Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


‹‹   Головна





Ірина ЖИЛЕНКО

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ВЕРХНЬОЇ ЛАВРИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТ.


Перша карта Києво-Печерського монастиря, яка відома нам на сьогодні, була опублікована в 1638 р. в польськомовному виданні з історії обителі - "Тератургіма". Тому зовнішній вигляд монастиря, його будівель і внутрішньої архітектури печер цього часу нам відомий досить точно. Проте, не слід забувати, що тут ми маємо справу з територією, значно перебудованою в часі управління обителлю таких визначних її архимандритів, як Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський та свят. Петро Могила. Значно складніше уявити собі вигляд Лаври в кінці XVI ст. Свого часу у виданні “Дива печер Лаврських” була зроблена така спроба стосовно Нижньої Лаври та підземних лабіринтів Ближніх і Дальніх печер. В даній розвідці ми постараємося проаналізувати наявну інформацію про зовнішній вигляд Верхньої Лаври в другій половині XVI ст.

Зразу відзначимо, що наявних матеріалів у нас небагато. Насамперед, до них відносяться спогади осіб, які побували в цей час у Печерській обителі.

Так у спогадах Львівського купця, німця за походженням, Мартина Груневега, який побував у Києві у 1584 р. міститься доволі чіткий опис монастиря і, навіть, спроба намалювати план Лаври. Він згадує про відвідини монастиря так: “Ми прибули до монастиря, який лежить у гарному великому селі при Дніпрі. Від брами, яка змурована під каплицею, ми зійшли з коней і повели їх за вуздечки. Відразу за брамою йде довга вулиця, при якій з обох боків ченці мають келії. І у кожного свій окремий будиночок та город. Всі будівлі гарно споруджені з дерева. Коли пройти цю вулицю, опиняєшся на великій площі, де ліворуч стоїть велика мурована церква Пречистої — так русини називають Мадонну. Дзвіниця дерев'яна, а на ній годинник, що в тому краю вже дивина. Близько при ній стоїть ще одна велика мурована церква, але дуже спустошена і знищена. У селищі є також дерев'яні церкви. Напроти церкви праворуч, як показано хрестиком, великий гарний будинок з дерева. Там зібралися ченці на свято. Як тільки нас помітили з сіней і довідалися, що ми від купців зі Львова, до нас швидко підійшов чернець і запросив нас від старшин на хліб і мед. Ми щиро подякували, але, перепросивши, відмовилися від їжі і питва, бо мали небагато часу. Попросили лише, щоб нам дозволили оглянути церкву і печеру. Отож скоро прийшов дзвонар і відчинив нам двері (з того боку, де позначено хрестиком). Я дав йому оплати три литовські полтини (polchen). Крім цих дверей, є ще двоє інших, всі вони залізні. Церква прикрашена гарно і коштовно. Є в ній також князівський надгробок з алебастру і мармуру” [1].

Ще вагомішим джерелом є опис вигляду Лаври посла імператора Рудольфа до козаків Еріха Лясоти, який побував у Києві 1598 р. з посольством до запорізьких козаків. Описуючи Верхню Лавру, він писав, що “Церква тут красива, кам’яна. У ній можна бачити прекрасну мармурову гробницю герцога Костянтина Острозького, батька нинішнього старого воєводи київського; він був хоробрий герой. Напис руський. Крім того, усередині церкви біля стіни знаходиться кам'яний оштукатурений склеп, у якому лежать предки нинішнього великого князя московського, тому що, як кажуть, давні князі Київські і предки пойменованого великого князя походять з одного роду” [2].

Порівняння цих описів з картою 1638 року дозволяє з деякою мірою вірогідності відтворити вигляд верхньої Лаври того часу. Згідно цього опису, уже тоді з двох боків від входу до обителі - Святих Врат - із церквою Трійці на них містилися ряди окремих дерев’яних хаток-келій керівництва лаври, позначені на плані 1638 року. Окремі присадибні ділянки біля кожного хатки на плані 1638 не позначені — вірогідно в цей час вони, в процесі боротьби за відродження общинножительства, були знесені. Проте, відомо, що в XVIII ст. такі ділянки існували, причому до нашого часу збереглися навіть фундаменти кам’яних стін, що їх розділяли. Пам’ятаючи, що до XVII ст. ділянки з келіями нерідко вважалися особистою власністю ченця, не є дивним, що такі паркани не могли не існувати й тоді, і не тільки біля келій членів капітули, але й біля більшості інших.

Опис Великої Церкви у Груневега, на жаль, вельми бідний. Як справжній купець-католик він відзначив, скільки дав дзвонарю, аби той пустив його в храм, але про побачене міг сказати лише, що двері Церкви були залізними, і що “Церква прикрашена гарно і коштовно. Є в ній також князівський надгробок з алебастру і мармуру” (надгробок К. Острозького). Лясота також відмітив цю гробницю. Але серед його повідомлень є цікавий нюанс: в Великій Церкві він поміщає “кам’яний оштукатурений склеп”, в якому лежать останки князів. Лясота вважав, що це князі давньоруського часу, чому й охрестив їх предками великого князя московського. Насправді, мова звичайно йде про поховання Київських князів литовських часів, яке, очевидно, в цей час ще виділялося над підлогою Церкви. Як відомо тут під час археологічних розкопок 1998 року було досліджено 5 саркофагів, які становили єдиний поховальний комплекс [3], і в яких було виявлено останки сімнадцяти чоловік — тринадцяти дорослих (4 жінок, 9 чоловіків), підлітка та трьох дітей.

Поряд із Великою Церквою Груневег бачив дерев’яну дзвіницю з годинником. Друга менша дзвіниця, зображена на північний захід від Великої Церкви на плані 1638 року була, як видно, збудована пізніше.

А далі в тексті Груневега бачимо надзвичайно вагому інформацію: "близько при ній (Великій Церкві — І.Ж.) стоїть ще одна велика мурована церква, але дуже спустошена і знищена". Найвірогідніше, це - залишки кам’яної трапезної давньоруського часу. Як відомо, ця трапезна побудована, згідно літопису, 1108 року на гроші мінського князя Гліба Всеславича [4], що підтверджується знайденими тут під час розкопок голосниками з тавром цього князя тризубом [5] (відомий за знайденою печаткою цього князя XII ст. [6]), що підтверджує літописне повідомлення.

Згідно матеріалів розкопок 1984-1986 рр., кам’яна трапезна Києво-Печерського монастиря була визначною капітальною спорудою розміром 13 х 10 м., багато розписана сюжетними фресковими композиціями, з підлогами, викладеними поливними кольоровими прямокутними і фігурними плитками, а можливо, в деяких місцях і мозаїкою [7]. У літописній розповіді про явління вогненного стовпа в 1110 р. згаданий хрест, що був на трапезній. Це дозволяє думати, що, крім поварні і столової палати, трапезна містила в собі і церкву. А. Реутов припустив, що і в XII в. вона була освячена в ім’я св. апостолам Петрові і Павлові [8].

Тому ясно, що хоча вона й не становила святині, але грала значну роль в житті обителі, і по мірі сил відновлювалась після різних нещасть, що спідкали Лавру. Так, як відомо, вперше вона постраждала під час землетрусу 1230 року, коли, згідно Лаврентіївського літопису, “…і трапезницею потрясло кам’яною: знесло всю їжу і питво, все те розбило дрібне каміння, зверху падаючи, і столи і лавки. Та, проте, вся трапезниця не упала, ні верх її…" [9]. Сліди ремонтних робіт того часу добре видні на руїнах трапезниці.

Відомо, що ця споруда пережила і Батиєве нашестя. На це вказує знайдена в ній під час досліджень монета Менглі-Гірея, що на думку В. Харламова вказує швидше на зруйнування її під час нападу цього татарського хана 1482 р. [10]

І дійсно, того року 1482 р. Києво-Печерській лаврі разом із усім Києвом довелося пережити ще одне татарське пограбування, яке звичайно вважається рівним, або навіть сильнішим від Батиєвого. На підставі ряду джерел [11] ми можемо поновити ті трагічні події в Лаврі. Ранком “на Семена літопроводця” (1 вересня) до Києва підійшла татарська орда. В Лаврі, як і в усьому Києві, безперечно, знали про її наближення. Тому архимандрит Києво-Печерський Феодосій разом із капітулою забрав із монастиря коштовності й пішов до Київського замку. Рядові ченці, можливо, після певної оборони, заховалися в печерах. Проте там їх чекав жахливий кінець, подібний до ситуації, яку побачили дослідники в Звіринецьких печерах. В результаті засипання татарами входів до підземель, чи просто великої кількості тих, хто ховався, люди задихнулися [12]. Сам же монастир зазнав жахливого пограбування. Не було збережене й монастирське добро. Замок був взятий і розграбований, а архимандрит Феодосій разом із київським воєводою опинився у полоні.

Найвірогідніше, саме після цього нашестя остаточно припинила функціонувати і трапезна. В усякому разі, в досліджуваний нами період ця споруда на той час мабуть, уже давно не використовувалася, оскільки Груневег описує нову дерев’яну трапезну: "великий гарний будинок з дерева" — предтечу аналогічної трапезної XVII ст.

Цікавою є також помітка Груневега, що в "селищі". Найвірогідніше, мова тут іде про Печерське містечко, і тоді ми можемо вважати його згадкою про дерев’яну церкву прп. Феодосія.






ПРИМІТКИ


 [1] Цит. за: Ісаєвич Я. Мартин Груневег та його опис Києва. Мартин Груневег. Славнозвісне місто Київ // Всесвіт. — 1981. — № 5. — С. 211.

 [2] Цит. за: Сборник для исторической топографии Киева и его окрестностей. — К., 1874. — С. 18-19.

 [3] Івакін Г.Ю., Балакін С.А. Поховальний комплекс XV ст. у нартексі Успенського собору Києво-Печерської лаври // Лаврський альманах. Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури. Збірник наукових праць. — Вип. 2. — К., 1999. — С. 76.

 [5] Харламов В.А., Гончар В.Н. Керамика из раскопок древнерусской трапезной Киево-Печерского монастыря // Хозяйство древнего населения Украины. — К., 1993. — С. 306.

 [6] Загорульский Е.М. Возникновение Минска. — Минск, 1982. — С. 285.

 [7] Харламов В.А. Работы Архитектурно археологического отряда // Археологические открытия за 1985. — М., 1987. — С. 425-426.

 [8] Реутов А.В. Соборная площадь Киево-Печерской лавры // Архитектурно-археологические исследования в Киеве и Киево-Печерской лавре. — К., 1995. — С. 37-38.

 [10] Харламов В.А. Работы археологического отряда // Археологические открытия 1985 г. — М., 1987.

 [11] Див. різні редакції повідомлення про це нашестя: Софийская вторая летопись // Полное собрание русских летописей. — Спб., 1853. — Т. 6. — С. 234, 235; Вологодско-Пермская летопись // Полное собрание русских летописей. — М.-Л., 1959. — Т. 26. — С.274-275; Голубев С.Т. Древний помянник Киево-Печерской лавры. — К., 1892. — С. I-3.

 [12] Каманин И. Зверинецкие пещеры в Киеве (их древность и святость). — К., 1914. — С. 47-49.











Див. також:


Синопсис. Київ, 1674. (Переклад та примітки Ірини Жиленко)

Ірина Жиленко. Святий Серапіон Печерський — маловідомий український письменник XIII ст.

Ірина Жиленко. Вшанування святих Бориса і Гліба та Києво-Печерська писемна традиція.

Ірина Жиленко. Печерські тексти про свв. мучеників Бориса і Гліба.

Ірина Жиленко. Житіє та чудеса святої великомучениці Варвари.

Ірина Жиленко. Україна: християнство до заснування Київської Русі.









‹‹   Головна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.