‹‹   Головна         Ірина Жиленко. Києво-Печерська Лавра і запровадження церковної унії.

Документи

Документ 1

Донесення пресвітера Костянтина Григоровича про те, що наречений архимандрит Києво-Печерської лаври, Никифор Тур відмовився прийняти від митрополита Михаїла Рогози висвячення в сан архимандрита

6 жовтня 1594.

Публ. за: Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов. — К., 1859. — Ч. 1. — Т. 1. — С. 447-448.

ЛЂта Божого нароженя тисеча пятьсотъ деветдесятъ четвертого, месеца октебра, шестого дня.

Передо мною Михайломъ Рагозою, Божию милостию архиепископомъ митрополитомъ Киевскимъ, Галицкимъ и всея России, постановившися очевисто у дворе нашомъ архиепископимъ, при церкви соборной святыхъ Бориса и ГлЂба, презвитеръ намъ тоежъ церкви соборное, Костентинъ Григоревичъ, ку записаню до книгъ созналъ тыми словы: ижъ ездилъ есми зъ листомъ наупоминалнымъ вашое светителское милости до манастыра Печерского Киевского Успения Пресветое Богородицы, до нареченного архимандрыта Печерского Киевъского Никифора, упоминаючи его, абы онъ на себе чинъ архимандрычий принялъ и посвещение звыклое отъ вашое светителское милости, яко отъ старшого своего, взялъ. И кгдымъ тамъ приехалъ, року теперешнего тисеча пятьсотъ деветдесятъ четвертого, месеца сентебра, двадцатого дня, тамъже есми того дня самого Никифора Тура въ манастыри Печерскомъ засталъ, которому зъ листу упоминалного списавши, подъ печатю и съ подписомъ руки моее, далъ есми и притомъ оповЂдиломъ ему, абы ся водле того листу упоминалного заховалъ, а безчинне въ томъ манастыру, будучи непосвященымъ, не мешкалъ. На што помененый Никифоръ Туръ мнЂ на то такъ повЂдилъ: "ижъ, якомъ тя первей отправилъ, ижъ панъ твой, митрополитъ, тутъ жадного вряду и владзы не маетъ, съ тымъ тебе и теперъ отправую". Што я слышечи, оттуль есми прочъ отехалъ. Котороежъ то очевисто сознанъе помененого презвитера до книгъ духовныхъ митрополихъ есть записано, съ которого сесь листъ под печатю нашою духовною выданъ. Писанъ въ Новогородку.

Юрий Полховский, митрополии Киевское писарь.

Документ 2

Лист Сигізмунда III митрополиту Київському Михаїлу Рогозі

5 травня 1595

Публікується за: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. — Спб., 1863. — Т. 2. — С. 194.

Жикгимонтъ третій, Божю милостю король Полскій, великій князь Литовскій, Рускій, Прускій, Жомойтскій, Мазовецкій, Ифлянтьскій а Шведскій, Кгодьскій, Ваньдальскій, дЂдичный король etc.

Архіепископу митрополиту Кіевскому, Галицкому и всея Руси, въ БозЂ велебному Михайлу РогозЂ. Ознаймуемъ твоей милости, ижъ маемъ того вЂдомость, же Никифоръ Туръ, которому есмо недавно дали были архиманьдритію Кіевскую Печерского манастыра, не мало имЂней церковныхъ тое архимандритіи рознымъ особомъ позаставовалъ, а што болшая — ижъ и на станъ архиманьдриченьскій водлугъ порядку и закону Греческого и до сихъ часовъ не поставился, але яко простымъ ермонахомъ будучы, тамъ въ томъ манастыру живеть, зачимъ се великій непорядокъ а фалы Божое знищенье, добръ и скарбовъ тамошнихъ церковныхъ распрошенье и спустошенье дЂеть. Чому мы, господаръ, яко найвышьшій дозорца и обороньца церквей Божихъ и добръ духовныхъ, съ повинности нашое забЂгаючы и постерегаючы, ижъбы се болшъ тамътымъ непорядкомъ фала Божая не нищила а добра и скарбы церковные роспрашаны не были, прихиляючисе тежъ до постановенья соймового, отъ продка нашого светобливое памети короля его милости Жикгимонта Августа на соймЂ валномъ Городеньскомъ, въ року тисеча пять сотъ шетьдесять осмого, выданого и передъ нами оказованого, гдЂ описуеть, ижъ которая бы особа свЂцькая, упро[сив]ши собЂ у насъ господара достоеньство духовное а въ трехъ мЂсецахъ на станъ духов[ный не] становилъся, о таковомъ архіепископъ и епископо[ве] намъ… а мы отъ таковыхъ отбираючы, иньшымъ водлугъ…. мъ [149], абы се къ тому поставенью продка нашого не дерекговало, твоей милости, як[о найвыс]шому пастыру церквей Божыхъ, которого во всемъ пристойное, пор[адное] и светобливое справованье се на той столицы духовной естъ намъ добре вЂдомо, то злецаемъ и поручаемъ, абы твоя милость тамъ до того манастыра Печерьского яко наборздей могучы зъЂхалъ а съ пильностью того досмотрЂлъ, покажетъ ли се то, ижъ помененый Туръ архиманьдритъ теперешьній и на станъ се тотъ духовьный архиманьдричый водле належности безъ омешканья часу, въ звышъ помененомъ постановенью продка нашого замероного, не постановилъ а добра церковные оного манастыри Печерьского позаводилъ и скарбы церковьные нарушилъ, абы твоя милость тотъ манастыръ Печерскій зовсимъ-на-все, што до дворенина нашого, которого на то твоей милости посылаемъ, заразомъ взялъ и въ дерьжанью своемъ мЂлъ, а о всемъ достаточньне намъ господару ознаймилъ, зачымъ мы господаръ съ тымъ-то учынимъ што се намъ слушного видЂти будеть. Писанъ у КраковЂ, лЂта Божьего нароженья тисеча пять сотъ деветьдесятъ пятого, мЂсеца мая 5 дня. Sigismundus rex.

Документ 3

"Ектезис, або коротке зібрання справ, які відбувалися на партикулярному, тобто на помісному, синоді в Бресті Литовському"

6-9 жовтня 1596 р.

Твір опубліковано в Кракові польською мовою 1597 р.

Публ. за українським перекладом, поміщеним у виданні: Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватикану та унії (X — початок XVII ст.) Збірник документів і матеріалів. — К., 1988. — С. 127-144 з внесенням деяких правок для правильного цитування церковної термінології (із залученням видання польського тексту за публ.: Русская историческая библиотека. — Спб., 1884. — Т. 19. - С. 329-276).

Ектезис

короткий зміст справ, які з ласки Божої і з волі найяснішого і найвищого його милості короля Польського і великого князя Литовського Зиґмунда Третього відбувалися на партикулярному синоді, що зібрався у місті Бресті Литовському року 1596, жовтня 6, індикту 10, у зв'язку з тим, що недавно виникли чималі незгоди і тривоги між київським руським митрополитом Михайлом і деякими владиками, його однодумцями, та між безліччю християнського населення руського народу через деякі нововведення в Церкві, розпочаті, незважаючи на заповіти і канони святих отців, згаданим митрополитом, який посмів разом зі своїми владиками в це втрутитися.

Передмова до згаданої справи

Це невдало випало і київському руському митрополитові Михайлові, і деяким владикам, які були його однодумцями, і які, ставши гідними вище гідності пастирського сану, не вважали за потрібне зробити те, що було їх обов’язком, що його вони мали б виконувати без жодної відмови, дотримуючись постанов і догм святих отців та їхньої власної присяги, яку склали перед Богом і святими Ангелами посеред церкви під час свого голосування [в тому], що будуть зберігати, не порушуючи, як самі основи праведних догм та звичаїв кафоличного і апостольського Константинопольського престолу, так теж і інше, що стосується їхнього обов'язку турбуватися про христових овечок, про яких і про число [яких] буде запитувати їх як пастирів Найвищий Пастир у день того Страшного рахунку.

Але вони після одержання санів швидко задумали відступити від святого престолу Нового Риму і приліпитися до Старого, проводячи між собою часті підмови. Це немало стурбувало і стривожило всіх, що були в державах найвищої і найякіснішої Корони Польської, Богом улюблених єпископів, преподобних архимандритів, побожних пресвітерів, як теж і освічених князів, вельможних панів та інших людей руського народу, що називають себе Христовим іменем. Чимало з них, повідомляючи про це, писали не тільки до святого Вселенського Константинопольського патріарха, їхнього власного кафоличного верховного пастиря, просячи, щоб він прислав когось із церковних учених, але й до більш красномовного великого протосингела Никифора тієї ж великої церкви святого Константинопольського престолу, на якому значною мірою тримається уряд і справа того престолу, який перебував тоді на Волощині, посилали багато листів, кладучи їх із іншими в записки з проханням, щоб, не проживаючи тут, зволив прибути та залагодити все, як належиться. Бо це його повинність доглянути такі справи й керувати ними, згідно з канонами, виявляючи усесторонню пильність як великий протосингел і дидаскал патріаршого константинопольського престолу.

Для того ще вирішили, що слушно було б, аби по волі його королівської милості зібрався і приватний синод у Бресті. Туди ж, саме на час скликаного синоду, прибув також згаданий великий протосингел Никифор. По-перше, щоб виконати накази великої церкви. По-друге, щоб не поминути прохань християн руського народу. По-третє, щоб виконати як слід свій обов’язок. А коли приїхали туди, на день раніше перед визначеним терміном, гарно придумали (спільно з більш застережливим Кирилом, протосингелом Олександрійської кафоличної і апостольської святої церкви, який випадково перебував у тутешніх краях і який також прибув на цей синод з певною метою, для тієї ж потреби), щоб вислати декого з братії до згаданого митрополита Михайла, який перебуває в Бресті разом зі своїми владиками, з тим, щоб від них передали їм гідне во Христі привітання, і пішли до них, аби нагадати, виявляючи належну любов і виконуючи свою повинність щодо тих, які носять на собі подобу східної Святої Божої кафоличної і апостольської Церкви, власної їхньої Матері, тобто святого патріаршого Константинопольського престолу, від якого одержали архієрейські звання, щоб разом, духовно засівши, наглянули й церкву, яку вибрали для скликання синоду, і щоб також приборкали зі святим духом ті заворушення. На це вони відповіли послам: «Вникнемо в це: якщо нам належить прийти, прийдемо». І не прийшли.

Що діялося в перший день синоду

А наступного дня, в призначений день синоду, багато радилися, говорячи про церкву, в якій мав би відбутися синод. І всі одностайно погодилися на тому і вирішили, що краще буде синодувати в якомусь просторому будинку, ніж притьмом ринутися всім у будь-яку церкву (тому що всі підлягали їхній владі), дбаючи про те, щоб через це не виникло якесь заворушення або тривога, і щоб не було труднощів у справах, що цього стосуються-що затурбувало б його милість найяснішого короля і його освічений сенат, — зважаючи ще й на те, що такі з'їзди синоду відбувалися багато разів, і не тільки в церквах.

І так ранком розпочався синод в просторому будинку, придатному для великого зібрання людей. Раніше, ніж розпочати, вибрали двох, гідних для цього примікириїв [старших]: одного для [утримування] порядку в колі духовних, пресвітера Нестора, заблудівського протопопа, щоб угамовував всілякі непорозуміння і робив лад у синоді; а другого пресвітера Острозького, проповідника Ігнатія, щоб був старшим для порядку серед писарів синоду.

І так тоді всі в порядку засіли за станом: особи духовного стану в своєму колі, поклавши посередині Святе Євангеліє, яке означало, що присутній сам Христос, а їх милості світські особи мали своє окреме коло і одного маршала між собою.

А після закінчення святих молитов і попереднього посвячення першим промовив руською мовою львівський владика Гедеон, виступ якого перекладав по-грецьки ієродиякон Киприян.

«Що ми прийняли від Святої Божої східної Церкви, нашої рідної Матері, так звичаї, як і догми, то в них кохаємося і хочемо бути з ними до останньої хвилини життя, і готові за них умерти. А на що я сам звертаю увагу, розумію це і в усіх наших братів, які зібралися на цей синод, що кожному з них здається, ніби митрополит Михайло і його владики вчинили необачно й протизаконно, коли не захотіли ані послухатися патріарших осіб, ані стати перед ними. Тому нам треба вдалися до вияснення тих справ, за які вони посміли взятися».

Кирило, вище згаданий протосингел олександрійської апостольської церкви, говорив: «Личило б преподобному митрополитові Михайлу і владикам, які є з ним, виявити якусь прихильність і вдячність до тих, які носять на собі символ Святої Божої кафоличної і апостольської церкви, яка їх ушанувала і визначила гідними того стану, та прийти без жодної відмовки. А через те, що натворили доволі безладдя і не хотіли прибути, навіть тоді, коли їх викликало таке поважне зібрання християн, слушно буде виконати щодо них те, що належить за святими канонами.

А ці його слова були прийняті і схвалені всім синодом.

Никифор, згаданий великий протосингел святого патріаршого константинопольського престолу, сказав:

"Те, що і небесна і земна влада має розпорядок, визнано старими й новими мудрецями в Божому Письмі. А тому, що і сам митрополит, і ті владики, які з ним були (чи то через незнання описаної в канонах застороги, чи то через власну невдячність і нерозумну їхню пильність, не розважили, що треба було зробити, і не зробили), — то кожній розсудливій [людині] ясно, що зробили зле. Однак ми з ними не будемо поводитися так необачно і непорядно, але у всьому — згідно з правом і канонами, як це від самого початку ведеться в нашій Святій Східній Церкві. А ще більше того — з паранагностиком, що закликає їх скромно і ласкаво, щоб прийшли на синоді, — нехай ідуть сім братів».

То ж були послані: Никифор, київський архимандрит; Геннадій, архимандрит дерманський, примікирий і Дем'ян, острозькі пресвітери: Іоанн, щирецький протопоп; і Андрій, пресвітер львівський; а з ними Григорій, нотар, який мав зі собою синодальний паранагностикум, написаний тими словами:

Перший паранагностикум

Було б краще, преподобні брати во Христі, щоб ви не були причиною такого непорозуміння. А тому, що це сталося, то і його королівська милість дозволив, щоб синод полагодив ці справи. Для цього ми з'їхалися. Тому-то слушно було б, аби ваше преподобіє, якому нагадували і листами за декілька днів і вчора патріарші екзархи і намісники Святої Божої і апостольської кафоличної церкви, послухалися зразу ж, і ставилися перед нами за власною волею, як того вимагає від вас і сама ваша повинність. А тому, що й це вам пробачено, пильно нагадуємо і просимо за посередництвом наших побожних братів, аби ви зволили прийти на синод; бо ми вас чекаємо, щоб у згоді разом піти до котроїсь церкви і, сівши там, могли втихомирити з допомогою Святого Духа ті заворушення.

Коли ж названі посли повернулися від них, Михайло, перемишльський владика, почав говорити: «У зв'язку з тим, що повернулися ті, кого посилав синод, просимо їх преподобність, щоб нам доповіли, яку одержали відповідь від тієї сторони».

Ігнатій, пресвітер острозький і примікирий у ранзі синодальних нотарів, сказав: «Тому, що ми були послані вашою святістю до преподобного митрополита Михайла, то, заставши його, нагадували пристойно і майже прихильно, згідно з повчанням, яке одержали від вас, щоб він сам і владики, які є з ним, прибули на синод. А він нам відповідав: ми маємо над тим подумати і порадитися, і з його милістю архієпископом львівським Іоанном Дмитром Соліковським і з іншими двома преподобними єпископами римськими — з Бернардом Мацейовським, єпископом луцьким, і зі Станіславом Гомолинським, єпископом Холмським; а потім можемо прибути». Інші брати, які були послані зо мною, можуть сказати це, як було. Також й інші, яких запитувано, сказали і підтвердили те саме.

Почувши таке від них, синод увесь той день аж до самого вечора чекав прибуття митрополита і його єпископів. І не могли дочекатися.

Другого дня діялося таке:

А на другий день засіли вельми рано, зібравшись на тому ж місці синоду, за порядком у колах, як уже згадувалося. Лука, белградський митрополит почав казати: «Ви добре зволите помічати, ваша святість, по вище згаданому митрополитові Михайлу та його владиках, що він виразно сам себе засуджує і сам проти себе. Це всі ми можемо ясно бачити, бо через ті справи, які недавно розпочав і посмів ними зайнятися і в яких його підозрюють, не сміє з'явитися сюди на синод».

Никифор, великий протосингел патріаршого Константинопольського престолу, сказав: «Треба знову послати шість осіб з інших наших братів; нехай би ще раз пішли до побожного митрополита Михайла і нагадали йому і його владикам, щоб прибули сюди і разом з нами засіли в цьому синоді».

І зараз були вислані: Єлисей, пінський архимандрит [150]; Василій, лубенський архимандрит; Іларіон, супрасльський архимандрит; Клемент, каменецький протопоп; Іоанн, ярославський протопоп і Андрій, львівський пресвітер, нотар, і мали з собою також паранагностикум, написаний такими словами:

Паранагностикум другий

Личило вашій преподобності вчора, коли вам нагадали посвячені особи і брати наші прибути на синод і в жодному випадку від нього не відмовитися. А хоч ви відмовилися, синод вчинив ще й те, що чекав на вас аж до самого вечора. Тому знову наполегливо закликаємо вас за посередництвом преподобних архимандритів і побожних пресвітерів цим другим паранагностиком і просимо, щоб ви прибули і не усувалися від тих справ, які будуть вирішуватися.

Коли посли повернулися, пресвітер острозький і примікирий Ігнатій сказав: «Тому що вже привернулися ті, що їх було послано, наші преподобні брати, просимо, щоб сказали: яку відповідь одержали від [другої] сторони?».

Андрій, пресвітер львівський, синодальний писар, сказав: «Тому що ми були послані від благочесного вашого синоду до преподобного київського митрополита Михайла і до владик, що є при ньому, то ми в їхньому заїзді чекали їх від четвертої години дня аж до самого вечора, бажаючи отримати якусь відповідь. І ось аж тепер ледве відправили нас, кажучи: «Надаремно нас чекаєте, ми не підемо». Почувши це, ми відразу пішли від них».

Іларіон, супрасльський архимандрит, підтвердив ці слова, кажучи: «І я також чув ці слова». Це ж саме одностайно сказали один за одним й інші, говорячи: «Те, що тут побожний пресвітер Андрій сказав-чиста правда, так і було, не інакше; бо ж і ми будучи там, це ж само бачили і чули».

На третій день було таке:

А наступного дня ранком, коли зібрався синод, [багато з церковних станів] почали на них нарікати, тобто на митрополита і його владик, кажучи: «Майже перед двадцятьма п'ятьома днями досить уважно красномовний великий протосингел великої церкви Никифор, який має перше місце в сьогочасному нашому синоді [як було раніше оповіщено], писав до преподобного того митрополита Михайла і посилав листа, сповненого здорової ради і науки: щоб, не тривожачись, зустрілися разом в будь-якому місці, де б йому подобалося, перед тим, як їх багато збереться для того, щоб зрозуміли, аби це своєчасно змінилося, що їм усі християни закидають: що стали відступниками. Незважаючи на це, в день перед тим самим терміном посилав належним чином [як було сказано] до вищезгаданого Кирила, протосингела Олександрійської церкви. І це ще не все. Але ж нинішній святий синод першим і другим викликом закликав їх-як самого митрополита Михайла, так і владик, що з ним разом, посилаючи до них паранагностикум, закликаючи їх скромно і ласкаво, аби прибули на синод і аби доповіли про те, що посміли вчинити; а тому, що не хотіли на це погодитися, аби прибули сюди. Тому слушно треба застосувати до них належне, згідно зі святими канонами».

Ігнатій, острозький пресвітер і примікирий, сказав: «Ми тут при собі маємо копію листа великого протосингела, якого він свого часу вислав до того ж митрополита Михайла. Чи зволите її прочитати?»

Никифор, архимандрит київський, сказав: «У зв'язку з тим, що маємо її переписану руською, нехай буде зачитана».

Власна копія листа

Никифор, великий протосингел і т. д. освяченому київському митрополитові Михайлу- аби були дані мир, спасіння від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа зі Святим Духом, молиться. Цим нашим листом доводимо до відома твоєї святості, що минулого вересня, коли його святість вселенський патріарх Ієремія довідався про непорозуміння, яке мало місце через деякі нові вигадки в Церкві, зволив до нас писати, щоб ми тут, згідно зі стародавнім звичаєм і порядком, екзархом прибули і виправили та втихомирили все безчесне, що зусиллям сатани сталося між вашими владиками на спокусу людям.

Коли ми прибули сюди, нас по-різному повідомляли про ці справи. Бо одні говорять, що твоя святість ще згадуєш при [Службах] Божих і Святій Євхаристії ім'я патріарха, та всі інші справи виконуєш, як і раніше, згідно з приписами. Інші ж доносять, що твоє преподобіє ніяк не згадуєш патріаршого імені, і не дотримуєтеся вже старих святих обрядів і канонів Святої східної Кафоличної і Апостольської Церкви. Не ймемо віри, щоб таке діялося. Тому пишемо до вашого преподобія, щоб ви нам своїм листом виявили всю правду, як є, якщо дотримуєтеся старих обрядів і святих канонів, згідно з першим порядком. Або, якщо ви й покинули, щоб ми, довідавшись саму правду, з Духом Святим все те, що натворив чорт, який ненавидить добро, знищили і справи втихомирили. Щоб таким чином був збережений мир церковний і аби нерозривним став зв'язок однодумності і любові між Божими ієреями, за що славився б улюблений Господь Бог у Трійці.

Зроби так, наймиліший мій брате по духу, напиши нам і повідом нас про всі ці справи. А ще про те постарайся пильно, аби ми якнайшвидше з'їхалися в якесь місце, побачилися і подумали над тим, як з Божою допомогою припинити всілякі непорозуміння і тривогу. Бувай здоров. Вересень, 13.

Передаємо вітання улюбленим Господом богом владикам, наймилішим нашим братам во Христі.

Потім зачитувався другий лист, висланий на день перед терміном від Никифора і Кирила до митрополита і владик написаний таким чином:

Копія власна листа, який було вислано за день до синоду

Никифор, великий протосингел і т. д. Кирило, протосингел Олександрійської церкви.

Висвяченому київському митрополитові Михайлу і милим Богові владикам, що з ним перебувають, бажаємо миру, любові, Спасіння від Бога.

Коли Свята Східна Божа і Апостольська Церква, яка має певний обов'язок дбати про всі церкви у своїх межах, довідалася про розбрат, який виник тут між владиками і між усіма людьми великого руського народу (їх милостями освіченими князями, вельможними панами, лицарством та іншими православними християнами, які [разом] з нами дотримуються звичаїв і святих догматів, які перебувають у державі великого і найяснішого королівства Польського через деякі нові вигадки в церкві), наказала нам, як найменшим своїм слугам у Св. Духові, щоб ми з'їхалися сюди і успішно, згідно з правом і канонами випитали про все, що про вас говорять і які причини вказують, і це все канонічно втихомирили і пильно простежили, щоб її [Церкви] догмати і звичаї ні в чому не змінилися, а щоб залишилися на своєму місці і твердо зберігалися.

А прибувши, ми дізналися, що найясніший його милість король Польщі Зиґмунд Третій призначив певне місце в Бресті Литовському, щоб там відбувався відносно цього партикулярний синод. Для цього вже з'їхалися, як це бачимо.

І ми, поспішивши на цей термін, і приїхавши швидко, посилаємо до твоєї преподобності, а разом і до твоїх владик цього нашого листа, який є ознакою непідробної і чистої во Христі нашої любові, яку до вас відчуваємо.

Отож, братіє, нагадуємо вам, щоб ви виконували святі канони і постанови святих отців, беручи з них приклад, як чесні члени самого початку. Виявіть до них своє бажання і свою прихильність, тому що сама справедливість вимагає того від вас, аби ви прибули до тих, хто представляє свою Церкву (одне - для того, щоб ми зраділи один одному, здійснюючи в Ісусі Христі братню любов; друге - щоб ми по-братньому між собою порадилися над тим, яку маємо вибрати церкву для синоду; а в той же час заспокоїли всілякий розбрат і тривогу і чудово уклали б з Духом Святим союз на честь і славу Єдиному Богу і на втіху та радість християнського народу).

Будьте здорові.

У Бресті, п'ятого жовтня, десятого індикту.

І зараз же після прочитання тих листів Никифор, великий протосингел великої церкви, відповів: «Господь наш Ісус Христос, Який й нині на цих зборах є разом з нами, зволив нам виявити істотну справу, кажучи: «Кожний, хто зле чинить, ненавидить ясність і не приступає до неї, щоб не виявилися його справи». І саме це, а не щось інше, думаю про преподобного митрополита київського Михайла та про однодумних з ним владик. Вони, відрікшись звичаїв і догматів Святої Східної Церкви, яку прийняли від своїх предків (а потім необачно обдумували, як би то потягнути за собою до тієї ж своєї сваволі і підлеглих їхнім єпархіям християн, не через що інше, як через те, що бракувало таких людей, які б уміли відбити ворожі нападки, а тому, що сподівалися, що у зв'язку з небезпечним переїздом сюди з Константинополя трудно буде приїхати патріаршим особам і вченим тієї ж великої церкви) і відмовляються прийти на цей нинішній синод (який попри їхні сподівання, за Божою допомогою зібрався), боячись [почути] слушні дорікання і одержати кару, якої ніколи не зможуть уникнути, якщо далі будуть тривати у своїй злобі.

Однак тому, що не годиться нічого поминути, щоб могло б призвести до порушення церковного права, буде слушно, братіє, до кінця зберегти терпеливість і зробити їм зауваження ще третім паранагностиком, з яким нехай ідуть сім братів.

І були послані київський архимандрит Никифор [151], Геннадій, дерманський архимандрит; Симеон, пересопницький архимандрит. Із протопопів четверо: Герасим скальський, Андрій костянтинівський, Костянтин дубнівський, і Клим кам'янець-подільський. А з ними Григорій, писар, який мав при собі паранагностикум, написаний такими словами:

Паранагностикум третій

«Святий синод ось уже третім позовом закликає ваше преподобство, підпорядковуючись і виконуючи святі канони, даючи вам доволі часу і виявляючи свою терпеливість. Отже, хоч уже наприкінці, зробіть що належить: з'явившись [сюди], здайте звіт про себе, про те, що ви посміли вчинити (бо так дуже скаржаться на вас усі збори), знайте, що коли не прийдете і не виступите проти всього того, що про вас говорять (вказуючи це як усно, так і на письмі), то в кінці дійде до того, що святий синод накаже нам застосувати до вас [те], що належить за канонами святих отців. А тоді же не матимете часу і місця здавати звіт про себе».

І з тим до них відійшли, а тоді посли повернулися.

Никифор, київський архимандрит, сказав: «Згідно з наказом вашого преподобія, щоб після нагадування третім паранагностиком митрополит київський преподобний Михайло і з ним його владики хоч сьогодні прийшли на синод і, ставши тут, були опитані про заворушення, про ті справи, за які посміли взятися, тоді ми, там було наказано, прийшовши до їх заїзду і заставши їх, просили і вмовляли, аби прийшли до синоду. А вони відповіли так: «Що сталося, то вже сталося, інакше не може бути і відстатися не може, незважаючи на те, слушно чи неслушно ми підкорилися західному костьолові». І з цим нас відправили. Можуть також інші, що були зі мною сказати, що чули, як було». А інші, відповідаючи, сказали: «Визнаємо, що було саме так, а не інакше, як тут побожний архимандрит Никифор вашій преподобності доповів».

Никифор, великий протосингел великої церкви, сказав:

«Згідно з церковним правом і канонами, які в своїх розділах повчають, що треба і третім позовом викликати тих, кого в чомусь звинувачують, щоб ті, яких викликають, виправилися (в чому ми пересвідчилися за третім позовом або, либонь, за четвертим), на основі самої їхньої відповіді нашим послам, мушу сказати, що [вони] явно зневажили нашу Святу Східну Божу Кафоличну Апостольську Церкву, тобто патріарший Константинопольський престол. А ця церква вшанувала їх тим саном, який мають з ласки Святого Духа, що живе в ній і все досконало робить.

А ви ж — рідні сини тої Східної Святої Церкви, ставши [ними] від початку, ви — просто весь улюблений богом руський народ, і ця єпархія - її власна. Вони ж, досягнувши, не знати, яким чином, сану владарів і пастирів, - люди, з-посеред яких багато не мають жодної освіти — ані богословської, ані філософської, будучи невідомими, саме тому порізнилися. Бо одні, відхиляючись від правдивої Віри, вдаються до змови з різними єресями та безвір'ям, а інші-до різних сатанинських справ, доводячи до схизми. Про це багато з них повідомили нас. А тому заповнили великими тривогами і розбратом ці єпархії як звироднілі пастирі і новоприбулі апостоли, насіявши в них куколю.

Але Вседержитель не залишився без воїнів. Знайде Він [таких], які можуть принести порятунок Його Церквам, тут, дочасно, як здається, без плати, але одержуючи заслужену нагороду в небі. Дехто і з Ієзекіїлем до них закличе, неначе від самого Бога, говорячи: “простягнуту руку свою на пророків, які вдаються до брехні й говорять пусті речі; вони не будуть видатними між моїми людьми, ані не будуть записані в реєстрі ізраїльського дому, і не увійдуть у Землю обітовану - за те, що обманули мій народ».

І де ж те піклування про святе стадо, яке пастирі повинні виявляти? Де забезпечення стін господньої вівчарні? І яку ж надію може мати його стадо, коли пастирі стали вовками і так нападають на овечок, що шалено кидаються на кожну окремо? Чи ж не порадилися пильно і не намітили кожну з єпархій, які є в руській землі, як би її підкорити західному костьолові? Тих, що більше, ніж п'ятсот років, з ласки Святого Духа, яка осіяла їх чудесами Божими і знаками і прищепила в їх серцях правдиву чисту Віру, показала їх синами і спадкоємцями небесного королівства. А це мають [вони] не від кого іншого, а від рідної матері своєї, тобто від патріаршого святого Константинопольського престолу. Саме ці звичаї і догмати Святої Східної Церкви, якими над усе побожно величаємо Бога, вони заповзялися відмітити, або провести якусь єдність між церквами і задумали се діло вчинити, викручуючи своєю фантазією. А це мають право виясняти і вирішувати (це стосується віри і вимагає багато розмов і роздумів) не п'ять владик і навіть не синод, але має законну силу зі святим духом загальний синод і посвячені в Бозі збори мудрих і богословесних мужів з усього світу. І як то вони зазналися через таку велику дурість, що посміли на такі справи!

А що ж це таке, що Він говорить? Він [Господь] наказує звільнити з посади і скинути тих, хто погано виконує ввірений їм пастирський обов'язок і справу, і позбавити їх будь-якої шани і гідності, а поставити вірних і щирих виконавців, аби вони зі славою і чесністю та з іншими сповненими радості дарами прийняли управління над малими й великими.

Але невідкладна наша потреба - дослідити таку сміливість відступництва. Тому насамперед запитую вашу побожність - усіх духовного стану і їх милостей ясновельможних князів, і вельможних панів, і всіх [інших], що зібралися тут з різних повітів і міст у державі славної та возвеличеної Корони Польської, не шкодуючи праці та чималого кошту для віри і побожності, прийняти яку від [своїх] предків ви давним давно стали гідними: а тоді чи залишаєтеся в ній непохитними, незмінно дотримуючись Божих і Святих обрядів і догматів Східної Кафоличної і Апостольської Церкви, вашої рідної матері? А може й ви хочете її покинути за новими і різними чужими помилками і постановами, вдавшись до втіхи зрадливого і швидко проминаючого віку?

Але раджу всім вам: думайте про те, що подобається Господу Богу і нічого не пробачайте через недбалість, боячись загибелі тих, які б хотіли цьому заперечувати. Отже, слушно буде вам (яких Своєю Кров'ю викупив Господь наш Ісус Христос і сказав, що ви маєте бути правдивими його поклонниками і назвав народ вибраним, королівська посвята, святий народ і народ прийнятий у доброзичливості для Східної Святої Церкви), міцно оберігаючи Віру та всі її Божі і святі звичаї та догмати, відкрито її визнавати і сповідувати без сумнівів сміливо своїми устами, а не йти за думкою декого.

Бо деякі [люди] задля тимчасової і марної слави скороминущого цього віку і задля того, щоб будь-яким чином одержати села й міста, інші через боязнь і страх, покидають пресвяті Божі звичаї і догмати, за допомогою яких ваші предки були визволені від первородного гріха та від гріхів, у яких перебували, і стали з ласки синами Божими і спадкоємцями вічного і щасливого життя-то мені видається доречним коротко розповісти вам усім, боячись страшного суду Боголюдини Ісуса Христа, Господа нашого, який буде судити нас усіх, хто настановлений для того, щоб посвячувати і навчати, в той страшний день заплати, коли станемо голі перед страшним маєстатом.

Отже, знаєте силу і справедливість цього пророцтва і відплату, яка чекає кожного з [тих] духовних, хто є сторожем і вчителем, призначеним Богом для народу і яку призначив Бог відплату для тих, які не хочуть говорити правди! «Буду, каже, шукати крові з його рук».

Отже, знаю, що ви в Вірі непохитні і зміцнені в щирій любові, яку відчуваєте від [самого] початку до Святих і Божих догматів і звичаїв Святої Східної Церкви, рідної вашої матері.

Однак через те, що вся ця єпархія виповнена сумнівами і тривогою і в ній множилися різні розбрати, які дійшли до відому всього східного пастирства, тобто до всіх чотирьох благочестивих патріарших престолів: Константинопольського, Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського і набирають сили (за сказанням Соломона: «Крапля, капаючи, пробиває камінь» і «Псуються добрі звичаї поганими розмовами», як каже святий Павло), то чи ж не годиться, узявши святу церковну сурму, радити всім вам триматися остаточно святого Православ'я і сповістити вам послання, і з вами, посвячені брати, все це геть відігнати. Бо ж часто слово починається, як крапля в розумі людей, які звикли повставати проти правди, і не малу, але як я сказав, велику шкоду приносить, і задля цього всього необхідне і дуже потрібне те моє нагадування і порада, яку я вам дав.

Але винахідники нового відступництва, не навчені ані мови, ані мудрості і несвідомі канонічного провидіння [нестримано говорять]: «Не мав права розглядати цю справу Никифор, і не тільки не мав [права] бути присутнім на синоді, як сторонній і чужий для цієї єпархії, але й ніби будучи запідозреним недругом християнських справ, що представляє посольство поган, могли зробити [це відступництво], скріплюючи свою справу чесності гідним посланцям його милості короля, в якому він наказує, щоб нікого чужого не зараховували до синоду — і це неустанно й по-дурному до мене приточують, не зрозумівши як слід складності написаного.

Бо ж лист його милості короля виданий передбачливо і мудро (якщо так і є), наказуючи, щоб жоден чужий і сторонній, крім власних керівників цієї єпархії не був на синоді, то значить чужими і сторонніми мають бути ті, що тлумачать церковні права і канони? А тих називають своїми, які вискакують із меж своєї Церкви і зопалу на них наступають, тримають здавна обмежену їхню власну єпархію?

А з цього явно виникає, що Никифор, без усякого сумніву, є рідним для цієї єпархії, як протосингел і дидаскал патріаршого константинопольського престолу, до якого належить ця єпархія від початку й до сьогодні; може тоді за волею Святого Духа - зайняти на теперішньому синоді перше місце і всі справи і розсуджувати і вести не як чужий, але як людина, яка любить християнський мир. Це відкрито виявиться у свій час і найяснішому його милості королю, до якого маю надію в Бозі сам прибути: по-перше, щоб побачити і відвідати його королівську світлість: по-друге, щоб розплутати неслушні наклепи і потаємні вигадки на мене від людей, які не бояться Бога, які від мене не відчули ніякої злоби, але навіть скажу протилежне, як свідчать про це самі справи, віддають мені злом за добро.

Але треба звернутися до самої справи і до того питання, про яке була мова. Скажіть мені, прошу вашу побожність, якщо любите правду, коли і яким чином зрадник митрополит київський Михайло і владики, котрі пішли його шляхом, почали старатися про відступництво?».

Попередивши так від усього синоду духовних осіб, до того ще й ясновельможних князів та інших, що сиділи окремо у своєму колі, як про це говорилося, Никифор, київський архимандрит, говорив до всіх голосно руською мовою. А цю його мову перекладав по-грецьки перекладач згаданий Кипріян, ієродиякон: «Благословенне Ім'я Господнє і прославлене нехай буде на віки! Він не забув нас до кінця, і не відкинув прохання нашого, негідних слуг своїх, але Пришестям відвідав нас через своє велике милосердя і послав до нас не когось іншого, а того, кого ми давним давно хотіли бачити, про кого ми просили його доброти, до якого багато з нас писали з найбільшим молінням, щоб якнайшвидше до нас прибув (одягнений у зброю духовної науки як великий протосингел і вчитель Святої Східної Божої Кафоличної і Апостольської Церкви, тобто патріаршого святого Константинопольського престолу, якого рідними синами ми здавна вважаємося і називаємося, і ціла ця єпархія великого руського народу) для того, щоб відігнати воєнну зброю, яка на нас скерована, щоб відсікти звичаї і догмати нашої Святої непохитної Віри, що їх ми прийняли від наших предків. І тобі самому складаємо гідну подяку, з одного боку, за те, що не полінувався працювати для святого Православ'я, з другого-за те, що ти зводив зважати на наше прохання. А що стосується того, яким чином і від якого часу придумали це відступництво, зараз почну коротко розповідати.

Причини відступництва, яке владики таємно вчинили без відома християнської спільності руського народу, що засвідчують посли розповіддю

Перед минулим роком (тобто вже минув тому четвертий рік), коли святої пам'яті Ієремія, константинопольський патріарх, довідався, що той митрополит Михайло вчинив багато беззаконних і непристойних справ, що не тільки висвячував попами двоєженців і багатоженців, та ще й до того явних розпусників, котрі жили з чужими жінками, та ще й іншим, подібним до них дозволяв літургісати, але ще й безжалісно поробив незліченні беззаконня та страждання ще гірші від них (через що і його попередник Онисифор був скинутий зі столиці та митрополичої єпархії), своїм патріаршим листом відлучив його від Церкви до часу, наклав на нього слушне покарання, наказуючи йому з Духом Святим, щоб опам'ятався і припинив такі беззаконня, аби не був справедливо покараний, як Онисифор, обов'язковим скиненням [зі свого сану]. А він, побачивши це, відразу разом зі своїми владиками задумав відступитися. І потаємно вчинивши між собою нараду, відступилися від Східної Церкви і приліпилися до західного костьолу, виславши двох владик -володимирського Іпатія і луцького Кирила, які поїхали аж до самого старого Риму, і не тільки самих себе поставили проти законів, але й усю цю руську єпархію, яка здавна належить до патріаршого Константинопольського престолу, і посміли взятися до таких великих справ, думаючи, що це їм по силі.

А потім, повернувши відтіля, хотіли будь-яким чином змусити і нас усіх. А ми, освячені ласкою Духа і Вірою гідних пам'яті наших предків, пізнали Господа нашого Ісуса Христа не інакше, а саме через Святу Східну Церкву (чого свідома майже вся земля) і Її рідними синами іменувалися з давніх-давен всі, хто зазнавав Її ласки, то ж і ми ніколи не відступимося від звичаїв і святих догматів, які ми прийняли від наших предків; а крім того, ще приймаємо і вирішуємо, визнаючи це, триматися міцно, доки стане нашого життя. І не тільки ми, котрі з'їхалися сюди на синод (ні в чому не втручаючись до того вчинку, якого допустилися митрополит Михайло і його однодумці-владики супроти права і канонів святих отців), але й усі ортодокси, тобто православні християни цієї єпархії: їх милості ясновельможні князі, вельможні панове, шляхетного роду лицарство, церковні братства і всі без ліку чесного руського народу, що називає себе Христовим іменем.

А це виразно видно з тих інструкцій, що їх вони прислали сюди на синод через своїх шляхетного роду послів.

Панове посли!

З трибуналу Литовського князівства від їх милостей панів депутатів-їх милість пан Пилип Лімонт і пан Шимон Цівинський, волковиський войський.

З київського воєводства — пан Ясько Бутович, київський хорунжий, пан Іван Корчевський і пан Данило Абдула.

З Русі [152] - пан Григорій Балабан і пан Прокіп Літинський.

З Волині - пан Федір Чаплич, луцький земський суддя; пан Іван Хренецький, луцький земський підсудок; пан Андрій Боговитин, стольник; пан Федір Рудецький, чашник; пан Василь Семашно, пан Дем'ян Гулевич; пан Остафій Малинський; пан Адам Боговитин, підкоморій; пан Гавриїл Гощський і пан Дмитро Яловицький.

Із Браславського воєводства — його милість князь Юрій Друцький-Горський і пан Микола Шашкевич, брацлавський хорунжий.

Від Перемишльської землі-пан Михайло Літинський і пан Лукаш Боярський.

Із Пінського повіту-пан Діонісій Слободський. І чимало їх милостей з інших [місцевостей].

А з міст:

З Віленського міста: від міщан - Євстафій Максимович Боровик, райця, та Іван Андрійович Кириян, писар. З того ж Віленського міста: від церковного братства: Гаврило Дашкович, Іван Васильович, Ісак Кононович, Григорій Жданович, Іван Карпович, Прокіп Стрилюдович, Левон Іванович, Іван Андрійович.

Із Львівського міста: від братства -Дмитро Красовський, Юрій та Іван Рогатинці, Микола Добрянський. А від Львівських передміщан-Антошко Абрамович, Андрій Брудний і Григорій Васильович.

З Пінського міста: від міщан-Іван Васильович Медзянка. З Більського міста: від міщан-Кирило Козьмич, Василь Євхимович, Василь Серпевич, Михайло Левкович, Михайло Тимошович.

З Бреста, з Підгайців, з Києва, зі Скали Подільської, з Брацлава, з Кам'янець-Подільського, з Галича, з Володимира, з Мінська, зі Слуцька, з Луцька та з багатьох інших повітів і міст шановні посли принесли інструкції, частину яких ми вклали в інструкції. А в сумі вони всі згідно містять у собі таке.

Сума всіх посольських інструкцій.

Не даємо дозволу на нову віру. Не відкидаємо Православ'я і Богослужіння наших предків. Не відступаємося від звичаїв і святих догматів Східної Святої Господа Христа Кафоличної церкви, яка освітила і всіх нас і наших предків привела до пізнання Бога і назвала синами та спадкоємцями вічного і благословенного життя в ласки Господа Христа за нашу беззавітну віру. Тому всі ми, малі й великі, тримаємося ортодоксії, якої непохитно трималися і [яку] берегли наші батьки, тобто Божих і святих звичаїв і догматів Святої Східної Церкви, рідної нашої матері, будучи і називаючись правдивими Її синами, задля догматів і звичаїв Якої не пошкодуємо не тільки маєтності, імення і будь-якого багатства цього світу, але й жінок і дітей і самого дочасного свого життя. Не виступаємо з вічних границь, які поклали наші батьки. Не віддаємо послуху папі, залишаючись вірними вселенському патріархові. Не приймаємо нового календаря. І не хочемо більше таких пастирів -митрополита і його однодумців-єпископів, які є злодíями і вовками, що шарпають і розганяють Христових овечок, тобто нас - християн.

Тому, що ми тісно об'єднані і тією меншою і більшою братією нашою та говоримо як рідні сини патріаршого Константинопольського престолу. Звідки ваша милість можете розсудити: чи ми існуємо, зберігаючи ті звичаї і догмати Святої Східної Церкви, які прийняли від наших предків, чи ні.

А тоді просить весь синод в моєму імені, щоб на них вказане було все, що належиться згідно з Божими і святими канонами та згідно з декретами святих отців”.

Кирило, протосингел Олександрійської церкви, сказав: «Слушна вимога побожного отця архимандрита та інших православних братів. Бо ж явне відступництво і нові вигадки митрополита Михайла та однодумних з ним єпископів, тому слушно виконати на них декрет, що його наказують відносно таких церковні канони».

І говорив іще, що прийшов найславетніший і найбільш красномовний між єзуїтами в Польщі провідник його милості короля Петро Скарга з деякими вельможними панами, що додержуються звичаїв західного костьолу. Він, зайшовши в дім, де був синод, пішов до одної малої кімнати, в якій виголосив доволі мудро і старанно підготовану промову до ясновельможних князів Острозьких (Костянтина і його сина Олександра) гадаючи здолати їх своїми премудрими вигадками, як це звик [робити].

А коли про це дійшла чутка до синоду, Никифор, великий протосингел патріаршого константинопольського престолу, сказав: «Ніхто із вчених не може висловити жодної похвали, і не годиться, що красномовний Скарга, заходячи до малої кімнати, ступає діалектичними кроками. Годилося б йому, що був тут біля самих дверей, прийти сюди на збори, нічим не хвилюючись і дискутувати з ученими, а не з тими, які дуже обізнані в теології та в поступах науки. Особливо ж ми просили і його і всіх [тих], хто хотів би знаходити щось супротивне і говорити проти Божих і святих догматів, звичаїв і основ, що їх тримається патріарша Константинопольська столиця, прийти на диспут, який треба проводити не в кінці, а перед усіма нами і перед тими, хто хотів би прийти послухати. А що стосується правильності святої Віри, яка є непохитна і укріплена в кмітливій і розумній душі ясновельможних князів Острозьких - тою ласкою Божою, що в них живе, то вона буде незмінно збережена, доки числяться роки життя. Не відцураються вічних границь святих отців, які прийняли від святої пам'яті Володимира та інших гідних своїх предків. Не така душа може бути переможена фарбованими словами і софістичними вчинками.

А коли так про це говорилося, було багато питань про уявну папську зверхність та про багато інших справ, відповіді на які і достатні докази давали Никифор і Кирило, керівники того синоду, який затягнувся того дня до самого вечора. Висновки його та інші справи увійшли [записано] в постанові.

І так того дня розійшлися з синоду.

На четвертий день було так: виявлення причин, через які повстав канонічний декрет на відступників. Другого дня, ще на зорі, зібрався весь синод.

Никифор, великий протосингел патріаршого константинопольського престолу, сказав: «Було б правильно, коли б побожний митрополит і ті, що [тримаються] з ним, зараз же послухалися і прийшли сюди на синод, тому що синод канонічно чинить у [відповідь] на таке нахабне завзяття після третього, або, точніше кажучи, після четвертого позову до них від синоду. Він [синод], виявляючи свою доброту, вимагав, щоб вони, зібравшись до котроїсь однієї церкви і будучи разом, [могли] розглянути і заспокоїти беззаконно і немудро розпочаті ними справи, а також утихомирити серед народу різні заворушення та тривоги. А тому, що не захотіли послухатися [того] знаку і в колі святого синоду розповісти і відверто вказати причини, через які відступилися від прав і канонів святих отців Святої Східної Церкви, рідної своєї матері, тобто патріаршого Константинопольського престолу, і посміли вдатися до таких нових вигадок, — мусить видати необхідний згідно з канонами і за їх власним віросповіданням декрет з різних причин:

Перша така. Що вони стали відступниками, які зневажили свою рідну Матір-Церкву, це значить, патріарший Константинопольський престол, від якого через предків своїх прийняли Віру, одержали сан, який мають, стали достойними і відступилися від свого рідного віросповідання, яке їх засуджує і змітає суворим наказом, який вони сповідували перед Богом і Його святими Ангелами під час хіротонії в церкві.

Деякі слова коротко нагадаю, які, після визнання святого символу, звучать так...

Після того синод почав наполягати, щоб без жодного зволікання оголосити декрет. Тоді Никифор, великий протосингел і проедрос цього синоду, ставши на високому місці, згідно з усталеним порядком, тримаючи у правій руці Чесне і Животворче знамення Святого Хреста, а в лівій святе Євангеліє, вголос усім оповістив декрет. А він містить у собі таке:

Апофазис це значить декрет, який скидає тих, що відступаються від Східної Церкви

У зв'язку з тим, що крім інших немаловажних справ, відступник, київський митрополит руський Михайло, і з ним однодумці його владики: володимирський Ігнатій, луцький Кирило, полоцький Герман, холмський Денис і пінський Іона, не захотіли послухатися нашого канонічного позову і прийти на синод, щоб здати справу, як посміли вдатися до нових схизматських вигадок, для пильного дослідження яких ми з'їхалися і застали їх, проти котрих геть усі (скільки їх є в цій Богом збереженій єпархії, що однаково з нами визнають звичаї та догмати Святої Божої Кафоличної і Апостольської Церкви) свідчать, що вони - явні Її відступники, і задумали цю свою єпархію від'єднати від святого патріаршого Константинопольського Новоримського престолу і підкорити її столиці старого Риму понад право і канони, відмітаючи їх [власне] рідне віросповідання, власне признання і визнаючи приватне і явне їхнє відступництво, - ми, з вище згаданих причин, змушені божими і святими канонами вдатися до цього жалюгідного декрету проти них.

Оголошення декрету

Потоптана ними свята Божа Східна Церква, як і теперішній синод, наказує нам позбавити митрополита Михайла і згаданих владик будь-якого архієрейського стану і урядування та єпископського звання і будь-якого нашого духовного сану.

І зараз же після оголошення вислано до них те зняття в таких словах: «Знайте, що через нові вигадки і ваше відступництво та непокірність супроти Божих і святих канонів, за вироком церковних прав цьогорічний святий синод знімає вас [з посад] і позбавляє будь-якого церковного ступеня».

Дев'ятого дня жовтня, тисяча п'ятсот дев'яносто шостого, індикту десятого.

І так під тим декретом підписалися нижче пойменовані:

Никифор, великий протосингел і видатний діяч церкви патріаршого константинопольського престолу, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Кирило, протосингел і намісник патріаршого олександрійського престолу, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Лукаш, митрополит белградський патріаршого константинопольського престолу, декретуючи разом зі святим синодом, підписався за наказом всечесного Паїсія, єпископа венеціанського патріаршого Константинопольського престолу, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Михайло Копистенський, єпископ перемишльський і самборський патріаршого константинопольського престолу, декретуючи разом із святим синодом, підписався.

Макарій, архимандрит монастиря Симона Петра зі Святої гори, за наказом всечесного Паїсія, єпископа венеціанського патріаршого константинопольського престолу, через труднощі його [приїзду], декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Матфей, архимандрит монастиря св. Пантелеймона із Святої гори за наказом всечесного Амфілоха, єпископа Мукачівського, [який не міг прибути] через труднощі, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Никифор, київський архимандрит, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Геннадій, архимандрит дерманський, декретуючи [разом] зі святим синодом, підписався.

Іларіон, архимандрит супрасльський, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Єлисей, архимандрит пінський, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Василь, архимандрит дубнівський, декретуючи разом зі святим синодом, підписався.

Тимофій, архимандрит дорогобузький, підписався.

Михайло, архимандрит лавришівський, підписався.

Симон Косовський, архимандрит пересопницький, підписався.

Ісак, архимандрит степанський, підписався.

Сергій, ієромонах, ігумен смільницький, підписався.

Нестор, протопоп заблудівський і синоду примікирий, підписався.

Ігнатій, пресвітер острозький і примікирий над синодальними писарями, підписався.

Андрій Вознесенський, львівський синодальний писар, підписався.

Леонтій Воскресенський і Омелян Юріївський, пресвітери і посли від усього віденського криласу, підписалися.

Яків Смаський, протопоп волковиський, підписався.

Никон, старець Видубицького київського монастиря, підписався.

Омелян Никольський, протопоп слуцький, підписався.

Петро Воскресенський, намісник жидачівський, підписався.

Іван Пречинський, намісник рогатинський, підписався.

Андрій Троїцький, протопоп константинівський, підписався.

Кирило Спаський, протопоп остромильський, підписався.

Костянтин Остропільський, протопоп дубнівський, підписався.

Пилип, протопоп волковиського повіту, підписався.

Петро, протопоп перемишльський, підписався.

Василь Левкевич, протопоп клеванський, підписався.

Андрій, намісник самбірський, підписався.

Герасим Рождественський, намісник скальський, підписався.

Климентій Троїцький, намісник кам'янецький, підписався.

Василь Троїцький, братський віденський пресвітер, підписався.

Павло, пресвітер, від брестського братства, підписався.

Іоанн протопоп ярославський, підписався.

Леонтій, варварівський протопоп із Мільчиць, підписався.

Ігнатій Підселецький, крилошанин монастиря у Зимному, підписався.

Було ще багато інших пресвітерів, більше двохсот. Однак тому, що не було в тому потреби, вони тут не названі. Також і записки нині для широкого загалу не надруковані; але незабаром, з Божою допомогою, можуть бути видані друком. А читаючи це тепер, бувайте здорові.

Документ 4

Соборна грамота митр. Михайла Рогози і єпископів, що прийняли унію про скинення Києво-Печерського архимандрита Никифора Тура з архимандритства та пресвітерства

1596, жовтня 9.

Публ. за: Акты, относящіеся къ истории Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. — Спб., 1851. — Т. 4. — С. 147-148.

Волею Божьею Михаилъ, архіепископъ митрополитъ Кіевскій, Галицкій и всея Руссіи, нареченному архимандриту манастыра Печерского, въ КіевЂ, Никифору Туру. Ознаймили есмо тобЂ, ижъ за волею и росказаньемъ его королевской милости, зложили есмо соборъ на день шостый мЂсяца октября по старому, яко и зъ универсаловъ его королевской милости тобЂ вЂдомо дано и ознаймено. Якожъ ты пріехавши се-здЂ до Берестья, на день сыноду отъ насъ назначоный, со мною митрополитомъ, пастыремъ и старшимъ своимъ, на мЂсце сынодови звыклое, въ церкви, сходитися не хотЂлъ, але противячися зверхности его королевской милости, также и мнЂ старшому пастырови своему, на мЂстцу незвыкломъ и непристойномъ, въ дому таковомъ, гдЂ схажки геретыческіе и казанья блюзнерскіе звыкли бывать, особно отъ насъ пастыря своего и иныхъ ихъ милости епископовъ, братьи моее, схажки якіесь мЂлъ, и тамъ покутнЂ съ геретыками сполковалъ и съ особами до собору неналежными. А што не разъ упоминали есмо тебе, абы-сь занЂхавши тыхъ покутныхъ схажокъ, со мною архіепископомъ, старшимъ своимъ, и съ иными епископы, на мЂстцу звыкломъ, гдЂ первЂй соборы отправованы были, засЂдалъ и о потребахъ церкви БожоЂ намовлялъ, соборовалъ и радилъ. А ижъ ты и противъ зверхности господарской и мимо волю нашу пастырскую то учинилъ, и зъ геретыками против правъ и каноновъ нашихъ обцовалъ: ино мы зверхностью отъ Бога и отъ старшого моего мнЂ даною, владзою соборовою, и зъ вЂдомостью ихъ милости епископовъ, братьи моее, при насъ будучихъ, складаемъ тебе зъ столицы архимандритства твоего, абы-сь не дерзнулъ петрахыля на выю свою взлагати и отнюдъ никоего священнодЂйствія правити, вЂчно и неразЂшенно отъ Бога; а хто бы тебе мЂлъ за архимандрита или презвитера, яко отъ насъ выклятого, самъ да будетъ проклятъ и домъ его отъ Отца, Сына и Святого Духа. О чомъ и его королевской милости господару своему ознаймили есмо, абы его королевская милость, яко панъ зверхній, тую архимандритію, яко вакуючую, иному, кому будетъ воля его королевской милости, отдати рачилъ. Писанъ въ Берестью, року Божьего нароженья 1596, мЂсяца Октябра 9 дня.

Документ 5

Заява в київському градському суді возного землі Київської Романа Овсяного про те, що Києво-Печерські ченці зі зброєю в руках не припустили виконати королівські укази про запровадження у володіння Печерським монастирем митрополита Михаїла Рогози, у заміні архимандрита, що не прийняв унії, Никифора Тура.

1597, серпня 11.

Публікується за: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. — Спб., 1865. — Т. 2. — С. 196-198.

Див. також російський переклад із польського варіанту грамоти: ЦНБ. — Відділ рукописів. — I. 5415. — С. 11-13.

ЛЂта Божого нароженя тисеча пять сотъ деветьдесятъ семого, мЂсяца августа одиннадцатого дня.

Постановившисе обличне на врадЂ его королевское милости кгродскомъ Кіевскомъ передо мною Яномъ Аксакомъ, подвоеводимъ Кіевскимъ, енералъ земли Кіевское шляхетный Романъ Овсяный ку записаню до книгъ кгродскихъ Кіевскихъ, созналъ и водлугъ того сознанья своего квитъ подъ печатю и съ подписомъ руки своее далъ, писаный тыми словы:

Я Романъ Овсяный, енералъ земли Кіевское, сознаваю на семъ квитЂ моемъ, ижъ року теперъ идучого тысеча пять сотъ деветьдесять семого, мЂсяца августа девятого дня, будучи мнЂ при спра†преосвещенного в у БозЂ велебного его милости отца Михайла Рагозы, митрополита Кіевского и Галицького и всея Руси, при его милости пану Стефану ЛозцЂ, маршалку Мозырскомъ и дворенину его королевское милости, который былъ отцу митрополиту на увязанье въ манастырь Печерскій и во вси добра въ коронЂ будучіе, до манастыра Печерского будучіе, приданъ, абы отъ отца Никифора Тура отъ архимандрыта тые добра одобравши, его милость отца митрополита увезалъ [153] ..............ные манастырскіе также подалъ. То пакъ заховуючисе панъ маршалокъ водле тое воли и листовъ его королевское милости увяжчихъ, на тотъ манастырь Печерскій даныхъ, яко ширей есть у тыхъ листехъ есть наука господарьская описана; ино маючи его милость при собЂ на тотъ часъ мене возного и зъ стороною двЂма шляхтичи, дня вышей менованого Ђхавши на увязованье упередъ мнЂ зъ стороною шляхтою до манастыра Печерского до архимандрыта Никифора Тура, ознаймуючи, ижъ «за росказаньемъ его королевское милости, тотъ манастырь Печерскій подавать отцу митрополиту Ђду», послалъ насъ панъ маршалокъ. И кгды мы пріЂхали до манастыра къ воротамъ, тамъ насъ чернци манастыра Печерского, которые у воротъ стояли, и къ архимандрыту не пустили у манастырь: «мы де тутъ пана дворенина ждемъ, и откажемъ." И кгды самъ панъ маршалокъ до тыхъ воротъ до чернцовъ пріЂхалъ и подлЂ тыхъ воротъ сталъ, ино тые чернци до архимандрыта его милости пана дворенина, мене возного и стороны не пустили, и тамъ за вороты людей не мало зъ ручницы и съ кноты запалеными были, а меновите тые чернци, которые до архимандрыта не пустили, то есть капитула Никонъ игуменъ Печерскій, діяконъ Іона, діяконъ Протасъ, ключникъ Сава, панамарь Гедіонъ, иконникъ Гарасимъ, панамарь Аврамей, полатникъ Михайло, келарь манастырскій Печерскій и вся яже о ХристЂ братья, крылошане и застолпники капитула чернци манастыра Печерского пустить насъ не хотЂли и увязаня боронили: «архимандрыта дей маемъ, не потреба намъ иншого; бо дей митрополита у Кіе†не маемъ: который былъ Михайло Рагоза, того яко отщепенця вЂры нашое, церкви Восточное, ижъ онъ отъ вЂры нашое отступилъ, духовные наши на санотЂ у Берести его дей зъ митрополитьства зложили, и не естъ де онъ митрополитомъ, и мы его дей за митрополита не маемъ, и моцно того у манастырь Печерскій увязанья боронимъ.» Панъ маршалокъ, не дбаючи ихъ на тые слова, знову у ворота манастыра Печерского почаль се ку архимандрыту добывать. Они крикнули уси, ижъ «мы того увязанья у манастырь и во вси имЂнья, тутъ у КієвЂ будучіе, моцно бороним.» И подали цедулу. Которую я цедулу на урядЂ покладаю съ печатю манастырскою и съ подписомъ рукъ своихъ .... подали, которую цедулу я на урядЂ до книгъ покладаю. Панъ дворанинъ д ....... «(кгвал)ту вамъ не чиню, ани кгвалтомъ се увязовати хочу.» И принявши де цедулу тую отъ нихъ панъ Лозка и вычитавши, подалъ имъ листы господарскіе, два по польску писаные, а трети по руску, съ подписами рукъ господарьскихъ, до читанья у руки той капитулЂ. Которые они листы господарскіе вычитавши, и копЂи съ тыхъ листовъ господарьскихъ у руки имъ давалъ подъ печатю моею и съ подписомъ руки моее, такъ тежъ и съ подписомъ руки его милости пана дворенина его королевское милости и съ печатю его милости. Они тыхъ копЂй до рукъ своихъ брать не хотЂли, тые копЂи у ворота манастырскіе панъ маршалокъ увоткнулъ. Въ тыхъ листехъ господарьскихъ двухъ увъ одномъ пишеть, ижъ за злаженьемъ старшихъ, Никифора Тура изъ архимандрыцства тотъ манастырь Печерскій его королевская милость митрополиту отдалъ; у другомъ листЂ: господарь и у томъ своемъ росказуе, абы тое архимандрыцство манастырь Печерскій и уси добра его митрополита увезалъ; а у третемъ его кр. млсть пише листЂ до духовныхъ и всЂхъ вобець подъ нагороженьемъ шкодъ, абы нихто добра манастыра Печерского, кгды увязованье будеть, не боронилъ, яко шире у тыхъ листехъ господарьскихъ описуетъ. И такъ, же по третій разъ панъ маршалокъ, дворенинъ его королевское милости панъ Стефанъ Лозка, имъ повЂдалъ и заручилъ подъ десетьми тисечми на сторону чирвоныхъ, абы увязанье не боронилъ у манастырь Печерскій, а ижъ онъ яко до головы у манастырь идеть къ архимандрыту зъ листы его королевское милости, абы его у манастырь для увязаня пустили и не боронили, нижли тые чернци, того ничого не слухаючи, моцно увязаня боронили, а такъ тотъ дворянинъ его кор. млсти панъ Стефанъ Лозка мною вознымъ свитчилъ и стороною - двЂма шляхтичы, которые на тотъ часъ при мнЂ были. Которого то свядецства его милости папу Стефану ЛозцЂ, маршалку и дворенину его королевское милости, квитъ сознаня своего ку записованю до книгъ кгродскихъ Кіевскихъ далъ. Писанъ у КіевЂ, року и дня вышей помененого.

Которое жъ то очевистое сознанье возного вышъ менованого и квитъ его до книгъ кгродскихъ Кіевскихъ записати есми казалъ (што есть записано) и сесь выписъ подъ печатю моею его милости отцу ми(трополиту Кіе)вскому есть выданъ. Писанъ у КіевЂ, лЂ...

Документ 6

Наказна грамота королівському дворянину Яну Кошицю про введення Київського митрополита Михаїла Рогози в управління Києво-Печерським монастирем і всіма його маєтками.

2 грудня 1597.

Публікується за: Акты, относящіеся къ истории Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. — Спб., 1851. — Т. 4. — С. 176. Російська копія з польського оригіналу цієї грамоти знаходиться в ЦНБ України ім. Вернадського \ЦНБ України ім. Вернадського. Інститут рукопису. I. 5415. — С.16-16 об.\.

Жикгмонтъ третій, Божьею милостью король Польскій, великій князь Литовскій, Рускій, Прускій, Жомойтскій, Мазовецкій, Инфлянтскій, а Шведскій, Кготскій, Вандальскій дЂдичный король, дворянину нашому, урожоному Янови Кошыцови. Ознаймуемъ вЂрности твоей, ижъ за отлученьемъ отъ церкви Божой и за зложеньемъ зъ стану архимандритского Никифора Тура отъ зверхности его старшого духовного, для того, ижъ онъ добра церковные держачи, посвященья на станъ духовный отъ отца митрополита яко старшого своего не мЂлъ и о то не старался, а маетности церковные нищилъ и пустошилъ, и много иншихъ выступовъ неслушныхъ противъ зверхности своей духовной чинилъ: теды тотъ манастыръ Печерскій, въ воеводст†ʳевскомъ лежачій, до вольного шафунку нашого спалый, со всЂми добрами до него належачими дали есьмо велебному въ БозЂ Михаилу РагозЂ, митрополитови Кіевскому, Галицкому и всея Руси, правомъ доживотнымъ; и на поданье того манастыря и добръ отъ него нажачихъ въ держанье отцу митролиту, вЂрность твою посылаемъ, и хочемъ мЂти и росказуемъ, абы вЂрность твоя, зъЂхавши, всЂ села и маетности лежачіе и рухомые, у великомъ князст†Литовскомъ будучіе, до манастыря Печерского Кіевского належачіе, вышейпомЂненому велебному отцу митрополиту до держанья подалъ и въ то его увязяалъ, иначей того не чинячи. Данъ въ ВаршавЂ, року Божого нароженья тысяча пятьсотъ девятдесятъ семого, мЂсяца Декабря дня второго.

Документ 7

Грамота короля Сигізмунда III до ченців Києво-Печерського монастиря, щоб вони митрополита Михайла Рогозу прийняли за свого архимандрита.

2 грудня 1597 р.

Публікується за рукописним перекладом польськомовної в оригіналі грамоти \ЦНБ України ім. Вернадського. Інститут рукопису. I. 5415. — С.16 об.\. Переклад з російської.

Сигізмунд III, Божою милістю король Польський, В.К. Литовський і т.д. і т.д. Преподобним отцям Києво-Печерського монастиря, старшим і молодшим, наша королівська милість. Повідомляємо ваших преподобій, що внаслідок законного позову митрополита Михайла Рогози з Никифором Туром, котрий, не маючи висвячення на архимандритство, незаконно жив у монастирі, ми відняли в нього, підданого прокляттю за непослух і інші провини, управління монастирем, і декретом нашим дали Печерський монастир у володіння і користування Митрополиту Київському Михайлові Рогозі.

Документ 8

Докладне вирішення, що відбулося між Михайлом Рогозою, митрополитом усієї Русі і Никифором Туром, архимандритом Печерським.

18 грудня 1597 р.

Публікується за рукописним перекладом польськомовної в оригіналі грамоти \ЦНБ України ім. Вернадського. Інститут рукопису. I. 5415. — С.13-16\. Переклад з російської.

Станіслав Август, король Польський, великий князь Литовський і т.д. і т.д.

Повідомляємо всіх, кому потрібно знати, що в акти нашої канцелярії надійшла справа, яка відбулася між митрополитом Рогозою і Печерським архимандритом Никифором Туром. Справа ця, що надійшла в наш державний суд, полягає в тому, що митрополит Рогоза скаржиться на Никифора Тура, архимандрита Києво-Печерського монастиря. Отець митрополит через уповноваженого свого Матвія Важинского, ґрунтовно довів свою владу і важливість її затвердив Кирило Терлецький, єпископ Луцький, і усе, що по владі митрополита наказано буде нашим судом, він зобов'язаний прийняти з вдячністю, що затвердив і забезпечив Кирило Терлецький, єпископ Луцький. Унаслідок цього 1597 року місяця березня, він пред'явив наше визначення про опір Никифора Тура нам, Государю, і неповазі до указів наших і нашого дворянина Степана Ложки, якому наказано було, щоб він відняв владу над Печерським монастирем у архимандрита Никифора Тура, який нерозумно і несправедливо ним володіє, і передав її митрополитові Рогозі. Не дивлячись на це, Тур, хоча був віддалений від єднання християнського і служби церковної і підданий за гордість та неслухняність анафемі, однак цьому противився.

Тоді уповноважений митрополичий від його імені письмово нагадував Никифорові Туру в 1594 р. місяця березня 6 дня, щоб він без висвячення в архимандритство від верховного архієрея не смів жити в Печерськом монастирі. У 1594 р. місяця квітня 9 дня, уповноважений пред'явив повернення цього листа Туром через священика Новогродської соборної церкви Костянтина Угарцевича, з чого видно велику неповагу Никифора Тура до старшого. Повернення цього листа записано в митрополичі канцелярські книги.

Після цього пішов інший напучувальний лист до Туру, щоб він без благословення і висвячення не смів жити у св. монастирі, але він і цей лист повернув через священика Новогрудської соборної церкви Костянтина Григоровича, чим показав ще більшу неповагу до духовної влади.

Нарешті був посланий третій напучувальний лист, у якому, як і в двох перших, митрополит милостиво перестерігає Тура - не противитися, і без висвячення й благословення не жити в монастирі, застерігаючи його у випадку неслухняності повідомити нас, государя. 1595 р. місяця січня 9 дня.

При поверненні і цього листа, усупереч владі духовній й отця митрополита, священик Новогрудської соборної церкви Костянтин Григорович, переказав наступні слова Тура, сказані до нього: "Я тебе перші два рази відправив тому, що митрополит не має тут влади, і тепер, поважаючи тебе, як духовного отця, прошу більше не бувати в мене". 1595, місяця лютого 10 дня.

У 1595 році місяця липня 10 дня, отець митрополит наказав консисторському стряпчому Ісайї Соболевському, щоб він непокірливого Никифора Тура покликав на духовний суд і повідомив духовенство про цей указ, щоб воно умовило Тура з'явитися на суд. У силу цього указу стряпчий оголосив перший свій позов Туру, щоб він, усупереч правилам св. отців, не користався церковними маєтками монастиря, не маючи висвячення в архимандритство. 1595 р. травня 4^го дня.

А 1595 р. місяця червня 7 дня, доводячи пред'явлення цього позову назад, представив свідчення свящ. Костянтина Григоровича.

Рік позову минув на 2 день липня. Після цього, у наступному році, був він позиваний першого, другого і третього дня, але не відповів ні на один позов; тому за неслухняність підданий прокльону, 1595 р. липня 9 дня.

Бачачи завзятість Тура, стряпчий Ісайя Соболевський знову покликав Тура в 1596 році місяця січня 2 дні. Неприйняття цього позову засвідчив священик соборної Новогрудівської церкви Костянтин Григорович 1596 р., місяця лютого 5 дня.

Рік позову цьому минуло 2 березня 1596 р. За неявку на позов 1^го, 2^го і 3^го дня [терміну], Тур підданий прокльону, віддалений від християнського єднання і служби церковної в 1596 р. березня 6 дня.

Після цього представлений третій позов Туру, щоб він, за попрання духовного начальства, з'явився на Брестський синод, складений з осіб духовних грецької релігії 1596 р. липня 9. Пред'явлення цього позову засвідчив священик соборної Новогрудської церкви Костянтин Григорович 1596 року місяця серпня 21 дня.

Оскільки Тур після всіх позовів, зроблених йому по милості св. отців не з'явився на Брестський собор і не надіслав свого уповноваженого, то він, за розпорядженням митрополита, владиками, духовенством своєї релігії підданий анафемі і вічному прокльону, віддалений від Божого і духовного благословення і зарахований до синів загиблих.

Уповноважений митрополита представив нам привілей предка нашого Сигізмунда Августа, визначений на Гродненському сеймі, по якому ніхто без висвячення старшого не може утримувати духовного чину більш 12 тижнів. Привілей ця даний у 1568 році червня 25 дня. Уповноважений пред'явив також визначення наше про це, дане в 1596 р. травня 20 дня і домовлявся, щоб беззаконний і проклятий Тур був нами засуджений за неявку в суд.

Від названого Никифора Тура з'явився до нас, нарешті, уповноважений Христофор Білобережний з ченцем монастиря Печерського Феодосієм, і, представивши нам дане йому письмове повноваження за 1597 рік, місяця вересня 7 числа, сказав, що постанови духовного права, зазначені стряпчим, отримані без відому - під час відсутності покликаного, і тому не мають сили. Крім того, Тура, згідно правил духовних, повинно судити десять владик, а не один, і повинен бути покликаний через двох архимандритів, а не одного священика, йому повинен бути призначений чотирьохтижневий термін, а не двотижневий, і що покликаний підданий прокляттю за першим, а не за третім разом, тим більше, що покликаний призначений на посаду нами. Тому уповноважений покликаного просив нас, щоб цей процес був знищений, як незгідний з духовними правилами, чи, щоб проведення позову під присягою було віднесено до невідання. Ми з радниками нашими, бачачи цю справу досить роз'ясненою, знаючи непослух згаданого Тура, і те, що не буває присяги на невіданні постанов, а також, оскільки постанови духовні не відносяться до нашого суду - тому, згідно з духовними правилами і нашими привілеями, не дали цій справі місця в себе, а відправили для подальшого ходу до сторони позивачів.

Але Тур, покликаний для подальшого ходу справи, знову не з'явився. Тому, ми за неслухняність Тура і неприйняття ним у призначений час архимандричого висвячення, отсуджуємо від нього монастир і знищуємо усі права, дані йому на нього. Монастир же цей із усіма його селами, землями, доходами і маєтками передаємо київському митрополиту Михайлові Рогозі.

Тому, привівши цей декрет наш до закінчення, відсилаємо його при спеціальному листі нашому до нашого дворянина, щоб він у силу цього декрету передав цей монастир з усіма його угіддями Михайлові Рогозі, митрополиту Київському, для управління. Для усунення перешкод, що можуть трапитися при виконанні декрету нашого з боку чи Тура інших яких-небудь людей, ми кладемо штраф у сто тисяч коп литовських грошів і надаємо право нашому стряпчому взяти звіт з колишнього архимандрита про вживання рухомого церковного майна.

Для кращої достовірності додаємо нашу королівську печатку. Писано у Варшаві 1597 року місяця листопада 18 числа.

Документ 9

Жалувана грамота Іпатію Потію на Києво-Печерську архимандрію [154]

26 вересня 1599 року

Публікується за: Акты, относящіеся къ истории Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. — Спб., 1851. — Т. 4. — С. 199.

Жикгимонтъ третій, Божьею милостью король Польскій, великій князь Литовскій и пр. Ознаймуемъ симъ листомъ нашимъ, ижъ што по смерти велебного отца Михаила Рагозы, митрополита Кіевского, который правомъ доживотнымъ архимандрытство Кіевское со всими добрами къ тому манастыру належачими держалъ, певные села до тогожъ архимандрытства приналежачіе, въ панст†нашомъ великомъ князст†Литовскомъ, до шафунку нашого пришли. Про то мы господаръ, зъ ласки нашое, тые села до архимандрытства Кіевского належачые, у великомъ князьст†Литовскомъ въ которомъ-колвекъ повЂтЂ будучые, велебному отцу Ипатію архіепископу митрополиту Кіевскому даемъ и симъ листомъ нашим утвержаемъ. Маетъ въ БозЂ велебный митрополитъ тые села, со всими приналежностями и пожитками, гдЂ-кольвекъ у великомъ князст†Литовскомъ лежачые, съ поддаными и повинностями ихъ и со всимъ тымъ што къ тымъ селамъ належитъ, держати и уживати до живота своего. И на то дали есмо велебному въ БозЂ отцу Ипатію митрополиту Кіевскому сесь нашъ листъ, съ подписомъ руки нашое и зъ нашою печатью. Писанъ у ВаршавЂ, лЂта Божьего нароженья 1599, мЂсяца сентябра 26 дня. — Подписъ руки господарской. “Ярошъ Воловичъ, писарь”.

Документ 10

Грамота польського короля Сигизмунда нареченому уніатському митрополиту Київському Іпатію Потію на сан архимандрита Києво-Печерського и на маєтки цього монастиря, при чому звання архимандрита назавжди мало бути з’єднане з митрополичим саном

2 жовтня 1599 р.

Публікується за: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Росии. — Спб., 1865. — Т. 2. — С. 1-3. Російський переклад польської версії грамоти зберігається: ЦНБ України ім. Вернадського. Інститут рукопису. I. 5415. — С.13-16.

Жикгимонтъ третій, Божью милостью король Польскій, великій князь Литовскій, Рускій, Прускій, Мазовецькій, Жомоитскій, Ифлянскій и Шведскій, Кгодскій, Вандалскій дЂдичный король. Ознаймуемъ тымъ нашимъ листомъ всЂмъ вобецъ и каждому зособна, кому то вЂдати належить. Кгдыжъ одъ немалого часу святое памяти продкове наши королЂ Полскіе и великіе князи Литовскіе, на честь и хвалу Пану Богу всемогучому и помноженье вЂры святое повшехное католицьское, великіе волности, наданья и тежъ иншіе вшелякіе учасництва, оздобы и достоенства епископомъ ихъ милости закону Руского и тежъ иншимъ того духовенства преложенымъ особамъ, для зъединоченья церковного, здавна въ Флоренцыи учиненого позволивши, надали и утвердили, которые то оздобы, волности и привилья сами жъ люде Рускіе здадуться, же упустили, а то для того, ижъ одъ першого постановенья одступили а до разрозненья и одшепенства вернулися и одлучилися; мы однакъ господаръ взаемнымъ обычаемъ и способомъ, который есмо зъ великою утЂхою нашою знову того святого зъедноченья церкви Руское закону Греческого зъ Римскою правдивою и единою церквою Божою, яко единою маткою всЂхъ церквій, щасливе дочекали и огледали и надъ то ласкою и хутью нашою кролевскою оные взмагали и посиляли, также и далей за часомъ вшелякими усилностями нашими попирати, покрЂплати и выносити естесьмо готовы, такъ отцовъ ихъ милости владыковъ, яко тымъ большей и найстаршого преложеного митрополита Кіевского. Для тогожъ архимандрыцтво Кіевское манастыра Печерского зо всими его належностями, которые есмо были для того зъедноченья святого годное памети отцу Михайлови РагозЂ, митрополитови Кіевскому, Галицькому и всее Руси и наступцомъ его митрополитомъ Кіевскимь, подъ тымъ же послушенствомъ столицы Римское будучимъ, позволяемо и зъ митрополією Кіевскою злучаемо и сцЂляемо, абы тымъ снаднЂй и оздобнЂй повага и достоенство митрополита Кіевского стати и задерживатися могло. Котороето архимандрицтво Кіевское манастыра Печерского, ку митрополіи Кіевской одъ насъ прилучоные и втЂленые, маеть велебный ИпатЂй ПотЂй, менованый митрополитъ Кіевскій, зъ замками, мЂстами, дворами, фолварками, селами и зо всими людьми, кгрунтами и зъ ихъ належностями и повинностями, пожитками и доходами держати и уживати въ церкви и въ манастыру Печерскомъ, такъ же и въ иншихъ манастырахъ и церквахъ надъ игуменами, крылошанми, протопопами, попами, чернцами, черницами и всЂмъ духовенствомъ парафіи манастыра Печерского зверхности архимандрыцтва и всЂхъ приходовъ, а особливе зъ имЂней, людей и зо всЂхъ кгрунтовъ и ихъ пожитковъ, зъ службъ, подачокъ, повинностей ажъ до живота своего, розмнажаючи хвалу Божую, за насъ господара Пана Бога просити повиненъ. И обЂцуемъ словомъ нашимъ кролевскимъ за насъ и за наяснЂйшіе потомки наши королЂ Полскіе и великіе князЂ Литовскіе, же тое архимандрыцтво, имЂня и пожитки зъ моцы и уживанья его ажъ до остатнего вЂку живота одъ него взяты и оддалены не будуть.

Што всимъ вобець и каждому зособна, сенаторомъ, урядникомъ, шляхтЂ, рыцерству и иншимъ всЂмъ посполите духовнымъ и свЂтскимъ въ землЂ Кіевской обывателемъ, а особливе всему духовенству, слугамъ, бояромъ и подданымъ манастыра Печерского и иншимъ къ нему належачимъ до вЂдомости приводячи, росказуемо, абы есте пререченого велебного ИпатЂя ПотЂя, менованого митрополита Кіевского, за власного архимандрыта мЂли и признавали, зверхность, владзу и учьтивость ему чинили, и всЂ належности и пожитки завжды оному оддавали. Чого на лЂпшую вЂру и сведецтва тотъ листъ рукою нашою подпісавши, печать коронную къ нему привЂсити есмо росказали. Писанъ у ВаршавЂ, року одъ нароженья Исусъ Христа Сына Бозкого тысеча пять сотъ деветьдесять девятого, мЂсяца октебра второго дня , а панованья кролевствъ нашихъ Полского второгонадцать, а Шведского шостого року. — Sigismundus rex. — Zachar. Jełowicky w. r.

Документ 11

Випис із міських книг заяви уніатського митрополита Іпатія Потія проти Києво-Печерських ченців

14 жовтня 1599.

Публікується за: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Росии. — Спб., 1865. — Т. 2. — С. 3-5. Російський переклад польської версії грамоти зберігається: ЦНБ України ім. Вернадського. Інститут рукопису. I. 5415. — С.13-16.

Выписъ съ книгъ справъ кгродскихъ замку господарьского староства Оршаньского.

ЛЂта отъ нароженья Сыного Божого тисеча пять сотъ деветьдесятъ девятого, мЂсяца октебра четырнадцатого дня.

На врадЂ господарьскомъ кгродскомъ Оршаньскомъ передо мною Петромъ Григорьевичомъ Кублицкимъ, подстаростимъ Оршаньскимъ будучымъ, отъ велможного пана его милости пана Андрея СапЂги, старосты Оршаньского, державцы Ораньского, постановившысе очевисто служебникъ въ БозЂ велебного отьца Ипатія, архієпископа митрополита Кіевского, Галицького и всея Руси, архимандрита Печерского, на име панъ θедоръ Пучковскій, оповЂ.......... [155] жаловалъ именемъ пана своего, его милости отьца митрополита на чернцовъ Кіевскихъ, прозываемыхъ на Іону Корченина а на ОксентЂя Табора, которые дей пропомнЂвшы боязни Божое и срокгости права посполитого, менуючысе быть капитулою Кіевскою, приспособившы до себЂ гултайства лотровъ козаковъ и иншыхъ посторонныхъ людей немало, зъ рознымъ оружъемъ войнЂ належачымъ, въЂждчаючы свовольне до тыхъ селъ Рускихъ въ положенью великого князства Литовского въ повЂтЂ Оршаньскомъ лежачыхъ, къ манастыру Кіевскому Печерскому прислухаючыхъ, яко до дворца подъ Могилевымъ прозываемого села Печерска, села Цвиркова, села Борсуковъ, села Холикъ, села Озеранъ и села Тарасовичъ, такъ тежъ и до иншыхъ сель, подданыхъ его милости отьца митрополитовыхъ, которые дей за правомъ слушнымъ зъ ласки его королевской милости зъ монастыремъ Печерскимъ и зо всими добрами, ку нему належачыми, впродъ речоному отьцу митрополиту есть отданы; тогды дей тые впродъ речоные чернцы Іона Корченинъ и ОксентЂй Таборъ, не вЂдати зъ якихъ причынъ набравшысе сноееволи, не дбаючы ничего и о звирхность его королевское милости и старшого своего его милости отьца митрополита Кіевского архимандрита Печерского, отъ господара короля его милости поданого, и теперъ дей въ тыхъ селахъ лежать, подданыхъ деруть, липять, нищать и пустошать, гдЂжъ дей вжо немало и подданыхъ съ тыхъ селъ вышъ помененыхъ прочь разогнали и пусто учинили; якожъ дей и дворянинъ господарьской панъ Янъ Кощыцъ теперь въ тыхъ часехъ будучы въ сесь край Рускій посланый для отбиранья тыхъ впредъ мененыхъ селъ маетности Печерскихъ и поданья въ моцу и во властность его милости вышей речоному отьцу митрополиту, и кгды дей тотъ дворянинъ его королевской милости панъ Янъ Кощыцъ въ року теперъ идучомъ тисеча пять сотъ деветьдесятъ девятомъ, мЂсяца октебра дванадцатого дня, найпервей до того села и двора Печерска пріЂхалъ, (взявши возного) енерала повЂту Оршаньскаго, пана Оникея Зеньковича, и сторону людей добрыхъ двухъ шляхтичовъ и зъ слугами его милости отьца митрополита пана моего, то есть со мною θедоромъ Пучковскимъ, Миколаемъ Скиримонтомъ а Иваномъ Миничомъ, то пакъ того року, мЂсяца и дня вышъ помененого, тые чернцы вышей помененые, Іона Корченинъ и Оксентей Таборъ, маючы при собЂ въ томъ дворЂ Печерскомъ врадника своего Юрья Рожановского, не мало гультаевъ помочниковъ своихъ зъ Могилева мЂщанъ, меновите Лазара Кондратовича, боярына замку Могилевского, Никипора а Осипа Купріяновичовъ Гришковичовъ, Петрушу Кондратовича, Опанаса Пирожника, Игната Окулинича, которыхъ они сами лЂпЂй знають и вЂдають, затворившы дворные ворота передъ нами еще добре оподаль, Ђхать у дворъ не допущали, дворенина его королевской милости словы неучстивыми соромотили, мовечы въщыпливе: «ты дей, дворанине, тутъ не Ђдь, будешъ забитый». Тогды дворанинъ его королевское милости, поднесшы листы королевскіе, хотечы оповЂдать (волю) и росказанье его королевское милости, абы слухали. Тые чернцы Іона и Таборъ, не дбаючы на то ничого, дворенина не слухали и листовъ господарьскихъ не учстившы, росказанью его королевское милости спротивили, еще тымъ болшей пана дворанина соромотили и заразомъ съ кольку пулгаковъ разъ-по-разъ на дворанина его королевское милости и на насъ стрЂлили; въ тотъ же часъ подъ стороною, при енералЂ будучою, подъ паномъ Лукашомъ Тросниничемъ коня шерстью гнЂдого пострЂлили и насъ всихъ мало не позабивали, и увязыванья дворенину его королевское милости до тыхъ селъ вышей помененыхъ не допустили. Што шырей и достаточнЂй на реляцыи того енерала Оникея Зеньковича описано и доложоно есть.

При которомъ оповЂданью, тогожъ року, мЂсяца и дня, ставшы передо мною на врадЂ очевисто енералъ его королевское милости повЂту Оршанского Оникей Зеньковичъ, сознанье свое устьное учинилъ и того сознанья своего квитъ подъ печатью съ подписомъ руки своее и подъ печатьми стороны шляхты и съ подписомъ одного зъ нихъ ку записаню до книгъ кгродскихъ Оршаньскихъ далъ написаный въ тые слова:

«Я Оникей Зеньковичъ, енералъ повъту Оршаньского, сознаваю то симъ моимъ квитомъ, ижъ року теперь идучомъ тисеча пять сотъ девятьдесятъ девятомъ, мЂсяца октебра дванадцатого дня у волторокъ, будучы я взятый на справы господарскіе отъ дворенина его королевское милости пана Яна Кощыца при листехъ господарскихъ, Ђздиломъ на въвязыванье до двора и до села Печерского, прислухаючого до манастыра Кіевского Печерского въ повЂтЂ Оршаньскомъ лежачого; а маючы я при собЂ сторону людей добрыхъ двухъ шляхтичовъ, пана Лукаша Трыстинича а пана Леона Семеновича, тамъ же кгдысмы зъ двораниномъ его королевское милости помененымъ паномъ Кощыцомъ до того села Печерьска приЂхали, хотечы тотъ дворець и села къ нему прислухаючые подати въ моцъ, во владзу, за листами его королевское милости, отьцу Гипатею, архіепископу митрополиту Кіевскому, Галицькому и всея Руси, епископу Володымерскому и архимандриту Печерскому, тогды чернцы Кіевскіе Іона Корченинъ а Оксентей Таборъ зъ урадникомъ своимъ нЂякимсь Юрьемъ Рожновскимъ, приспособившы до себе козаковъ и мЂщанъ Могилевскихъ не мало и иньшихъ многихъ помочниковъ своихъ, о которыхъ оны сами лЂпЂй вЂдають и имены называти могуть, зъ розными бронями войнЂ належачыми, зъ ручницами, зъ сагайдаки, зъ ощепы, которые, затворившы дворные ворота передъ нами еще добре оподаль, Ђхати у дворъ не допущали, дворенина его королевское милости словы иеучстивыми соромотили, мовечы въщипливе: «ты дей, дворенине, тутъ не Ђдь, будешъ забитый!» Тогды дворенинъ его королевское милости, поднесшы листы королевьскіе, хотечы оповЂдать волю и росказанье его королевское милости, абы слухали; тые чернцы Іона и Таборъ, не дбаючы на то ничого, дворенина не слухаючы и листовъ господарьскихъ не учстившы, росказанью его короское милости спротивили, еще тымъ болшей пана дворенина соромотили и заразомъ съ кольку пулгаковъ разъ-по-разъ на дворенина его королевское милости и на насъ стрЂлили, въ тотъ же часъ подъ стороною при мнЂ будучою, подъ паномъ Лукашомъ коня шерстью гнЂдого пострЂлили, который заразъ здохъ, и насъ всихъ мало не позабивали , и увязанья отьцу .......... [156] до тыхъ селъ не допустили. Што мною вознымъ енераломъ и то ............ [157] на тотъ часъ при мнЂ будучою, панъ дворанинъ его королевское милости освЂдьчывшы, прочъ есмо отъЂхали. А есми видЂлъ и слышалъ, правдиве до книгъ кгродскихъ Оршаньскихъ доношу и сознаваю. Писанъ року, мЂсяца и дня вышей помененого".

У того квиту печатей притисненыхъ три, а подписы рукъ подписаны естъ тыми словы: Оникей Зеньковичъ, енералъ повЂту Оршаньского, власною рукою. Левонъ Семеновичъ власною рукою.

Котороежъ тое оповЂданье пана θедора Пучковского , также и сознанье енерала его королевское милости Оникея Зеньковича, при квитЂ учиненое, до книгъ справъ кгродскихъ замку господарьского староства Оршаньского записано есть, съ которыхь книгъ и сесь выписъ подъ моею печатю пану θедору Пучковскому естъ выданъ. Писанъ увъ Оршы.

«Богданъ Бурый, писаръ кгродской Оршансьскій»

Отъ книгъ корыкгованъ.

Документ 12

Грамота короля Сигізмунда III Єлисею Плетенецькому на право бути архимандритом Києво-Печерського монастиря

22 лютого 1605 р.

Публікується за: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России… — Т. 2. — С. 31-32.

Жикгимонтъ третій, Божъю милостю король Полскій, великій князь Литовській, Рускій, Прускій, Мазовецкій, Жомоитскій, Ифлянтскій и Шведскій, Кготскій, Вандалскій дЂдичный король.

Ознаймуемъ тымъ листомъ нашимъ всЂмъ вобець и кождому зособна, кому то вЂдати належить. Билъ намъ чоломъ смиренный Єлисей Плетенецкій зъ чернцами манастыра Печерского и просили насъ архимандрытіи манастыра светое Пречистое Печерской въ КіевЂ, которую отъ насъ держалъ архимандрытъ Никифоръ Туръ, который часу недавного умеръ. Якожъ причинялись до насъ пилными прозбами своими ясневельможные княжата Констянтинъ, воевода Кіевскій, и сынъ упремости его Янушъ, кашталянъ Краковскій, староста нашъ Володимирській ..... [158]скій, Каневскій, БЂлоцерковскій и Богуславській намъ его въ томъ залецили и годность его на то оповЂдили, же бысмы водлугъ правъ давныхъ оного яко електа тоею архимандрытіею его пожаловали. А такъ мы на жаданье и на чоломбитье ихъ и на причину княжатъ ихъ милости Острозскихъ, зъ ласки нашее тое учинили: тотъ манастыръ — архимандрытію светой Пречистой Печерской въ Кіе†оному Елисееви дали и тымъ листомъ нашимъ даемъ зо всЂми платы, доходы и пожитки, зъ замками, мЂстами, фольварками, имЂньми, селами и лугами и людьми церковными, данными и тяглыми, и даньми грошовыми и медовыми, бобровыми и куничными и зо всЂмъ, што предъ тымъ здавна ку той архиманрытіи манастыра Печерського прислухало и прихожувало, и яко продкове его першіи архимандрытове Печерскіе отъ продковъ нашихъ и насъ тое держали; маетъ он, будучи на томъ манастырЂ, за насъ Господа Бога просити [и съ повин]ности поволаня своего добре ся справовать и часу потребы на той..... [159] пиленъ быти и зо всими ся на томъ мЂстцу такъ радити, заховать, яко бы было..... [160] господарскимъ добрымъ и Речи Посполитое пожиточнымъ. А панъ воєвода Кіевскій и урядъ его тамошній теперъ и съ часомъ будучій не маетъ ни въ чомъ его знижати и въ имЂня, платы и всЂ пожитки манастырскіе ничимъ се не вступовати, лечъ маетъ панъ воєвода и князЂ и панове земяне повЂту Кіевского въ таковой же учтивости его держати, яко и предковъ его першихъ архимандрытовъ Печерскихъ. А мы тежъ не маемо зъ оного манастыры его рушати и никому тои архимандрытіи Печерской подъ нимъ давати ажъ до его жи[вота]; права еднакъ зверхности нашее королевское и духовное водлугъ давныхъ привильевъ и вольной елекцыи або обераня отъ чернцовъ и обывателевъ тамошнихъ вцали тамъ заховуючи, безъ уближеня еднакъ правъ давныхъ зверхности въ панствахъ нашихъ. На то дали есмо ему тотъ нашъ листъ съ подписомъ руки нашое и печатю коронною. Писанъ у Варша†на сеймЂ вальномъ коронномъ, року отъ нароженя Сына Божего тисеча шесть сотъ пятого, мЂсяца февраля двадцять второго дня, а панованя королевствъ нашихъ Полского 17, а Шведського... [161] рока.

‹‹   Головна         Ірина Жиленко. Києво-Печерська Лавра і запровадження церковної унії.