Попередня     Головна     Наступна





УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКІ МОВНІ КОНТАКТИ. Розпочалися з часу появи перших укр. поселень у районі Зх. Карпат. До 50-х pp. 20 ст. мовні контакти відбувалися на діал. рівні, а після 2-ї світової війни укр. пд. лемківські говори через школу, держ. установи, засоби масової інформації почали зазнавати значного впливу словац. літ. мови. Сучасне укр. населення Сх. Словаччини — це звичайно білінгви, що володіють місцевим лемк. діалектом, а нерідко і укр. та словац. літ. мовами, а також східнословац. діалектами. В укр. мовленні пд. лемків чимало словакізмів, особливо в сусп.-політ. та термінол. лексиці. Порівняно зі станом на серед. 18 ст. пд. межа укр. мовного ареалу помітно відступила на північ, тому певні регіони східнословац. (сотацьких, івариських та земплинських) говорів мають укр. підоснову (район м. Воронова та ін.). До українізмів у згаданих говорах належать: 1) u < о у новозакритих складах: dum, vuz; 2) чергування е з і у формах ч. р. мин. ч.: n’is, vis, pik; 3) ě > і: dziuka, ritka; 4) сполучення er, el відповідно до г, l: verch, verba; 5) о < ъ: statok, polni; 6) закінчення -oho, -omu в род. та дав. в. одн. ч. та с. р. займенників: toho, tomu, ioho, iomu; 7) -u у 1-й ос. одн. теп. ч.: budu, režu; 8) -ou в op. в. одн. ж. p.: ženou та ін. Словац. нашарування у пд. лемк. говорах: 1) у більшості слів заміна повноголосних сполучень оре, оло, ере на ра, ла, ре: злато, драга, вреск, на стредку на середині’; 2) групи dl, tl: ведла, плетла, відлі (відuі) ‘вили’; 3) ствердіння д’, т’, н’: пйат, к’ед, ден; 4) род. в. мн. типу хлóпох, сéстрох, пóл’ох; 5) 1-а ос. одн. теп. ч. — дáвам, нéсем; 6) втрата епетентичного л: здравйа, л’убиў тощо. Відчутні словац. впливи сягають зх. районів Закарп. обл.: вайцáк, вайчáк ‘жеребець’, блáна ‘плівка’, брадлó ‘скирта’, грáц’ка ‘шосе’, фýрик ‘тачка’, кукóвка ‘зозуля’ та ін. За час багатовікових інтенсивних У.-с. м. к. постало чимало спільних укр.-словац. явищ на різних мовних рівнях: 1) займ. та присл. структури з префіксом да- відповідно до літ. де-: дáхто, дáйакый, дáколи; 2) у лексиці, можливо, гудáк ‘музикант’, ‘скрипачі’.

Див. також Україністика в Словаччині, Українсько-словацькі мовні контакти.


Літ.: Панькевич І. Укр. говори Підкарп. Русі і суміж. областей, ч. 1. Прага, 1938; Дзендзелівський Й. О. Укр.-західнослов’ян. лекс. паралелі. К., 1969; Atlas slovenskeho jazyka, т. 1-4. Bratislava, 1969 — 84.


Й. О. Дзендзелівський.









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.