Попередня     Головна     Наступна





СХІДНОПОЛІСЬКИЙ (ЛІВОБЕРЕЖНОПОЛІСЬКИЙ) ГОВІР — арх. діалект північного наріччя, що об’єднує групу укр. говірок у пн. р-нах Київ. обл., пн. частині Сум. обл., в пд.-зх. частині Брянської обл. Росії (колишня Стародубщина), в окремих р-нах Курської, Бєлгородської, Воронезької областей Росії (карту говорів української мови див. на окр. арк., с. 720 — 721); межує на півдні з середньонаддніпрянським говором по лінії Київ — Прилуки — Конотоп і далі по р. Сейм до межі з рос. говірками; територія С. (л.) г. звужується внаслідок розширення на півночі південно-східного наріччя; зх. межа С. (л.) г. проходить в основному по р. Дніпро і відділяє його від середньополіського говору; на півночі межує з білоруськими, а на пн. сході — з рос. говірками.

С. (л.) г. зберігає багато реліктових форм. Діалектологи вбачають генет. коріння його в говорах полян та сіверян.

С. (л.) г. не становить однотипного утворення, а за рядом діал. явищ членується на окр. групи говірок: пд. група говірок прилягає до перехідних говірок, які межують з говірками пд.-сх. наріччя і постали внаслідок міждіал. інтерференції. Пн. група говірок охоплює говірки на північ від лінії р. Дніпро — гирло р. Снов через Чернігів і далі крайні пн. говірки по течії Десни. Особливості цієї групи говірок С. (л.) г. пояснюються взаємодією з білорус. говірками. Осібно стоять крайні сх. говірки С. (л.) г., специфіка яких зумовлена не лише геогр. положенням, а й міграц. процесами, що відбувалися на цій території.

Фонет. особливості С. (л.) г.: 1) розрізнення наголошеного і ненаголошеного вокалізму — в ненаголош. позиції кількість голосних у різних говірках коливається від 4 до 6, а в наголош. доходить до 8 фонем. Структура наголош. вокалізму варіюється і може мати такий вигляд:



найпоширенішими є 1 і 2 типи структур наголош. вокалізму. Ненаголош. вокалізм може мати такі типи структур:

найпоширеніші —


менш поширені —


С. (л.) г. зберігає дифтонги на місці етимологічних [о], [е] та [ě] (вуол, піеч, діед); 2) для значної частини С. (л.) г. характерне акання (галавá, пабіегла, вадá); 3) у більшості говірок диференціація фонем [е] та [и] не залежна від наголосу; 4) наявність реліктів етимологічного [і] в пн.-зх. частині С. (л.) г.; 5) втрата [j] на стику префіксальної й кореневої морфем (ви́шла, зан’али́); 6) релікти давньої м’якості губних приголосних та [ч’] в частині С. (л.) г. (нуч’, п’іеч’); 7) ослаблення фонеми [ф] і заступлення її [х] чи [хв] (худбóл, хвáра); 8) збереження дзвінкості кінцевих приголосних (зуб, кров); 9) наявність аферези (доднóйі).

Грамат. особливості: 1) закінчення [у] в дав. в. іменників ч., с. р. одн. (д’áд’ку, селý); 2) паралелізм іменних форм в ор. в. (рукóйу — рукóй, шóстойу — шóстой, мнóйу — мнóй); 3) займенник 3-ї ос. одн. в непрямих відмінках виступає без початкового [н] (до йійі, з йем); 4) наявність усічених форм прикметників та дієприкметників ч. р. (си́н’і, дóбри, стари́, годóвани) та членних нестягнених форм ж. і с. р. (дóўгайа, жóўтейе, хоч під наголосом на корені — жóўта, бóса); 5) інфінітивний суфікс -т’ при дієсл. основі на голосний (гаманіет’, бит’); 6) складена форма майб. ч. (буду робит’, буду слухат’); 7) поширення синтакс. структур помеж + род. в. у значенні ’поряд’, ’коло’ (пóмеж шкóли живé); к(ік)+дав. в. ’до’ (к брáту, ік сталý); л’а (л’е)+ род. в. ’біля’ (л’а хáти, л’е ріечки); заза + ор. в. (заза мнóйу); наў + род. в. мн. (наў карт, наў мýрки); 8) вживання сполучників да, дак у єднальній і протиставній функціях. Риси С. (л.) г. наявні у творах Ганни Барвінок, П. Куліша, С. Васильченка, П. Тичини, О. Довженка.

С. (л.) г. досліджували В. Ганцов, О. Курило, Ю. Виноградський, Ф. Жилко, П. Лисенко, З. Ніколаєнко, П. Попов та ін.



Літ.: Ганцов В. М. Характеристика поліських дифтонгів і шляхи їх фонетичного розвитку. ЗІФВ ВУАН, 1923, кн. 2-3; Курило О. Б. До характеристики і процесу монофтонгізації чернігівських дифтонгічних звуків. «Україна», 1925, кн. 5; Ганцов В. М. Діялектичні межі на Чернігівщині. В кн.: Чернігів і північне Лівобережжя. К., 1928; Жилко Ф. Т. Перехідні говірки від української до білоруської мови в північно-західних районах Чернігівщини. ДБ, 1953, в. 4; Його ж. Південночернігівські говірки, перехідні до полтавських. ДБ, 1955, в. 5; Лисенко П. С. Словник діалектичної лексики Середнього і Східного Полісся. К., 1961; АУМ, т. 1. К., 1984.



М. Г. Железняк.








Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Іносе:   У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині східноукраїнський прислівник іносе «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити простомовність персонажів . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.