Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці. — К., 1999. — С. 481-498.]

Попередня     Головна     Наступна





Розділ IX

ВИХОВАННЯ ДІВЧАТ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ



Ніколи й ніде не існувало суспільств, вільних від моральних узвичаєнь, і, як я вже писав у першій частині цієї праці, мораль творять жінки. Тому все, що впливає на умови життя жінок, на їхні звички та думки, має, як на мене, велике політичне значення.

Майже у всіх протестантських націй дівчата набагато більш незалежні і відповідальні за свою поведінку, ніж у католицьких народів.

Ця незалежність ще більша у тих протестантських країнах, які, подібно до Англії, зберегли або здобули право на самоврядування. Таким чином, свобода переходить у родинну царину зі сфери політичних узвичаєнь та релігійних вірувань.

У Сполучених Штатах протестантська доктрина поєднується з надзвичайно вільною конституцією та вкрай демократичним суспільним устроєм; і в жодній іншій країні дівчата в такому юному віці не покинуті так безоглядно на себе самих.

Задовго до того як юна американка досягає шлюбного віку, починається її поступове визволення з-під материної опіки; ще не переступивши повністю меж дитинства, юна вже самостійно мислить, вільно говорить і діє на власний розсуд; перед нею постійно відкривається широка картина світу; від неї не лише не намагаються нічого приховати, а й щодня більше й більше показують світ, привчаючи її дивитися на все твердим і супокійним зором. Таким чином пороки та небезпеки, характерні для суспільства, невдовзі перестають бути для неї таємницею; вона виразно їх бачить, тверезо оцінює і зустрічає без остраху; адже вона цілком впевнена у своїх силах, і цю впевненість, здається, поділяють усі, хто її оточує.

Тому від юної американки майже ніколи не слід чекати виявів тієї дівочої простодушності, яка поєднується із пробудженням бажань, або ж тієї щиросердої та наївної безпосередності, що ними у європейок звичайно супроводжується перехід від дитинства до юності. Американська ж дівчина, хоч би який був її вік, рідко виказує сором’язливість та дитинне невідання. Як і європейська дівчина, вона прагне подобатися, але вона точно знає собі ціну. Якщо вона не віддається порокам, то принаймні з ними обізнана; вона радше морально чиста, аніж наділена незайманим розумом.

Мене часто дивували і мало не лякали та надзвичайна гнучкість і щасне завзяття, з якими юні американки панують над своїми думками та мовою, обминаючи підводні рифи жартівливої бесіди; будь-який філософ сто разів спіткнувся б на тій вузькій доріжці, що її вони швидко й невимушено пробігають.

Справді, легко встановити, що, навіть користуючись найбільшою незалежністю ранньої юності, американка насправді ніколи не втрачає повністю панування над собою; вона тішиться усіма дозволеними насолодами, не втрачаючи при цьому тями від жодної з них; її розум ніколи не відпускає повідь, хоч нерідко може здатися, ніби їх відпущено.

У Франції, де погляди та смаки людей являють собою химерну суміш з уламків усіх віків, ми часто даємо жінкам мало не монастирське виховання, немов за часів аристократії, прищеплюючи їм сором’язливість і замкненість, а відтак раптом покидаємо їх, без поради й без допомоги, посеред безладдя, характерного для всякого демократичного суспільства. /482/

Американці послідовніші в своїх діях.

Вони побачили, що в демократичному суспільстві особиста незалежність не може не бути досить істотною, молодь — нетерплячою, смаки — нестримними, звичаї — мінливими, громадська думка — нерідко непевною або немічною, батьківська влада — слабкою, а авторитет чоловіка — сумнівним.

За подібного стану речей вони вирішили, що у них мало шансів притлумити в жінці найтиранічніші пристрасті людського серця, і що певнішим є інший шлях — навчити жінок мистецтва самим поборювати ці пристрасті. Не мавши можливості вберегти чесноту жінки від безлічі небезпек, вони визнали за краще, щоб вона сама знала, як захищатися, і більше розраховувала на силу своєї вільної волі, аніж на захитані чи зруйновані бар’єри заборон. Отже, замість того щоб тримати її в невіданні стосовно її власних можливостей, вони невпинно прагнуть зміцнити її віру у власні сили. Не маючи ні можливості, ні бажання утримувати дівчину в стані постійної і повної необізнаності, вони поспішають якнайшвидше надати їй відомості про все на світі. Аж ніяк не приховуючи від неї земних пороків, вони прагнуть, щоб вона одразу ж їх побачила і сама навчилася їх уникати; вони воліють радше бути певними щодо її благопристойності, аніж занадто шанувати її необізнаність.

Хоч американці — глибоко релігійний народ, вони не покладаються на релігійну віру як на єдиний захист жіночої чесноти; вони намагаються озброїти розум жінки. В цьому, як і багато в чому іншому, вони дотримуються одного й того самого методу. Спочатку вони докладають неймовірних зусиль, аби незалежна особистість могла сама керувати власною свободою, і лише сягнувши крайніх меж людських сил, вони, нарешті, кличуть релігію собі на допомогу.

Я знаю, що подібне виховання не позбавлене небезпек; я так само не забуваю й того, що воно радше схиляє до розвитку логічного судження за рахунок уяви, і робить жінок скоріш благопристойними й холодними, аніж лагідними дружинами та милими подругами чоловіків. Якщо суспільство внаслідок цього тішиться більшим ладом та супокоєм, то особисте життя через це часто втрачає чимало свого чару. Втім, це зло, по суті, другорядне, і з ним можна змиритися, керуючись вищими суспільними інтересами. Опинившись у нинішньому становищі, ми не можемо особливо вагатися: демократичне виховання потрібне, щоб уберегти жінку від тих небезпек, якими їй зусібіч загрожують демократичні інститути та узвичаєння. /483/











Розділ X

ЯК ДІВЧИНА НАБУВАЄ РИС ДРУЖИНИ



В Америці незалежність жінки безповоротно втрачається, щойно вона вступає у шлюб. Якщо дівчина має тут більшу свободу, аніж деінде, то поведінка дружини тут визначається набагато суворішими обмеженнями. Для першої батьківський дім — це оселя свободи і втіх; друга живе в домівці свого чоловіка, немов у монастирі.

Між цими двома різними станами, можливо, нема такої суперечності, як можна було б гадати, і цілком природно, що американки переходять від першого стану до другого.

Релігійні народи та промислово розвинуті нації особливо поважно ставляться до шлюбу. Перші вважають, що впорядкованість життя жінки є найкращою ґарантією і найпевнішим знаком її моральної чистоти. Другі вбачають у цьому несхибну запоруку ладу та процвітання дому.

Американці являють собою водночас і пуританську, і торговельну націю; їхні релігійні вірування так само, як і їхні виробничі навички, змушують їх вимагати від жінки такого самозреченого ставлення до своїх обов’язків, що передбачає її повну відмову від власних утіх, чого від неї рідко очікують у Європі. Таким чином, у Сполучених Штатах панує невблаганна громадська думка, яка ретельно обмежує жінку вузьким колом домашніх інтересів та клопотів, забороняючи їй виходити за його межі.

Входячи у світ, юна американка застає ці ідеї твердо усталеними; вона бачить правила, які з них випливають; невдовзі вона доходить висновку, що їй не вдається ні на мить уникнути норм та узвичаєнь, властивих її сучасникам, не поставивши тим самим під загрозу свій спокій, репутацію і навіть власне суспільне становище; завдяки вихованим у ній твердості духу та стійкості звичок вона знаходить у собі силу їм підкоритися.

Можна сказати, що саме у звичці до незалежності вона черпає ту відвагу, з якою без спротиву та нарікань іде на жертву, коли для цього настає час.

Втім, американка ніколи не потрапляє в шлюбні сіті, немов у пастку, в яку її завели її простодушність і наївність. Її навчили заздалегідь, чого від неї чекають, і вона вільно й самохіть бере на себе це ярмо. Вона мужньо переносить труднощі свого нового становища, тому що сама його обрала.

Оскільки в Америці дисципліна в батьківському домі досить ліберальна, а шлюбні пута досить суворі, дівчина при вступі у шлюб виявляє велику обачність та обережність. Ранні шлюби тут майже не трапляються. Іншими словами, американки виходять заміж лише тоді, коли набувають життєвого досвіду та зрілості; тим часом в інших країнах більшість жінок звичайно набуває досвіду й зрілості вже у шлюбі.

Втім, я далекий від думки, ніби ті великі зміни, які відбуваються у звичаях американських жінок після того, як вони виходять заміж, мають пояснюватися лише тиском громадської думки. Часто вони беруть на себе такі зобов’язання, керуючись лише власною волею.

Коли настає час обирати чоловіка, той розважливий і строгий спосіб мислення, який є наслідком виховання американки, зміцнений вільним світосприйняттям, дає їй можливість усвідомити, що легковажне й вільне ставлення до шлюбних пут — це джерело постійного неспокою, а не насолод, що втіхи молодої дівчини не можуть стати розвагами дружини і що джерела жіночого щастя можна знайти лише в родинному колі. Ясно й заздалегідь вбачаючи той /484/ єдиний шлях, який може привести її до родинних радощів, вона з першого ж кроку ступає на нього і йде до кінця, не намагаючись повернути назад.

Ця сама сила волі, яку виказують молоді дружини в Америці, без вагань та скарг підкоряючись суворим обов’язкам свого нового стану, зрештою, проявляється під час усіх їхніх важких життєвих випробувань.

На світі немає країни, де приватна власність була б більш нестабільною, аніж у Сполучених Штатах. Часто буває так, що впродовж свого життя одна й та сама людина піднімається і спускається всіма щаблями, які провадять від багатства до бідності.

Американські жінки переносять ці зміни, заховуючи спокій та невгамовну енерґію. Можна сказати, що їхні бажання зменшуються зі скороченням їхнього достатку так само легко, як і зростають.

Більшість шукачів пригод, які щороку інтенсивніше заселяють незалюднені простори Заходу, переважно належать, як я вже писав про це в першій книзі, до стародавніх родин англо-американської Півночі. Дехто з цих людей, які з таким завзяттям кинулися на пошуки й здобуття багатств, у своїх рідних місцях уже тішилися значним достатком. Вони везуть із собою своїх подруг і змушують їх ділити всі злигодні та небезпеки, з якими завжди пов’язані такі починання. Я часто зустрічав на краю найвіддаленіших пустель молодих жінок, що, виховані серед усіх життєвих вигод у містах Нової Англії, майже відразу переїхали з багатих осель своїх батьків до абияк збудованих хижок у лісовій глушині. Пропасниця, самота, нарешті нудьга не можуть зламати їхню мужність. Риси їхніх облич видаються одміненими та зів’ялими, проте їхні погляди зберігають непохитну твердість. Вони виглядають водночас і сумними, і рішучими *.

Я не сумніваюся, що саме в період раннього дитячого виховання ці молоді американки зуміли нагромадити в собі ті внутрішні сили, які тепер так їм стали в пригоді.

Отже, в Сполучених Штатах, придивившись до рис обличчя дружини, можна вгледіти дівочий образ: її роль змінилася, спосіб життя став інший, але дух лишився той самий. /485/











Розділ XI

В ЯКИЙ СПОСІБ РІВНІСТЬ УМОВ ІСНУВАННЯ В АМЕРИЦІ СПРИЯЄ ПІДТРИМАННЮ МОРАЛЬНИХ ПРИНЦИПІВ



На світі є філософи та історики, які прямо твердять або ж натякають, що моральність жінок відзначається більшою або меншою строгістю залежно від того, наскільки близько чи далеко вони живуть від екватора. Це вельми нехитрий спосіб виплутатися зі складного становища, і якщо так, нам досить було б вдатися до глобуса та циркуля, аби вмить розв’язати одну з найскладніших проблем, які стоять перед людством.

Не думаю, щоб ця матеріалістична теорія ґрунтувалася на фактах.

Одні й ті самі нації в різні періоди своєї історії виявляли і чистоту, і розпусність звичаїв. Отже, впорядкованість або хаотичність їхніх узвичаєнь залежить від якихось мінливих факторів, а не лише від природних особливостей країни, які завжди незмінні.

Я не буду заперечувати того, що за певних кліматичних умов пристрасті, які породжуються обопільним потягом статей, бувають особливо палкими; проте я думаю, що цей природний пал завжди може збуджуватися або, навпаки, стримуватися в рамках суспільного устрою та політичних інститутів.

Хоч мандрівники, які відвідали Північну Америку, в багатьох питаннях суперечать одне одному, всі вони єдині в тому, що тамтешні звичаї непорівнянно суворіші, ніж у будь-якій іншій країні.

Цілком очевидним є те, що в цьому пункті американці набагато переважають своїх предків — англійців. Щоб у цьому переконатися, досить охопити побіжним поглядом обидві нації.

В Англії, як і в будь-якій іншій країні Європи, злі язики без упину теревенять про жіночі вади. Нерідко можна чути нарікання філософів та державних діячів на те, що звичаї не досить строгі, і література щоденно свідчить про те саме.

В Америці всі книжки, включно з романами, виходять із передумови, що жінки відзначаються чистотою, і ніхто не розповідає своїх любовних пригод.

Ця надзвичайна суворість американських звичаїв, без сумніву, частково визначається особливостями країни, расою та релігією. Але всі ці причини, характерні також і для інших місць, виявляються недостатніми, якщо ми хочемо пояснити дане явище. Щоб його з’ясувати, треба взяти до уваги один особливий фактор.

Цим фактором, як на мене, є рівність, а також інститути, що з неї випливають *.

Рівність умов існування сама по собі не зумовлює строгості звичаїв; проте можна не сумніватися, що вона їй сприяє та посилює її вплив.

В аристократичних народів походження та багатство часто роблять чоловіка і жінку настільки різними й далекими одне від одного істотами, що вони ніколи не зможуть з’єднатися. Їх зближують пристрасті, проте суспільний устрій та уявлення, які ним визначаються, не дають їм можливості вступити у постійний та неприхований зв’язок. Це обов’язково породжує велику кількість скороминущих і потаємних союзів. Природа приховано надолужує те, чим обділила людей влада законів.

Усе це виявляється зайвим тоді, коли рівність умов існування скасовує всі уявні або реальні бар’єри, які стоять між чоловіком та жінкою. В такому /486/ випадку жодна дівчина не вважає, що вона не може стати дружиною чоловіка, який віддав їй перевагу; це значною мірою виключає неморальну поведінку до заміжжя. Адже, хоч би якою довірливою була пристрасть, навряд чи жінка може пересвідчитися, що чоловік її кохає, якщо він має повну можливість одружитися з нею, але не робить цього.

Та сама причина діє, хоч і в непрямий спосіб, коли настає одруження.

Ніщо так не виправдовує незаконну любов в очах тих, хто її відчуває, або й в очах юрби глядачів, як шлюби вимушені або випадкові 1.

У країні, де жінка завжди вільно здійснює свій вибір і де виховання дає їй можливість у виборі не помилитися, громадська думка безжальна у ставленні до її помилок.

Ригоризм американців частково цим породжується. Вони розглядають шлюб як нерідко обтяжливий контракт, усі умови якого, втім, мусять суворо виконуватись обома сторонами, оскільки все було відомо заздалегідь і вони мали повну свободу ним себе не обтяжувати.

Таке ставлення, яке мислить вірність обов’язковою, водночас і полегшує її дотримання.

В аристократичних країнах метою шлюбу є не так союз двох людей, як об’єднання їхньої власності; тому нерідко буває так, що чоловіка добирають у шкільному, а дружину — у грудному віці. Тому немає нічого дивного в тому, що шлюбні пута, які об’єднують статки подружжя, разом з тим дають волю двом серцям шукати любовних пригод. Це природно випливає з самого духу шлюбної угоди.

Коли ж, навпаки, кожен сам обирає собі супутника життя, не маючи для цього жодних зовнішніх перешкод і не підкоряючись нічиїм велінням, чоловік і жінка зближуються внаслідок подібності їхніх схильностей та думок; і ця сама подібність міцно утримує їх одне біля одного.

Наші батьки мали досить химерне уявлення про шлюб.

Оскільки вони помітили, що ті нечисленні шлюби з любові, які мали місце за їхніх часів, майже завжди закінчувалися трагічно, у них склалося непохитне переконання, що в цьому питанні вкрай небезпечно прислухатися до власного серця. Гра випадку видавалася їм більш прозірливою, аніж можливість вибору.

Проте неважко зрозуміти, що приклади, які були у них перед очима, по суті, нічого не доводили.



1 У цьому легко переконатися, вивчаючи різні літератури Європи. Коли європейський письменник хоче зобразити у своєму творі яку-небудь із тих великих катастроф, які так часто трапляються в подружньому житті, він заздалегідь намагається викликати читацьке співчуття, описуючи нерівний або вимушений шлюб. Хоч довгими роками вироблена толерантність вже давно розхитала наші моральні норми та звичаї, йому було б важко зацікавити нас нещастями цих героїв, якби він не розпочав з виправдання їхньої провини. Такий підхід мало не завжди дає потрібний ефект. Видовище повсякденності, свідками якого ми постійно є, задовго до цього готує нас до поблажливості.

Американські письменники не можуть запропонувати своїм читачам таких виправдань, не погрішивши проти правдоподібності; їхні звичаї та закони цьому суперечать, і, не спромігшись на створення приємних картин занепаду звичаїв, вони їх зовсім не зображують; частково цим пояснюється те, що у Сполучених Штатах друкується небагато романів.



Передусім я відзначу, що демократичні народи, надаючи жінкам право вільно обирати собі чоловіка, водночас дбають і про те, щоб їхня свідомість була для цього заздалегідь підготовлена, а їхня воля набула сили, необхідної для здійснення такого вибору; тоді як у аристократичних народів дівчина, потай вислизаючи з-під батьківської влади, сама кидається в обійми чоловіка, що його вона не мала ні часу, ні можливості добре пізнати, і тому позбувається будь-яких ґарантій для себе. Не треба дивуватися з того, що жінки, вперше здобувши свободу дій, не найкращим чином нею користуються, а також із того, що /487/ вони роблять жахливі помилки, коли, не здобувши демократичного виховання, виходять заміж, прагнучи при цьому дотримуватися демократичних звичаїв.

Але це ще не все.

Коли чоловік і жінка бажають зблизитися всупереч нерівності, зумовленій аристократичним суспільним устроєм, вони мусять переборювати величезні перешкоди. Розірвавши або послабивши пута батьківської волі, вони мусять з останніх сил протистояти владі узвичаєнь і тиранії громадської думки; коли ж, нарешті, вони досягають мети свого ризикованого задуму, їм стає зрозуміло, наскільки вони чужі серед своїх друзів і рідних; їх роз’єднують забобони, що їх вони переступили. Така ситуація невдовзі захитує їхню мужність і ятрить їхні серця.

Отже, якщо стається так, що чоловік і жінка, які в такий спосіб вступили у шлюб, спочатку почувають себе нещасливими, а відтак і несуть тягар провини, це не треба пояснювати тим, що вони скористалися зі своєї свободи вибору; йдеться радше про те, що вони живуть у суспільстві, яке такого вибору не визнає.

Втім, не слід забувати, що те саме вольове зусилля, яке дає можливість людині повстати проти спільної для всіх омани, майже завжди пориває людину за межі здорового глузду; адже для того, щоб оголосити війну, навіть війну законну, ідеям своєї доби та своєї країни, у свідомості повинна бути наявна певна схильність до насильства та авантюризму; люди такого штибу, хоч би в якому напрямі вони діяли, рідко досягають чесноти й щастя. І це, зауважу мимохідь, пояснює, чому під час необхідних і найсвятіших революцій зустрічається так небагато врівноважених і чесних революціонерів.

Отже, не слід дивуватися з того, що за аристократичної доби чоловік, якому при укладенні шлюбного союзу раптом спаде на думку ні з ким не радитися і нічим не керуватися, крім власних уявлень та смаків, невдовзі може виявити, що в його домівці оселилися злидні й низька моральність. Проте, коли така поведінка людини сприймається як природна, коли суспільний устрій цьому сприяє, коли батьківська влада не суперечить таким діям, а громадська думка їх не засуджує, можна не сумніватися, що мир у родинах стає міцнішим, а подружня вірність надійнішою.

Оскільки в демократичному суспільстві всі чоловіки займаються або політикою, або якоюсь професійною діяльністю, скромність достатку, з другого боку, зобов’язує жінок щоденно лишатися у своїй домівці, аби зблизька стежити за всіма дрібницями домашнього господарства.

Цей чіткий і неминучий розподіл справ творить природний бар’єр, який, роз’єднуючи чоловіків і жінок, робить домагання перших не такими частими й енерґійними, полегшуючи другим їхній самозахист.

Все сказане не означає, ніби рівність умов існування здатна призвести людину до морального очищення; проте вона робить занепад моральності не таким небезпечним. Оскільки ж ніхто вже не має досить вільного часу та можливостей, аби чинити напад на фортеці чеснот, які прагнуть захищатися, у суспільстві можна водночас зустріти чимало куртизанок, як і силу-силенну чесних жінок.

Подібний стан справ інколи породжує прикру індивідуальну порочність, але він не перешкоджає суспільству в цілому зберігати бадьорість і силу; він не скасовує родинних зв’язків і не порушує народних узвичаєнь. Небезпечною для суспільства є не надмірна розбещеність окремих осіб, а низька моральність усіх громадян. З погляду законодавця, проституції треба остерігатися набагато менше, аніж ґалантних залицянь.

Це буремне, обтяжене постійними клопотами життя, що його приносить людям рівність, не тільки відволікає їх від кохання, не лишаючи часу йому віддатися; воно відводить їх убік більш потаємним, але певнішим шляхом. /488/

Усі люди, які живуть за демократичних часів, більшою або меншою мірою засвоюють інтелектуальні навички, властиві промисловим і торговельним верствам; їхній спосіб мислення стає поважний, обачний і ґрунтовний; вони радо зрікаються ідеалу, щоб іти до якоїсь близької і зримої цілі, що постає як природний і необхідний об’єкт їхніх жадань. Таким чином, рівність не знищує уяву; проте вона обмежує її і не дозволяє їй надто відриватися від землі.

Не існує людей, менше схильних до мрійливості, аніж громадяни демократичної країни, і серед них не побачиш нікого, хто волів би віддаватися на дозвіллі цьому усамітненому самоспогляданню, яке звичайно провіщає великі сердечні хвилювання і навіть породжує їх.

Це правда, що вони, якнайвище її цінуючи, прагнуть заручитися глибокою, спокійною і впорядкованою сердечною прив’язаністю, завдяки якій життя стає чарівним та безпечним; але вони не жадають шалених та непогамовних почуттів, які скорочують життя, вносячи в нього страждання й тривогу.

Я знаю, що все, сказане вище, повністю може стосуватися лише Америки, і під сучасну пору в цілому не може пов’язуватися з Європою.

Ось уже впродовж останньої половини століття, коли закони та узвичаєння почали з небувалою силою штовхати деякі європейські народи до демократії, не видно, щоб у цих націй відносини між чоловіком і жінкою стали впорядкованіші й чистіші. В деяких районах можна навіть помітити щось протилежне. Деякі суспільні верстви відзначаються вищою моральністю; проте мораль суспільства в цілому видається менш строгою. Я не боюся про це говорити, тому що не відчуваю в собі жодної схильності ані лестити своїм сучасникам, ані ганити їх.

Це видовище мусить засмутити, але воно не має дивувати.

Сприятливий вплив демократичного суспільного устрою на поліпшення морального клімату належить до явищ, які дають про себе знати лише через тривалий час. Якщо рівність умов існування благодійно позначається на піднесенні моралі, суспільна праця, спрямована на вирівнювання умов існування, впливає на звичаї не найліпшим чином.

Впродовж останніх п’ятдесяти років, які змінили лице Франції, ми рідко могли тішитися свободою, але постійно були свідками безладдя. Серед усього цього загального хаосу ідей та повалення, здавалося, тривких уявлень, під впливом недоладної мішанини справедливості та несправедливості, істини та омани, законів та реальності, уявлення суспільства про доброчестя стають вкрай непевними, а особиста моральність хисткою.

Проте всі революції, хоч би які були їхні цілі і їхні засоби, спочатку створювали аналогічну ситуацію. Навіть ті з них, які врешті-решт встановлювали суворіший контроль над звичаями суспільства, починали з їхнього розкріпачення.

Те безладдя, свідками якого ми тепер часто стаємо, не здається мені довготривалим. Деякі цікаві ознаки, що підтверджують сказане, вже з’являються.

На світі нема нічого більш розбещеного, аніж аристократія, яка зберігає свої багатства, втрачаючи при цьому владу, і яка, віддаючись низотним насолодам, ще й має для цього досить вільного часу. Потужні пристрасті та великі ідеї, що колись її надихали, зникли, і тепер у неї не зосталося нічого, крім безлічі дрібних пороків, які вгризаються в душу і липнуть до неї, мов черва до трупа.

Ніхто не заперечує того факту, що французька аристократія останнього століття була вкрай розбещена; тим часом стародавні звичаї та предковічні вірування ще підтримували повагу до моральності в інших суспільних верствах.

Так само легко буде погодитися й відносно того, що за наших часів серед уцілілих уламків тієї ж таки аристократії часом проявляється певна строгість моральних принципів, тоді як падіння рівня моралі спостерігається поміж /489/ середніх та нижчих суспільних верств. Таким чином, ті родини, які п’ятдесят років тому виявляли найбільшу розбещеність, нині стали чи не зразковими, і може скластися враження, що демократія справила позитивний вплив лише на мораль аристократичних верств.

Революція, поділивши статки вельможних осіб, примусила їх ретельно займатися своїми грошовими та родинними справами, оселила їх під одним дахом з їхніми дітьми, і, настроївши їхні думки на поважніший та розумніший лад, непомітно для них самих пробудила в них повагу до релігійних вірувань, любов до порядку, мирних насолод, родинних радощів та добробуту: тим часом решта нації, яка від природи мала ці самі смаки, була несена в бік моральної вседозволеності тим самим поривом, який призводив до скасування законів та зміни політичних порядків.

Стародавня французька аристократія відчула на собі наслідки революції, але вона при цьому не пройнялася революційними пристрастями і не була охоплена породженим ними пориванням, часто анархічним; тому легко зрозуміти, що вона звідала на власних узвичаєннях благодійний вплив революції навіть раніше від тих, хто її здійснив.

Таким чином, можна сказати, хоч це спочатку й може видатися дивним, що за наших днів найбільш антидемократичними є ті суспільні верстви нації, котрі якнайнаочніше виявляють свою відданість моральним засадам, що їх природно очікувати від демократії.

Я не можу не вірити в те, що, коли ми досягнемо всіх бажаних цілей демократичної революції і вийдемо з породженого нею хаосу та сум’яття, ми побачимо, як те, що нині є істинним лише для небагатьох, поступово стане істиною для всіх людей. /490/











Розділ XII

ЯК АМЕРИКАНЦІ РОЗУМІЮТЬ РІВНІСТЬ МІЖ ЧОЛОВІКОМ ТА ЖІНКОЮ




Я показав, яким чином демократія скасовувала або перетворювала різні види нерівності, що є породженням суспільства; але хіба це все, і хіба вона не може врешті-решт вплинути на нерівність між чоловіком та жінкою, що до останніх днів здавалася нам фундаментальним і вічним законом природи?

Я думаю, що суспільний рух, який вирівнює становище батьків і дітей, слуг та господарів, і, в цілому, багато в чому зрівнює тих, що стоять вище, із тими, хто перебуває на нижчих щаблях, так само підносить статус жінки і дедалі більше зрівнює її з чоловіком.

Проте в цьому питанні більше, ніж в інших, я відчуваю особливу необхідність, щоб мене вірно зрозуміли; адже не існує жодної іншої теми, з приводу якої груба й нестримана уява нашого століття малювала б недоладніші картини.

В Європі є люди, які, плутаючись у різних особливостях двох статей, твердять про можливість встановлення між чоловіком і жінкою не лише рівності, а й близької подібності. І тих, і других вони наділяють одними й тими самими функціями, покладаючи при цьому на них однакові обов’язки і даючи їм ті самі права; вони хочуть, щоб у чоловіка й жінки все було однакове: праця, розваги, справи. Можна легко зрозуміти, що, намагаючись у такий спосіб зрівняти дві статі, можна призвести до їхньої обопільної деґрадації; з цієї грубої суміші різних творінь природи не може вийти нічого, крім слабких чоловіків та розпусних жінок.

Американці зовсім інакше зрозуміли, який саме тип демократичної рівності може бути встановлений між чоловіком і жінкою. Вони дійшли висновку, що оскільки природа витворила таку велику відмінність між фізичними та духовними даними чоловіка і жінки, її ясно визначеною метою було надати їхнім різним здібностям так само неоднакового вжитку; вони вирішили, що проґрес полягає не в тому, щоб змушувати несхожі між собою створіння робити приблизно одні й ті самі справи, а в тому, щоб кожне з них мало можливість якнайкраще виконувати свої завдання. Американці застосували до двох статей найголовніший принцип політичної економії, який за наших днів панує у виробництві. Вони ретельно розмежували функції чоловіка та жінки, щоб суспільна праця в цілому давала кращі наслідки.

В Америці порівняно з іншими країнами світу більшу увагу приділяють тому, щоб чітко розмежувати сферу діяльності двох статей; ідеться про те, що, на думку американців, і чоловіки, й жінки мають іти однаковим кроком, проте різними шляхами. Ви не побачите американок, які залагоджували б зовнішні справи своєї родини, провадили торгівлю або ж, нарешті, діяли в політичній царині; проте ви так само не зустрінете їх там, де люди виконують фізично важку й некваліфіковану працю, яка вимагає великої грубої сили. Жодна родина, навіть найбідніша, не є винятком із цього правила.

Якщо американка не може покинути кола своїх мирних домашніх клопотів, то її, з іншого боку, ніколи не примушують із нього виходити.

Внаслідок цього американки, нерідко наділені чисто чоловічою енерґією та розумом, в цілому зберігають вельми вишукану зовнішність та жіночність манер, хоч виявляють при цьому мужній дух та відвагу серця.

Зі свого боку, американські чоловіки не вважають, ніби внаслідок панування демократичних принципів у родині їхній авторитет буде повалено і встановиться /491/ щось на кшталт двовладдя. Вони думають, що всяке об’єднання для того, щоб бути дійовим, мусить мати свого керівника, а природним головою шлюбного союзу, певна річ, повинен бути чоловік. Тому американці не відмовляють йому в праві керувати своєю подругою; вони вірять, що в маленькому суспільстві, яке складається з чоловіка та дружини, так само як і в суспільстві великому, у світі політики — метою демократії є підпорядкування правилам та законам необхідної для управління влади, та аж ніяк не скасування всякої влади.

Таке уявлення не є притаманним лише одній зі статей і не оскаржується другою.

Я не помічав, щоб американки розглядали владу чоловіка як щасливу для них узурпацію їхніх прав або ж, навпаки, вважали себе нею приниженими. Мені здається, що вони навіть відчувають своєрідну гордість через те, що самохіть відмовилися від власної свободи, вбачаючи особливу гідність у здатності нести тягар, а не в намаганні його позбутися. Такі почуття мають якщо не всі, то принаймні найдоброчесніші з них: інші мовчать; у Сполучених Штатах не почуєш і голосу невірної дружини, коли вона галасливо обстоює права жінки, тоді як сама вона топче ногами найсвятіші зі своїх обов’язків.

Нерідко відзначалося, що коли в Європі чоловіки ґалантно лестять жінкам, навіть у цих лестощах відчувається якась зневажливість; і незважаючи на те що європейці часто стають рабами жінки, все ж помітно, що в глибині душі вони ніколи не вважають жінку рівною собі.

У Сполучених Штатах жінок рідко вихваляють; проте їм щодня виявляють глибоку повагу.

Американці постійно виказують повну довіру до розуму своїх дружин і шанують їхню свободу. Вони вважають, що жіночий розум не меншою мірою, ніж розум чоловіка, здатний виявляти істину і що серце жінки наділене достатньою твердістю, щоб цієї істини не зрадити; вони ніколи не намагалися охороняти її чесноту більше, ніж свою власну, за допомогою забобонів, неуцтва або страху.

Судячи з усього, в Європі, де чоловіки так легко підкоряються деспотичній жіночій владі, жінкам, проте, відмовлено у наявності деяких найголовніших ознак людської природи; їх вважають чарівними, але недосконалими істотами; найбільше ж гідне подиву те, що самі жінки починають ставитися до себе в подібний спосіб і врешті-решт наближаються до того, щоб вважати своїми привілеями право бути легковажними, слабкими та боязкими. Американки подібних прав для себе не вимагають.

Крім того, кажуть, що в питаннях моральних узвичаєнь ми надали чоловікові щось на взір дивної недоторканості; зокрема, поняття чесноти стосовно нього має одне значення, та коли йдеться про його супутницю, мають на увазі дещо інше; в очах громадської думки один і той самий вчинок може трактуватися або як злочин, або як такий собі проступок.

Американці не знають цього несправедливого розподілу прав та обов’язків. У них спокусник несе на собі таке ж безчестя, як і його жертва.

Це правда, що американці рідко виявляють жінкам знаки послужливої уваги, якими їх оточено в Європі; проте всією своєю поведінкою вони показують, що вважають жінок доброчесними і вишуканими; вони відчувають таку глибоку повагу до їхньої моральної свободи, що в їхній присутності кожен уважно стежить за власною мовою, остерігаючись, щоб не змусити їх слухати те, що може їм завдати прикрощів. В Америці молода дівчина має можливість сама, без жодного остраху, вирушати в довгу подорож.

У Сполучених Штатах законодавці, які пом’якшили міри покарання мало не у всіх статтях кримінального кодексу, за зґвалтування незмінно вимагають смертної кари; жоден інший злочин так суворо не переслідується громадською /492/ думкою. Це легко пояснити: оскільки американці найдорожче цінують честь жінки і найвище шанують її незалежність, на їхню думку, ніяка інша кара не є занадто жорстокою для того, хто проти волі жінки позбавляє її і того, й другого.

У Франції, де той самий злочин тягне за собою набагато м’якше покарання, часто буває важко знайти склад присяжних, який ухвалив би обвинувальний вирок. Що це: зневага до цнотливості чи зневага до жінки? Я не можу позбутися думки, що йдеться і про те, і про друге.

Таким чином, американці не вважають, що чоловік і жінка мають обов’язок і право займатися одними й тими самими справами, але виявляють рівну повагу до ролі кожного з них і розглядають їх як рівноцінних істот, які мають, втім, різне покликання. Вони не очікують від жінки властивих чоловікам способів та форм застосування своєї відваги, проте не мають і жодних сумнівів щодо її мужності; якщо ж вони гадають, що чоловік та його дружина не завжди повинні вживати свої розумові здібності в однаковий спосіб, їх принаймні не полишає певність, що жінка має такий самий ясний розум і таку ж ґрунтовну здатність до мислення, що й чоловік.

Отже, американці, які зберегли підпорядковане становище жінки в суспільстві, проте, зробили все, що могли, аби в інтелектуальному та моральному плані підняти її до рівня чоловіка; мені здається, що саме в цьому моменті вони чудово вловили суть поняття демократичного проґресу.

Що ж до мене, то без жодного вагання скажу так: хоч у Сполучених Штатах жінка ніколи не виходить за межі родинного кола і хоч вона в деяких питаннях відчуває сильну залежність, ніде в світі її становище не здається мені таким високим; і якщо тепер, коли я наближаюся до кінця цієї книжки, в якій я продемонстрував стільки досягнень американців, мене запитають, що саме я вважаю найголовнішою причиною нечуваного процвітання й дедалі більшої могуті цього народу, я відповім: надзвичайно високе становище жінок в Америці. /493/











Розділ XIII

В ЯКИЙ СПОСІБ РІВНІСТЬ ПРИРОДНО РОЗДІЛЯЄ АМЕРИКАНЦІВ НА БЕЗЛІЧ МАЛЕНЬКИХ ЗАМКНЕНИХ ОСЕРЕДКІВ



Можна було б припустити, що кінцевим наслідком і неминучим підсумком діяльності демократичних інститутів мусить стати повне змішання громадян і в приватному, і в суспільному житті, і необхідність для них спільно існувати.

Таке розуміння приписує рівності, що її породжує демократія, надзвичайно грубу й тиранічну форму.

Не існує такого суспільного устрою і таких законів, що могли б зробити людей до такої міри однаковими, щоб освіта, матеріальне становище і смаки не надавали їм якихось відмінностей, і, якщо різні люди можуть інколи усвідомлювати, що їхнім інтересам відповідає зробити разом якісь спільні справи, треба думати, що вони не матимуть від того великої втіхи. Отже, люди за всіх обставин вислизатимуть з рук законодавця; і, потай вирвавшись із того кола, у якому він хотів їх замкнути, вони створять поряд із суспільним світом політики маленькі приватні осередки, що в них люди будуть пов’язані подібністю умов існування та узвичаєнь.

У Сполучених Штатах громадяни не мають жодних переваг один над одним; вони не зобов’язані ні підкорятися, ні шанувати одне одного; вони разом здійснюють судочинство та керують державою; в цілому ж усі вони об’єднуються, щоб вирішувати питання, які мають вплив на їхню спільну долю; проте мені ніколи не доводилося чути, щоб їх усіх закликали розважатися в однаковий спосіб або ж безладно веселитися в одних і тих самих місцях.

Американці, які з такою легкістю спілкуються між собою в рамках політичних зборів та судових засідань, навпаки, розділяються на маленькі, відокремлені, надзвичайно різноманітні компанії, аби тішитися в цих осередках радощами приватного життя. Кожен з них охоче визнає рівність усіх громадян, проте у себе він приймає лише дуже небагатьох друзів та гостей.

Це здається мені абсолютно природним. У міру того як розширюється коло осіб, які беруть участь у громадсько-політичному житті, сфера приватних зв’язків звужується: замість того щоб уявляти, як громадяни новітніх суспільств заживуть колективним життям, боюся, вони врешті-решт почнуть утворювати такі собі маленькі дружні осередки.

В аристократичних народів різні суспільні верстви являють собою щось подібне до великих обгороджених територій, що з них не можна вийти і куди неможливо увійти. Ці верстви не спілкуються між собою; проте всередині кожної з них люди так чи інакше змушені щоденно між собою контактувати. Навіть тоді, коли за своїми природними особливостями вони не дуже підходять одне одному, загальна відповідність, зумовлена рівністю умов існування, їх усе ж таки зближує.

Проте, якщо ні закон, ані звичай не встановлюють постійних і звичних взаємозв’язків між певними людьми, справу вирішує випадкова подібність схильностей та уявлень: це до безмежності збільшує розмаїття окремих приватних осередків.

У демократичних суспільствах, де громадяни, як правило, не відрізняються істотно і природним чином близькі між собою, щомиті існує можливість того, що вони змішаються в одну спільну масу, постає безліч штучних і довільних /494/ класифікацій, за допомогою яких кожен намагається вирватися з юрби, боячись, що буде затягнений її нестримним потоком.

І такий стан зберігатиметься постійно; адже можна внести зміни в працю людських інститутів, але неможливо змінити людину: хоч би яких зусиль докладало суспільство в цілому, щоб зробити всіх громадян рівними і подібними між собою, особиста погорда кожного індивідуума завжди диктуватиме йому намагання уникнути загального рівня і десь витворить якусь вигідну для себе нерівність.

В аристократичному суспільстві люди відокремлені одні від одних високими і непорушними бар’єрами; в суспільстві демократичному вони відділені безліччю тонких, майже незримих ниток, які щоразу рвуться і постійно переміщуються з місця на місце.

Таким чином, хоч би який поступ рівності ми спостерігали, у демократичних народів постійно формуватимуться численні маленькі приватні осередки спілкування всередині суспільства, яке живе політичними інтересами. Проте жоден з цих осередків своїми манерами не нагадуватиме тієї вищої верстви, яка є панівною в аристократичному суспільстві. /495/











Розділ XIV

ДЕЯКІ МІРКУВАННЯ ПРО МАНЕРИ АМЕРИКАНЦІВ



З першого погляду може здатися, що не існує нічого менш істотного, аніж зовнішні форми людської поведінки, а проте немає нічого, що люди цінували б вище від цих форм; люди звикають до всього, крім спілкування з індивідуумами, які мають інші манери. Отже, вплив суспільного та політичного устрою на поведінку людей та їхні манери варто серйозно проаналізувати.

В цілому, манери є породженням самої суті узвичаєнь; більше того, інколи вони є наслідком довільної угоди між певними людьми. Вони зарівно можуть бути віднесені і до природних, і до набутих характеристик.

Коли люди помічають, що їхня першість і їхні переваги ніким не заперечуються і досягаються без надмірних зусиль; коли вони щоденно бачать перед собою великі цілі й жадають їх осягнути, лишаючи іншим дбати про подробиці; коли вони живуть серед розкошів, що їх здобували не вони самі, і тому не дуже бояться їх втратити, стає зрозуміло, що їм притаманна своєрідна горда зневага до дріб’язкових інтересів та життєвих матеріальних клопотів, і що їхнім думкам властива природна велич, яка дістає свій вияв у їхніх манерах та словах.

У демократичних країнах людські манери, як правило, величчю не відзначаються, тому що царина приватного життя тут є замалою. Нерідко ці манери вульґарні, тому що думка людини вкрай рідко може тут підійматися вище від кола домашніх клопотів та інтересів.

Правдива гідність та велич манер полягає в тому, щоб завжди перебувати якраз на своєму місці, не вище і не нижче; це рівною мірою можливе і для селянина, і для князя. У демократичних суспільствах жодне місце не є незаперечним; внаслідок цього й манери громадян, часто позначені пихою, рідко являють взір справжньої гідності. Більше того, ми ніколи не бачимо тут ні чітко продуманих, ні впорядкованих правил.

Люди, які живуть у демократичному суспільстві, надто часто змінюють місце свого пробування, щоб якась певна група осіб могла виробити кодекс норм доброго тону і досягнути того, щоб інші люди цих норм дотримувалися. Отже, кожна людина тут поводить себе більш-менш по-своєму, і в суспільстві помітна певна неузгодженість правил поведінки, тому що вони залежать від почуттів та індивідуальних уявлень кожної людини більше, аніж від ідеальної моделі, заздалегідь запропонованої всім для наслідування.

За будь-яких обставин це набагато помітніше тоді, коли аристократія щойно була повалена, аніж тоді, коли її падіння вже віддалене в часі.

Нові політичні інститути і нові звичаї в таких умовах збирають разом, а нерідко й змушують разом мешкати людей, чиї звичаї та виховання роблять їх вкрай неподібними; останнє щомиті стає причиною великої розмаїтості манер. Люди ще пам’ятають про те, що колись таки існував чіткий кодекс правил ввічливості та доброго тону; проте вони вже не знають ні його змісту, ані де його знайти. Люди втратили спільні для всіх уявлення про обов’язкові манери, але ще не зважилися зовсім їх позбутися; проте кожен з них намагається з уламків колишніх узвичаєнь витворити довільні й разом з тим мінливі правила поведінки; таким чином, їхні манери не позначені ні величчю, ні реґламентованістю, що їх часто можна спостерігати у аристократичних народів, ані розкутістю та простотою, що їх інколи помічаємо у суспільствах демократичних; їхні манери, таким чином, відзначаються і скутістю, і разом з тим безцеремонністю. /496/

Таке становище важко визнати нормальним.

Коли рівність досягає певної довершеності та історичної зрілості, всі люди, які мислять більш-менш подібно і зайняті приблизно одними й тими самими справами, не мають жодної потреби ні домовлятися між собою, ні копіювати одне одного, щоб говорити і діяти в однаковий спосіб; у їхніх манерах ми постійно помічаємо безліч маленьких невідповідностей, проте великих відмінностей не бачимо. Вони ніколи не досягають цілковитої подібності, тому що не мають єдиного взірця; але й відмінності між ними не бувають істотними, тому що перебувають в однакових умовах існування. З першого погляду може здатися, ніби всі американці мають дуже подібні манери. І лише ближче придивившись, ми можемо вловити ті малопомітні особливості, які визначають своєрідність кожного з них.

Англійців вельми потішають манери американців; дивним, зокрема, є те, що більшість із тих, які змалювали нам такі веселі картини американських звичаїв, самі належать до тих середніх класів, що їх так само стосуються ці описи. Таким чином, ці безжальні викривачі звичайно самі є носіями всього того, що вони таврують у Сполучених Штатах; вони не бачать, що самі з себе сміються, на превелику радість аристократам їхньої ж країни.

Ніщо не завдає більшої шкоди демократії, як зовнішні форми її узвичаєнь. Багато хто охоче примирився б із її пороками, але не може терпіти притаманних їй манер.

А проте я не можу погодитися з тим, що в манерах демократичних народів нема нічого, гідного найвищої оцінки.

В аристократичних націй усі ті, хто спілкується з вищими суспільними верствами, звичайно намагаються бути схожими на представників цих верств, що призводить до смішних і вкрай пласких наслідувань. Якщо демократичні народи й не володіють взірцями вишуканих манер, вони принаймні позбавлені необхідності щоденно бачити їхні поганенькі копії.

У демократичному суспільстві манери ніколи не бувають такі ж вишукані, як у народів аристократичних; але при цьому вони не бувають такими ж брутальними. Ви не почуєте тут ані лайливих слів простолюду, ані шляхетних і добірних висловів вельмож. У звичаях тут нерідко помітна тривіальність, але не брутальність або ницість.

Я вже згадував, що в демократичних суспільствах не може бути витворений кодекс усталених правил доброго тону. В цьому є певні незручності, але є й свої переваги. В аристократичних суспільствах норми благопристойності надають кожному схожу подобу; вони роблять людей, що належать до однієї верстви, подібними, хоч їхні схильності бувають різні; ці норми приоздоблюють вроджений характер і водночас його приховують. У демократичних народів манери не відзначаються ні впорядкованістю, ні продуманістю; проте їм нерідко притаманна більша щирість. Вони утворюють щось на кшталт легкої і нещільно витканої вуалі, крізь яку легко помітити справжні почуття та особисті думки кожної людини. Отже, форма та глибинний зміст людських діянь тут часто постають у тісному взаємозв’язку, і якщо широка панорама людства виявляється менш декорованою, вона все ж виграє з погляду правдивості. В певному розумінні можна навіть сказати, що демократія не лише не призводить до формування у людей певних манер, а й, більше того, перешкоджає виробленню будь-яких манер.

Інколи в демократичному суспільстві можна спостерігати вияви аристократичних почуттів, пристрастей, чеснот і пороків, чого завгодно, тільки не манер. Вони губляться та безповоротно зникають, коли демократична революція повністю завершується. /497/

Здається, не існує нічого тривкішого від манер аристократичної верстви; адже вона зберігає їх упродовж певного часу після втрати своїх статків та влади; але так само здається, ніби нема нічого перебіжнішого від них, бо, щойно вони зникають, від них не лишається й сліду, так що навіть стає важко сказати, чим вони колись були насправді. Зміна суспільного устрою зумовлює це дивовижне перетворення; для цього виявилось досить декількох поколінь.

Найголовніші риси аристократії лишаються закарбовані в історії після її знищення, проте легкі й делікатні форми її звичаїв зникають із людської пам’яті майже відразу ж після її падіння. Люди не можуть їх собі уявити, не бачивши їх на власні очі. Їхнє зникнення незриме й невідчутне. Адже для того, щоб зазнати тих вишуканих насолод, із якими пов’язані шляхетність і витонченість манер, необхідно, щоб людське серце було підготовлене до цього звичкою та вихованням; смак до них легко втрачається, щойно вони виходять з ужитку.

Отже, демократичні народи не лише не можуть мати манер, притаманних аристократії, а й не мислять їх і не бажають їх мати; оскільки вони їх просто не уявляють, ці манери для них немов ніколи й не існували.

Не слід надавати надто великого значення цій втраті; проте можна відчувати за нею жаль.

Я знаю, що часто-густо одні й ті самі люди бувають наділені вишуканими манерами, але відзначаються брутальністю своїх почуттів: придворне життя надзвичайно переконливо довело, що зовнішня велич нерідко допомагає приховувати ницість сердець. Але, якщо манери аристократії самі по собі не були запорукою чесноти, вони інколи могли правити за оздобу для неї. Споглядання численної і могутньої верстви було незвичайним видовищем, у рамках якого всі зовнішні прояви життя, здавалося, щомиті виявляли природну піднесеність почуттів і думок, вишуканість і несхибність смаків, витонченість узвичаєнь.

Манери аристократії сприяли витворенню гарних ілюзій стосовно людської природи; і, хоч картина нерідко бувала оманлива, люди, споглядаючи її, відчували шляхетну насолоду. /498/








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.