрестився, і весь народ його країни, а вони — народ великий. І не відносили себе тоді руси до жодного закону, і не визнавали ніякої віри. І послав до нього цар Василій пізніше митрополитів і єпископів, і вони охрестили царя і всіх, хто мешкав на його землях, і відправив до нього сестру свою, і вона побудувала численні церкви в країні Русів. І коли вирішена була між ними справа про шлюб, прибули також війська русів, і об’єдналися з військами греків, які були у царя Василія, і пішли всі разом на боротьбу з Вардою Фокою морем і сушею, до Хрисополя" (Богданова Н.М. О времени взятия Херсона... — С. 41-42). Що ж стосується, власне, дати взяття Корсуня, то вона до деякої міри підтверджується писаннями Лева Диякона, який у своєму переліку нещасть, що сталися у Візантії між 975 і кінцем 989 рр., поміщеним на початку 10-ої глави X книги поміщає взяття Корсуня після появи у північній частині неба вогняних стовпів — вірогідно надзвичайно рідкісного в цих широтах явища північного сяйва. Воно було зафіксоване в Каїрі 7 квітня 989 р. (Там само. — С. 44); та перед появою комети, що з’явилася влітку 989 рр. (Там само. — С. 44-45). Вірогідно, взяття Корсуня могло бути пов’язане з небажанням імператора виконувати свої обіцянки (Белов Г.Д. Херсонес-Корсунь. — Л., 1969. — С. 37). Все вищесказане, в свою чергу, хай опосередковано, але підтверджує висновок про хрещення св. Володимира до походу на Корсунь. М. Чубатий, на разі, вважав, що в Корсуні за хрещення Володимира було прийнято масове хрещення його боярів (Чубатий М. Історія християнства Руси-України... — С. 225). Хоча даний висновок потрібен цьому автору для того, аби хоч сяк-так обгрунтувати католицькість св. Володимира (у Києві, як він силиться довести, буцім-то панували якісь католики чи уніати; про Корсунь же це придумати вже ніяк не вдалося), але назагал він видається доволі вірогідним.

Те ж повідомлення — про хрещення св. Володимира 987, а не 988 року — знаходимо і в Несторовому "Читанні про житіє та погублення св. Бориса та Гліба", де також сказано, що святий Володимир помер на 28-е літо по Хрещенні (Успенский сборник... — C. 43).

Цілком слушними виглядають і інші хронологічні вказівки вищезазначеного житія. Так, дата вступу Володимира на престол підтверджується інформацією "Повісті минулих літ" (під 6360 роком) про те, що Володимир правив 37 років.

Дата дарування десятини підтверджується проложною статтею, де ця подія віднесена до 12 травня. Цей день був неділею саме в 6403 (895) році, а, навряд, чи освячення храму відбувалося б не в неділю (Шахматов А.А. Разыскаяния... — C. 13-26).

Отже, святий Володимир хрестився ще до 988 року, і, очевидно, у Києві. Звідки ж, в такому разі, взялася версія про його хрещення у Корсуні 988 року? Ії появу в літописі Шахматов відносить до творчості печерського ігумена Іоанна, котрий змінив на цьому посту прп. Никона (†1088 року). Іоан значно розширив і доповнив зведення 1073 року, використавши для того новгородське літописне зведення, а також низку релігійних легенд сумнівної вартості, серед яких, зокрема, т. з. "Корсунська легенда" про хрещення Володимира Святого Шахматов А.А. Разыскаяния... — С. 135-170). О.О.Шахматов в основному реконструював її первісний склад на основі літописного та агіографічного матеріалу. В творі, загалом, далекому від упадання перед князем-хрестителем, розповідалось про похід Володимира на Корсунь (не заради Хрещення), жорстоке сплюндрування міста, вбивство правителя та його сім’ї, після чого князь-поганин став вимагати у грецьких царів за себе сестру. Ті згодились, але з умовою, що руський князь хреститься. Володимир задумав обманути їх, але божественне втручання (хвороба очей) змусило його всеж хреститись.

997 Прозоровский Д.И. Об утварях, приписываемых Владимиру Мономаху... — С. 22-23.

998 Там само. — С. 23. — Прим. 1.

999 Там само. — С. 23-24.

1000 Див.: Там само. — С. 14.





Попередня       Головна       Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.