[Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці. — К., 1999. — С. 337-340.]

Попередня     Головна     Наступна

Том другий

З французької переклали Михайло МОСКАЛЕНКО та Григорій ФІЛІПЧУК

ДО ЧИТАЧА

Американці мають демократичний суспільний устрій, який, природно, визначив деякі їхні закони та певні політичні уявлення.

Цей самий суспільний устрій, крім того, породив у них безліч почуттів і думок, що їх не знали давні аристократичні суспільства Європи. Завдяки цьому були знищені або перетворені колишні взаємини між людьми, а постали нові; сам образ громадянського суспільства змінився не менше, ніж світ політичних відносин.

Першу з названих тем я розглянув у розвідці про американську демократію, опублікованій п’ять років тому, друга ж є предметом розгляду в цій книжці. Обидві частини доповнюють одна одну, разом утворюючи єдину цілість.

Мушу одразу ж застерегти читача, щоб він не зробив однієї помилки, яка була б для мене надзвичайно прикрою.

Помітивши, як багато розмаїтих явищ я пов’язую з принципом рівності, він міг би зробити висновок, ніби я вважаю рівність єдиною причиною всього того, що відбувається за наших днів. Це означало б, що мій погляд на речі сприймається вужчим, ніж він є насправді.

За нашого часу існує безліч думок, почуттів, інстинктивних уявлень, чия поява була зумовлена обставинами, які є чужими або навіть ворожими рівності. Так, обравши за приклад Сполучені Штати, я міг би легко довести, що природа країни, походження її мешканців, релігійні вірування її перших засновників, характер просвіти та попередні звичаї справили і продовжують справляти, незалежно від демократії, величезний вплив на їхній спосіб мислення та світовідчування. Інші причини, які, однак, так само небагато спільного мають із явищем рівності, діють у Європі, великою мірою пояснюючи те, що там відбувається.

Я визнаю існування і весь потужний вплив усіх цих різних факторів, проте їхній розгляд не є моїм завданням. Я не беруся з’ясовувати причини всіх наших нахилів та думок; я хочу лише показати, якою мірою рівність їх одмінила.

Може здатися дивним, — оскільки я твердо дотримуюся думки, що демократична революція, свідками якої всі ми є, являє собою неспростовний факт, виступати проти якого і небажано, і нерозумно, — що в цій книжці мені не раз доводиться вдаватись до суворих слів на адресу демократичних суспільств, цією революцією витворених.

Моя відповідь проста: саме тому, що я не супротивник демократії, я хотів бути щирим, мовлячи про неї. /340/

Люди не чують правди від своїх ворогів, а друзі так само її не висловлюють: ось чому я кажу правду.

Гадаю, що багато хто взявся б звістувати про нові блага, що їх рівність обіцяє людям, проте мало хто зважиться заздалегідь попередити про небезпеки, якими вона їм загрожує. Отже, саме цим небезпекам я приділив найбільше уваги, і, вважаючи, що ясно їх розгледів, не можу легкодухо про них промовчати.

Сподіваюся, що в цій другій частині моєї праці читачі побачать ту саму безсторонність, яку було відзначено в першій книзі. Живучи в світі найсуперечливіших суджень, що роз’єднують нас, я намагався позбавляти своє серце будь-яких почуттів прихильності або протилежних душевних порухів, що їх кожне з них спричинює. Якщо ті, які прочитають мою книжку, знайдуть у ній хоч одну фразу, що лестить одній із великих партій, які захитували нашу країну, або ж якомусь із малих бунтівничих угруповань, що нині збурюють її спокій, — тоді нехай ці читачі піднесуть свій голос і викриють мене.

Тема, яку я прагнув охопити, величезна: вона включає в себе більшу частину почуттів та ідей, що їх породжено новим станом світу. Такий предмет, певна річ, перевищує мої сили й можливості; розглядаючи його, я аж ніяк не зміг задовольнитися досягнутим. Проте, якщо я й не зміг осягнути бажаної мети, читачі принаймні віддадуть мені належне за те, що я задумав цей труд і здійснював його в тому дусі, який міг наблизити мене до мети. /341/

Попередня     Головна     Наступна